Рішення

від 14.09.2023 по справі 910/9671/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.09.2023Справа № 910/9671/23

Господарський суд міста Києва в складі судді Коткова О.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 910/9671/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Літораль»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Пласт»

про стягнення грошових коштів

Без виклику учасників судового процесу.

СУТЬ СПОРУ:

20 червня 2023 року до Господарського суду міста Києва через систему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Літораль» (позивач) надійшла позовна заява б/н від 19.06.2023 року до Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Пласт» (відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 17 845,82 грн., з них: основного боргу - 12 842,77 грн. (дванадцять тисяч вісімсот сорок дві гривні 77 копійок), пені - 3237,08 грн. (три тисячі двісті тридцять сім гривень 08 копійок), інфляційних втрат - 1425,02 грн. (одна тисяча чотириста двадцять п`ять гривень 02 копійки) та 3% річних - 340,95 грн. (триста сорок гривень 95 копійок).

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов укладеного між сторонами договору оренди нежитлових приміщень № 352 від 01.12.2021 року в частині повної та своєчасної оплати орендної плати та експлуатаційних послуг, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 12 842,77 грн. Крім того, за порушення виконання зобов`язань за договором позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 3237,08 грн., інфляційні втрати у розмірі 1425,02 грн. та 3% річних у розмірі 340,95 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.06.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/9671/23, ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу строк у п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов із урахуванням вимог, передбачених статтею 165 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; докази направлення відзиву позивачу.

Як вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0105494234870 ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.06.2023 року у справі № 910/9671/23 вручено уповноваженому представнику відповідача - 03.07.2023 року.

Тобто, строк для надання відзиву на позовну заяву до 18.07.2023 року (включно).

На адресу суду від відповідача відзиву на позов, клопотань, заяв тощо не надходило.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01 грудня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Літораль» (надалі - позивач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Глобал Пласт» (надалі - відповідач, орендар) укладено договір оренди № 352 нежитлових приміщень (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 130,5 кв.м (приміщення, об`єкт оренди), що знаходиться в корпусі I, відновна вартість якого складає три мільйона п`ятсот вісімдесят тисяч вісімсот гривень, за адресою: 03062, м. Київ, проспект Перемоги, 67, для використання під офіс згідно з планом розміщення 412-115-880 (додаток А).

Приміщення передається орендарю в оренду з інженерними комунікаціями та іншими технічними системами відповідно до умов договору. Передача приміщення орендареві оформляється актом прийняття-здачі (додаток Б), підписаним сторонами договору. В акті прийняття-здачі вказується стан приміщення, наявні інженерні комунікації та інші технічні системи, тощо. Приміщення вважається переданим в оренду після підписання акта прийняття-здачі (п. 1.2. договору).

За умовами п. 3.1. договору розмір орендної плати за користування 1 кв.м площі приміщень за місяць за цим договором складає 260,04 грн. з ПДВ. Орендна плата нараховується з дати передачі приміщення в оренду згідно з актом прийняття-здачі. Орендар самостійно оплачує свої банківські витрати. Загальна сума договору складається з сум щомісячних платежів за договором.

Пунктом 3.2. договору визначено, що встановлену орендну плату, відшкодування вартості комунальних послуг та сплату вартості інших послуг, передбачених договором, за поточний місяць орендар зобов`язується перераховувати на поточний рахунок орендодавця не пізніше 10 (десятого) числа поточного місяця. Розмір відшкодування орендарем вартості комунальних послуг за поточний місяць визначається виходячи з розміру фактичного споживання енергоносіїв у попередньому місяці або розрахунково у вигляді передоплати, за перший місяць - розрахунково. У наступному місяці орендодавець здійснює коригування розміру відшкодування вартості комунальних послуг, виходячи з розміру фактичного споживання енергоносіїв орендарем у поточному місяці, визначених відповідно до розділу 4 договору. Орендна плата, відшкодування вартості комунальних послуг та вартість інших послуг, передбачених договором, за перший місяць оренди сплачуються орендарем протягом п`яти робочих днів з дати підписання акту прийняття-здачі приміщення.

Відповідно до п. 4.1. договору орендар відшкодовує орендодавцю витрати на комунальні послуги (електроенергія, водопостачання, опалення), якими він користується в об`єкті оренди. Відшкодування витрат за комунальні послуги відбувається на підставі виставлених орендодавцем рахунків-фактур у відповідності до методик, наведених у договорі.

Згідно з п. 4.4. договору орендар сплачує орендодавцю вартість експлуатаційних послуг. До експлуатаційних послуг входить: а) утримання в належному стані загальної території - прибирання доріг та тротуарів від снігу, льоду та сміття, посипка доріг, тротуарів сіллю від ожеледиці, вивіз побутових відходів, освітлення території, озеленення, косіння газонів; б) утримання прибудинкової території - прибирання, озеленення, забезпечення роботи систем освітлення; в) утримання загальних місць будівлі, в якій знаходиться об`єкт оренди (вхідні холи, коридори, сходи, туалети) - прибирання, ремонт; г) утримання спеціально відведених місць для розміщення автомобілів (за зверненням орендаря). Вартість експлуатаційних послуг складає 20,40 грн., включаючи ПДВ, в місяць з одного квадратного метра орендованого приміщення. Вартість експлуатаційних послуг може бути змінена орендодавцем в період строку дії договору у разі збільшення його витрат на надання цих послуг, про що письмового повідомляє орендаря.

