Рішення

від 14.09.2023 по справі 916/2515/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"14" вересня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/2515/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

в порядку спрощеного позовного провадження справу № 916/2515/23

за позовом: Приватного акціонерного товариства «Ічнянський молочно-консервний комбінат» (16703, Чернігівська обл., м. Ічня, вул. Вишнева, буд. 4, код ЄДРПОУ 00381152)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумський Олімп» (65044, м. Одеса, просп. Шевченка, буд 4, корп. Д, код ЄДРПОУ 39147430)

про стягнення 435 536,10 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

12.06.2023 до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства «Ічнянський молочно-консервний комбінат» до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумський Олімп», в якій позивач просить суд стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 435 536,10 грн, з яких: 341 463,22 грн - основна сума боргу та 94 072,88 грн - інфляційні втрати, а також стягнути з відповідача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 6533,04 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за дистриб`юторським договором №180/19-Д від 27.05.2019, в частині повного та своєчасного здійснення розрахунків.

Як стверджує позивач, на виконання умов договору ПрАТ «Ічнянський молочно-консервний комбінат» здійснило поставку товару відповідачу за видатковими накладними № МК_00000145 від 12.01.2022, № МК_00000628 від 10.02.2022 та № МК_00000767 від 16.02.2022 на загальну суму 341 463,22 грн, перевезення якого підтверджено відповідними товарно-транспортними накладними, що свідчить про виконання позивачем своїх зобов`язань за договором належним чином та в повному обсязі.

Разом з цим, за ствердженням позивача, станом на 31.05.2023 відповідач не оплатив поставлений товар в установлені договором порядку та строки, тобто зобов`язання ТОВ «Сумський Олімп» як покупця за договором не виконані, а права позивача на отримання коштів за товар є порушеними.

Підсумовуючи, позивач зазначає, що відповідач не дотримався взятих на себе зобов`язань за контрактом щодо оплати у встановлені строки за поставлений товар, чим порушив права позивача, а тому, на його думку, останні підлягають захисту в судовому порядку шляхом стягнення суми заборгованості з урахуванням індексу інфляції за весь період прострочення грошового зобов`язання та 3% річних від суми невиконаного грошового зобов`язання.

Відповідач відзив на позов до суду не надав, своїм правом на захист не скористався.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

2. Процесуальні питання, вирішені судом

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.06.2023 позовна заява вх.№ 2667/23 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 19.06.2023 було прийнято позовну заяву (вх.№ №2667/23 від 12.06.2023) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/2515/23. Справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без виклику сторін. Роз`яснено сторонам про можливість звернення до суду у строк визначений ч. 7 ст. 252 ГПК України з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Цією ж ухвалою суд запропонував учасникам провадження у встановлені строки надіслати (надати) до суду: відповідачу - відзив на позовну заяву (одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду надіслати (надати) іншим учасникам справи копію відзиву та доданих до нього документів, а відповідні докази представити суду), та позивачу - відповідь на відзив.

Відповідно до частини п`ятої статті 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Про судовий розгляд справи № 916/2515/23 сторони повідомлені належним чином. Позивачу направлено копію ухвали суду від 19.06.2023 на зазначені ним в позовній заяві електронні адреси: mkk@ichnya.com; ivan.kalinin.solaris@gmail.com.

Відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю «Сумський Олімп» ухвала суду про відкриття провадження у справі від 19.06.2023 була надіслана в межах строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, на його юридичну адресу: 65044, м. Одеса, просп. Шевченка, буд 4, корп. Д, проте ухвала повернута на адресу суду з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою», про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення за вх.№14953/23 від 06.07.2023.

Суд зауважує, що згідно ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу вищенаведених положень законодавства, день спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, який зареєстрований у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу відповідної ухвали суду.

