Ухвала

від 06.09.2023 по справі 908/1476/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

06 вересня 2023 року

м. Київ

cправа № 908/1476/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В. А. - головуючого, Берднік І. С., Міщенка І. С.,

секретар судового засідання - Дерлі І. І.,

за участю представників сторін:

позивача - Кузьмінов Д. В. (адвокат),

відповідача-1 - не з`явився,

відповідача-2 - не з`явився,

відповідача-3 - Ямаєва Ю. С. (адвокат),

третьої особи-1 - не з`явився,

третьої особи-2 - не з`явився,

третьої особи-3 - не з`явився,

третьої особи-4 - не з`явився,

третьої особи-5 - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Комунального підприємства "Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.06.2023 (судді: Березкіна О. В. - головуючий, Антонік С. Г., Іванов О. Г.)

та рішення Господарського суду Запорізької області від 28.02.2023 (судді: Дроздова С. С. - головуючий, Боєва О. С., Науменко А. О.)

за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гоголя, 143"

до: 1. Виконавчого комітету Запорізької міської ради,

2. Запорізької міської ради,

3. Комунального підприємства "Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-2:

1. Департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради,

2. Громадська організація "Запоріжкультпроект",

3. ОСОБА_1 ,

4. ОСОБА_2 ,

5. Товариство з обмеженою відповідальністю "Нафтогаз Груп Запоріжжя"

про визнання незаконними та скасування рішень,

ВСТАНОВИВ:

Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гоголя, 143" (далі - ОСББ "Гоголя, 143", Позивач) звернулося до Виконавчого комітету Запорізької міської ради (далі - Виконавчий комітет, Відповідач-1), Запорізької міської ради (далі - Рада, Відповідач-2) та до Комунального підприємства "Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7" (далі - КП "ВРЕЖО № 7", Відповідач-3) із позовом в якому (з урахуванням остаточної заяви про зменшення позовних вимог) просило:

- визнати незаконним та скасувати п.п. 1., 2. рішення Виконавчого комітету Запорізької міської ради № 506/21 від 26.08.2016 "Про вилучення з господарського відання та передачу в управління ОСББ "Гоголя, 143" житлового будинку № 143 по вул. Гоголя" з відповідним додатком в частині щодо залишення в комунальній власності територіальної громади міста Запоріжжя нежитлового приміщення № 11 на 1 поверсі площею 23,70 кв. м, нежитлового приміщення № 17 - 19, 21 на 1 поверсі площею 64,50 кв. м, нежитлового приміщення № 13 на 1 поверсі площею 37,30 кв. м, підвалу з частиною нежитлового приміщення № 346 площею 27,97 кв. м, підвалу з частиною нежитлового приміщення № 346 площею 52,30 кв. м, нежитлового приміщення № 16 на 1 поверсі площею 78,20 кв. м, підвалу з частиною нежитлового приміщення № 346 площею 86,20 кв. м, нежитлового приміщення № 14 на 1 поверсі площею 86,40 кв. м, нежитлового приміщення № 15 на 1 поверсі площею 16,50 кв. м;

- визнати незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Запорізької міської ради № 101/7 від 25.03.2019 "Про виділ нежитлових приміщень №№ 15 - 19, № 21 по вул. Гоголя, 143 зі складу житлового будинку в окремі об`єкти нерухомого майна";

- визнати незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Запорізької міської ради № 304/3 від 24.07.2019 "Про виділ нежитлового приміщення № 11 по вул. Гоголя, 143 зі складу житлового будинку в окремий об`єкт нерухомого майна";

- визнати незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Запорізької міської ради № 304/4 від 24.07.2019 "Про виділ нежитлового приміщення № 13 по вул. Гоголя, 143 зі складу житлового будинку в окремий об`єкт нерухомого майна";

- зобов`язати КП "ВРЕЖО № 7" передати в управління за актом приймання-передачі ОСББ "Гоголя, 143" нежитлове приміщення № 11 на 1 поверсі площею 23,70 кв. м, нежитлового приміщення № 13 на 1 поверсі площею 37,30 кв. м, нежитлове приміщення № 15 на 1 поверсі площею 16,50 кв. м, нежитлове приміщення № 16 на 1 поверсі площею 78,20 кв. м, нежитлове приміщення № 17, 18, 19, 21 на 1 поверсі площею 64,50 кв. м, приміщення підвалу з частиною нежитлового приміщення № 346 площею 27,97 кв. м, приміщення підвалу з частиною нежитлового приміщення № 346 площею 52,30 кв. м, приміщення підвалу з частиною нежитлового приміщення № 346 площею 86,20 кв. м, розташовані в житловому будинку № 143 на вул. Гоголя в м. Запоріжжі .

