Постанова

від 20.09.2007 по справі 9856-2007а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

9856-2007А

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 322

ПОСТАНОВА

Іменем України

20.09.2007Справа №2-27/9856-2007А

За позовом – Державне підприємство «Пансіонат «Дружба», м. Алушта, вул.. Чатирдагська, 1.     

До відповідача – ДПІ в м. Алушта, м. Алушта, вул.. Леніна, 22-а.  

За участю третьої особи  - Підприємство «Реміз – 2000», м. Сімферополь, вул. Артилерійська, 90.

Про    скасування податкових повідомлень – рішень.     

Суддя Н.В. Воронцова.

При секретарі Топоріщевої Т. П.

представники:

Від позивача –       Сорокіна Є. А., дор. у справі; Тябіна С. Т., дор. у справі.          

Від відповідача –    не з'явився.   

Від третьої особи    -     не з'явився.

Сутність спору:          

Позивач – державне підприємство «Пансіонат «Дружба» звернувся до Господарського суду АР Крим з позовом до відповідача  про скасування податкових повідомлень – рішень від 21.12.2006 р. №0007002301/0, №0006952301/0, №0006992301/0 з урахуванням рішення ДПА в АР Крим від 05.04.2007 р. №828/10/25-021 ( 3312/7/25-021 ), прийнятого за розглядом потворної скарги ( податкові повідомлення – рішення від 18.06.2007 р. №0007002301/3, №0007012301/3, №0006952301/3 ).  

Позовні вимоги позивач  обґрунтовує тим, що відповідачем фактично було проведено повторну перевірку без достатніх правових підстав. Повідомлення про дату і час розгляду в суду  питання про надання дозволу на проведення позапланової перевірки позивачем отримано не було. Також позивач вказав,  що витрати на придбання запасів у підприємства «Реміз – 2000» протягом 2005 – 2006 р. р.  підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами,  віднесені до складу валових витрат згідно до вищезазначених норм законодавства та відображені в деклараціях з податок на прибуток підприємства у відповідні податкові періоди. До того ж, договір купівлі – продажу,  укладений  позивачем з    підприємством «Реміз – 2000» недійсним у встановленому законом порядку не визнаний. Позивач вказує на той факт, що він не можу нести відповідальність як за несплату податків продавцем – «Реміз -  2000», або його контрагентів,  так і за можливу недостовірність відомостей про них, включений до Єдиного державного реєстру.  Податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість, податок на прибуток та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем або його контрагентами,  оскільки чинне законодавством України не встановлює підстав для такого нарахування та накладання штрафних санкцій.

На підставі викладеного, просить позов задовольнити у повному обсязі.  

Ухвалою ГС АР Крим від 03.07.2007 р. було залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - підприємство «Реміз – 2000», м. Сімферополь, вул. Артилерійська, 90.

Відповідач у відзиві на позов повідомив про те, що вважає податкові повідомлення – рішення такими,  що винесені обґрунтовано та у відповідності до норм чинного законодавства України.

Позивач заявою від 10.09.2007 р.  уточнив позовні вимоги та просить суд  скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ в м. Алушта  від 21 грудня 2006 року №0007002301/0, №0006952301/0, №0006992301/0 з урахуванням рішення ДПА в Автономній Республіці Крим від 5 квітня 2007 року №828/10/25-021 (3312/7/25-021), прийнятого за розглядом повторної скарги (податкові повідомлення-рішення від 18 червня 2007 року №0007002301/3, №0007012301/3, №0006952301/3 ).

Суд прийняв до уваги уточнення позивача, відповідач з вказаним уточненням був ознайомлений.  

Також позивач заявою 20.09.2007 р. уточнив підстави позову.

Суд прийняв до уваги уточнення позивача.  

Також позивач в судовому засіданні устно уточнив позовні вимоги та просить суд  скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ в м. Алушта  від 21 грудня 2006 року №0007002301/0, №0006952301/0, №0006992301/0 та від 18 червня 2007 року №0007002301/3, №0007012301/3, №0006952301/3.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази,  суд,  -     

В С Т А Н О В И В :

В період з 08.12.2006 р. по 11.12.2006 р. відповідачем була проведена виїзна позапланова документальна перевірка позивача з  питання повноти та правильності сплати податків по взаємовідносинам з підприємством «Реміз – 2000» за період з 01.04.2003 р. по 30.04.2006 р.

