Рішення

від 15.09.2023 по справі 905/741/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

15.09.2023р. Справа №905/741/23

Господарський суд Донецької області у складі судді Зекунова Е.В., за участю секретаря судового засідання Кухтик С.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали

позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Транском» м.Київ

до відповідача Держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації м.Москва

про відшкодування збитків у розмірі 20 430 625,00 грн, -

Представники сторін у судовому засіданні участь не приймали

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

14 червня 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Транском» м.Київ звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації м.Москва про відшкодування збитків у розмірі 20 430 625,05 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України позивачу нанесено збитки внаслідок знищення його рухомого та нерухомого майна на території міста Маріуполь в розмірі 20 430 625,05 грн.

Ухвалою суду від 20.06.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №905/741/23, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 17.07.2023.

Від представника позивача надійшло клопотання від 18.07.2023 у якому він просив суд здійснювати розгляд справи №905/741/23 у підготовчому засіданні за відсутності представника позивача; закрити підготовче провадження у справі №905/741/23 та призначити справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 17.07.2023 відкладено підготовче засідання на 14.08.2023.

Ухвалою суду від 14.08.2023 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 11.09.2023.

У судовому засідання 11.09.2023 представника сторін участь не приймали; про дату, час та місце розгляду справи сторони були повідомлені належним чином, явка сторін обов`язковою не визнавалась.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд,

ВСТАНОВИВ

Щодо дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, суд зазначає про наступне.

Ухвали суду надіслані на електронні адреси учасників справи. Розміщено відповідні оголошення на офіційній сторінці Господарського суду Донецької області веб-порталу "Судова влада України" в порядку, передбаченому ч.4, 5 ст.122 Господарського процесуального кодексу України.

Також, всі процесуальні документи суду по справі №905/741/23 оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень веб-порталу "Судова влада України" в мережі Інтернет, відомості якого є офіційними, а доступ безоплатний та цілодобовий згідно Закону України "Про доступ до судових рішень".

Позивачем вчинено дії направленні на повідомлення відповідача про хід судового процесу шляхом направлення на електронну адресу Міністерства юстиції Російської Федерації pr@minjust.gov.ru позовної заяви з додатками, перекладену на російську мову з нотаріальним засвідченням вірності перекладу (копія супровідного листа від 07.06.2023 про направлення позовної заяви з додатками на електронну пошту відповідача та протокол створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису від 07.06.2023 містяться в матеріалах справи).

При цьому суд зазначає, що предметом позову є відшкодування шкоди, завданої збройною агресією Російської Федерації проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами Російської Федерації, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН. У зв`язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що, у свою чергу, з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства Російської Федерації в Україні, у зв`язку із припиненням його роботи на території України. До таких висновків щодо розірвання дипломатичних відносин між Україною і Російською Федерацією, на основі аналізу наведених вище норм права та фактичних обставин, дійшов Верховний Суд у постановах від 14 квітня 2022 року у справі №308/9708/19, від 18 травня 2022 року №760/17232/20, а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі №635/6172/17, провадження №14-167цс20 (пункт 58).

Відповідно до ч.ч.5, 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі №990/80/22, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.

При цьому, Верховний Суд виходив з того, що країна-агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому безумовно Російська Федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Такі висновки наведено в постановах Верховного Суду від 08 та 22 червня 2022 року у справах №490/9551/19 та №311/498/20.

Таких самих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 травня 2022 року у справі №428/11673/19 та у справі №760/17232/20-ц, зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету Російської Федерації у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції; судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним з міжнародно-правовими зобов`язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.

За приписами ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.

Іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (ст.365 Господарського процесуального кодексу України України).

Згідно з ч.1 ст.367 Господарського процесуального кодексу України у разі, якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулюється Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - Постанову Верховної Ради України "Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності" від 19.12.1992. Згідно вищезазначеної Угоди Компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зобов`язуються надавати взаємну правову допомогу. Взаємне надання правової допомоги включає вручення і пересилання документів і виконання процесуальних дій, зокрема проведення експертизи, заслуховування сторін, свідків, експертів та інших осіб. При наданні правової допомоги компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зносяться одна з одною безпосередньо. При виконанні доручень про надання правової допомоги компетентні суди та інші органи, в яких просять допомоги, застосовують законодавство своєї держави. При зверненні про надання правової допомоги і виконання рішень документи, що додаються, викладаються мовою держави, яка запитує, або російською мовою.

