Постанова

від 13.09.2023 по справі 759/14761/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/11964/2023

Справа № 759/14761/22

П О С Т А Н О В А

Іменем України

13 вересня 2023 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Мороз Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 травня 2023 року, ухвалене у складі судді Бабич Н.Д. в м. Київ у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа Святошинський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання батьківства та стягнення аліментів,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

У жовтні 2022 року позивач ОСОБА_3 звернулася до суду з даним позовом, просила визнати ОСОБА_1 батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , матір`ю якої є ОСОБА_3 , внести зміни до актового запису № 718 про народження ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , зазначивши батьком ОСОБА_1 , стягувати з ОСОБА_1 на свою користь аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 5000 грн., але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову і до досягнення дитиною повноліття, з подальшою індексацією грошової суми у відповідності до закону.

Заявлені вимоги мотивувала тим, що з вересня 2012 року по квітень 2022 року сторони спільно проживали в квартирі АДРЕСА_1 , мали близькі стосунки без реєстрації шлюбу.

ІНФОРМАЦІЯ_3 у них народився спільний син ОСОБА_5 .

Після того, як позивач вдруге завагітніла у вересні 2021 року, стосунки з відповідачем погіршились, він не бажав народження другої дитини. В зв`язку з неможливістю налагодити нормальні доброзичливі відносини з 19 квітня 2022 року сторони припинили спільне проживання.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 народила дочку ОСОБА_6 , батьком якої є відповідач, відповідач уникає спілкування з позивачем, не цікавиться її життям та життям дітей.

За таких обставин позивач вважає за необхідне встановити батьківство відповідача в судовому порядку, а також стягнути з нього аліменти на утримання дочки. Відповідач має у власності значну кількість рухомого та нерухомого майна зокрема земельні ділянки, що використовується ним для одержання доходів у вигляді орендної плати, і транспортних засобів, які використовуються ним для отримання додаткового доходу у вигляді оплати послуг з перевезення пасажирів таксі, інші непрацездатні особи на його утриманні відсутні.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 10 травня 2023 року позов ОСОБА_3 частково задоволено.

Визнано ОСОБА_1 батьком неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Святошинський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) уповноважено внести зміни до актового запису про народження № 718 від 22 червня 2022 року, вказавши у графі «батько» ОСОБА_1 .

Стягнуто з відповідача на користь позивача аліменти на утримання дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі щомісячно в розмірі 3000 грн., яка щорічно підлягає індексації відповідно до закону, починаючи з 28 жовтня 2022 року і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати 992,40 грн. судового збору, 16302 грн. витрат на проведення експертизи, 10000 грн. витрат на правову допомогу, а також на користь держави судовий збір в розмірі 992,40 грн.

Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Відповідач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення аліментів, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 травня 2023 року частково та ухвалити нове рішення, яким стягнути з нього на користь позивача аліменти в розмірі частини з усіх видів заробітку, починаючи з 28 жовтня 2022 року (з урахуванням проведених стягнень) і до досягнення дитиною повноліття, зменшити суму витрат на правову допомогу 10000 грн., стягнутих з нього на користь позивача.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на зміст ст. 182, 191, 183 СК України, вказував, що одночасно з подачею позову ОСОБА_3 надала довідку з місця роботи відповідача, а він до своїх письмових заперечень надав довідку з пенсійного фонду України, в якому містяться дані по його заробітну плату за період з 2016 року, аналізуючи зміст якої, можна зробити висновок, що середньомісячний заробіток відповідача склав, зокрема, у 2022 році - 5829,88 грн., а згідно довідки № 2007/1 від 20 липня 2022 року ТОВ «Престо» частина заробітної плати (аліменти на утримання сина) становила 1365 грн. при нарахуванні 7000 грн. Сума, яка залишалась відповідачу для власних потреб, становила після утримання податків та аліментів, становила 4226,25 грн. У разі, якщо оскаржуване рішення залишиться без змін, така сума після відрахування аліментів в сумі 3000 грн. буде становити лише 1226,25 грн., яка явно неспроможна задовольнити навіть мінімальні життєві вимоги відповідача.

Вказував, що при виконанні рішення суду законодавець визначає, що загальна сума, що підлягає стягненню, не може перевищувати 50 % заробітної плати боржника. Постановлене рішення фактично залишає його без засобів до існування за межею бідності, порушуючи Європейську Конвенцію про захист прав людини.

Вважав доцільним та справедливим стягнути з нього на користь позивача аліменти в розмірі частини з усіх видів заробітку.

