Постанова

від 12.09.2023 по справі 915/355/22

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2023 року м. ОдесаСправа № 915/355/22Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Ярош А.І.,

Суддів: Г.І. Діброви, Н.М. Принцевської

секретар судового засідання: Кияшко Р.О.

за участю представників учасників справи:

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Агроспейс": Талоконов К.В.

від Фермерського господарства "Нові зорі": не з`явився

від ОСОБА_1 : не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Одесі

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.04.2023 року, суддя І інстанції Олейняш Е.М., повний текст якого складено 21.04.2023 в м. Миколаєві

у справі: №915/355/22

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Агроспейс"

до відповідачів:

1) Фермерського господарства "Нові зорі";

2) ОСОБА_1

про стягнення грошових коштів

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Агроспейс" звернулось з позовом до Господарського суду Миколаївської області , в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просило стягнути солідарно з Фермерського господарства "Нові зорі" та ОСОБА_1 на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Агроспейс":

- 599 465, 59 грн - основного боргу; 58 056, 77 грн 70% річних по договору фінансового лізингу №6АП-21 від 22.06.2021;

-1 341 440,97 грн - основного боргу; 165 908,89 грн 70% річних по договору фінансового лізингу №7АП-21 від 22.06.2021.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачами умов договорів фінансового лізингу, а саме зобов`язання щодо своєчасної оплати (внесення) чергового лізингового платежу (четвертий платіж згідно графіку).

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 07.04.2023 у справі №915/355/22 позов задоволено частково; стягнути солідарно з Фермерського господарства "Нові зорі" та ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Агроспейс" 599 465,59 грн - основного боргу; 29 028,39 грн - 70% річних по договору фінансового лізингу №6АП-21 від 22.06.2021; 1 341 440,97 грн - основного боргу, 82 954,45 грн - 70% річних по договору фінансового лізингу №7АП-21 від 22.06.2021; стягнуто з Фермерського господарства "Нові зорі" та ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Агроспейс" по 16 236,54 грн - витрат по сплаті судового збору та 22 500 грн - витрат на професійну правничу допомогу; в решті позову відмовлено.

Суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість позовної вимоги в частині основного боргу. При цьому з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, враховуючи, що застосування цивільно-правової відповідальності у вигляді стягнення відсотків відповідно до ст. 625 ЦК України не повинно лягати надмірним тягарем на боржника, а мати за мету стимулювання останнього до належного виконання зобов`язання, врахувавши "захист" майнових прав позивача у договірних правовідносинах шляхом визначення ціни договору в гривневому еквіваленті до євро та сплати боржником лізингових платежів за договором з урахуванням курсової різниці, врахувавши, що передбачений умовами договорів фінансового лізингу розмір відсотків річних значно перевищує передбачений законом розмір (ст. 625 ЦК України), суд вбачив підстави для зменшення розміру нарахованих відсотків річних на 50%.

30.05.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_1 , в якій останній просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.04.2023 у справі №915/355/22 скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначає про порушення судом процесуальних норм, а саме те, що ухвалою суду від 30.01.2023 заяву представника відповідачів про відвід судді та секретаря залишена без розгляду. Тобто, на думку скаржника, розгляд справи фактично відбувся неповноважним складом суду, оскільки заява про відвід не була вирішена.

Апелянт зазначає, що відповідачі про відкриття провадження у справі дізнались лише 07.10.2022 року після ознайомлення з інформацією на сайті «Судова влада» та направили клопотання про надання можливості ознайомлення з матеріалами справи та отримання їх копій у зв?язку з тим, що не отримали відповідні документи від позивача, а з матеріалів справи вбачається, що ухвала суду про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, датована 26.12.2022 року повернута до матеріалів справи без вручення. Таким чином, відповідачі не отримували ні матеріалів позовної заяви, ні ухвал суду, ні повісток про дату та час розгляду справи, ні ухвали суду, якою було мотивовано відвід судді у заяві.

Апелянт вказує, що суду було відомо про не отримання відповідачами жодного документу направленого судом. Таким чином, на дату подання заяви про відвід ознайомлення відповідачами з ухвалою суду про закриття провадження у справі не відбулось і тому строк не розпочався і не сплинув. Але не дивлячись на вказані обставини судом було залишено заяву про відвід без вирішення. Закриття провадження у справі позбавило відповідачів можливості надати додаткові докази по справі щодо спростування доводів позивача та підтвердити, зокрема, наявність обставин непереборної сили та призвело до ухвалення незаконного рішення.

Також апелянт зазначає, що розглядаючи справу суд не звернув увагу на існування обставин, які є загальновідомими та стосуються початку широкомасштабного вторгнення рф на територію України та ведення бойових дій на території, де відповідач здійснював свою господарську діяльність. Невиконання відповідачами взятих на себе зобов`язань договору пов`язано саме з обставинами непереборної сили, відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Неможливість виконання умов договору пов`язана саме з настанням форс-мажорних обставин, що підтверджуються листом Торгово- промислової палати України (ТППУ) від 28.02.2022 р. №2024/02.0-7.1.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що заява про відвід судді і секретаря від 30.01.2023 подана вже після закінчення процесуальних строків, передбачених ГПК України. Крім того, вказану заяву подано не з підстав, зазначених у статтях 35, 36 і 37 цього Кодексу, а виключно внаслідок незгоди з процесуальними рішеннями судді.

Також позивач зазначає, що апелянт не надав жодних належних та достовірних доказів, які б доводили настання форс-мажорних обставин саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов`язання, а саме повного та своєчасного здійснення лізингових платежів за договорами фінансового лізингу, де скаржник є поручителем по договорам поруки.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.07.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.04.2023 у справі №915/355/22 та призначено дану справу до розгляду на 12.09.2023 о 12:00.

В судовому засіданні 12.09.2023 прийняв участь представник позивача, представники Фермерського господарства "Нові зорі" та ОСОБА_1 в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Додатково було здійснено оголошення на офіційному веб-сайті суду на веб-порталі «Судова влада України» про розгляд даної справи.