Разом з тим, у зв`язку з військовою агресією держави-відповідача проти України, Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан.

Відповідно до ч.1 ст.12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

За зверненням Мін`юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресію Росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно з листом Міністерства юстиції України "Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану" №25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022, з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування.

Крім того, у зв`язку з агресією з боку держави-відповідача та введенням воєнного стану АТ "Укрпошта" з 25.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з державою-відповідачем.

Відповідно до ч.2 ст.367 Господарського процесуального кодексу України судове доручення надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.

Таким чином з метою належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи необхідно вручити відповідачу копію позовної заяви та процесуальні документи по даній справі у перекладі на російську мову з нотаріальним засвідченням його вірності через Міністерство юстиції України.

Разом з тим у зв`язку із порушенням Російською Федерацією цілей та принципів статуту ООН, Гельсінського Заключного Акта, Паризької Хартії для Нової Європи та ряді інших документів ОБСЄ, у зв`язку із широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти суверенітету та територіальної цілісності України, Міністерство закордонних справи України 24.02.2022 нотифікувало МЗЗ РФ про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з Росією, що були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною та Російською Федерацією від 14.02.1992.

Відтак діяльність дипломатичних представництв України в Росії та Росії в Україні, а також будь-яке дипломатичне спілкування припинено відповідно до Віденської Конвенції про дипломатичні зносини 1961 року.

Отже подальше застосування відповідного алгоритму для подачі будь-яких судових документів до російської сторони дипломатичними каналами не є можливим з огляду на розірвання дипломатичних відносин та евакуацію всіх співробітників дипломатичних та консульських установ України через повномасштабну агресію Російської Федерації проти України.

З огляду на вищенаведене, на період збройного конфлікту у відносинах з державою-агресором унеможливлено застосування міжнародних договорів України з питань правового співробітництва, у тому числі у зв`язку із припиненням поштового сполучення.

Водночас, навіть незважаючи на введення воєнного стану в Україні, дотримання процесуального механізму належного повідомлення учасників справи є необхідною і важливою умовою для забезпечення та реалізації завдань та принципів правосуддя.

Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип рівності сторін як один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Таким чином, господарський суд, не зважаючи на всі обставини, вжив максимально можливих заходів, задля дотримання вимог щодо повідомлення відповідача про розгляд справи і не обмежувався при цьому тільки формальним посиланням у своїх рішеннях на можливість сторін ознайомитися з інформації про розгляд справи на сайті Судової влади України.

Господарським судом при розгляді справи №905/741/23 використовувалися загальновідомі адреси електронної пошти уповноважених державних органів російської федерації, яка є відповідачем у справі із подальшим наданням доказів відправлення відповідного електронного повідомлення.

В подальшому при розгляді справи суд виходив з «презумпції обізнаності» відповідача, яка в свою чергу покладає на такого учасника справи обов`язок довести незнання про повідомлення, надіслане судом.

Відтак, взявши до уваги вищенаведене, враховуючи неможливість виконання судового доручення про вручення відповідачу судових документів про відкриття провадження у справі №905/741/23 дипломатичними каналами, повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи здійснювалось шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України та направленням їх на електронну адресу відповідача .

При цьому відповідно до ч.4 ст.122 Господарського процесуального кодексу України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Таким чином, відповідач вважається належним чином повідомленими про дату, час та місце судового засідання та про необхідність вчинення ним дій процесуального характеру.

Доводи позивача

ТОВ "НВП "Транском" є юридичною особою, резидент України, діє на підставі власного установчого документа, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань - 40413300, дата державної реєстрації в єдиному державному реєстрі - 08.04.2016, дата запису - 08.04.2016, номер запису - 10731020000031267.

Місцезнаходженням вказаної юридичної особи станом на теперішній час є: Україна, 03056, м.Київ, вул. Вадима Гетьмана, б.27

Види діяльності: 30.20 Виробництво залізничних локомотивів і рухомого складу; 77.39 Надання в оренду інших машин, устатковання та товарів, н.в.і.у.; 46.69 Оптова торгівля іншими машинами й устаткованням (основний); 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; 49.20 Вантажний залізничний транспорт; 52.29 Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту; 33.12 Ремонт і технічне обслуговування машин і устатковання промислового призначення; 33.17 Ремонт і технічне обслуговування інших транспортних засобів.

ТОВ "НВП "Транском" є власником рухомого та нерухомого майна, що знаходилось у місті Маріуполь Донецької області, яке використовувалось ним у підприємницькій діяльності.

