Рішення

від 12.09.2023 по справі 916/49/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"12" вересня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/49/23

Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,

при секретарі судового засідання Дідовій М.А.,

розглянувши справу № 916/49/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОЛФІ-УКРАЇНА» (49130, м. Дніпро, вул. Березинська, 24-А; код ЄДРПОУ 37068787)

до відповідача: Приватного підприємства «ХЕЄЛ» (01014, м. Київ, вул. Бойчука Михайла, буд. 45; код ЄДРПОУ 44349564)

про стягнення 2 653 019,73 грн;

представники сторін:

від позивача не з`явився,

від відповідача не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ДОЛФІ-УКРАЇНА», звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Приватного підприємства «ЛІОРА» про стягнення 2 653 019,73 грн, з яких: 2 149 222,15 грн основного боргу та 503 797,58 грн 30% річних.

В обґрунтування позову посилається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов`язань за Договором поставки № 29/ХН від 12.08.2021.

Вказує, що на виконання умов договору та відповідно до видаткових накладних поставив відповідачу товар на загальну суму 3 591 493,70 грн, за який відповідач розрахувався лише частково, сплативши позивачу 1 442 271,55 грн, у зв`язку з чим за відповідачем рахується заборгованість на суму 2 149 222,15 грн.

За прострочення сплати заборгованості за товар позивач відповідно до п. 5.5. договору нарахував відповідачу 30% річних.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.01.2023 позовну заяву (вх. № 45/23 від 05.01.2023) Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОЛФІ-УКРАЇНА» прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/49/23, яку вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 08.02.2023, запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив.

На стадії підготовчого провадження судове засідання неодноразово відкладалося з метою належного повідомлення відповідача про розгляд справи.

27.02.2023 до суду надійшло клопотання представника позивача про розгляд справи без його участі.

Протокольною ухвалою від 18.04.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 08.05.2023.

На стадії розгляду справи по суті судове засідання було відкладено та призначено на 17.07.2023.

13.07.2023 до суду надійшло клопотання представника позивача про залучення до матеріалів справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо відповідача (далі - Витяг з Реєстру).

У судовому засіданні 17.07.2023, в яке сторони не з`явилися, суд розглянув подане представником позивача клопотання та залучив до матеріалів справи Витяг з Реєстру щодо відповідача.

З аналізу Витягу суд встановив, що після відкриття провадження у справі відповідач - Приватне підприємство «ЛІОРА» змінив свою назву на Приватне підприємство «ХЕЄЛ», а також змінив юридичну адресу з 73000, м. Херсон, вул. Офіцерська, 181 на іншу адресу - 01014, м. Київ, вул. Бойчука Михайла, буд. 45.

У п. 12 постанови Верховного Суду від 06.10.2022 у справі №910/18692/21 зазначено, що сама лише зміна найменування юридичної особи, її місцезнаходження не означають її реорганізації, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма даної особи.

У зв`язку з вказаними обставинами суд протокольною ухвалою замінив назву відповідача у даній справі на Приватне підприємство «ХЕЄЛ» згідно з відомостями Реєстру та з метою належного повідомлення відповідача про розгляд справи за новою адресою місцезнаходження судове засідання було відкладено.

У судове засідання, яке було призначено на 12.09.2023, сторони не з`явилися.

Суд враховує, що представником позивача було подано клопотання про розгляд справи без його участі за наявними матеріалами.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався, про розгляд справи повідомлявся належним чином шляхом надсилання ухвал суду за попередньою адресою реєстрації 73000, м. Херсон, вул. Офіцерська, 181, а також за новою адресою 01014, м. Київ, вул. Бойчука Михайла, буд. 45.

Водночас, за ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Зі змісту ст. 165 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що свої заперечення проти позову відповідач може викласти у відзиві на позовну заяву. При цьому, згідно ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин, або без повідомлення причин неявки.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає за можливе відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

12.08.2021 між позивачем як постачальником та відповідачем як покупцем було укладено Договір поставки № 29/ХН (далі Договір), згідно з п. 1.1. якого Постачальник зобов`язується передавати (постачати) Покупцеві непродовольчі товари (надалі - Товар), а Покупець зобов`язується приймати і оплачувати такий Товар.

Цей Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками Сторін і діє до « 31» грудня 2021р. Сторони дійшли згоди, без укладання будь-яких додаткових угод, вважати даний Договір пролонгованим на кожний наступний рік на тих самих умовах, якщо будь-яка із Сторін за 30 (тридцять) календарних днів до дати закінчення строку дії Договору, письмово не повідомить іншу Сторону про його припинення (п. 7.1. Договору.

