Постанова

від 18.09.2023 по справі 910/1951/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" вересня 2023 р. Справа№ 910/1951/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гаврилюка О.М.

суддів: Майданевича А.Г.

Ткаченка Б.О.

розглянувши у порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об`єднання Спецкиївбуд"

на рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2023

у справі № 910/1951/23 (суддя Князьков В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Стемакс"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об`єднання Спецкиївбуд"

про стягнення 52 125,28 грн,-

За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду

Товариство з обмеженою відповідальністю "Стемакс" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об`єднання Спецкиївбуд" про стягнення основного боргу в сумі 48 497,70 грн, інфляційних втрат в сумі 8 099,11 грн та 3% річних в розмірі 717,50 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем своїх обов`язків з оплати поставленого згідно видаткової накладної № 5962 від 07.02.2022 товару на суму 48 497,70 грн. Порушення відповідачем своїх грошових зобов`язань стало підставою для нарахування 3% річних та інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.03.2023 у справі № 910/1951/23 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Стемакс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об`єднання Спецкиївбуд" про стягнення основного боргу в сумі 48497,70грн, інфляційних втрат в сумі 8099,11 грн та 3% річних в розмірі 717,50 грн задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об`єднання Спецкиївбуд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Стемакс" основний борг в сумі 48 497,70 грн, інфляційні втрати в сумі 8 099,11 грн, 3% річних в розмірі 717,50 грн та судовий збір в сумі 2 684 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись із рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче об`єднання Спецкиївбуд" звернулось до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2023 у справі № 910/1951/23; відкрити апеляційне провадження на рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2023 у справі № 910/1951/23; скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2023 у справі № 910/1951/23 та постановити нове рішення, яким відмовити у позовних вимогах ТОВ "Стемкас" у повному обсязі.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Скаржник вказує на те, що він не отримував товар від позивача за видатковою накладною від 07.02.2022 за № 5962 та не підписував її, як і не підписував акт звірки взаєморозрахунків, наданий до суду у якості доказів, а видаткова накладна не відповідає вимогам первинного документу - відсутні реквізити, які дозволяють ідентифікувати особу або осіб, які здійснювали підпис таких документів.

Скаржник звертає увагу на те, що матеріали справи не містять підтвердження фактичного виконання сторонами договірних зобов`язань, тобто, доказів вчинення певних дій у ході постачання та реалізації товарів, послуг, в тому числі про фактичний рух активів, за наявності лише певних результатів правочинів, як то видаткова накладна, на що звертав увагу Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.03.2023 у справі № 280/669/21.

Посилання суду лише на наявність на доданих до позовної заяви документах печатки підприємства, за наявності заперечень скаржника стосовно самого факту існування господарської операції за вказаною накладною та заперечення щодо проставлення особистого підпису уповноваженою особи скаржника - є передчасним.

Скаржник зазначає, що у відзиві на позовну заяву було вказано про необґрунтованість позовної заяви та заперечення позовних вимог, а по тексту відзиву зазначалось про відсутність господарської операції між відповідачем та позивачем, також відповідачем зазначалось про намір окремо, в ході судового розгляду справи направити до суду клопотання про проведення почеркознавчої експертизи на предмет встановлення особи, що здійснила підпис у відповідних графах від імені уповноваженої особи скаржника, у видатковій накладній та акті звірки.

На думку скаржника, всупереч ч. 5 ст. 252 ГПК України, розгляд справи проводився судом першої інстанції в судовому засіданні без повідомлення (виклику) сторін, таким чином безпосередньо судом не досліджувались:

- питання реальності господарської операції за видатковою накладною № 5962 від 07.02.2022;

- оригінали поданих позивачем документів;

- справжність підпису уповноваженої особи скаржника шляхом проведення відповідного експертного дослідження на предмет ідентифікації особи уповноваженої діяти від імені скаржника - директора Бараша Б.Б. та особи, що безпосередньо проставила підпис у видатковій накладній та акті звірки.

Скаржник звертає увагу на те, що приймаючи оскаржуване рішення про стягнення суми основної заборгованості, судом першої інстанції в той же час, без дослідження фактів/обставин, помилково прийнято рішення про стягнення з скаржника інфляції та 3% річних, однак, матеріали справи не містять жодної інформації із вказівкою на строк виконання зобов`язання за спірною видатковою накладною.

Скаржник зазначає про те, що позивачем надано докази відправлення претензії на адресу скаржника лише 20.09.2022, що було повернуто за зворотною адресою і не одержувалась скаржником, а інформація із зазначенням про повторне направлення скаржнику вимог/претензій в матеріалах справи відсутня, натомість суд стягує зі скаржника 3% річних та інфляційні втрати з моменту підписання невстановленою особою видаткової накладної від імені скаржника, тобто починаючи з лютого 2022р.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

Позивач не надав відзиву на апеляційну скаргу, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до протоколу передачі судової справи, справу № 910/1951/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Майданевич А.Г., Ткаченко Б.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об`єднання Спецкиївбуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2023 у справі № 910/1951/23. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об`єднання Спецкиївбуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2023 у справі № 910/1951/23 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників.

