Рішення

від 06.09.2023 по справі 466/7534/23

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 466/7534/23

Провадження № 2/466/1924/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 вересня 2023 року м. Львів

Шевченківський районний суд м.Львова

у складі головуючого судді Невойта П.С.,

секретаря с/з Лелик О.М.,

розглянувши в судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівської регіональної державної лабораторії державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

у с т а н о в и в:

20.07.2023 адвокат Прохоренко Олег Іванович в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовною заявою до Львівської регіональної державної лабораторії державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів та просить суд стягнути із Львівської регіональної державної лабораторії державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу за період з 02.08.2021 по 10.05.2022 у розмірі 70143,77 гривень, понесені судові витрати на правничу допомогу у розмірі 7000 гривень.

В обгрунтування своїх позовних вимог зазначає, що рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 10 травня 2022 року у справі № 466/6103/21: за позовом ОСОБА_1 до Львівської регіональної лабораторії державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів про визнання незаконними наказів , поновлення на роботі, відшкодування моральної шкоди:

- визнано незаконним та скасовано наказ директора Львівської регіональної лабораторії державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів № 58-АГ від 31.05.2021р. про накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді догани;

- визнано незаконним та скасовано наказ директора Львівської регіональної державної лабораторії державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів №54-к від 02 серпня 2021 року про звільнення з роботи ОСОБА_1 ;

- визнано незаконним та скасовано наказ директора Львівської регіональної державної лабораторії державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів №57-к від 03 серпня 2021 року про зміну дати звільнення з роботи ОСОБА_1 ;

- поновлено ОСОБА_1 на посаді завідувача лабораторії ветсанекспертизи на ринку «Нижній Шувар» м. Львова Львівської регіональної державної лабораторії державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів.

Під час розгляду цієї справи, вимоги про стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу не заявлялись. При поновленні на роботі роботодавець не провів оплату праці позивачки за період вимушеного прогулу.

Вважає, що відповідачем пошунено вимогп трудового законодавства щодо оплати праці позивачки за період вимушеного прогулу. Оскільки кошти їй не виплачені, змушений звернутися до суду за захистом порушеного права.

Відповідач не скористався правом подання письмового відзиву на позовну заяву.

Ухвалою від 25.07.2023 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі.

В судове засідання сторони не прибули.

Представник відповідача ОСОБА_2 подала заяву про визнання позовних вимог, не заперечують щодо задоволення позову, однак просять зменшити розмір судових витрат та витрат на правову допомогу.

Оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду справи без участі сторін, суд вважає за можливе заслухати справу на підставі наявних доказів.

Так, як сторонами подано докази на підставі яких ґрунтуються позовні вимоги на заперечення, сторонами не заявлено клопотань про витребування інших доказів та скористалися правом подачі відзиву на позовну заяву, суд дійшов переконання про розгляд справи у відсутності сторін на підставі наявних доказів.

У відповідності до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Суд вважає за можливе розглянути дану справу у відсутності сторін без фіксування судового засідання технічними засобами.

Дослідивши наявні у справі докази, давши оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, застосовуючи до визначених правовідносин норми матеріального та процесуального права, суд дійшов такого.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 ст. 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом ( ст. 81 ЦПК України).

Згідно ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого або майнового права та інтересу.

Суд встановив такі обставини справи.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 10 травня 2022 року у справі № 466/6103/21: за позовом ОСОБА_1 до Львівської регіональної лабораторії державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів про визнання незаконними наказів , поновлення на роботі, відшкодування моральної шкоди:

- визнано незаконним та скасовано наказ директора Львівської регіональної лабораторії державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів № 58-АГ від 31.05.2021р. про накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді догани;

- визнано незаконним та скасовано наказ директора Львівської регіональної державної лабораторії державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів №54-к від 02 серпня 2021 року про звільнення з роботи ОСОБА_1 ;

- визнано незаконним та скасовано наказ директора Львівської регіональної державної лабораторії державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів №57-к від 03 серпня 2021 року про зміну дати звільнення з роботи ОСОБА_1 ;

- поновлено ОСОБА_1 на посаді завідувача лабораторії ветсанекспертизи на ринку «Нижній Шувар» м. Львова Львівської регіональної державної лабораторії державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів.

Станом на день звернення до суду виплат за вимушений прогул ОСОБА_1 не здійснювалося.

Відповідно до ст.7 ч.4 Конституції України, право на своєчасне одержання винагороди за працю захищене законом.

Частинами 1, 7 ст.43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно із ст. 2 КЗпП України право громадян на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Положеннями ст.3 КЗпП України визначено, що трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю.