Позивачу на праві власності належить Комплекс будівель загальною площею 2 047,50 кв.м., який розташований за адресою: Донецька область, місто Маріуполь, вул. Станіславського, буд. 1, яке зокрема складається з: основної будівлі з прибудовами літ. А-1, а-1, А1-2, А2-2 загальною площею 1757,0 кв.м; основної будівлі літ. Б-1, загальною площею 156,1 кв.м; основної будівлі літ. В-1, загальною площею 82,6 кв.м; підстанції літ. Г-1; гаража літ. Д-1 загальною площею 51,8 кв.м; огорожі, воріт 1, 2; замощення І., розміщений на земельній ділянці площею 2,6797 га, кадастровий номер 1412336900:01:019:0034 із цільовим призначенням для експлуатації будівель та споруд локомотивного депо, яка належить Маріупольській міській раді; об`єкти інфраструктури - під`їзна залізнична колія при станції Сартана регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" довжиною 1 654,07 м., під`їзна залізнична колія при станції Маріуполь - Сортувальний регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" довжиною 3 191,77 м.; тепловоз ТЕМ1 № 1354, 1966 р.в.; вагони цистерни; ємкості для нафтопродуктів, зварювальні апарати, верстати, монтажні майданчики для ремонту вагонів, комунікації, побутова техніка та офісне приладдя, тощо, які використовувались у господарській діяльності.

На виробничій ділянці комплексу, позивач виконував ремонти, технічне обслуговування та підготовку під навантаження залізничного рухомого складу. Щомісяця на виробничій ділянці виконувався ремонт від 10 до 30 вагонів промислового парку. Промислові потужності підприємства, площі залізничних колій, кількість виробничого обладнання та персоналу зростали, що дозволяли виконувати ремонт до 100 вагонів промислового парку щомісячно.

На підприємстві організовано 6 виробничих ділянок по зварювальних роботах з відповідним технічним обладнанням, що обслуговувались мостовим краном 20/5 тон.

На момент окупації міста на території комплексу на ремонті знаходилось 20 напіввагонів моделей 12-1704-01 та 12-783, належні на праві власності Маріупольському МК ім. Ілліча.

Вищезазначений Комплекс розташований у Лівобережному районі міста у безпосередній близькості до МК "Азовсталь", з яким ТОВ "НВП "Транском" мало залізничне сполучення.

24.02.2022 президент російської федерації оголосив про своє рішення почати військову операцію в Україні. У подальшому цього ж дня збройними силами російської федерації, які діяли за наказом керівництва російської федерації і збройних сил російської федерації, здійснено пуски крилатих та балістичних ракет по аеродромам, військовим штабам і складам Збройних Сил України та цивільним об`єктам, а також підрозділами збройних сил та інших військових формувань російської федерації здійснено широкомасштабне вторгнення на територію суверенної держави Україна.

У період із 24.02.2022 підрозділи збройних сил та інших військових формувань російської федерації здійснюють спроби окупації українських міст, які супроводжуються бойовим застосуванням авіації, артилерійськими та ракетними ударами, а також застосуванням броньованої техніки та іншого озброєння. При цьому вогневі удари здійснюються по об`єктам, які захищені нормами міжнародного гуманітарного права. Зазначені дії призвели до тяжких наслідків у вигляді загибелі та поранення десятків та сотень тисяч цивільних осіб, знищення та пошкодження сотень цивільних об`єктів.

Внаслідок вторгнення 24.02.2022 підрозділи збройних сил та інших військових формувань російської федерації на територію України, зокрема і у місто Маріуполь, а також безпосереднє наближеності виробничої ділянки ТОВ "НВП "Транском" до зони запеклих боїв (безпосередня наближеність до МК "Азовсталь"), вищезазначене майно, а також значна кількість іншого майна заявника, що знаходилось на території вищезазначеного комплексу, перелік якого долучається у додатках до позовної заяви, було пошкоджено та знищено підрозділи збройних сил та інших військових формувань російської федерації.

За вказаним фактом 19.10.2022 Солом`янським УП ГУНП у м. Києві відкрито кримінальне провадження № 12022100090002399 з попередньою правовою кваліфікацією за частиною першою статті 438 КК України (порушення законів та звичаїв війни).

22.12.2022 Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій наказом № 309 затвердило Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, відповідно до якого з 05.03.2022 і до цього часу вся територія Маріупольського району Донецької області окупована російською федерацією.