Договір набуває чинності з дати підписання договору та діє до 30 листопада 2022 року включно. Строк оренди у відповідності до умов договору встановлюється з дати підписання акта прийняття-здачі приміщення, до дати повернення приміщення, що засвідчується актом прийняття-здачі. Сторони зобов`язуються підписати акт прийняття-здачі приміщення не пізніше 15 грудня 2021 року (п. 9.1., 9.2. договору).

За актом прийняття-здачі приміщень від 15.12.2021 року орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду нежитлове приміщення загальною площею 130,5 кв.м згідно з планом розміщення 412-115-880 за адресою: 03062, м. Київ, проспект Перемоги, 67.

Як вказує позивач, у зв`язку із введенням на території України військового стану позивачем в односторонньому порядку без внесення змін в договір оренди була надана знижка на сплату орендної плати за березень, травень, червень та липень 2022 року.

Враховуючи розмір знижки, за липень 2022 року відповідач мав перерахувати на користь позивача 12 842,77 грн., з них: 10 180,57 грн. - орендна плата та 2662,20 грн. - експлуатаційні послуги.

На оплату орендної оплати та експлуатаційних витрат позивач виставив відповідачу рахунок на оплату № ЛІ000002383 від 01.07.2022 року на суму 12 842,77 грн.

Позивач також зазначає, що заборгованість по сплаті орендної плати та експлуатаційних витрат за серпень 2022 року у розмірі 36 597,42 грн. він вирахував забезпечувальним платежем, тому заборгованість за серпень 2022 року у відповідача відсутня.

За актом прийняття-здачі приміщень від 31.08.2022 року орендодавець прийняв, а орендар передав орендоване нежитлове приміщення загальною площею 130,5 кв.м згідно з планом розміщення 412-115-880 за адресою: 03062, м. Київ, проспект Перемоги, 67.

Як зазначає позивач, відповідач зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати орендної плати та експлуатаційних витрат за липень 2022 року не виконав, відтак, відповідач, за розрахунками позивача, має заборгованість за договором у розмірі 12 842,77 грн. Крім того, за порушення строків оплати орендної плати та експлуатаційних витрат позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 3237,08 грн., інфляційні втрати у розмірі 1425,02 грн. та 3% річних у розмірі 340, 95 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди.

Частина 1 статті 759 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Приписами ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Пунктами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вже зазначалося судом вище, умовами договору передбачено обов`язок відповідача сплачувати орендну плату, відшкодовувати вартість комунальних послуг та сплачувати вартість інших послуг, передбачених договором, один раз на місяць не пізніше 10-го числа поточного місяця за поточний місяць, починаючи з моменту фактичної передачі приміщення орендарю за актом приймання-передачі (пункт 3.1, 3.2 договору). Крім того, умовами договору на орендаря покладено обов`язок сплачувати експлуатаційні послуги не пізніше 10-го числа поточного місяця (п. 3.2, 4.4 договору).

На орендаря покладено обов`язок щомісячно одержувати створений та відправлений орендодавцем в електронній формі рахунок-фактуру на оплату орендної плати, відшкодування вартості комунальних послуг та сплату вартості інших послуг, передбачених договором (пункт 3.4 договору).

Не одержання створеного та відправленого орендодавцем рахунку-фактури не є підставою для звільнення орендаря від сплати орендної плати, відшкодування вартості комунальних та сплати вартості інших послуг, передбачених договором (пункт 3.5 договору).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем за липень 2022 року включно нараховано орендну плату та виставлено відповідачу рахунок на оплату № ЛІ000002383 від 01.07.2022 року на суму 12 842,77 грн.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що кожна сторона при укладенні правочину має поводити себе добросовісно, обачливо і розумно, об`єктивно оцінювати ситуацію, а стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта набагато вищий, порівняно зі стандартом пересічної розумної людини (постанови Верховного Суду від 27.01.2021 року у справі № 910/17876/19, від 31.03.2021 року у справі № 910/17881/19, від 08.12.2021 року у справі № 910/5953/17, від 15.12.2021 року у справі № 910/4908/21).

Також одним із принципів цивільного права є принцип заборони суперечливої поведінки. Верховний Суд неодноразово зазначав, що добросовісність (п. 6 частини першої ст. 3 ЦК) це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них (п. 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 року у справі № 461/9578/15-ц, постанови Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі № 390/34/17, від 30.11.2021 року у справі № 910/4224/21).

Добросовісність поведінки орендаря визначається у виконанні обов`язку, передбаченого договором, у вигляді сплати суми орендної плати та інших платежів.

Отже, виходячи з умов п. 3.2. договору строк виконання зобов`язання по сплаті орендної плати та експлуатаційних витрат за липень 2022 року є таким, що настав 10.07.2022 року.