Відповідно до ч.ч. 3, 7 ст.120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення, інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» відомості про місцезнаходження юридичної особи містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

З огляду на викладене, враховуючи термін зберігання поштової кореспонденції відділенням поштового зв`язку та її повернення до суду із відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою», суд дійшов висновку, що відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України ухвала суду від 19.06.2023 вважається врученою відповідачу в день проставлення у поштовому відділенні штампу із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

При цьому, суд окремо звертає увагу, що з 01.01.2020 набрали чинності зміни до Правил надання послуг поштового зв`язку, внесені Постановою Кабінету Міністрів України № 1149 від 27.12.2019, відповідно до яких:

- рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім`ї) за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка». Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з`явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка», працівник поштового зв`язку робить позначку «адресат відсутній за вказаною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 991 Правил);

- рекомендовані поштові відправлення з позначкою «Судова повістка», адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку робить позначку «адресат відсутній за вказаною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 992 Правил).

Таким чином, зберігання відділенням Українського державного підприємства поштового зв`язку «Укрпошта» поштових відправлень суду, які є «Судовими повістками» в розумінні чинного законодавства України в період більше, ніж три робочі дні, а також їх повернення із непередбачених для «Судових повісток» причин є неправомірним. Більше того, такі дії зумовлюють порушення права позивача на своєчасне вирішення справи судом.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, суд вважає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Сам лише факт не отримання заявником кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Суд також звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому, отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника.

При цьому, враховуючи неотримання відповідачем поштової кореспонденції за своїм офіційним місцезнаходженням, судом протягом розгляду справи вживалися додаткові заходи щодо належного та фактичного повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом, а саме: на сайті Судової влади України розміщувалось відповідне оголошення від 07.07.2023. З опублікуванням оголошення за змістом ст. 122 ГПК України відповідач вважається повідомленим про дату, час та місце розгляду справи.

Таким чином, судом протягом всього періоду розгляду справи здійснювалися спроби повідомлення відповідача за всіма відомими суду засобами зв`язку; матеріали справи не містять відомостей про будь-які інші засоби зв`язку з відповідачем.

Отже, суд констатує небажання відповідача протягом строку розгляду справи висловити свою правову позицію у даному спорі.

При цьому, інформація у цій справі доступна на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://od.arbitr.gov.ua.

Так, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що відповідач має доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Суд враховує, що учасники судового провадження, безвідносно до отримання/неотримання поштової кореспонденції, в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження, про що неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини, зокрема, у рішенні від 03.04.2008 по справі «Пономарьов проти України», рішенні від 26.04.2007 по справі «Олександр Шевченко проти України», рішенні від 14.10.2003 по справі «Трух проти України».

За наведених обставин суд доходить висновку, що судом було вчинено всі необхідні дії щодо повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі, вчинення відповідних процесуальних дій та надано можливість викласти свої, зокрема, заперечення проти задоволення позовних вимог, натомість відповідач не вживав заходів щодо реалізації наданого йому права навести свої доводи та міркування, заперечення проти заяв, доводів і міркувань інших осіб, передбачене статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, шляхом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів.

Враховуючи незабезпечення відповідачем отримання поштової кореспонденції за своїм офіційним місцезнаходженням, а також відсутність у вказаному реєстрі відомостей щодо електронної пошти чи інших засобів зв`язку з відповідачем, не повідомлення суду інших засобів зв`язку, суд прийшов до висновку, що вказані дії свідчать про відмову від отримання відповідачем судової повістки (ухвали суду).

Отже, судом дотримані вимоги процесуального закону щодо належного та своєчасного повідомлення учасників про розгляд даної справи.

Згідно з ч.ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін від учасників справи до суду не надходило.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах «Савенкова проти України», no. 4469/07, від 02.05.2013, «Папазова та інші проти України», no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз`яснив, що строк, який можна визначити «розумним», не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Разом з цим, на підставі Указів Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та №259/2022 від 14.03.2022, №133/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022, №573/2022 від 12.08.2022, №757/2022 від 07.11.2022, №58/2023 від 06.02.2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», №2542023 від 01.05.2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», № 451/2023 від 26.07.2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» починаючи з 24.02.2022 на території України діє режим воєнного стану.

Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ст.26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.

Частиною 1 статті 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Згідно з частиною 3 зазначеної статті судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Відповідно до ч.1 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов`язків є суттєво ускладненою. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.

