Рішення

від 05.09.2023 по справі 909/580/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05.09.2023 м. Івано-ФранківськСправа № 909/580/23

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Шкіндер П. А. секретар судового засідання Попович Л. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Приватне Підприємство «Плесо Прут»

Місцезнаходження: 77470, Івано-Франківська обл., Тисменицький р.н., с. Марківці

Адреса для листування: 76018, м. Івано-Франківськ, вул. К.Чорноти, 10/19

до відповідачів:

1. Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях Місцезнаходження: 76019, вул. Василіянок, 48, м. Івано-Франківськ Код ЄДРПОУ 42891875

2.Приватне акціонерне товариство «Тисмениця-Риба» Код ЄДРПОУ 25066477 Місцезнаходження: 77408, вул. Молодіжна, буд.2, с. Хом`яківка, Івано-Франківський район, Івано - Франківська обл.

3. Державне підприємство «Укрриба» Код ЄДРПОУ 25592421 Місцезнаходження: 04050, вул. Тургенєвська, 82 А, м. Київ

про визнання недійсним договору та зобов`язання повернути нерухоме майно

за участю:

від позивача : Гринишин М.М.

від відповідача : Фальчук М.Ф.

від відповідача : Фрич В.

ВСТАНОВИВ

Приватне Підприємство «Плесо Прут» звернулось з позовом до відповідачів Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях, Приватного акціонерного товариства «Тисмениця-Риба» та Державного підприємства «Укрриба» про визнання недійсним договору оренди державного майна № 20/22 від 29.09.2022р. та зобов`язання повернути нерухоме майно. Свою позицію обґрунтовує приписами ст. 1 Закону України «Про аквакультуру», ЗакономУкраїни "Про оренду державного та комунального майна ( від 13.04.20223).

Підставою позову є те, що об`єкт оренди підпадає під заборону, визначену у ст. 3 Закону України «Про оренду державного і комунального майна», тому Договір не міг бути укладений, а гідротехнічні споруди не могли бути передані в оренду у зв`язку із забороною закону.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 27.06.2023 прийнято позовну заяву до розгляду; відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін та призначено підготовче засіданні на 18.07.2023

07.07.2023 через канцелярію суду ,ПАТ "Тисмениця-Риба" подано відзив (вхідний №10074) на позовну заяву, який суд приймає та долучає до матеріалів справи. ПАТ "Тисмениця -риба" у відзиві на позов зазначає, що розгляді Господарського суду Івано-Франківської області була справа за аналогічним позовом з інших підстав, адвокат не вказала, що рішенням від 03.04.2023 року у справі №909/930/22 у позові ПП «Плесо Прут» про визнання недійсним Договору оренди державного майна та повернення гідроспоруд балансоутримувачу відмовлено. Відповідач-2 вказує, що безпідставним є звернення позивача в суд з вимогою про повернення орендованого майна на баланс ДП «Укрриба», оскільки це майно перебуває на балансі ДП «Укрриба» та сам балансоутримувач не вважає його право щодо гідроспоруд порушеним, оскільки добровільно на підставі договору передав їх ПРАТ «Тисмениця-Риба».

Ухвалою суду від 18.07.2023 суд відклав підготовче судове засідання на 01.08.2023.

Відповідач -1 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях адресував суду відзив на позовну заяву (вх.10742/23 від 24.07.2023) у якому просить суд відмовити у позовних вимогах, зазначає, що Регіональним відділенням та ПАТ «Тисмениця-Риба» як переможцем аукціону було укладено Договір оренди № 20/22 від 29 вересня 2022 року. Регіональне відділення провело процедуру передачі в оренду гідротехнічних споруд 20-ти ставів з дотриманням вимог Закону України « Про оренду державного та комунального майна» від 03.1-.2019 року № 157-1Х та Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 року № 483.

26.07.2023 від ДП "Укрриба" через канцелярію суду надійшов відзив на відзив на позовну заяву, в якому відповідач - 3 просив у позові відмовити, зазначив, що спірний договір не суперечить нормам законодавства , передача в оренду гідротехнічних споруд та водного об"єкту з земельною ділянкою належить до сфери різних органів управління та вказує, що позивач не вказав як балансоутримувач порушив права та інтереси позивача.

