Постанова

від 13.09.2023 по справі 420/11102/21

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 вересня 2023 р.м. ОдесаСправа № 420/11102/21

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Коваля М.П.,

суддів Турецької І.О.,

Зуєвої Л.Є.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 травня 2023 року, прийняте у складі суду судді Самойлюк Г.П. в місті Одеса, по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ШЛЯХОВИК-97» до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

У червні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ШЛЯХОВИК-97» звернулось до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Львівській області, в якому позивач просив суд про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 26.03.2021 року № 00056570901.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31 січня 2022 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2022 року, у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ШЛЯХОВИК-97» до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 26.03.2021 № 00056570901 відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 12 січня 2023 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 січня 2022 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2022 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій, роблячи висновок про правомірність застосування до позивача означених санкцій, виходили з того, що установка ДС-1683 містить три ємності, загальний об`єм яких складає орієнтовно 19000 літрів, тоді як у період з 17 квітня 2020 року по 15 травня 2020 року закупівля пального здійснювалася ТОВ «ШЛЯХОВИК-97» у великих об`ємах, що здебільшого перевищували 76000 літрів на день. У зв`язку з цим, суди констатували, що позивач, отримавши пальне у ТОВ «ОПТІМАЛ ТРЕЙДІНГ», здійснював його зберігання без отримання відповідної ліцензії на право зберігання пального. Тобто, у справі, яка переглядається, суди обмежилися лише встановленням факту, чи підприємство позивача було в змозі (мало технологічну можливість) ту кількість палива, що було придбане у ТОВ «ОПТІМАЛ ТРЕЙДІНГ», вмістити (залити) у ємкість, яка є невід`ємною частиною асфальтозмішувальної установки ДС-1683 (асфальтобетонний завод Кредмаш-168), та, не з`ясувавши таку можливість, зробили висновок про зберігання пального в ємностях без отримання ліцензії.

Крім того Верховний Суд зазначив, що висновок судів першої та апеляційної інстанцій щодо застосування норм статті 15 Закону №481/95-ВР не відповідає висновку Верховного Суду викладеному у постанові від 31 травня 2020 року у справі №540/4291/20. Суди не з`ясували усі необхідні обставини для встановлення в поведінці Товариства складу правопорушення, а саме: зберігання пального без отримання відповідної ліцензії, оскільки сама тільки наявність у Товариства ємностей для зберігання пального, факт придбання пального та наявність його залишків не свідчить про порушення позивачем норм статті 15 Закону №481/95-ВР.

Верховний Суд дійшов висновку, що доводи позивача, якими він обґрунтовував свої позовні вимоги, перевірені судом не були, тоді як обставини, яких вони стосуються, враховуючи наведений висновок Верховного Суду в постанові від 31 травня 2020 року, входять до предмета доказування у цій справі. Також Верховний Суд зазначив, що колегія суддів не може стверджувати в цій справі про повне і всебічне з`ясування судами її обставин, зокрема, про таке, яке б повною мірою спростувало доводи й докази контролюючого органу щодо вчинення позивачем податкового правопорушення.

За результатами нового розгляду справи, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11 травня 2023 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ШЛЯХОВИК-97» задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області № 00056570901 від 26.03.2021 року.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у Львівській області звернулось до П`ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на те, що при винесенні оскаржуваного рішення судом неповно та неправильно встановлено обставини справи та порушено норми матеріального та процесуального права, тому просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що Закон №481 є спеціальним нормативно - правовим актом, яким передбачено ліцензування діяльності з виробництва, зберігання, роздрібної та/або оптової торгівлі пальним, такий має перевагу над загальним нормативно - правовим актом, тому у даному випадку мають застосовуватися положення спеціального нормативно- правового акту. Апелянт зазначає, що норми ПК України, які визначають поняття «акцизний склад» та «акцизний склад пересувний» жодним чином не регулюють питання діяльності зі зберігання пального, а стосуються виключно контролю за сплатою акцизного податку і передбачені ПК України, тому при зберіганні пального для потреб власного споживання необхідно використовувати визначення «місце зберігання пального», яке передбачене у ст. 1 Закону №481.