З огляду на наведене, рішення у справі прийнято судом з урахуванням об`єктивних обставин та в умовах неможливості розгляду відповідного спору у визначений ст.248 Господарського процесуального кодексу України строк.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За таких обставин, суд розглядає дану справу за наявними в ній матеріалами з врахуванням положень ч.2 ст.178 ГПК України, якими передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення /виклику/ учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

14.09.2023 судом було постановлено рішення в нарадчій кімнаті у відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, без його проголошення.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

27.05.2019 року між Приватним акціонерним товариством «Ічнянський молочно-консервний комбінат» (надалі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сумський Олімп» (надалі - дистриб`ютор) укладено дистриб`юторський договір №180/19-Д, відповідно до п. 2.1 якого, визначено, що постачальник на умовах, визначених даним договором, постачає товар дистриб`ютору, а дистриб`ютор здійснює його пряму дистриб`юцію за цінами та націнками, які вказані у прайс-листах постачальника, що є невід`ємними додатками до цього договору (згідно п.7.9. та п.7.10.), та здійснює своєчасну оплату отриманого від постачальника товару.

За умовами п. 2.2 договору право власності на партію товару переходить від постачальника до дистриб`ютора в момент передачі йому товару.

Відповідно до п. 3.3. доставка товару на склад дистриб`ютора здійснюється за рахунок постачальника транспортом постачальника. Датою постачання вважається дата передачі товару дистриб`ютору, зазначена у супровідних документах, підписаних представниками сторін.

Пунктами 4.1., 4.2., 4.3. договору передбачено, що ціна на товар, що продається за даним договором, встановлюється в українських гривнях. Ціни на кожну партію товару зазначаються в видаткових накладних, згідно чинного на дату відвантаження прайс-листа та домовленостей сторін. Оплата за кожну отриману партію товару здійснюється дистриб`ютором у безготівковій формі протягом 21 календарного дня з моменту отримання товару. Сума за даним договором встановлюється у розмірі суми усіх накладних за даним договором, але не менше, ніж 240000 гривень (в тому числі ПДВ - 40000 гривень).

Відповідно до п.7.1. договору, за порушення умов договору сторони несуть взаємну цивільно-правову відповідальність, передбачену чинним законодавством України.

У п. 7.3. договору сторони погодили, що у разі затримки оплати за товар, дистриб`ютор сплачує постачальнику пеню у розмірі діючої подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення. У разі прострочення платежу, більше, ніж на 20 календарних днів дистриб`ютор, окрім пені, сплачує постачальнику також штраф у розмірі 20% від суми простроченого платежу. Нарахування пені та штрафу здійснюється до повного виконання дистриб`ютором свого грошового зобов`язання. Збитки стягується в повному обсязі понад суму неустойки.

Згідно з п.7.4 договору у разі невиконання дистриб`ютором грошових зобов`язань, окрім відповідальності передбаченої п. 7.3 даного договору, дистриб`ютор зобов`язаний оплатити постачальнику суму невиконаного зобов`язання з врахуванням установленого індексу інфляції за весь строк прострочення зобов`язання, а також 30% річних від простроченої суми невиконаного чи несвоєчасно виконаного зобов`язання відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п. 13.1 договору, всі зміни та доповнення до цього договору дійсні тільки в тому випадку, якщо вони здійснені в письмовій формі та підписані уповноваженими представниками сторін.

У п.п. 13.4., 13.5. договору сторонами узгоджено, що договір набирає чинності з моменту його підписання та діє протягом одного року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Договір може бути розірваний достроково за ініціативою однієї з сторін з обов`язковим письмовим повідомленням іншої сторони не пізніше, ніж за 1 (один) місяць до розірвання, при умові повного виконання сторонами своїх зобов`язань за даним договором. Якщо за 1 місяць до закінчення терміну дії договору жодна зі сторін в письмовій формі не заявить про припинення договору, договір автоматично пролонгується на тих же умовах на кожний наступний рік.

За умовами Додатку №1 до договору, сторонами було погоджено заявку на поставку товару, визначено вид товару.

Додатковою угодою від 01.12.2020 сторони дійшли згоди про зміну реквізитів постачальника у договорі та усіх укладених до нього додатків.

На виконання умов укладеного договору позивачем у період з 12.01.2022 по 16.02.2022 було передано у власність відповідача - ТОВ «Сумський Олімп» товар на загальну суму 341463,22 грн, відповідно до видаткових накладних: № МК_00000145 від 12.01.2022 на суму 94300,50 грн; № МК_00000628 від 10.02.2022 на суму 106924,42 грн; № МК_00000145767 від 16.02.2022 на суму 140238,30 грн.

