Постанова

від 06.09.2023 по справі 749/940/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

06 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 749/940/21

провадження № 61-5774св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Сновський дошкільний навчальний заклад № 1 Сновської міської ради Сновського району Чернігівської області,

третя особа - Управління освіти, сім`ї, молоді та спорту Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернігівського апеляційного суду від 24 березня 2023 року у складі колегії суддів: Онищенко О. І., Мамонової О. Є., Шитченко Н. В.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Сновського дошкільного навчального закладу № 1 Сновської міської ради Сновського району Чернігівської області про скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовну заяву мотивовано тим, що ОСОБА_1 працює помічником вихователя старшої групи № 2 в Сновському дошкільному навчальному закладі № 1 Сновської міської ради Сновського району Чернігівської області. 01 листопада 2021 року ОСОБА_1 отримала повідомлення «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19» за № 47 від 01 листопада 2021 року. У повідомленні вказано, що з 08 листопада 2021 року на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України (далі - КМУ), щеплення проти COVID-19 є обов`язковим для працівників дошкільного закладу. Запропоновано надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України (далі - МОЗ) від 16 вересня 2011 року № 595. У повідомленні зазначено, що якщо до 05 листопада 2021 року позивач не надасть одного з зазначених документів, то 08 листопада 2021 року її відсторонять від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІ.

05 листопада 2021 року ОСОБА_1 отримала наказ № 60/01 від 05 листопада 2021 року про її відсторонення від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення від COVID-19.

Позивач вважала її відсторонення незаконним, з огляду на наступне:

в Законі України «Про захист населення від інфекційних хвороб» щеплення від COVID-19 не значиться як обов`язкове, отже відсторонення працівника від роботи з посиланням на частину другу статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» є незаконним;

Перелік професій і виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням згідно наказу МОЗ № 2153 від 04 жовтня 2021 року суперечить статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», оскільки є не законом, а підзаконним актом;

позивачу незрозуміло на підставі чого директором закладу зроблено висновок, що позивач ухиляється або відмовляється від щеплення, оскільки йому надавалась заява ОСОБА_1 щодо заборони використання персональних даних останнього щодо стану його здоров`я та медичних втручань. З огляду на положення статті 39-1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» та статті 286 ЦК України вакцинальний статус є медичною таємницею;

спірний наказ про відсторонення позивача виданий ще до набрання чинності пунктом «41-6» постанови КМУ «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» № 1236 від 09 грудня 2020 року, а тому є незаконним;

оскільки надзвичайний стан в Україні не введено, у КМУ не було підстав встановлювати карантин. Таким чином, діюча постанова про введення карантину є незаконною і не підлягає виконанню, а всі обов`язкові санітарні та протиепідемічні заходи обмежують права громадян, а тому прямо суперечать і не відповідають статті 64 Конституції України;

у резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) № 2361 (2021) від 27 січня 2021 року (Вакцини проти COVID-19: етичні, правові та практичні міркування), зазначено, що вакцинація від COVID-19 не є обов`язковою;

Позивач просила:

визнати незаконним та скасувати наказ № 60/01 від 05 листопада 2021 року Сновського дошкільного навчального закладу № 1 Сновської міської ради Сновського району Чернігівської області про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ;

зобов`язати Сновський дошкільний навчальний заклад № 1 Сновської міської ради Сновського району Чернігівської області допустити ОСОБА_1 до роботи;

стягнути зі Сновського дошкільного навчального закладу № 1 Сновської міської ради Сновського району Чернігівської області середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08 листопада 2021 року по день ухвалення рішення судом у справі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Щорського районного суду Чернігівської області від 19 січня 2022 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ директора Сновського дошкільного навчального закладу № 1 Сновської міської ради Сновського району Чернігівської області Булденко Т. А. від 05 листопада 2021 року № 60/01 про відсторонення від роботи ОСОБА_1 .

Стягнуто зі Сновського дошкільного навчального закладу № 1 Сновської міської ради Сновського району Чернігівської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, що становить 15 060,76 грн з утриманням при виплаті вказаної суми, передбачених законом податків та обов`язкових платежів.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто зі Сновського дошкільного навчального закладу № 1 Сновської міської ради Сновського району Чернігівської області на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 908,00 грн.