Відповідно до звіту складеного ТОВ "Всеукраїнська оціночна компанія" 12.02.2023 про визначення обсягу збитків, завданих ТОВ "НВП "Транском" внаслідок знищення та пошкодження майна у зв`язку із збройною агресією російської федерації, станом на 01.01.2023 обсяг збитків, завданих позивачу складає 20 430 625,00 грн.

Враховуючи, що державою-агресором російською федерацією, позивачу заподіяно збитки внаслідок знищення його рухомого та нерухомого майна на території міста Маріуполь, ТОВ "НВП "Транском" звернулося до господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з держави Російська Федерація збитків у розмірі 20 430 625,05 грн.

Джерела права, акти їх застосування та мотиви, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до частини шостої статті 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди російською федерацією.

Частиною 1 статті 1166 ЦК України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст.41 Конституції України та п.2 ч. 1 ст.3, ст.321 Цивільного кодексу України ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом.

Частинами 1, 3 ст.386 Цивільного кодексу України передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Частинами 1, 2 ст.22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, в тому числі: втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

За змістом статті 22 ЦК України під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов`язкова умова, але й міра відповідальності, оскільки за загальним правилом зазначеної статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі. Мова йде про реальну шкоду та упущену вигоду.

Отже, загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення).

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди. Відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє її від відповідальності, крім випадків, коли за нормами ЦК України відповідальність настає незалежно від вини.

Тому, обов`язковою умовою притягнення відповідача до відповідальності за завдану шкоду є встановлення протиправності його дій відповідно до положень застосованого матеріального закону.

Відповідно до Конституції України Україна є суверенна і незалежна. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 введений воєнний стан в Україні з 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

У пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Згідно до статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй "Визначення агресії" від 14.12.1974 р. як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.

Меморандумом про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, відповідно до пункту 2 якого російська федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки держави учасниці, у тому числі відповідач, підтвердили зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і гарантували, що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 01.03.2022 № A/ES-11/L.1 визнано акт агресії рф проти України в порушення пункту 2 4) статуту ООН та звернено до росії вимогу негайно припинити застосування сили по відношенню до України та вивести збройні формування рф з України.

Наказом Міжнародного суду справедливості ООН від 16.03.2022 № 182 зобов`язано рф негайно припинити військові дії, які вона розпочала 24.02.2022 на території України.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 про заяву Верховної Ради України "Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24.02.2022

Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

За таких обставин, в силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача за своєю суттю є актом збройної агресії по відношенню до України. Відтак, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними, у тому числі протиправним є і обстріл майна позивача, здійснений в рамках реалізації акту агресії відповідачем.

Відповідно до статті 25 Положення про закони і звичаї війни на суходолі (Додаток до Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі) забороняється будь-яким способом атакувати чи бомбардувати незахищені міста, селища, житлові будинки чи споруди.

Згідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 210/4458/15-ц, від 30 січня 2020 року у справі 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 серпня 2017 року у справі № 761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.

Як встановлено у судовому засіданні, комплекс будівель, під`їзні залізничні колії, інше рухоме майно позивача, що знаходилось на території комплексу є цивільними об`єктами, які не використовувалися у військових цілях відповідно до міжнародного законодавства.

При цьому, майно ТОВ "НВП "Транском", знищене відповідачем всупереч законам і звичаям війни, а отже, відповідач несе повну відповідальність як за відповідний обстріл, так і за спричинені ним наслідки, у тому числі і за шкоду, заподіяну майну позивача.

Суд вважає, що дослідженими обставинами справи, а також наявними у справі доказами позивачем доведено заподіяння шкоди ТОВ "НВП "Транском" діями відповідача та причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та завданою майну позивача шкодою, а отже наявність складу цивільного правопорушення у вигляді заподіяння шкоди майну позивача, що має своїм наслідком відшкодування такої шкоди позивачу.

Відповідно до положень частин першої та третьої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 22 ЦК України збитками зокрема є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Суд враховує, що Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 №326 затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі Порядок), який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі - шкода та збитки), починаючи з 19 лютого 2014 року.

Згідно з п.2 Постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 №326 Міністерствам, іншим центральним та місцевим органам виконавчої влади постановлено розробити і затвердити у шестимісячний строк методики, передбачені Порядком, затвердженим цією постановою.

Згідно з пп. 18 п. 2 Порядку визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за таким напрямом: економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств, - напрям включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.

Основні показники, які оцінюються (зокрема): вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна підприємств недержавної форми власності; вартість втрачених фінансових активів підприємств недержавної форми власності; упущена вигода підприємств недержавної форми власності.