Зазначені вимоги обґрунтовано тим, що внаслідок прийняття спірних рішень Позивач був позбавлений свого права на використання спірних приміщень, які є допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку і є об`єктами права спільної власності співвласників такого будинку, що повинні бути передані в управління створеного власниками ОСББ.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 28.02.2023 у справі №908/1476/19 позов задоволено.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 28.06.2023 скасовано рішення Господарського суду Запорізької області від 28.02.2023 у справі № 908/1476/19 в частині зобов`язання КП "ВРЕЖО № 7" передати в управління за актом приймання-передачі ОСББ "Гоголя, 143" нежитлове приміщення № XVI на 1 поверсі площею 144,60 кв. м і відмовлено в цій частині позовних вимог. В іншій частині вказане рішення залишено без змін.

Так, оцінивши подані сторонами докази у сукупності, суди дійшли висновку, що спірні приміщення є допоміжними, необхідними для забезпечення належної експлуатації багатоквартирного будинку та належать на праві сумісної власності власникам квартир житлового будинку, якими створено ОСББ "Гоголя, 143". Тобто, зазначені нежитлові приміщення є допоміжними приміщеннями в розумінні Законів України "Про приватизацію державного житлового фонду", "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", та є необхідними для забезпечення належної експлуатації багатоквартирного будинку в цілому, а тому підлягають передачі в управління Позивача. Створення та державна реєстрація ОСББ "Гоголя, 143" є підставою, відповідно до якої ОСББ в даному випадку вправі вимагати передачі йому житлового будинку в управління з усіма допоміжними приміщеннями.

При цьому суди дійшли висновку, що обраний Позивачем спосіб захисту є належним, оскільки допоміжні приміщення стають об`єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій. Власникам квартир немає необхідності створювати з цією метою об`єднання співвласників багатоквартирного будинку.

Разом з тим, апеляційний суд погодився з доводами Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогаз Груп Запоріжжя" (далі - ТОВ "Нафтогаз Груп Запоріжжя", Третя особа-5) про вихід суду першої інстанції за межі позовних вимог, оскільки у своєму рішенні суд зобов`язав КП "ВРЕЖО № 7" передати в управління за актом приймання-передачі ОСББ "Гоголя, 143" нежитлове приміщення № XVI на 1 поверсі площею 144,60 кв. м, відносно якого Позивач не заявляв вимог, що вбачається з його заяви про зменшення позовних вимог від 27.10.2021. Отже, вирішуючи справу, місцевий суд вийшов за межі позовних вимог щодо даного приміщення, а відтак рішення суду в цій частині підлягає скасуванню, з відмовою у задоволенні позовних вимог.

У касаційній скарзі КП "ВРЕЖО № 7" просить повністю скасувати рішення місцевого суду, а постанову суду апеляційної інстанції - в частині залишення вказаного рішення без змін і передати справу на новий розгляд.

Обґрунтовуючи наявність підстав для подання вказаної скарги, заявник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо:

- обрання Позивачем неефективного способу захисту, викладених в постановах від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 17.06.2020 у справі №922/2529/19, від 16.10.2020 у справі №910/12787/17;

- необхідності встановлення виняткового статусу спірних приміщень, викладених в постановах від 31.05.2023 у справі №922/1406/21, від 23.10.2019 у справі №598/175/15-ц, від 29.09.2021 у справі №760/34774/19, від 25.06.2019 у справі №915/691/18, від 24.04.2019 у справі №908/816/17, від 03.08.2022 у справі №908/3168/19;

- необхідності застосування стандартів доказування, викладених в постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц;

- того, що висновок експерта є рівноцінним засобом доказування, який оцінюється у сукупності з іншими доказами, викладених в постанові від 31.05.2023 у справі №914/3881/21;

У відзиві на касаційну скаргу Позивач просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї, а також матеріали справи, Верховний Суд відхиляє ці доводи та зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися, тому касаційне провадження за касаційною скаргою КП "ВРЕЖО № 7" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.06.2023 та рішення Господарського суду Запорізької області від 28.02.2023 у справі №908/1476/19 підлягає закриттю з огляду на наступне.