Стягнуто зі Сновського дошкільного навчального закладу № 1 Сновської міської ради Сновського району Чернігівської на користь держави судовий збір в сумі 908,00 грн.

Стягнуто зі Сновського дошкільного навчального закладу № 1 Сновської міської ради Сновського району Чернігівської області на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з отриманням професійної правничої допомоги у розмірі 2 000,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що пункт 41-6 постанови КМУ № 1236 від 09 грудня 2020 року, яким передбачено відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, які відмовляються або ухиляються від обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, набрав чинності 08 листопада 2021 року, тоді як позивача відсторонено від роботи 05 листопада 2021 року на підставі нечинного пункту 41-6 постанови КМУ № 1236 від 09 грудня 2020 року. З урахуванням викладеного, суд вважав, що правові підстави для відсторонення позивача 05 листопада 2021 року від роботи були відсутні, що свідчить про незаконність оскаржуваного наказу.

Що стосується вимоги позивача про зобов`язання відповідача допустити позивача до роботи, суд зазначив, що скасування спірного наказу свідчить про обов`язок роботодавця допустити працівника до роботи, а тому у задоволенні такої вимоги слід відмовити.

При вирішенні питання стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначив, що Сновський дошкільний навчальний заклад № 1 Сновської міської ради Сновського району Чернігівської області є самостійною юридичною особою та відповідає за своїми зобов`язаннями, між позивачем та Управлінням освіти, сім`ї, молоді та спорту Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області, яке здійснює фінансування вказаного дошкільного навчального закладу, не існувало та не існує будь-яких зобов`язань, а тому Управління освіти не може бути у справі відповідачем, так як жодним чином не порушувало права позивача, а факт фінансування Управлінням освіти не свідчить про те, що ця юридична особа повинна відповідати за зобов`язаннями юридичних осіб, яких вона фінансує за відсутності про це вказівки в установчих документах.

Таким чином, суд першої інстанції зробив висновок, що саме зі Сновського дошкільного навчального закладу № 1, як самостійної юридичної особи, підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08 листопада 2021 року по 19 січня 2022 року в сумі 15 060,00 грн, який суд визначив відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

При вирішенні питання про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції врахував надані позивачем документи на підтвердження понесення вказаних витрат, а саме: копію договору від 08 листопада 2021 року про надання правової (правничої) допомоги та розрахунок оплати витрат за правову допомогу, який містить детальний опис робіт зроблених адвокатом, квитанцію до прибуткового касового ордеру № 3 від 11 листопада 2021 року про сплату позивачем адвокату Хоминській О. С. за договором від 08 листопада 2021 року 2 000,00 грн. З огляду на викладене, відсутності клопотання іншої сторони, про зменшення таких витрат, суд стягнув їх з відповідача на користь позивача.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 24 березня 2023 року апеляційну скаргу Сновського дошкільного навчального закладу № 1 Сновської міської ради Сновського району Чернігівської області задоволено.

Рішення Щорського районного суду Чернігівської області від 19 січня 2022 року скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Сновського дошкільного навчального закладу № 1 Сновської міської ради Сновського району Чернігівської області про скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції про відмову у позові мотивована тим, що:

відповідно до посадової інструкції помічника вихователя дошкільного навчального закладу, з якою позивач ознайомлена 02 грудня 2015 року, про що свідчить її підпис, помічник вихователя зобов`язаний, зокрема: прибирати приміщення групи, туалету, коридору, спальні (замінювати білизну, одяг, мити та прибирати посуд), приносити у групу питну воду; приносити їжу з харчоблоку, роздавати її дітям; допомагати вихователеві одягати та роздягати дітей, готувати воду для вмивання та купання дітей; разом з вихователем здійснювати вихід дітей на прогулянку та їх повернення у групу; у літній період готувати павільйони групи для прогулянки (мити, витирати); своєчасно проходити медичний огляд; несе відповідальність за охорону життя і здоров`я дітей;