Також судова колегія зазначає, що 11.09.2023 до суду апеляційної інстанції від представника апелянта - адвоката Євтєєвої Т.В. надійшло клопотання про відкладення розгляду даної справи на іншу дату, мотивоване тим, що повноважний представник відповідача в дану дату не може прийняти участь в зазначеному судовому процесі, в якому просив прийняти участь в режимі відеоконференції та ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.09.2023 було задоволено заяву останнього, через знаходження у відрядженні.

Порадившись на місці, колегія суддів не знайшла підстав для задоволення поданого представником ОСОБА_1 клопотання про відкладення розгляду даної справи з огляду на наступне.

За приписами ч. 11 ст. 270 ГПК України, яка встановлює порядок розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Колегія суддів зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні.

Так, суд апеляційної інстанції зазначає наступне:

По-перше, заявником не надано жодного доказу щодо неможливості прийняття участі у судовому засіданні іншого представника відповідача, оскільки останній не позбавлений права мати декілька представників.

По-друге, правова позиція відповідача викладена безпосередньо в його апеляційній скарзі.

По-третє, вищенаведене клопотання про відкладення розгляду справи не містить жодного обґрунтування неможливості проведення судового засідання за відсутності належним чином повідомленого заявника та його представника.

Явка сторін не визнавалась судом обов`язковою.

Також Суд у вирішенні клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги зі справи врахував необхідність розумних строків розгляду справи та дотримання балансу інтересів учасників справи.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 129 Конституції України однією із засад здійснення судочинства встановлено розумні строки розгляду справи судом.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, учасником якої є Україна, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Відсутність ОСОБА_1 та його представника в цьому випадку не перешкоджає розгляду апеляційної скарги та не повинна заважати здійсненню правосуддя, оскільки участь сторін в судовому засіданні не була визнана обов`язковою.

Близька за змістом правова позиції щодо відсутності підстав для задоволення клопотання учасника справи про відкладення розгляду справи викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.07.2022 у справі № 910/11818/18.

Відтак, колегія суддів в цьому випадку не визнає поважними причини неявки у судове засідання 12.09.2023 у цій справі як апелянта так і його уповноваженого представника.

З урахуванням викладеного, оскільки судом апеляційної інстанції було створено всі необхідні умови для розгляду апеляційної скарги, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду заяви, явка сторін до суду ухвалою не визнавалася обов`язковою, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, а також те, що заявником не надано жодного доказу на підтвердження обставин неможливості розгляду даної справи без його участі, викладених у клопотанні про відкладення розгляду справи, його правова позиція викладена останнім безпосередньо в апеляційній скарзі, беручи до уваги строк розгляду даної справи, колегія суддів відмовила у задоволенні клопотання про відкладення розгляду даної справи та вважає за можливе розглядати апеляційну скаргу в судовому засіданні 12.09.2023 за відсутності належним чином повідомлених відповідачів.

11.09.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду від ОСОБА_1 також надійшло клопотання про приєднання доказів по справі №915/355/22, в якому останній просить долучити до матеріалів справи копію договору оренди приміщення від 02.01.2023, копію сертифіката Торгово-промислової палати Миколаївської області від 13.07.2023 та копії актів обстеження полів ФГ «Нові зорі».

З приводу вказаного клопотання судова колегія вказує наступне.

Статтею 118 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.07.2023 у даній справі про відкриття апеляційного провадження, зокрема, роз`яснено учасникам справи про їх право в строк до 25.07.2023 подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи.

Попереджено учасників справи про наслідки подання письмових заяв чи клопотань без додержання вимог частини першої та другої вказаної вище норми або не у строк встановлений судом у вигляді їх повернення заявникові без розгляду.

Враховуючи те, що клопотання ОСОБА_1 від 11.09.2023 про приєднання доказів подане останнім з пропуском строку, встановленого в ухвалі Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.07.2023 про відкриття апеляційного провадження, а також те, що відповідач не порушував питання про поновлення вказаного процесуального строку, зазначене клопотання про приєднання доказів судом апеляційної інстанції залишено без розгляду, про що у судовому засіданні 12.09.2023 було постановлено протокольну ухвалу.

Крім того, відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.

Відповідно до ч. 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Скаржник не надав суду апеляційної інстанції докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

До того ж, скаржником додано докази які не існували на момент прийняття оскаржуваного рішення, а саме копію сертифіката Торгово-промислової палати Миколаївської област від 13.07.2023.

Виходячи з принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції саме в суді першої інстанції, однак під час розгляду справи місцевим господарським судом вказані докази подані не були.

У постанові Верховного Суду від 11.09.2019 по справі №922/393/18 викладена правова позиція щодо подання доказів до суду апеляційної інстанції. Так, у тій справі касаційний суд підтвердив дотримання процесуальних процедур судом попередньої інстанції, який відхилив клопотання про приєднання до матеріалів справи додаткового доказу через те, що цей доказ датований вже після прийняття рішення судом першої інстанції.

Верховний Суд вказав, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25.04.2018 у справі № 911/3250/16, від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17 та від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15, від 16.12.2020 у справі №908/1908/19.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та сторонами не заперечується, 22.06.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова Компанія "Агроспейс" (лізингодавець) та Фермерським господарством "Нові Зорі" (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу №6АП-21 від 22.06.2021.

Відповідно до п. 1.1 договору лізингодавець передає на умовах фінансового лізингу у володіння та користування об`єкт лізингу (предмет лізингу або майно), а лізингоодержувач приймає майно та зобов`язується сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору. Ціна одиниці, кількість і загальна вартість майна на момент укладання договору, найменування, марка, модель наведені в Додатку № 1 "Специфікація". Серійний номер та рік випуску майна вказуються в Акті приймання-передачі майна.

