Постанова

від 15.09.2023 по справі 140/3676/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2023 рокуЛьвівСправа № 140/3676/23 пров. № А/857/9120/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача -Шевчук С. М.суддів -Кухтея Р. В. Носа С. П.розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Приватного підприємства "МАРО СЕРВІС" на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2023 року у справі № 140/3676/23 за адміністративним позовом Приватного підприємства "МАРО СЕРВІС" до Головного управління ДПС у Волинській області, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення,

місце ухвалення судового рішення м.ЛуцькРозгляд справи здійснено за правиламиспрощеного позовного провадженнясуддя у І інстанціїДмитрук В.В.дата складання повного тексту рішенняне зазначена

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Приватне підприємство «МАРО СЕРВІС» звернулося до Волинського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Волинській області, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування рішень комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі ЄРПН) ГУ ДПС у Волинській області від 31.10.2022 7530732/44402177 та від 08.11.2022 №7580528/44402177; зобов`язання Державної податкової служби України зареєструвати в ЄРПН податкові накладні від 28.10.2021 №74, від 04.11.2021 №16.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2023 року у справі № 140/3676/23 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

На підтвердження доводів апеляційної скарги вказує, що незалежно від факту здійснення повної оплати чи взагалі здійснення факту поставки, у разі отримання лише передоплати, у платника податків виникає обов`язок скласти податкову накладну. Зазначає, що наявність поточної/кредиторської заборгованості по господарській операції не може свідчити про ризиковість здійснення спірної господарської діяльності чи її нереальність. Апелянт вважає, що ані відсутність факту повної оплати, ані ненадання документів, що її підтверджують не можуть слугувати підставою для відмови у реєстрації податкової накладної, складеної на «першу подію», чи то на постачання, чи на часткову оплату. Вказує, що суд не може обмежити право платника довести у судовому процесі обставини, на яких грунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним контролюючому органу.

Відповідачі своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Про розгляд апеляційної скарги сторони повідомлені шляхом надіслання ухвал про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалюючи судове рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість віднесення господарської операції до відповідного критерію, що визначений пунктом 1 Критеріїв ризиковості господарських операцій, а квитанція про зупинення реєстрації податкових накладних відповідає вимогам, що встановлені до них пунктом 11 Порядку №1165 в частині необхідності зазначення критерію (їв) ризиковості здійснення операцій, на підставі якого (їх) зупинено реєстрацію податкової накладної в Реєстрі.

Суд вказав, що ПП «МАРО СЕРВІС» не надано доказів на підтвердження повної оплати за товар. При цьому, актом прийняття-передачі №16/21 та довіреністю №02/11/2021-1 підтверджується отримання ТзОВ «РІК-АВТО США» від ПП «МАРО СЕРВІС» цінностей за рахунком №16 від 27.10.2021, а саме: автобетононасос, марки Merсedes-Benz, модель ACTROS, ідентифікаційний № НОМЕР_1 , 2011 року виготовлення, а договором купівлі-продажу транспортного засобу №16/21 від 27.10.2021 не зазначено терміни проведення оплати за даний транспортний засіб.

Також, позивачем жодним чином не обґрунтовано та не надано суду доказів щодо порядку розрахунків за договором купівлі-продажу транспортного засобу №16/21 від 27.10.2021.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що між ПП «МАРО СЕРВІС» та ТзОВ «РІК-АВТО США» було укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу №16/21 від 27.10.2021 (а.с.29-30).

За цим договором ПП «МАРО СЕРВІС» (Продавець) зобов`язується передати майно у власність ТзОВ «РІК-АВТО США» (Покупцю), а Покупець зобов`язується прийняти і сплатити за нього обумовлену грошову суму (пункт 1.1. розділу 1).

Відповідно до пункту 1.2. вказаного договору Продавець - ПП «МАРО СЕРВІС» продає бувший у використанні автобетононасос, марки Merсedes-Benz, модель ACTROS 2633, ідентифікаційний № НОМЕР_1 , 2011 року виготовлення.