Відповідно до п. 5 Загальних засад (додаток до Постанови Кабінету міністрів України від 20.03.2022 №326) оцінка збитків, завданих постраждалим, здійснюється шляхом проведення аналітичної оцінки збитків, стандартизованої, незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи.

Незалежна оцінка збитків проводиться суб`єктами оціночної діяльності - суб`єктами господарювання, визнаними такими Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" (далі - суб`єкти оціночної діяльності), із дотриманням національних стандартів оцінки майна та Міжнародних стандартів оцінки майна з урахуванням особливостей, що визначені цими Загальними засадами та методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку.

16.12.2022 набрав чинності наказ Міністерства економіки України та Фонду державного майна України від 18.10.2022 № 3904/1223, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 02.12.2022 № 1522/38858 "Про затвердження методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв`язку із збройною агресією російської федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності", що забезпечило можливість позивачу визначити обсяг завданих збитків внаслідок знищення та пошкодження майна у зв`язку із збройною агресією російської федерації, який станом на 01.01.2023 згідно звіту ТОВ "Всеукраїнська оціночна компанія" від 12.02.2023 становить 20 430 625,00 грн.

У судовому засіданні встановлено, що ТОВ "НВП "Транском" належить Комплекс будівель загальною площею 2 047,50 кв.м., який розташований за адресою: Донецька область, місто Маріуполь, вул. Станіславського, буд. 1, у безпосередній близькості до МК "Азовсталь", з яким ТОВ "НВП "Транском" мало залізничне сполучення та об`єкт інфраструктури - під`їзна залізнична колія при станції Сартана регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" довжиною 1 654,07 м.

Право власності на Комплекс будівель загальною площею 2 047,50 кв.м., який розташований за адресою: Донецька область, місто Маріуполь, вул. Станіславського, буд. 1 підтверджується договором купівлі-продажу комплексу від 09.09.2020 р. (п. 1 розділу нерухоме майно звіту) вартість якого згідно з оцінкою складає 9 512 000,00 грн.

Право власності на під`їзну залізничну колію при станції Сартана регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" довжиною 1 654,07 м. підтверджується договором купівлі-продажу об`єкта інфраструктури від 25.09.2020 р та актом приймання-передачі товару від 02.11.2020 р. (п. 2 розділу нерухоме майно звіту) вартість якого згідно з оцінкою складає 1 831 000,00 грн.

Загальна вартість знищеного рухомого майна позивача - вагони, обладнання, верстати, офісні меблі (повний перелік 122 позицій вказаний у звіті) - складає 9 087 625,00 грн.

Право власності на знищене та пошкоджене рухоме і нерухоме майно ТОВ "НВП "Транском" підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, зокрема, це:

1. Копія договору купівлі-продажу комплексу від 09.09.2020 р.;

2. Копія договору купівлі-продаж об`єкта інфраструктури № 111 від 25.09.2020 р.;

3. Копія акту приймання-передачі товару від 02.11.2020 р. до договору № 111 від 25.09.2020 р.;

4. Копія договору поставки маневрового тепловоза № 105 від 28.08.2020 р.;

5. Копія акту приймання-передачі маневрового тепловоза від 02.11.2020 р. до договору № 105 від 28.08.2020 р.;

6. Копія договору поставки акумуляторної батареї № 12 від 18.05.2021 р. з додатком № 1 (специфікація) та податковою накладною від 25.05.2021 р. № 80;

7. Копія акту приймання-передачі двох вагонів-цистерн № 3 від 14.08.2018 р. до договору № ЩА-182/17 від 24.10.2017 р.;

8. Копія акту приймання-передачі двох вагонів-цистерн № 4 від 05.09.2018 р. до договору № ЩА-182/17 від 24.10.2017 р.;

9. Копії митних декларацій чотирьох вагонів-цистерн за договором № ЩА-182/17 від 24.10.2017 р.;

10. Копія рахунку фактури № СФ-0000153 та податкової накладної № 110 від 31.01.2022;

11. Копія податкової накладної № 55 від 26.05.2021 р.;

12. Копія податкової накладної № 124 від 26.10.2021 р.;

13. Копія податкової накладної № 497 від 17.03.2021 р.;

14. Копія рахунку № АТ-2201/000814 від 31.01.2022 та податкової накладної № 690 від 31.01.2022;

15. Копія акту приймання-передачі 31 товару від 28.12.2020 р.;

16. Копія довідки про балансову вартість товарів № 28-09/22 від 28.09.2022;

17. Копія довідки про балансову вартість матеріалів № 28-09/22 від 28.09.2022;

18. Копія акту № 4902200755 приймання-передачі сировини, запасних частин та інших ТМЦ від 10.02.2022

Суд вважає, що Звіт про визначення обсягу збитків, завданих ТОВ "НВП "Транском" внаслідок знищення та пошкодження майна у зв`язку із збройною агресією російської федерації виконаний суб`єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а також відповідно до вищезазначеної методики, отже є належним доказом, що підтверджує розмір завданих збитків на загальну суму 20 430 625,00 грн.