Згідно з частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Таким чином, за змістом пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної у пункті 1 частини другої цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

При цьому згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції є запорукою дотримання принципу правової визначеності.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60. постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

У постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) Велика Палата Верховного Суду конкретизувала визначення подібності правовідносин, згідно з яким на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях, після чого застосувати змістовий критерій порівняння (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору), а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії, які матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц, правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ.

З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків суду касаційної інстанції в кожній конкретній справі.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово наголошувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. Слово "подібний" в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова). Тому термін "подібні правовідносини" може означати як правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і правовідносини, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші.

При цьому у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Таким чином, подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

Однак, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Так, у справі № 922/1406/21 розглядалися позовні вимоги про витребування з незаконного володіння одного з відповідачів у наведеній справі нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, визнання частково недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна; визнання недійсними свідоцтв про право власності на нерухоме майно та припинення права власності іншого відповідача на зазначені приміщення, обґрунтовані (вимоги) тим, що спірні приміщення є приміщеннями загального користування (допоміжними та технічними), а отже, є спільним майном співвласників багатоквартирного будинку, а тому не можуть бути зареєстровані за відповідачем як окремі нежитлові приміщення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

При цьому, залишаючи без змін судові рішення господарських судів попередніх інстанцій у вказаній справі про задоволення позову, Верховний Суд виходив, у тому числі, з того, що місцевий та апеляційний суди, надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам в цілому та кожному доказу окремо, дійшли висновку, що спірні приміщення не є ізольованими від житлового фонду, оскільки не мають окремого входу з вулиці. При цьому спірні приміщення розташовані в підвалі, на технічному поверсі та виходу на дах в яких знаходяться комунікації, які необхідні для обслуговування поверхів даного будинку, будинкове інженерне обладнання та призначені для забезпечення експлуатації будинку і побутового обслуговування його мешканців. Матеріали справи не містять доказів існування в житловому будинку окремих нежитлових приміщень, які не належать до житлового фонду, тобто є самостійними об`єктами нерухомого майна, з іншим призначенням, ніж допоміжні приміщення, зокрема проектної документації, акта введення будинку в експлуатацію. Також відсутні в матеріалах справи і докази створення міською радою або іншими особами спірних приміщень шляхом нового будівництва або проведення реконструкції підвалів житлового будинку, їх перебудови у нежитлові приміщення на підставі відповідних рішень органів місцевого самоврядування.

Зважаючи на наведене, Верховний Суду погодився з висновками господарських суди попередніх інстанцій про те, що спірні приміщення за своїми технічними та юридичними характеристиками входять до переліку допоміжних приміщень будинку та є призначеними для його обслуговування, належать власникам квартир будинку на праві спільної сумісної власності.

У справі № 598/175/15-ц розглядалися позовні вимоги про визнання незаконним та скасування рішення виконкому ради про оформлення права власності на підвальні приміщення за державою Україною в особі Міносвіти, свідоцтва про право власності та державну реєстрацію права власності держави в особі Міносвіти, права оперативного управління професійно-технічного училища на спірні підвальні приміщення, а також скасування державної реєстрації права власності держави в особі Міносвіти, права оперативного управління професійно-технічного училища на вказані підвальні приміщення.

Наведені вимоги було обґрунтовано тим, що позивач у зазначеній справі є співвласником квартири. Водночас, винесенням спірного рішення про оформлення права власності на підвальні приміщення за державою Україною в особі Міносвіти, видачею спірного свідоцтва про право власності та реєстрацією речового права на вказані підвальні приміщення за державою в особі Міносвіти порушено його права володіти, користуватися і розпоряджатися власністю, оскільки підвальні приміщення є власністю співвласників багатоквартирного будинку, тому що є допоміжними приміщеннями.

Скасовуючи судові рішення господарських судів попередніх інстанцій про задоволення позову, Верховний Суд виходив, зокрема, з того, що для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових й інших потреб непромислового характеру та є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання. Однак, суди у вказаній справі не встановили, чи є спірне приміщення нежитловим, бо зі стадії проектування житлового будинку призначалося для торговельних потреб непромислового характеру, чи використовувалося воно як самостійний об`єкт нерухомості, а відтак чи є допоміжним.