Крім того, на думку апелянта, суд першої інстанції не взяв до уваги, що у матеріалах справи відсутні докази, що належна позивачу асфальтозмішувальна установка ДС-1683 виробництва «Кредмаш» містить більшу, аніж стандартну комплектацію, у зв`язку з чим здатна технологічно одночасно споживати більший об`єм палива; відсутнє документальне підтвердження щодо норм витрат асфальтобетонного заводу, технологічних процесів приготування асфальтобетонних сумішей, руху палива згідно регістрів бухгалтерського обліку, а також щодо можливості поетапного завантаження (розвантаження) палива з транспортного засобу до паливного баку заводу.

Представник позивача надав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначено про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т.1 а.с.37-48), основним видом діяльності товариства з обмеженою відповідальністю «ШЛЯХОВИК-97» (далі ТОВ «ШЛЯХОВИК-97») є будівництво автострад, доріг, вулиць, залізниць, злітно-посадкових смуг на аеродромах (45.23.1).

Відповідно до наказу Головного управління ДПС у Львівській області від 16.02.2021 №496-ПП «Про проведення фактичної перевірки» (т.1 а.с.10), наказано провести фактичну перевірку ТОВ «ШЛЯХОВИК-97» за адресами: Львівська область, Сокальський район, с.Жвирка, вул.1-го Травня, 5 та Львівська область, Стрийський район,с.Ходовичі, вул.Шевченка, 51А з 16.02.2021 по 25.02.2021 щодо дотримання вимог Податкового кодексу України, Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах та пального», Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та інших законодавчих актів, що регулюють виробництво і обіг пального.

Головним управлінням ДПС у Львівській області, відповідно до направлень на перевірку від 16.02.2021 №1392 (т.1 а.с.163) та №1395 (т.1 а.с.164) проведено фактичну перевірку ТОВ «ШЛЯХОВИК-97».

Під час проведення перевірки ТОВ «ШЛЯХОВИК-97» надало до Головного управління ДПС у Львівській області пояснення вих.№1702-21 від 17.02.2021 (т.1 а.с.11-13), у яких зазначило, що підприємство розміщує та використовує у господарській діяльності установки (заводи) з приготування асфальтобетонних сумішей різних типів та видів (далі АБЗ). Вказувало, що ТОВ «ШЛЯХОВИК-97» не має за вказаними адресами жодних ємностей для зберігання дизельного палива, не є розпорядником акцизного складу (складів), не є платником акцизного податку, та не здійснює діяльність пов`язану із зберіганням палива. ТОВ «ШЛЯХОВИК-97» використовує придбане дизельне паливо за вказаними адресами, виключно для приготування асфальтобетонної суміші у відповідності до технологічного процесу. Окремо зазначало, що АБЗ Кредмаш ДС-168637, заводський номер 711037, розміщений за адресою Львівська область, Стрийський район, с.Ходовичі, вул.Шевченка, 51А на дату проведення фактичної перевірки демонтований та знаходиться у розібраному стані.

За результатами фактичної перевірки Головним управлінням ДПС у Львівській області складено акт про результати фактичної перевірки з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства з питань виробництва, зберігання та обігу пального, контроль за використанням якого покладений на органи ДПС №3442/13-01-09-02/03446334 від 26.02.2021 (т.1 а.с.71-75).

Перевіркою встановлено, що ТОВ «Шляховик-97» отримано пальне від ТОВ «ОПТІМАЛ ТРЕЙДІНГ» (ЄДРПОУ 39782544) за адресою розвантаження: Львівська область, Стрийський район, с. Ходовичі, вул. Шевченка, 51-А згідно акцизних накладних № 1115 від 17.04.2020, № 1114 від 17.04.2020, № 1120 від 18.04.2020, № 1119 від 18.04.2020, № 1121 від 20.04.2020, № 1122 від 20.04.2020,№ 1124 від 21.04.2020, № 1123 від 21.04.2020, № 1162 від 23.04.2020,: № 1355 від 12.05.2020, № 1375 від 13.05.2020, № 1584 від 24.05.2020,№ 1393 від 14.05.2020, № 1431 від 15.05.2020, № 1440 від 16.05.2020, № 1454 від 17.05.2020, № 1460 від 18.05.2020, № 1477 від 19.05.2020, № 1510 від 20.05.2020 за напрямком використання 0 (Адреса місця зберігання пального, яке не є акцизним складом, на якому суб`єкт господарювання не платник податку зберігає пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки (акцизна накладна виписується в одному примірнику - код операції « 3», напрям використання -« 0»), а саме: паливо (важкі дистеляти) ( код товару за УКТ ЗЕД 2711194300).

