Рішення

від 14.09.2023 по справі 752/24052/21

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 752/24052/21

Провадження № 2/369/1159/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.09.2023 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Фінагеєвої І. О.,

при секретарі Цукаревій К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 752/24052/21 за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Дінеро Актив» про зобов`язання внести зміни в договір,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Дінеро Актив» (далі: Товариство, Фонд) про зобов`язання внести зміни в договір.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, посилається на те, що 19 вересня 2019 року вона уклала попередній договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 на умовах розстрочки платежу (далі Попередній договір).

Пункт 1.1 Попереднього договору передбачав зобов`язання сторін в майбутньому укласти договір купівлі-продажу квартири (далі Основний договір), за умовами якого відповідач мав передати у власність позивачці квартиру АДРЕСА_2 на земельній ділянці з кадастровим номером 3222486200:04:001:5265 (ІІ черга), а позивачка мала прийняти у власність квартиру та оплатити її в порядку і на умовах, визначених Попереднім договором.

Попередній договір передбачав забезпечувальний платіж, який дорівнював ціні Основного договору та при його укладенні мав бути зарахований в якості оплати за Квартиру. За Попереднім договором позивачка мала сплатити забезпечувальний платіж на суму 651974,40 грн, що було еквівалентно 26342,40 дол. США,

Позивачка зазначає, що строк виконання Попереднього договору згідно з вимогами пункту 1.2 становив 60 робочих днів після отримання відповідачем забезпечувального платежу у повному обсязі, необхідних технічних документів для укладання Основного договору, виконання позивачем інших зобов`язань за Договором, отримання позивачем письмового повідомлення від відповідача про готовність укласти Основний договір.

Позивачка вказує, що однією з умов, які суттєво вливають на можливість виконання Попереднього договору, є дата закінчення будівництва 31 серпня 2020 року.

У 2020 році на території України та у світі було впроваджено карантинні заходи в зв`язку з поширенням гострої распіраторної хвороби COVID-19. Карантинні обмеження на території України діяли з березня 2020 року та до дати звернення до суду з позовом. В зв`язку з карантинними обмеженнями будівництво багатоквартирного будинку відповідач призупинив, а після його відновлення повідомив позивача про відкладення строку завершення будівництва на один рік, тобто до серпня 2021 року.

Зважаючи на це, позивачка переконана, що відповідач порушив одну з істотних умов Попереднього договору, оскільки в такому разі і термін виконання попереднього договору мав бути продовжений на один рік.

Позивачка вказує на те, що відповідно до листування в месенджері «Viber» від 21 травня 2020 року до 16 липня 2020 року сторони погодили можливість відстрочення виконання зобов`язання Позивачки щодо сплати забезпечувального платежу, а також позивачку проінформував відповідач про відкладення строку завершення будівництва до серпня 2021 року.

Позивачка вважає, що у такий спосіб сторони узгодили зміни до Попереднього договору, які мали б бути внесені до нього в належній формі, тобто шляхом нотаріального посвідчення.

Водночас позивачка наголошує на тому, що є громадянкою країни Ізраїль і постійне її місце проживання також знаходиться в країні Ізраїль. Внаслідок запровадження у світі та на території України карантинних заходів набрали силу обмеження щодо авіаційного сполучення, зокрема, між Україною та Ізраїлем. За таких обставин позивачка не мала змоги прибути до України для вчинення юридичних дій, пов`язаних з внесенням змін до Попереднього договору.

Позивачка наголошує на тому, що до 22 червня 2020 року в`їзд в Україну для іноземців та осіб без громадянства був заборонений за виключенням деяких категорій осіб, до яких не належить позивачка.

Незважаючи на неможливість позивачки прибути в Україну для нотаріального посвідчення змін до договору, про які сторони домовилися, останні продовжували ділове листування щодо укладення інших правочинів стосовно квартир, які входили у склад згаданого вище об`єкта будівництва. Відповідач періодично надавав на запит позивачки розрахунок заборгованості зі сплати забезпечувального платежу, оскільки сторонами не був погоджений новий графік погашення розстрочки за Попереднім договором.