У справі № 760/34774/19 розглядались позовні вимоги про визнання недійсними інвестиційного договору, договорів про відступлення прав та обов`язків за інвестиційним договором; зобов`язання одного з відповідачів у наведеній справі привести квартиру у стан нежитлового приміщення технічного поверху шляхом знесення вхідних дверей, міжкімнатних не несучих перегородок, інженерних мереж водопостачання, водовідведення, електропостачання, санітарних та інших вузлів житлового приміщення і звільнити це приміщення; скасування записів про право власності, здійснених щодо об`єкта нерухомого майна, із закриттям реєстраційних справ та розділів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритих щодо об`єкта нерухомого майна, і скасування реєстраційного номеру.

Зазначені вимоги було обґрунтовано тим, що позивач є власником квартири у будинку. Вказаний багатоквартирний будинок має приміщення технічного поверху, розташовані над квартирами, у тому числі і позивача. Спільна сумісна власність на вказане приміщення технічного поверху виникла з моменту прийняття будинку до експлуатації. Позивачу, як співвласнику будинку, з інформаційної довідки стало відомо про набуття одним з відповідачів права власності на нежитлове приміщення технічного поверху, яке розташоване саме над квартирою позивача.

Направляючи справу в частині позовних вимог про визнання правочинів недійсними, зобов`язання вчинити певні дії та скасування запису про право власності на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд виходив, у тому числі, з того, що суди попередніх інстанцій не з`ясували належним чином чи є спірне приміщення за своїми технічними та юридичними характеристиками допоміжним, та що у ньому знаходиться технічне обладнання будинку (інженерні комунікації і технічні пристрої, які необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов та безпечної експлуатації квартир тощо), без доступу до якого експлуатація житлового будинку є неможливою, чи використовувалось воно для обслуговування будинку; чи навпаки є нежитловим.

У справі № 915/691/18 розглядалися позовні вимоги про визнання незаконним і скасування пункту рішення виконкому міськради про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна за юридичними особами, зокрема, щодо оформлення права власності за одним з відповідачів на нежитлові приміщення підвалу, технічного поверху, надбудови, сходових клітин, ліфтових шахт, нежитлові приміщення з першого по дев`ятий поверхи; визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Наведені вимоги було обґрунтовано тим, що спірне рішення в оскарженій частині та свідоцтво порушують права власників спільного майна на користування спірним майном, від імені яких у спірних правовідносинах виступає позивач (ОСББ); ці рішення і свідоцтво прийняті та видані стосовно приміщень, які за своїми технічними характеристиками належать до нежитлових і не можуть бути самостійними об`єктами нерухомого майна; такі приміщення, зокрема, як сходові клітини, ліфтові шахти, сміттєкамери, є допоміжними, призначеними для обслуговування мешканців будинку, та згідно з нормами чинного законодавства становлять спільну власність співвласників багатоквартирного будинку.

Передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд виходив, зокрема, з того, що місцевий і апеляційний суди, ухвалюючи судові рішення у справі, питання правового статусу спірного майна достеменно не дослідили; не перевірили, чи є усі (без винятку) приміщення, щодо яких виник спір, допоміжними у розумінні положень Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку", чи вони є нежилими, а отже чи поширюється/не поширюється на них правовий режим спільної власності мешканців будинку, що має значення для правильного вирішення цього спору. Суди не навели будь-яких доказів на підтвердження своїх висновків, обмежилися лише застереженням про відсутність у переліку документів, наданих виконкому міськради при прийнятті рішення щодо оформлення права власності за одним з відповідачів, матеріалів технічної інвентаризації, а також про недоведення відповідачем того, що спірні приміщення є самостійними об`єктами цивільно-правових відносин і не є приміщеннями загального користування.

У справі № 908/816/17 розглядалися позовні вимоги про скасування рішення одного з відповідачів у вказаній справі про вилучення з господарського відання та передачу в управління ОСББ житлового будинку в частині невилучення з господарського відання іншого відповідача нежитлових приміщень, зазначених в додатку до рішення; зобов`язання одного з відповідачів передати в управління позивачу нежитлові приміщення, розташовані в житловому будинку.

Зазначені вимоги були обґрунтовані тим, що спірним рішенням вилучено з господарського відання одного з відповідачів і зобов`язано його передати будинок, крім ряду нежитлових приміщень, в управління позивача. Проте, нежитлові приміщення, які не вилучено з відання відповідача, є допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку, а тому належать до спільної сумісної власності співвласників багатоквартирного будинку і мають бути передані позивачу в управління разом з рештою будинку.