01.08.2023 суд закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті на 05.09.2023 .

10.08.2023 від ДП "Укрриба" надійшли пояснення по справі (вх.11588/23 від 10.08.2023).

31.07.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив ( вх. 1127/23).

Позивач заявлені позовні вимоги підтримав.

В судовому засіданні представники відповідачів надали усні пояснення по справі, відповіли на запитання суду, просили відмовити у позові.

В судовому засіданні 05.09.2023 суд проголосив вступну та резолютивну частину рішення.

Предметом позову є вимога позивача про визнання недійсним Договору оренди гідротехнічних споруд та зобов"язання повернути майно балансоутримувачу.

Регіональне відділення є орендодавцем по вищезазначеному Договору оренди державного майна на використання гідротехнічних споруд 20-ти ставів, що знаходяться - Івано-Франківська область, Івано-Франківський район, с. Марківці Тисменицької ТГ, що обліковуються на балансі ДП «Укрриба» інвентарні номери І по 20.

Гідротехнічні споруди за вказаною адресою перебувають у державній власності, внесені до Єдиного реєстру об`єктів державної власності реєстрові номери за даними цього реєстру з 25592424,29,ААЕЖАД064 по 592421,29,Д083.

Вказані гідротехнічні споруди перебували у користуванні ПШ «Плесо-Прут» згідно

договору оренди державного майна № 42/17 від 30.11.2017 року.

Договір оренди державного майна № 42/17 від 30.11.2017 року припинений 01.11.2020 року, гідроспоруди повернуті орендарем балансоутримувачу - ДП «Укрриба» по акту приймання-передачі від 19.11.2020. Акт містить підпис директора ПП «Плесо-Прут» Стрілецького і та відтиск печатки ПП «Плесо-Прут».

Отже, ПП «Плесо-Прут» з 19.11.2020 року не мало підстав користуватись державним майном.

03.12.2021року листом вих. № 1 ПП «Плесо-Прут» зверталось до Регіонального відділення щодо оренди вищевказаних гідроспоруд.

09.12.2021року листом вих. № 11-021-02314 Регіональне відділення зверталось до ДП «Укрриба» щодо прийняття рішення про намір передачі майна в оренду та отримання інформації про майно, яка необхідна для внесення до Електронної торгової системи та оголошення аукціону.

Частиною 2 статті 6 Закону України « Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 року № 157-1Х (надалі Закон) передбачено, що балансоутримувач протягом 40 робочих днів з дати отримання заяви потенційного орендаря приймає одне з таких рішень : рішення про намір передачі майна в оренду, погоджене уповноваженим органом управління; рішення про відмову у включенні об`єкта до відповідного Переліку у разі наявності однієї з підстав, передбачених статтею 7 Закону.

Погодження на передачу в оренду державного майна уповноваженим органом управління та балансоутримувачем є вимогою Закону.

Відповідно до доручення Фонду державного майна України від 24.02.2022 року № К/18 були зупинені аукціони з передачі в оренду державного майна. Дорученням Фонду державного майна України від 13. 06.2022 року № К/37 внесено зміни до доручення ФДМУ № К/18, яким надано дозвіл про оголошення аукціонів та їх проведення.

08.06.2022 року листом вих.№ 07-05/45 від 08.06.2022 року ДП «Укрриба» повідомило Регіональне відділення про прийняте рішення щодо включення гідротехнічних споруд 20-ти ставів ( Івано-Франківська область, Івано-Франківський район, с. Марківці) до Переліку першого типу, погоджене уповноваженим органом управління, ( лист Державного агентства рибного господарства України від 07.06.2022 року № 2-11.1-16/2071-22).

09.08.2022року Регіональним відділенням видано наказ № 239 про включення вищезазначеного майна (гідроспоруди) до Переліку першого типу у відповідності до вимог статті 6 Закону.

16.08.2022 року наказом № 246 Регіональним відділенням затверджено розроблені умови оренди та оголошено аукціон з передачі в оренду зазначеного майна, (гідроспоруди).

Аукціон з передачі в оренду гідроспоруд 20-ти ставів був оголошений в електронній торговій системі Проззоро № аукціону LLЕ001-UА-20220818-15584.