Відповідно до п. 2.1 договору предмет лізингу передається лізингоодержувачу на підставі Акту приймання-передачі майна за адресою: 49041, м. Дніпро, вул. Стартова, буд. 32. З дати підписання Акта приймання-передачі майна майно вважається переданим лізингоодержувачу.

Відповідно до п. 2.2 договору передача предмета лізингу лізингодавцем лізингоодержувачу здійснюється впродовж 60 (шістдесяти) календарних днів з моменту сплати лізингоодержувачем авансового платежу (п. 4.2 договору), а також комісії, зазначеної в п. 4.3 договору.

Відповідно до п. 2.3 договору з дати підписання сторонами Акту приймання-передачі предмета лізингу починається строк володіння та користування (строк лізінгу) лізингоодержувачем предметом лізингу, який не може бути менше одного року.

Відповідно до п. 3.1 договору вартість майна становить гривневий еквівалент 36 600 (тридцять шість тисяч шістсот Євро 00 центів) Євро, що розраховується за курсом продажу Євро, встановленим у міжбанківській інформаційній системі "УкрДілінг" (http://www.udinform.com/index/php?option=com_dealingquotationtask=closeukr),сформованим на 16:00 за Київським часом (надалі - Міжбанківський курс) на дату, що передує даті укладання цього договору, збільшений на розмір зборів (податків), пов`язаних із здійсненням операцій купівлі іноземної валюти юридичними особами (надалі - Міжбанківський курс договору), та на дату укладання цього договору становить 1 187 307, 66 (один мільйон сто вісімдесят сім тисяч триста сім грн. 66 коп.) гривень, у тому числі ПДВ 197 884, 61 грн. (вартість майна). Вартість майна у гривні підлягає перерахунку за Міжбанківським курсом на дату, що передує даті підписання Акту приймання-передачі майна, збільшеним на розмір зборів (податків), пов`язаних із здійсненням операцій купівлі іноземної валюти юридичними особами (надалі - Міжбанківський курс Акту приймання-передачі), відповідно до умов п. 3.1.1 договору.

Ціна договору в гривні автоматично змінюється пропорційно зміні Міжбанківського курсу фактичної оплати, Міжбанківського курсу Графіку, Міжбанківського курсу Акту приймання-передачі по відношенню до Міжбанківського курсу договору, і в даному випадку, не має потреби в підписанні додаткової угоди про зміну ціни договору в гривні.

Якщо лізингоодержувач здійснить оплату лізингового платежу раніше строку його оплати, вказаного в Графіку, платіж зараховується, виходячи з Міжбанківського курсу фактичної оплати.

Відповідно до п. 4.3 договору за надання предмету лізингу у фінансовий лізинг лізингоодержувач сплачує одноразову комісію, в розмірі 91,50 (дев`яносто один Євро 50 центів) Євро у строк до 29.06.2021. Комісія сплачується лізингоодержувачем на поточний рахунок лізингодавця в національній валюті за Міжбанківським курсом фактичної оплати.

Відповідно до п. 6.1 договору фінансового лізингу у випадку, якщо лізингоодержувач порушить строк оплати будь-якого лізингового платежу, який встановлений в Графіку, лізингоодержувач несе відповідальність перед лізингодавцем у вигляді сплати сімдесяти процентів річних від суми простроченого лізингового платежу (відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України)

Відповідно до п. 9.2 договору платежі винагорода лізингодавцю за отримане у фінансовий лізинг майно становлять гривневий еквівалент 6 194, 64 (шість тисяч сто дев`яносто чотири Євро 94 цента) Євро, що за Міжбанківським курсом договору на дату його укладання становлять 200 954, 74 (двісті тисяч дев`ятсот п`ятдесят чотири гривні 74 копійки) гривень. Платежі як винагорода лізингодавцю за отримане у фінансовий лізинг майно у гривнях підлягають перерахунку у відповідності до п. 4.1.2 договору.

Відповідно до п. 9.3 договору одноразова комісія, передбачена п. 3.3 договору становить гривневий еквівалент 91, 50 (дев`яносто один Євро 50 центів) Євро, що за Міжбанківським курсом договору на дату його укладання становить 2 968, 27 (дві тисячі дев`ятсот шістдесят вісім гривень 27 копійок) гривень.

Відповідно до п. 9.4 договору ціна договору становить гривневий еквівалент 42 886, 14 (сорок дві тисячі вісімсот вісімдесят шість Євро 14 центів) Євро, що за Міжбанківським курсом договору на дату його укладання становить 1 391 230, 67 (один мільйон триста дев`яносто одна тисяча двісті тридцять гривень 67 копійок) гривень, у тому числі ПДВ 197 884, 61 гривень.

Відповідно до п. 12.1 договору строк дії договору з 22 червня 2021 року по 20 листопада 2023 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами всіх зобов`язань за цим договором. Даний договір втрачає свою чинність після виконання сторонами всіх зобов`язань по ньому.

Договір підписаний сторонами та скріплений печатками сторін.

Також 22.06.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова Компанія "Агроспейс" (лізингодавець) та Фермерським господарством "Нові Зорі" (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу № 7АП-21 від 22.06.2021.

Відповідно до п. 3.1 договору вартість майна становить гривневий еквівалент 93 300 (дев`яносто три тисячі триста Євро 00 центів) Євро, що розраховується за курсом продажу Євро, встановленим у міжбанківській інформаційній системі "УкрДілінг" (http://www.udinform.com/index/php?option=com_dealingquotationtask=closeukr), сформованим на 16:00 за Київським часом (надалі - Міжбанківський курс) на дату, що передує даті укладання цього договору, збільшений на розмір зборів (податків), пов`язаних із здійсненням операцій купівлі іноземної валюти юридичними особами (надалі - Міжбанківський курс договору), та на дату укладання цього договору становить 3 026 661, 33 (три мільйони двадцять шість тисяч шістсот шістдесят одна грн. 33 коп.) гривень, у тому числі ПДВ 504 443, 55 грн. (вартість майна). Вартість майна у гривні підлягає перерахунку за Міжбанківським курсом на дату, що передує даті підписання Акту приймання-передачі майна, збільшеним на розмір зборів (податків), пов`язаних із здійсненням операцій купівлі іноземної валюти юридичними особами (надалі - Міжбанківський курс Акту приймання-передачі), відповідно до умов п. 3.1.1 договору.

