Рішення

від 15.09.2023 по справі 927/967/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

15 вересня 2023 року м. Чернігівсправа № 927/967/23

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у порядку спрощеного позовного провадження

Позивач: Фізична особа-підприємець Індик Євген Віталійович ,

код ІПН НОМЕР_1 , АДРЕСА_1

Відповідач: Відкрите акціонерне товариство «Чернігіводбуд»,

код ЄДРПОУ 01037732, вул. Попова, буд. 1, м. Чернігів, 14014

Предмет спору: про стягнення 800 000,00 грн,

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

не викликались,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Індик Євген Віталійович звернувся до суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Чернігівводбуд», у якому позивач просить стягнути з відповідача 800 000,00 грн боргу.

Процесуальні дії у справі.

17.07.2023 позивач подав до суду клопотання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 17.07.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу п`ятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та позивачу у разі наявності заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, заяви із обґрунтуванням своїх заперечень щодо такого розгляду.

Також ухвалою від 17.07.2023 встановлено сторонам строки для подання заяв по суті, а саме:

- відповідачу - п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та позивачу відзиву на позов з доданими до нього документами;

- позивачу - п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання до суду та відповідачу відповіді на відзив з доданими до неї документами;

- відповідачу - п`ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання до суду та позивачу заперечень з доданими до них документами.

19.07.2023 від позивача до суду надійшло клопотання про розгляд справи в порядку наказного провадження, яке ухвалою від 24.07.2023 повернуто позивачу без розгляду у зв`язку з поданням заяви про його відкликання.

Ухвала суду про відкриття провадження у справі від 17.07.2023, направлена на адресу місцезнаходження відповідача (вул. Попова, буд. 1, м. Чернігів, 14014), зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та у позовній заяві, повернулась неврученою на адресу суду з відміткою відділення поштового зв`язку «адресат відсутній за вказаною адресою». Датою проставлення у поштовій довідці такої відмітки є 27.07.2023.

Згідно з п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України відповідач вважається повідомленим про відкриття провадження у справі та встановлення йому строків для подання заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзиву на позов, а днем вручення ухвали від 17.07.2023 є 27.07.2023.

Отже, останнім днем строку для подання відповідачем заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження є 01.08.2023, а відзиву на позов - 11.08.2023.

Крім того, з метою повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі секретарем судового засідання 16.08.2023 на номер телефону відповідача ( НОМЕР_2 ), який зазначений у витягу з ЄДР як засіб зв`язку з цією юридичною особою, було здійснено дзвінок, під час якого оператором було повідомлено, що «даний номер не обслуговується», про що складено довідку від 16.08.2023.

Заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзиву на позов у встановлений строк до суду не надходило.

Згідно з ч. 5, 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.

Згідно з ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором позики від 25.11.2017 в частині повернення коштів у розмірі 800 000,00 грн.

Відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень у встановлений строк до суду не надходило.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Оскільки відповідач не подав відзив у встановлений судом строк, справа вирішується за наявними у ній матеріалами.

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

25.11.2017 між Відкритим акціонерним товариством «Чернігівводбуд» (далі - Позичальник) та Фізичною особою-підприємцем Індиком Євгеном Віталійовичем (далі - Позикодавець) укладено договір позики (далі - Договір) (а.с. 6).

Відповідно до п. 1.1 Договору Позикодавець зобов`язується надати Позичальнику у власність грошові кошти у розмірі 800 000,00 грн, а Позичальник зобов`язується повернути Позикодавцеві таку ж суму грошових коштів.

За умовами п. 2.1, 2.2, 2.3 Договору позика надається шляхом укладення сторонами угоди про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням (новація) від 25.11.2017.

Термін, на який надається позика Позичальнику, становить 3 роки з моменту укладання цього Договору.

Строк, зазначений у п. 2.2 Договору може бути продовжений за згодою Сторін шляхом складання додаткової угоди до цього Договору.

Згідно з п. 3.1, 3.2 Договору після закінчення терміну, зазначеного в п. 2.2 Договору, Позичальник зобов`язаний повернути протягом 10 днів суму в розмірі 800 000,00 грн отриманої позики.

Позика повертається шляхом перерахування на поточний рахунок Позикодавця.

25.11.2017 між Відкритим акціонерним товариством «Чернігівводбуд» (далі - Сторона-1) та Фізичною особою-підприємцем Індиком Євгеном Віталійовичем (далі - Сторона-2) укладено угоду про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням (новація) (далі - Угода) (а.с. 6).

Відповідно до п. 1 Угоди Сторона-1 та Сторона-2 у зв`язку з закінченням строку виконання зобов`язання за векселем серії АА №02109675, виданим Стороною-1 від 25.11.2007 на суму 800 000,00 грн зі строком погашення 25.11.2017 (далі - Вексель), та неможливістю його виконання дійшли згоди про заміну зобов`язання Сторони-1, що випливає з Векселя (далі - «первісне зобов`язання»), новим зобов`язанням.

Первісне зобов`язання припиняється з моменту набрання чинності цією Угодою (п. 2 Угоди).

Ця Угода набирає чинності з моменту її підписання сторонами та її скріплення печатками Сторін (п. 8 Угоди).