Аукціон був призначений на 02 вересня 2022 року, реєстрація учасників тривала до 01 вересня 2022 року включно.

19.08.2022 року листом № 11-021-00937 Регіональне відділення повідомило ПП «Плесо-Прут» та ДП «Укрриба» в передбаченому законодавством порядку про включення майна до Переліку та оголошення аукціону.

Аукціон з передачі в оренду гідротехнічних споруд 20-ти ставів відбувся за участю 1 -го учасника. ПП "Плосо-Прут" участі у аукціоні не приймало.

Відповідно до наказу №282 від 12.09.2022 "Щодо затвердження протоколу про результати електронного аукціону №LLE001-UA-20220818-15584 на право оренди гідроспоруд 20 ставів (Івано-Франківська обл., с.Марківці Тисменицької ТГ), які обліковуються на балансі Державного підприємства "Укрриба", РВ ФДМ України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях затвердило протокол про результати електронного аукціону №LLE001-UA-20220818-15584, що сформований 02.09.2022 щодо передачі в оренду через аукціон державного нерухомого майна: гідротехнічних споруд 20-ти ставів, які розташовані за адресою: Івано-Франківська обл., Івано-Франківський р-н, с.Марківці Тисменицької ТГ (реєстрові номери з 25592421.29. ААЕЖАД064 по 25592421.29. ААЕЖАД083) та обліковуються на балансі державного підприємства "Укрриба" , згідно якого переможцем аукціону визначене ПрАТ "Тисмениця-Риба".

29.09.2022 Регіональне відділення Фонду державного майна по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях (орендодавець) та ПАТ "Тисмениця-Риба" (орендар) та ДП "Укрриба" (балансоутримувач) уклали договір оренди державного майна №20/22 (далі-договір).

Згідно з п.4.1 об"єктом оренди є гідротехнічні споруди 20-ти ставів (Івано-Франківська обл., Івано-Франківський р-н, с.Марківці Тисменицької ТГ ).

Позивач вважає, що його право порушене, а договір суперечить вимогам абз.18 п.2 ч. 2 ст. 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна в реакції від 13.04.2022, оскільки зміст правочину не може суперечити інтересам держави і суспільства.

Відповідно до ст. 202 Цивільного Кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути одсторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно зі ст. 203 Цивільного Кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як вставлено у статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною ч.1 ст. 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Статтею 236 Цивільного кодексу України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Отже, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. І відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до п.10 ст.1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендою є речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов`язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.

Частинами 1, 2 ст. 283 Господарського кодексу України встановлено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або єдиний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. (ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України).

Закон України "Про оренду державного та комунального майна" регулює правові, економічні та організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим, а також передачею права на експлуатацію такого майна; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендодавцями, зокрема є: Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо єдиних майнових комплексів, нерухомого майна (будівель, споруд, їх окремих частин), а також майна, що не увійшло до статутного капіталу, що є державною власністю (крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, а також майна, що належить вищим навчальним закладам та/або науковим установам, що надається в оренду науковим паркам та їхнім партнерам, та інших випадків, передбачених галузевими особливостями оренди майна); балансоутримувачами є - щодо: нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 400 квадратних метрів на одного балансоутримувача, якщо менший розмір площі не встановлено рішенням представницького органу місцевого самоврядування - щодо об`єктів комунальної власності або галузевими особливостями оренди майна.

Згідно ст. 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не можуть бути об`єктами оренди:

1) єдині майнові комплекси: казенних підприємств; підприємств системи створення та збереження золотовалютних резервів; підприємств і установ, що забезпечують випуск та зберігання грошових знаків і цінних паперів; підприємств, що забезпечують зв`язком органи законодавчої та виконавчої влади, у тому числі радіотелевізійні передавальні центри; Національної суспільної телерадіокомпанії України (НСТУ); державного підприємства "Мультимедійна платформа іномовлення України" (МПІУ); підприємств, що здійснюють виробництво об`єктів космічної діяльності; діючих закладів освіти, що фінансуються з державного бюджету; установ виконання покарань та слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України (крім тих, що не використовуються для здійснення своїх функцій); атомних електростанцій, гідроелектростанцій з греблями, що виконують функції захисту від техногенних катастроф; метрополітену; підрозділів пожежної охорони (пожежні депо, пости, адміністративні приміщення); об`єктів спортивної інфраструктури, включених до переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації;