Відповідно до п. 4.3 договору за надання предмету лізингу у фінансовий лізинг лізингоодержувач сплачує одноразову комісію, в розмірі 233, 25 (двісті тридцять три Євро 25 центів) Євро у строк до 29.06.2021. Комісія сплачується лізингоодержувачем на поточний рахунок лізингодавця в національній валюті за Міжбанківським курсом фактичної оплати.

Відповідно до п. 6.1 договору фінансового лізингу у випадку, якщо лізингоодержувач порушить строк оплати будь-якого лізингового платежу, який встановлений в Графіку, лізингоодержувач несе відповідальність перед лізингодавцем у вигляді сплати сімдесяти процентів річних від суми простроченого лізингового платежу (відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України)

Відповідно до п. 9.2 договору платежі винагорода лізингодавцю за отримане у фінансовий лізинг майно становлять гривневий еквівалент 17 653, 20 (сімнадцять тисяч шістсот п`ятдесят три Євро 20 цента) Євро, що за Міжбанківським курсом договору на дату його укладання становлять 572 671, 57 (п`ятсот сімдесят дві тисячі шістсот сімдесят одна гривні 57 копійок) гривень. Платежі як винагорода лізингодавцю за отримане у фінансовий лізинг майно у гривнях підлягають перерахунку у відповідності до п. 4.1.2 договору.

Відповідно до п. 9.3 договору одноразова комісія, передбачена п. 3.3 договору становить гривневий еквівалент 233, 25 (двісті тридцять три Євро 25 центів) Євро, що за Міжбанківським курсом договору на дату його укладання становить 7 566, 65 (сім тисяч п`ятсот шістдесят шість гривень 65 копійок) гривень.

Відповідно до п. 9.4 договору ціна договору становить гривневий еквівалент 111 186, 45 (сто одинадцять тисяч сто вісімдесят шість Євро 45 центів) Євро, що за Міжбанківським курсом договору на дату його укладання становить 3 606 899, 56 (три мільйони шістсот шість тисяч вісімсот дев`яносто дев`ять гривень 56 копійок) гривень, у тому числі ПДВ 504 443, 55 гривень.

Відповідно до п. 12.1 договору строк дії договору з 22 червня 2021 року по 20 листопада 2023 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами всіх зобов`язань за цим договором. Даний договір втрачає свою чинність після виконання сторонами всіх зобов`язань по ньому.

Договір підписаний сторонами та скріплений печатками сторін.

23.06.2021 між стороною 1 - Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова Компанія "Агроспейс" (лізингодавець), стороною 2 - громадянином України ОСОБА_1 (поручитель) та стороною 3 - Фермерським господарством "Нові Зорі" (лізингоодержувач) укладено ідентичні за змістом договори поруки №1П/6АП-21 від 23.06.2021 та №1П/7АП-21 від 23.06.2021, предметом якого є зобов`язання Поручителя перед Лізингодавцем в повному обсязі солідарно відповідати за виконання Лізингоодержувачем, своїх зобов`язань перед Лізингодавцем, які випливають з умов Договору фінансового лізингу №6АП-21 від 22.06.2021 та №7АП-21 від 22.06.2021 відповідно, a також усіх додаткових угод до нього, які вже укладені та можуть бути укладені до закінчення строку Договорів фінансового лізингу (Основний договір).

Відповідно до п. 2.1 договорів поруки у випадках неможливості виконання Лізингоодержувачем своїх зобов`язань за Основним договором:

- Лізингодавець має право на свій розсуд пред`явити свої вимоги безпосередньо до Поручителя чи Лізингоодержувача або обом Сторонам одночасно.

- Лізингоодержувач не пізніше ніж за 3 (три) банківських дня до моменту настання строку виконання зобов`язань за Основним договором повідомляє Лізингодавця та Поручителя про неможливість виконання зобов`язань за Основним договором.

Відповідно до п. 2.2 договорів поруки сторони договору встановлюють, що якщо надійде вимога про погашення суми заборгованості по Основному договору і Поручитель не буде в змозі виконати таку вимогу Лізингодавця, то Лізингодавець має право задовольнити свої вимоги за рахунок майна Поручителя, згідно норм чинного законодавства.

Відповідно до п. 3.1 договорів поруки Поручитель зобов`язаний:

3.1.1 Протягом одного робочого дня від дати отримання письмової вимоги Лізингодавця про прострочення Лізингоодержувачем забезпеченого порукою зобов`язання або листа Лізингодавця про неможливість виконати зобов`язання за Основним договором, виконати відповідне зобов`язання, шляхом перерахування коштів на погашення заборгованості Лізингоодержувача за Основним договором на рахунок Лізингодавця.

3.1.2 У разі невиконання Лізингоодежувачем забезпеченого порукою зобов`язання, відповідати перед Лізингодавцем як солідарний боржник всім своїм майном на яке, згідно з чинним законодавством України, може бути звернено стягнення.

Відповідно до п. 6.2 договорів поруки сторони договору встановлюють, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами. Порука припиняється, якщо Лізингодавець протягом трьох років з дня настання строку виконання зобов`язання за Основним договором не пред`явить вимоги до Поручителя.

Договори підписано сторонами та скріплено печатками юридичних осіб.

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, останніми не визнались недійсними та не розірвалися договори поруки.

На виконання умов п. 1.1, 2.1, п. 5.4.1 договорів фінансового лізингу позивач передав відповідачу ФГ "Нові Зорі" предмет лізингу згідно актів приймання-передачі, які підписано сторонами договору без зауважень.