09.05.2023 від відповідача до Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи у справі № 910/1951/23, яке обґрунтоване тим, що встановлення особи, від імені якої підписано видаткову накладну та акт звірки, матиме значення при оцінці судом фактичних обставин даної справи в їх сукупності, що складає невід`ємну частину судової процедури.

Обговоривши клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об`єднання Спецкиївбуд", колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Згідно із п. 7 ч. 2 ст. 258 ГПК України в апеляційній скарзі мають бути зазначені клопотання особи, яка подала скаргу.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ГПК України суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Статтею 118 ГПК України передбачено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, оскільки клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об`єднання Спецкиївбуд" про призначення судової почеркознавчої експертизи у справі № 910/1951/23, всупереч ст. 258 ГПК України, не було подано разом із апеляційною скаргою, то колегія суддів залишає подане клопотання без розгляду.

Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження, спричинені цим станом, перебування суддів у відпустках, тимчасові непрацездатності суддів Гаврилюка О.М. та Майданевича А.Г., з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа № 910/1951/22 розглядалась протягом розумного строку.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як зазначає позивач, ним було поставлено відповідачу товар на суму у розмірі 48 497,70 грн згідно із видатковою накладною № 5962 від 07.02.2022 та складено акт звірки взаєморозрахунків, в якому відповідачем підтверджено обставини отримання товару за видатковою накладною № 5962 від 07.02.2022, а також обставини існування заборгованості за вказаною накладною на суму 48 497,70 грн.

Натомість, відповідач у відзиві проти зазначив, що товар згідно із видатковою накладною № 5962 від 07.02.2022 на суму 48 497,70 грн не отримував, жодної накладної не підписував, договірних відносин із позивачем не має та наголошено.

Також відповідач вказав на те, що видаткова накладна, яка надана позивачем не містить реквізитів особи, якою її було підписано та наголошено, що позивачем не надано до матеріалів справи жодних доказів реальності господарської операції за видатковою накладною № 5962 від 07.02.2022.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, викладеними у оскаржуваному рішенні, з огляду на наступне.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Також, за приписами ч. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Договір, відповідно до ст. 638 ЦК України, є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).

Статтею 641 ЦК України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Як вже зазначалось, на підтвердження позовних вимог, а саме обставин поставки товару відповідачу позивачем надано до матеріалів справи видаткову накладну № 5962 від 07.02.2022 на суму 48 497,70 грн та вказано, що між позивачем та відповідачем складено акт звірки взаєморозрахунків, в якому відповідачем підтверджено обставини отримання товару за видатковою накладною № 5962 від 07.02.2022, а також обставини існування заборгованості за вказаною накладною на суму 48 497,70 грн. Відповідний акт звірки також додано до позовної заяви.

За ст. 1, ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які містять відомості про господарську операцію.

Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити як назва документа (форми); дата складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо).

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що видаткова накладна № 5962 від 07.02.2022 дійсно не містить даних про особу, якою підписано документ від імені відповідача, натомість містить такі обов`язкові реквізити, як дату їх складання; назву підприємства, від імені якого складено документи і якому здійснюється поставка за цими накладними; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; особисті підписи в графі "відвантажив" та "отримав" та засвідчення наведених даних відтиском печаток сторін.

Так, Верховний Суд у постанові від 29.01.2020 у справі № 909/922/19 зазначив, що встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірних документах та враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, суди мають дослідити питання встановлення обставин, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа. З`ясування відповідних питань і оцінка пов`язаних з ними доказів має істотне значення для вирішення такого спору, оскільки це дозволило б з максимально можливим за даних обставин ступенем достовірності ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних господарських операцій (тобто чи збігається така особа з відповідачем у даній справі).

У вказаній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.

Відповідно до ст. 62 ГК України, підприємство - самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органами місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом (в редакції на момент спірних правовідносин).

Таким чином, відтиск печатки підприємства на документах, є свідченням участі такого підприємства, як юридичної особи, у здійсненні певної господарської операції.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 19.08.2014 у справі № 924/905/13 (№3-68гс14).

Як зазначено в постанові Верховного Суду від 23 липня 2019 року у справі № 918/780/18 печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин, а не доведення фактів протиправності використання своєї печатки чи доказів її втрати, та доказів звернення до правоохоронних органів у зв`язку з втратою чи викраденням печатки, свідчить про відсутність підстав вважати, що печатка товариства використовувалась проти волі підприємства.