Згідно з пунктом 2.1. розділу 2 продаж Транспортного засобу за домовленістю сторін вчиняється за 4 365 800,00 (чотири мільйони триста шістдесят п`ять тисяч вісімсот) грн 00 коп. в.т.ч. ПДВ 727 633,33 грн, які отримує Продавець від Покупця.

Пунктом 2.2. розділу 2 договору передбачено, що платежі за транспортний засіб здійснюються в національній валюті України безготівковій формі шляхом перерахування коштів на поточний банківський рахунок Продавця.

На виконання умов зазначеного договору позивачем передано транспортний засіб у власність ТзОВ «РІК-АВТО США» автобетононасос, марки Merсedes-Benz, модель ACTROS 2633, ідентифікаційний № НОМЕР_1 , 2011 року виготовлення, що підтверджується актом прийняття-передачі №16/21 (а.с.31), видатковою накладною №228 від 04.11.2021 (а.с.32), рахунком на оплату №16 від 27.10.2021 (а.с.35).

За наслідками зазначених господарських операцій ПП «МАРО СЕРВІС» складено та направлено на реєстрацію в ЄРПН податкові накладні від 28.10.2021 №74 на загальну суму 1 000 000,00 грн (а.с.17), від 04.11.2021 №16 на загальну суму 3 365 800,00 грн (а.с.24).

Відповідно до квитанцій від 05.11.2021 реєстрацію вказаних податкових накладних було зупинено на підставі пункту 201.16 статті 201 ПК України, у зв`язку із тим, що коди УКТЗЕД/ДКПП товару/послуг 8705 відсутні в таблиці даних платника податку на додану вартість, як товари/послуги, що на постійній основі постачаються (виготовляються), та їх обсяг постачання дорівнює або перевищує величину залишку обсягу придбання такого товару/послуги та обсягу його постачання, що відповідає пункту 1 критеріїв ризиковості здійснення операцій. У квитанції також було запропоновано позивачу надати пояснення та копії документів щодо підтвердження інформації, зазначеної в податковій накладній для розгляду питання прийняття рішення про реєстрацію/відмову в реєстрації податкової накладної в ЄРПН.

Для підтвердження реєстрації спірної податкової накладної позивач подав до контролюючого органу повідомлення про подання пояснень та копій документів щодо податкових накладних/розрахунків коригування, реєстрацію яких зупинено на підтвердження реальності здійснення господарської операції (а.с.19-21, 26-28).

За результатами розгляду вказаних документів комісією ГУ ДПС у Волинській області з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН прийнято оскаржувані рішення від 31.10.2022 7530732/44402177 та від 08.11.2022 №7580528/44402177 про реєстрацію/відмову в реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних з підстав ненадання платником податку копій документів щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складських документів (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунків-фактури/інвойсів, актів приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладних, розрахункових документів та/або банківських виписок з особових рахунків. В додатковій інформації зазначено: відсутні документи по зберіганню, розрахункові документи (банківські виписки, платіжні доручення), що підтверджують здійснення оплати надані у повному обсязі.

ПП «МАРО СЕРВІС», не погоджуючись із оскаржуваними рішеннями про реєстрацію/відмову в реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, звернулося із даним позовом до суду.

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Статтею 19 Конституції України зокрема передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як передбачено пунктом 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата складання податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів /послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу);

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів / послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД, для послуг - код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг; платники податків, крім випадків постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, мають право зазначати код товару згідно з УКТ ЗЕД або код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг неповністю, але не менше ніж чотири перших цифри відповідного коду;

й) індивідуальний податковий номер.

Як передбачено пунктом 201.10 статті 201 ПК України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку-продавець товарів / послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю на його вимогу.

