Рішення

від 15.09.2023 по справі 904/1554/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.09.2023м. ДніпроСправа № 904/1554/23

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Виробничого структурного підрозділу "Дніпровська дирекція" філії "Центр будівельно - монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Дніпро

до Міського комунального закладу культури "Дніпровська дитяча музична школа № 13", м. Дніпро

про стягнення суми основної заборгованості у розмірі 261 341,67 грн., неустойки у розмірі 435569,45 грн., суми витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна у розмірі 9317,88 грн., інфляційної складової у розмірі 4 407,85 грн., 3% річних у розмірі 766,85 грн.

Суддя Ніколенко М.О.

Без участі представників сторін.

РУХ СПРАВИ.

Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Виробничого структурного підрозділу "Дніпровська дирекція" філії "Центр будівельно - монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Міського комунального закладу культури "Дніпровська дитяча музична школа № 13" про стягнення суми основної заборгованості у розмірі 261 341,67 грн., неустойки у розмірі 435 569,45 грн., суми витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна у розмірі 9 317,88 грн., інфляційної складової у розмірі 4 407,85 грн., 3% річних у розмірі 766,85 грн.

Ухвалою суду від 03.04.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі. Справу № 904/1554/23 ухвалено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА.

Позивач зазначив, що між Регіональним відділенням Фонду державного майна України у Дніпропетровській області (надалі - орендодавець) та Міським комунальним закладом культури "Дніпровська дитяча музична школа №13" (надалі - орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, № 12/02-3481-ОД від 07.07.2009 (надалі договір).

Відповідно до пункту 1.1 договору, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме нерухоме майно нежитлове вбудоване приміщення площею 312,8 кв.м, що розміщене за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Семафорна, 42, на 3-4 поверсі, що перебуває на балансі ДП "Придніпровська залізниця" (надалі балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку/актом оцінки на 09.06.2009 і становить за незалежною оцінкою/залишковою вартістю 1 535 960 грн.

Майно передається в оренду з метою розміщення навчального закладу, що фінансується з міського бюджету (пункт 1.2 договору).

Розділом 3 договору встановлено, зокрема, розмір орендної плати, випадки зміни її розміру, строки оплати, пропорції перерахування орендної плати до державного бюджету та балансоутримувачу.

Згідно з п. 3.12 договору, у разі припинення (розірвання) договору орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передачі включно. Закінчення строку дії договору не звільняє орендаря від обов`язку сплатити до державного бюджету та балансоутримувачу заборгованість за орендною платою в повному обсязі та санкції.

Відповідно до пункту 5.2 договору, орендар зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату у співвідношенні, визначеному у пункті 3.10 даного договору.

Пунктом 10.1 договору визначено, що цей договір укладено строком на 1 рік та діє з 07.07.2009 до 06.07.2010 включно.

Пунктом 10.7 договору передбачено, що перехід права власності на майно третім особам, не є підставою для зміни або припинення чинності договору, і він зберігає свою чинність для нового власника орендованого майна (його правонаступника), за винятком випадку приватизації орендованого майна орендарем.

За твердженням позивача, строк дії договору оренди неодноразово продовжувався шляхом укладення додаткових угод до договору, а саме: додатковою угодою від 12.07.2010 - по 06.07.2012 включно; додатковою угодою від 17.09.2012 - по 06.07.2013 включно; додатковою угодою від 06.06.2013 - по 06.07.2014 включно; додатковою угодою від 07.07.2014 - по 31.03.2015 включно; додатковою угодою від 31.03.2015 - по 31.07.2015; додатковою угодою від 21.10.2015 - з 01.08.2015 до моменту створення (реєстрації) ПАТ "Українська залізниця", але не більш ніж по 31.12.2015.

Позивач вказав, що між Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (надалі орендодавець) та Міським комунальним закладом культури "Дніпровська дитяча музична школа №13" (надалі - орендар) укладено додатковий договір від 18.03.2016 до договору оренди (надалі додатковий договір).

За умовами додаткового договору орендодавцем майна, яке є предметом договором оренди, замінено на ПАТ "Укрзалізниця".

Пункт 3.1 договору оренди викладено у такій редакції: Орендна плата, визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 786 від 04.10.1995, за базовий місяць розрахунку - листопад 2015 року становить 7 508,18 грн. (без ПДВ).

Пункт 3.6 договору оренди викладено у такій редакції: Орендна плата 100 % перераховується на розрахунковий рахунок орендодавця не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним. Одержувач коштів структурний підрозділ "Дніпропетровське будівельно-монтажне експлуатаційне управління" регіональної філії "Придніпровська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця".

Термін дії договору оренди продовжено до 31.03.2016 включно (пункт 6 додаткового договору).

Пунктом 9 додаткового договору визначено, що умови цього додаткового договору поширюються на взаємовідносини сторін, що виникли з 01.12.2015.

На виконання умов додаткового договору позивач передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування нерухоме майно: нежитлове вбудоване приміщення площею 312,8 кв.м., розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Семафорна, 42, на 3-4 поверсі, що підтверджується актом приймання-передачі від 18.03.2016.

Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (том 1, а.с. 89), 07.06.2017 за ПАТ "Українська залізниця" зареєстровано право власності на нежитлову прибудову літ. А (1)-8 до житлового будинку літ. А-9, загальною площею 1 750,7 кв.м., ганки літ. а, а(1), а(2) за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Семафорна, 42.