Після 01 червня 2021 року відповідач почав звинувачувати позивача у порушенні умов Попереднього договору, посилаючись на невиконання ОСОБА_2 умов Попереднього договору, а саме сплати першої частини забезпечувального платежу не в повному обсязі.

Під час телефонної розмови відповідач вимагав у позивачки доплатити 10000,00 дол. США до загальної суми забезпечувального платежу, оскільки чинній на той час стадії будівництва ціна квартир у об`єкті будівництва значно зросла.

07 червня 2021 року відповідач надіслав позивачу скан-копію листа (вих. № 07062/1), яким повідомив позивача, що вважає Попередній договір таким, що припинив свою дію, оскільки позивачка сплатила 593000,00 грн, водночас не доплатила 325987,20 грн Забезпечувального платежу.

Позивачка вважає, що листування у месенджері «Viber» підтверджує наміри сторін вважати Попередній договір укладеним та виконувати його умови.

07 липня 2021 року представник позивачки направив відповідачу вимогу з метою узгодження актуальних умов Попереднього договору. Листом від 02 серпня 2021 року відповідач повідомив про відсутність намірів вирішувати спір шляхом досудового врегулювання.

Позивачка не погоджується з твердженнями відповідача щодо автоматичного припинення дії Попереднього договору і вважає такі твердження незаконними та такими, які мають ознаки зловживання відповідачем своїми правами з метою отримання більшої вигоди від продажу квартири. Також позивачка вважає, що пункт 4.10.3 Попереднього договору є нікчемним в силу того, що поняття «припинення дії договору» вжите за змістом цього пункту не має законодавчого визначення. В той же час позивачка вважає, що розірвання Попереднього договору має відбуватися шляхом укладення окремого договору та його нотаріального посвідчення. За таких підстав позивачка вважає, що до пункту 4.10.3 Попереднього договору підлягають застосуванню правові наслідки нікчемності правочину у цій його частині.

Крім того, позивачка вважає суперечливою поведінку відповідача, оскільки останній приймав від неї платежі в рахунок погашення забезпечувального платежу, водночас за умови припинення договору не повернув отримані кошти. Такі дії на переконання позивачки мають ознаку конклюдентних, тобто таких, які свідчать про надання мовчазної згоди стороною на прийняття умов Попереднього договору, погоджених шляхом листування у месенджері «Viber».

Враховуючи вищенаведене, позивачка просить суд:

1.визнати нікчемним пункт 4.10.3 Попереднього договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 на умовах розстрочки платежу;

2.внести такі зміни до Попереднього договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 на умовах розстрочки платежу:

?в абз. 4 п. 1.1 Попереднього договору купівлі-продажу квартири слова «Запланований термін здачі будинку в експлуатацію 31 серпня 2020 року» замінити на «Запланований термін здачі будинку в експлуатацію 31 серпня 2021 року

?пункт 4.3.3 викласти в новій редакції: сторона-2 сплачує Забезпечувальний платіж окремими частинами в порядку, визначеному нижче:

1.сума 593000,00 грн сплачується частинами в строк до 14 липня 2020 року;

2.58974,40 грн сплачується впродовж 10 робочих днів від дня внесення змін до Попереднього договору належним чином;

Голосіївський районний суд м. Києва ухвалами від 08 жовтня 2021 року справу та заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову передав за підсудністю до Києво-Святошинського районного суду Київської області.

Києво-Святошинський районний суд Київської області ухвалою від 05 січня 2022 року відкрив провадження у справі, призначив підготовче судове засідання.