Якщо надіслані податкові накладні/ розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених пунктом 201.1 цієї статті та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, а також у разі зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування відповідно до пункту 201.16 цієї статті, протягом операційного дня продавцю / покупцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді або зупинення їх реєстрації із зазначенням причин.

Квитанція про зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування надсилається одночасно продавцю та покупцю платнику податку.

За змістом пункту 201.16 статті 201 ПК України реєстрація податкової накладної /розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 10 Порядку зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року №1165 (надалі також - Порядок №1165), у разі зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі контролюючий орган протягом операційного дня надсилає (в електронній формі у текстовому форматі) в автоматичному режимі платнику податку квитанцію про зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування, яка є підтвердженням зупинення такої реєстрації.

Згідно з пунктом 11 Порядку №1165 у квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування зазначаються:

1) номер та дата складення податкової накладної / розрахунку коригування;

2) критерій (критерії) ризиковості платника податку та/або ризиковості здійснення операцій, на підставі якого (яких) зупинено реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі, з розрахованим показником за кожним критерієм, якому відповідає платник податку;

3) пропозиція щодо надання платником податку пояснень та копій документів, необхідних для розгляду питання прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію податкової накладної /розрахунку коригування в Реєстрі або відмову в такій реєстрації.

Додатком № 3 до Порядку №1165 визначено критерії ризиковості здійснення операцій, відповідно до пункту 1 якого з-поміж критеріїв визначено відсутність товару/послуги, зазначеного/зазначеної в податковій накладній, поданій для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - Реєстр), у таблиці даних платника податку на додану вартість (далі - платник податку) як товару / послуги, що на постійній основі постачається, та обсяг постачання товару / послуги, зазначений у податковій накладній /розрахунку коригування до податкової накладної на збільшення суми податкових зобов`язань, яку/який подано для реєстрації в Реєстрі, дорівнює або перевищує величину залишку, що визначається як різниця між обсягом придбання на митній території України такого/такої товару /послуги (крім обсягу придбання товарів/послуг за операціями, які звільнені від оподаткування та підлягають оподаткуванню за нульовою ставкою) та/або ввезення на митну територію України такого товару, зазначеного з 01 січня 2017 року в отриманих податкових накладних /розрахунках коригування, зареєстрованих у Реєстрі, і митних деклараціях, збільшеного у 1,5 раза, та обсягом постачання відповідного товару / послуги, зазначеного/зазначеної в податкових накладних /розрахунках коригування, зареєстрованих з 01 січня 2017 року у Реєстрі, і переважання в такому залишку (більше 50 відсотків) груп товарів (продукції), визначених ДПС та затверджених відповідним наказом, оприлюдненим на офіційному вебсайті ДПС.

Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку прийняття рішень про реєстрацію/відмову в реєстрації податкових накладних / розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженому наказом Міністерства фінансів України 12 грудня 2019 року №520 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13 грудня 2019 року за №1245/34216; надалі також - Порядок №520) у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі платник податку має право подати копії документів та письмові пояснення стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній/розрахунку коригування, для розгляду питання прийняття комісією регіонального рівня рішення про реєстрацію / відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі. Перелік документів, необхідних для розгляду питання прийняття комісією регіонального рівня рішення про реєстрацію/відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі, реєстрацію яких зупинено в Реєстрі, може включати:

- договори, зокрема зовнішньоекономічні контракти, з додатками до них;

- договори, довіреності, акти керівного органу платника податку, якими оформлено повноваження осіб, які одержують продукцію в інтересах платника податку для здійснення операції;

- первинні документи щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунки-фактури/інвойси, акти приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм і галузевої специфіки, накладні;

- розрахункові документи та/або банківські виписки з особових рахунків;

- документи щодо підтвердження відповідності продукції (декларації про відповідність, паспорти якості, сертифікати відповідності), наявність яких передбачено договором та/або законодавством.