Даний товар придбавався протягом 2020 року, загальна маса якого 594662,3 кг., що становить 712884,17 л. (у літрах, приведених до температури 15 С).

Згідно довідки від 17.02.2021 №1702-21 наданої ТзОВ «Шляховик-97» придбане дизельне паливо ТзОВ «Шляховик 97» використовує за адресою Львівська область, Стрийський район, с.Ходовичі, вул.Шевченка, 51-А, виключно для приготування асфальтобетонної суміші у відповідності до технологічного процесу.

На підставі Акту перевірки ГУ ДПС у Львівській області прийнято податкове повідомлення рішення від 26.03.2021 року № 00056570901 на суму 500 000, 00 грн.

Вищезазначене податкове повідомлення рішення було оскаржене позивачем в адміністративному порядку до ДПС України. За результатами розгляду скарги ТзОВ «Шляховик - 97» ДПС України прийнято рішення про результати розгляду скарги від 22.06.2021 року № 13905/6/99-00-06-03- 02-06, яким залишає без змін податкове повідомленнярішення ГУ ДПС у Львівській області від 26.03.2021 року № 00056570901, а скаргу-без задоволення.

Вважаючи зазначене рішення протиправним, та таким, що прийнято відповідачем всупереч порядку та способу, визначеному чинним законодавством України, з метою його скасування, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції виходив з того, що підстави вважати, що діяльність позивача підпадає під визначення «зберігання пального», яка підпадає під вимоги ліцензування у розумінні Закону № 481/95-ВР відсутні, відповідно, позивач не мав обов`язку отримувати ліцензію для здійснення такої діяльності.

Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З 1 січня 2016 року Податковий кодекс України (далі - ПК України) визначав, що діяльність з реалізації пального обумовлювалася обов`язком суб`єкта господарювання зареєструватися платником акцизного податку, а також виконувати вимоги, пов`язаних із обігом пального. Водночас, законодавець встановив, що приміщення для навантаження-розвантаження, зберігання пального виключно для потреб власного споживання пального не є акцизним складом (підпункт 14.1.6), а суб`єкти господарювання, які використовують приміщення, розташовані на митній території України, для навантаження-розвантаження, зберігання пального виключно для потреб власного споживання пального не є розпорядниками акцизного складу (підпункт 14.1.224).

До 1 липня 2019 року діяльність з виробництва, реалізації та зберігання пального не підлягала ліцензуванню.

З 1 липня 2019 року набрав чинності Закон України від 23 листопада 2018 року № 2628-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів», яким внесено зміни до ПК України та Закону № 481/95-ВР.

З цього часу Закон № 481/95-ВР почав додатково визначати основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі пальним, забезпечення його високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом пального на території України, а норми ПК України встановили більш ширше поняття акцизних складів, в тому числі, визначили критерії, за яких відповідна територія/ємність не вважається акцизним складом.

Відповідно до абзацу восьмого частини другої статті 17 Закону №481/95-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлена відповідальність за зберігання пального без наявності ліцензії у вигляді штрафних санкцій в сумі 500000 гривень. Водночас така санкція не може бути застосована у випадку, якщо місце зберігання пального є таким, яке за змістом статті 15 Закону № 481/95-ВР звільняє суб`єкта господарювання від обов`язку отримувати відповідну ліцензію.

