Рішення

від 04.09.2023 по справі 638/7659/22

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 638/7659/22

Провадження № 2/638/2003/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2023 року м. Харків

Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого Аркатової К.В.,

за участю секретаря судового засідання Шевченко Т.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача адвоката Бочарової Л.І.,

розглянувши цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на дитину до досягнення повноліття, суд

ВСТАНОВИВ:

28 грудня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини, додаткових витрат на дитину, які позивачка уточнила 23 червня 2023 року.

Позовна заява мотивована тим, що 30 серпня 2008 року між сторонами укладено шлюб, що зареєстрований Відділом реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову № 1 Харківського міського управління юстиції, актовий запис: 1740. Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 лютого 2016 року по справі № 638/20506/15-ц шлюб розірвано. Від шлюбу у сторін народилася дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Донька є інвалідом з дитинства, відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 10 жовтня 2017 року, номер особової справи НОМЕР_2 .

Позивач зазначає, що визначення місця проживання дитини з одним із батьків не позбавляє іншого батьківських прав і не звільняє його від виконання батьківських обов`язків, адже одним із різновидів аліментних зобов`язань між батьками і дітьми є зобов`язання батьків брати участь у додаткових витратах на дитину. Позивач акцентує увагу суду, що витрати на спеціальний медичний догляд, враховуючи факт інвалідності дитини з народження, навчання у спеціалізованому закладі освіти (садочку) зумовлені необхідністю платного навчання дитини. Крім того, позивач вказує, що дії щодо різкої зміни постійного місця проживання дитини разом з матр`ю суперечать принципу розумної турботи про дитину у поєднанні обмеженою для психіки дитини увагою до неї, адже в інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, в атмосфері любові, емоційної стабільності та матеіральної забезпеченості.

18 липня 2023 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, зазначивши, що дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після розірвання шлюбу з позивачем у 2016 року за домовленістю постійно проживає разом з ним, перебуває на його утримання, повністю забезпечена необхідним умовами життя та розвитку. Також відповідач, з посиланням на матеріальну норму закону, передбачену положеннями статті 181 СК України, зазначає, що за домовленістю між батьками дитини, той з батьків, хто проживає окремо від дитини, може брати участь в її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. Відповідач акцентує увагу, що питання про місце проживання дитини, а також про призначення та визнанясення розміру аліментів ніколи не підіймалися у процесуальному судовому полі. В заперечення щодо суми стягнення аліментів відповідач зазначає, що аліменти на утримання дитини присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу із дня подання такої заяви, тому сума у розмірі 260130,00 грн, зазначена позивачем у прохальній частині позову, не має під собою правового підґрунтя.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 червня 2023 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини, додаткових витрат на дитину за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Призначено судове засідання по справі.

ОСОБА_1 у судовому засіданні акцентувала увагу суду, що вона є приватним адвокатом, позовні вимоги підтримала, з наведених у позові підстав, та просила їх задовольнити.

Представник відповідача адвокат Бочарова Л.І. проти задовлення позовних вимог заперечувала, просила відмовити, відповідач підтримав позицію свого предсатнвика.

Шляхом повного, всебічного, неупередженого дослідження матеріалів справи та перевірки їх доказами, заслухавши та взявши до відома позиції сторін, на підставі закону та власного сумління, суд дійшов наупних висновків.

30 серпня 2008 року між сторонами укладено шлюб, що зареєстрований Відділом реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову № 1 Харківського міського управління юстиції, актовий запис: 1740.

Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 лютого 2016 року по справі № 638/20506/15-ц шлюб розірвано.

Від шлюбу у сторін народилася дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Донька є інвалідом з дитинства, відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 10 жовтня 2017 року, номер особової справи НОМЕР_2 .

Після розірвання шлюбу в 2016 року, щляхом досягнення домовленості між колішній подружжям, донька постійно проживає разом з батьком відповідачем, перебуває на його утримання, повністю забезпечена необхідним умовами життя та розвитку, доказів на спростування вказаного позивачем не надано.

Після розірвання шлюбу дитина має належні умови для дитини її віку, наразі, після повновмаштабного вторгнення РФ до України, перебуває разом з батьком у м. Кременчук Полтавської області, де відповідач винаймає будинок для мешкання.