Згідно із пунктом 6 Порядку №520 письмові пояснення та копії документів, зазначених у пункті 5 цього Порядку, платник податку має право подати до контролюючого органу протягом 365 календарних днів, що настають за датою виникнення податкового зобов`язання, відображеного в податковій накладній/розрахунку коригування. Платник податку має право подати письмові пояснення та копії документів до декількох податкових накладних / розрахунків коригування, якщо такі податкові накладні/розрахунки коригування складено на одного отримувача - платника податку за одним і тим самим договором або якщо в таких податкових накладних/розрахунках коригування відображено однотипні операції [з однаковими кодами товарів згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД) або кодами послуг згідно з Державним класифікатором продукції та послуг (ДКПП)] .

Відповідно до пунктів 9 та 11 Порядку №520 письмові пояснення та копії документів, подані платником податку до контролюючого органу відповідно до пункту 4 цього Порядку, розглядає комісія регіонального рівня. Комісія регіонального рівня приймає рішення про відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі в разі:

ненадання платником податку письмових пояснень стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній/розрахунку коригування, реєстрацію яких зупинено в Реєстрі;

та/або ненадання платником податку копій документів відповідно до пункту 5 цього Порядку;

та/або надання платником податку копій документів, складених/оформлених із порушенням законодавства.

При цьому, як підтверджується змістом пункту 5 Порядку №520, передбачений цим пунктом перелік документів, необхідних для розгляду питання прийняття комісією регіонального рівня рішення про реєстрацію/відмову в реєстрації податкової накладної /розрахунку коригування в Реєстрі, реєстрацію яких зупинено в Реєстрі, не є вичерпним.

Моніторинг відповідності податкових накладних/розрахунків коригування критеріям оцінки ступеня ризиків є превентивним заходом, спрямованим на убезпечення від безпідставного формування податкового кредиту за операціями, що не підтверджені первинними документами або підтверджені платником податку копіями документів, які складені з порушенням законодавства. Здійснення моніторингу не повинне підміняти за своїм змістом проведення податкових перевірок як способу реалізації владних управлінських функцій контролюючого органу.

Суб`єкти владних повноважень, ухвалюючи рішення, якими, зокрема, обмежуються права платника податків, повинні уникати надмірного формалізму. Обсяг документів, які надаються платниками податку на додану вартість з метою усунення сумнівів у контролюючих органів щодо легальності відповідної операції за наслідками якої складено податкову накладну, яку подано для реєстрації якої в ЄРПН і, хоч і є визначеним у Порядку №520, проте завжди є унікальним та залежить від організації господарських взаємовідносин між суб`єктами господарювання, змісту договірних відносин між такими, а також особливостями законодавчого врегулювання діяльності тієї чи іншої сфери бізнесу. Саме за результатами детального дослідження змісту документів (в тому числі договору), наданих на підтвердження інформації, зазначеної в податковій накладній, імовірним є формування висновків щодо можливості чи неможливості реєстрації є ЄРПН податкової накладної, реєстрація якої була зупинена згідно із відповідною квитанцією.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що наданий на виконання вимог Порядку №520 обсяг документів, а саме: копії договорів та документів про оплату товару недостатні для цілей реєстрації відповідних податкових накладних.

Надаючи правову оцінку висновкам судів, Верховний Суд звертає увагу на те, що пунктом 187.1 статті 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів / послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

З огляду на положення цієї норми, у платника податку на додану вартість виникають податкові зобов`язання з податку на додану вартість, а відтак і обов`язок зареєструвати податкові накладні, за першою із подій: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок, або дата надання послуг.

Подібний підхід щодо необхідності реєстрації податкової накладної за правилами першої, передбаченої пунктом 187.1 статті 187 ПК України події, був застосований Верховним Судом у справі № 360/2460/20, а також у справі №600/1878/20-а.

