Постанова

від 12.09.2023 по справі 199/458/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7063/23 Справа № 199/458/22 Суддя у 1-й інстанції - Якименко Л.Г. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2023 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого Пищиди М.М.

суддів Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні в м. Дніпро апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 03 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранспортне підприємство 11231» та Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія», третя особа ОСОБА_2 , про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,-

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2021 року позивач звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранспортне підприємство 11231» та Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія», третя особа ОСОБА_2 , про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

В обґрунтування позову зазначив, що 23.01.2019 року о 19 год. 15 хв. у м. Дніпрі на Полтавському шосе в районі будинку №466 відбулося зіткнення автобуса «Ікарус 260», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 , та автомобіля «Ford», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 .

Автобус «Ікарус 260», д.н.з. НОМЕР_1 , належить на праві власності відповідачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Автотранспортне підприємство 11231».

Автомобіль «Ford», д.н.з. НОМЕР_2 , належить на праві власності позивачу ОСОБА_1 , згідно зі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 від 13.07.2016 року.

Відповідно до постанови Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 10.04.2019 року, водій Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранспортне підприємство 11231» ОСОБА_2 порушив п.12.3 та п. 13.3 ПДР України, внаслідок чого транспортні засоби зіткнулись, отримали механічні пошкодження, у зв`язку з чим було завдано матеріальних збитків.

Згідно з Полісом №АМ/6522374 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, строк дії якого становить із 20.09.2018 року по 19.03.2019 року, цивільно-правова відповідальність ТОВ АТП 11231 була застрахована в Приватному акціонерному товаристві «Українська пожежно-страхова компанія», з лімітом відповідальності 100 000 грн. за шкоду заподіяну майну.

Відповідно до постанови Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 18.04.2019 року, водій ОСОБА_3 порушив п.12.3 та п.13.3 ПДР України, внаслідок чого транспортні засоби зіткнулись, отримали механічні пошкодження, у зв`язку з чим було завдано матеріальних збитків.

Тобто, в діях водіїв ОСОБА_2 та ОСОБА_3 судом було встановлено однакові порушення Правил дорожнього руху, а саме: пунктів 12.3 та 13.3 ПДР України, порушення яких і призвело до дорожньо-транспортної пригоди.

На час настання дорожньо-транспортної пригоди водій ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з відповідачем, виконував свої обов`язки та перебував на посаді водія Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранспортне підприємство 11231».

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіль позивача отримав механічні пошкодження, згідно з висновком судового експерта Мазурека О.А. №ZU030919 від 24.09 2019 року вартість ремонту автомобіля «Ford», д.н.з. НОМЕР_2 , із урахуванням зносу становить 400 372 грн. 54 коп..

Позивач зазначив, що водій ОСОБА_2 та водій ОСОБА_3 порушили одні й ті ж самі пункти ПДР України 12.3 та 13.3, тому, за вказаними обставинами розмір відшкодування визначається у рівній частці і становить 50 % відсотків від спричиненої шкоди, таким чином заподіяна позивачу шкода, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди становить - 201 436,27 грн., що розрахована наступним чином - 400 372,54 грн.. (Вартість ремонту автомобіля «Ford», д.н.з. НОМЕР_2 , з врахуванням зносу) + 2500,00 грн. (вартість послуг судового експерта) = 402 872 грн.54 коп./ 100% - 50% (розмір відшкодування у рівній частці).

Тому, посилаючись на вказані обставини, позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранспортне підприємство 11231» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди кошти в розмірі 101 436,27 грн., а також стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія», страхове відшкодування у розмірі 100 000 грн., а також витрати по сплаті судового збору.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 03 травня 2023 року позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранспортне підприємство 11231» та Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія», третя особа ОСОБА_2 , про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, - задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранспортне підприємство 11231» на користь ОСОБА_1 суму матеріальної шкоди в розмірі 101 436 гривень 27 копійок та 992 гривні 40 копійок витрат по сплаті судового збору, а всього 102 428 (сто дві тисячі чотириста двадцять вісім) гривень 67 копійок.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_1 суму страхового відшкодування у розмірі 100 000 гривень та 992 гривні 40 копійок витрат по сплаті судового збору, а всього 100 992 (сто тисяч дев`ятсот дев`яносто дві) гривні 40 копійок.

Не погодившись з рішенням суду, Приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія» звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» страхового відшкодування - скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні цих вимог відмовити.