З аналізу змісту Договору судом встановлено, що між сторонами у даній справі виникли правовідносини поставки.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 1.2. Договору кількість, ціна і асортимент Товару узгоджуються Сторонами в видатковій та/або товарно-транспортній накладній (надалі - накладна), яка складається Постачальником на підставі замовлення Покупця.

Загальна вартість цього Договору складає суму всіх поставок здійснених Сторонами в межах Договору. Загальна кількість Товару, шо постачається за даним Договором, визначається як наростаюча кількість по всіх поставках, проведених згідно підписаних Сторонами накладних (п. п. 1.3., 1.4. Договору).

Поставка Товару за цим Договором здійснюється окремими партіями, на підставі накладної. Оформлення специфікації є необов`язковим (п. 2.3. Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач здійснив поставку відповідачу товару на загальну суму 2 149 222,15 грн, що підтверджується:

- видатковою накладною № ДУЦ984899 від 08.12.2021 на суму 62 400,00 грн;

- видатковою накладною № ДУЦ992599 від 10.12.2021 на суму 2 430,00 грн;

- видатковою накладною № ДУЦ992600 від 10.12.2021 на суму 2 430,00 грн;

- видатковою накладною № ДФ1008209 від 15.12.2021 на суму 9 000,00 грн;

- видатковою накладною № ДФ1008568 від 15.12.2021 на суму 28 000,00 грн;

- видатковою накладною № ДФ1017906 від 20.12.2021 на суму 51 000,00 грн;

- видатковою накладною № ДФ1017870 від 20.12.2021 на суму 97 600,00 грн;

- видатковою накладною № ДФ1017879 від 20.12.2021 на суму 325 525,00 грн;

- видатковою накладною № ДФ1027877 від 22.12.2021 на суму 2 200,00 грн;

- видатковою накладною № ДФ1027880 від 22.12.2021 на суму 57 850,00 грн;

- видатковою накладною № ДФ1028684 від 22.12.2021 на суму 208 600,00 грн;

- видатковою накладною № ДФ1028685 від 22.12.2021 на суму 280 850,00 грн;

- видатковою накладною № ДФ1035105 від 23.12.2021 на суму 55 000,00 грн;

- видатковою накладною № ДФ1035972 від 23.12.2021 на суму 34 000,00 грн;

- видатковою накладною № ДФ1038195 від 24.12.2021 на суму 25 500,00 грн;

- видатковою накладною № ДФ1036715 від 24.12.2021 на суму 51 100,00 грн;

- видатковою накладною № ДФ1037980 від 24.12.2021 на суму 16 108,00 грн;

- видатковою накладною № ДФ1037982 від 24.12.2021 на суму 1 330,00 грн;

- видатковою накладною № ДФ1037983 від 24.12.2021 на суму 3 010,00 грн;

- видатковою накладною № ДФ1040800 від 28.12.2021 на суму 78 000,00 грн;

- видатковою накладною № ДФ1053555 від 30.12.2021 на суму 8 303,75 грн;

- видатковою накладною № ДФ1054266 від 30.12.2021 на суму 3 174,40 грн;

- видатковою накладною № ДФ1055586 від 31.12.2021 на суму 25 000,00 грн;

- видатковою накладною № ДУ2962 від 04.01.2022 на суму 82 500,00 грн;

- видатковою накладною № ДУ10855 від 05.01.2022 на суму 28 600,00 грн;

- видатковою накладною № ДУ11332 від 06.01.2022 на суму 81 400,00 грн;

- видатковою накладною № ДУ11333 від 06.01.2022 на суму 550,00 грн;

- видатковою накладною № ДУ45275 від 18.01.2022 на суму 309 500,00 грн;

- видатковою накладною № ДУ55637 від 21.01.2022 на суму 3 000,00 грн;

- видатковою накладною № ДУ55954 від 21.01.2022 на суму 27 500,00 грн;

- видатковою накладною № ДУ55640 від 21.01.2022 на суму 10 320,00 грн;

- видатковою накладною № ДУ55959 від 21.01.2022 на суму 12 500,00 грн;

- видатковою накладною № ДУ77967 від 28.01.2022 на суму 1 650,00 грн;

- видатковою накладною № ДУ77965 від 28.01.2022 на суму 6 875,00 грн;

- видатковою накладною № ДУ77297 від 28.01.2022 на суму 30 800,00 грн;

- видатковою накладною № ДУ77302 від 28.01.2022 на суму 30 250,00 грн;