Звертав увагу, що судом, лише виходячи з домовленості між позивачем та адвокатом, було стягнуто з нього 10000 грн. витрат на правову допомогу, однак з чого саме виходив суд, визначаючи таку суму, є незрозумілим, вказана сума є завищеною, з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року № 465 «Питання оплати послуг та відшкодування витрат адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу».

Від позивача ОСОБА_3 в особі представника Яковенко І.М. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Посилалась на те, що відповідач не приймає участі у вихованні та утримання своїх дітей, при цьому має стабільний дохід у вигляді заробітної плати, як офіційної, так і неофіційної, неоподатковуваної частини, що надходить на його два різні карткові рахунки, крім того, має у своїй власності рухоме та нерухоме майна, що використовується ним для одержання додаткового доходу.

Саме наявність у відповідача додаткового доходу, його майновий стан, відсутність участі в утриманні та вихованні дітей стали тими доведеними обставинами, що дали можливість суду дійти висновків про стягнення з нього аліментів у твердій грошовій сумі в розмірі 3000 грн. на місяць. При цьому суд врахував, що відповідач має зобов`язання по сплаті аліментів на утримання старшого сина, і зменшив заявлений розмір аліментів до 3000 грн.

Наголошувала, що визначення способу стягнення аліментів у твердій грошовій сумі або в частці від доходу залежить тільки від вибору одержувача аліментів, і для визначення розміру аліментів в твердій грошовій сумі не має значення, що платник аліментів отримує заробіток (дохід) повністю або частково в іноземній валюті, чи має нерегулярний, мінливий дохід, або одержує частину доходу в натурі.

Вказувала, що відповідач в апеляційній скарзі маніпулює поняттями заробітної плати/заробітку/доходу. Розуміючи, що у довідці з пенсійного фонду можуть бути відображені лише доходи особи, оподатковані єдиним соціальним внеском, він посилається на інформацію з цієї довідки як на обґрунтування низького рівня заробітку. До того ж апелянт посилається на довідку ТОВ «Престо» № 2007/1 від 20 липня 2022 року, в якій начебто встановлено, що чверть від його зарплати становить 1365 грн., яка в матеріалах справи відсутня.

Наводила правові висновки Верховного Суду, згідно яких положення ст. 81, 181 СК України вказують на необхідність визначення розміру аліментів від доходу платника, а не лише його заробітку.

Вважала, що відповідач безпідставно просить зменшити суму витрат на правову допомогу до розміру оплати витрат адвокатів, що надають безоплатну вторинну правову допомогу, в порушення ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України відповідач не заявляв клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції, хоча заява позивача про судові витрати подана до суду ще 07 квітня 2023 року, а обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, які підлягають розподілу між сторонами.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позовні вимоги про встановлення батьківства, суд першої інстанції виходив із вірогідності підтвердження біологічного батьківства ОСОБА_1 відносно ОСОБА_4 за результатами експертизи, що складає величину не менше 99,99 %, в даній частині судове рішення ніким не оскаржується і не є предметом апеляційного перегляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення суду першої інстанції в частині стягнення аліментів та стягнення витрат на правничу допомогу, що оскаржується, вказаним вимогам закону відповідає.

Частково задовольняючи позов ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_1 на її користь аліментів на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі 3000 грн., суд першої інстанції виходив із того, що неповнолітня дитина сторін проживає разом із позивачем та перебуває на її утриманні, відповідач допомоги на утримання дитини не надає, за рішенням суду з нього на користь позивача стягуються аліменти на утримання сина в розмірі частини заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, враховуючи майновий стан відповідача, його доходи, ті обставини, що він за рішенням суду вже сплачує аліменти на утримання сина, суд прийшов до висновку, що з відповідача повинні стягуватися аліменти в розмірі 3000 грн. щомісячно.

Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Судом встановлено, що сторони у справі ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є батьками двох дітей, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а. с. 31), та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відомості про батька при народженні дитини були записані зі слів матері згідно ст. 135 СК України (а. с. 26 - 27).

Згідно довідки ТОВ «Престо» від 21 липня 2022 року № 2107/22, ОСОБА_1 працює у ТОВ «Престо» водієм автотранспортних засобів відділу логістики ЦРУ з 12 грудня 2016 року по теперішній час (а. с. 17).

На а. с. 20 - 24 знаходиться інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 12 жовтня 2022 року за запитом щодо фізичної особи ОСОБА_1 , згідно якої ОСОБА_1 є співвласником земельної ділянки з кадастровим номером 5925383000:02:002:1147 пл. 0,525 га., земельної ділянки з кадастровим номером 5925383000:02:002:0103 пл. 0,8357 га., земельної ділянки з кадастровим номером 5925383000:02:002:1008 пл. 5,5995 га. (знаходиться в оренді ТОВ «Агрофірма ім. Шевченко» зі сплатою орендної плати в розмірі 5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за адресою Сумська область, Шосткинській район, власником земельної ділянки з кадастровим номером 5925353000:15:000:0322 пл. 0,3001 га., земельної ділянки з кадастровим номером 5925355300:05:000:0322 пл. 0,1184 га., земельної ділянки з кадастровим номером 5925355300:09:000:0063 пл. 1,5448 га. (знаходяться в оренді ТОВ «Контракт плюс» зі сплатою орендної плати в розмірі 5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за адресою Сумська область, Шосткинській район, співвласником 20/100 квартири за адресою АДРЕСА_1 пл. 134,5 кв.м., власником земельної ділянки з кадастровим номером 1820955100:01:001:1887 пл. 0,144 га. для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою АДРЕСА_3 , а також житлового будинку АДРЕСА_3 за вказаною адресою.

Під час розгляду даної справи, 27 лютого 2023 року, земельна ділянка з кадастровим номером 1820955100:01:001:1887 пл. 0,144 га. для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд була відчужена ОСОБА_1 на підставі договору дарування на користь ОСОБА_8 , також 12/100 частин квартири за адресою АДРЕСА_4 -а була відчужена ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу на користь ОСОБА_8 , (а. с. 125 - 126).

На а. с. 66 - 67 знаходиться копія індивідуальних відомостей Пенсійного фонду України щодо ОСОБА_1 від 20 липня 2022 року, в яких наявна інформація про отримання відповідачем доходу у вигляді заробітної плати у ТОВ «Престо» та ТОВ «Наш сервіс», і який за 2021 рік склав 80013,02 грн., а за три місяці 2022 року - 17489,65 грн.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 26 вересня 2022 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 стягуються аліменти на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в розмірі частки заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 21 липня 2022 року і до досягнення дитиною повноліття (а. с. 68 - 73).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно із ч. 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Згідно ч. 7, 8 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї

Згідно зі ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до положень ст. 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до положень ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, приймаючи до уваги обов`язок обох батьків утримувати до повноліття своїх дітей, повноцінно забезпечувати їх інтереси, врахувавши майновий стан відповідача, його доходи, ті обставини, що він за рішенням суду вже сплачує аліменти на утримання сина, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення аліментів з відповідача на її користь в твердій грошовій сумі в розмірі 3000 грн.

Зазначений розмір аліментів, на думку апеляційного суду, є справедливим, достатнім та таким, що враховує як інтереси дитини, так і платника аліментів.

Є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що загальна сума, яка підлягає стягненню під час примусового виконання рішення, не може перевищувати 50 % заробітної плати боржника, з огляду на положення ч. 3 ст. 70 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами. Це обмеження не поширюється на відрахування із заробітної плати у разі відбування боржником покарання у виді виправних робіт і стягнення аліментів на неповнолітніх дітей. У таких випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70 відсотків.

Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, з посиланням на довідку № 2007/1 від 20 липня 2022 року, виданою ТОВ «Престо», щодо розміру заробітної плати відповідача 7000 грн., зважаючи на відсутність такої довідки в матеріалах справи, і в зв`язку з вищенаведеним не оцінює доводи відповідача, що після оподаткування та утримання аліментів у власності ОСОБА_1 залишаються кошти в розмірі лише 1226,25 грн., що є явно неспроможним задовольнити навіть мінімальні життєві потреби.

Апеляційний суд відхиляє посилання відповідача в апеляційній скарзі на відомості з пенсійного фонду України як доказ отримуваного ним низького рівня доходу, оскільки у вказаній довідці відображені лише доходи особи, що оподатковані єдиним соціальним внеском, і не зазначаються інші види доходів.

Апеляційний суд враховує правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року в справі № 760/4569/18-ц (провадження № 61-45100сво18), згідно яких положення статті 81 СК України та частини третьої статті 181 СК України вказують на необхідність визначення розміру аліментів від частки доходу платника, а не його заробітку. Звуження ж змісту норм закону за допомогою положень підзаконних нормативно-правових актів є неприпустимим. При цьому зміст положень Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб включає до поняття «заробітку» також і виплати, які заробітною платою не є, зокрема доходи від підприємницької діяльності, кооперативів, тощо, що свідчить про більш широке тлумачення змісту поняття «заробіток», ніж виплати, які виплачуються в межах трудових правовідносин.

Враховуючи вищевикладене, відповідачем не спростовано факту отримання ним доходу від належного йому на праві власності нерухомого майна у вигляді орендної плати в розмірі 5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що підтверджується наявною в матеріалах справи інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 12 жовтня 2022 року, та не доведено неможливості сплати аліментів на утримання дитини у визначеному судом розмірі 3000 грн. щомісячно.

Апеляційний суд приймає до уваги, що ст. 182 СК України прямо передбачає врахування при визначенні розміру аліментів наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, що і було правомірно зроблено судом першої інстанції.

Також апеляційний суд враховує, що відповідач ОСОБА_9 фактично просить зменшити розмір аліментів шляхом зміни способу їх стягнення (з твердої грошової суми на частку від доходу), що прямо суперечить вимогам ст. ч. 3 ст. 181 СК України, оскільки право вибору способу стягнення аліментів належить виключно тому з батьків, разом з яким проживає дитина (стягувачу аліментів).

З урахуванням наведеного, апеляційний суд не вбачає підстав для зменшення/зміни розміру аліментів на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зазначеному відповідачем розмірі частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача.

Разом із тим, розмір аліментів, визначений судом, не вважається незмінним, відтак відповідно до ст. 192 СК України розмір аліментів може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Відтак, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги про неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.

При цьому апеляційний суд враховує, що в апеляційній скарзі відповідач лише наводить загальні підстави для скасування рішення, передбачені ст. 376 ЦПК України, однак не зазначає, в чому саме, на його думку, вони полягають.

Крім того, судом першої інстанції було вирішено питання про розподіл судових витрат та стягнуто з відповідача на користь позивача 10000 грн. витрат на правничу допомогу.

Перевіряючи правильність висновків суду першої інстанції в наведеній частині, апеляційний суд виходить із наступного.

Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною другою статті 141 ЦПК України встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Тобто у ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), де Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Ці висновки узгоджуються з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року, у постановах від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) та від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19).

Розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації.

Відповідно до статей 1, 26, 27, 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги, за яким, зокрема, клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

У статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування іншою стороною витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу зменшення відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

На а. с. 32 - 33 знаходиться копія договору доручення про надання правової допомоги, укладеного 03 травня 2022 року ОСОБА_3 з адвокатом Яковенко І.М., за умовами розділу ІІІ якого гонорар адвоката складається з суми вартості послуг, що узгоджені сторонами та зазначені у відповідному додатку до цього договору. Факт наданих послуг підтверджується актом наданих послуг, що є невід`ємною частиною цього договору. Гонорар сплачується готівкою або здійснюється у безготівковому порядку на рахунок адвоката.

В квітні 2023 року ОСОБА_3 подала до суду заяву щодо судових витрат, в якій просила, серед іншого, стягнути з відповідача на свою користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15000 грн., до якої долучила копію акту прийому-передачі наданих послуг на виконання умов договору доручення про надання правової допомоги від 03 травня 2022 року та квитанції до прибуткового касового ордера № 3103/23 від 31 березня 2023 року.

З наведених документів вбачається, що 31 березня 2023 року адвокатом Яковенко І.М. та ОСОБА_3 складено акт прийому-передачі наданих послуг на виконання умов договору доручення про надання правової допомоги від 03 травня 2022 року, згідно даного акту за період з 01 вересня 2022 року по 31 березня 2023 року адвокатом надано клієнтові правової допомоги на загальну суму 15000 грн., зокрема збирання доказів щодо встановлення батьківства ОСОБА_1 щодо ОСОБА_4 , підготовка тексту позову про встановлення батьківства та стягнення аліментів, підготовка тексту клопотання про призначення молекулярно-генетичної експертизи - 10000 грн., консультування клієнта з процесуальних питань та порядку проведення експертизи під час розгляду справи - 5000 грн., всього 15000 грн. (а. с. 112).

Згідно квитанції до прибуткового касового ордера № 3103/23 від 31 березня 2023 року, адвокатом Яковенко І.М. прийнято від ОСОБА_3 15000 грн. на підставі договору доручення про надання правової допомоги від 03 травня 2022 року (а. с. 113).

Крім того, в позові ОСОБА_3 попередньо визначено суму витрат на правничу допомогу в очікуваному розмірі 15000 грн., разом із тим, відповідач, подаючи відзив на позовну заяву, не скористався правом заявити клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, та не заперечував проти їх стягнення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 також не доведено неспівмірності витрат на правничу допомогу, а доводи відповідача в цій частині зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції та відхиляються апеляційним судом.

Аргументи ОСОБА_1 , що сума витрат на правничу допомогу є завищеною з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року № 465 «Питання оплати послуг та відшкодування витрат адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу», є необґрунтованими, оскільки надана позивачу професійна правнича допомога надавалася не в порядку, визначеному Законом України «Про безоплатну правову допомогу».

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в рішенні суду першої інстанції, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних по суті висновків суду.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 травня 2023 року в частині стягнення аліментів залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови виготовлено 14 вересня 2023 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.