У березні 2023 року суд отримав відзив Товариства на позовну заяву ОСОБА_2 , в обґрунтування якого Фонд посилається на те, що позовні вимоги вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Відповідач вважає, що позивачка не виконала зобов`язання зі сплати Забезпечувального платежу, в зв`язку з чим на підставі пункту 4.10.1 Попередній договір припинив свою дію. Також відповідач наголошує на відсутності підстав для визнання нікчемним правочину в частині пункту 4.10.3 Договору, оскільки положення вказаного пункту до правовідносин не застосовувалися. Відповідач вважає, що позивачкою не доведено обставини щодо відстрочення виконання зобов`язання зі сплати забезпечувального платежу, в зв`язку з чим внаслідок невиконання останньою істотних умов договору зобов`язання між сторонами припинилося на підставі пункту 4.10.1 Попереднього договору.

Ухвалою від 11 квітня 2023 року Києво-Святошинський районний суд Київської області закрив підготовче судове засідання, справу призначив до розгляду.

05 червня 2023 року за допомогою системи «Електронний суд» ОСОБА_2 надіслала до суду пояснення, в обґрунтування яких посилається на те, що відзив поданий відповідачем поза межами встановленого процесуальним законом строку. Крім того, повторно наполягає на відсутності можливості автоматичного припинення дії Попереднього договору. Позивачка вважає також електронне листування з відповідачем належним доказом конклюдентних дій відповідача, спрямованих на підтримання виконання умов Попереднього договору.

В судове засідання позивачка не з`явилася, про дату, час та місце слухання справи повідомлена належним чином, на адресу суду направила заяву про розгляд справи на підставі наявних матеріалів в зв`язку з повторною неявкою відповідача.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце слухання справи сповіщений належним чином, причини неявки не повідомив.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, доводи сторін, викладені в заявах по суті спору, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов такого висновку.

Відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд встановив, що 26 листопада 2018 року між ТОВ «Статус Буд» та ПАТ «ЗНВКІФ «Дінеро Актив» укладено договір № 2611/18-П79, за умовами якого Фонд мав інвестувати кошти в будівництво, а ТОВ «Статус Буд» мало збудувати будинок АДРЕСА_3 , ввести його в експлуатацію та передати об`єкт інвестору.

Відповідно до пункту 2.6 вказаного договору строк будівництва об`єкта був встановлений до 31 травня 2020 року включно.

19 вересня 2019 року ПАТ «ЗНВКІФ «Дінеро Актив», від імені, в інтересах та за рахунок активів якого діяло ТОВ «Клермон Фінанс» та ОСОБА_2 уклали Попередній договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 на умовах розстрочки платежу. За умовами цього договору Фонд зобов`язувався в строки, встановлені пунктом 1.2 Попереднього договору, укласти в майбутньому договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , на земельній ділянці з кадастровим номером 3222486200:04:001:5265 (ІІ черга), з врахуванням в майбутньому присвоєння будинку поштової адреси, а ОСОБА_2 зобов`язувалася прийняти цей об`єкт та належним чином оплатити його вартість в обсязі, визначеному Попереднім договором. Запланований термін здачі будинку в експлуатацію був запланований на 31 серпня 2020 року.

Згідно з пунктом 1.2 Попереднього договору Основний договір укладається сторонами протягом 60-ти робочих днів з моменту настання наступних обставин:

1.Отримання Фондом від ОСОБА_2 100% Забезпечувального платежу, встановленого пунктом 4.1 Попереднього договору з врахуванням уточнення розміру в порядку, передбаченому умовами цього Попереднього договору;

2.Отримання Фондом документів на Об`єкт будівництва, перелік яких зазначено в п. 1.6 Попереднього договору;

3.Повне та належне виконання ОСОБА_2 своїх зобов`язань, визначених в статях 3, 4 Попереднього договору;

4.Отримання ОСОБА_2 письмового повідомлення від Фонду про готовність укласти Основний договір із зазначенням місця та терміну його підписання.

За змістом пункту 1.4 орієнтована ціна Попереднього договору за домовленістю сторін на дату укладення Попереднього договору складає 651974,40 грн, та становить еквівалент 26342,40 дол. США. Оплата цін договору здійснюється ОСОБА_2 в національній валюті України гривні.

