Ухвала

від 12.09.2023 по справі 500/3787/23

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Справа № 500/3787/23

12 вересня 2023 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Осташа А. В., розглянувши в порядку письмового провадження клопотання про передачу справи до іншого суду у справі за позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Дочірнє підприємство "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в сумі 81861,40 грн,

ВСТАНОВИВ:

06 липня 2023 року до Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в сумі 81861,40 грн.

Ухвалою суду від 11.07.2023 позовну заяву було залишено без руху.

Ухвалою суд від 24.07.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено розгляд справи на 29.08.2023.

Ухвалою суд від 29.08.2023 розгляд справи відкладено на 12.09.2023.

Представник відповідача 12.09.2023 подала клопотання про передачу справи на розгляд до Господарського суду Тернопільської області.

Клопотання обґрунтовано тим, що ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 08.09.2023 відкрито провадження у справі про банкрутство (справа №921/534/23) Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (далі - ДП "Тернопільський облавтодор" або відповідач), а згідно з ч.2 ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи.

Розглянувши в порядку письмового провадження клопотання представника відповідача про передачу матеріалів справи №500/3787/23 до Господарського суду Тернопільської області для розгляду в межах справи №921/534/23 про банкрутство, суд зазначає таке.

Предметом спору в адміністративній справі є стягнення з ДП "Тернопільський облавтодор" в особі його Кременецької філії адміністративно-господарських санкцій та пені в сумі 81861,40 грн. Позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в справі ухвалою від 24.07.2023.

Водночас судом встановлено, що 08.09.2023 Господарським судом Тернопільської області відкрито провадження у справі про банкрутство Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (справа №921/534/23).

Частиною 2 статті 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статей 6, 13 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення, а також кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Аналіз зазначеної норми міжнародного права свідчить, що обов`язково суд повинен бути встановлений законом, тобто кожен має право на розгляд справи компетентним судом, компетентність якого встановлюється тільки законом.

Європейський суд з прав людини у справіv. Austria від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Так пунктами 1, 2 частини 1 статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.

Згідно з частиною 6 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

21.10.2019 введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства, відповідно до п.2 Прикінцевих та перехідних положень якого Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" втратив чинність.

Згідно з п.4 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства, з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Згідно з статтею 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи.

В силу пункту 8 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Як свідчать матеріали справи, звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом здійснено на підставі Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", яким на відповідача покладений обов`язок сплати адміністративно-господарських санкцій у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Однак, в цьому випадку слід врахувати, що даний Закон не регулює питання стягнення адміністративно-господарських санкцій з юридичних осоіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Кодексом України з процедур банкрутства.

Отже, системний аналіз викладених правових норм дає підстави стверджувати, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс його юридичних правовідносин, і спеціальні норми Кодексу України з процедур банкрутства мають пріоритетне значення у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України, в тому числі і Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".

Велика Палата Верховного Суду, визначаючи юрисдикційність спорів з майновими вимогами боржника та до боржника, щодо якого здійснюється процедура банкрутства, уже неодноразово зазначала про необхідність розгляду спорів між боржником та іншими суб`єктами (як органами, наділеними владними повноваженнями, так і суб`єктами приватно -правових відносин) щодо майна боржника в межах процедури банкрутства.

Такі висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 у справі №904/1693/19, від 15.01.2020 у справі №607/6254/15-ц, від 18.02.2020 у справі №918/335/17, від 15.05.2019 у справі №289/2217/17, від 12.06.2019 у справі №289/233/18, від 19.06.2019 у справі №289/718/18, від 19.06.2019 у справі №289/718/18, від 19.06.2019 у справі №289/2210/17, а також у постановах Верховного Суду від 30.01.2020 у справі №921/557/15-г/10, від 06.02.2020 у справі №910/1116/18, від 12.01.2021 у справі №334/5073/19.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 06.04.2018 у справі №925/1874/13 за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (втратив чинність на підставі Кодексу №2598-VIII від 18.10.2018), який передбачав концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси, у тому числі майна, яке безпідставно вибуло з-під права власності банкрута, для забезпечення повного або часткового задоволення вимог кредиторів та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.05.2020 у справі №607/6254/15-ц дійшла наступного висновку: «Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а належить до господарської юрисдикції. Однак не можна погодитися з висновками про закриття провадження у справі, оскільки такі дії перешкоджають позивачу у доступі до правосуддя та унеможливлюють захист його прав у господарському процесі у повному обсязі з урахуванням визначених строків звернення, встановлених статтею 45 Кодексу № 2597-VIII, а до цього - статтею 23 Закону № 2343-XII. За встановлених обставин у цій справі суди повинні були передати справу до Господарського суду міста Києва, на розгляді якого перебуває справа № 910/6968/16 про банкрутство ДП «Укрветсанзавод».