- видатковою накладною № ДУ77308 від 28.01.2022 на суму 7 150,00 грн;

- видатковою накладною № ДУ115076 від 09.02.2022 на суму 5 000,00 грн;

- видатковою накладною № ДУ115115 від 09.02.2022 на суму 6 250,00 грн;

- видатковою накладною № ДУ116994 від 10.02.2022 на суму 64 000,00 грн;

- видатковою накладною № ДУ133268 від 15.02.2022 на суму 2 068,00 грн;

- видатковою накладною № ДУ138705 від 17.02.2022 на суму 9 500,00 грн;

- видатковою накладною № ДУ153507 від 21.02.2022 на суму 1 398,00 грн.

Як вказав позивач, товар за вказаними накладними залишився не оплаченим, що і змусило його звернутися до господарського суду за захистом своїх порушених прав.

За приписами ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію.

Суд констатує той факт, що видаткова накладна є первинним документом бухгалтерського обліку, який засвідчує факт поставки товару.

Відповідно до положень ст. 44.1 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Положеннями ст. 9 цього Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, з огляду на ст. 44.1 Податкового кодексу України та ст. ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" саме первинний документ, який містить особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції та відомості про господарську операцію і може підтвердити її реальне (фактичне) здійснення, - є належним та допустимим доказом здійснення господарської операції.

Таким чином, підписання відповідачем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», і які згідно названого Закону (ст. 1, ч.ч. 2-3 ст. 9) і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, фіксують факт здійснення господарської операції, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

У відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно з п. 4.3. Договору Покупець сплачує 100% вартості кожної партії товару протягом 75 календарних днів з дати отримання Товару. Отримання Товару підтверджується (видатковою, товарно-транспортною накладною) підписаною Сторонами. Датою (моментом) оплати вважається дата зарахування коштів на банківський рахунок Постачальника.

Статтею 193 ГК України, яка цілком кореспондується зі ст. 526 ЦК України, передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 525 ЦК України забороняє односторонню відмову від зобов`язання або зміну його умов, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач наявність боргу не спростував, доказів сплати спірної заборгованості матеріали справи не містять, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 2 149 222,15 грн основного боргу підлягають задоволенню.

Щодо стягнення 30% річних.

Пунктом 5.5. Договору сторони узгодили, що за прострочення виконання грошового зобов`язання щодо оплати Товарів, Покупець сплачує Постачальнику 30% (тридцять) річних від простроченої суми заборгованості відповідно до ст. 625 ЦК України.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов`язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід зазначити, що згідно положень ЦК України проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов`язань. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що умовами спірного договору встановлено 30% річних, відповідно сплаті підлягають саме 30% річних від простроченої суми за відповідний час прострочення грошового зобов`язання у гривневому вираженні.

Перевіривши запропонований позивачем розрахунок 30% річних, суд вважає його правильним та обґрунтованим, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 503 797,58 грн 30% річних підлягають задоволенню.

У відповідності до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до п.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч.ч.1-2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, як обґрунтовані, підтверджені належними доказами та наявними матеріалами справи.

Щодо розподілу судових витрат у даній справі суд зазначає наступне.

У позовній заяві позивач також просив стягнути з відповідача 39 795,31 грн витрат по сплаті судового збору, 12 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 20 000,00 грн в якості відшкодування гонорару успіху.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до положень ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч.4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 5 ст. 126 ГПК України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 8 ст. 129 ГПК України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Суд відзначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічних висновків дійшов також Європейський суд з прав людини, рішення якого, відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини можуть бути використані судом в якості джерела права.

Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п.п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004р. заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зазначені положення кореспондуються з європейськими стандартами, зокрема п. 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно шляхів полегшення доступу до правосуддя N R (81) 7, в якому передбачено, що, за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла, відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Як встановлено судом, 22.12.2022 між адвокатом Горець О.А. та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДОЛФІ-УКРАЇНА» (клієнтом позивачем) було укладено Договір про надання правової допомоги, за яким адвокат зобов`язався: надавати клієнту консультації з правових питань; організовувати ведення претензійно-позовної роботи по матеріалам, що підготовлені клієнтом; надавати клієнту правову допомогу та представляти інтереси клієнта щодо захисту прав та інтересів останнього у судах під час здійснення господарського судочинства, а клієнт зобов`язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених договором.

Пунктом 4.1. вказаного договору передбачено, що оплата послуг з представництва інтересів у суді здійснюється наступним чином: 100% вартості послуг сплачується протягом 10 календарних днів з моменту набрання судовим рішенням законної сили.