Пунктом 4.3.3 Попереднього договору визначено, що ОСОБА_2 має сплачувати забезпечувальний платіж за таким графіком: перший платіж у розмірі 325987,2 грн до 27 вересня 2019 року, другий платіж 65197,44 грн до 27 грудня 2019 року, третій платіж 65197,44 грн до 27 березня 2020 року, четвертий платіж 65197,44 грн до 27 квітня 2020 року, п`ятий платіж 65197,44 грн до 27 червня 2020 року та шостий платіж 65197,44 грн до 27 липня 2020 року.

За змістом пункту 4.5 Попереднього договору датою оплати кожної частини забезпечувального платежу та інших платежів є дата зарахування коштів на банківський рахунок Фонду.

Відповідно до пункту 4.10.1 Попереднього договору у разі несплати ОСОБА_3 частини Забезпечувального платежу у розмірі, передбаченому графіком платежів, крім випадків, передбачених в пунктах 4.10.2, 4.10.3 Попереднього договору, цей Попередній договір автоматично припиняє свою дію на третій календарний день після спливу строку сплати першої частини Забезпечувального платежу, встановленого Графіком платежів. Автоматичне припинення договору не потребує від сторін жодних повідомлень, додаткових угод і т.п. З моменту автоматичного припинення дії Попереднього договору Фонд вважається вільним від будь-яких зобов`язань перед ОСОБА_2 і має право на свій розсуд розпоряджатися Об`єктом будівництва.

07 червня 2021 року ТОВ «Клермон Фінанс» надіслало ОСОБА_2 повідомлення про автоматичне припинення дії попереднього договору в зв`язку з несплатою ОСОБА_2 першої частини Забезпечувального платежу, передбаченого графіком платежів.

07 липня 2021 року адвокат Перепічай А. В., який діяв в інтересах ОСОБА_2 , надіслав до Фонду вимогу, в якій просив вжити всіх необхідних заходів для узгодження актуальних умов Попереднього договору з ОСОБА_2 та внесення відповідних змін до нього в порядку, передбаченому законодавством.

На вказаний лист ТОВ «Клермон Фінанс» 02 серпня 2021 року надіслало відповідь, за змістом якої вказало на те, що оскільки ОСОБА_2 відповідно до умов Попереднього договору не було сплачено першу частину Забезпечувального платежу у розмірі 325987,20 грн до 27 вересня 2019 року, то Попередній договір автоматично припинив свою дію в зв`язку з невиконанням покупцем покладених на нього обов`язків. Також Товариство вказало на те, що станом на день складення цього листа не отримало від ОСОБА_2 реквізитів банківського рахунку для повернення сплачених коштів з вирахуванням суми штрафу.

Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно зі статтею 16ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистогонемайнового або майнового права та інтересу. Наведеною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права йохоронювані законом інтереси.

Так позивачка вважає порушеним її право на отримання у власність нерухомого майна внаслідок форс-мажорних обставин, які не були враховані відповідачем в процесі виконання сторонами вимог Попереднього договору, внаслідок чого була протиправно припинена дія Попереднього договору. Позивачка вважає такі дії відповідача порушенням умов договору, в зв`язку з чим вважає належним способом захисту вирішення в судовому порядку питання про внесення змін до договору.

Частина третя статті 124 Конституції України встановлює, що законом може бути визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору.

Відповідно до частин першої та третьої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Підстави для зміни або розірвання договору визначені статтею 651 ЦК України і за загальним правилом, викладеним в частині першій цієї статті, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Про зміну або розірвання договору в порядку частини першої статті 651 ЦК України сторони вправі домовитися в будь-який час на свій розсуд (крім випадків, обумовлених законодавчо).

Разом з тим законодавець передбачає випадки, коли розгляд питання про внесення змін до договору чи про його розірвання передається на вирішення суду за ініціативою однієї із сторін.