Як підтверджено матеріалами справи, між позивачем та його контрагентами було укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу (автобетононасос), при цьому передбачено здійснення оплати шляхом перерахування коштів на поточний банківський рахунок Продавця і подальшу передачу товару. З матеріалів справи убачається, що податкова накладна від 28.10.2021 №74 на загальну суму 1 000 000,00 грн (а.с.17) складена по факту проведеної часткової оплати за придбаний транспортний засіб. Настання вказаної події із переліку, передбачених пунктом 187.1 статті 187 ПК України подій, зумовлює виникнення у позивача податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг на суму проведеної оплати з відповідним складанням податкової накладної. При цьому доводи відповідача та висновки суду першої інстанції про недопустимість реєстрації податкової накладної від 28.10.2021 №74 на загальну суму 1 000 000,00 грн (а.с.17) через відсутність на дату складання такої податкової накладної доказів (платіжних документів) про повну оплату приданого покупцем транспортного засобу, не ґрунтуються на вимогах пункту 187.1 статті 187 ПК України, позаяк надходження на рахунки платника будь-якого розміру проведеної часткової оплати за товар (до моменту настання події його передачі) в розумінні приведених положень ПК України є першою подією та підставою для формування таким платником податкових зобов`язань та складання податкової накладної на суму такої оплати.

Стосовно ж доводів відповідача, про недопустимість реєстрації податкових накладних, через відсутність у договорі положень щодо певно визначеного строку розрахунку, то колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.2 ст.530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що відсутність в договорі положень щодо певно визначеного строку розрахунку не є підставою для відмови у реєстрації податкових накладних, позаяк такий строк визначається законом.

При цьому, апеляційний суд зазначає, що для цілей підтвердження операцій купівлі-продажу підприємство надало відповідачу письмові пояснення та первинні документи щодо господарських операцій, по яких складені податкові накладні, а саме копії договорів та рахунку, а також платіжних документів, акту приймання передачі, видаткової накладної.

Апеляційний суд вважає доречними доводи позивача, який наголошував, що одна з податкова накладна від 28.10.2021 №74 на загальну суму 1 000 000,00 грн (а.с.17) складена за першою подією, якою є зарахування передоплати у розмірі 1000 000 грн, а друга податкова накладна №16 від 04.11.2021 на загальну суму 3 365 800,00 грн (а.с.24), складена на решту суми вартості реалізованого позивачем транспортного засобу по факту першої події фактичної передачі товару за актом та видатковою накладною.

Також, слід зазначити, що приймаючи рішення про реєстрацію податкової накладної, контролюючий орган не повинен здійснювати повний аналіз господарських операцій платника податку на предмет їх реальності. Змістовна оцінка господарських операцій може бути проведена лише за результатом здійснення податкової перевірки платника податків, підстави та порядок проведення якої визначено нормами Податкового кодексу України.

Платником податків надано до податкового органу первинні документи, які на його переконання є належними та достатніми для підтвердження здійснення ним господарських операцій.

Суд також звертає увагу на те, що у випадку загальної вказівки щодо необхідності подати документи у квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної платник податків перебуває у стані правової невизначеності, що позбавляє його можливості надати контролюючому органу необхідний саме в розумінні суб`єкта владних повноважень пакет документів, а для контролюючого органу, відповідно, створюються передумови для можливого прояву негативної дискреції - прийняття необґрунтованого рішення про відмову у реєстрації податкової накладної.

Верховний Суд у постанові від 03.11.2021 у справі №360/2460/20 за наслідками аналізу положень Порядку №520 зазначив, що можливість надання платником податків переліку документів на підтвердження правомірності формування та подання податкової накладної прямо залежить від чіткого визначення податковим органом конкретного виду критерію оцінки ступеня ризиків з зазначенням необхідності надання документів за переліком, відповідно до критерію зупинення реєстрації податкової накладної, а не довільно, на власний розсуд.

Колегія суддів звертає увагу, що невиконання податковим органом законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії має наслідком визнання його протиправним. Аналогічна правова позиція вже неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.05.2019 у справі № 0940/1240/18, від 10.04.2020 у справі № 819/330/18 та від 18.06.2020 у справі № 824/245/19-а.

При цьому, надіслані позивачу квитанції містять лише узагальнену інформацію щодо виявленого критерію ризиковості та містять загальну вимогу щодо надання пояснень та копій документів щодо підтвердження інформації, зазначеної в ПН/РК.

Так, з вказаних квитанцій не можливо встановити суті та фактичного змісту виявленого ризику або сумніву у достовірності заявленої господарської операції та чіткої інформації, який саме перелік документів слід подати позивачу для його спростування та прийняття контролюючим органом позитивного рішення щодо реєстрації ПН/РК в ЄРПН.

Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що посилання на вказані підстави в обґрунтування прийняття рішень про відмову у реєстрації податкових накладних, за умови не наведення Комісією доказів того, що подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності зазначеної у них інформації, свідчить про протиправність таких рішень.

Апеляційний суд вважає, що за наявності поданих позивачем документів, що підтверджують реальність здійснених господарських операцій, та відсутності роз`яснення контролюючого органу, яких документів не вистачає для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної, були відсутні підстави для відмови в її реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Отже, оскаржувані рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Щодо вимоги про зобов`язання ДПС України зареєструвати спірні ПН в Єдиному реєстрі податкових накладних, то колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Тобто законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Як вбачається зі змісту Рекомендації №R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб`єкта владних повноважень.

Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова може.

Натомість, у даному випадку суд не вважає повноваження ДПС України, як дискреційними, оскільки даний суб`єкта владних повноважень не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.

Відповідно до судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі Олссон проти Швеції від 24 березня 1988 року) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика ЄСПЛ підлягає застосуванню судами як джерело права.

В даному випадку, задоволення позовної вимоги щодо зобов`язання ДПС України зареєструвати в ЄРПН податкові накладні, є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Відповідно до пунктів 19 та 20 Порядку №1246 Податкова накладна та/або розрахунок коригування, реєстрацію яких зупинено, реєструється у день настання однієї з таких подій: 1) прийняття в установленому порядку та набрання чинності рішенням про реєстрацію податкової накладної та/або розрахунку коригування; 2) набрання рішенням суду законної сили про реєстрацію податкової накладної та/або розрахунку коригування (у разі надходження до ДПС відповідного рішення); 3) неприйняття та/або відсутність реєстрації в установленому порядку рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування.

Внесення відомостей до Реєстру на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, здійснюється з дотриманням вимог цього Порядку. При цьому вимоги абзацу десятого пункту 12 цього Порядку не застосовуються до податкової накладної та/або розрахунку коригування, реєстрацію яких зупинено в установленому порядку.

Датою внесення відомостей до Реєстру вважається день, зазначений в рішенні суду, або день набрання законної сили таким рішенням.

Таким чином, для відновлення порушених прав позивача, суд вважає за необхідне, зобов`язати Державну податкову службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні від 28.10.2021 №74, від 04.11.2021 №16, що складені позивачем, датою їх фактичного отримання.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

В той же час, і ч. 1 статті 77 КАС України покладено обов`язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог позивача щодо протиправності рішень ГУ ДПС у Волинській області та зобов`язання ДПС України зареєструвати відповідні податкові накладні. За таких обставин позов слід задовольнити повністю.

Колегія суддів також вважає за доцільне зауважити, що у пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи викладене, судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми процесуального права, відтак оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За таких обставин, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань кожного з відповідачів пропорційно до задоволених вимог на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору у сумі 5368,00 грн. за подання позовної заяви до суду першої інстанції та 8052,00 грн. за подання апеляційної скарги (по 6710,00 грн з кожного відповідача).

Стосовно витрат на правову допомогу, колегія суддів керується таким.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 132 КАС визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За змістом ч.ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Відповідно до ч. 6 ст. 134 КАС у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

В контексті наведеного Верховний Суд звертає увагу на те, що наведені вище положення законодавства покладають обов`язок доведення неспівмірності понесених витрат саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказала на те, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої ст. 134 КАС за наявності клопотання іншої сторони.

Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений Позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний був навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24.04.2020 у справі №400/478/19, 22.04.2020 у справі № 440/1757/19.

В той же час, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Так, на підтвердження надання відповідної правової допомоги та витрат у зв`язку з її наданням до матеріалів справи надано копії: копію договору про надання правової допомоги №14/11-22 від 14.11.2022 року; детальний опис робіт (наданих послуг) від 06.03.2023 року.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Надавши оцінку наявним в матеріалах справи доказам складу та розміру витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним ст.ст.19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи предмет спору, обсяг послуг наданої професійної правничої допомоги, колегія суддів вважає підставним присудження на користь позивача за рахунок фінансування відповідачів витрат на професійну правничу допомогу в обсязі 3000 грн.

При цьому, колегія суддів зазначає, що у відповідності до ч.7 ст. 134 КАС України обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Натомість, відповідач не довів жодними належними доказами, що сума витрат на професійну правничу допомогу адвоката у цій справі в обсязі 3000 грн є завищеною або неспівмірною зі складністю справи та обсягом наданих послуг.

За таких обставин, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань кожного з відповідачів пропорційно до задоволених вимог на користь позивача судові витрати на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн. (по 1500,00 грн з кожного відповідача).

Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 317, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "МАРО СЕРВІС" задовольнити.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2023 року у справі № 140/3676/23 скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати рішення комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних ГУ ДПС у Волинській області від 31.10.2022 7530732/44402177 та від 08.11.2022 №7580528/44402177 про відмову в реєстрації податкових накладних від 28.10.2021 №74, від 04.11.2021 №16.

Зобов`язати Державну податкову службу України (04053, м. Київ, Львівська площа, 8; ЄДРПОУ 43005393) зареєструвати податкові накладні від 28.10.2021 №74, від 04.11.2021 №16 в Єдиному реєстрі податкових накладних датою їх подання.

Стягнути на користь Приватного підприємства "МАРО СЕРВІС" (ЄДРПОУ: 44402177, адреса: 43020, Волинська обл., м. Луцьк, Рівненська, буд. 74 А) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, м. Луцьк, Київський майдан, 4; ЄДРПОУ 44106679) судові витрати у виді судового збору в сумі 6710 (шість тисяч сімсот десять) грн. 00 коп.

Стягнути на користь Приватного підприємства "МАРО СЕРВІС" (ЄДРПОУ: 44402177, адреса: 43020, Волинська обл., м. Луцьк, Рівненська, буд. 74 А) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України (04053, м. Київ, Львівська площа, 8; ЄДРПОУ 43005393) судові витрати у виді судового збору в сумі 6710 (шість тисяч сімсот десять) грн. 00 коп.

Стягнути на користь Приватного підприємства "МАРО СЕРВІС" (ЄДРПОУ: 44402177, адреса: 43020, Волинська обл., м. Луцьк, Рівненська, буд. 74 А) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, м. Луцьк, Київський майдан, 4; ЄДРПОУ 44106679) судові витрати у виді витрат на професійну правничу допомогу в сумі 1500 (одна тисяча п`ятсот) грн. 00 коп.

Стягнути на користь Приватного підприємства "МАРО СЕРВІС" (ЄДРПОУ: 44402177, адреса: 43020, Волинська обл., м. Луцьк, Рівненська, буд. 74 А) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України (04053, м. Київ, Львівська площа, 8; ЄДРПОУ 43005393) судові витрати у виді витрат на професійну правничу допомогу в сумі 1500 (одна тисяча п`ятсот) грн. 00 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. М. Шевчук судді Р. В. Кухтей С. П. Нос