Крім того, суд констатує, шо у судовому засідання позивач підтвердила зазначений в позовній заяві факт проживання доньки, за домовленістю сторін, разом з відповідачем після розірвання шлюбу, який ОСОБА_1 не оспорюється, будь-яких претензій чи заперечень позивач до вказаного факту не має.

Суд констатує, що між сторонами питання про визначення в судовому порядку місця проживання неповнолітньої дитини, а також про призначення та визначення розміру стягнення аліментів ніколи не підіймався, в судовому порядку не вирішувався, доказів на спростування сторонами не надано.

Статтею 15 ЦК Українипередбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною другою статті 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Між сторонами виникли правовідносини, врегульовані нормамиСімейного кодексу України, зокрема, в частині обов`язку батьків утримувати дітей і його виконання.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства»передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Частиною першоюстатті 12 цього Законупередбачено, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Статтею 51 Конституції Українигарантовано, астаттею 180 СК Українипередбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно зістаттею 141 СК Українимати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Суд акцентує увагу, що відповідно до положеньстатті 181 СК Україниспособи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Статтею 182 СК Українивстановлено обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Відповідно до частин першої, другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 17постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

У постанові від 13 вересня 2017 у справі № 6-1489цс17 Верховний Суд України зробив правовий висновок, згідно якогоСК Українивиходить з принципу рівності прав та обов`язків батьків. Відповідно до закону брати участь у додаткових витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає дитина. При визначенні розміру стягнення з одного з батьків суд відносить частину витрат на іншого.

Вирішуючи даний спір, суд враховує, що дотримуючись рівноваги між інтересами дитини та інтересами батьків, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (Рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року по справі «Хант проти України»).

Суд констатує, що між сторонами досягнуто згоди щодо м`ясця проживання дитини разом з батьком, починаючи з моменту розірвання шлюбу між ними. Зазначене не спростовано та підтверджено сторонами у судовому засіданні.

Враховучи положення статті 185 СК України позивач не обмежена та, тим більше, не позбавлена права брати участь у дадаткових витратах на дитину, що зумовлені, зокрема, фактом інвалідності дитини з народження та необхідності навчання ОСОБА_3 в спеціалізованому закладі освіти на базі платного навчання, адже той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

СК Українивиходить з принципу рівності прав та обов`язків батьків. Відповідно до закону брати участь у додаткових витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає дитина. При визначенні розміру стягнення з одного з батьків суд відносить частину витрат на іншого.

Отже, виходячи з аналізустатті 185 СК Українидодаткові витрати присуджуються на дитину за наявності в одного з батьків, з яким проживає дитина, додаткових витрат, викликаних особливими обставинами, зокрема у зв`язку з хронічною хворобою дитини, лікуванням, каліцтвом тощо. Наявність таких витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про стягнення додаткових витрат. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини.

Так, до особливих обставин, які викликають необхідність додаткових витрат на дитину закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї у зв`язку із розвитком певних її здібностей, страждає на тяжку хворобу тощо. Особливі обставини можуть бути зумовлені, як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті). Такі особливі обставини будуть індивідуальними у кожному конкретному випадку.

У пунктах 18, 19постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 року № 3зазначено, що до передбаченоїстаттею 185 СК Україниучасті в додаткових витратах на утримання дитини можуть залучатися батьки, а додаткові витрати це такі, які викликані особливими обставинами: розвитком здібностей дітей, хворобою, каліцтвом тощо.

Розмір додаткових витрат на дитину повинен обґрунтовуватись відповідними документами (наприклад, витрати на спеціальний медичний догляд - довідкою медичного закладу про вартість медичних послуг; витрати на лікування, на санаторно-курортне лікування - виписками з історії хвороби дитини, рецептами лікарів, довідками, чеками, рахунками, проїзними документами тощо). При стягнення коштів на додаткові витрати, які повинні бути понесені у майбутньому, суду необхідно надати розрахунок або обґрунтування необхідності майбутніх витрат.

У постанові від 13 вересня 2017 у справі № 6-1489цс17 Верховний Суд України зробив правовий висновок, згідно якогоСК Українивиходить з принципу рівності прав та обов`язків батьків. Відповідно до закону брати участь у додаткових витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає дитина. При визначенні розміру стягнення з одного з батьків суд відносить частину витрат на іншого. Визначення особливих обставин відноситься до компетенції суду, і вони є індивідуальними в кожному конкретному випадку.