Залишаючи без змін судові рішення господарських судів попередніх інстанцій у вказаній справі про задоволення позову, Верховний Суд виходив, у тому числі, з того, що, як встановлено судами першої і другої інстанцій, наявні в матеріалах справи докази вказують на те, що підвальний поверх будинку складався з приміщень, до яких належали зали підігріву води, туалети, душові, майстерні та сараї, а при проведенні технічної інвентаризації було встановлено факти перепланування нежитлових приміщень підвального поверху. Отже, зазначене свідчить про перебування спірних приміщень у складі житлового будинку на місці розміщення підвалу.

З огляду на встановлені обставини справи, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що спірні нежитлові приміщення підвального поверху є допоміжними приміщеннями в розумінні Законів України "Про приватизацію державного житлового фонду", "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" і є необхідними для забезпечення належної експлуатації багатоквартирного будинку в цілому, а тому підлягають передачі в управління позивача (ОСББ).

У справі № 908/3168/19 розглядалися позовні вимоги про визнання незаконним та скасування пунктів рішення виконавчого комітету міської ради про вилучення з господарського відання та передачу в управління ОСББ житлового будинку з відповідним додатком в частині щодо залишення в комунальній власності територіальної громади міста нежитлових приміщень підвалу, які розташовані в житловому будинку; зобов`язання КП "Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7" передати вказані приміщення за актом приймання-передачі в управління ОСББ.

Наведені вимоги було обґрунтовано тим, що спірним рішенням житловий будинок вилучено із господарського відання комунального підприємства і передано в управління позивачу крім спірних нежитлових приміщень, які залишені в комунальній власності міста. Проте, зазначені нежитлові приміщення є допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку, тобто об`єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тому підлягають передачі позивачу в управління разом з рештою будинку.

Залишаючи без змін судові рішення господарських судів попередніх інстанцій у вказаній справі про задоволення позову, Верховний Суд виходив, зокрема, з того, що суди, оцінивши наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності, з урахуванням стандарту доказування "вірогідності доказів", дійшли висновку про те, що приміщення підвалу, які розташовані в житловому будинку, є допоміжними, тобто такими, що необхідні для забезпечення належної експлуатації багатоквартирного будинку та належать на праві сумісної власності власникам квартир житлового будинку, якими створено ОСББ, а отже спірне рішення виконавчого комітету міської ради щодо залишення зазначених нежитлових приміщень у господарському віданні комунального підприємства порушує права позивача та підлягає визнанню недійсним, як таке, що суперечить чинному законодавству України, що регулює спірні правовідносини.

Таким чином, з огляду на встановлені обставини справи, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що спірні нежитлові приміщення підвального поверху є допоміжними приміщеннями в розумінні Законів України "Про приватизацію державного житлового фонду", "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", та є необхідними для забезпечення належної експлуатації багатоквартирного будинку в цілому, а тому підлягають передачі в управління позивача.

З викладеного убачається, що судові рішення суду касаційної інстанції у вищевказаних справах приймалися у цілковитій залежності від повноти та результатів дослідження поданих сторонами доказів і встановлених на їх підставі істотних обставин щодо дійсного статусу спірних нежитлових приміщень, що мало безпосередній вплив на результат вирішення спорів.

При цьому, як встановлено судами у справі, яка переглядається, згідно з технічною інвентаризацією об`єкта нерухомості на вулиці Гоголя, 143 у м. Запоріжжя станом на 06.05.1972, на першому та підвальному поверсі розташовувалися жилі і службові приміщення, які слугували для проживання осіб, а також обслуговували їх (туалети, коридори, душові, вестибюлі).

Станом на 2005 рік на підвальному поверсі знаходилося нежитлове приміщення, що складалося з тамбурів, коридорів, житлових кімнат, яке мало функціональне призначення - комунально-побутове.

Тобто, всі приміщення, які вказані в спірному рішенні Виконавчого комітету Запорізької міської ради як нежилі, при проектуванні зазначеного багатоквартирного будинку не мали функціонального призначення нежитлових приміщень, а слугували для проживання осіб (житлові) та для їх обслуговування (туалети, коридори, вестибюлі, душові).