Відповідач заборгованість з орендної плати та експлуатаційних витратах у розмірі 12 842,77 грн. не сплатив, зворотного судом не встановлено.

Позивачем доведено суду факт порушення з боку відповідача своїх зобов`язань щодо не здійснення оплати орендної плати, тоді як відповідач доказів сплати такої заборгованості станом на день розгляду справи суду не надав.

Наявність, обсяг заборгованості відповідача у розмірі 12 842,77 грн. та настання строку виконання обов`язку щодо сплати орендної плати та експлуатаційних витрат не були спростовані відповідачем.

Крім того, відповідач контррозрахунку заявленої до стягнення суми основного боргу до суду не надав та не надіслав.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та положень договору, зважаючи на відсутність в матеріалах справи контррозрахунку суми заявленої до стягнення та враховуючи, що позивач має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором оренди нежитлових приміщень № 352 від 01.12.2021 року у розмірі 12 842,77 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 3237,08 грн., інфляційні втрати у розмірі 1425,02 грн. та 3% річних у розмірі 340, 95 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З положень п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною першою статті 216 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша та друга статті 217 Господарського кодексу України).

За частиною першою статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За наведеними положеннями Господарського кодексу України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

У статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов`язань, зазначених у частині другій цієї статті (ч. 3 ст. 231 ГК України).

Положеннями ч.ч. 4, 5 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов`язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.

За змістом ч.ч. 6, 7 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов`язань, визначається відповідним суб`єктом господарювання - господарською організацією.

З системного аналізу положень статті 231 Господарського кодексу України слідує, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.

Так, частина друга статті 231 Господарського кодексу України визначає уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов`язання) у господарському зобов`язанні, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором. Частина третя цієї статті передбачає можливість законодавчого встановлення розміру штрафних санкцій і за інші види правопорушень у окремих видах господарських зобов`язань, перелічених у частині другій статті 231 Господарського кодексу України.

Частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України законодавець передбачає застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов`язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Положення частини шостої статті 231 Господарського кодексу України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов`язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від, наприклад, частини другої статті 231 Господарського кодексу України, у частині шостій цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.

Разом з тим за частиною другою статті 343 Господарського кодексу України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини, передбачено, зокрема, частиною першою статті 1 Закону України "Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій", частинами чотирнадцятою - шістнадцятою статті 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", частиною другою статті 36 Закону України "Про телекомунікації".

За змістом наведених вище положень законодавства розмір неустойки за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування неустойки, або містить умову про те, що вона нараховується відповідно до чинного законодавства, сума неустойки може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 року у справі № 904/4156/18.

Надававши правову кваліфікацію договірним правовідносинам сторін, судом встановлено, що умовами договору сторонами не було встановлено розмірів пені за порушення виконання грошового зобов`язання, а тому відсутні підстави для застосування такої міри відповідальності як договірна санкція у вигляді стягнення пені за відсутності конкретно визначеного її розміру в договорі та законі.

З огляду на викладені вище норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що підстави для стягнення з відповідача пені відсутні, відтак позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 3237,08 грн. задоволенню не підлягають.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3% річних від простроченої суми.

Як вже зазначалося судом вище, строк виконання зобов`язання по сплаті орендної плати та експлуатаційних витрат за липень 2022 року є таким, що настав 10.07.2022 року, отже відповідач є таким що прострочив виконання зобов`язання з 11.07.2022 року.

З наданих позивачем до позовної заяви розрахунків інфляційних втрат та 3% річних вбачається, що позивач користуючись наданим йому правом здійснює відповідні нарахування з 01.08.2022 року.

Здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків інфляційних втрат та 3% річних, судом встановлено, що вони виконані арифметично вірно, відтак, суми інфляційних втрат та 3% річних, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, за розрахунком позивача, становлять: 1425,02 грн. - інфляційних втрат та 340,95 грн. - 3% річних.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню про стягнення 14 608,74 грн., з них: основного боргу - 12 842,77 грн (дванадцять тисяч вісімсот сорок дві гривні 77 копійок), 3% річних - 340,95 грн. (триста сорок гривень 95 копійок) та інфляційних втрат - 1425,02 грн. (одна тисяча чотириста двадцять п`ять гривень 02 копійки).

Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 2197,15 грн. відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Пласт» (ідентифікаційний код 32774830, адреса: 03080, м. Київ, вул. Новокостянтинівська, 22/15) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Літораль» (ідентифікаційний код 31723443, адреса: 01010, м. Київ, вул. Князів Острозьких, 8) грошові кошти: основного боргу - 12 842,77 грн (дванадцять тисяч вісімсот сорок дві гривні 77 копійок), 3% річних - 340,95 грн. (триста сорок гривень 95 копійок), інфляційних втрат - 1425,02 грн. (одна тисяча чотириста двадцять п`ять гривень 02 копійки) та судовий збір - 2197,15 грн. (дві тисячі сто дев`яносто сім гривень 15 копійок).

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 14.09.2023 року.

Суддя О.В. Котков