Рішення

від 06.09.2023 по справі 922/3046/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.09.2023м. ХарківСправа № 922/3046/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

при секретарі судового засідання Стеріоні В.С.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Фізичної особи-підприємця Шевельчінського Георгія Григоровича ( АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 (в літ. Г), оф. 17; код РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Момот-Бетон" (61106, м. Харків, вул. Індустріальна, 3; фактичне місцезнаходження: 61001, м. Харків, вул. Військова, 33; код ЄДРПОУ: 33608856) про стягнення заборгованості за участю представників:

позивача не з`явився;

відповідача не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

11.07.2023 Фізична особа-підприємець Шевельчінський Георгій Григорович звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Момот-Бетон", в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Момот-Бетон" заборгованість у розмірі 310 959,31 грн. та суму сплаченого судового збору у розмірі 4 664,40 грн.

В обґрунтування позову позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань, які виникли на підставі усної домовленості про поставку товару, в частині своєчасної та в повному обсязі поставки товару.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 13.07.2023 позовну заяву (вх.№3046/23 від 11.07.2023) Фізичної особи-підприємця Шевельчінського Георгія Григоровича залишено без руху. Надано позивачу строк, який становить 5 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, для усунення недоліків.

14.07.2023 на виконання вимог ухвали Господарського суду Харківської області від 13.07.2023 від представника позивача надійшла заява (вх.№18466 від 14.07.2023) про усунення недоліків позовної заяви разом з обґрунтуванням ціни позову.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 18.07.2023 прийнято позовну заяву (вх.№3046/23 від 18.07.2023) Фізичної особи-підприємця Шевельчінського Георгія Григоровича доТовариства з обмеженою відповідальністю "Момот-Бетон" про стягнення заборгованості до розгляду та відкрито провадження у справі №922/3046/23. Вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження. Розпочато підготовче провадження і призначено підготовче засідання16.08.2023. Відповідачу, згідно статті 165 ГПК України, встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов. Роз`яснено відповідачу, що відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.08.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 06.09.2023.

Представник позивача в судове засідання 06.09.2023 не з`явився, про причини неявки не повідомив. Про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Відповідач явку свого представника в судове засідання 06.09.2023 не забезпечив, про причини неявки не повідомив, своїм правом наданим відповідно до ст.165 ГПК України не скористався - відзив на позов не надав. Про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Так, процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу.

Крім того, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.

Відповідно до частин другої - четвертої статті 120 ГПК кодексу України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.

Згідно з частиною 1 та пунктом 1 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно з ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

З огляду на зазначене, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів і заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.

За висновками суду, в матеріалах справи достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними матеріалами.

Відповідно до ст.219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 06.09.2023 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Як стверджує позивач, 28.01.2022 між Фізичною особою-підприємцем Шевельчінським Георгієм Григоровичем (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "МОМОТ-БЕТОН" (постачальник) було укладено усний договір поставки, за умовами якого постачальник зобов`язався передати у власність покупцеві товар, а саме: керамзитобетон М250П4 згідно рахунку-фактури №52 від 28.01.2022, а покупець зобов`язувався прийняти вказану продукцію та оплатити її.

Товариством з обмеженою відповідальністю "МОМОТ-БЕТОН" було виставленоФізичній особі-підприємцю Шевельчінському Георгію Григоровичу рахунок-фактури №52 від 28.01.2022 за товар (керамзитобетон М250П4 з урахуванням доставки) на загальну вартість 367 999,20 грн. (а.с.13 т.1).

На підставі виставленого відповідачем рахунку фактури №52 від 28.01.2022, позивачем 31.01.2022 згідно платіжної інструкції №866 від 31.01.2022 було перераховано на рахунок відповідача 200 000,00 грн. та згідно платіжної інструкції №867 від 31.01.2022 перераховано на рахунок відповідача 167 999,20 грн. Всього перераховано: 367 999,20 грн. Призначення платежів: "сплата за бетон, згідно РФ№52 від 28.01.2022. (а.с.15-16 т.1).

23.02.2022 відповідач поставив позивачу частину товару на загальну суму 57 039,89 грн. згідно видаткової накладної №133 від 23.02.2022 (а.с.14 т.1).

Як стверджує позивач, товар на суму 310 959,31 грн. відповідачем поставлено не було.

Вимогою б/н від 15.02.2023 Фізична особа-підприємець Шевельчінський Георгій Григорович в особі свого представника звертався до Товариства з обмеженою відповідальністю «МОМОТ-БЕТОН» з проханням протягом семи днів, відлік яких обраховується від дня пред`явлення даної вимоги, поставити товар або повернути Фізичній особі-підприємцю Шевельчінському Георгію Григоровичу перераховані ним згідно платіжних інструкцій №866 та №867 від 31.01.2022 за товар (бетон) кошти у сумі залишку від не поставленого товару у розмірі 310 959,31 грн. (а.с.17-19 т.1).

Проте, як стверджує позивач, зазначена вимога була залишена відповідачем без задоволення. Товар відповідачем поставлено не було і кошти у сумі 310 959,31 грн. позивачу не повернуто.