Так, за частиною другою статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Зміна умов договору (чи його розірвання) в судовому порядку з причин істотного порушення договору є правовим наслідком порушення зобов`язання іншою стороною договору у відповідності до пункту 2 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України, тобто способом реагування та захисту права від порушення договору, яке вже відбулося.

Іншими підставами для зміни або розірвання договору в судовому порядку (крім істотного його порушення) відповідно до частини другої статті 651 Цивільного кодексу України є випадки, встановлені законом або договором, і настання таких випадків зумовлює право сторони ініціювати в судовому порядку питання зміни чи припинення відповідних договірних правовідносин.

Статтею 651 ЦК України визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

За змістом частин першої, другої та четвертої статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1)в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2)зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3)виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4)із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Правила, передбачені статтею 651 ЦК України, є матеріально-правовими, а не процесуальними. Процедура, передбачена ними, не відноситься до випадків обов`язкового досудового врегулювання спору в розумінні частини третьої статті 124 Конституції України.

Таким чином статтями 651, 652 ЦК України встановлений порядок змін договору у разі недосягнення сторонами згоди з цього питання. Водночас цивільне законодавство не вимагає від сторін обов`язкового досудового врегулювання такого роду спірних правовідносин, а наділяє сторону правом на звернення до суду з вимогою про зміну договору за умови наявності передбачених законом обставин.

Те, що сторона спору не скористалася процедурою його позасудового врегулювання, не позбавляє її права реалізувати своє суб`єктивне право на зміну чи припинення договору та вирішити існуючий конфлікт у суді в силу прямої вказівки, що міститься у частині другій статті 651 Цивільного кодексу України.

Підставами для виникнення юридичного спору про внесення змін у договір чи про його розірвання, який підлягає вирішенню судом, є обставини, наведені у частині другій статті 651 Цивільного кодексу України, і ці обставини виникають в силу прямо наведених у цій нормі фактів та подій, що зумовлюють правову невизначеність у суб`єктивних правах чи інтересах. Такі підстави та умови виникнення юридичного спору у правовідносинах є однаковими незалежно від їх суб`єктного складу (за участі фізичних чи юридичних осіб) та змісту правовідносин (цивільні чи господарські).

Право особи на звернення до суду для внесення змін у договір (чи його розірвання) у передбаченому законом випадку відповідає статті 16 Цивільного кодексу України, способам, передбаченим нею (зміна чи припинення правовідношення) та не може ставитися в залежність від поінформованості про позицію іншої сторони чи волевиявлення іншої сторони.

Отже, сторона спору уповноважена реалізувати своє суб`єктивне право на зміну чи припинення договору та вирішити існуючий конфлікт у суді в силу прямої вказівки, що міститься у частині другій статті 651 Цивільного кодексу України.

У частині другійстатті 89 ЦПК України встановлено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини першоїстатті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина першастатті 77 ЦПК України).

Згідно із положеннями частини третьої статті12 та частини першої статті81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Положеннями частини п`ятоїстатті 12 ЦПК України на суд також покладені певні обов`язки зі створення для сторін змагального процесу, а саме суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Частинами четвертою-шостоюстатті 81 ЦПК України встановлено, що у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає

Так, суд встановив, що підставою для припинення дії Попереднього договору відповідач вважає положення пункту 4.10.1 Попереднього договору внаслідок невиконання позивачкою зобов`язання стосовно сплати першої частини Забезпечувального платежу у встановлений договором строк.

Згідно з графіком платежів на ОСОБА_2 покладався обов`язок зі сплати першої частини Забезпечувального платежу у розмірі 325987,20 грн в строк до 27 вересня 2019 року.

На підтвердження невиконання позивачкою покладених на неї зобов`язань Фонд надає копію довідки АТ «Укргазбанк» від 10 березня 2023 року № 5-70/750/2023. Проте, суд такий доказ не визнає достатнім в розумінні статті 80 ЦПК України, оскільки дані в довідці відображають зарахування Забезпечувальних платежів ОСОБА_2 за Попереднім договором в період з 03 жовтня 2019 року до 01 червня 2021 року. Водночас, зарахування на банківський рахунок Фонду за серпень 2019 року та вересень 2019 року вказана довідка не відображає.