Крім того, абзацом двадцять третім частини другої статті 17 Закону №481/95-ВР встановлена відповідальність за надання послуг із зберігання пального іншим суб`єктам господарювання та/або реалізація пального іншим особам на підставі ліцензії на право зберігання пального, отриманої на підставі заяви виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки відповідно до статті 15 цього Закону, у вигляді штрафних санкцій в сумі 500000 гривень.

За змістом частин сьомої, восьмої, десятої, шістнадцятої статті 15 Закону № 481/95-ВР суб`єкти господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва. Суб`єкт господарювання (у тому числі іноземний суб`єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії. Ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п`ять років, а річна плата на право зберігання пального становить 780 гривень.

Частинами тридцять другою, тридцять восьмою статті 15 Закону № 481/95-ВР встановлено, що ліцензія видається за заявою суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво), до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію. Для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів:

документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об`єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення;

акт вводу в експлуатацію об`єкта або акт готовності об`єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об`єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об`єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, необхідних для оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального;

дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.

Суб`єкти господарювання, що здійснюють зберігання пального, яке не реалізовується іншим особам і використовується виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки, копії зазначених документів не подають. Такі суб`єкти господарювання у заяві зазначають про використання пального для потреб власного споживання чи переробки, загальну місткість резервуарів, що використовуються для зберігання пального, та їх фактичне місцезнаходження, а також фактичне місцезнаходження ємностей, що використовуються для зберігання пального (частина сорок третя статті 15 Закону № 481/95-ВР).

При цьому, згідно з частиною дев`ятнадцятою цієї статті ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:

підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету;

підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;

суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.

Суб`єкти господарювання, які здійснюють роздрібну, оптову торгівлю пальним або зберігання пального виключно у споживчій тарі до 5 літрів, ліцензію на роздрібну або оптову торгівлю пальним або ліцензію на зберігання пального не отримують (частина двадцять перша статті 15 Закону №481/95-ВР).

Статтею 1 Закону № 481/95-ВР надано визначення поняттям, зокрема:

зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик;

місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.

Однак, Закон № 481/95-ВР не визначає, що саме розуміється під власним споживанням пального, а так само, під поняттям «споруди», «обладнання», «ємності». При цьому, якщо загальні визначення понять «споруда» та «обладнання» є більш чітко окресленими, то поняття «ємність» таким не є і за загальним правилом охоплює абсолютно усі споруди, обладнання, резервуари чи інші пристрої, які мають щонайменшу місткість, до яких можна віднести і паливні баки автомобілів, обладнання, пристроїв. Тому застосування такого поняття в абсолютному значенні у Законі № 481/95-ВР робить його вимоги непередбачуваними для суспільства, позаяк, кожен суб`єкт господарювання, який придбав пальне і використовує його, зобов`язаний отримати ліцензію на зберігання пального, що, однак, суперечить правовому змісту запровадження державою вимог щодо ліцензування діяльності зі зберігання пального, метою чого було, зокрема, підвищення контролю за обігом пального не тільки у розрізі суб`єктів господарювання, які займаються такою діяльністю, але й місць, на яких провадиться діяльність зі зберігання пального.

У зв`язку з тим, що Закон № 481/95-ВР не дає чіткого розуміння, які саме місця слід вважати місцем зберігання пального, на кожне з яких суб`єкт господарювання зобов`язаний отримати ліцензію, суд вважає, що задля вирішення спірного у цій справі питання підлягають врахуванню норми ПК України, які надають визначення поняттям, пов`язаним з обігом пального, зокрема, й місць його зберігання, чим спростовуються доводи апелянта у цій частині.

Згідно з підпунктом 14.1.6 пункту 14.1 статті 14 ПК України, акцизний склад - це приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального.

Не є акцизним складом, зокрема: б) приміщення або територія, на кожній з яких загальна місткість розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує 200 кубічних метрів, а суб`єкт господарювання (крім платника єдиного податку четвертої групи) - власник або користувач такого приміщення або території отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам.

