Рішення

від 14.09.2023 по справі 320/10257/20

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2023 року № 320/10257/20

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Балаклицького А.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейдом-сервіс" до Козинської селищної ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Трейдом-сервіс" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Козинської селищної ради, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради від 13.03.2020 №10;

- зобов`язати Козинську селищну раду з метою затвердження індивідуальних технологічних нормативів використання питної води погодити (встановити) Поточні індивідуальні технологічні нормативи використання питної води ТОВ "Трейдом-сервіс" на 2020-2025 роки.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив про необґрунтованість прийнятих рішень, відсутності підстав для їх прийняття, а також зловживання відповідачем своїми правами при прийнятті оскаржуваних рішень.

Ухвалою суду від 30 листопада 2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк для надання відзиву на позовну заяву.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався, відзив до суду не надав. Відтак, суд розглядає справу на підставі наявних документів.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

20.01.2020 закінчився термін дії Дозволу на спеціальне водокористування від 20.01.2017 року, який був виданий ТОВ «Трейдом - Сервіс». Вказаний дозвіл надавав право забору води у відповідних обсягах та постачання мешканцям котеджного містечка «Сосновий Бір», яке розташовано на території смт. Козин Обухівського району Київської області.

Попередньо погодивши поточні індивідуальні технологічні нормативи використання питної води в Департаменті екології та природних ресурсів Київської ОДА та Держводагенстві України, позивач листом від 27.12.19 №279 звернувся до Козинської селищної ради щодо погодження (встановлення) «Поточні індивідуальні технологічні нормативи використання питної води ТОВ «Трейдом - Сервіс».

Виконавчий комітет Козинської селищної ради рішенням від 16.01.2020 року № 3 відмовив Товариству у погодженні (встановленні) «Поточні індивідуальні технологічні нормативи використання питної води, згідно наданого розрахунку», мотивуючи, невідповідність обсягів водовідведення від Товариства до очисних споруд ТОВ «Агробудівник», які надано останнім за попередні періоди, в тому числі 2018 рік.

27.01.2020 позивач листом № 6 повторно подав погодження (встановлення) поточні індивідуальні технологічні нормативи використання питної води ТОВ «Трейдом - Сервіс», з відповідними запереченнями та обґрунтуваннями.

Виконавчий комітет Козинської селищної ради рішенням від 13.03.2020 року №10 відмовив позивачу у погодженні (встановленні) «Поточні індивідуальні технологічні нормативи використання питної води» (надалі - Поточні ІТНВПВ), згідно наданого розрахунку, мотивуючи невідповідність обсягів водовідведення від Товариства до лісних споруд ТОВ «Агробудівник».

Вважаючи прийняті рішення необґрунтованими та незаконними, позивач звернувся до суду із даним позовом, при вирішенні якого суд виходить із наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Водного кодексу України водокористування - використання вод (водних об`єктів) для задоволення потреб населення, промисловості, сільського господарства, транспорту та інших галузей господарства, включаючи право на забір води, скидання стічних вод та інші види використання вод (водних об`єктів).

Пунктом 9 частини 1 статті 44 Водного кодексу України передбачено, що водокористувачі зобов`язані здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу.

Статтею 49 Водного кодексу України, визначено, що спеціальне водокористування є платним та здійснюється на підставі дозволу на спеціальне водокористування.

Дозвіл на спеціальне водокористування видається територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства.

Видача (переоформлення, видача дубліката, анулювання) дозволу на спеціальне водокористування здійснюється безоплатно.

Подання юридичною або фізичною особою, фізичною особою - підприємцем заяви про одержання (переоформлення, одержання дубліката, анулювання) дозволу на спеціальне водокористування та відповідних документів, а також видача (відмова у видачі, переоформлення, видача дубліката, анулювання) їй цього дозволу здійснюються в паперовій або електронній формі.

Для одержання дозволу на спеціальне водокористування юридична або фізична особа, фізична особа - підприємець звертається до органів, зазначених у частині другій цієї статті, із заявою, до якої додаються:

обґрунтування потреби у воді з помісячним нормативним розрахунком водокористування і водовідведення;

опис та схема місць забору води та скиду зворотних вод;

нормативи гранично допустимого скидання (гдс) забруднюючих речовин у водні об`єкти із зворотними водами (з розрахунком на кожний випуск (скид) окремо);

затверджені індивідуальні технологічні нормативи використання питної води (для підприємств та організацій житлово-комунального господарства, суб`єктів господарювання, які надають послуги з централізованого водопостачання та/або водовідведення, житлово-експлуатаційних підприємств та організацій);

копія правовстановлюючих документів на водні об`єкти (для орендарів водних об`єктів).

Зазначений перелік документів є вичерпним.

