Постанова

від 23.10.2007 по справі 01/62-38

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

01/62-38

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

23 жовтня 2007 р.                                                                                   № 01/62-38  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б. –головуючогоВолковицької Н.О. Рогач Л.І.

за участю представників сторін:

позивачане з'явився, про час і місце слухання справи повідомлений належним чином

відповідачане з'явився, про час і місце слухання справи повідомлений належним чином

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю фірми "Міжрегіональні ресурси" ЛТД

на постанову від 05.07.2007 року Львівського апеляційного господарського суду

у справі№ 01/62-38 господарського суду Волинської області

за позовомПриватного підприємства "Гарант ЛТД"

доТовариства з обмеженою відповідальністю фірми "Міжрегіональні ресурси" ЛТД"

простягнення 149272,80 грн.

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2007 року Приватне підприємство "Гарант ЛТД" звернулося до господарського суду Волинської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Міжрегіональні ресурси" ЛТД" 149272,80 грн., з яких 127664,17 грн. заборгованості за передані на підставі договору від 03.01.2005 року №3-014 алкогольні товари, 21608,63 грн. відсотків за користування грошовими коштами.

В процесі розгляду справи позивач просив виправити помилку, допущену при подачі позову, а саме: суму у розмірі 127664,17 грн. вважати 127554,17 грн. та уточнив позовні вимоги. У зв'язку з неточністю розрахунків від позову в частині стягнення 106,09 грн. заборгованості відмовився, в частині стягнення 20000,00 грн. просив припинити провадження у справі у зв'язку з їх оплатою. Просить стягнути з відповідача 107448,08 грн. заборгованості, 21608,63 грн. відсотків за користування грошовими коштами.

Рішенням господарського суду Волинської області від 16.05.2007 року позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Міжрегіональні ресурси" ЛТД" 107448,08 грн. заборгованості, 21608,63 грн. відсотків за користування грошовими коштами та відповідні судові витрати. В частині стягнення 20106,09 грн. провадження по справі припинено.

Судове рішення вмотивоване тим, що відповідачем у передбачений договором термін не було виконано своїх зобов'язань.

За апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Міжрегіональні ресурси" ЛТД" судове рішення переглянуте в апеляційному порядку і постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.07.2007 року скасоване в частині стягнення 2, 42 грн. державного мита та 0,18 грн. витрат на ІТЗ судового процесу. В стягненні 2,42 грн. державного мита та 0, 18 грн. витрат на ІТЗ судового процесу відмовлено. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Не погоджуючись із прийнятими судовими актами, Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Міжрегіональні ресурси" ЛТД" звернулося до Вищого господарського суду України  із касаційною скаргою, в якій ставить питання про скасування рішення господарського суду Волинської області та постанови Львівського апеляційного господарського суду.

Заявник посилається на порушення судами норм матеріального права, а саме пункту 2 статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки вважає, що плату за користування грошовими коштами може отримувати лише кредитна установа згідно з частиною 5 статті 4 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Заслухавши суддю –доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог статей 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція рішення місцевих господарських судів та постанови апеляційних господарських судів переглядає за касаційною скаргою (поданням) та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається із матеріалів справи предметом спору є стягнення грошових коштів за неналежне виконання умов договору поставки.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 03.01.2005 року між сторонами у справі було укладено договір поставки напоїв №3-014. Відповідно до пункту 1.1 договору постачальник зобов'язався поставити покупцю напої партіями згідно заявок останнього, а покупець –прийняти товар та оплачувати його вартість за умовами даного договору.

Судами встановлено, що за накладними №№1ГДТ000313, 1ГТД000314, 1ГТД000315, 1ГТД000316, 1ГТД000317 від 27.10.2006 року за довіреністю від 30.10.2006 року ЯМХ №993419 відповідачем отримано товар на суму 264346,40 грн., за який відповідач розрахувався частково.

В процесі розгляду справи відповідач сплатив частину заборгованості у розмірі 20000, 00 грн., про що повідомив позивач та відмовився в цій частині від позову.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходячи із того, що позивач відмовився від позову в частині стягнення 20000,00 грн., вірно припинив провадження у справі.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог про стягнення 107448, 08 грн. заборгованості, 21608,63 грн. процентів за користування грошовими коштами, суди виходили із доведеності матеріалами справи факту заборгованості відповідача та із пункту 4.4 договору, яким обумовлено нарахування процентів у розмірі 0,1% від суми боргу за кожен день користування чужими коштами.

Колегія суддів погоджується із такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки згідно статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні приписи містяться в статті 193 Господарського кодексу України, якою передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання ( частина З цієї статті).

Таким чином, суди дійшли висновку, що позивачем правомірно нараховані 0,1% від суми боргу за кожен день користування грошовими коштами постачальника.

Судом апеляційної інстанції також досліджені твердження скаржника щодо неправомірного застосування до нього штрафної санкції у вигляді нарахування відсотків за неправомірне користування чужими коштами та визнані такими, що не суперечать діючому законодавству, оскільки у відповідності до вимог частини 1 статті 692 Цивільного кодексу покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з пунктом 7.4 договору у випадку затримки плати за отриманий товар покупець сплачує постачальнику проценти в розмірі 0,1% від суми боргу за кожний день користування грошовими коштами постачальника.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що господарський суд апеляційної інстанції в порядку статті 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив, встановив та надав юридичну оцінку наданим сторонами доказам та правильно вирішив спір.

Твердження заявника про порушення судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження, суперечать матеріалам справи та зводяться до переоцінки доказів, що відповідно статті 1117 Господарського процесуального кодексу України не входить до компетенції касаційної інстанції, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування рішення та постанови апеляційної інстанції колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтею 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Рішення господарського суду Волинської області від 16.05.2007 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.07.2007 року у справі № 01/62-38 господарського суду Волинської області залишити без змін.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Міжрегіональні ресурси" ЛТД залишити без задоволення.

Головуючий суддя                                                  Т. Дроботова

С у д д і          Н. Волковицька

Л. Рогач