Судом встановлено, що зазначені вище видаткові накладні на відпуск ПрАТ «Ічнянський молочно-консервний комбінат» відповідачу товару та його отримання ТОВ «Сумський Олімп» підписані уповноваженими представниками сторін, скріплені відтисками печаток суб`єктів господарювання, містять в собі всі визначені законодавством обов`язкові реквізити, в повному об`ємі відображають зміст та обсяги здійснених сторонами на їх підставі, згідно умов підписаного договору поставки, господарських операцій.

Разом з тим, в матеріалах справи наявні товарно-транспортні накладні № РМК_00000145 від 12.01.2022, № РМК_00000628 від 10.02.2022, №РМК_00000767 від 16.02.2022 щодо транспортування перевізниками ТОВ «Рабен Україна» та ФОП Бакай Є.Д. від замовника/вантажовідправника Приватного акціонерного товариства «Ічнянський молочно-консервний комбінат» на користь вантажоодержувача Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумський Олімп».

Непроведення відповідачем належних розрахунків з позивачем виступило підставою для нарахування ним інфляційних втрат та його звернення до господарського суду з позовом про примусове стягнення суми існуючої заборгованості.

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.

Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом частини першої статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною першою статті 175 Господарського Кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Частиною 1 ст. 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Положеннями ст. 611 ЦК передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Статтею 692 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Матеріалами справи підтверджено, що між сторонами у справі укладений договір, який за своїм змістом та правовою природою є договором поставки.

Оцінюючи характер відносин між сторонами та факт поставки товару за накладними, суд доходить висновку, що дії сторін були наслідком надання та прийняття пропозиції та направлені на встановлення цивільних прав та обов`язків.

Дії сторін (передача продавцем товару покупцю за видатковими накладними, прийняття товару покупцем) свідчать про виникнення між ними правовідносин поставки.

Суд звертає увагу на те, що ані Цивільний кодекс України, ані Господарський кодекс України не дають визначення дистриб`юторського договору та не визначають його істотних умов.

Як передбачено ст. 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).

За своєю правовою природою, дистриб`юторський договір близький до договору поставки.

Суд встановив, що в даному випадку відносини між Товариством з додатковою відповідальністю «Сумський Олімп» та Приватним акціонерним товариством «Ічнянський молочно-консервний комбінат» носять договірний характер, укладений між ними дистриб`юторський договір № 180/19-Д від 27.05.2019 предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, договірними сторонами розірваний не був.

Судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів, які свідчили б про припинення договору № 180/19-Д від 27.05.2019, а, отже, станом на розгляду справи по суті вказаний договір є чинним.

З огляду на зазначене, суд, з урахуванням положень ст. 204 ЦК України, приймає до уваги договір № 180/19-Д від 27.05.2019 як належну підставу у розумінні норм ст. 11 ЦК України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків з поставки товару.

Як встановлено судом, на підставі вищезазначених видаткових накладних позивачем було поставлено, а відповідачем без жодних зауважень та заперечень прийнято товар на загальну суму 341463,22 грн.

Суд при ухваленні рішення враховує та бере до уваги те, що підписання відповідачем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і фіксує факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин, є підставою виникнення у відповідача обов`язку щодо здійснення з позивачем розрахунків за отриманий товар. При цьому видаткові накладні та товарно-транспортні накладні, за якими відбувалось відвантаження товару, підписані відповідачем та скріплені печаткою. Видаткова накладна - це документ, що засвідчує факт переходу права власності від продавця до покупця, при цьому вказаний документ, містить вартість товару, право власності на яке переходить.

Відповідач набувши право власності на товар, що відчужувався на підставі вищезазначеної видаткової накладної, тим самим погодився із такою його ціною.

Отримання відповідачем поставленого товару є підставою виникнення у останнього зобов`язання оплатити поставлений товар відповідно до умов договору поставки, а також чинного законодавства на підставі оформленої відповідно до умов договору видаткової накладної.