Доказів повернення відповідачем позивачу коштів у розмірі 800 000,00 грн матеріали справи не містять.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ВАТ «Чернігівводбуд» з 07.08.2014 перебуває у процесі припинення за рішенням засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи шляхом ліквідації; строк для заявлення кредиторами своїх вимог - до 18.10.2014.

Оцінка суду.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація) (ч. 2 ст. 604 ЦК України).

За приписами ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Щодо заявленої до стягнення основної заборгованості.

За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 251, ч. 1, 5 ст. 254 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

За умовами п. 2.2, 2.3 Договору позика надається відповідачу на три роки з моменту укладання цього Договору і цей строк може бути продовжений шляхом укладення додаткової угоди до Договору.

У п. 3.1 Договору встановлений обов`язок відповідача повернути позику позивачу протягом 10 днів після закінчення строку, зазначеного у п. 2.2 Договору.

Доказів укладення сторонами додаткових угод щодо продовження строку повернення позики суду не надано, а отже відповідач зобов`язаний повернути позивачу позику у розмірі 800 000,00 грн у термін до 07.12.2020, проте своїх зобов`язань за Договором не виконав.

Щодо обраного позивачем способу захисту.

Згідно зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

В силу положень ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У силу приписів ч. 2, 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Отже, згідно з положеннями ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Відтак задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ВАТ «Чернігівводбуд» з 07.08.2014 перебуває у процесі припинення за рішенням засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті її ліквідації (далі - Рішення), строк для заявлення кредиторами своїх вимог - до 18.10.2014.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 110 Цивільного кодексу України (тут і далі - у редакції, чинній на дату прийняття Рішення) юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв`язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.

Статтею 105 Цивільного кодексу України передбачено, що учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов`язані протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення письмово повідомити орган, що здійснює державну реєстрацію. Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється. Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи. До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється. Строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється, не може становити менше двох і більше шести місяців з дня оприлюднення повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи. Кожна окрема вимога кредитора, зокрема щодо сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, розглядається, після чого приймається відповідне рішення, яке надсилається кредитору не пізніше тридцяти днів з дня отримання юридичною особою, що припиняється, відповідної вимоги кредитора.

Таким чином, кожна вимога кредитора має бути розглянута та прийняте рішення, яке надсилається кредитору.

Відповідно до ч. 8 ст. 111 Цивільного кодексу України ліквідаційна комісія (ліквідатор) після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, що включає відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред`явлених кредиторами вимог та результат їх розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи, судом або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.

Виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується, у тому числі за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та іншими коштами, що належить сплатити до державного або місцевого бюджету, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, провадиться у порядку черговості, встановленому статтею 112 цього Кодексу. У разі недостатності в юридичної особи, що ліквідується, коштів для задоволення вимог кредиторів ліквідаційна комісія (ліквідатор) організовує реалізацію майна юридичної особи (ч. 9 ст. 111 Цивільного кодексу України).

Частинами 11, 12 ст. 111 Цивільного кодексу України встановлено, що після завершення розрахунків з кредиторами ліквідаційна комісія (ліквідатор) складає ліквідаційний баланс, забезпечує його затвердження учасниками юридичної особи, судом або органом, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, та забезпечує подання органам доходів і зборів. Майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів (у тому числі за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та іншими коштами, що належить сплатити до державного або місцевого бюджету, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування), передається учасникам юридичної особи, якщо інше не встановлено установчими документами юридичної особи або законом.

Зазначені норми передбачають, що встановлення учасниками юридичної особи, судом або органом, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, строку для заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється, зумовлена необхідністю визначення платоспроможності юридичної особи, що ліквідується, а саме встановлення співрозмірності наявних (заявлених) кредиторських вимог відносно розміру ліквідаційної маси (коштів, іншого майна, що може бути реалізованим для погашення вимог кредиторів). Отже, якщо вартість майна юридичної особи є недостатньою для задоволення вимог кредиторів, юридична особа здійснює всі необхідні дії, встановлені законом про відновлення платоспроможності або визнання банкрутом (ст. 110 Цивільного кодексу України).

Системний аналіз цих правових норм дає підстави для висновку, що складення проміжного ліквідаційного балансу відбувається саме на підставі та з урахуванням вимог, пред`явлених виключно в межах встановленого строку для заявлення кредиторами своїх вимог і полягає у включенні до нього відомостей про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред`явлених в межах строку вимог кредиторів та результати їх розгляду. Такі вимоги кредиторів включаються до проміжного ліквідаційного балансу та на підставі останнього підлягають задоволенню в порядку черговості, встановленому ст. 112 Цивільного кодексу України.

Так, у разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги її кредиторів задовольняються у такій черговості: 1) у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом; 2) у другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов`язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності; 3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов`язкових платежів); 4) у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги. Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредитору цієї черги (ч. 1 ст. 112 ЦК України).

При цьому, не має юридичного значення час фактичного складання та затвердження такого балансу у розрізі включення до нього вимог, що надійшли понад встановлений строк.

