Ухвала

від 13.09.2023 по справі 906/1241/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

УХВАЛА

"13" вересня 2023 р. м. Житомир Справа № 906/1241/23

Господарський суд Житомирської області у складі судді Соловей Л.А.,

розглянувши матеріали позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ ФЕРМСЬКИХ МАШИН" (м.Київ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАРТПРОМ" (м.Житомир)

про стягнення 20267,28грн,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ ФЕРМСЬКИХ МАШИН" звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з ТОВ "СТАРТПРОМ" неустойки у розмірі 20 267,28грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем п.7.1 договору оренди приміщення №37-21 від 16.12.2021 в частині повернення об`єкта оренди, після припинення дії договору, у зв`язку з чим позивачем заявлено вимоги про стягнення неустойки на підставі ст.785 ЦК України.

Розглянувши матеріали позовної заяви, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для направлення судом справи за підсудністю до Господарського суду міста Києва, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно із частиною другою статі 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Суд акцентує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Як слідує зі змісту позовної заяви, позивачем заявлено вимогу про стягнення неустойки за порушення строків повернення орендованого майна, а саме: нежитлового приміщення в будівлі майнового комплексу "ФЕРММАШ", загальною площею 33 кв.м. (на 2-му поверсі), розташованого за адресою: м.Київ, вул.Дегтярівська, 22, яке було передано відповідачу у тимчасове платне користування на підставі договору оренди приміщення №37-21 від 16.12.2021.

Цим договором регулюються правовідносини пов`язані із поверненням орендарем орендодавцеві об`єкта оренди після закінчення строку оренди (п.7.1 договору оренди приміщення №37-21 від 16.12.2021).

Приписи статті 30 ГПК України встановлюють правила виключної підсудності господарських спорів.

Так, відповідно до частини 3 статті 30 ГПК України спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

Вочевидь, термін "з приводу", що використаний законодавцем у юридичній конструкції ч.3 ст.30 ГПК України, в силу своєї загальності, може мати найширше тлумачення, яке тільки забажають учасники конкретного спору і суд. Саме тому тлумачення ч.3 ст.30 ГПК України не може мати виключно казуального характеру (тлумачення з конкретної справи і стосовно конкретного випадку), оскільки це з невідворотністю призведе до того, що в окремих справах якісь категорії спорів, з числа неочевидних в аспекті ч.3 ст.30 ГПК, будуть віднесені до виключної підсудності, а деякі будуть виключені з неї. В підсумку такий підхід створить значну правову невизначеність, яка суперечить меті правосуддя і є неприпустимою. Тому вочевидь, що тлумачення ч.3 ст.30 ГПК України, як і інших правових норм, повинно відбуватися не виключно казуальним шляхом, а з урахуванням принципу правової визначеності, який, в аспекті даного спору, полягає у забезпеченні здатності вірного тлумачення закону пересічною особою.

Встановлюючи підхід до тлумачення правових норм, Європейський суд з прав людини у постанові від 13.07.1995 у справі "Miloslavsky vs United Kingdom" (заява №18139/91), у даному випадку на прикладі (стосовно) змісту терміну "передбачений законом" сформулював наступну умову: положення національного законодавства повинні бути настільки ясними, зрозумілими і визначеними, щоб будь-яка людина, за необхідності скориставшись порадою юриста, могла б повністю зрозуміти зміст закону. Саме цим підходом і повинний керуватися кожний суд при тлумаченні норм права. Зазвичай порада юриста ґрунтується на усталеній практиці застосування судами конкретної правової норми. Норми процесуального права не є виключенням.

Окрім того, Велика Палата Верховного Суду у справі у справі №911/2390/18 (постанова від 16.02.2021) вважає, що словосполучення "з приводу нерухомого майна" у частині третій статті 30 ГПК України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення. Тому до спорів, предметом яких є стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання зобов`язань за договором, який укладений щодо користування нерухомим майном, поширюються норми частини третьої статті 30 ГПК України.

Відповідно до статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

ЦК України при класифікації речей як об`єктів цивільних прав поділяє речі на рухомі і нерухомі.

Відповідно до частини 1 статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Отже, виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані із нерухомим майном.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постановах у справі № 460/4286/16-ц від 23.01.2018 та у справі № 640/16548/16-ц від 16.05.2018, до позовів, що виникають з приводу нерухомого майна, належать, зокрема, позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 Цивільного кодексу України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 Цивільного кодексу України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 Цивільного кодексу України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Згідно з частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на викладене, суд вважає, що спір у даній справі виник з приводу нерухомого майна, оскільки позовні вимоги про стягнення неустойки за невчасне повернення майна з оренди після припинення дії договору мають явний, очевидний, правовий зв`язок із нерухомим майном, що знаходиться за адресою: м.Київ, вул.Дегтярівська, 22, тому даний спір у відповідності до вимог частини третьої статті 30 ГПК України має розглядатись за місцезнаходженням майна, тобто Господарським судом м.Києва.

Водночас, поняття виключної підсудності позбавляє не тільки суд, а і самого позивача в усіх випадках змінювати місце розгляду господарського спору. Відповідно до ч.6 ст.31 Господарського процесуального кодексу України спори між судами щодо підсудності не допускаються, проте, порушення виключної територіальної підсудності матиме прямим правовим наслідком ухвалення рішення з порушенням норм чинного законодавства.

Пунктом 1 частини 1 статті 31 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п`яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п`яти днів після залишення її без задоволення.

З огляду на викладені вище обставини, на місцезнаходження нерухомого майна з приводу якого виник спір, враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду та імперативний припис ч. 3 ст. 30 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд вбачає підстави для направлення позовних матеріалів по справі №906/1241/23 за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Аналіз зазначеної норми міжнародного права свідчить, що обов`язково суд повинен бути встановлений законом, тобто кожен має право на розгляд справи компетентним судом, компетентність якого встановлюється тільки законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі "Zand v. Austria" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів".

Керуючись ст.ст. 30, 31, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

Направити позовні матеріали по справі №906/1241/23 за позовом ТОВ "НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ ФЕРМСЬКИХ МАШИН" до ТОВ "СТАРТПРОМ" про стягнення неустойки у розмірі 20 267,28грн за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва (вул.Б.Хмельницького, 44-В, м.Київ, 01030).

Ухвала набрала законної сили 13.09.2023 та може бути оскаржена у порядку та строки, встановлені статті 256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Соловей Л.А.

1 до матеріалів справи;

2- позивачу код ЄДРПОУ 00239008 (рек);

3- відповідачу (рек);

4-Господарський суд міста Києва код ЄДРПОУ 05379487 (вул. Б. Хмельницького, 44-В, м. Київ, 01030) разом зі справою, після набрання ухвалою законної сили.