Проте, як зазначено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, в порушення умов п. 4.1, п. 4.4 договорів фінансового лізингу з урахуванням укладених Графіків лізингоодержувачем ФГ "Нові Зорі" порушено взяте на себе за договорами зобов`язання щодо сплати лізингових платежів (суми, яка відшкодовує частину вартості майна, та винагороди лізингодавцю) у строки, встановлені умовами договорів та Графіків, внаслідок чого виникла заборгованість зі сплати лізингових платежів, а саме:

- по договору фінансового лізингу № 6АП-21 від 22.06.2021 заборгованість по четвертому та п`ятому лізингових платежів становить гривневий еквівалент 15 571, 91 Євро, що за курсом продажу Євро, встановленому у Міжбанківській інформаційній системі "УкрДілінг", становить 599 465, 59 грн.;

- по договору фінансового лізингу №7АП-21 від 22.06.2021 заборгованість по четвертому та п`ятому лізингових платежів становить гривневий еквівалент становить 40 845, 70 Євро.

Позивачем заявлено до стягнення 34 845,70 Євро, що за курсом продажу Євро, встановленому у Міжбанківській інформаційній системі "УкрДілінг", становить 1 341 440, 97 грн.

В матеріалах справи відсутні докази погашення лізингоодержувачем вищевказаних платежів, строк оплати яких настав відповідно до умов Графіків до договорів фінансового лізингу, як і не подано доказів на спростування факту наявності вищевказаної заборгованості у зазначеному розмірі, що свідчить про порушення відповідачем ФГ "Нові Зорі" положень ст. 525, 526, 530 ЦК України, ст. 193 ГК України, ст. 16, п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону України "Про фінансовий лізинг" та умов договорів фінансового лізингу.

Відповідачами не заперечується факт наявності основного боргу.

За порушення лізингоодержувачем (ФГ "Нові Зорі") виконання грошового зобов`язання зі сплати лізингових платежів позивачем нараховано 70% річних відповідно до положень ст. 625 ЦК України та умов п. 6.1 договорів фінансового лізингу, а саме:

- по договору фінансового лізингу № 6АП-21 від 22.06.2021 за період прострочення четвертого лізингового платежу з 21.07.2022 по 24.11.2022 сума нарахованих відсотків становить 58 056, 77 грн.;

- по договору фінансового лізингу № 7АП-21 від 22.06.2021 за період прострочення четвертого лізингового платежу з 21.07.2022 по 24.11.2022 сума нарахованих відсотків становить 165 908, 89 грн.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що нарахування відсотків річних виконано позивачем арифметично правильно, відповідно до вимог законодавства (ст. 625 ЦК України) та умов договорів, відповідачами не заперечується нарахована сума відсотків річних, власних контррозрахунків до суду не подано.

При цьому, місцевий господарський суд врахував наступне:

-відповідно до відомостей з ЄДРЮОФОПГФ основним видом діяльності ФГ "Нові Зорі" є "01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур".

-місцезнаходження юридичної особи ФГ "Нові зорі" - с. Лимани, Вітовського району Миколаївської області, тобто територія, яка відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України "Про затвердження переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією" від 22.12.2022 № 309 віднесена до територій бойових дій. Крім того, судом взято до уваги один акт обстеження земельних ділянок, що перебувають в оренді ФГ "НОВІ ЗОРІ", які розташовані в межах адміністративної території Галицинівської сільської ради щодо факту можливості проведення на них сільськогосподарських (польових) робіт від 16.08.2022, відповідно до якого встановлено факт неможливості проведення сільськогосподарських (польових) робіт на територіях, що обстежились.

-з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, враховуючи, що застосування цивільно-правової відповідальності у вигляді стягнення відсотків відповідно до ст. 625 ЦК України не повинно лягати надмірним тягарем на боржника, а мати за мету стимулювання останнього до належного виконання зобов`язання, врахувавши "захист" майнових прав позивача у договірних правовідносинах шляхом визначення ціни договору в гривневому еквіваленті до євро та сплати боржником лізингових платежів за договором з урахуванням курсової різниці, врахувавши, що передбачений умовами договорів фінансового лізингу розмір відсотків річних значно перевищує передбачений законом розмір (ст. 625 ЦК України), суд першої інстанції дійшов висновку про зменшення розміру нарахованих відсотків річних на 50 %.

Отже, місцевий господарський суд дійшов висновку, що підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення 70% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати лізингових платежів, а саме:

- 29 028, 39 грн. - 70 % річних по договору фінансового лізингу № 6АП-21 від 22.06.2021;

- 82 954, 45 грн. - 70 % річних по договору фінансового лізингу № 7АП-21 від 22.06.2021.

В решті 70 % річних судом відмовлено, у зв`язку зі зменшенням їх розміру.

Так, скаржником в апеляційній скарзі зазначено про порушення судом процесуальних норм, а саме те, що ухвалою суду від 30.01.2023 заяву представника відповідачів про відвід судді та секретаря залишена без розгляду. Тобто, на думку скаржника, розгляд справи фактично відбувся неповноважним складом суду, оскільки заява про відвід не була вирішена.

Апелянт зазначає, що відповідачі про відкриття провадження у справі дізнались лише 07.10.2022 року після ознайомлення з інформацією на сайті «Судова влада» та направили клопотання про надання можливості ознайомлення з матеріалами справи та отримання їх копій у зв?язку з тим, що не отримали відповідні документи від позивача, а з матеріалів справи вбачається, що ухвала суду про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, датована 26.12.2022 року повернута до матеріалів справи без вручення.

Таким чином, на думку скаржника, відповідачі не отримували ні матеріалів позовної заяви, ні ухвал суду, ні повісток про дату та час розгляду справи, ні ухвали суду, якою було мотивовано відвід судді у заяві.

Апелянт вказує, що суду було відомо про не отримання відповідачами жодного документу направленого судом. На дату подання заяви про відвід ознайомлення відповідачами з ухвалою суду про закриття провадження у справі не відбулось і тому строк не розпочався і не сплинув. Але не дивлячись на вказані обставини судом було залишено заяву про відвід без вирішення. Закриття провадження у справі позбавило відповідачів можливості надати додаткові докази по справі щодо спростування доводів позивача та підтвердити, зокрема, наявність обставин непереборної сили, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

З приводу зазначеного судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Доступність правосуддя для кожної особи забезпечується відповідно до Конституції України та в порядку, встановленому законами України.