Отже, до проміжного ліквідаційного балансу можуть включатися лише кредиторські вимоги, заявлені своєчасно, і при ліквідації платоспроможної юридичної особи на підставі проміжного ліквідаційного балансу відбувається задоволення лише тих вимог кредиторів, які були заявлені своєчасно.

Однак проміжного ліквідаційного балансу ВАТ «Чернігівводбуд» суду не надано, а відтак позивачем не доведено включення до нього спірної заборгованості.

При цьому, норми Цивільного кодексу України передбачають спеціальний порядок задоволення вимог кредиторів, заявлених після спливу строку, встановленого на заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що ліквідується, а саме частиною 4 ст. 112 Цивільного кодексу України зазначено, що вимоги кредитора, заявлені після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією для їх пред`явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідовують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно.

Таким чином, несвоєчасне заявлення кредитором (позивачем) грошових вимог у процедурі добровільної ліквідації боржника (відповідача) не має наслідком їх погашення, а впливає лише на порядок задоволення таких вимог.

У таких правовідносинах заявлення грошових вимог у встановлений строк та після такого строку мають різні юридичні наслідки, що полягають у черговості задоволення таких вимог. Так, спочатку підлягають задоволенню вимоги, заявлені своєчасно, і лише потім, заявлені після встановленого строку (з урахуванням приписів ст. 112 Цивільного кодексу України). Включення до проміжного ліквідаційного балансу кредиторських вимог, заявлених несвоєчасно, та одночасне їх задоволення з вимогами кредиторів, які заявили такі вимоги своєчасно, порушить права та інтереси останніх.

Виходячи із змісту ст. 112 Цивільного кодексу України, у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право до затвердження ліквідаційного балансу юридичної особи звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи. Вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, а також вимоги, які не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується, вважаються погашеними.

Такого способу захисту права стягувача (кредитора) як звернення із вимогами саме про стягнення заборгованості норми статей 104-112 ЦК України не передбачають.

Позивач доказів звернення з відповідними вимогами до ліквідаційної комісії відповідача, а також доказів відмови у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду суду не надав.

Хоча угода про заміну первісного зобов`язанням новим зобов`язанням була укладена сторонами 25.11.2017, тобто після закінчення встановленого строку для заявлення вимог кредиторами, що фактично свідчить про факт визнання відповідачем наявності у нього заборгованості перед позивачем у розмірі 800 000,00 грн, позивачем не обґрунтовано і не доведено порушення його інтересів саме у призмі ч. 4 ст. 112 ЦК України.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суд зазначає, що з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства») Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Конвенцією визнається право людини на доступ до правосуддя, а за її статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тож визначення та обрання ефективного способу є запорукою поновлення порушеного права особи, а у разі такої неможливості - отримання нею відповідного відшкодування.

Тобто ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Отже, завданням суду є вирішення спору, який виник між учасниками справи у найбільш ефективний спосіб з метою запобігання ситуаціям, які б спричинили повторне звернення до суду з іншим позовом або захисту порушеного права в інший спосіб. Тобто вирішення справи в суді має на меті, зокрема, вирішення спору між сторонами у такий спосіб, щоб учасники правовідносин не мали необхідності докладати зайвих зусиль для врегулювання спору повторно, або врегулювання спору у іншій спосіб, або врегулювання іншого спору, який виник у зв`язку із судовим рішенням тощо.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

Прийняття судом рішення про задоволення позову про стягнення з боржника, який перебуває в стані припинення, грошових коштів не свідчить про можливість ефективного захисту порушеного права позивача, оскільки не виключає необхідності в подальшому звернутись до ліквідаційної комісії відповідача щодо визнання його кредиторських вимог, та, у випадку відмови у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду, повторного звернення до суду (постанова Верховного Суду від 05.11.2021 у справі №922/2194/21).

Близькі за змістом правові висновки щодо необхідності звернення з кредиторськими вимогами до ліквідаційної комісії юридичної особи і лише у разі їх невизнання чи ухилення від їх розгляду звернутись до суду з відповідним позовом викладені у постановах Верховного Суду від 27.07.2023 у справі№520/4405/2020, від 10.05.2023 у справі №905/229/21.

Беручи до уваги перебування відповідача у процесі припинення та відсутність доказів звернення до ліквідаційної комісії відповідача з кредиторськими вимогами та відмови у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду, суд доходить висновку, що позивач обрав неефективний спосіб захисту, а звернення позивача з позовом про стягнення коштів з відповідача не виключає необхідності в подальшому звернутись до ліквідаційної комісії відповідача щодо визнання його кредиторських вимог, та, у випадку відмови у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду, повторного звернення до суду.

За наведених обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Суд звертає увагу, що при цьому інтереси позивача можуть бути захищені шляхом стягнення заборгованості у порядку ч. 4 ст. 112 Цивільного кодексу України - за рахунок майна юридичної особи, яку ліквідовують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно, після їх визнання ліквідаційною комісією або після оскарження у судовому порядку відповідної відмови.

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясовано усі питання, винесені на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо судових витрат.

Оскільки у позові відмовлено, судові витрати, понесені позивачем, стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя В.В. Шморгун