Додатковим договором від 15.12.2017 до договору оренди сторони внесли зміни до преамбули договору та реквізитів орендодавця, передбачили сплату орендної плати протягом 01.04.2016 - 31.12.2016 без застосування індексу інфляції, визначили строк дії договору по 31.12.2017 включно.

Додатковим договором від 11.01.2018 до договору оренди встановлено строк дії договору з 01.01.2018 по 31.03.2018.

Додатковим договором від 07.05.2018 до договору оренди встановлено строк дії договору з 01.04.2018 по 30.06.2018.

Позивач зазначив, що листами від 03.05.2018 № ТУБМЕС-1/07/2265 та від 12.12.2018 №ТУБМЕС-1/07/6963 останній повідомив відповідача щодо припинення 30.06.2018 терміну дії договору та просив звільнити орендоване приміщення та повернути майно за актом прийому-передачі. Зі змісту таких заяв вбачається категорична позиція орендодавця щодо припинення правових відносин між сторонами за договором оренди № 12/02-3481-ОД від 07.07.2009.

За таких обставин, за твердженням позивача, договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, № 12/02-3481-ОД від 07.07.2009 є припиненим з 01.07.2018.

Однак, орендар, за твердженням позивача, порушив свої зобов`язання за договором та не повернув об`єкт оренди у встановлені строки. Орендар повернув об`єкт оренди орендодавцю тільки 29.12.2022, що підтверджується актом приймання передачі від 29.12.2022.

За період перебування об`єкта оренди у користуванні орендаря з 01.05.2021 по 31.10.2022, позивач нарахував останньому до сплати орендну плату у розмірі 261 341,67 грн. та неустойку у розмірі подвійної орендної плати на підставі ч. 2 статті 785 ЦК України у сумі 435 569,45 грн.

Крім того, за твердженням позивача, між Акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі Виробничого структурного підрозділу "Дніпровська дирекція" філії "Центр будівельно - монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (надалі - орендодавець) та Міським комунальним закладом культури "Дніпровська дитяча музична школа №13" (надалі - орендар) було укладено договір № 18 від 27.06.2018 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю до договору оренди від 07.07.2009 №12/02-3481-ОД (надалі договір про відшкодування витрат).

Пунктом 7.1 договору про відшкодування витрат передбачено, що цей договір набуває чинності з моменту укладання та діє до 31.12.2018 згідно ст. 631 ЦК України та ст. 180 Господарського кодексу України, а в частині зобов`язань до повного виконання. У будь-якому разі його умови розповсюджуються на відносини сторін до повернення майна орендарем балансоутримувачу згідно з актом приймання передачі.

Відповідно до п. 1.1 договору про відшкодування витрат, балансоутримувач - публічне акціонерне товариство Українська залізниця здійснює обслуговування майна (надалі майно), що знаходиться за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Семафорна, 42, загальною площею 312,8 кв.м. Орендар відшкодовує витрати балансоутримувачу на утримання орендованого майна, експлуатаційні витрати та комунальні послуги пропорційно займаній площі, якщо інше не випливає з характеру послуг, наданих балансоутримувачем за цим договором.

Згідно з п. 2.1.1 договору про відшкодування витрат, балансоутримувач майна зобов`язується забезпечити виконання всього комплексу робіт, пов`язаних з обслуговуванням та утриманням орендованого майна та прилеглої території.

Розмір плати за обслуговування майна та прилеглої території залежить від переліку та складу робіт і послуг, які надаються балансоутримувачем, і визначається розрахунком щомісячних платежів (кошторисом витрат) згідно Додатку № 2, який є невід`ємною частиною цього договору. Перелік таких робіт та послуг, порядок та умови їх оплати встановлюються цим договором. Сума договору згідно становить 6 211,92 грн., в т.ч. ПДВ 20% 1 035,32 грн.

Позивач зазначив, що на виконання умов договору про відшкодування витрат, між сторонами, 27.06.2018 був підписаний розрахунок щомісячних платежів відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю.

Відповідно до цього розрахунку, розмір щомісячного відшкодування становить 517,66 грн. з ПДВ.

Позивач вказав, що виконав умови договору, забезпечив орендарю виконання всього комплексу робіт, пов`язаних з обслуговуванням та утриманням орендованого майна та прилеглої території.

За розрахунком позивача, сума відшкодування витрат балансоутримувача за період з 01.05.2021 по 31.10.2022 склала 9 317,88 грн.

Позивач наполягає на тому, що строк виконання відповідачем свого зобов`язання з відшкодування позивачу витрат на утримання орендованого майна є таким, що настав.

Однак, відповідач, за твердженням позивача, порушив свої зобов`язання за договором і не відшкодував позивачу витрати на утримання орендованого майна у встановлені строки.

За таких обставин, за розрахунком позивача, у Міського комунального закладу культури "Дніпровська дитяча музична школа № 13" утворилась заборгованість перед Акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі Виробничого структурного підрозділу "Дніпровська дирекція" філії "Центр будівельно - монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця" зі сплати витрат на утримання орендованого майна у розмірі 9 317,88 грн.

За порушення відповідачем строків виконання грошових зобов`язань позивач нарахував останньому до сплати інфляційну складову у розмірі 4 407,85 грн. та 3% річних у розмірі 766,85 грн.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ЗАПЕРЕЧЕНЬ ВІДПОВІДАЧА.

Відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог за таких обставин.