2) об`єкти, які забезпечують виконання державою своїх функцій, забезпечують обороноздатність держави, її економічну незалежність, та об`єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України:

засоби урядового, фельд`єгерського та спеціального зв`язку;

державні реєстри, що створені та утримуються за рахунок коштів державного бюджету;

Національний архівний фонд, архіви (архівні установи), документи з них, архівні підрозділи, архівні відділи та бібліотеки, об`єкти культури, мистецтва, у тому числі виняткової історичної, художньої, наукової чи іншої культурної цінності, що занесені до Державного реєстру національного культурного надбання, а також об`єкти архітектури, меморіальні комплекси, заповідники, парки загальнонаціонального значення, пам`ятки державної частини Музейного фонду України (музейні предмети, музейні колекції та музейні зібрання), пам`ятки археології (крім пам`яток культурної спадщини, нерухомих об`єктів, що знаходяться на території історико-культурних заповідників);

документи Державного бібліотечного фонду України;

вихідні матеріали та фільмокопії, що зберігаються у державному фонді фільмів;

наукові об`єкти, включені до Державного реєстру наукових об`єктів, що становлять національне надбання;

ядерні матеріали, ядерні установки і об`єкти, призначені для поводження з радіоактивними відходами, які мають загальнодержавне значення;

спеціально відведені місця чи об`єкти, призначені для захоронення відходів (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо);

майно та матеріали Державного інформаційного геологічного фонду України;

майно, матеріали та дані Державного картографо-геодезичного фонду України, топографо-геодезичні і картографічні матеріали;

державні еталони, інші об`єкти, що забезпечують функціонування Державної метрологічної служби;

автомобільні дороги, крім тих, що належать підприємствам (до першого розгалуження за межами території таких підприємств);

магістральні залізничні лінії загального користування та розміщені на них технологічні споруди, передавальні пристрої (які функціонують), що безпосередньо використовуються для забезпечення процесу перевезень, а саме: залізничні станції та колії загального користування, тягові підстанції, контактна мережа та інші пристрої технологічного електропостачання, системи сигналізації, централізації, блокування та управління рухом поїздів, об`єкти і майно, призначені безпосередньо для виконання аварійно-відновлювальних робіт;

майно, що забезпечує цілісність об`єднаної енергетичної системи України та диспетчерське (оперативно-технологічне) управління, магістральні та міждержавні електричні мережі;

магістральні нафто- і газопроводи та магістральний трубопровідний транспорт, що обслуговують потреби держави в цілому, підземні нафто- та газосховища;

об`єкти інженерної інфраструктури та благоустрою міст, інших населених пунктів, включаючи мережі, споруди, устаткування, які пов`язані з постачанням споживачам води, газу, тепла, а також відведенням і очищенням стічних вод, крім випадків, передбачених законодавством;

акваторії морських портів, гідротехнічні споруди, об`єкти портової інфраструктури загального користування, засоби навігаційного обладнання та інші об`єкти навігаційно-гідрографічного забезпечення морських шляхів, системи управління рухом суден, інформаційні системи, навчальний та гідрографічний флот, майнові комплекси судноплавних інспекцій (крім причалів морських та річкових портів, залізничних та автомобільних під`їзних шляхів (до першого розгалуження за межами території порту), ліній зв`язку, засобів тепло-, газо-, водо- та електропостачання, інженерних комунікацій);

аеродроми та аеродромні об`єкти (злітно-посадкові смуги, руліжні доріжки, перони, системи посадки, наземні засоби зв`язку, навігації, спостереження, інші елементи аеродромів, що забезпечують безпеку польотів);

водосховища і водогосподарські канали комплексного призначення, гідротехнічні захисні споруди, об`єкти інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем;

місця поховання;

захисні споруди цивільного захисту:

в яких розташовані пункти управління;

призначені для укриття працівників підприємств, що мають об`єкти підвищеної небезпеки;

розташовані у зонах спостереження атомних електростанцій та призначені для укриття населення під час радіаційних аварій;

транспортні засоби спеціального призначення, що забезпечують виконання робіт, пов`язаних з ліквідацією пожеж, наслідків стихійного лиха.