До матеріалів справи не надавались докази виникнення спорів, пов`язаних із результатами оцінки збитків (визначеного розміру збитків), у тому числі рецензування звіту про оцінку збитків. Відтак, суд приймає подані позивачем експертні висновки як належний доказ у справі.

Таким чином, суд констатує, що факт пошкодження майна позивача підтверджується наявними в матеріалах доказами.

Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, законодавством України не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах. Близький за змістом висновок викладений Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 648/2035/17, постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 686/10520/15-ц.

На переконання суду, позивачем у даній справі на підставі належних та допустимих доказів доведено повний склад цивільного правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування шкоди.

Стягнення відповідної шкоди має здійснюватися із держави в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в тому числі як державних органів, так і інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції, незважаючи, який конкретно її підрозділ заподіяв шкоду. За таких умов, пред`явлення позовних вимоги до російської федерації, як до держави в цілому не лише відповідає положенням матеріального закону, але являє собою ефективний спосіб захисту права позивача.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України та статями 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Враховуючи вищевикладене, надавши відповідну юридичну оцінку всім наявним в матеріалах справи доказам та доводам, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Щодо стягнення з відповідача судового збору.

При зверненні з позовом позивач не сплачував судовий збір, оскільки звільнений від його сплати в силу приписів п. 22 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" - від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Відповідно до ч.2 ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Одночасно, за приписом ч.9 ст.129 Господарського процесуального кодексу України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Згідно зі статтею 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" установлено з 1 січня 2023 року та на дату звернення прожитковий мінімум для працездатних осіб на рівні 2684,00 грн.

Відтак, беручи до уваги, що спір про відшкодування збитків у розмірі 20 430 625,05 грн. виник внаслідок неправильних дій відповідача, підлягає стягненню з останнього до Державного бюджету України судовий збір у сумі 306 459 грн. 37 коп. (100%).

Щодо судових витрат на професійну правничу допомогу

Позивач також просить суд стягнути з російської федерації на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Транском" витрати, пов`язані з розглядом справи у розмірі 618 858,75 грн.

Дослідивши подану позивачем заяву про розподіл витрат на професійну правничу допомогу у справі та додані до неї документи, суд виходить з наступного.

Згідно з частинами першою та третьої статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частиною першою статті 124 ГПК України встановлено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч.2 ст.161 ГПК України).

Матеріали справи свідчать, що зміст позовної заяви містить заяву ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Транском" про стягнення з відповідача витрат, які позивач поніс у зв`язку із розглядом справи на професійну правничу допомогу, що складає 618 858,75 грн.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч.8 ст.129 цього Кодексу).

Як вбачається, позивачем заявлено вимогу щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу разом з позовною заявою. Отже, у суду є підстави для розгляду цього питання згідно до ст.126 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні по суті спору у справі №905/741/23.

Відшкодування витрат на професійну правничу допомогу здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-то угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, представник позивача надав:

- договір №10 про надання правової допомоги від 11.08.2022, укладений між позивачем як клієнтом та Адвокатським об`єднанням «Пріус»,

- додаток №2 до цього Договору «Вартість послуг правової (правничої) допомоги» від 11.08.2022

- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КВ №5871 від 30.03.2017 Диким Ю.О.,

- ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АА № 0029041 адвокатом Диким Ю.О.

- рахунок-фактуру № 32/292П від 25.05.2023 на суму 5940,00 грн.,

- акт № 32/292П надання послуг від 26.05.2023 на суму 5940,00 грн.,

- платіжну інструкцію № 7 від 26.05.2023 про оплату послуг письмового перекладу на російську мову позовної заяви та нотаріального засвідчення справжності підпису перекладача на перекладі у розмірі 5940,00 грн;

- акт приймання-передачі наданої правової допомоги від 25.05.2023 на суму 612 918,75 грн з переліком наданих послуг адвокатом.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Пунктом 1.1 договору №10 про надання правової допомоги від 11.08.2022 встановлено, що адвокатським об`єднанням «Пріус» адвокатське об`єднання зобов`язується самостійно або шляхом залучення інших адвокатів, в порядку та на умовах, визначених цим договором та Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», надавати замовнику правову допомогу за його запитом (надалі «Послуги») з питань заподіяння шкоди майну замовника внаслідок агресії російської федерації, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити надані послуги.