Оскільки видаткова накладна № 5962 від 07.02.2022, на підставі якої поставлено товар, містять печатку відповідача, а під час розгляду справи відповідачем не надано доказів того, що печатка була загублена, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що видаткова накладна № 5962 від 07.02.2022 є належним і допустимим доказом підтвердження реальності здійснення господарської операції.

Відсутність у видатковій накладній № 5962 від 07.02.2022 назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності її підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки самої юридичної особи, не може свідчить про те, що така особа є неуповноваженою чи що така видаткова накладна є неналежним доказом у справі, а свідчить лише про недотримання відповідачем вимог до оформлення первинних документів.

Також колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду про те, що акт звірки взаєморозрахунків, в якому відповідачем підтверджено обставини отримання товару за видатковою накладною № 5962 від 07.02.2022 не є засвідченням здійснення господарської операції, проте, додатково вказує на погодження відповідача з обставинами вчинення господарської операції з поставки та отримання товару згідно вказаної вище видаткової накладної.

Більш того, позивачем до матеріалів справи надано податкову накладну № 7506 від 07.02.2022, яка зареєстрована позивачем в ЄРПН та надала право відповідачу на включення суми ПДВ в податковий кредит, який зменшив нарахування його податкових зобов`язань.

Таким чином, на переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, позивачем доказово обґрунтовано обставини поставки останнім відповідачу товару на суму 48 497,70 грн згідно із видатковою накладною № 5962 від 07.02.2022, а відповідачем вказаних обставин більш вірогідними доказами не спростовано.

Частина 1 ст. 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 ст. 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ст. 692, 693 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором,- у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Отже, виходячи з встановлення судом обставин поставки позивачем відповідачу товару згідно видаткової накладної № 5962 від 07.02.2022 на суму 48 497,70 грн, з огляду на приписи ст.692 ЦК України, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що у відповідача виник обов`язок з оплати товару на вказану вище суму, строк виконання якого настав.

Однак, належних та достатніх доказів відповідно до ст. 76,77 ГПК України на підтвердження сплати відповідачем заборгованості за отриманий товар у заявленому розмірі до матеріалів справи не додано, у зв`язку із чим, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 48 497,70 грн є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 8 099,11 грн та 3% річних в розмірі 717,50 грн.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 Цивільного кодексу України ) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3% річних від простроченої суми.

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, колегія суддів апеляційного господарського суду, перевіривши розрахунок сум 3% річних та інфляційних втрат, погоджується із висновками суду першої інстанції та вважає, що суми 3% річних та інфляційних втрат у розмірах 717,50 грн та 8 099,11 грн, відповідно, є правильними та такими, що підлягають стягненню з відповідача.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду, з огляду на встановлені обставини у даній справі, погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, у зв`язку із чим, підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2023 у справі № 910/1951/23, відсутні.

Колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.

Як вже зазначалось, відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, у зв`язку із чим, твердження скаржника про те, що претензія надіслана на адресу скаржника лише 20.09.2022, однак, стягується зі скаржника 3% річних та інфляційні втрати з моменту підписання невстановленою особою видаткової накладної від імені скаржника, тобто починаючи з лютого 2022р. є безпідставними.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду міста Києва від 27.03.2023 у справі № 910/1951/23.

Враховуючи обставини справи, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін, що були покладені в основу оскаржуваного судового рішення, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає про те, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994; п. 29-30), однак, це право не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Проніна проти України" від 18.07.2006; п. 23; рішення у справі "Hirvisaari v. Finland" ("Хірвісаарі проти Фінляндії; п. 32).

Враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що наведене місцевим судом мотивування є достатнім для обґрунтування свого рішення за аргументами та доказами, які наявні у матеріалах справи. При цьому, рівень деталізації судом своїх доводів в будь-якому разі не призвів до неправильного вирішення справи, тому підстави для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2023 у справі № 910/1951/23, відсутні.

З приводу решти доводів скаржника, викладених в його скарзі, колегія суддів звертає увагу, що такі аргументи враховані апеляційним судом, при цьому зазначає, що оскаржене рішення є вмотивованим, місцевим судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтуються його висновки, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Хаджинастасиу проти Греції", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації").

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог процесуального та матеріального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об`єднання Спецкиївбуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2023 у справі № 910/1951/23 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2023 у справі № 910/1951/23 слід залишити без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 124, 129-1 Конституції України, ст.ст. 8, 11, 74, 129, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об`єднання Спецкиївбуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2023 у справі № 910/1951/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2023 у справі № 910/1951/23 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Справу № 910/1951/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя О.М. Гаврилюк

Судді А.Г. Майданевич

Б.О. Ткаченко