Рішення

від 28.02.2020 по справі 757/23877/17-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/23877/17-ц

Категорія 18

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2020 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Підпалого В.В.,

при секретарі судового засідання - Маленівській К.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Євролізинг Україна» про визнання договору недійсним та стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Євролізинг Україна» про визнання договору недійсним та стягнення коштів, обґрунтовуючи свій позов тим, що 26.01.2016 року між ним та ТОВ «Євролізинг Україна» було укладено договір фінансового лізингу № 160002 відповідно до умов якого товариство бере на себе зобов`язання придбати предмет лізингу - транспортний засіб: трактор «Булат 264», у власність та передати його у користування Позивачу на строк та на умовах, передбачених договором. Відповідно до додатку 1 до цього договору вартість предмету лізингу становить 5 880,69 євро, авансовий платіж - 2 940,03 євро (50% вартості предмету лізингу); щомісячний платіж 245,03 євро; адміністративний платіж - 588,07 євро (10 % вартості предмету лізингу); комісія за передачу - 176,42 євро (3% вартості предмету лізингу). На виконання договору 26.01.2016 року ОСОБА_1 сплатив кошти в розмірі 50 000,00 грн. Проте станом на 02.03.2016 року ТОВ «Євролізинг Україна» не виконало свої зобов`язання за договором, у зв`язку з чим Позивач звернувся до Відповідача з вимогою повернути сплачені ним кошти у розмірі 50 000,00 грн. На даний час 30 331,24 грн. Позивачу не повернуто. Позивач вважає вимоги Договору фінансового лізингу № 160002 від 26.01.2016 року несправедливим, так як всупереч принципу добросовісності, містять істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду Позивачу як споживачу, тому просить визнати зазначений договір недійсним.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 27.04.2017 року відкрито провадження та призначено засідання у справі на 03.07.2017 року.

У зв`язку з перебуванням головуючого судді у відпустці засідання, призначене на 03.07.2017 року, знято з розгляду та призначено на 03.03.2018 року.

У зв`язку з перебуванням головуючого судді в іншому засіданні засідання, призначене на 03.03.2018 року, знято з розгляду та призначено на 16.05.2018 року.

У зв`язку з перебуванням головуючого судді в іншому засіданні засідання, призначене на 16.05.2018 року, знято з розгляду та призначено на 20.06.2018 року.

В судове засідання 20.06.2018 року сторони не з`явились, причини своєї неявки суду не повідомили, за їх неявкою судове засідання відкладено на 26.09.2018 року.

У зв`язку з перебуванням головуючого судді на лікарняному засідання, призначене на 26.09.2018 року, знято з розгляду та призначено на 06.12.2018 року.

В судове засідання 06.12.2018 року сторони не з`явились, причини своєї неявки суду не повідомили, за їх неявкою судове засідання відкладено на 10.04.2019 року.

У зв`язку з перебуванням головуючого судді на лікарняному засідання, призначене на 10.04.2019 року, знято з розгляду та призначено на 12.06.2019 року.

В судове засідання 12.06.2019 року сторони не з`явились, причини своєї неявки суду не повідомили, за їх неявкою судове засідання відкладено на 29.11.2019 року.

В судове засідання 29.11.2019 року сторони не з`явились, причини своєї неявки суду не повідомили, за їх неявкою судове засідання відкладено на 28.02.2020 року.

Позивач у судове засідання не з`явився; про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином; подав до суду заяви про розгляд справи без участі позивача, у якій зазначив, що проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, пояснення на позов не подав; про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Згідно ч. 8 ст. 178 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Статтею 280 ЦПК України визначено, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Згідно ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

З огляду на вказане, суд визнав за можливе проводити заочний розгляд справи за відсутності відповідача та ухвалити у справі заочне рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що 26.01.2016 року між ним та ТОВ «Євролізинг Україна» було укладено договір фінансового лізингу № 160002 відповідно до умов якого товариство бере на себе зобов`язання придбати предмет лізингу - транспортний засіб: трактор «Булат 264», у власність та передати його у користування Позивачу на строк та на умовах, передбачених договором.

Відповідно до додатку 1 до цього договору вартість предмету лізингу становить 5 880,69 євро, авансовий платіж - 2 940,03 євро (50% вартості предмету лізингу); щомісячний платіж 245,03 євро; адміністративний платіж - 588,07 євро (10 % вартості предмету лізингу); комісія за передачу - 176,42 євро (3% вартості предмету лізингу).

На виконання договору 26.01.2016 року ОСОБА_1 сплатив кошти в розмірі 50 000,00 грн.

Проте станом на 02.03.2016 року ТОВ «Євролізинг Україна» не виконало свої зобов`язання за договором, у зв`язку з чим Позивач звернувся до Відповідача з вимогою повернути сплачені ним кошти у розмірі 50 000,00 грн.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно ст. 628 ЦК України.

Відповідно до Довідки виданої АТ КБ «Приватбанк» від 22.03.2017 року ТОВ «Євролізинг Україна» повернуло ОСОБА_1 19 688,76 грн.(а.с. 27)

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Як визначено у ст. 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Такі висновки щодо застосування вказаних норм права відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року № 6-2766цс15.