Вартість Послуг за надання правової допомоги визначається в Додатку №1 до цього Договору (п.4.1).

Даний договір укладений терміном 1 рік та набирає чинності з моменту його підписання сторонами (п. 8.1 договору).

Договір підписаний уповноваженими особами та скріплений печатками Сторін.

У додатку №2 від 11.08.2022 до договору №10, сторони погодили, що гонорар адвокатського об`єднання визначається наступним чином: правовий супровід за надання правової допомоги у суді першої інстанції, що включає всі види правової допомоги, визначені пунктом 2.2 Договору під час розгляду справи складає 3% від ціни позову та підлягає сплаті Замовником на користь адвокатського об`єднання протягом 5-ти робочих днів з дня ухвалення відповідного судового рішення у справі за участі Замовника (п.2 додатку).

У відповідності до п.1 акту наданих послуг від 25.05.2023 по Договору № 10 від 11.08.2022 Замовник прийняв правову (правничу) допомогу у наступних обсягах:

- правовий аналіз первинної документації клієнта для побудови правової позиції захисту порушених та оспорюваних прав і законних інтересів клієнта з питань відшкодування шкоди, завданої замовнику внаслідок знищення та пошкодження майна у зв`язку зі збройною агресією російської федерації;

- збір доказів, які стосуються предмету спору з питань відшкодування шкоди, що долучені до позовної заяви;

- представництво інтересів Замовника у кримінальному провадження №12022100090002399 від 19.10.2022;

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень Замовнику з правових питань захисту порушених та оспорюваних прав і законних інтересів клієнта з питань відшкодування збитків, завданих внаслідок знищення та пошкодження його рухомого та нерухомого майна у м.Маріуполь;

- підготовка, складання в інтересах Замовника позовної заяви, інших заяв, клопотань з наступним представництвом інтересів Замовника у Господарському суді Донецької області.

Пунктом 2 акту наданих послуг від 25.05.2023 сторони визначили, що загальна вартість наданої адвокатським об`єднанням правової допомоги Замовнику у справі про відшкодування шкоди заподіяної Замовнику внаслідок знищення та пошкодження майна у зв`язку зі збройною агресією російської федерації, за період 11.08.2023 по 25.05.2023 включно, складає 612 918 грн. 75 коп. що становить 3% від ціни позову та підлягає сплаті Замовником на користь адвокатського об`єднання протягом 5-ти робочих днів з дня ухвалення відповідного судового рішення у справі за участі Замовника.

Дослідивши надані представник позивача докази, що згідно його доводів підтверджують понесені витрат на професійну правничу допомогу, судом встановлено, що акт наданих послуг від 25.05.2023 по Договору № 10 підписаний уповноваженими особами та скріплений печатками Сторін, проте він не містить конкретизованого переліку послуг, що були надані адвокатським об`єднанням і яка вартість кожного виду наданих послуг.

Крім того, до вартості отриманих Замовником правових послуг за Договором №10 в межах справи №905/741/23, адвокатським об`єднанням включена вартість свого представництва інтересів Замовника у кримінальному провадження №12022100090002399 від 19.10.2022.

При цьому, загальна вартість наданої адвокатським об`єднанням правової допомоги Замовнику у цій справі розрахована як 3% від ціни позову у господарській справі №905/741/23.

Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст. 126 Господарського процесуального кодексу України має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі в рішенні від 28.11.2002 «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою №58442/00 щодо судових витрат, за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», пункти 79 і 112 відповідно).

Таким чином, при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (наприклад, рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04, п.269).

У п.5.42 постанови від 12.05.2020р. у справі №904/4507/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000р. у справі «Іатрідіс проти Греції» («Iatridis v. Greece», заява №31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§55).

У п.5.43 вказаної постанови зауважувалось, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22.02.2005р. у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» («Pakdemirli v. Turkey», заява №35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§70-72).

Оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Виходячи зі змісту положень частин 5, 6 статті 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що узгоджується з принципом змагальності сторін.

Разом з тим, поряд зі згаданим принципом змагальності сторін, іншими основними засадами (принципами) господарського судочинства також є: верховенство права та пропорційність.