Отже, норма на яку посилається позивача стосується акваторії морських портів, гідроспоруд, об`єктів портової інфраструктури та інших об"єктів пов`язаних з портами та судноплавством.

Змістом ст. 4 ГПК України підтверджується, що процесуально-правовий зміст захисту права полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 ст. 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таким чином, зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права. Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Звертаючись з позовом за захистом порушеного права, позивач має обрати спосіб захисту, який відповідає змісту права, що порушене й бути здатний таке право поновити; обраний спосіб захисту має бути передбачений приписами статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, або ж визначений іншим Законом чи укладеним між сторонами договором. Законодавчі обмеження матеріально правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

При цьому, ч. 2 ст. 5 ГПК України встановлено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулась до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Право кожної особи на захист свого порушеного права, його невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Конституційний принцип доступності правосуддя реалізується через статтю 4 Господарського процесуального кодексу України. Так, до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод встановлено право людини на доступ до правосуддя, а відповідно статтею 13 Конвенції право на ефективний спосіб захисту прав. З наведеного слідує, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. У кінцевому результаті ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного на момент звернення до суду права позивача. При цьому слід ураховувати і те, що у резолютивній частині судового рішення остаточно закріплюється висновок суду щодо вимог позивача і судове рішення має бути виконано в процесі виконавчого провадження у справі, адже, як уже зазначалося, ефективний засіб зрештою повинен забезпечити поновлення порушеного права.

Таким чином, існує певний порядок реалізації прав суб`єктів господарювання та способи захисту порушених прав. Неналежність чи невідповідність обраного способу судового захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та зумовлює відмову у задоволенні означених позовних вимог.

Аналогічна правова позиція щодо відповідності обраного способу захисту змісту порушеного права, в тому числі в частині ефективності обраного способу захисту, який має забезпечити поновлення порушеного права, наведено Верховним Судом у постанові від 07.05.2018 року у справі № 927/522/17.

У постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, викладено правову позицію, відповідно до якої особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

При цьому, об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду Верховного Суду від 16.10.2020 у справі №910/12787/17 зазначила, що відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19).

Так, за змістом статей 203, 215, 217 ЦК України оспорювати правочин у суді може одна зі сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який вони мали до вчинення правочину.

Самі по собі дії осіб щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.

Як вже зазначалось, 29.09.2022 Регіональне відділення Фонду державного майна по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях (орендодавець) та ПАТ "Тисмениця-Риба" (орендар) та ДП "Укрриба" (балансоутримувач) уклали договір оренди державного майна №20/22

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним Договору оренди державного майна №20/22 від 29.09.2023 з тих підстав, що договір суперечить абз.18, п.2, ч.3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна"

Проте, норми Закону Україени "Про оренду державного та комунального майна " не містили будь-якої заборони чи обмеження щодо надання у оренду гідротехнічних споруд рибогосподарств.

Позивачем не доведено, що під час укладення спірного договору не було дотримано вимог, додержання яких є необхідними для чинності правочину.

Крім того, Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 16.10.2020 по справі № 910/12787/17 зазначено, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним правочином і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним права особи буде захищено та відновлено.

Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд (ч. 1 ст. 12 ЦК України).

Суд зазначає, що однією з обов`язкових умов визнання договору недійсним є порушення у зв`язку з його укладенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у суду немає правових підстав для задоволення позову.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).

Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем (п. 6.2. постанови Об`єднаної палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 № 910/12787/17.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється під час розгляду справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Однак, виходячи з наведених позивачем аргументів та наданих ним доказів, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем відповідно до вимог господарського процесуального законодавства факту порушення його права або охоронюваного законом інтересу відповідачами.

За ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Згідно ст. 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, з підстав недоведеності та необґрунтованості факту порушення відповідачами прав позивача та охоронюваних законом інтересів, в аспекті ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України.

Судові витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

в задоволенні позовних вимог Приватного підприємства «Плесо Прут» до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях та Приватного акціонерного товариства «Тисмениця-Риба» про визнання недійсним договору та зобов`язання повернути нерухоме майно- відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення підписано 18.09.2023.

Суддя Шкіндер П.А.