Право на працю, закріплене у статті 43 Конституції України, включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За змістом частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону № 108/95-ВР Конституційний Суд України вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Конституційний Суд України зробив висновок, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто всіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Тобто Конституційний Суд України фактично зробив висновок, що навіть у разі невиконання трудової функції не з власної вини, він вважається таким, що працює і отримує за це заробітну плату, а не компенсацію, бо саме заробітна плата є тією грошовою виплатою, яка забезпечує можливість самого існування як працівника, так і, можливо, членів його сім`ї, а також наповнення державного бюджету, бо із цієї виплати вираховуються податки і збори, у тому числі внески до Пенсійного фонду України у розмірах, який передбачений саме для заробітної плати, а період вимушеного прогулу зараховується до страхового стажу.

Середній заробіток за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.

Середній заробіток за статтею 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Спір про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв`язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не з власної вини, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці. За пред`явлення вимоги про стягнення середнього заробітку, передбаченого частиною другою статті 235 КЗпП України позивачі звільняються від сплати судового збору в усіх судових інстанціях на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI. Працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення цього середнього заробітку без обмеження будь-яким строком згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України та не позбавлений права після ухвалення судового рішення про поновлення його на роботі в подальшому звернутися до суду із позовом про стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначеного частиною другою статті 235 КЗпП України.

Аналогічні висновки містяться у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справ і№ 755/12623/19.

Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу вимушеного прогулу провадиться відповідно до норм Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 р. № 100 (далі - Порядок), згідно з абз. 3 пункту 2 якого середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

З урахуванням того, що у червні та липні 2021 року (останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія (звільнення позивачки) було 43 робочих дні, то середньоденна заробітна плата позивачки становила: 15 310,57 грн : 43 = 356,059 грн/день.

За час вимушеного прогулу ОСОБА_1 за період з 02.08.2021 р. по 10.05.2022 р. робочих днів було 197 днів. Таким чином середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу становить: 356,059 грн х 197 днів вимушеного прогулу = 70143,77 грн.

Так, представник представник відповідача у поданій заяві від 06.09.2023 визнала, що ОСОБА_1 не лотримала виплат за вимушений прогул, не заперечувала щодо задоволення позову.

У відповідності до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Виходячи з наведеного та враховуючи, що позивач дійсно перебуває у трудових відносинах із відповідачем і поновлена рішенням суду на роботу, виплат за вимушений прогул не отримала, а тому суд вважає за необхідне позов задовольнити.

Щодо вирішення питання судових витрат.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірними із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Так, до матеріалів позовної заяви долучено договір про надання правової допомоги №100723 від 10.07.2023 укладений між адвокатом Прохоренко О.І. та Васерук Н.Я. та визначено розмір гонорару у сумі 7000 гривень.

Згідно квитанції №15 від 13.07.2023 ОСОБА_1 оплатила адвокату кошти у розмірі 7000 гривень за надані послуги.

Відповідно до ч.3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

При визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

06.09.2023 представником відповідача подано письмове клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 141 ЦПК України.

Зокрема, частиною другою вказаної статті встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).

Жодним чином не заперечуючи права позивача отримати всі види професійної правничої допомоги, а так само не заперечуючи кваліфікацію адвоката, який надав якісні послуги відповідно до замовлення, суд на засадах пропорційності, враховуючи наведене вище та відповідно критеріїв ст. 143 ЦПК України, зокрема, співмірності і розумності, оцінює очікувані понесення позивачем витрати з точки зору мінімально необхідного їх розміру, що підлягає віднесенню на сторону відповідача з покладенням на останнього обов`язку відшкодувати такі витрати, на підставі чого приходить, що витрати у розмірі 7000 гривень, суд вважає такими, що не відповідають критерію розумності їх розміру, з огляду на те, що такі є мінімально необхідними витратами, що підлягають покладенню на відповідача та є неминучими при розгляді справи про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з огляду на складність справи, та вважає за необхідне зменшити до 3500 гривень.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь держави підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 1073,60 грн.

Керуючись ст. 12, 13, 76, 89, 141, 247, 259, 263-265, 273 ЦПК України, суд,

у х в а л и в :

позов задовольнити.

Стягнути з Львівської регіональної державної лабораторії державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу за період з 02.08.2021 по 10.05.2022 у розмірі 70 143 /сімдесят тисяч сто сорок три гривні 77 копійок/ та 3500 /три тисячі п`ятсот гривень/ витрат на правничу допомогу.

Стягнути з Львівської регіональної державної лабораторії державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на користь держави 1073 /одна тисяча сімдесят три гривні 60копійок/ судового збору.

Рішення може бути повністю або частково оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1

Відповідач: Львівська регіональна державна лабораторія державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, код ЄДРПОУ 00719406, місцезнаходження: м. Львів, вул.Промислова,7.

Повний текст рішення складено 06 вересня 2023 року.

Суддя П. С. Невойт