За вказаних обставин суд вважає, що недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору фінансового лізингу № 160002 від 26.01.2016 року свідчить про його нікчемність.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

За змістом частини п`ятої цієї норми, у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2, 3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів»); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Як встановлено судом, у договорі фінансового лізингу № 160002 від 26.01.2016 року виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов`язків, передбачених договором та Законом, звужені обов`язки лізингодавця, які передбачені в Законі України «Про фінансовий лізинг», положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов`язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості.

Відповідно до п. 3.2.7 спірного договору лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати договір у випадку неможливості придбання предмета лізингу або відмови продавця здійснити продаж та/або поставку предмету лізингу у разі необрання нового предмета лізингу лізингоодержувачем протягом року. У такому випадку лізингодавець повертає лізингоодержувачу кошти на умовах п. 12.1 цього договору, що стосуються обсягу повернення коштів.

При цьому згідно п. 12.1 договору лізингодавець повертає лізингоодержувачу лише 60% авансового платежу, 40 % утримує як штраф за дострокове розірвання договору. Адміністративний платіж в такому випадку поверненню не підлягає.

Крім того, відповідно до п. 1.4 договору лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов`язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу, тощо. За такими зобов`язаннями відповідає продавець.

Таким чином, оскільки вибір продавця предмета лізингу за договором здійснює відповідач, тому що в договору лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару, то п. 1.4 договору щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, справності тощо суперечить положенням ст. 808 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 807 ЦК України і частини 1 статті 3 Закону України «Про фінансовий лізинг» предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Згідно з частиною першою статті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов`язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу, запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобов`язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, оскільки вибір продавця предмета лізингу за договором здійснює відповідач, тому що в договору лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару, то п. 1.4 договору щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, справності тощо суперечить положенням ст. 808 ЦК України.

Таким чином, аналізуючи умови договору фінансового лізингу від 26.01.2016 року № 160002, суд приходить до висновку, що вони є несправедливими в розумінні ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», адже порушують принцип добросовісності, мають дисбаланс в бік прав лізингодавця (відповідача по справі), завдають збитків позивачу, оскільки внаслідок підвищення ціни предмета лізингу позивач позбавлений права на повернення вже сплачених грошових коштів. Наведене, в свою чергу, є правовою підставою для визнання вказаного договору недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», сплата лізингових платежів здійснюється у порядку, встановленому договором. Разом з тим, відповідно до частини другої наведеної норми закону лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу. Перелік лізингових платежів є вичерпним, у зв`язку з чим, договірні умови можуть містити лише такі лізингові платежі, які передбачені переліком, встановленим законом, сплата яких здійснюється у порядку, встановленому договором.

Таким чином, законодавець відніс до договірного регулювання лише порядок сплати лізингових платежів, у той час як їх перелік встановлений законом та розширенню у договірному порядку не допускається. Водночас будь-яких інших платежів на користь лізингодавця, окрім лізингових, законодавством про фінансовий лізинг - не передбачено.

Зважаючи на викладене, в оспорюваному договорі передбачено право лізингодавця розірвати договір в односторонньому порядку за умови невиконання лізингоодержувачем його положень, однак таке право у лізингоодержувача умови договору не містять, його укладено із сплатою комісії за організацію договору та закріпленням інших платежів, які не є лізинговими, умовами договору передбачено право лізингодавця не повертати лізингоодержувачу комісію за організацію договору, що порушує принцип добросовісності, призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків і завдає шкоди споживачеві, а тому зазначені умови договору є несправедливими в розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

За вказаних обставин суд вбачає наявність правових підстав для визнання договору фінансового лізингу № 26.01.2016 року № 160002 року недійсним.

Таким чином, договір фінансового лізингу 26.01.2016 року № 160002 підлягає визнанню недійсним, а сплачені позивачем кошти у розмірі 30 331,24 грн. на виконання договору повинні бути йому повернуті за наслідками недійсності правочину.

Згідно ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як визначено у ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.

Як встановлено в судовому засіданні, позивач був звільнений від сплати судового збору в розмірі 1 280 грн. 00 коп. (640 грн. 00 коп. - немайнова вимога та 640 грн. 00 коп. - майнова вимога) за подання позову до суду.

Оскільки, суд задовольняє позовні вимоги в повному обсязі, то з відповідача на користь держави підлягають стягненню 1 280 грн. 00 коп. у відшкодування судових витрат.

На підставі наведеного вище та керуючись ст.ст. 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 3, 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», ст.ст. 15, 16, 215, 216, 220, 628, 799, 806-808 Цивільного кодексу України, статтями 4, 12, 13, 76, 81, 141, 211, 223, 258-259, 263-265, 280-284, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» про визнання договору недійсним та стягнення коштів - задовольнити.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу від 26.01.2016 року № 160002, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 30 331 (тридцять тисяч триста тридцять) грн.24 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» на користь держави витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 280 (одна тисяча двісті вісімдеят) грн. 00 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач - ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна», 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 143/2-А, код ЄДРПОУ 39321814.

Суддя В.В. Підпалий