Вимогою б/н від 18.04.2023 Фізична особа-підприємець Шевельчінський Георгій Григорович в особі свого представника повторно звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «МОМОТ-БЕТОН» з проханням протягом трьох днів, відлік яких обраховується від дня пред`явлення даної вимоги повернути Фізичній особі-підприємцю Шевельчінському Георгію Григоровичу перераховані ним, згідно платіжних інструкцій №866 та №867 від 31.01.2022 за товар (бетон) кошти у сумі залишку від не поставленого товару у розмірі 310 959,31 грн. (а.с.20-22 т.1).

Однак, як стверджує позивач, жодної відповіді відповідачем надано не було.

З огляду на зазначене вище, враховуючи те, що Товариством з обмеженою відповідальністю «МОМОТ-БЕТОН» не здійснено повну поставку оплаченого позивачем товару, позивач керуючись частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України вважає, що сума попередньо оплаченого товару в розмірі 310 959,31 грн. піддягає поверненню останньому, однак, оскільки його вимоги відповідачем були залишені без задоволення, позивач вимушений звернутись з даним позовом до суду.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підстави виникнення цивільних прав та обов`язків виникають з договорів та інші правочинів.

Пунктом 3 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України вcтановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до положень статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до статті 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

У відповідності до приписів ч.1 ст.181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладання даного виду договорів.

Статтями 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Отже, однією із підстав виникнення господарського зобов`язання є юридично значимі дії суб`єктів господарювання, наслідком вчинення яких є встановлення, зміна або припинення взаємних прав та обов`язків сторін.

Приписами частини 1 статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, за своєю правовою природою дії суб`єктів правовідносин, які пов`язані з оплатною передачею-прийняттям товару в силу загальних засад і змісту господарського та цивільного законодавства слід визнати діями, що породжують цивільні права і обов`язки аналогічні зобов`язанням за договором купівлі-продажу.

Таким чином, до відносин, які виникли між сторонами в частині оплатної передачі товару, мають застосовуватись норми глави 54 Цивільного кодексу України, які регулюють правовідносини купівлі-продажу.

Частиною 1 статті 172 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 2 статті 172 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Пунктом 1 статті 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Пунктом 1 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 662 ЦК України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Частиною 1 статті 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно вимог ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до положень ч.1 ст.693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар в установлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч. 2 ст. 693 ЦК України).

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Як свідчать матеріали справи, на підставі виставленого відповідачем рахунку фактури №52 від 28.01.2022, позивачем 31.01.2022 згідно платіжних інструкцій №866 від 31.01.2022 на суму 200 000,00 грн. та №867 від 31.01.2022 на суму 167 999,20 грн. було перераховано на рахунок відповідача грошові кошти за товар у загальному розмірі 367 999,20 грн.

В свою чергу відповідач 23.02.2022 поставив позивачу частину товару на загальну суму 57 039,89 грн. згідно видаткової накладної №133 від 23.02.2022.

Доказів поставки відповідачем товару на суму 310 959,31 грн. матеріали справи не містять.

Позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогами допоставити товар або повернути кошти у сумі залишку від не поставленого товару у розмірі 310 959,31 грн., які були сплачені позивачем в якості попередньої оплати за товар.

У вказаних вимога позивач встановлював відповідачу строк для виконання таких вимог, а саме: сім днів та три дні, відлік яких обраховується від дня пред`явлення відповідної вимоги.

Частиною 2 статті 530 ЦК України унормовано, що якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Доказів виконання відповідачем вимог позивача матеріали справи не містять.

Відтак, строк поставки товару відповідачем сплив, а тому позивач просить суд стягнути з відповідача сплачену йому позивачем передплату у розміру недопоставленого товару.

У відповідності до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з частиною 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач не надав суду жодного доказу на підтвердження виконання ним зобов`язання в частині поставки товару на суму у розмірі 310 959,31 грн. або повернення позивачу грошових коштів у зазначеному розміру, а в матеріалах справи такі докази відсутні, суд дійшов висновку про те, що позивачем заборгованість відповідача у розмірі 310 959,31 грн. належним чином доведена, а тому підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що суд задовольнив позов повністю, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.

Щодо витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Позивач в позовній заяві просив суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу та надав орієнтовний розрахунок витрат.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за доцільне надати позивачу строк протягом п`яти днів з дня отримання цього рішення (враховуючи неявку позивача в судове засідання) для надання до суду доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу.

У разі ненадання позивачем вищезазначених доказів у строк встановлений судом питання про розподіл між сторонами витрат на професійну правничу допомогу адвоката судом буде залишено без розгляду.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Фізичної особи-підприємеця Шевельчінського Георгія Григоровича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Момот-Бетон" про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Момот-Бетон" (61106, м. Харків, вул. Індустріальна, 3; фактичне місцезнаходження: 61001, м. Харків, вул. Військова, 33; код ЄДРПОУ: 33608856) на користь Фізичної особи-підприємця Шевельчінського Георгія Григоровича ( АДРЕСА_1 ; адреса для листування: 04052, м. Київ, вул. Глибочицька, 40-Г (в літ. Г), оф. 17; код РНОКПП: НОМЕР_1 )суму коштів у розмірі 310959 (триста десять тисяч дев`ятсот п`ятдесят дев`ять) грн. 31 коп., а також судові витрати у розмірі 4 664 (чотири тисячі шістсот шістдесят чотири) грн. 40 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено "14" вересня 2023 р.

СуддяТ.О. Пономаренко