Згідно з п. 4.4. договору у разі, якщо буде досягнуто мету представництва (прийнято судове рішення про стягнення заборгованості у повній сумі) клієнт додатково сплачує адвокату гонорар у розмірі 20 000,00 грн.

22.12.2022 позивач з адвокатом підписали Додаткову угоду № 1 до Договору про надання правової допомоги, яка визначає порядок оплати юридичних послуг (гонорару) адвоката за надання правової допомоги у спорі про стягнення з ПП «ЛІОРА» на користь «ТОВ «ДОЛФІ УКРАЇНА» заборгованості за Договором поставки № 29/ХН від 12.08.2021.

Пунктом 3 вказаної додаткової угоди визначено вартість 1 години послуг правничої допомоги, а саме:

- збір і правовий аналіз інформації, документів, і матеріалів стосовно справи 1 500,00 грн за 1 год.;

- підготовка позовної заяви, відзиву, заперечень, письмових пояснень, запитів 1 500,00 грн за 1 год.;

- участь у судовому засіданні 1 500,00 грн за 1 год.

Згідно з п. 4 додаткової угоди оплата послуг з представництва інтересів у суді першої інстанції здійснюється наступним чином: 100% вартості послуг сплачується протягом 10 календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили.

Пунктом 4.2. додаткової угоди, як і п. 4.4. договору передбачено, що у разі, якщо буде досягнуто мету представництва (прийнято судове рішення про стягнення заборгованості у повній сумі) клієнт додатково сплачує адвокату гонорар у розмірі 20 000,00 грн.

Правова допомогу вважається наданою після підписання акту приймання-передачі наданої правової допомоги, який підписується сторонами та скріплюється печатками (за наявності) (п 7.1. додаткової угоди).

Згідно з Актом прийому-передачі послуг від 26.12.2022 адвокат надав, а позивач прийняв послуги з правової допомоги на загальну суму 12 000,00 грн (а.с. 75), а саме:

- аналіз матеріалів справи (вивчення та аналіз положень договору поставки № 29/ХН від 12.08.2021; вивчення первинних документів) вартістю 4 500,00 грн;

- підготовка та подача позовної заяви про стягнення заборгованості вартістю 7 500,00 грн.

Дослідивши подані позивачем докази на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу, суд зазначає, що позивачем у повній мірі доведено понесення таких витрат, у зв`язку з чим витрати позивача на правову допомогу у розмірі 12 000,00 грн підлягають стягненню з відповідача.

Щодо гонорару успіху (20 000,00 грн), який сторони передбачили у Договорі, суд зазначає, що чинне законодавство хоча і не містить визначення такого виду гонорару, як гонорар успіху, проте суд враховує те, що Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 фактично дійшла висновку про можливість існування "гонорару успіху" як форми оплати винагороди адвокату, визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди як "гонорар успіху", що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини.

Враховуючи викладене, вирішуючи питання про стягнення судових витрат за надання правової допомоги, з урахуванням критеріїв розумності і реальності таких витрат, їх співмірності зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), з урахуванням наданих позивачем доказів на підтвердження таких витрат, суд дійшов висновку про покладення на відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 32 000,00 грн, які включають 12 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 20 000,00 грн в якості відшкодування гонорару успіху.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, у зв`язку із задоволенням позовних вимог, витрати по сплаті судового збору у розмірі 39 795,30 грн покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 126, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОЛФІ-УКРАЇНА» (49130, м. Дніпро, вул. Березинська, 24-А; код ЄДРПОУ 37068787) до Приватного підприємства «ХЕЄЛ» (01014, м. Київ, вул. Бойчука Михайла, буд. 45; код ЄДРПОУ 44349564) про стягнення 2 653 019,73 грн задовольнити.

2. Стягнути з Приватного підприємства «ХЕЄЛ» (01014, м. Київ, вул. Бойчука Михайла, буд. 45; код ЄДРПОУ 44349564) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОЛФІ-УКРАЇНА» (49130, м. Дніпро, вул. Березинська, 24-А; код ЄДРПОУ 37068787) 2 149 222,15 грн основного боргу, 503 797,58 грн 30% річних, 39 795,30 грн витрат зі сплати судового збору, 32 000,00 грн витрат на правничу допомогу.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Вступну та резолютивну частини рішення складено 12 вересня 2023 р. Повний текст рішення складено та підписано 12 вересня 2023 р.

Суддя Р.В. Волков