Також ставить питання про стягнення витрат на правничу допомогу, які понесені відповідачем в суді першої інстанції.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що потерпіла особа взагалі не зверталася до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування. Позивачем не подано жодного доказу того, що строк щодо звернення до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування він пропустив із поважних або незалежних від нього обставин.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за потрібне апеляційну скаргу задовольнити.

Судом першої інстанції встановлено, що постановою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 10.04.2019 року ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 20 (двадцяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 340 (триста сорок) гривень.

Вказаною постановою встановлено, що 23.01.2019 року о 19 год. 15 хв. ОСОБА_2 на Полтавському Шосе в районі буд. №466 у м. Дніпрі, керував транспортним засобом «Ікарус 260», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , та порушивши вимоги п.п. 12.3, 13.3 Правил дорожнього руху України, під час руху при зустрічному роз`їзді не обрав безпечний боковий інтервал та своєчасно не вжив усіх заходів щодо зменшення швидкості аж до зупинки, або безпечного об`їзду перешкоди, внаслідок чого допустив зіткнення керованого ним транспортного засобу з транспортним засобом «FORD», державний реєстраційний номер НОМЕР_4 , під керуванням водія ОСОБА_3 , який рухався в зустрічному напрямку, від чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Також, постановою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18.04.2019 року ОСОБА_3 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 20 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 340 (триста сорок ) гривень.

Вказаною постановою встановлено, що 23.01.2019 року близько 19:15 год. у м. Дніпрі на Полтавському шосе, в районі буд. №466, водій ОСОБА_3 керуючи транспортним засобом Форд, д/н НОМЕР_2 , при зустрічному роз`їзді не обрав безпечного бокового інтервалу та своєчасно не вжив всіх необхідних заходів, щодо зменшення швидкості руху, внаслідок чого скоїв зіткнення з автобусом Ікарус, д/н НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 , тим самим порушив вимоги п. 12.3, 13.3 ПДР. Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження, завдані матеріальні збитки, постраждалих людей немає.

Таким чином, матеріали справи містять рішення судів, які набрали законної сили, є чинними та не скасовані, якими встановлено вину обох водіїв - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у настанні дорожньо-транспортної пригоди 23.01.2019 року. Крім цього, вказаними постановами встановлено порушення водіями однакових пунктів ПДР України 12.3 та 13.3.

На підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 від 13.07.2016 року, транспортний засіб «Ford», д.н.з. НОМЕР_2 , належить на праві власності позивачу ОСОБА_1 .

На час настання дорожньо-транспортної пригоди водій ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах із відповідачем, виконував свої обов`язки та перебував на посаді водія Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранспортне підприємство 11231».

Згідно з Полісом №АМ/6522374 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, строк дії якого становить з 20.09.2018 року по 19.03.2019 року, цивільно-правова відповідальність ТОВ АТП 11231 була застрахована в Приватному акціонерному товаристві «Українська пожежно-страхова компанія», з лімітом відповідальності 100 000 грн. за шкоду заподіяну майну (а.с.102), тому позивач із повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду звернувся до страхової компанії, про що представником було вказано у судовому засіданні.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіль позивача отримав механічні пошкодження та згідно з висновком судового експерта Мазурека О.А. №ZU030919 від 24.09 2019 року вартість ремонту автомобіля «Ford», д.н.з. НОМЕР_2 , із урахуванням зносу становить 400 372 грн. 54 коп.(а.с.25-34).

Згідно з Полісом №АМ/6522374 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, строк дії якого становить з 20.09.2018 року по 19.03.2019 року, цивільно-правова відповідальність ТОВ АТП 11231 була застрахована в Приватному акціонерному товаристві «Українська пожежно-страхова компанія», з лімітом відповідальності 100 000 грн. за шкоду заподіяну майну (а.с.102).

Ухвалюючи рішення в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_1 суму страхового відшкодування, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості вимог, оскільки ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» не здійснив виплати страхового відшкодування у встановлений законодавством строк.

Однак колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної шкоди) та моральної шкоди іншій особі.

За загальним принципом, відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Разом з тим, винна особа володілець транспортного засобу має право застрахувати свою відповідальність, передавши обов`язок відшкодування шкоди, спричиненої за участю його транспортного засобу, страховій компанії (страховику).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про страхування» страхування це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Згідно зі статтею 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 988 ЦК України страховик зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим замість завдавача шкоди в передбаченому Законом порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням.

Правовідносини, які виникли між позивачем та ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» не є деліктними, отже Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» має пріоритет і розмір страхового відшкодування визначається на підставі цього Закону.