Видача або надання відмови у видачі дозволу на спеціальне водокористування здійснюється протягом 30 календарних днів з дня надходження заяви та документів, необхідних для видачі дозволу.

Дозвіл на спеціальне водокористування анулюється з підстав, визначених статтею 55 цього Кодексу.

У дозволі на спеціальне водокористування встановлюються ліміт забору води, ліміт використання води та ліміт скидання забруднюючих речовин. У разі настання маловоддя ці ліміти можуть бути зменшені органом, що видав дозвіл, без коригування дозволу на спеціальне водокористування.

Порядком видачі дозволів на спеціальне водокористування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №321 від 13.03.2002 (із змінами та доповненнями, далі - Порядок), визначено процедуру видачі юридичним і фізичним особам (далі - водокористувачі) дозволів на спеціальне водокористування (забір води з водних об`єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання у водні об`єкти забруднюючих речовин, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів).

Пунктом 3 указаного Порядку передбачено, що видача (відмова у видачі, переоформлення, видача дубліката, анулювання) дозволу на спеціальне водокористування здійснюється відповідно до Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності».

Правові та організаційні засади функціонування дозвільної системи у сфері господарської діяльності, встановлення порядку діяльності дозвільних органів, уповноважених видавати документи дозвільного характеру, та адміністраторів визначає Закон України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» (далі - Закон № 2806-IV, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

За приписами абзацу 5 частини 1 статті 4 Закону № 2806-IV виключно законами, які регулюють відносини, пов`язані з одержанням документів дозвільного характеру, встановлюється вичерпний перелік підстав для відмови у видачі, переоформлення, анулювання документа дозвільного характеру.

Індивідуальні технологічні нормативи використання питної води розробляються та затверджуються згідно «Порядку розроблення та затвердження технологічних нормативів використання питної води», який затверджений Наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 15.11.2004 N 205. (надалі - Порядок).

Згідно п. 11 Порядку, Поточні ІТНВПВ підприємства розробляються за методиками розробки поточних ІТНВПВ та/або за галузевими ТНВПВ, та погоджуються зокрема структурним підрозділом органу виконавчої влади, обласної, державної адміністрацій з питань охорони навколишнього природного середовища та територіальним органом Держводагентства України, і затверджуються органами місцевого самоврядування на строк до 5 років.

Як встановлено судом під час розгляду справи, на виконання вимог вищевказаних нормативно - правових актів, з метою отримання нового дозволу на спеціальне водокористування, спеціалізованою організацією - ТОВ Спеценергокомплекс» (ЄДРПОУ 37617639), на замовлення позивача, було розроблено «Поточні індивідуальні технологічні нормативи використання питної води ТОВ «Трейдом - Сервіс».

Попередньо погодивши Поточні ІТНВПВ в Департаменті екології та природних ресурсів Київської ОДА та Держводагенстві України, ТОВ «Трейдом - Сервіс» листом від 127.12.19 №279, звернулося до Козинської селищної ради, щодо погодження (встановлення) «Поточні індивідуальні технологічні нормативи використання питної води ТОВ «Трейдом - Сервіс».

Рішенням виконавчого комітету Козинської селищної ради від 16.01.2020 року № 3 відмовлено Товариству у погодженні (встановленні) «Поточні індивідуальні технологічні нормативи використання питної води, згідно наданого розрахунку». Вказане рішення мотивовано невідповідністю обсягів водовідведення від позивача до очисних споруд ТОВ «Агробудівник», які надано останнім за попередні періоди, в тому числі 2018 рік.

Суд зауважує, що Порядком встановлено, що Поточні ІТНВПВ затверджуються органами місцевого самоврядування на строк до 5 років, тобто на майбутній період часу, з урахуванням відповідних обсягів використання води у відповідний період (у випадку ТОВ «Трейдом - Сервіс» на 2020- 2025 роки).

В свою чергу, вимоги Порядку не передбачають відмову в затвердженні (встановленні) поточних ІТНВПВ на відповідний (майбутній) період, з підстав різниці обсягів фактичного користування (в тому числі водовідведення) за минулі періоди.

Однак, повторно звернувшись до відповідача, позивачу рішенням №10 від 13.03.2020 року було повторно відмовлено у погодженні (встановленні) «Поточні індивідуальні технологічні нормативи використання питної води». Вказане рішення було вмотивоване невідповідністю обсягів водовідведення від Товариства до лісних споруд ТОВ «Агробудівник».

Суд зазначає, що п. 3 Порядку передбачено вичерпний перелік підстав для перегляду поточних ІТНВПВ або внесення до них змін, зокрема:

- зміни в чинному законодавстві;

-закінчення терміну дії поточних ІТНВПВ;

- зміна технології виробництва, зміни в технічному стані та кількості мереж і споруд водопостачання та водовідведення, оснащенні абонентів засобами обліку;

-висновки Державної інспекції з енергозбереження про фактичний стан обліку і ефективного використання питної води.