Як зазначив Верховниий Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй Постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 336/1488/19 (провадження № 61-19103св19), особливі обставини можуть бути зумовлені, як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті). Наявність таких обставин підлягає доведенню особою, яка пред`явила такий позов.

Отже, з аналізу судової практики, яка склалась, до додаткових витрат відносять: а) навчання у спеціалізованому закладі освіти, технікумі, коледжі, при умові погодження з батьком/матір`ю навчального закладу та доведеності існування особливих обставин, які зумовлені необхідністю платного навчання дитини у цьому закладі адже дитині гарантовано державою безоплатне навчання у загальноосвітній школі, б) розвиток здібностей дитини, а саме витрати на гуртки, заняття, які розвивають конкретні здібності дитини, придбання спортінвентарю, музичного інструменту, витрати на участь у змаганнях та конкурсах, витрати на вивчення іноземних мов, підтверджені відповідними нагородами, які одержували діти або характеристиками, в) оздоровлення (санаторно-курортне або відпочинок біля моря або на гірському курорті при умові доведеності, що для покращення стану здоров`я дитини вона потребувала відпочинок та оздоровлення саме там), г) лікування (систематичні витрати, понесені у зв`язку з постійною хворобою дитини, фізичними травмами).

Батьки зобов`язані брати участь у додаткових витратах на свою дитину, лише при обов`язковій умові, якщо це обумовлено розвитком її здібностей, хворобою тощо. Цей перелік не є вичерпним - сюди входять усі потреби дитини, які не покриваються аліментами на її утримання.

Проте, суд акцентує увагу, що питання про призначення аліментів ані позивачем, ані відповідачем ніколи не були предметом судового розгляду.

Суд констатує та доводить до відома сторін, що мати,батько маютьрівні правата обов`язкищодо дитини,незалежно відтого,чи перебуваливони ушлюбі міжсобою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченогочастиною п`ятоюстатті 157 СК України.

Крім того, суд зазначає, що враховуючи, що предметом позову є вимога про стягнення з колишнього подружжя додаткових витрат на утримання неповнолітньої дитини, за умови, що аліменти у судовому порядку не стягувалися, а також, беручи до уваги неоспорювані сторонами факти, що визначення місця проживання дитини відбулося за домовленістю сторін, утримання дитини відбувається добровільно та належним чином, оскільки відповідає віку дитини та її потребам, позов задоволенню не підлягаю.

Законом визначено, що доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленомустаттею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Частиною третьоюстатті 12 ЦПК Українивстановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК Українивизначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 81 ЦПК Українивстановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК Українивстановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За змістом частини першоїстатті 191 СК Україниаліменти присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Відповідно до пункту 1 частини першоїстатті 430 ЦПК Українисуд допускає негайне виконання рішення у частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.

Враховуючи, що неповнолітня дитина - ОСОБА_3 , проживає разом з батьком та перебуває на його утриманні, а також той факт, в наявних матеріалах справи відсутні докази про неналежне виконання відповідачем батьківських обов`язків, позовна вимога про стягнення додаткових витрат з позивача на утримання дитини задовленню не підлягає.

Разом з тим, суд роз`яснює позивачу, що право надання та несення витрат на дитину, у відповідності до положень статті 141 СК України, не обмежується.

Суд відмовляє в задоволенні позовної вимоги про стягнення з позивача на користь ОСОБА_3 аліментів у розмірі 50 відсотків чистого прибутку на рік у вигляді дивідендів від корпоративних прав, що знаходяться в управлінні Адвокатського бюро «Вікторія Матвєєва» (ЄДРПОУ: 44130125) до досягнення повноліття, оскільки зазначена позовна вимога не ґрунтується на законі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 141-143, 180-182 СК України, 264,265,268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення заборгованості на користь ОСОБА_3 на утримання з батька ОСОБА_2 , у розмірі 260130,00 грн. , з моменту народження, а саме: з ІНФОРМАЦІЯ_2 , та у розмірі прожиткового мінімуму на дитину на місяць щомісяця до досягнення дитиною повноліття, та про стягнення на користь ОСОБА_3 на утримання з матері ОСОБА_1 з 22.06.2023 року у розмірі 50 відсотків чистого прибутку на рік у вигляді дивідендів від корпоративних прав, що знаходяться в управлінні Адвокатського бюро «Вікторія Матвєєва» (ЄДРПОУ: 44130125) до досягнення повноліття відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 11 вересня 2023 року.

Головуючий