Відсутність нежитлових приміщень в даному багатоквартирному будинку також підтверджується розділом 2 акта приймання-передачі гуртожитку за адресою: м.Запоріжжя, вул. Гоголя, 143 у комунальну власність міста Запоріжжя, та планом будинку станом на 06.05.1972, який міститься в інвентаризаційній справі, відповідно до якого призначення підвального поверху гуртожитку - технічне підпілля.

Водночас, згідно з експлікацією приміщень до плану поверхів будинку, усі приміщення першого поверху мають статус житлових або допоміжних, крім приміщення № 33 площею 74,8 - червоний куток, приміщення № 65 площею 61,6 - їдальня.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що хоча червоний куток та їдальня є нежитловим вбудованим приміщенням, проте, з огляду на їх функціональне призначення в момент будівництва гуртожитку - для обслуговування та використання мешканцями гуртожитку, вони також є допоміжними приміщеннями.

Отже, оцінивши подані сторонами докази у сукупності, суди дійшли висновку, що спірні приміщення є допоміжними, необхідними для забезпечення належної експлуатації багатоквартирного будинку та належать на праві сумісної власності власникам квартир житлового будинку, якими створено ОСББ "Гоголя, 143". Тобто, зазначені нежитлові приміщення є допоміжними приміщеннями в розумінні Законів України "Про приватизацію державного житлового фонду", "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", та є необхідними для забезпечення належної експлуатації багатоквартирного будинку в цілому, а тому підлягають передачі в управління Позивача. Створення та державна реєстрація ОСББ "Гоголя, 143" є підставою, відповідно до якої ОСББ вправі вимагати передачі йому житлового будинку в управління з усіма допоміжними приміщеннями.

З викладеного вбачається, що висновки господарських судів попередніх інстанцій по суті спору у цій справі цілком узгоджуються з вищезазначеними правовими позиціями Верховного Суду, на які посилається скаржник, а відтак, враховуючи, що судові рішення у цих справах приймались у цілковитій залежності від встановлених обставин справи, доводи заявника про неврахування наведених позицій фактично засновані на його незгоді з оцінкою зібраних у цій справі доказів, переоцінка яких, відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Що стосується посилання заявника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо обрання Позивачем неефективного способу захисту, викладених в постановах від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 17.06.2020 у справі № 922/2529/19, від 16.10.2020 у справі №910/12787/17, то колегія суддів вважає вказані доводи неспроможними, оскільки: по-перше, довільно процитувавши висновки Верховного Суду, скаржник не навів належного обґрунтування чому саме обраний ОСББ "Гоголя, 143" спосіб захисту є неналежним, який спосіб захисту, на думку КП "ВРЕЖО № 7", є належним і ефективним та в чому саме полягає неврахування апеляційним судом зазначених правових позицій при вирішенні спору у цій справі; по-друге, враховуючи порядок передання багатоквартирного будинку в управління ОСББ, а також з огляду на те, що спірні приміщення були закріплені за скаржником, їх передання за актом приймання-передачі в управління Позивачу відповідає вимогам чинного законодавства (постанови Верховного Суду від 09.02.2022 у справі № 904/1740/19, від 03.08.2022 у справі № 908/3168/19).

Щодо доводів заявника про неврахування судом апеляційної інстанції правових позицій Верховного Суду про необхідність належної оцінки доказів (у тому числі висновків експерта) колегія суддів зазначає, що такі висновки про застосування відповідних правових норм мають загальний характер та не впливають на результат вирішення спору у справі, що переглядається, а посилання на них є фактичним спонуканням Суду до встановлення обставин, які не були встановлені у рішенні або постанові суду, вирішення питання додаткової перевірки доказів, їх переваги один над одним, що прямо суперечить приписам частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

Як зазначалося вище, згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після його відкриття на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Отже, доводи заявника про наявність передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підстави для подання касаційної скарги є необґрунтованими.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава для касаційного оскарження після його відкриття не отримала підтвердження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою КП "ВРЕЖО № 7" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.06.2023 та рішення Господарського суду Запорізької області від 28.02.2023 у справі №908/1476/19.

У свою чергу, у зв`язку з тим, що Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження відповідно до приписів статті 296 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на скаржника та поверненню відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" не підлягає.

Керуючись статтями 234, 235, 296, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження у справі № 908/1476/19 за касаційною скаргою Комунального підприємства "Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7", відкрите з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

І. Міщенко