По результатам перевірки було складено акт №1906/23/20668317 від 12.12.2006 р.

В ході проведення перевірки відповідачем було встановлено наступні порушення:

1. по податку на прибуток: порушено п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»,  в наслідок чого було донараховано податку на прибуток в сумі 21396 грн., у тому числі по періодам:

-  1 півріччя 2005 р. – 800 грн.;

-  9 місяців 2005 р.   -   20900 грн.;

-   2005 р.  -  21100 грн.;

-   1 півріччя 2006 р. -  296 грн.

2.  по податку на додану вартість: встановлено порушення п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»,  в наслідок  чого за перевіряємий період було донараховано податку на додану вартість у розмірі 16878 грн. за 2005 р., у тому числі по періодам:

-  червень – 610 грн., липень – 5268 грн., серпень – 6486 грн., вересень – 4375 грн., жовтень – 139 грн.

-  зменшено суму бюджетного відшкодування в сумі 236 грн. за квітень 2006 р.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем було винесено податкові повідомлення – рішення №0007002301/0 від 21.12.2006 р.,  відповідно до якого було визначено податкове забовязання по ПДВ у розмірі 25462,50 грн., з якого 16975 грн. за основним платежем і 8487,5 грн. штрафні санкції; №0006952301/0 від 21.12.2006 р., відповідно до якого було визначено податкове забовязання по податку на прибуток у розмірі 32094 грн., з якого 21396 грн. за основним платежем і 10698 грн. штрафних санкцій і №0006992301/0 від 21.12.2006 р.,  відповідно до якого було зменшено суму бюджетного відшкодування з  податку на додану вартість з жовтень 2005 р. в сумі 139,00 грн. та  застосовано штрафні санкції у розмірі 170 грн.

Не погодившись з вказаним, позивач по справі звернувся зі скаргою вих. №1 від 05.01.2007 р.   до ДПІ в м. Алушта.

По результатам розгляду вказаної скарги, ДПІ в м. Алушта було винесено рішення від 27.01.2007 р. вих.. №391/10/23, яким  спірні податкові повідомлення – рішення були залишені без змін, а скарга без задоволення.

Не погодившись з вказаним, позивач звернувся з повторною скаргою вих.. №14 від 08.02.2007 р. до ДПА в АР Крим.

По результатам розгляду повторної скарги, ДПА в АР Крим було винесено рішення від 05.04.2007 р. №828/10/25-012,  відповідно до якого було залишено без змін податкове повідомлення – рішення від 21.12.2006 р. №0007002301/0; відмінив податкове повідомлення – рішення від 21.12.2006 р. №0006952301/0 в частині застосування штрафних санкцій по податку на прибуток в сумі 28,80 грн. ( 10698,00 грн.  – 10669,20 грн. ) і податкове повідомлення – рішення від 21.12.2006 р. №0006992301/0, а також рішення ДПІ в м. Алушта №391/10/23 від 27.01.2007 р., прийняте по результатам розгляду первинної скарги заявника, у вказаних частинах; донараховано податкове забовязання по податку на додану вартість в загальній сумі 208,50 грн. ( податок на додану вартість в сумі 139,00 грн. і штрафні санкції по податку на додану вартість в сумі 69,50 грн. ).

По результатам оскарження відповідачем було прийнято податкові повідомлення – рішення від 11.04.2007 р. №0006952301/2, №0007002301/2, №0006742301/2.

Не погодившись з вказаним, позивач звернувся з повторною скаргою до ДПА України.

ДПА України рішенням про результати розгляду повторної скарги від 14.06.2007 р. №5742/6/25-0115 скаргу позивача залишила без задоволення та залишила без змін податкові повідомлення – рішення ДПІ в м. Алушта від 21.12.2006 р. №0007002301/0, №0006952301/0, №0006992301/0 з  урахуванням рішення ДПА в АР Крим від 05.04.2007 р. №828/10/25-021, прийнятого за результатами розгляду повторної скарги.