Відповідно до частин 2, 3 статті 38 ГПК України, з підстав, зазначених у статтях 35, 36 і 37 цього Кодексу, судді, секретарю судового засідання, експерту, спеціалісту, перекладачу може бути заявлено відвід учасниками справи. Відвід повинен бути вмотивованим.

Відповідно до статті 35 ГПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання, або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді. Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 36 цього Кодексу. До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім`ї, родичами між собою чи родичами подружжя.

Питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі. Питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість. Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 32 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід. Якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу. Питання про відвід вирішується невідкладно. Вирішення питання про відвід суддею, який не входить до складу суду, здійснюється протягом двох робочих днів, але не пізніше призначеного засідання по справі. У разі розгляду заяви про відвід суддею іншого суду - не пізніше десяти днів з дня надходження заяви про відвід. Відвід, який надійшов поза межами судового засідання, розглядається судом у порядку письмового провадження. Суд вирішує питання про відвід без повідомлення учасників справи. За ініціативою суду питання про відвід може вирішуватися у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неявка учасників справи у судове засідання, в якому вирішується питання про відвід, не перешкоджає розгляду судом питання про відвід. За результатами вирішення заяви про відвід суд постановляє ухвалу (частини перша-третя, сьома, восьма, одинадцята статті 39 Господарського процесуального кодексу України).

Головна мета відводу - гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи, а мета самовідводу - запобігання будь-яким сумнівам щодо безсторонності судді.

Відповідно до частини першої, другої статті 48 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання у діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і має наслідком відповідальність, установлену законом.

Частиною четвертою статті 11 ГПК України та статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Як зазначає Європейський суд з прав людини, найголовніше - це довіра, яку в демократичному суспільстві повинні мати суди у громадськості (рішення ЄСПЛ у справі «Хаушильд проти Данії»).

Стаття 6 Конвенції вимагає, що суд у межах своїх повноважень має бути неупередженим. Неупередженість зазвичай означає відсутність упередженості або суб`єктивного ставлення, що може бути оцінене багатьма способами (рішення ЄСПЛ у справі «Ветштайн проти Швейцарії»).

Наявність безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції визначається за допомогою суб`єктивного критерію, тобто оцінювання особистого переконання конкретного судді у конкретній справі, а також за допомогою об`єктивного критерію, тобто з`ясування того, чи надав цей суддя достатні гарантії для виключення будь-якого законного сумніву з цього приводу (рішення ЄСПЛ у справі «Хаушильд проти Данії»).

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини наявність безсторонності згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції повинна визначатися за суб`єктивним та об`єктивним критеріями. За суб`єктивним критерієм беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у цій справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (пункт 49 рішення ЄСПЛ у справі «Білуха проти України»).

При цьому, особиста безсторонність суду, як суб`єктивний критерій, презюмується, поки не надано доказів протилежного (пункт 50 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Білуха проти України» від 09.11.2006).

Згідно з об`єктивним критерієм необхідно встановити, чи існують факти, які можна встановити та які можуть ставити під сумнів безсторонність судді. Це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезстороннім, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими (пункти 29, 31 рішення Європейського суду з прав людини «Газета «Україна-центр» проти України» від 15.07.2010).

Господарський процесуальний кодекс України не встановлює вичерпного переліку обставин, які свідчать про необ`єктивність судді, однак зазначається, що такі підстави повинні бути обґрунтовані особою, яка ініціює питання про відвід судді.

Суд зазначає, що не є підставами для відводу суддів заяви, які містять лише припущення про існування відповідних обставин, не підтверджених належними і допустимими доказами.

Відповідно до ч. 3 ст. 38 ГПК України відвід повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Самовідвід може бути заявлений не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Після спливу вказаного строку заявляти відвід (самовідвід) дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів з дня, коли заявник дізнався про таку підставу.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 20.09.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання по справі на 24.10.2022.

Про існування вказаної справи та про склад суду ОСОБА_1 дізнався 07.10.2022 під час подання клопотання про ознайомлення з матеріалами справи, що вказує сам апелянт безпосередньо в апеляційній скарзі.

Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, відповідач мав право заявляти відвід з 07.10.2022 до 17.10.2022 (включно), але не пізніше 24.10.2022 (дата підготовчого засідання).

Також, судова колегія звертає увагу, що 04.11.2022 представника відповідачів адвоката Ткаченко О. І. підключено до системи "Електронний суд".

В подальшому ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 24.10.2022 продовжено відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву на 15 днів з дати підготовчого засідання (до 08.11.2022 включно). Продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 05.12.2022.

Судове засідання з розгляду даної справи, яке було призначено на 05.12.2022, не відбулось, у зв`язку з відпусткою головуючої судді Олейняш Е.М.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 06.12.2022 призначено підготовче засідання на 16.12.2022 об 11:00 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Підготовче засідання з розгляду даної справи, яке було призначено на 16.12.2022 об 11:00, не відбулося, оскільки протягом часу, визначеного судом для проведення засідання по даній справі, зокрема, у період з 07:52 по 12:16 у Миколаївській області тривала повітряна тривога.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 16.12.2022 призначено підготовче засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду на 26.12.2022.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 26.12.2022 відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідачів щодо продовження строку для надання відзиву. Закрито підготовче провадження у справі № 915/355/22. Розгляд справи по суті в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду призначено в судовому засіданні на 30.01.2023.

Місцевий господарський суд зазначив, що відповідно до ч. 3 ст. 177 ГПК України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.