Відповідач вказав, що строк дії договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, № 12/02-3481-ОД від 07.07.2009 є припиненим з 01.07.2018. Відповідач наполягає на тому, що цей факт встановлений рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 10.02.2022 у справі № 904/342/19.

Разом з цим, позивачем одночасно заявлено вимоги про стягнення орендної плати та неустойки за несвоєчасне повернення об`єкту оренди.

Відповідач вважає, що оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ст. 762 ЦК України («Плата за користування майном») і охоронна норма частини другої ст. 785 ЦК України («Обов`язки наймача у разі припинення договору найму») не можуть застосовуватися одночасно. Адже орендар не може мати одночасно два обов`язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.

За таких обставин, на думку відповідача, позовні вимоги про стягнення орендної плати за період з 01.05.2021 по 31.10.2022 є необґрунтованими.

Оскільки 3% річних та інфляційна складова нараховуються позивачем на основне зобов`язання орендну плату за припиненим договором, то вищевказані нарахування, за твердженням відповідача, також є необґрунтованими.

Також відповідач зазначив, що він є бюджетною установою та фінансується з державного бюджету. Відповідач вказав, що він не є недобросовісним наймачем, оскільки не мав умислу порушувати взяті на себе договірні зобов`язання.

За таких обставин, відповідач заявив клопотання про зменшення розміру нарахованої неустойки до 1 грн.

Крім того, з посиланням на п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України відповідач заявив про застосування строків позовної давності до позовних вимог про стягнення неустойки за період з 01.05.2021 до 23.03.2022.

Позовні вимоги про стягнення витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна у розмірі 9 317,88 грн. відповідач визнав.

ПЕРЕЛІК ОБСТАВИН, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.

Предметом цього судового розгляду є вимоги позивача про стягнення заборгованості за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, № 12/02-3481-ОД від 07.07.2009 з орендної плати у розмірі 261 341,67 грн., неустойки у розмірі 435 569,45 грн., суми витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна у розмірі 9 317,88 грн., інфляційної складової у розмірі 4 260,32 грн. за порушення строків сплати орендних платежів, 3% річних у розмірі 740,59 грн. за порушення строків сплати орендних платежів, інфляційної складової у розмірі 147,53 грн. за порушення строків відшкодування комунальних витрат, 3% річних у розмірі 25,99 грн. за порушення строків відшкодування комунальних витрат.

Для правильного вирішення цього спору необхідно встановити, які саме правовідносини склались між сторонами, які взаємні права та обов`язки виникли між сторонами (в які строки і якому розмірі орендна плата мала бути сплачена), чи мало місце порушення будь-яких зобов`язань (чи були орендні платежі сплачені відповідачем у повному обсязі), які саме зобов`язання порушені боржником, яке право чи інтерес кредитора порушено, які наслідки порушення зобов`язань боржником (чи наявні правові підстави для одночасного стягнення з відповідача орендної плати та неустойки у вигляді подвійної орендної плати на підставі ст. 785 ЦК України за той самий період).

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.

НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД. ПОЗИЦІЯ СУДУ.

Між Регіональним відділенням Фонду державного майна України у Дніпропетровській області (надалі - орендодавець) та Міським комунальним закладом культури "Дніпровська дитяча музична школа №13" (надалі - орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, № 12/02-3481-ОД від 07.07.2009 (надалі договір).

Відповідно до пункту 1.1 договору, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме нерухоме майно нежитлове вбудоване приміщення площею 312,8 кв.м, що розміщене за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Семафорна, 42, на 3-4 поверсі, що перебуває на балансі ДП "Придніпровська залізниця" (надалі балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку/актом оцінки на 09.06.2009 і становить за незалежною оцінкою/залишковою вартістю 1 535 960 грн.

Майно передається в оренду з метою розміщення навчального закладу, що фінансується з міського бюджету (пункт 1.2 договору).

Розділом 3 договору встановлено, зокрема, розмір орендної плати, випадки зміни її розміру, строки оплати, пропорції перерахування орендної плати до державного бюджету та балансоутримувачу.

Згідно з п. 3.12 договору, у разі припинення (розірвання) договору орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передачі включно. Закінчення строку дії договору не звільняє орендаря від обов`язку сплатити до державного бюджету та балансоутримувачу заборгованість за орендною платою в повному обсязі та санкції.

Відповідно до пункту 5.2 договору, орендар зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату у співвідношенні, визначеному у пункті 3.10 даного договору.

Пунктом 10.1 договору визначено, що цей договір укладено строком на 1 рік та діє з 07.07.2009 до 06.07.2010 включно.

Пунктом 10.7 договору передбачено, що перехід права власності на майно третім особам, не є підставою для зміни або припинення чинності договору, і він зберігає свою чинність для нового власника орендованого майна (його правонаступника), за винятком випадку приватизації орендованого майна орендарем.

Строк дії договору оренди неодноразово продовжувався шляхом укладення додаткових угод до договору, а саме: додатковою угодою від 12.07.2010 - по 06.07.2012 включно; додатковою угодою від 17.09.2012 - по 06.07.2013 включно; додатковою угодою від 06.06.2013 - по 06.07.2014 включно; додатковою угодою від 07.07.2014 - по 31.03.2015 включно; додатковою угодою від 31.03.2015 - по 31.07.2015; додатковою угодою від 21.10.2015 - з 01.08.2015 до моменту створення (реєстрації) ПАТ "Українська залізниця", але не більш ніж по 31.12.2015.