за характером виконуваних обов`язків позивача (помічник вихователя), які пов`язані з контактами з дітьми та забезпеченням їх харчування і догляду, позивач підлягала обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, але після попередження про необхідність такого щеплення необхідних документів на підтвердження наявності щеплення або довідку про абсолютні протипоказання до нього не надала, у зв`язку з чим роботодавець обґрунтовано з дотриманням чинного законодавства відсторонив її від роботи на час відсутності щеплення проти COVID-19. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції зробив висновок про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу № 60/01 від 05 листопада 2021 року Сновського дошкільного навчального закладу № 1 Сновської міської ради Сновського району Чернігівської області і зобов`язання відповідача допустити ОСОБА_1 до роботи;

вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідною від вимоги про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи (у задоволенні якої відмовлено), тому відсутні підстави і для її задоволення;

у зв`язку з відмовою в задоволенні позовних вимог відсутні підстави і для стягнення з відповідача судового збору та витрат, пов`язаних з отриманням ОСОБА_1 професійної правничої допомоги.

Суд апеляційної інстанції при ухваленні рішення про відмову у задоволенні позовних вимог врахував висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22).

Суд апеляційної інстанції вказав, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні вимоги про зобов`язання відповідача допустити позивача до роботи з тих підстав, що скасування спірного наказу свідчить про обов`язок роботодавця допустити працівника до роботи. Проте, враховуючи, що суд відмовляє у задоволенні позовних вимог з інших підстав, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в повному обсязі.

Суд апеляційної інстанції вважав безпідставними посилання суду першої інстанції на те, що оспорюваний наказ про відсторонення позивачки від роботи є незаконним у зв`язку із тим, що станом на 05 листопада 2021 року пункт 41-6 постанови КМУ №1236 від 09 грудня 2020 року не був чинним, оскільки суд не звернув уваги на те, що оспорюваним наказом позивач відсторонена від роботи з 08 листопада 2021 року, тобто з дати набрання чинності вказаним пунктом постанови, який визначив контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 та відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, які відмовляються або ухиляються від обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У квітні 2023 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на постанову Чернігівського апеляційного суду від 24 березня 2023 року, в якій просить скасувати постанову Чернігівського апеляційного суду від 24 березня 2023 року, рішення Щорського районного суду Чернігівської області від 19 січня 2022 року залишити без змін.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції при відмові у задоволенні позову врахував висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22), вдався лише до аналізу посадових обов`язків позивача та залишив поза увагою, що:

вимога щодо врахування роботодавцем при відсторонені працівника від роботи у зв`язку з його відмовою від обов`язкового щеплення проти COVID-19 таких критеріїв, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням, на рівні закону чи підзаконних нормативних актів не встановлювалась. Вперше така вимога сформульована у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 130/3548/21, прийнятій після ухвалення у цій справі судового рішення судом першої інстанції. Дотримання роботодавцем зазначених критеріїв при відсторонені від роботи не було предметом доказування у справі. Про ці обставини не йшлося й у самій позовній заяві;

на час подачі касаційної скарги відсутні висновки Верховного Суду щодо: можливості застосування установою чи організацією правової норми, до дня початку її дії (відповідач прийняв спірний наказ на підставі пункту 41-6 постанови КМУ № 1236 від 09 грудня 2020 року, який почав діяти лише 08 листопада 2021 року); доказів, які можуть свідчити про відмову або ухилення працівника від щеплення, на підставі яких роботодавець може відсторонити працівника від роботи (спірний наказ не містить вказівки на конкретну підставу відсторонення від роботи: відмова чи ухилення від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, а в матеріалах справи взагалі відсутні належні та допустимі докази моєї відмови чи ухилення від щеплення); чи суперечать положення постанови КМУ № 1096 від 20 жовтня 2021 року пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного суду від 27 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 749/940/21, витребувано справу з суду першої інстанції.

У травні 2023 року матеріали цивільної справи № 749/940/21 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2023 справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 27 квітня 2023 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).

Фактичні обставини

Суди встановили, що ОСОБА_1 працює помічником вихователя в Сновському дошкільному навчальному закладі № 1 Сновської міської ради Сновського району Чернігівської області.