Оскільки ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 24.10.2022 строк підготовчого провадження вже було продовжено, клопотання представника відповідачів в частині продовження строку підготовчого провадження задоволенню не підлягає, оскільки положеннями ГПК України не передбачено права або обов`язку суду продовжувати строк підготовчого провадження повторно (декілька разів).

Ухвала Господарського суду Миколаївської області від 26.12.2022 (повний текст складено 03.01.2023) фактично була надіслана 05.01.2023 на поштові адреси сторін, а також електронні адреси сторін та їх представників (в тому числі на офіційну електронну адресу представника відповідача адвоката Ткаченко О. І. ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

При цьому копія вищезазначеної ухвали повернулася на адресу суду з проставленою на конверті позначкою "адресат відсутній за вказаною адресою", про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №5400500998071.

Частинами п`ятою, шостою статті 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня. Днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку визначають Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009 (далі - Правила надання послуг поштового зв`язку).

Поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю. Рекомендовані поштові картки, листи та бандеролі з позначкою "Вручити особисто", рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка" приймаються для пересилання лише з рекомендованим повідомленням про їх вручення (пункти 11 та 17 Правил надання послуг поштового зв`язку).

При цьому до повноважень господарських судів не віднесено визначення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Якщо ж фактичне місцезнаходження учасника судового процесу з якихось причин не відповідає його місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

Отже, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.

Саме така правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 18.03.2021 у справі №911/3142/19.

Колегія суддів також зауважує на тому, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження, що узгоджується зі сталою практикою Європейського суду з прав людини, вказаною, зокрема, в рішенні останнього у справі "Пономарьов проти України".

Враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження порушення оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, колегія суддів зазначає про те, що в силу приписів пункту 5 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України копія вищенаведеної ухвали господарського суду від 26.12.2022 вважається врученою ОСОБА_1 19.01.2023 (дата проставлення на конверті відмітки про відсутність адресата).

Отже, вказані обставини підтверджують обізнаність відповідача про склад суду та можливість дізнатись про підставу відводу (у випадку наявності). Отже, останнім днем для подання заяви про відвід 21.01.2023 (для виняткового випадку, передбаченого абз. 2 ч. 3 ст. 38 ГПК України).

Відповідач із заявою про відвід судді і секретаря звернувся 30.01.2023, тобто заявником пропущено визначений законом строк для подачі заяви про відвід. Жодних причин пропуску строку відповідачем не наведено.

Відповідно до ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає вірним висновок суду першої інстанції про залишення без розгляду заяви про відвід судді і секретаря від 30.01.2023 на підставі ч. 2 ст. 118 ГПК України.

Крім того, згідно ж п.6 ч.2 ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Колегія суддів звертає увагу, що з моменту відкриття провадження у даній справі 20.09.2023, у період з 07.10.2022, тобто день ознайомлення апелянта із наявністю провадження справі №915/355/22 по 08.11.2022 (наданий судом строк для подання відзиву з урахуванням продовження судом строку для подання відзиву на позовну заяву на 15 днів з дати підготовчого засідання) ні ОСОБА_1 , ні його представник не ознайомились із матеріалами справи та не скористались правом на подання відзиву.

Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу (ч.4 ст.35 ГПК України).

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає порушення судом першої інстанції норм процесуального права при розгляді заяви про відвід судді та секретаря судового засідання від 30.01.2023, оскільки вказана заява подана вже після закінчення процесуальних строків, передбачених ГПК України і фактично грунтується на незгоді з процесуальним рішенням судді.

Також в апеляційній скарзі скаржник зазначає, що суд не звернув увагу на існування обставин, які є загальновідомими та стосуються початку широкомасштабного вторгнення рф на територію України та ведення бойових дій на території, де відповідач здійснював свою господарську діяльність. Невиконання відповідачами взятих на себе зобов`язань договору пов`язано саме з обставинами непереборної сили, відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Неможливість виконання умов договору пов`язана саме з настанням форс-мажорних обставин, що підтверджуються листом Торгово- промислової палати України (ТППУ) від 28.02.2022 р. №2024/02.0-7.1.

Колегія суддів не приймає до уваги вищенаведені твердження апелянта, з огляду на таке.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.625 зазначеного кодексу боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно зі статтями 526, 629 ЦК України, та статтею 193 ГК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов`язання не допускається; договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання визначені статтею 617 ЦК України, згідно з якою особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили; не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з положеннями статті 218 ГК України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч.2 ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" та пункту 3.1 Регламенту ТПП(2) форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.08.2022 у справі №922/854/21.

У постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №910/15264/21 Касаційний господарський суд вказав наступне:

" 46. Верховний Суд звертає увагу на те, що потрібно розрізняти вчасне повідомлення сторони про виникнення форс-мажорних обставин (яке сторона має зробити у передбачений договором строк) від звернення до ТПП за отриманням сертифікату, яке є можливим лише після порушення виконання зобов`язання. Через це сертифікат ТПП може бути отриманий значно пізніше за дату, коли сторона з`ясувала неможливість виконання договору через вплив форс-мажорних обставин.

47. Саме ж повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.

48. Позивач не надав жодних документів та доказів, чому повідомлення позивачем іншої сторони Договору (Міноборони) про наявність форс-мажорних обставин було зроблено із пропущенням 5-денного строку, встановленого Договором. Усі пояснення сторони стосувалися лише дати отримання сертифіката ТПП, а не дати повідомлення Міноборони про дію форс-мажорних обставин.

49. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач вчасно не повідомив іншу сторону про виникнення форс-мажорних обставин.

50. Водночас неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов`язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форс-мажор)".

Про те, що сторона позбавляється права посилатися на форс-мажорні обставини через несвоєчасне повідомлення, має бути прямо зазначено в договорі (подібний за змістом правовий висновок міститься у пункті 5.63 постанови Верховного Суду від 22.06.2022 у справі №904/5328/21).

Таким чином, неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов`язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форс-мажор).

В будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи при виконання нею конкретних договірних зобов`язань. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Також, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі №908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (п. 75-77 постанови Об`єднаної палати КГС ВС від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17; п. 5.19-5.21 постанови КГС ВС від 21.09.2022 у справі № 911/589/21; п. 47 постанови КГС ВС від 04.10.2022 у справі № 927/25/21).

З аналізу наведеного слідує, що на особу, яка порушила зобов`язання, покладається обов`язок доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов`язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв`язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов`язань).

Іншими словами, сама по собі військова агресія російської федерації проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, як обставина непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із ним обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

Отже, форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань, стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі №922/2475/21.

Щодо встановлення факту настання форс-мажору, слід зазначити, що відповідно до 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", виключною компетенцією засвідчувати зазначену подію наділена Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) та її регіональні підрозділи.

Зважаючи на вищевикладене, саме сертифікат ТПП України підтверджує період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) і є належним доказом, який підтверджує неможливість належного виконання відповідачем своїх зобов`язань внаслідок форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Однак, такого сертифікату відповідачем до суду першої інстанції в період розгляду справи надано не було.

Щодо посилання відповідача на лист Торгово-промислової палати України, колегія суддів зазначає таке.

Загальний лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 (адресований всім, кого це стосується) щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у зв`язку із введенням воєнного стану в Україні, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов`язання відповідача (оплати поставленого товару), тоді як доведення причинно-наслідкового зв`язку в такому випадку є обов`язковим.

Разом з тим, незважаючи на те, що такий загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин стосується невизначеного кола осіб, це не означає, що такий лист звільняє від цивільно-правової відповідальності сторону договору. Зокрема, у будь-якому разі стороні необхідно буде довести, що зобов`язання невиконане саме у зв`язку з воєнними діями.

13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов`язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, за кожним зобов`язанням окремо.

Колегія суддів звертає увагу на те, що введення воєнного стану на території України не означає, що відповідач не може здійснювати підприємницьку діяльність та набувати кошти, адже протилежного відповідачем не доведено відповідними доказами.

Відтак, відповідачем не надано належних доказів настання саме у нього форс-мажорних обставин, а саме сертифікату ТПП України в період розгляду справи в суді першої інстанції.

Клопотання відповідача про приєднання копії сертифіката Торгово-промислової палати Миколаївської області, датованого 13.07.2023, в ході апеляційного перегляду, залишено судом без розгляду, у зв`язку з порушенням порядку та строків подачі такого клопотання, а саме у зв`язку з відсутністю такого сертифікату на момент винесення оскаржуваного рішення суду від 07.04.2023 року, про що також зазначено вище у даній постанові.

Враховуючи те, що клопотання ОСОБА_1 від 11.09.2023 про приєднання доказів подане останнім з пропуском строку, встановленого в ухвалі Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.07.2023 про відкриття апеляційного провадження, а також те, що відповідач не порушував питання.

Крім того, обставини, засвідчені Торгово-промисловою палатою України у листі від 28.02.2022, стосуються не лише відповідача, а також позивача, та ставлять їх в однакові умови.

Для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно зі статтями 617 ЦК України, 218 ГК України особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками (постанова Верховного Суду України від 10.06.2015 року у справі № 904/6463/14; п. 44 постанови КГС ВС від 04.10.2022 у справі № 927/25/21).

Відтак, для звільнення себе від відповідальності внаслідок настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відповідач зобов`язаний був надати не лише сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а й довести, що такі обставини об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (п. 52 постанови КГС ВС від 04.10.2022 у справі №927/25/21).

Судова колегія наголошує, що відповідно до положень ст. 617 ЦК України, ч. 2 ст. 218 ГК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Тобто, в силу закону можливе звільнення саме від відповідальності за невиконання зобов`язань, а не від виконання основного зобов`язання.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Судова колегія зазначає, що введення на території України режиму воєнного стану є загальновідомою обставиною, всі громадяни та підприємства, установи та організації України знаходяться в однаковому становищі, тому позивач у справі також знаходиться в несприятливому економічному становищі, а отже, в відповідальний момент, правомірно очікував на сплату йому відповідачем заборгованості за Договором.

Відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.

В постанові Верховного суду від 23.03.2023 у справі №920/505/22 викладено наступний висновок:

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що договірні правовідносини сторін почалися ще з 22.06.2021, тобто ще за 7-8 місяців до початку повномасштабного вторгнення рф на територію України. При цьому, відповідачем не подано суду належних доказів виконання зобов`язань за договором фінансового лізингу до початку військової агресії рф, не доведено суду причин невиконання умов договору та причин неможливості здійснювати підприємницьку діяльність та набувати кошти з липня 2021 року, також не надав повідомлення позивача про наявність форс-мажорних обставин після 24 лютого 2022 року.

Колегія суддів також вважає правомірним та обгрунтованим висновок суду першої інстанції стосовно наявності підстав для зменшення розміру нарахованих відсотків річних на 50 % з огляду на те, що застосування цивільно-правової відповідальності у вигляді стягнення відсотків відповідно до ст. 625 ЦК України не повинно лягати надмірним тягарем на боржника, а мати за мету стимулювання останнього до належного виконання зобов`язання, а також враховуючи захист майнових прав позивача у договірних правовідносинах шляхом визначення ціни договору в гривневому еквіваленті до євро та сплати боржником лізингових платежів за договором з урахуванням курсової різниці, а також беручи до уваги те, що передбачений умовами договорів фінансового лізингу розмір відсотків річних значно перевищує передбачений законом розмір (ст. 625 ЦК України).

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що відповідачем належними та допустимими доказами не доведено наявності у нього правових підстав для звільнення від відповідальності за несвоєчасне виконання зобов`язання.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.04.2023 у справі №915/355/22.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 136-140, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.04.2023 у справі №915/355/22 - залишити без змін.

Постанова відповідно до вимог ст. 284 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені ст.ст.287-288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 14.09.2023.

Головуючий суддя А.І. Ярош

Судді Г.І. Діброва

Н.М. Принцевська