Між Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (надалі орендодавець) та Міським комунальним закладом культури "Дніпровська дитяча музична школа №13" (надалі - орендар) укладено додатковий договір від 18.03.2016 до договору оренди (надалі додатковий договір).

За умовами додаткового договору орендодавцем майна, яке є предметом договором оренди, замінено на ПАТ "Укрзалізниця".

Пункт 3.1 договору оренди викладено у такій редакції: Орендна плата, визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 786 від 04.10.1995, за базовий місяць розрахунку - листопад 2015 року становить 7 508,18 грн. (без ПДВ).

Пункт 3.6 договору оренди викладено у такій редакції: Орендна плата 100 % перераховується на розрахунковий рахунок орендодавця не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним. Одержувач коштів структурний підрозділ "Дніпропетровське будівельно-монтажне експлуатаційне управління" регіональної філії "Придніпровська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця".

Термін дії договору оренди продовжено до 31.03.2016 включно (пункт 6 додаткового договору).

Пунктом 9 додаткового договору визначено, що умови цього додаткового договору поширюються на взаємовідносини сторін, що виникли з 01.12.2015.

На виконання умов додаткового договору позивач передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування нерухоме майно: нежитлове вбудоване приміщення площею 312,8 кв.м., розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Семафорна, 42, на 3-4 поверсі, що підтверджується актом приймання-передачі від 18.03.2016.

Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (том 1, а.с. 89), 07.06.2017 за ПАТ "Українська залізниця" зареєстровано право власності на нежитлову прибудову літ. А (1)-8 до житлового будинку літ. А-9, загальною площею 1 750,7 кв.м., ганки літ. а, а(1), а(2) за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Семафорна, 42.

Додатковим договором від 15.12.2017 до договору оренди сторони внесли зміни до преамбули договору та реквізитів орендодавця, передбачили сплату орендної плати протягом 01.04.2016 - 31.12.2016 без застосування індексу інфляції, визначили строк дії договору по 31.12.2017 включно.

Додатковим договором від 11.01.2018 до договору оренди встановлено строк дії договору з 01.01.2018 по 31.03.2018.

Додатковим договором від 07.05.2018 до договору оренди встановлено строк дії договору з 01.04.2018 по 30.06.2018.

Відповідно до частини першої статті 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною першою статті 785 ЦК України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено у договорі.

Згідно з частиною другою статті 291 ГК України, договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено. Аналогічні положення містить частина друга статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Положеннями статті 764 ЦК України встановлено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Відповідно до частини другої статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Зазначена норма не встановлює форму заяви про припинення договору оренди. Така вимога може бути викладена однією із сторін у листі, телеграмі, факсограмі тощо. Істотне значення у цьому випадку має зміст такої заяви, оскільки вимога обов`язково повинна бути спрямована на припинення або зміну умов договору оренди, та її направлення у межах строку, встановленого законом.

Отже, сторони не обмежені в праві заявити про припинення або зміну договору як протягом одного місяця після закінчення договору, так і в будь-який час протягом всього строку дії такого договору.

Такої самої правової позиції дотримується Верховний Суд під час розгляду аналогічних спорів (постанови від 02.07.2019 у справі № 906/742/18, від 02.07.2019 у справі № 906/743/18, від 02.07.2019 у справі № 906/746/18, від 16.07.2019 у справі №906/744/18, від 13.08.2019 у справі №906/740/18).

Так, листами від 03.05.2018 № ТУБМЕС-1/07/2265 та від 12.12.2018 № ТУБМЕС-1/07/6963 позивач повідомив відповідача щодо припинення 30.06.2018 терміну дії договору та просив звільнити орендоване приміщення та повернути майно за актом прийому-передачі. Зі змісту таких заяв вбачається категорична позиція орендодавця щодо припинення правових відносин між сторонами за договором оренди № 12/02-3481-ОД від 07.07.2009.

Вказані листи були отримані орендарем нарочно 04.05.2018 та 13.12.2018 відповідно.

За таких обставин, договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, № 12/02-3481-ОД від 07.07.2009 є припиненим з 01.07.2018.

Факт припинення спірного договору з 01.07.2018 додатково встановлений в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14 липня 2021 року у справі № 904/342/19 під час розгляду спору між тими сторонами, що виник з договору оренди №12/02-3481-ОД від 07.07.2009.

Відповідно до п. 10.11 договору оренди, у разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем балансоутримувачу.

Тобто, орендар мав повернути орендодавцю об`єкт оренди у строк до 04.07.2018 включно.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Однак, орендар порушив свої зобов`язання за договором та не повернув об`єкт оренди у встановлені строки.

Орендар повернув об`єкт оренди орендодавцю тільки 29.12.2022, що підтверджується актом приймання передачі від 29.12.2022.

За період перебування об`єкта оренди у користуванні орендаря з 01.05.2021 по 31.10.2022, позивач нарахував останньому до сплати орендну плату у розмірі 261 341,67 грн. та неустойку у розмірі подвійної орендної плати на підставі ч. 2 статті 785 ЦК України у сумі 435 569,45 грн.

За змістом пункту 3 частини першої статті 3 (свобода договору як засада цивільного законодавства), пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 509, частини першої статті 627 ЦК України, укладення договору із погодженням сторонами його умов, що визначені на розсуд сторін з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, та становлять зміст договору, зобов`язує сторони виконувати зобов`язання за цим договором належним чином відповідно до його умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526, частина перша статті 628, стаття 629 ЦК України).