Особливістю провадження у справі про банкрутство є те, що врегулювання правовідносин неплатоспроможності боржника вимагає поєднання в одній процедурі як цивільних, так і адміністративних правовідносин щодо його майна (майнових прав) з метою якнайповнішого задоволення у ній вимог кредиторів - приватних осіб та контролюючих органів з грошовими вимогами до боржника у черговості, визначеній КУзПБ.

Зокрема, з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство наступає строк виконання всіх зобов`язань боржника, що має наслідком обов`язок усіх конкурсних (забезпечених) кредиторів пред`явити вимоги до боржника, а їх задоволення може здійснюватися лише у порядку, передбаченому КУзПБ, та в межах провадження у справі; пред`явлення поточними кредиторами вимог до боржника та їх задоволення можуть здійснюватися лише у порядку, передбаченому цим Кодексом; провадження у справі про банкрутство юридичної особи не підлягає зупиненню (частини чотирнадцята, сімнадцята статті 39 КУзПБ); активи боржника, що перебувають у податковій заставі, можуть бути звільнені господарським судом з податкової застави, про що виноситься ухвала у судовому засіданні за участю контролюючого органу, уповноваженого відповідно до ПК України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень (частина десята статті 41 КУзПБ).

Отже, при врегулюванні відносин неплатоспроможності законодавець відійшов від принципу їх розподілу за ознаками наявності у сторони (кредитора боржника) владних повноважень чи свободи волевиявлення, що характерно для цивільних правовідносин, об`єднавши їх в єдине провадження у справі про банкрутство з огляду на необхідність формування єдиного реєстру грошових вимог кредиторів та задоволення їх згідно з визначеною законом черговістю та пропорційністю. Зазначене дозволяє ефективно захистити право особи (кредитора, боржника) в межах одного судового провадження, уникаючи розподілу його на способи захисту, характерні для окремих юрисдикцій (адміністративної чи цивільної).

Застосувавши принцип концентрації у справі про банкрутство ряду майнових та немайнових спорів, КУзПБ розширив підсудність господарському суду спорів, які виникають у відносинах неплатоспроможності боржника та які раніше розглядалися судами інших юрисдикцій.

Отже, статтею 7 КУзПБ як процесуальним законом змінено юрисдикцію розгляду ряду спорів фізичних осіб - боржників щодо їх майна, які раніше розглядалися у цивільних судах, а також віднесено до господарської юрисдикції ряд інших спорів юридичних осіб, які стосуються майна боржника (юридичної чи фізичної особи), зокрема й тих, які виникають з кредиторами - контролюючими органами щодо сплати податків та зборів.

У справі, що розглядається, спір стосується майнових вимог до боржника та за позовом контролюючого органу.

Отже, зважаючи на те, що провадження у справі № 500/3787/23 про стягнення з Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" штрафних санкцій та пені, який є боржником в господарській справі №921/534/23 про банкрутство, вже відкрито, матеріали справи №500/3787/23 відповідно до вищенаведених вимог ч.3 ст.7 КУзПБ підлягають саме передачі на розгляд господарського суду Тернопільської області, в провадженні якого перебуває справа №921/534/23 про банкрутство ДП "Тернопільський облавтодор".

З огляду на зазначене, суд доходить до висновку, що заявлені у даній справі позовні вимоги підсудні Господарському суду Тернопільської області та не підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

При цьому, суд зазначає, що КАС України не встановив порядку передачі адміністративних справ господарському суду у зв`язку з набранням чинності Кодексу України з процедур банкрутства.

Між тим, висновок суду про необхідність передачі справи на розгляд господарському суду ґрунтується на наступному.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Сокуренко і Стригун проти України (заяви № 29458/04 та № 29465/04) від 20 липня 2006 року зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" (див. рішення у справі Занд проти Австрії (Zand v. Austria), заява № 7360/76). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза встановленого законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, встановленим законом, національний суд, який не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, що не мала регулювання законом.

Отже, висловлювання судом, встановленим законом зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Конституційний Суд України у п.3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 року №4-зп (справа про набуття чинності Конституцією України) зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Кодекс України з процедур банкрутства набрав чинності пізніше Кодексу адміністративного судочинства та по новому визначив підсудність справ, в яких стороною є боржник у справі про банкрутство.

Системний аналіз положень Кодексу України з процедур банкрутства дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми Кодексу України з процедур банкрутства мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.

Норми Кодексу України з процедур банкрутства передбачають концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у даному провадженні за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку про необхідність передачі матеріалів справи № 500/3787/23 на розгляд до Господарського суду Тернопільської області для розгляду спору по суті в межах справи про банкрутство № 921/534/23 на виконання вимог ч.3 ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства.

Керуючись частиною 3 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, статтями 238, 239, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Матеріали справи №500/3787/23 за позовною заявою Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в сумі 81861,40 грн надіслати на розгляд до Господарського суду Тернопільської області, в провадженні якого перебуває справа №921/534/23 про банкрутство Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України".

Ухвала суду набирає законної сили у порядку та строки, передбачені ст. 256 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Ухвалу складено та підписано 12.09.2023.

Головуючий суддяОсташ А.В.