У пункті 22.1. статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до пункту 37.1.4. статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння ДТП.

Визначаючи обов`язок страховика за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів виплатити страхове відшкодування законодавцем у положеннях статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» було передбачено випадки, з настанням яких страховик набуває правових підстав для відмови у здійсненні такої виплати, зокрема, у випадку, коли потерпілим чи особою, яка має право на отримання відшкодування, не було протягом року з моменту скоєння ДТП подано заяви про виплату страхового відшкодування.

Тобто право кредитора (потерпілого) на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів узятих на себе зобов`язань не є безумовним, а пов`язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП.

Відтак, право отримати відшкодування завданої шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів узятих на себе зобов`язань виникає виключно за умови подання потерпілим у визначений законодавством строк заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування) та пов`язаного з цим ризику, який полягає у можливості реалізації страховиком наданого йому положеннями підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» права на відмову у виплаті страхового відшкодування в разі неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених строків.

При цьому, закріплюючи в положеннях указаної норми відповідні правові наслідки, законодавець не ставив їх настання в залежність від суб`єкта звернення із заявою до страховика за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів про здійснення страхового відшкодування, а навпаки, презюмував те, що з відповідною заявою має звернутися потерпілий або інша особа, яка має право на отримання відшкодування, що закріплено в положеннях статті 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

З огляду на викладене вбачається, що закріплене в положеннях підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» право страховика за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відмовити у здійсненні виплати страхового відшкодування у випадку пропуску встановленого строку на звернення до нього із заявою про виплату страхового відшкодування не залежить від суб`єкта звернення з відповідною заявою.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 910/7449/17 (провадження № 12-104гс18).

Звернення потерпілого до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування є позасудовою процедурою здійснення такого страхового відшкодування, яка не виключає право особи безпосередньо звернутися до суду з позовом про стягнення відповідного відшкодування (див. висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 465/4621/16-к).

Сплив строку, протягом якого потерпіла особа може реалізувати своє регулятивне суб`єктивне право (у цьому випадку протягом одного року) за рахунок страховика (страхової компанії), призводить до неможливості отримання страхового відшкодування від особи, що застрахувала відповідальність винної в ДТП особи в позасудовому порядку. Однак, законодавством не передбачено в цьому випадку припинення взагалі права на відшкодування шкоди, ані у повному обсязі, ані в обсязі страхового відшкодування.

Позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. У такому випадку договір про збільшення позовної давності укладається в письмовій формі та може бути оформлений як окремий договір, і як пункт основного договору (частина перша статті 259 ЦК України). При цьому закон не передбачає, що позовна давність, встановлена законом, може бути скорочена за домовленістю сторін, що свідчить про те, що позовна давність на звернення до суду за захистом порушеного права визначається законом і може бути тільки збільшена.

Відповідно до положень статей 256, 257 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки.

Поряд із цим законодавством встановлюються також спеціальні строки позовної давності, зокрема, скорочені до одного року. Така позовна давність, яка закріплена статтею 258 ЦК України, визначена лише для вимог, зазначених у частині другій цієї норми, і зміст цієї норми не допускає розширеного тлумачення та передбачає такий строк для вимог про відшкодування шкоди, спричиненої наслідками ДТП.

Підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV визначає наслідком пропуску потерпілою особою річного строку подання заяви до страховика про страхове відшкодування, право страховика на відмову у виплаті регламентних виплат.

Разом з тим, ані Закон №1961-IV, ані ЦК України, ані будь-який інший закон не передбачає в цьому випадку припинення взагалі права потерпілою особи на отримання відшкодування або на задоволення позову як, наприклад, передбачено ЦК України при пропуску позовної давності.

Водночас ЦК України передбачається також поновлення, зупинення, переривання позовної давності (статті 263264, стаття 267 ЦК України).

Сплив строку, протягом якого потерпіла особа може реалізувати своє регулятивне суб`єктивне право (у цьому випадку протягом одного року) за рахунок страховика (страхової компанії), призводить до неможливості отримання страхового відшкодування від особи, що застрахувала відповідальність винної в ДТП особи в позасудовому порядку. Однак, законодавством не передбачено в цьому випадку припинення взагалі права на відшкодування шкоди, ані у повному обсязі, ані в обсязі страхового відшкодування. Тоді як згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявила сторона у спорі, є підставою для відмови в позові.