Правовідносини оренди (найму) врегульовані положеннями глави 58 "Найм (оренда)" розділу ІІІ "Окремі види зобов`язань" книги п`ятої "Зобов`язальне право" ЦК України та статей 283- 291 ГК України.

Згідно із частиною першою статті 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частинами першою та шостою статті 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У частині першій статті 284 ГК України законодавець, як істотні умови договору оренди, визначив, зокрема, строк, на який укладається договір оренди; орендну плату з урахуванням її індексації; умови повернення орендованого майна або викупу.

За частиною першою статті 773 ЦК України, на наймача покладений обов`язок користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору.

Частиною першою статті 763 ЦК України встановлене загальне правило, за яким договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Аналогічні за змістом положення містить частина четверта статті 284 ГК України, відповідно до якої строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Закінчення строку, на який було укладено договір оренди, є однією з підстав його припинення (частина четверта статті 291 ГК України).

Виняток з наведеного правила передбачено частиною першою статті 764 ЦК України, відповідно до якої в разі якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму ЦК України.

Частиною першою статті 785 ЦК України передбачено, що в разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Аналогічні положення містив Закон України "Про оренду державного та комунального майна" в редакції Закону України від 10.04.1992 № 2269-XII (далі - Закон про оренду) до втрати ним чинності з 01.02.2020 (у зв`язку з введенням в дію з 01.02.2020 Закону України від 03.10.2019 № 157-IX "Про оренду державного та комунального майна"). Закон про оренду регламентував умови та порядок використання державного та комунального майна шляхом передачі його в оренду. Положення цього Закону застосовуються до спірних правовідносин з огляду на встановлені судами обставини припинення Договору та повернення 11.05.2019 Відповідачем Позивачу з оренди Майна, що належить до державної власності (пункти 4.1, 4.12).

За змістом наведених норм, із закінченням строку договору найму (оренди) (далі - Договір), на який його було укладено, за наявності заперечень наймодавця щодо подальшого користування наймачем майном, Договір є припиненим, що означає припинення дії (чинності) для сторін всіх його умов, а їх невиконання (невиконання окремих його умов) протягом дії Договору є невиконанням зобов`язання за цим Договором, що має відповідні наслідки (настання відповідальності за невиконання чи неналежне виконання обов`язків під час дії договору тощо), однак не зумовлює продовження дії (чинність) Договору в цілому або тих його умов, що не були виконані (неналежно виконані) стороною (сторонами).

Частиною першою статті 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до частини першої статті 286 ГК України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

За змістом наведених норм, з урахуванням вищевикладеного, Договір є підставою виникнення права наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку дії Договору зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами Договору; а припинення Договору є підставою виникнення обов`язку наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в Договорі.

Користування майном за Договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного Договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб`єктів договірних правовідносин.

Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами Договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов`язання у сфері орендних відносин.

Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 ЦК України, статей 283, 284, 286 ГК України. Із припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за Договором у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок - негайно повернути наймодавцеві річ.

Після спливу строку дії Договору невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

За таких обставин, користування майном після припинення Договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв`язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами Договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за Договором найму (оренди) та регулятивним нормам ЦК України та ГК України.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 ЦК України ("Плата за користування майном") і охоронна норма частини другої статті 785 ЦК України ("Обов`язки наймача у разі припинення договору найму") не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов`язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.

Отже, положення пункту 3 частини першої статті 3 та статті 627 ЦК України про свободу договору не застосовуються до договорів оренди в тій їх частині, якою передбачені умови щодо здійснення орендної плати за період від моменту припинення дії договору до моменту повернення орендованого майна, оскільки сторони в такому випадку відступають від положень актів цивільного законодавства (стаття 6 ЦК України).

Неврахування таких висновків щодо застосування положень цивільного та господарського законодавства на практиці призводить до того, що з орендаря, який після припинення строку дії Договору не повернув майно орендодавцю на його вимогу, фактично стягується потрійний розмір орендної плати, а саме: безпосередньо орендна плата, а також неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. Такий підхід у регулюванні орендних правовідносин вочевидь не узгоджується з такими загальними засадами цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

За змістом статей 610, 611, 612 ЦК України, невиконання зобов`язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового обов`язку, що узгоджується з нормами статті 610 ЦК України та статті 216 ГК України.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).

Законодавець у частині першій статті 614 ЦК України визначив, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Правові наслідки порушення умов договору оренди державного майна визначені відповідними нормами Закону про оренду, ЦК України та ГК України.

У питанні відповідальності сторін за невиконання зобов`язань за Договором норми статті 29 Закону про оренду відсилають до інших законодавчих актів України та умов договору.

Невиконання наймачем передбаченого частиною першою статті 785 ЦК України обов`язку щодо негайного повернення наймодавцеві речі (у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі) у разі припинення договору є порушенням умов Договору, що породжує у наймодавця право на застосування до наймача відповідно до частини другої статті 785 ЦК України такої форми майнової відповідальності як неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Отже, відповідно до статті 614 ЦК України, для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 цього Кодексу, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання. Тобто судам потрібно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов`язку не виконав.

