Рішення

від 12.09.2023 по справі 757/17703/23-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/17703/23-ц

Категорія 17

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2023 року Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Литвинової І. В.,

при секретарі судових засідань Орел А. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Козельщинський пелетний завод» про стягнення заборгованості за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

I. Позиції учасників справи.

Позивач звернулася до суду із вказаним позовом, у якому просила стягнути заборгованість за договором позики, укладеним з відповідачем, яка становить суму у розмірі 448 326, 61 грн і складається з 295 000, 00 грн - основного боргу за договором від 08 квітня 2020 року № 5; 132 137, 09 грн - інфляційних втрат позивача, 21 189, 52 грн - три відсотки річних.

В обґрунтування позовних вимог вказано, що 08 квітня 2020 року позивач та ТОВ «Козельщинський пелетний завод» уклали договір позики, відповідно до умов якого вона передала у власність позичальнику грошові кошти у розмірі 295 000, 00 грн, а відповідач, у свою чергу, зобов`язався повернути позикодавцеві таку суму коштів у строк до 01 грудня 2020 року.

Відповідно до пункту 5.1 договору позики, цей договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами та діє до 01 грудня 2020 року, а у частині невиконання сторонами зобов`язань - до моменту їх повного виконання.

Позивачка на виконання своїх зобов`язань за укладеним договором через відділення банку здійснила перерахування на користь відповідача на його розрахунковий рахунок грошові кошти у розмірі 295 000, 00 грн, тобто виконала свої зобов`язання за договором в повному обсязі. Відповідач свої зобов`язання перед позивачкою за укладеним договором не виконав в строк до 01 грудня 2020 року та суму позики в розмірі 295 000,00 грн не повернув, а тому на відповідача має бути покладено відповідальність за порушення грошового зобов`язання на підставі частини другої статті 625 ЦК України. У досудовому порядку виниклий спір між сторонами врегулювати не вдалося.

Посилаючись на те, що відповідач своїх зобов`язань щодо здійснення повернення коштів у строки, визначені договором не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість, просить стягнути з ТОВ «Козельщинський пелетний завод» 295 000, 00 грн заборгованості за договором позики, 132 137, 09 грн - інфляційних втрат позивача, 21 189, 52 грн - три відсотки річних.

Від відповідача до суду відзив на позов не надходив.

II. Процесуальні дії та рішення суду.

02 травня 2023 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява, для розгляду якої визначено суддю, для розгляду справи у відповідності до пункту 15 Розділу XIII Перехідні положення та ст. 33 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року), та передано, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

08 травня 2023 року ухвалою судді відкрито провадження у справі і призначено до розгляду у спрощеному позовному провадженні з викликом сторін у судове засідання /а. с. 45-46/.

11 вересня 2023 року представник відповідача надіслав на електронну поштову скриньку суду клопотання про долучення до матеріалів справи завіреного належним чином копії витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 11 вересня 2023 року щодо відповідача, клопотання про долучення до матеріалів справи докази понесених судових витрат, для врахування при вирішенні питання про стягнення з відповідача.

12 вересня 2023 року представник позивача подав клопотання про розгляд справи за відсутності позивача і її представника, на підставі наявних у матеріалах справи письмових доказів.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, враховуючи його заяву від 12 вересня 2023 року.

Представник відповідача у судове засідання, про час, дату і місце якого повідомлявся за адресою фактичного місцезнаходження й адресою реєстрації, не з`явився, заяви по суті або з процесуальних питань не було подано.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Суд виходить з того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно з частиною першою статті 174 Цивільного процесуального кодексу України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. У разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ст. 280 Цивільного процесуального України, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних у ній доказів, оскільки відповідач, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з`явився у судове засідання, про причини неявки не повідомив, не подав відзив і позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

У листі Верховного Суду України від 25 січня 2006 року № 1-5/45, визначено критерії оцінювання розумності строку розгляду справи, якими серед іншого є складність справи та поведінка заявника.

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У пункті 26 рішення ЄСПЛ від 15.05.2008 у справі «Надточій проти України» (заява N 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Згідно з ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12 травня 2015 року № 389-VIII, в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

З урахуванням викладеного, ст. ст. 128-131, 223 ЦПК України та з метою уникнення затягування розгляду справи суд вважає, що в матеріалах справи є достатньо даних і доказів для її розгляду по суті за відсутності учасників справи.

Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони гуртуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступного висновку.

III. Фактичні обставини справи.

08 квітня 2020 року ОСОБА_1 та ТОВ «Козельщинський палетний завод» укладено договір позики № 5, відповідно до умов якого позикодавець передав у власність позичальнику грошові кошти у розмірі 295 000,00 грн, які відповідач зобов`язався повернути до 01 грудня 2020 року (пункт 1.1., 2.1, 3.1 договору позики) /а. с. 18-19, 20/.

Для підтвердження факту повернення позики, сторони на дату її повернення складають в довільній формі акт про повернення суми позики.

Відповідно до пункту 4.1 договору, сторони несуть відповідальність встановлену чинним законодавством України за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим договором.