Як свідчить зміст оскаржуваних рішень, жодний з перелічених переліків підстав у відмовах Козинської селищної ради не вказаний.

До того ж, суд враховує що Поточні ІТНВПВ, розроблені для ТОВ «Трейдом - Сервіс», було погоджено беззауважень Департаментом екології та природних ресурсів Київської ОДА та Держводагенством, що в свою чергу свідчить про їх відповідність методикам розробки поточних ІТНВПВ та іншим нормативно - правовим актам, зокрема в сфері водокористування.

Критерії законності рішення (діяння, тобто управлінського волевиявлення як такого) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України і обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта ч.2 ст.77 КАС України.

З положень наведеної норми процесуального закону слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом", у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей".

Згідно зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, у рішенні Європейського суду з прав людини від 29.06.2006р. по справі "Пантелеєнко проти України" зазначено, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Зміст категорії "ефективність" розкрито, зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2003р. по справі "Дорани проти Ірландії", де указано, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

Також зміст цієї ж категорії розкрито і у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", у якому зазначено, що ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

Відповідно до правової позиції, викладеної у рішенні Європейського суду з прав людини від 17.07.2008р. по справі "Каіч та інші проти Хорватії" для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, обраний судом спосіб захисту має бути ефективним та повинен забезпечити реальне відновлення порушеного суб`єктивного права чи захист ущемленого інтересу.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 20.10.2011р. по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyy v. Ukraine; заява № 29979/04) принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оскільки у даній справі оскаржуються дії відповідача, суб`єкта владних повноважень, суд відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України, перевіряє чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Всім переліченим ознакам спірні рішення не відповідають.

Таким чином, за результатами розгляду справи судом встановлено необґрунтованість та незаконність рішень №3 від 16.01.2020 року і №10 від 13.03.2020 року, прийнятих виконавчим комітетом Козинської селищної ради, в зв`язку із чим такі рішення підлягають скасуванню.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. theUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.

З огляду на встановлені у справіобставини та наведенінорми чинного законодавства, якимирегулюютьсяспірнівідносини, з урахуваннямдискреційнихповноваженьвідповідачана прийняттярішення про погодження(встановлення) ПІТНВПВ, слідзобов`язати Козинську селищну раду, з метою затвердження індивідуальних технологічних нормативів використання питної води, погодити (встановити) «Поточні індивідуальні технологічні нормативи використання питної води ТОВ «Трейдом Сервіс`на 2020-2025 роки.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення (ст. 382 КАС України), то суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Наведені процесуальні приписи не є імперативними, передбачають диспозитивну поведінку суду щодо зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Згідно з частинами другою, третьою статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Тобто, судовий контроль у формі, передбачений статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України, у розумінні суду, є актуальним для застосування у разі необхідності спонукати суб`єкта владних повноважень вчинити дії на виконання судового рішення у зв`язку з бездіяльністю такого суб`єкта владних повноважень.

У відповідності до приписів частини першої статті 1 Закону України від 02.06.2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (із змінами і доповненнями) завершальною стадією судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження.

Згідно з частиною першою статті 5 цього Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Враховуючи викладене, та те, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов`язком суду, а також враховуючи положення Кодексу адміністративного судочинства України щодо обов`язковості судових рішень, суд не вбачає підстав для встановлення контролю за виконанням рішення, шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання за встановлених обставин на цій стадії судового процесу.

Аналогічна правова позиція підтверджується практикою Верховного Суду, що викладена у додатковій постанові по справі №235/7638/16-а від 31.07.2018 року.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням викладеного, системно проаналізувавши положення чинного законодавства України та надавши оцінку доказам, наявним у матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до матеріалів справи, при зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 4204,00 грн, відповідно до платіжного доручення №1310 від 21.08.2020 року на суму 2102,00 грн та платіжного доручення №1603 від 13.11.2020 року на суму 2102,00 грн.

В зв`язку із задоволенням позовних вимог сплачений судовий збір у розмірі 4204,00 грн підлягає стягненню на користь позивача із Козинської селищної ради.

Керуючись ст.ст.72-77, 139, 241-246, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити;

Визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради від 13.03.2020 №10.

Зобов`язати Козинську селищну раду з метою затвердження індивідуальних технологічних нормативів використання питної води погодити (встановити) Поточні індивідуальні технологічні нормативи використання питної води ТОВ "Трейдом-сервіс" на 2020-2025 роки

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдом-сервіс» ( код ЄДРПОУ 33934588) сплачений судовий збір у розмірі 4204,00 (чотири тисячі двісті чотири грн 00 коп) за рахунок бюджетних асигнувань Козинської селищної ради (код ЄДРПОУ 04362687)

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Балаклицький А. І.