На підтвердження позовних вимог ОСОБА_2 надає роздруківку діалогу з месенджера «Viber» з абонентом під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Відповідно достатті 100 ЦПК Україниелектронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно доЗакону України «Про електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Роздруківка електронного листування не може вважатись електронним документом (копією електронного документа) в розумінні положень частини першоїстатті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», тобто не може вважатися доказом, бо не містить електронного підпису, який є обов`язковим реквізитом електронного документа, оскільки у такому разі неможливо ідентифікувати відправника повідомлення і зміст такого документа не захищений від внесення правок і викривлення.

Вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 червня 2019 року у справі № 904/2882/18, від 24 вересня 2019 року у справі № 922/1151/18, від 28 грудня 2019 року у справі № 922/788/19, від 16 березня 2020 року у справі № 910/1162/19.

Суд не визнає належними та допустимими доказами подані позивачкою роздруківки діалогів з месенджера «Viber», оскільки такі докази не містять електронного цифрового підпису осіб, які вели діалог, що не дає можливості суду ідентифікувати осіб, які вели діалог, та їх зв`язок зі сторонами спірних правовідносин.

Суд не уповноважений всупереч вимогам частини шостої статті 81 ЦПК України формулювати свої висновки на підставі припущень, зроблених шляхом аналізу змісту діалогу на поданих роздруківках, в зв`язку з чим такі докази крім іншого є також недостатніми в розумінні статті 80 ЦПК України.

Подібними міркуваннями керувався Верховний Суд у постанові від 19 січня 2022 року у справі № 202/2965/19, погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій щодо неналежності та недопустимості роздруківок з мобільного додатку«WhatsApp», який є аналогом мобільного додатку «Viber» за способом обробки та зберігання інформації, ідентифікації учасників діалогу.

Інших доказів на підтвердження здійснення сплати першої частини Забезпечувального платежу до 27 вересня 2019 року позивачка не надала.

Питання щодо зміни умов договору в судовому порядку відповідно до частини другої статті 651 ЦК України вирішується уразі істотного порушення договору другою стороною.

Таким порушенням позивачка вважає припинення дії договору на підставі неналежного виконання нею обов`язку зі сплати першої частини Забезпечувального платежу.

Водночас, суд встановив недоведеність позову в частині належного виконання вказаного обов`язку в зв`язку з неналежністю та недопустимістю наданих позивачкою роздруківок діалогів з мобільного додатку «Viber», а інших доказів на підтвердження сплати першої частини Забезпечувального платежу у розмірі 325987,20 грн в строк до 27 вересня 2019 року (відповідних платіжних доручень про перерахування коштів тощо) ОСОБА_2 суду не надала.

Оскільки саме ця обставина стала підставою для припинення дії Попереднього договору відповідно до вимог пункту 4.10.1 Попереднього договору, то необґрунтованість позивачкою сплати у встановлений договором строк першої частини Забезпечувального платежу не доводить істотне порушення з-боку відповідача умов договору, а отже і наявність підстав для зміни договору в судовому порядку.

Щодо позовної вимоги про визнання нікчемним пункту 4.10.3 Попереднього договору слід зазначити таке.

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин,акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.

ВЦК Українизакріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третястатті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина другастатті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Такий правовий висновок сформулював Верховний Суд у постанові від 11 серпня 2021 року у справі № 523/7609/17.

За таких обставин у позовна вимога про визнання нікчемним пункту 4.10.3 Попереднього договору задоволенню не підлягає.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 48, 51, 76, 81, 141, 258, 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Дінеро Актив» про зобов`язання внести зміни в договір відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Києво-Святошинський районний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: І. О. Фінагеєва