Критерій, визначений цим підпунктом, щодо загальної місткості ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не застосовується до ємностей суб`єктів господарювання, які є розпорядниками хоча б одного акцизного складу;

в) приміщення або територія незалежно від загальної місткості розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального, власником або користувачем яких є суб`єкт господарювання - платник єдиного податку четвертої групи, який отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 10000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам;

г) паливний бак як ємність для зберігання пального безпосередньо в транспортному засобі або обладнанні чи пристрої;

ґ) приміщення або територія, у тому числі платника податку, де зберігається або реалізується виключно пальне у споживчій тарі ємністю до 5 літрів включно, отримане від виробника або особи, яка здійснила його розлив у таку тару.

Відповідно до підпункту 14.1.6-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України акцизний склад пересувний - транспортний засіб (автомобільний, залізничний, морський, річковий, повітряний, магістральний трубопровід), на якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий на митній території України.

Транспортний засіб набуває статусу акцизного складу пересувного протягом періоду його використання для:

а) переміщення в ньому митною територією України пального або спирту етилового, що реалізується (крім пального або спирту етилового, що переміщується митною територією України прохідним транзитом або внутрішнім транзитом, визначеним підпунктом "а" пункту 2 частини другої статті 91 Митного кодексу України);

б) зберігання в ньому пального або спирту етилового на митній території України;

в) ввезення пального або спирту етилового на митну територію України, з якого сплачено акцизний податок або на умовах, визначених статтею 229 цього Кодексу.

Транспортний засіб, в якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий, право власності на які належить декільком розпорядникам акцизного складу пересувного, є декількома акцизними складами пересувними, кількість яких дорівнює кількості власників пального або спирту етилового, що переміщується та/або зберігається в такому транспортному засобі.

Транспортний засіб, в якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий, право власності на які переходить від одного суб`єкта господарювання до іншого, вважається іншим акцизним складом пересувним.

Не є акцизним складом пересувним:

транспортний засіб, що використовується суб`єктом господарювання, який не є розпорядником акцизного складу та платником акцизного податку, для переміщення на митній території України власного пального або спирту етилового для потреб власного споживання чи промислової переробки;

паливний бак транспортного засобу.

При цьому, відповідно до підпункту 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 ПК України реалізація пального або спирту етилового для цілей розділу VI цього Кодексу - будь-які операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального або спирту етилового з переходом права власності на таке пальне або спирт етиловий чи без такого переходу, за плату (компенсацію) чи без такої плати на митній території України з акцизного складу/акцизного складу пересувного: до акцизного складу; до акцизного складу пересувного; для власного споживання чи промислової переробки; будь-яким іншим особам.

Не вважаються реалізацією пального операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального на митній території України:

у споживчій тарі ємністю до 5 літрів (включно), крім операцій з реалізації такого пального його виробниками;

при використанні пального суб`єктами господарювання, які не є розпорядниками акцизного складу/акцизного складу пересувного, що передано (відпущено, відвантажено) платником акцизного податку таким суб`єктам господарювання виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки.

До власного споживання також відносяться операції із заправлення пальним за договорами підряду при одночасному виконанні таких умов:

а) замовники за договорами підряду не здійснюють реалізацію пального іншим особам, крім реалізації бензолу поза межами митної території України в митному режимі експорту;

б) заправлення здійснюється в паливний бак машин, механізмів, техніки та обладнання для агропромислового комплексу, паливний бак транспортних засобів спеціального призначення або паливний бак спеціального обладнання чи пристрою, які: призначені для виконання робіт на землях сільськогосподарського або лісового призначення, на землях, наданих гірничим підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, а також для виконання робіт з будівництва доріг; належать іншим особам; виконують роботи протягом строку дії договору підряду виключно на зазначених у цьому пункті землях, що перебувають у власності або користуванні замовника;

в) транспортні засоби, що здійснюють заправлення в паливний бак машин, механізмів, техніки та обладнання для агропромислового комплексу, у паливний бак транспортних засобів спеціального призначення або в паливний бак спеціального обладнання чи пристрою, зазначені в підпункті "б" цього підпункту, повинні бути обладнані витратомірами-лічильниками на кожному місці відпуску пального наливом з такого транспортного засобу.