01 листопада 2021 року відповідачем було надано позивачці повідомлення про те, що з 08 листопада 2021 року на період дії карантину, встановленого КМУ, щеплення проти COVID-19 є обов`язковим для працівників Сновського дошкільного навчального закладу № 1. Запропоновано надати до 05 листопада 2021 року документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання. Повідомлено, що якщо до 05 листопада 2021 року ОСОБА_1 не надасть одного із зазначених документів, 08 листопада 2021 року її відсторонять від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Наказом Сновського дошкільного навчального закладу № 1 Сновської міської ради Сновського району Чернігівської області від 05 листопада 2021 року відсторонено ОСОБА_1 , помічника вихователя старшої групи № 2, від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

Позиція Верховного Суду

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22), на яку посилається позивач у касаційній скарзі, зазначено, що

«нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22), на яку посилається позивач у касаційній скарзі, зазначено, що:

«застосування до позивачки передбачених Переліком № 2153 та Законом № 1645-ІІІ заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи. Відповідач не стверджував, що, обіймаючи посаду чергової по переїзду, позивачка могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Укрзалізниця», учасників дорожнього руху тощо. Її відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів. Однак апеляційний суд залишив указані обставини поза увагою та не врахував, що відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивачки тим, що вона, працюючи черговою по переїзду, створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивачку заробітку».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_1 працює помічником вихователя в Сновському дошкільному навчальному закладі № 1 Сновської міської ради Сновського району Чернігівської області;

відповідно до повідомлення Сновського дошкільного навчального закладу № 1 Сновської міської ради Сновського району Чернігівської області від 01 листопада 2021 року № 47 «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19», адресованого ОСОБА_1 , з 08 листопада 2021 року на період дії карантину, встановленого КМУ, щеплення проти COVID-19 є обов`язковим для працівників Сновського дошкільного навчального закладу № 1. ОСОБА_1 запропоновано надати до 05 листопада 2021 року документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання. Повідомлено, що якщо до 05 листопада 2021 року ОСОБА_1 не надасть одного із зазначених документів, 08 листопада 2021 року її відсторонять від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»;

відповідно до посадової інструкції помічника вихователя дошкільного навчального закладу, помічник вихователя зобов`язаний, зокрема: прибирати приміщення групи, туалету, коридору, спальні (замінювати білизну, одяг, мити та прибирати посуд), приносити у групу питну воду; приносити їжу з харчоблоку, роздавати її дітям; допомагати вихователеві одягати та роздягати дітей, готувати воду для вмивання та купання дітей; разом з вихователем здійснювати вихід дітей на прогулянку та їх повернення у групу; у літній період готувати павільйони групи для прогулянки (мити, витирати); своєчасно проходити медичний огляд; несе відповідальність за охорону життя і здоров`я дітей;

таким чином, встановивши, що за характером виконуваних обов`язків помічника вихователя, які пов`язані з контактами з дітьми та забезпеченням їх харчування і догляду, позивач підлягала обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, але після попередження про необхідність такого щеплення відмовилась від проходження вакцинації, відповідач (роботодавець) обґрунтовано з дотриманням чинного законодавства відсторонив її від роботи на час до проведення щеплення.

Судом апеляційної інстанції враховано, що держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й самих дітей. Право позивача на працю у шкільному навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивач відмовилася від обов`язкового щеплення. Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

За таких обставин керівник закладу дошкільної освіти правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення ОСОБА_1 від роботи.

У зв`язку із викладеним суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним і скасування наказу відповідача від 05 листопада 2021 року № 60/01. Оскільки вимоги про допуск до роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними, то суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у їх задоволенні.

Доводи касаційної скарги про те, що врахована судом апеляційної інстанції постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) прийнята після ухвалення судом першої інстанції рішення у цій справі, колегія суддів відхиляє, оскільки при вирішенні спорів щодо відсторонення від роботи у зв`язку із відсутністю щепленням проти COVID-19, судам, керуючись частиною четвертою статті 263 ЦПК України, потрібно враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду у цій категорії справ.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстави для висновку про те, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята без додержанням норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржену постанову залишити без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського апеляційного суду від 24 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук