Рішення

від 15.09.2023 по справі 280/4685/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2023 року Справа № 280/4685/23 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Садового І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовною заявою Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (просп. Соборний, буд. 75, оф. 226, м. Запоріжжя, 69002; код ЄДРПОУ 20508338)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕНБЕСТ» в особі Запорізької філії Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕНБЕСТ» (вул. Горького, буд. 115, м.Запоріжжя, 69002; код ЄДРПОУ 33947361)

про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені,

ВСТАНОВИВ:

28.06.2023 до Запорізького окружного адміністративного суду засобами поштового зв`язку надійшов адміністративний позов Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕНБЕСТ» в особі Запорізької філії Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕНБЕСТ» (далі відповідач, Запорізька філія ТОВ «ВЕНБЕСТ»), в якому позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача суму адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2022 році у розмірі 73 960,52грн.

Ухвалою суду від 28.06.2023 позовну заяву було залишено без руху на підставі ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), позивачу було надано 10-денний строк з дня отримання вказаної ухвали для усунення недоліків позовної заяви. Позивачем усунено недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 07.08.2023 відкрито провадження у справі №280/4685/23, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення та виклику сторін.

У зв`язку з розглядом справи в порядку письмового провадження, відповідно до вимог частини 4 статті 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Обґрунтування позовних вимог викладено в позовній заяві від 26.06.2023 (вх.№27099 від 28.06.2023). Зокрема, з посиланням на приписи частини 8 статті 69 Господарського кодексу України, Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 № 875-ХІІ (далі Закон України № 875-ХІІ), Постанови Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №70 «Про порядок сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів» (далі Постанова №70) зазначено, що відповідно до Розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік, середньооблікова кількість штатних працівників, що працювали у відповідача, за звітний період складала 98 осіб. Таким чином, середньооблікова кількість осіб з інвалідністю, відповідно до нормативу, встановленого Законом України № 875-ХІІ, у Запорізької філії ТОВ «ВЕНБЕСТ» повинна складати 4 особи. Водночас наголошено, що середньооблікова кількість осіб з інвалідністю у роботодавця склала 3 осіб, що є меншим ніж встановлено нормативом, а тому відповідно до статті 20 Закону України № 875-ХІІ відповідач повинен сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 70038,42грн. Крім того зазначено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені, яка згідно із Порядком нарахування пені та її сплати, затвердженого наказом Мінпраці від 15.05.2007 №223, починає нараховуватись з наступного дня граничного строку сплати. Зауважено, що пеня за невиконання нормативу щодо працевлаштування осіб з інвалідністю у поданій до суду позовній заяві розрахована на дату її подання та становить 3 922,10 грн. На підставі викладеного, а також враховуючи, що відповідачем всупереч вимогам чинного законодавства суми адміністративно-господарських санкцій та пені у добровільному порядку не сплачено позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 73 960,52 грн.

Заперечення проти позовних вимог викладено у відзиві на позовну заяву (вх.№35734 від 16.08.2023). Зокрема зазначено, що застосовуючи адміністративно-господарські санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2022 році, позивач не врахував, що Запорізька філія ТОВ «ВЕНБЕСТ» є суб`єктом охоронної діяльності, правовий статус якого визначається та регулюється спеціальним Законом України «Про охорону діяльність» від 22.03.2012 № 4616-VI, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон № 4616-VI). Водночас, з посиланням на висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладені у постанові від 06.10.2022 по справі № 826/14088/16 вказано, що норматив робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю суб`єктами охоронної діяльності встановлюється частиною шостою статті 11 Закону №4616-VI, норма якої є спеціальною відносно статті 19 Закону України №875-ХІ. У зв`язку з цим правопорушенням у сфері господарювання для суб`єктів охоронної діяльності є невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, який повинен розрахуватись виходячи з кількості штатних працівників, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони, а не з середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу (осіб), як передбачено статтею 19 Закону України №875-ХІ. На підставі викладеного зауважено, що для визначення наявності або відсутності правопорушення підлягають застосуванню норми Закону №4616-VI. Разом з тим зазначено, що Запорізькою філією ТОВ «ВЕНБЕСТ» у 2022 році в повному обсязі виконано норматив робочих місць, виходячи з кількості штатних працівників, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони за 2022 рік, а тому підстави для стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені відсутні. Враховуючи вищевикладене відповідач просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.

Відповідно до Розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2022 році по Запорізькій філії ТОВ «ВЕНБЕСТ»

середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за рік 98 осіб;

середньооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність 3 особи;

норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю 4 особи;

фонд оплати праці штатних працівників 6863 765,63грн.;

середня річна заробітна плата штатного працівника 70 038,42грн.;

кількість робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами з інвалідністю для роботодавців, у яких працює 26 осіб і більше, 1 робоче місце;

сума коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю 70 038,42грн..

Розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік, направлений через електронний кабінет Запорізькій філії ТОВ «ВЕНБЕСТ» на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України, що підтверджується квитанцією від 17.04.2023 (а.с.3 зворотній бік).

У зв`язку з несплатою відповідачем суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2022 році у добровільному порядку, позивач звернувся з даним позовом до суду, в якому просить стягнути з відповідача суму адміністративно-господарських санкції та пені за їх несвоєчасну сплату в загальному розмірі 73 960,52грн.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів частини 2 статті 2 КАС України, відповідно до яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантії їх рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначає Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 № 875-ХІІ.

Згідно з частиною 1 статті 17 Закону України №875-XII з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення особи з інвалідністю на іншу роботу без її згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров`я перешкоджає виконанню професійних обов`язків, загрожує здоров`ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров`я осіб з інвалідністю (частина 3 статті 17 Закону України №875-XII).

Відповідно до положень частини 1 статті 18 Закону України №875-XII забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно з частиною 1 статті 19 Закону України №875 для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Частиною 2 статті 19 Закону України №875 передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до частини 4 статті 19 Закону України №875-XII виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Згідно з частиною 6 статті 19 Закону №875-XII Пенсійний фонд України у порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, надає Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю інформацію:

про створення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю;

необхідну для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті.

Частинами 11 та 12 статті 19 Закону України №875-XII передбачено, що Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону.

Розрахунок надсилається у формі електронного документа через електронні кабінети підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України у формі та порядку, визначених Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю спільно з Пенсійним фондом України.

Згідно з частинами 1-2 статті 20 Закону України №875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Відповідно до частин 4, 5 статті 20 Закону України №875-XII адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.

Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю, його відділення мають право захищати свої права та законні інтереси, у тому числі в суді (частина 10 статті 20 Закону України №875-XII).

З аналізу норм Закону України №875-XII вбачається, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця, натомість вимагає від нього вжиття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, визначених у статті 18 Закону України №875-XII.

При цьому, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій суд виходить із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій, та враховує, що елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками.

Згідно з частиною 1 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визначаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у частині 1 статті 239 Господарського кодексу України вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону України № 875-ХІІ.

Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Так, Запорізька філія ТОВ «ВЕНБЕСТ» є юридичною особою та відноситься до категорії суб`єктів підприємницької діяльності, яким встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю.

Водночас, судом встановлено, що згідно з офіційними відомостями, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Запорізька філія ТОВ «ВЕНБЕСТ» є відокремленим підрозділом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕНБЕСТ», видами діяльності якого, зокрема є: 80.20 Обслуговування систем безпеки (основний), 43.21 Електромонтажні роботи, 80.10 Діяльність приватних охоронних служб (а.с.23).

Здійснення відповідачем господарської діяльності, пов`язаної з наданням послуг з охорони власності та громадян, підтверджується також наданими відповідачем Статутом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕНБЕСТ» та Положенням про Запорізьку філію Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕНБЕСТ» (а.с.35-50).

Суд звертає увагу, що охоронна діяльність є ліцензованим видом діяльності, що встановлює для суб`єкта господарської діяльності зобов`язання дотримання організаційних, кадрових та технологічних вимог, передбачених Ліцензованими умовами провадження охоронної діяльності, зокрема щодо вимог до персоналу охорони не мати обмежень за станом здоров`я для виконання функціональних обов`язків.

Так, з метою здійснення господарської діяльності у сфері надання послуг з охорони власності і громадян, Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕНБЕСТ» отримано ліцензію Міністерства внутрішніх справ України серії АГ №503346 від 10.02.2011 (а.с.51).

Нормативно-правовим документом, який визначає організаційно-правові принципи здійснення господарської діяльності у сфері надання послуг з охорони власності та громадян є Закон України «Про охоронну діяльність» від 22.03.2012 № 4616-VI, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, відповідно до статті 11 якого персоналом охорони можуть бути дієздатні громадяни України, які досягли 18-річного віку, пройшли відповідне навчання або професійну підготовку, уклали трудовий договір із суб`єктом господарювання та подали документи.

Працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється суб`єктом охоронної діяльності згідно з чинним законодавством виходячи з кількості штатних працівників, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони (частина 6 статті 11 Закону № 4616-VI).

Таким чином, між частиною 6 статті 11 Закону №4616-VI та положеннями Закону України № 875-ХІІ, які мають однакову юридичну силу, наявна колізія в регулюванні спірних правовідносин.

Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас, Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 03.10.1997 №4-зп у справі №18/183-97 про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».

Питання застосування Закону №4616-VI та Закону України №875-ХІ у подібних правовідносинах раніше вже розглядалося судом касаційної інстанції.

Так, у постановах від 18.09.2018 у справі № 818/466/16, від 02.04.19 у справі № 808/1547/16 Верховний Суд дійшов висновку про те, що норматив робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю суб`єктами охоронної діяльності встановлюється частиною шостою статті 11 Закону №4616-VI, норма якої є спеціальною відносно статті 19 Закону України № 875-ХІ. У зв`язку з цим правопорушенням у сфері господарювання для суб`єктів охоронної діяльності є невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, який повинен розрахуватись виходячи з кількості штатних працівників, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони, а не з середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу (осіб), як передбачено статтею 19 Закону України № 875-ХІ; для визначення наявності або відсутності правопорушення підлягають застосуванню норми Закону №4616-VI.

Вказані висновки підтримані і Верховним Судом у постанові від 06.10.2020 у справі № 826/14088/16.

Таким чином, у спірних правовідносинах норми Закону України «Про охоронну діяльність» щодо врегулювання особливостей обрахування кількості штатних працівників для мети працевлаштування інвалідів, є спеціальними відносно статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

З огляду на вищевикладене, суд зауважує, що відповідно до Закону №4616-VI правопорушенням у сфері господарювання для суб`єктів охоронної діяльності є невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, який повинен розраховуватись виходячи з кількості штатних працівників, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони, а не з середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу (осіб), як передбачено статтею 19 Закону України № 875-ХІ, для визначення наявності або відсутності правопорушення підлягають застосуванню норми Закону України «Про охоронну діяльність».

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.09.2018 у справі № 818/466/16 та від 02.04.2019 у справі №808/1547/16.

Враховуючи, що згідно з наданим до матеріалів справи штатним розписом Адміністративно-управлінського апарату та виробничого персоналу Запорізької філії ТОВ «ВЕНБЕСТ» за жовтень 2022 року кількість штатних працівників облікового складу (осіб) становила 121 особа, з яких 63 працівники задіяні безпосередньо у виконанні заходів охорони та 58 працівників не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони, суд дійшов висновку, що норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю у відповідача повинен складати 3 робочих місць (4 відсотки від кількості штатних працівників, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони).

Так, на підтвердження виконання Запорізькою філією ТОВ «ВЕНБЕСТ» нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2022 році, відповідачем до матеріалів справи надано копії розпорядчих документів (наказів, витягів з наказів, розпоряджень) щодо прийняття на роботу осіб з інвалідністю та копії документів про встановлення таким особам інвалідності (а.с.53-59).

Крім того, факт виконання Запорізькою філією ТОВ «ВЕНБЕСТ» нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2022 році у кількості 3 робочих місць підтверджується й наданим позивачем розрахунком сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік (а.с.3).

Враховуючи вищевикладене у сукупності, дослідивши надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що такі у своїй сукупності підтверджують виконання Запорізькою філією ТОВ «ВЕНБЕСТ» нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2022 році, а тому обов`язок щодо сплати адміністративно-господарських санкцій у відповідача відсутній.

Суд зазначає, що передбачена частиною 1 статті 20 Закону України №875-XII міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування таких осіб, або 2) в разі безпідставної відмови у працевлаштуванні особи з інвалідністю, яка звернулась до роботодавця самостійно чи була направлена до нього державною службою зайнятості.

Враховуючи те, що відповідачем виконані вимоги чинного законодавства України щодо виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2022 році, а доказів того, що відповідач не створив робочі місця для таких осіб чи відмовляв їм у прийнятті на роботу позивачем не надано суд дійшов висновку, що в його діях відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена передбачена частиною 1 статті 20 Закону України №875-XII відповідальність.

Частиною 1 статті 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Оскільки твердження позивача про порушення відповідачем вимог Закону України №875-XII та правомірність застосування адміністративно-господарських санкцій спростовується наданими до матеріалів справи письмовими доказами, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог розподіл судових витрат в порядку статті 139 КАС України судом не проводиться.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8-10, 14, 90, 139, 143, 241-246, 250 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (просп. Соборний, буд. 75, оф. 226, м. Запоріжжя, 69002; код ЄДРПОУ 20508338) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕНБЕСТ» в особі Запорізької філії Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕНБЕСТ» (вул. Горького, буд. 115, м. Запоріжжя, 69002; код ЄДРПОУ 33947361) про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені, - відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 15.09.2023.

Суддя І.В.Садовий