Згідно з підпунктами 14.1.224, 14.1.224-1 ПК України розпорядник акцизного складу - суб`єкт господарювання, який одержав ліцензію на право виробництва спирту етилового, алкогольних напоїв, зареєстрований платником акцизного податку, або суб`єкт господарювання - платник акцизного податку, який здійснює виробництво, оброблення (перероблення), змішування, розлив, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізацію пального на акцизному складі та має документи, що підтверджують право власності або користування приміщеннями та/або територією, що відносяться до акцизного складу.

Розпорядник акцизного складу пересувного - суб`єкт господарювання - платник акцизного податку, який є власником пального або здійснює діяльність з виробництва спирту етилового та який з використанням транспортного засобу незалежно від того, кому належить такий транспортний засіб: реалізує або зберігає пальне або спирт етиловий; ввозить пальне на митну територію Україні, з якого сплачено акцизний податок або на умовах, визначених статтею 229 цього Кодексу.

При переході від одного суб`єкта господарювання до іншого права власності на пальне або спирт етиловий, що переміщується та/або зберігається у транспортному засобі, відбувається зміна розпорядника акцизного складу пересувного.

Не є розпорядником акцизного складу пересувного суб`єкт господарювання (перевізник, експедитор), який здійснює транспортування пального або спирту етилового.

Системний аналіз наведених норм ПК України та Закону № 481/95-ВР у їх взаємозв`язку дають підстави для формулювання такого правового висновку. Зберігання пального нерозривно пов`язане із наявністю у суб`єкта господарювання споруд та/або обладнання, та/або ємностей, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування (місця зберігання пального). Наявність у суб`єкта господарювання обов`язку з отримання ліцензії на право здійснення діяльності зі зберігання пального, яка опосередковується придбанням та використанням суб`єктом господарювання пального для задоволення своїх власних виробничих потреб при провадженні його господарської діяльності (не пов`язаної з метою отримання доходу від зберігання пального як виду економічної діяльності) залежить саме від наявності у суб`єкта господарювання місця зберігання пального, яке за своїми ознаками (характеристиками) відповідає визначенню «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», незалежно від того чи зареєстрований такий суб`єкт платником акцизного податку, розпорядником акцизного складу та/або наявністю підстав для реєстрації такого місця як акцизного складу. Відповідно, у випадку, якщо наявне у суб`єкта господарювання місце зберігання пального відповідає ознакам, які ПК України встановлює як виключення з визначення «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», такий суб`єкт не має обов`язку отримувати ліцензію на право зберігання пального у такому місці.

Отже, для оцінки наявності в діях суб`єкта господарювання складу правопорушення у вигляді здійснення діяльності зі зберігання пального без отримання відповідної ліцензії, з`ясуванню підлягають місце та спосіб його зберігання, мета придбання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), обсяги споживання, закупівлі та обставини використання пального. Ці обставини складають об`єктивну та суб`єктивну сторони правопорушення.

Таким чином, для оцінки наявності в діях суб`єкта господарювання складу правопорушення у вигляді здійснення діяльності зі зберігання пального без отримання відповідної ліцензії, з`ясуванню підлягають місце та спосіб його зберігання, мета придбання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), обсяги споживання, закупівлі та обставини використання пального. Сам по собі факт наявності «на балансі» у суб`єкта господарювання невикористаного пального не є достатньою обставиною для його кваліфікації як зберігання пального без отримання відповідної ліцензії.

Подібна правова позиція щодо визначення випадків та критеріїв, за яких у суб`єкта господарювання виникає обов`язок отримати ліцензію на право зберігання пального, була предметом дослідження Верховного Суду у постанові від 31 травня 2022 року (справа № 540/4291/20).

Отже, враховуючи наведені положення, зокрема, підпункту 14.1.6 пункту 14.1 статті 14 ПК України, встановлені судами обставини справи та правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 31 травня 2022 року (справа № 540/4291/20), суд дійшов висновку, що підстави вважати, що діяльність позивача підпадає під визначення «зберігання пального», яка підпадає під вимоги ліцензування у розумінні Закону № 481/95-ВР відсутні, відповідно, позивач не мав обов`язку отримувати ліцензію для здійснення такої діяльності.