Крім того, немає підстав вважати, що річний строк звернення з заявою про виплату страхового відшкодування є спеціальним строком позовної давності, передбаченим статтею 258 ЦК України, оскільки це суперечить змісту зазначеної норми, яка не передбачає встановлення спеціальної позовної давності в інших випадках, ніж випадки, передбачені в цій норми.

З огляду на те, що пропуск річного строку звернення із заявою до страховика (страхової компанії) не зазначений у законодавстві (стаття 12 ЦК України) як підстава для припинення матеріального права, цей строк не може бути розцінений як преклюзивний і такий, що припиняє існуюче право на отримання відшкодування шкоди в розмірі регламентних виплат взагалі.

Аналізуючи норми законодавства стосовно добросовісної поведінки всіх учасників правовідносин (стаття 13 ЦПК України) та принципу повного відшкодування шкоди (стаття 1166 ЦК України), Велика Палата Верховного Суду з огляду на відсутність норми закону, що передбачає припинення в цьому випадку цивільного права на відшкодування, та з урахуванням із загального права особи на захист права в суді (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) дійшла висновку, що при добросовісній поведінці потерпілої особи та доведеності, що річний строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, особа може отримати таке відшкодування, пред`явивши вимогу до страховика (страхової компанії) в судовому порядку протягом строку позовної давності.

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, крім зазначених вище випадків, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV).

Відтак, аналізуючи зазначене законодавство в сукупності з загальними принципами цивільного права, як то добросовісність поведінки та спрямованість на відновлення порушеного права, слід дійти висновку, що потерпіла особа при відмові страховика (страхової компанії) у виплаті регламентних платежів у зв`язку з пропуском річного строку, має право на пред`явлення вимоги до страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи про відшкодування шкоди в межах страхової суми протягом строку позовної давності.

У випадку, якщо потерпіла особа звернеться до страховика (страхової компанії) за відшкодуванням шкоди з пропуском встановленого річного строку, однак доведе, що нею здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика, та строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, вона має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи, у тому числі у судовому порядку.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду в від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 ( провадження № 14-95ц20.)

Разом з тим в даній справі встановлено, що позивач з позовом до страховика (страхової компанії) звернувся поза межами річного строку та з відповідною заявою в позасудовому порядку до страховика також не звертався.

Звертаючись до суду, позивач не посилається на те, що незвернення до страховика (страхової компанії) було обумовлене обставинами, які не залежали від його дій, та ним було здійснено розумних, необхідних та достатніх заходів щодо такого відшкодування, а тому з огляду на вищевикладене підстав для задоволення позову до ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» немає.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_1 суму страхового відшкодування у розмірі 100 000 гривень та 992 гривні 40 копійок витрат по сплаті судового збору слід скасувати, у задоволенні цих вимог відмовити.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції.

Положеннями статті 59 Конституції України визначено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків встановлених законом.

За змістом ч. 1 п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 - 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Встановлено, що відповідачем у встановленому законом порядку та строк було надана документи на підтвердження понесених судових витрат відповідача на професійну правничу допомогу , а саме: договір про надання правової допомоги № 1/05 від 21.05.2019 року, додаткова угода № 3 до Договору № 1/05 від 21.05.2019 року про надання правової допомоги від 01.05.2022 року, ордер на надання правничої (правової) допомоги № 1052677 від 01.09.2020 року, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Серія РН № 1396, акт про надання правової допомоги № 173 до Договору про надання правової допомоги № 1/05 від 21.05.2019 року від 06.03.2023 року, платіжна інструкція № 162221822 від 08 березня 2023 року.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що з позивача на користь апелянта слід стягнути витрати на правничу допомогу понесені ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» в суді першої інстанції у розмірі 5 000 грн.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, відповідно змінює розподіл судовий витрат.

Таким чином, з позивача на користь апелянта слід стягнути сплачений ним судовий збір, за подання апеляційної скарги, у розмірі 1 500 грн.

Повернути Приватному акціонерному товариству «Українська пожежно-страхова компанія» надмірно сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1521 грн, за платіжним дорученням № 162223102 від 22 червня 2023 року.

На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» задовольнити.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 03 травня 2023 року в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_1 суму страхового відшкодування та витрат по сплаті судового збору скасувати, у задоволенні цих вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» витрати на правничу допомогу понесені в суді першої інстанції у розмірі 5 000 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» судовий збір у розмірі 1 500 грн.

Повернути Приватному акціонерному товариству «Українська пожежно-страхова компанія» надмірно сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1521 грн, за платіжним дорученням № 162223102 від 22 червня 2023 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до чинного законодавства.

Судді: