Рішення

від 18.09.2023 по справі 759/10983/23

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/10983/23

пр. № 2/759/3642/23

18 вересня 2023 рокусуддя Святошинського районного суду м. Києва Шум Л.М. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об"єднання "Врода" про припинення трудових відносин , суд -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2023 року позивачка звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Р Оптікс Україна", Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об"єднання "Врода" про припинення трудових відносин.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що у період з 16.10.2014 року по 15.05.2018 року позивачка перебувала з відповідачем у трудових відносинах.

15.05.2018 року позивачка звільнилася за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України, про що було внесено відповідний запис у її трудову книжку.

Трудову книжку позивачці було видано на руки.

В подальшому позивачка почала здійснювати діяльність як ФОП ОСОБА_1 .

Разом з тим, при оформленні листа непрацездатності по вагітності та пологам як ФОП позивачці стало відомо, що відповідачем не було подано дані до Реєстру застрахованих осіб, а саме не подано звіт до відповідних державних органів щодо її звільнення.

Вказана обставина стала перешкодою в отриманні виплати, а саме оплати лікарняного у зв`язку з вагітністю та пологами.

На звернення позивачки, ГУ ПФУ в м. Києві повідомило, що дана помилка виникла за рахунок того, що в реєстрі застрахованих осіб відсутні дані щодо звільнення її з ТОВ «Виробниче Об`єднання Врода» та за вказаним товариством значиться позивачка як за основним місцем роботи. Пенсійний фонд ж не наділений повноваженнями вносити корективи до листків непрацездатності, у зв`язку з чим позивачка вимушена звернутись до суду з даним позовом.

19.06.2023року ухвалою суду відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження (а.с. 30).

Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 8 ст. 279 ЦПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Положеннями ст. 174 ЦПК України, визначено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Відповідно до ст. ст. 174, 178 ЦПК України, відповідач не скористався своїм правом та не направив до суду відзив на позовну заяву, із викладенням заперечень проти неї.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення, у зв`язку з неподанням відповідачем відзиву, та відсутністю заперечень позивача щодо заочного розгляду справи, що відповідає положенням п. 3, п. 4 ч. 1 ст. 280 ЦПК України.

Враховується судом і рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 року №17-рп/2011 згідно яких у разі відсутності осіб, які беруть участь у справі за адресою, вказаної в матеріалах справи (зокрема позовній заяві) яка відповідає місцю реєстрації відповідача, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене йому належним чином.

Враховуючи наведене, суд вирішує справу за наявними матеріалами, що передбачено ч. 8 ст. 178 ЦПК України.

Суд, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступні правовідносини.

Судом встановлено, що відповідно до копії трудової книжки позивачки у період з 16.10.2014 року по 15.05.2018 року вона перебувала з відповідачем у трудових відносинах.

Судом встановлено, що 15.05.2018 року позивачка звільнилася за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України, про що було внесено відповідний запис у її трудову книжку(ас.10-13).

Судом встановлено, що в подальшому позивачка почала здійснювати діяльність як ФОП ОСОБА_1 .

Судом встановлено, що при оформленні листа непрацездатності по вагітності та пологам як ФОП позивачці стало відомо, що відповідачем не було подано дані до Реєстру застрахованих осіб, а саме не подано звіт до відповідних державних органів щодо її звільнення. Вказана обставина стала перешкодою в отриманні виплати, а саме оплати лікарняного у зв`язку з вагітністю та пологами.

Судом встановлено, що на звернення позивачки, ГУ ПФУ в м. Києві повідомило, що дана помилка виникла за рахунок того, що в реєстрі застрахованих осіб відсутні дані щодо звільнення її з ТОВ «Виробниче Об`єднання Врода» та за вказаним товариством значиться позивачка як за основним місцем роботи(ас.14-16).

Згідно з частиною першою статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Європейський суд з прав людини вказує, що приватне життя «включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру». Стаття 8 Конвенції «захищає право на особистий розвиток та право встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми та оточуючим світом». Поняття «приватне життя» в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом. Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя» (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine, N 21722/11, § 165)).

З урахуванням положень частини першої статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та усталеної практики Європейського Суду з прав людини необхідно зробити висновок, що наявність у Єдиному державного реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань інформації щодо позивача як про керівника державного підприємства відноситься до професійної діяльності останнього та охоплюється поняттям «приватне життя».

Згідно зі статтями 21, 24 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату.

За змістом статті 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Статтею 23 Загальної декларації з прав людини передбачено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється (стаття 43 Конституції України).

Відповідно до пункту четвертого частини першої cтатті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39).

За вказівками частини першої статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в інші місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або інвалідом І групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Як свідчать матеріали справи, 15.05.2018 року позивачка звільнилася за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України, про що було внесено відповідний запис у її трудову книжку.

На порушення зазначених вимог ТОВ "Виробниче об"єднання "Врода"" допустило протиправну бездіяльність, оскільки не вчинила юридично значимих дій, спрямованих на вирішення питання про звільнення позивача з займаної посади, що свідчить про порушення вимог трудового законодавства і обмеження трудових прав позивача щодо можливості вільно обирати працю, як це передбачено вказаною статтею 43 Конституції України.

Конституційний Суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

За таких обставин, суд приходить до висновку про порушення права позивача на звільнення з роботи з ініціативи працівника, передбачене частиною першою статті 36 КЗпП України.

Частиною другою статті 8 Конституції України передбачено, що звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод громадян, на підставі Конституції України гарантується. Відповідно до частини першої cтатті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами (частина перша статті 3 КЗпП України). Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (cтаття 4 КЗпП України).

За змістом частини першої ст. 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Враховуючи порушення права позивача на припинення трудових відносин, обраний нею спосіб захисту направлений на відновлення її трудових прав, гарантованих Конституцією України. Відповідно до вимог частини другої статті 5 ЦПК України, з урахуванням встановлених обставин справи та виходячи з того, що пред`явлення позову по суті спрямоване на припинення трудових правовідносин, суд вважає, що ефективним і таким, що не суперечить закону, у даному випадку буде такий спосіб захисту як припинення трудових відносин з позивачкою та ТОВ "Виробниче об"єднання "Врода", згідно запичу в трудовій книжці на підставі п.1 ст. 36 КЗпПУ України за згодою сторін з 15.05.2018.

На підставі наведеного вище, керуючись статтями 3, 15, 16 ЦК України, статтями 12, 13, 19, 81, 141, 263-265, 267, 273, 274, ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об"єднання "Врода" про припинення трудових відносин - задовольнити.

Визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробниче об"єднання "Врода"(код ЄДРПОУ 37424857, згідно запису в трудовій книжці на підставі п.1 ст. 36 КЗпПУ України за згодою сторін з 15.05.2018.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об"єднання "Врода"(код ЄДРПОУ 37424857) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 судовий збір у розмірі 1073 грн. 60 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте Святошинським районним судом м. Києва за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.

Можливість отримати інформацію щодо справи, що розглядається, учасники справи мають на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://sv.ki.court.gov.ua.

Суддя: Л.М. Шум