Отже, виходячи з умов укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що строк оплати покупцем товару, який було отримано згідно видаткових накладних, за якими здійснюється стягування грошових коштів, настав, а саме: відповідач був зобов`язаний оплатити товар отриманий згідно видаткових накладних у протягом 21 календарного дня з моменту отримання товару.

Оскільки матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем основного боргу, а факт заборгованості відповідача перед позивачем за договором належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 341463,22 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Стосовно нарахування інфляційних втрат судом зазначається наступне.

Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних нарахувань.

Враховуючи наведені положення Закону, з огляду на порушення відповідачем строків виконання грошового зобов`язання, встановлених приписами ст. 692 Цивільного кодексу України, суд вважає правомірним нарахуванням позивачем інфляційних втрат в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України.

При цьому, суд зауважує, що відповідно до частини 2 статті 251 ЦК України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина 2 статті 252 ЦК України).

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Частиною 1 статті 255 ЦК України встановлено, що якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Господарський суд враховує, що згідно видаткових накладних товар був поставлений відповідачу та відповідач був зобов`язаний оплатити вартість товару в узгоджений між сторонами строк - 21 календарний день з моменту поставки товару, тобто за видатковою накладною від 12.01.2022 відповідач мав сплатити до 02.02.2022, за видатковою накладною від 10.02.2022 відповідач мав сплатити до 03.03.2022, за видатковою накладною від 16.02.2022 відповідач мав сплатити до 09.02.2022, а прострочення виконання грошового зобов`язання розпочинається з 03.02.2022, 04.03.2022 та 10.03.2022 відповідно.

Здійснивши за допомогою системи «Ліга-Закон» перевірку наведеного позивачем у позовній заяві розрахунку інфляційних втрат, суд погоджується з таким розрахунком, у зв`язку з чим вважає вимоги позивача в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 94072,88 грн такими, що підлягають задоволенню.

З огляду на вищевикладене, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість і правомірність позовних вимог в частині стягнення з відповідача основної суми боргу у розмірі 341 463,22 грн та інфляційних збитків у розмірі 94 072,88 грн.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч.1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставин, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

У відповідності до ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач повинен подати докази разом з поданням відзиву на позов.

Всупереч наведеним нормам, відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів належного виконання ним грошових зобов`язань за дистриб`юторським договором № 180/19-Д від 27.05.2019 та доказів, які підтверджують здійснення ним повної оплати за отриманий товар, а також доказів, які підтверджують неможливість здійснення ним своєчасної та повної оплати, а тому дії відповідача щодо несвоєчасної сплати коштів за поставлений товар є порушенням положень договору та норм чинного законодавства.

Суд зазначає, що відповідач в ході вирішення спору фактично не виконав вимоги закону щодо доведення тих обставин на які він посилається, як на підставу своїх заперечень.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді (Руїс Торіха проти Іспанії).

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (Ван де Гурк проти Нідерландів).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (Гірвісаарі проти Фінляндії).

Згідно ж із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

З урахуванням вказаних вище обставин, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, з огляду на те, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку щодо оплати вартості отриманого товару, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, як обґрунтованих, підтверджених належними доказами та наявними матеріалами справи, у зв`язку з чим з відповідача слід стягнути на користь позивача 435 536,10 грн.

На підставі ст. 129 ГПК України, у зв`язку із задоволенням позовних вимог, судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумський Олімп» (65044, м. Одеса, просп. Шевченка, буд 4, корп. Д, код ЄДРПОУ 39147430) на користь Приватного акціонерного товариства «Ічнянський молочно-консервний комбінат» (16703, Чернігівська обл., м. Ічня, вул. Вишнева, буд. 4, код ЄДРПОУ 00381152) суму основної заборгованості у розмірі 341 463 (триста сорок одна тисяча чотириста шістдесят три) грн 22 коп, інфляційні витрати в розмірі 94 072 (дев`яносто чотири тисячі сімдесят дві) грн 88 коп та витрати зі сплати судового збору в розмірі 6 533 (шість тисяч п`ятсот тридцять три) грн 04 коп.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст.241 ГПК України.

Наказ видати в порядку ст.327 ГПК України.

Повний текст рішення складено 14 вересня 2023 р.

Суддя О.В. Цісельський