Суд зауважує, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з статтею 15 Господарського процесуального кодексу України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Крім того, відповідно до п.3 ч.5 ст.129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Отже, з врахуванням викладеного, виходячи зі змісту норм статей 3, 11, 15 ГПК України, питання про співмірність заявлених відповідачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу має вирішуватись із застосуванням критеріїв пропорційності та розумності, керуючись принципом верховенства права (висновок щодо застосування норм права, викладеній у додатковій постанові Верховного суду від 25.06.2019 у справі №909/371/19).

Крім того, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу (п.134 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022р. у справі №922/1964/21).

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у п.5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020р. у справі №904/4507/18, п.135 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022р. у справі №922/1964/21).

Водночас, стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.01.2023р. у справі №910/7032/17).

З матеріалів справи вбачається, що позовна заява до Держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації м.Москва про відшкодування збитків у розмірі 20 430 625,05 грн. була надіслана до суду адвокатом Диким Ю.О. 14.06.2023 поштою.

Обсяг поданих доказів на підтвердження позовних вимог не є великим, та складається зі звіту складеного ТОВ "Всеукраїнська оціночна компанія" 12.02.2023 про визначення обсягу збитків, завданих ТОВ "НВП "Транском", та наданих позивачем копій договорів, актів приймання-передачі, накладних, довідок про балансову вартість.

Відповідач під час розгляду справи не скористався своїм правом на подачу відзиву на позов.

Спір у даній справі не є складним. Станом на час звернення ТОВ "НВП "Транском" до господарського суду Донецької області з даним позовом, існувала усталена судова практика про відшкодування шкоди завданої неправомірними діями майну юридичної особи на підставі статті 1166 ЦК України

Справа розглянута за наявними матеріалами без участі представників позивача та відповідача.

Справа вирішена у розумний строк з огляду на обставини введення з 24.02.2022 на всій території України воєнного стану згідно Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №2102-ІХ, неодноразовим продовженням воєнного стану Указами Президента України, затвердженими відповідними законами України, та, відповідно, продовженням особливого режиму роботи Господарського суду Донецької області, запровадженого розпорядчими актами керівництва суду (наказ від 28.02.2022 №20, розпорядження від 15.04.2022 №9-р та рішення зборів суддів Господарського суду Донецької області №2 від 13.06.2022). На даний час воєнний стан у країні триває.

З урахуванням наведеного, враховуючи обставини даної справи, її складність, предмет та підстави позовних вимог, відсутність у матеріалах справи доказів фактичного понесення позивачем витрат на послуги адвоката у пред`явленому до стягнення розмірі, а також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, суд дійшов висновку, що визначений позивачем розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги є завищеним, не відповідає критеріям реальності (встановлення їхньої дійсності та необхідності), розумності та співрозмірності і становитиме надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу судових витрат.

Заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Як вже зазначалося, згідно приписів ст.30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" при встановленні розміру врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Суд зазначає, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).

Так, у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.05.2020 по справі №904/4507/18 не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

У справі №905/741/23 обумовлена сторонами (зокрема у акті наданих послуг від 25.05.2023 по Договору № 10) до сплати у твердому розмірі (3% ціни позову) сума 612 918 грн. 75 коп., визначена як гонорар успіху, не підтверджена жодними доказами, та не відповідає критеріям розумності вказаних витрат та є неспівмірною зі складністю справи та її значенням для позивача.

За таких обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 50000,00 грн. (у тому числі витрат на оплату послуг письмового перекладу на російську мову позовної заяви та нотаріального засвідчення справжності підпису перекладача на перекладі у розмірі 5940,00 грн.) як співмірних, зокрема позовним вимогам, строку розгляду справи, наданими послугами адвокатом,

Керуючись ст.ст.4, 7, 13, 42, 73-80, 86, 129, ч.9 ст.165, ч.2 ст.178, ст.ст.233, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Російської Федерації на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Транском» (03056, м.Київ, вул.Вадима Гетьмана, буд.27, ідентифікаційний код юридичної особи 40413300) майнову шкоду у розмірі 20 430 625,00 грн.

Стягнути з Російської Федерації в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 306 459,37 грн.

Стягнути з Російської Федерації на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Транском» (03056, м.Київ, вул.Вадима Гетьмана, буд. 27, ідентифікаційний код юридичної особи 40413300) витрати пов`язані з розглядом справи у розмірі 50 000,00 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 11.09.2023 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Згідно з ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 15.09.2023.

Суддя Е.В. Зекунов