Пунктом 5.1 договору, цей договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами та діє до «01» грудня 2020 року, а у частині невиконання сторонами зобов`язань - до моменту їх повернення.

Відповідач, зобов`язання за договором позики не виконав, станом на день звернення до суду обумовленої суми коштів ОСОБА_1 не повернув, що призвело до порушення прав позивачки.

IV. Позиція суду та оцінка аргументів сторін.

Згідно із частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити грошові кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з статтею 610 Цивільного кодексу України, порушення зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

За приписами статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлений договором (частина перша статті 1049 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що відповідач не виконав зобов`язання щодо повернення суми боргу за договором позики від 08 квітня 2020 року у розмірі 295 000, 00 грн, а тому позовні вимоги позивачки в частині стягнення 295 000, 00 грн в якості неповернутої суми позики є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування трьох процентів річних та інфляційних страт відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Ураховуючи викладене, з відповідача на користь позивачки за період прострочення виконання грошового зобов`язання підлягають стягненню 3 % річних та інфляційні втрати відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Три відсотки річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).

Тобто за період з 02 грудня 2020 року по 31 грудня 2020 року: 295 000,00 грн х 3 % х 30 : 365 : 100 = 725, 41 грн; за період з 01 січня 2021 року по 24 квітня 2023 року (на момент звернення до суду з даним позовом): 295 000,00 грн х 3 % х 844 : 365 : 100 = 20 464, 11 грн, а всього 21 189, 52 грн.

Таким чином, з відповідача на користь позивачки слід стягнути 3 % річних за договором позики від 0 квітня 2020 року за період з 02 грудня 2020 року до 24 квітня 2023 року у сумі 21 189, 52 грн.

Що стосується інфляційних втрат, то слід зазначити про те, що згідно аналізу практики застосування статті 625 Цивільного кодексу України у цивільному судочинстві, підраховуючи суми стягнень, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, суди повинні враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в певний період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Індекси інфляції розраховуються на підставі інформації, опублікованої центральним органом виконавчої влади з питань статистики «Урядовий кур`єр».

Відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць.

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що він розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.

Таким чином, інфляційні втрати в даному випадку слід розраховувати з 02 грудня 2020 року по 24 квітня 2023 року.

Так, за договором від 08 квітня 2020 року інфляційні втрати складають 132 137, 09 грн.

Таким чином, у зв`язку з простроченням повернення грошових коштів за договором позики, вимоги позивачки про застосування статті 625 Цивільного кодексу України та стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох процентів річних є обґрунтованими.

V. Розподіл судових витрат.

У зв`язку із задоволенням позову в повному обсязі, судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 4 483, 28 грн, відповідно до статті 141 ЦПК України, покладаються на відповідача.

Що стосується вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, то слід зазначити наступне.

Згідно статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно частин першої, третьої статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Так, представництво позивачки ОСОБА_1 здійснювалося адвокатом Будігай О. В. відповідно до договору від 09 лютого 2023 року № 02, додаткового договору № 01 до договору від 09 лютого 2023 року № 02, у додатковому договорі про надання професійної правничої допомоги сторони визначили фіксований розмір вартості послуг (гонорару) за правничу допомогу.

Згідно частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

З огляду на викладене, позивачка та адвокат визначили в договорі розмір гонорару (30 000, 00 грн) за представництво інтересів позивачки в суді, які позивачка має сплатити у зв`язку з розглядом справи, означені витрати пов`язані з розглядом справи.

При цьому, суд бере до уваги те, що відповідач своїм правом на подачу письмових пояснень чи заперечень, а також на звернення з клопотанням про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката не скористався, хоча положеннями пункту 6 статті 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності відповідних витрат покладено саме на нього.

Враховуючи результат розгляду справи в суді, оцінивши подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат, суд вважає, що заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу у розмірі 30 000, 00 грн у даній конкретній справі відповідає критеріям співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмета спору.

З урахуванням наведеного, відсутність клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, а також з огляду на приписи пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України, суд вбачає наявність підстав для задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача у даній справі витрат на правничу допомогу, а саме: пропорційно розміру задоволених позовних вимог (100 %) у сумі 30 000,00 грн.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року).

На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись

ст.ст. 3, 8, 21, 24, 55, 61, 129, 129-1 Конституції України;

ст.ст. 1-22, 192, 193, 524, 526, 530, 545, 625, 1046-1050 Цивільного кодексу України;

ст.ст. 1-33, 76-82, 89, 95, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 280-282, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Козельщинський пелетний завод» про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Козельщинський пелетний завод» (код ЄДРПОУ 43365119, бул. Лесі Українки, буд. 26, оф. 719, м. Київ, 01133) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) суму боргу в розмірі 295 000, 00 грн, 3 % річних у розмірі 21 189, 52 грн, інфляційні втрати у розмірі 132 137, 09 грн, а всього 448 326, 61 грн, судовий збір 4 483, 28 грн, витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 30 000, 00 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя І. В. Литвинова