Рішення

від 12.09.2023 по справі 909/593/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12.09.2023 м. Івано-ФранківськСправа № 909/593/23

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Максимів Т. В. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Італ-Трак"

до відповідача: ОСОБА_1 ,

про стягнення заборгованості в сумі 23006 грн 00 коп.

встановив: до Господарського суду Івано-Франківської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Італ-Трак" із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 23006 грн 00 коп.

Вирішення судом процесуальних питань.

03.07.2023 суд відкрив провадження у справі та ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами; встановив відповідачу строк для подання заяви у разі наявності заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з відповідним обґрунтуванням.

24.07.2023 від відповідача надійшов відзив на позов вх.№10680/23, який суд прийняв до розгляду.

02.08.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив вх.№11234/23, яку суд прийняв до розгляду.

Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило та з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України справа розглядається за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Позиція позивача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач згідно з усною домовленістю виконав роботи з технічного обслуговування та ремонту автомобіля. Однак відповідач виконані роботи оплатив частково, внаслідок чого утворилась заборгованість, що стало підставою для звернення до суду. Обґрунтовані позовні вимоги приписами ст.526, 530, 610, 612 ЦК України, ст.216, 217 ГК України.

У відповіді на відзив позивач зазначив, що відповідач заперечуючи факт виконання робіт з технічного обслуговування і ремонту автомобіля та реєстрації податкової накладної не подав жодних доказів, які б підтвердили його твердження.

Позиція відповідача.

Відповідачка проти позову заперечила з підстав, викладених у відзиві на позов, а саме вказала, що дійсно в червні 2021 року придбала у позивача запасні частини та моторну оливу для власного автомобіля на суму 10000 грн 00 коп. Вказану суму оплатила в повному обсязі 15.06.2021 на підставі рахунку - фактури №6435 від 11.06.2021 де було зазначено всього на суму 10 000 грн.00 коп. Ремонт та технічне обслуговування авто не замовляла та не проводила. Інших рахунків та актів виконаних робіт чи актів звірок не отримувала та не підписувала. Факт реєстрації податкової накладної не може служити підтвердженням прийняття результату виконаних робіт, оскільки вона могла бути зареєстрована помилково. Просила в позові відмовити.

Обставини справи, дослідження доказів.

Предметом спору є вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за виконані роботи з технічного обслуговування та ремонту автомобіля.

Як вбачається із матеріалів справи 15.06.2021 позивач, згідно з усною домовленістю та на підставі рахунку - фактури №6435 від 11.06.2021 виконав роботи з технічного обслуговування та ремонту автомобіля IVECO Stralis, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 для ФОП ОСОБА_1 на загальну суму 33006 грн 00 коп., в підтвердження чого подав Акт виконаних робіт №316 від 15.06.2021.

Суд встановив, що Акт виконаних робіт №316 від 15.06.2021 не містить підпису замовника, як і не містить відмітки про відмову від підписання вказаного первинного документу.

15.06.2021 відповідач частково в сумі 10 000 грн 00 коп., оплатив виконані роботи згідно рахунку - фактури №6435 від 11.06.2021, що підтверджується заключною випискою з рахунку позивача та платіжним дорученням №642 від 15.06.2021 в призначенні платежу, якого вказано "оплата згідно рахунку №6435 від 11.06.2021". Вказаний факт не заперечується відповідачем.

23.05.2023 з метою досудового врегулювання спору позивач на адресу відповідача направив вимогу про сплату заборгованості вих.№19/05 від 19.05.2023, а також підписаний позивачем акт виконаних робіт №316 від 15.06.2021 та акт звірки взаємних розрахунків станом на 19.05.2023. Докази направлення та отримання відповідачем вказаних документів (фіскальний чек, опис вкладення у цінний лист, повідомлення про вручення поштового відправлення та трекінг відправлення) приєднані до матеріалів справи.

Як вбачається з поданих документів вказане поштове відправлення відповідач отримав 09.06.2023. Однак станом на 27.06.2023 вказана вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення, у зв"язку з чим позивач звернувся до суду за захистом порушеного права.

Норми права та мотиви, якими суд керувався при ухваленні рішення.