У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Верховного Суду України у постанові від 02.09.2014 у справі № 3-85гс14, а також Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постановах від 11.04.2018 у справі № 914/4238/15, від 24.04.2018 у справі № 910/14032/17 та від 09.09.2019 у справі № 910/16362/18 (пункт 51), від якої Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду не відступив при розгляді справи № 910/20370/17 (пункт 24 постанови від 13.12.2019).

Положеннями статті 549 ЦК України та статті 230 ГК України визначено загальне поняття штрафних санкцій, яке у господарському судочинстві включає неустойку, штраф, пеню, яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил господарської діяльності, невиконання господарського зобов`язання.

За приписами статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною першою статті 230 ГК України визначено поняття штрафних санкцій. Ними визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина перша статті 548 ЦК України).

Тобто неустойка на підставі частини другої статті 785 ЦК України розглядається як законна неустойка і застосовується незалежно від погодження сторонами цієї форми відповідальності в договорі найму (оренди).

Водночас, неустойка на підставі частини другою статті 785 ЦК України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії Договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов`язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

Узагальнюючи наведені висновки стосовно наслідків припинення Договору, у разі, якщо орендар не повертає майно після припинення строку дії Договору, зокрема у вигляді подальшого неправомірного користування майном, та права орендодавця застосувати передбачений законом спосіб захисту порушеного права - стягнення з орендаря неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (частина друга статті 785 ЦК України), Суд, встановлюючи відмінності між орендною платою (платою за користування майном) та неустойкою, передбаченою частиною другою статті 785 ЦК України, зазначає про таке.

Обов`язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення Договору (до спливу строку дії Договору оренди), оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об`єктом оренди на платній основі.

Неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення Договору - якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення Договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов`язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 ЦК України.

Отже, яким би способом в Договорі не регламентувалися правовідносини між сторонами у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов`язку щодо повернення речі з найму (оренди) з її подальшим користуванням після припинення Договору, ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено частиною другою статті 785 ЦК України (зокрема, з установленням для наймача (орендаря) будь-якого іншого (додаткового) зобов`язання, окрім того, що передбачений частиною другою статті 785 ЦК України).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 квітня 2021 року у справі №910/11131/19.

При цьому слід зауважити, що факт неправомірності дій орендаря щодо не повернення об`єкта оренди після закінчення строку дії договору оренди 01.07.2018 встановлений постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14 липня 2021 року у справі № 904/342/19 під час розгляду спору між тими сторонами, що виник з договору оренди №12/02-3481-ОД від 07.07.2009/

Частиною 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення суми основної заборгованості з орендних платежів у розмірі 261 341,67 грн., а також інфляційної складової у розмірі 4 260,32 грн. та 3% річних у розмірі 740,59 грн., нарахованих на цю суму основної заборгованості з орендних платежів, є безпідставними.

Перевіривши розрахунок неустойки у розмірі 435 569,45 грн. суд встановив, що він виконаний правильно та відповідає вимогам чинного законодавства.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення неустойки у розмірі 435 569,45 грн. є обґрунтованими.

Крім того, між Акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі Виробничого структурного підрозділу "Дніпровська дирекція" філії "Центр будівельно - монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (надалі - орендодавець) та Міським комунальним закладом культури "Дніпровська дитяча музична школа №13" (надалі - орендар) було укладено договір № 18 від 27.06.2018 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю до договору оренди від 07.07.2009 №12/02-3481-ОД (надалі договір про відшкодування витрат).

Пунктом 7.1 договору про відшкодування витрат передбачено, що цей договір набуває чинності з моменту укладання та діє до 31.12.2018 згідно ст. 631 ЦК України та ст. 180 Господарського кодексу України, а в частині зобов`язань до повного виконання. У будь-якому разі його умови розповсюджуються на відносини сторін до повернення майна орендарем балансоутримувачу згідно з актом приймання передачі.

У постанові Верховного Суду від 26.12.2019 під час касаційного перегляду справи №904/342/19 зроблений правовий висновок про те, що дія договору про відшкодування витрат № 18 від 27.06.2018 припиняється внаслідок припинення дії договору оренди, а умови правочину з відшкодування витрат на утримання орендованого майна розповсюджуються на відносини сторін до повернення майна орендарем.

Відповідно до п. 1.1 договору про відшкодування витрат, балансоутримувач - публічне акціонерне товариство Українська залізниця здійснює обслуговування майна (надалі майно), що знаходиться за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Семафорна, 42, загальною площею 312,8 кв.м. Орендар відшкодовує витрати балансоутримувачу на утримання орендованого майна, експлуатаційні витрати та комунальні послуги пропорційно займаній площі, якщо інше не випливає з характеру послуг, наданих балансоутримувачем за цим договором.

Згідно з п. 2.1.1 договору про відшкодування витрат, балансоутримувач майна зобов`язується забезпечити виконання всього комплексу робіт, пов`язаних з обслуговуванням та утриманням орендованого майна та прилеглої території.

Розмір плати за обслуговування майна та прилеглої території залежить від переліку та складу робіт і послуг, які надаються балансоутримувачем, і визначається розрахунком щомісячних платежів (кошторисом витрат) згідно Додатку № 2, який є невід`ємною частиною цього договору. Перелік таких робіт та послуг, порядок та умови їх оплати встановлюються цим договором. Сума договору згідно становить 6 211,92 грн., в т.ч. ПДВ 20% 1 035,32 грн.

На виконання умов договору про відшкодування витрат, між сторонами, 27.06.2018 був підписаний розрахунок щомісячних платежів відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю.