Також відповідачем було винесено    податкові повідомлення – рішення від 18.06.2007 р. №0007002301/3,  відповідно до якого було визначено податкове забовязання по ПДВ у розмірі 25462,50 грн., з якого 16975 грн. за основним платежем і 8487,5 грн. штрафні санкції;  №0006952301/3,  відповідно до якого було визначено податкове забовязання по податку на прибуток у розмірі 32065,2 грн., з якого 21396 грн. за основним платежем і 10669,2 грн. по штрафним санкціям; №0007012301/3,  відповідно до якого було визначено суму податкового забовязання по податку на додану вартість у розмірі 208,5 грн., з якого 139 грн. основного платежу і 69,5 грн. штрафних санкцій.

При таких обставинах справи,  позовні вимоги необхідно задовольнити,    виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено,  що вказана перевірка була проведена на підставі постанови Київського районного суду м. Сімферополь від 20.07.2006 р. відповідно до якої було надано дозвіл посадовим особам ДПА в АР Крим на проведення позапланової документальної перевірки строком на 10 робочих днів з дати початку проведення перевірки позивача по справі з питання повноти і правильності сплати по взаємовідносинам, зокрема, підприємством «Реміз 2000», за період з 01.04.2003 р. по 01.04.2006 р.

У ст.. 11 –1 Закону України ““Про державну податкову службу в Україні” вказано, що позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка,  яка не передбачена  в  планах роботи органу державної податкової служби і наведено обставини для її проведення.        

Відповідно до п. 8 ч. 6 ст. 11-1 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” у разі, коли вищестоящий орган державної податкової служби в порядку контролю за достовірністю висновків нижчестоящого органу державної  податкової   служби   здійснив   перевірку   документів обов'язкової   звітності  платника  податків  або  висновків  акта перевірки, складеного нижчестоящим контролюючим органом, та виявив їх  невідповідність вимогам законів,  що призвело до ненадходження до  бюджетів  сум  податків  та  зборів  (обов'язкових  платежів). Позапланова  виїзна  перевірка  в  цьому випадку може ініціюватися вищестоящим органом державної податкової служби лише у тому  разі, коли  стосовно  посадових  або службових осіб нижчестоящого органу державної податкової служби, які проводили планову або позапланову виїзну перевірку зазначеного платника податків, розпочато службове розслідування або порушено кримінальну справу.   

У даному випадку відсутнє посилання на службове розслідування або кримінальну справу та відсутній наказ ДПА України.

Позапланова виїзна перевірка може здійснюватися лише на підставі рішення суду. Орган державної податкової служби, який ініціює проведення позапланової виїзної перевірки, подає до суду письмове обґрунтування підстав такої перевірки та дати її початку і закінчення, склад осіб, які будуть проводити таку перевірку, документи, які свідчать про виникнення підстав для проведення такої перевірки, інформацію про вид та кількість перевірок, проведених органами державної податкової служби щодо суб'єкта господарської діяльності та наслідки таких перевірок за попередні три роки, а також на вимогу суду - інші відомості. У розгляді питання про надання дозволу на проведення позапланової виїзної перевірки мають право брати участь представники суб'єкта господарської діяльності. Повідомлення про місце, дату та час розгляду питання про надання дозволу на проведення позапланової виїзної перевірки направляється не пізніше ніж за три робочі дні до дати такого розгляду.  Таке повідомлення, у порушення встановленого порядку, підприємство не отримало.

До того ж,  сама постанова Київського районного суду м. Сімферополь  позивачу пред'явлена не була.

Згідно статті 111 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.90р. №509-XII (зі змінами та доповненнями) позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин перелічених  у зазначеній статті , у тому числі - коли за наслідками перевірок інших платників податків виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків законів України про оподаткування, валютного законодавства, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту.

Запит щодо взаємовідносин з підприємством „Ремиз-2000” за період з 01.04.2003р. по 30.04.2006 р. ДПІ м. Алушта направлений не був.

Під час проведення перевірки було встановлено,  що третьою особою по справі ( продавець ) і позивачем по справі ( покупець ) було укладено договір купівлі – продажу товарів №55 від 01.07.2005 р.

Відповідно до п. 1 вказаного договору третя особа продає, а позивач купує продукти харчування зі ціною відповідно до прайс – листа.