Крім того, суд звертає увагу, що перевірка дотримання вимог Закону № 481/95-ВР здійснюється податковими органами шляхом проведення фактичних перевірок, за результатами якої у випадку встановлення порушення норм цього Закону, складається акт перевірки, який згідно з усталеною позицією Верховного Суду є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.

Діяльність суб`єкта господарювання зі зберігання пального у місці, яке не підпадає під винятки, передбачені статтею 15 Закону № 481/95-ВР та ПК України, без наявності відповідної ліцензії утворює склад правопорушення, за яке передбачена відповідальність у вигляді штрафних санкцій в сумі 500000 грн. Такі штрафні санкції застосовуються податковим органом у випадку виявлення під час проведення фактичної перевірки складу податкового правопорушення, передбаченого Законом № 481/95-ВР, що має бути зафіксовано у відповідному акті перевірки.

Під час розгляду справ, пов`язаних із притягненням суб`єктів господарювання до відповідальності за таке правопорушення, предметом доказування є саме підтвердження або спростування виявлених та зафіксованих в акті перевірки порушень вимог Закону № 481/95-ВР, в якому має бути чітко зазначено, в чому полягає порушення суб`єктом господарювання вимог законодавства, яких саме норм та на підставі яких обставин ґрунтується цей висновок.

Доводи апелянта про те, що протягом 2020 року згідно акцизних накладних №1355 від 12.05.2020, №1375 від 13.05.2020, №1393 від 14.05.2020, №1431 від 15.05.2020, №1440 від 16.05.2020, №1454 від 17.05.2020, №1460 від 18.05.2050, №1477 від 19.05.2020, №1510 від 20.05.2020, №1584 від 24.05.2020 року позивачем було отримано від постачальників пальне в об`ємах, що перевищує місткість паливного бака АБЗ, суд до уваги не бере, оскільки доказів того, що решта пального (понад місткість паливного бака) зберігалася позивачем - до суду не надано. Таких обставин (фактичного зберігання пального поза межами паливного бака) під час фактичної перевірки також встановлено не було.

Дослідженням акта перевірки у цій справі встановлено, що у ньому зафіксовано обставини придбання позивачем пального і міститься посилання на докази, якими підтверджується кількість придбаного пального. Однак, безпосередньо в акті перевірки відповідачем не зазначено інвентаризації пального на зберіганні, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, відбір зразків пального.

Сам факт поставки пального на користь позивача, що останнім не заперечується, жодним чином не свідчить про факт зберігання пального без відповідної ліцензії. Поряд з цим в акті перевірки не відображено відомостей про інвентаризації пального на зберіганні, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, відбір зразків пального, спосіб зберігання пального, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), тощо. Водночас, саме ці обставини складають об`єктивну та суб`єктивну сторони правопорушення, відповідальність за вчинення якого встановлена приписами частини другої статті 17 Закону №481/95-ВР.

Водночас, відносно доводів апелянта, що у матеріалах справи відсутні докази, що належна позивачу асфальтозмішувальна установка ДС-1683 виробництва «Кредмаш» містить більшу, аніж стандартну комплектацію, у зв`язку з чим здатна технологічно одночасно споживати більший об`єм палива; відсутнє документальне підтвердження щодо норм витрат асфальтобетонного заводу, технологічних процесів приготування асфальтобетонних сумішей, руху палива згідно регістрів бухгалтерського обліку, а також щодо можливості поетапного завантаження (розвантаження) палива з транспортного засобу до паливного баку заводу, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини другої статті 77 КАС України у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та визнання протиправним та таким, що підлягає скасуванню податкового повідомлення-рішення від 26.03.2021 року №00056570901.

Таким чином, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, яким повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до положень статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 травня 2023 року залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 травня 2023 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ШЛЯХОВИК-97» до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий суддя: М. П. Коваль

Суддя: І. О. Турецька

Суддя: Л. Є. Зуєва