Статтею 175 ГК України визначено, що майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Приписами ч.1 ст.202, ч.1 ст.626 ЦК України, встановлено, що договором/правочином є домовленість двох або більше сторін/дія особи, спрямована на встановлення/набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

В силу ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України (надалі за текстом - ГК України) господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно частин першої та другої статті 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

За своєю правовою природою угода, яка відбулася між позивачем та відповідачем є договором підряду.

Відповідно частин першої та другої статті 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно з частиною першою статті 854 ЦК України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Частиною першою статті 853 ЦК України передбачено, що замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Відповідно до частини четвертої статті 882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.

Таким чином, згідно з положеннями статей 853, 882 ЦК України, якщо замовник не підписав акт та не висловив заперечення щодо виконаних робіт, то такі роботи вважаються прийнятими.

Передання і прийняття робіт на підставі підписаного в односторонньому порядку акта і виникнення за таким актом прав та обов`язків можливе за наявності реального виконання робіт підрядником за договором у разі неотримання обґрунтованої відмови замовника про причини неприйняття робіт (виявлені недоліки) у строк, визначений договором. Такої правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 17.08.2021 у справі №910/16308/20.

Тобто підрядник не повинен вчиняти жодних дій щодо спонукання замовника до підписання акта виконаних робіт, а має лише констатувати факт відмови від підписання акта.

При цьому сам по собі факт відсутності підписаних сторонами актів передачі-приймання виконаних робіт не є визначальним для висновку про невиконання позивачем робіт.

Враховуючи положення статей 853,882 ЦК України, суд дійшов висновку, що обов`язок прийняти виконані роботи, а у випадку виявлення недоліків робіт негайно про них заявити (у тому числі шляхом мотивованої відмови від підписання акта виконаних робіт) законом покладений саме на замовника. Проте відповідач свої обов`язки з прийняття спірних робіт не виконав, акт залишив не підписаним без належних пояснень.

Суд встановив, що акт виконаних робіт №316 від 15.06.2021 відповідач отримав, однак його не підписав. Також матеріали справи не містять мотивованої відмови відповідача від приймання робіт та підписання акта виконаних робіт. Доказів направлення на адресу позивача або отримання останнім такої відмови відповідач не надав.

Відповідач жодними належними доказами не підтвердив невиконання позивачем робіт на заявлену до стягнення суму заборгованості. Крім того, відповідач не заперечує проти існування рахунка - фактури №6435 від 11.06.2021, а зауважує на тому, що у вказаному рахунку зазначалась інша сума для оплати. Однак іншого рахунка, на іншу суму до матеріалів справи не долучив.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статей 73, 74, 81 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст.86 ГПК України).

Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010).

Висновок суду.

З системного аналізу викладеного вище законодавства та матеріалів справи слідує, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Таким чином, суд встановив, що спірні роботи з технічного обслуговування та ремонту автомобіля виконані позивачем за існування достатніх правових підстав, а саме з правочину, укладеного у спрощений спосіб шляхом виставлення рахунку та підтвердження прийняття його шляхом часткової оплати, тобто у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству.

Отже суд дійшов висновку про доведеність позивачем факту невиконання відповідачем зобов"язань щодо оплати виконаних робіт, відтак позов належить до задоволення.

Судові витрати.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При зверненні з позовом позивач сплатив судовий збір в сумі 2684 грн 00 коп., що підтверджується платіжною інструкцією №5949 від 14 червня 2023 року.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи задоволення позову судовий збір в сумі 2684 грн 00 коп., суд покладає на відповідача.

Керуючись ст. 8, 124 Конституції України, статтями 2, 86, 129, 236-238, 240, 241, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Італ-Трак" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 23006 грн 00 коп. задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Італ-Трак", вул. Київська, буд. 185, смт. Запитів, Кам`янка-Бузький район, Львівська область, 80461 (код 38853713, IBAN: НОМЕР_3 в АТ КБ "Приватбанк") 23 006 (двадцять три тисячі шість) грн 00 коп. заборгованості, а також 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строк, встановлений розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 12.09.2023

Суддя Т.В.Максимів