Третьою особою було надано документи, відповідно до яких у перевіряємому періоді продукти купувалися у суб'єктів господарської діяльності,  статутні  документи яких визнано недійсними,  що тягне за собою недійсність всіх документів,  наданих цими суб'єктами господарювання,  в тому  числі угод та накладних з наступними суб'єктами господарювання: ТОВ «Постачальник – ПТК», ТОВ «Єрматекс», ТОВ «Леокос», ТОВ «Дон – Вен», ТОВ «Торгцентр – БГТ».

   Судом було зроблено запити до відповідних судів з метою отримання відповідних судових рішень.

На адресу суду надійшли відповідні судові рішення про визнання недійсними установчих документів контрагентів підприємства «Реміз – 2000».

    Відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону України “”Про оподаткування прибутку підприємств” господарська діяльність – це будь – яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції, чинній на час виникнення відповідних правовідносин) до складу валових витрат не належать будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку.

Як встановлено пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств", датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, що припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

• дата списання коштів із банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

• дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Судом встановлено, що витрати на придбання запасів у підприємства „Ремиз-2000” протягом 2005-2006 років підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, віднесені до складу валових витрат згідно до вищезазначених норм законодавства та відображені  у деклараціях з податку на прибуток підприємства у відповідні  податкові періоди.

Відповідно до п. 1. 7 ст. 1 Закону України “Про податок на додану  вартість”  податковий  кредит  -  сума, на яку платник податку має право  зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до  п. п. 7.2.1 п. 7.2  ст. 7 Закон України “Про податок на додану вартість” платник податку зобов'язаний надати покупцю  податкову накладну, що має містити певні реквізити, передбачені цим підпунком.

Податкова накладна  виписується  на  кожну повну або часткову поставку товарів  (робіт,  послуг).  У  разі  коли  частка  товару (робіт,   послуг)   не  містить  відокремленої  вартості,  перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до  податкової  накладної  у  порядку,  встановленому  центральним органом  державної  податкової  служби  України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Платники податку   повинні   зберігати   податкові   накладні протягом  строку,  передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Відповідно до п. 7.2.3. п. 7.2 ст. 7  Закону України “Про податок на додану вартість”  податкова  накладна  складається  у  момент виникнення податкових  зобов'язань  продавця  у  двох  примірниках.  Оригінал податкової  накладної  надається  покупцю,  копія  залишається   у продавця товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону України  “Про податок на додану вартість” не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми  сплаченого  (нарахованого)  податку  у  зв'язку з придбанням товарів   (послуг),  не  підтверджені  податковими  накладними  чи митними   деклараціями.

В матеріалах справи наявні всі необхідні податкові накладні, що підтверджують право позивача на податковий кредит. Дослідивши вказані податкові накладні, суд дійшов висновку вони складені у чіткої відповідності до вимог    п. п. 7.2.1 п. 7.2  ст. 7 Закон України “Про податок на додану вартість”.

Відповідно до п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”  право  на нарахування податку та складання податкових накладних  надається  виключно  особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до п. 25.2 Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість датою виключення платника ПДВ та анулювання свідоцтва платника ПДВ, яке відбувається у випадках прийняття судом рішення про відміну державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, про що є відповідне рішення суду ( господарського суду ), є відповідна дата прийняття рішення.

Однак підприємство «Реміз – 2000», а саме воно було контрагентом позивача по справі за договором купівлі – продажу продуктів харчування, належним чином зареєстроване   як платник  ПДВ та його реєстрація скасована не була.

Відповідач не заперечує проти того факту, що на момент здійснення господарських операцій продавець – підприємство  «Ремиз-2000»  не  був виключений  в Єдиному державного реєстру, а його установчі не були визнані недійсними.

На підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість у  періоді з червня 2005 року по квітень 2006 року позивачем  були надані податкові накладні, які не мають недоліків та порядок заповнення яких відповідає встановленому чинним законодавством.

З 01.01.2004 р. вступив в силу Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р.

Відповідно до ст.. 179 Цивільного кодексу України зміст  правочину  не може суперечити цьому Кодексу,  іншим актам  цивільного  законодавства,  а   також   моральним   засадам суспільства. 2. Особа,  яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3. Волевиявлення  учасника  правочину  має  бути  вільним   і відповідати його внутрішній волі. 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Судом не вбачається, що при укладані  договору з  третьою особою    було порушено якась з вищенаведених умов.