Відповідно до цього розрахунку, розмір щомісячного відшкодування становить 517,66 грн. з ПДВ.

Статтею 193 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписи частини 7 статті 193 Господарського кодексу України та статті 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 Цивільного кодексу України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Згідно з положеннями статті 202 Господарського кодексу України та статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Позивач виконав умови договору, забезпечив орендарю виконання всього комплексу робіт, пов`язаних з обслуговуванням та утриманням орендованого майна та прилеглої території.

Відповідно до п. 2.1.1 договору про відшкодування витрат та розрахунку (Додатку № 2), сума відшкодування витрат балансоутримувача за період з 01.05.2021 по 31.10.2022 склала 9 317,88 грн.

Пунктом 2.2.3 договору про відшкодування витрат встановлено, що орендар зобов`язується не пізніше 5 числа місяця, наступного за звітним, вносити плату на розрахунковий рахунок балансоутримувача за утриманням орендованого майна та прилеглої території згідно виставленого рахунку фактично наданих послуг або/та виставленого акту виконання робіт.

З урахуванням п. 2.2.3 договору про відшкодування витрат встановлено, строк виконання відповідачем свого зобов`язання з відшкодування позивачу витрат на утримання орендованого майна є таким, що настав.

Однак, відповідач порушив свої зобов`язання за договором і не відшкодував позивачу витрати на утримання орендованого майна у встановлені строки.

За таких обставин, у Міського комунального закладу культури "Дніпровська дитяча музична школа № 13" утворилась заборгованість перед Акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі Виробничого структурного підрозділу "Дніпровська дирекція" філії "Центр будівельно - монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця" зі сплати витрат на утримання орендованого майна у розмірі 9 317,88 грн.

Як було вказано вище, відповідач визнав позовні вимоги у цій частині.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення суми витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна у розмірі 9 317,88 грн. є обґрунтованими.

Згідно ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошових зобов`язань на вимогу кредитора, зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За порушення відповідачем строків сплати відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна, позивач нарахував відповідачу до сплати:

- 3% річних у розмірі 25,99 грн. за період з 01.06.2021 по 31.01.2023 на суму боргу 517,66 грн.;

- інфляційну складову у розмірі 147,53 грн. за загальний період з червня 2021 року по січень 2023 року на суму боргу 517,66 грн.

Слід зауважити, що нарахування 3% річних та інфляційної складової нараховуються позивачем тільки на суму боргу 517,66 грн. розмір витрат на утримання орендованого майна за 1 місяць. Нарахування відсотків за користування чужими грошовими коштами здійснюється позивачем за повних 20 календарних місяців.

Позивачем не вказано, на суму основного боргу за який саме розрахунковий місяць здійснюється нарахування відсотків за користування чужими грошовими коштами. Разом з цим, з урахуванням визначених позивачем періодів нарахування, судом взято для перевірки розрахунку перший розрахунковий місяць суми основного боргу, заявленої до стягнення, травень 2021.

Так, перевіривши наданий розрахунок 3% річних судом встановлено, що позивачем неправильно визначено дату виникнення у відповідача прострочення виконання грошового зобов`язання.

Як було вказано вище, пунктом 2.2.3 договору про відшкодування витрат встановлено, що орендар зобов`язується не пізніше 5 числа місяця, наступного за звітним, вносити плату на розрахунковий рахунок балансоутримувача за утриманням орендованого майна та прилеглої території згідно виставленого рахунку фактично наданих послуг або/та виставленого акту виконання робіт.

За таких обставин, та з урахуванням приписів ч. 5. ст. 254 ЦК України, відповідач мав відшкодувати позивачу витрати на утримання майна за травень 2021 року у строк до 07.06.2021 включно.

За розрахунком суду, 3% річних на суму боргу 517,66 грн. за період з 08.06.2021 по 31.01.2023 становлять 25,66 грн.

А отже, позовні вимоги про стягнення 3% річних за порушення відповідачем строків сплати відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна є обґрунтованими у розмірі 25,66 грн.

Перевіривши наданий розрахунок інфляційної складової судом встановлено, що такий розрахунок не відповідає вимогам чинного законодавства.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Однак, при здійсненні розрахунку позивачем не було взято до уваги місяці, у яких мала місце дефляція.

За розрахунком суду, інфляційна складова на суму боргу 517,66 грн. за період з червня 2021 року по січень 2023 року становить 167,06 грн., тобто суму в більшому розмірі, ніж заявлено позивачем до стягнення.

Частиною 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України визначено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог. Тому, вимоги позивача про стягнення інфляційної складової за порушення відповідачем строків сплати відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна слід задовольнити в заявленому розмірі 147,53 грн.

ЩОДО КЛОПОТАННЯ ВІДПОВІДАЧА ПРО ЗАСТОСУВАННЯ СТРОКІВ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ ДО ПОЗОВНИХ ВИМОГ:

Відповідач заявив про застосування строків позовної давності до позовних вимог про стягнення неустойки за період з 01.05.2021 до 23.03.2022 з посиланням на п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України.

Частиною 1 ст. 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст. 258 ЦК України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Так, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України встановлено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За змістом статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За наслідком касаційного розгляду у справі № 916/1319/19 (постанова від 20 листопада 2020 року) Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду сформував таку правову позицію щодо застосування частини другої статті 785 ЦК України.