Відповідно до ст..ст.. 9, 10 Закону України “Про систему оподаткування” для платників податків не передбачено право або забовязання вимагати від іншого платника податку будь – яких відомостей ( у тому числі і відомостей про реєстрацію платника податку, ведення будь – яких бухгалтерських книг, журналів та інше ).  

Відповідно до ст.. 61 Конституції України    ніхто не може бути двічі притягнений до  юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.      Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Суд дійшов висновку, що помилковим є висновок працівників ДПІ в м. Алушта  про непідтвердження позивача  права на податковий кредит з огляду на визнання рішенням суду недійсними установчих документів контрагентів «Ремиз-2000» вже після здійснення господарських операцій, за якими ними були видані податкові накладні, та фактичну несплату податку до бюджету іншими контрагентами «Ремиз-2000».

Визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість саме по собі не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи і до моменту виключення з державного реєстру, та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»  платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у пп. "а", "в", "г", "д" п. 10.1 ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість», відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п. 10.2 ст. 10 Закону).

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем, або його контрагентами (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця ( позивача по справі )  та суму бюджетного відшкодування.

Також треба вказати на той факт, що договір купівлі – продажу товарів №55 від 01.07.2005 р., укладений між позивачем і третьою особою по справі, у встановленому законом порядку недійсним не визнаний як і не надано доказів того, що було подано позов про визнання даної угоди недійсною.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади і їх посадовці зобов'язані діяти тільки в межах повноважень і способом, які передбачені Конституцією України і Законами України.

Згідно  ст. 13 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», посадовці органів державної податкової служби зобов'язані дотримуватись положень Конституції і Законов України, іншіх нормативно-правових актів, прав та інтересів громадян, що охороняються законом, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій, і повною мірою використовувати надані їм права.

Згідно статті 71 Кодексу адміністративного судочинства  України  в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази.  Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали. Суд може збирати докази з власної ініціативи. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача – орган публічної влади , який повинен надати суду  всі матеріали, які свідчать про його правомірні  дії

Відповідачем вказане належним чином зроблено не було.

Відповідно до п. 11 ст. 171 КАСУ резолютивна   частина   постанови   суду   про   визнання нормативно-правового акта незаконним або таким,  що не  відповідає правовому акту вищої юридичної сили,  і про визнання його нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.

В даному випадку, приймаючи до уваги той факт, що  опублікуванню належить постанова суду,  яка виноситься по справі,  результати якого зачіпають права і інтереси широкого кола осіб, суд дійшов висновку про те, що спор, який виник між сторонами по справі  зачипає тільки їх інтереси. Результат розгляду даного  спору носить локальний характер. Таким чином, суд не баче ніякої необхідності в опубліковані результатів розгляду даної справи.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обгрунтованими, підтверджуються матеріалами справи  та  підлягають задоволенню.

Судові витрати, понесені позивачем, підлягають стягненню на його користь у розмірі 3,40грн. з Державного бюджету України на підставі ч. 1 ст. 94 КАС України.

На  підставі викладеного та керуючись ст. ст.. 94, 98, 122, 158 – 164, 167  Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

    1.  Позов задовольнити.

    2. Скасувати  податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції в м. Алушта від 21 грудня 2006 року №0007002301/0, №0006952301/0, №0006992301/0 і  від 18 червня 2007 року №0007002301/3, №0007012301/3, №0006952301/3.

          3. Стягнути з Державного бюджету України (р/р 31115095700002 у банку отримувача: Управління Державного казначейства в АР Крим, отримувач: Держбюджет м. Сімферополь, МФО 824026, ЗКПО 34740405 ) на користь державного підприємства «Пансіонат «Дружба», м. Алушта, вул.. Чатирдагська, 1, ( ЗКПО 20668317, банківські реквізити не відомі )   3,40  грн. судового збору.

           Виконавчий документ видати після вступу Постанови в закону силу, за заявою особи на користь якої воно винесено.  

           У разі неподання заяви про апеляційне оскарження, Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення.

Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження, апеляційна скарга не подана, Постанова вступає в закону силу через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова може бути оскаржена в порядку і строки, передбачені ст.. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.    

     Дійсну постанову направити сторонам рекомендованою кореспонденцією.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Воронцова Н.В.