Частина друга статті 785 ЦК України є особливим заходом цивільної відповідальності (неустойкою), яка визначається в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення повернення її наймодавцю у разі припинення договору найму та має певну специфіку у застосуванні щодо непоширення на неї скороченого строку позовної давності відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України, оскільки дія такої санкції поширюється на весь час неправомірного користування майном, а також щодо незастосування до неї положень статті 232 ГК України про припинення нарахування штрафних санкцій по закінченню 6 місяців, оскільки частиною другою статті 785 ЦК України передбачено інше (дію санкції на весь період неправомірного користування майном).

А отже, до позовних вимог про стягнення неустойки у розмірі 435 569,45 грн. застосовується загальний строк позовної давності у 3 роки.

З урахуванням періоду нарахування такої неустойки: з 01.05.2021 по 31.10.2022, строк позовної давності для звернення до суду з відповідними позовними вимогами сплине з 01.05.2024 по 31.10.2025.

За таких обставин, позивачем не було пропущено строку позовної давності для звернення до суду з вимогою про стягнення неустойки у розмірі 435 569,45 грн.

ЩОДО КЛОПОТАННЯ ВІДПОВІДАЧА ПРО ЗМЕНШЕННЯ РОЗМІРУ ШТРАФУ.

Відповідач заявив клопотання про зменшення розміру нарахованої неустойки до 1 грн.

В обґрунтування заявленого клопотання відповідач зазначив, що він є бюджетною установою та фінансується з державного бюджету. Відповідач вказав, що він не є недобросовісним наймачем, оскільки не мав умислу порушувати взяті на себе договірні зобов`язання.

Згідно до ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню з відповідача, суд оцінює, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Разом з тим, як було вказано вище, частина друга статті 785 ЦК України є особливим заходом цивільної відповідальності (неустойкою), яка визначається в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення повернення її наймодавцю у разі припинення договору найму та має певну специфіку у застосуванні щодо непоширення на неї вимог законодавства, які регулюють нарахування неустойки, передбаченої ст. 230 ГК України. Оскільки частиною другою статті 785 ЦК України передбачено дію санкції на весь період неправомірного користування майном.

Додатково слід зазначити, що відповідно до статей 74, 77 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

В обґрунтування клопотання про зменшення розміру штрафу відповідач не навів жодних виняткових обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Скрутне матеріальне становище відповідача не є тією винятковою обставиною, що може мати наслідком зменшення розміру штрафних санкцій.

Статтею 42 ГК України, яка кореспондується положеннями з ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про підприємництво», визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Майновий стан відповідача є наслідком його господарської діяльності, а також, наслідком його власного комерційного розрахунку та ризику.

За таких обставин, беручи до уваги інтереси обох сторін, суд не вбачає підстав для зменшення розміру неустойки.

ПЕРЕЛІК ДОКАЗІВ, ЯКИМИ СТОРОНИ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ АБО СПРОСТОВУЮТЬ НАЯВНІСТЬ КОЖНОЇ ОБСТАВИНИ, ЯКА Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.

Обставини, на які посилається позивач, доводяться договором № 12/02-3481-ОД від 07.07.2009 з додатками та додатковими угодами (т. 1 а.с. 30 - 63), договором № 18 від 27.06.2018 про відшкодування витрат балансоутримувача з додатками та додатковими угодами (т. 1 а.с. 64 - 70), передавальними актами (т. 1 а.с. 71 - 82), зведеним переліком майна (т. 1 а.с. 83 - 88), витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 1 а.с. 89 - 90), листами позивача та актами перевірки стану майна (т. 1 а.с. 91 111), актом приймання - передачі від 29.12.2022 (том 1 а.с. 112 - 115).

ВИСНОВКИ СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ.

За результатами розгляду справи суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити у частині стягнення з відповідача неустойки у розмірі 435 569,45 грн., суми витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна у розмірі 9 317,88 грн., інфляційної складової у розмірі 147,53 грн., 3% річних у розмірі 25,66 грн.

У задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача суми основної заборгованості у розмірі 261 341,67 грн., інфляційної складової у розмірі 4 260,32 грн., 3% річних у розмірі 740,92 грн. слід відмовити.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

Відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору слід розподілити пропорційно задоволених позовних вимог.

Керуючись положеннями Господарського Кодексу України, Цивільного кодексу України, ст. 73, 74, 123, 129, 232, 233, 236-241, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Міського комунального закладу культури "Дніпровська дитяча музична школа №13" (місцезнаходження: вул. Сортувальна, буд. 4, м. Дніпро, 49022, ідентифікаційний код: 02215957) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (місцезнаходження: 03680, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, ідентифікаційний код: 40075815) в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (місцезнаходження: 03035, м. Київ, вул. Льва Толстого, 61, ідентифікаційний код: 41149437) в особі Виробничого підрозділу "Дніпровське територіальне управління", філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (місцезнаходження: 49124, м. Дніпро, вул. Магаданська, 43, ідентифікаційний код: 41149437) неустойку у розмірі 435 569,45 грн., суму витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна у розмірі 9 317,88 грн., інфляційну складову у розмірі 147,53 грн., 3% річних у розмірі 25,66 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 6 675,91 грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача суми основної заборгованості у розмірі 261 341,67 грн., інфляційної складової у розмірі 4 260,32 грн., 3% річних у розмірі 740,92 грн.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення може бути оскаржено в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України, протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений та підписаний 15.09.2023.

Суддя М.О. Ніколенко