Рішення

від 15.08.2023 по справі 910/3835/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.08.2023Справа № 910/3835/23

Господарський суд міста Києва у складі судді ДЖАРТИ В. В., за участі секретаря судового засідання Рєпкіної Ю .Є., розглянувши в судовому засіданні матеріали справи

за позовом Військової частини НОМЕР_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дріллтех"

про стягнення 858 338,40 грн,

Представники учасників процесу згідно протоколу від 15.08.2023,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Військова частина НОМЕР_1 (далі - позивач, ВЧ) звернулась до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дріллтех" (далі - відповідач, Товариство) про стягнення 858 338,40 грн, з яких 168 001,92 грн складає пеня та 367 504,20 грн - штраф, нараховані відповідно до п.7.2 Договору, 322 195,46 грн - пеня, нарахована на підставі п.7.5 Договору та 6 326,82 грн - 3 проценти річних з урахуванням індексу інфляції, нараховані відповідно до ст. 625 ЦК України.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем строку виконання зобов`язань за Договором № 430/3110,010І про закупівлю від 08.11.2022.

Ухвалою суду від 15.03.2023 вирішено прийняти позовну заяву до розгляду, відкрити провадження в справі № 910/3835/23 та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання було призначене на 24.04.2023.

20.04.2023 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва від Товариства надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Підготовче засідання 24.04.2023 у зв`язку із неявкою представників учасників справи було відкладене на 17.05.2023.

15.05.2023 до суду через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва від Товариства надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

За наслідками підготовчого засідання 17.05.2023 судом була постановлена ухвала про закриття підготовчого провадження та призначений розгляд справи по суті в судовому засіданні 21.06.2023.

Судове засідання 21.06.2023 було відкладене на 15.08.2023 у задоволення клопотання Товариства про відкладення розгляду справи, що надійшло до суду 20.06.2023.

14.08.2023 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва Товариством були подані письмові пояснення по суті спору.

У судовому засіданні 15.08.2023 подані пояснення відповідача судом були залишені без розгляду на підставі частини 2 статті 207 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Представник позивача позовні вимоги просив задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, викладені в позовній заяві.

У свою чергу представник відповідача заперечував проти задоволення позову частково та зазначав, що Військовою частиною неправомірно було зазначено дату отримання товару за договором, а тому строк прострочення виконання зобов`язання є значно меншим. Крім того представник Товариства заперечувала проти стягнення пені, нарахованої в порядку пункту 7.2, 7.5 договору, стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат.

Відповідно статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

08.11.2022 між Військовою частиною НОМЕР_1 , як покупцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дріллтех", як продавцем, був укладений договір № 430/3110.010І про закупівлю (далі - договір).

Пунктом 1.1. договору передбачено, що предметом договору є закупівля екскаватора навантажувача JSB 3DX (далі - товар), код згідно ДК 021:2015 - 43260000-3 - Механічні лопати, екскаватори та ковшові навантажувачі, гірнична техніка, (43262000-7 - Землерийні машини). Продавець зобов`язується у 2022 році поставити покупцеві товар, зазначений у специфікації (додаток 1), а покупець - прийняти і оплатити такий товар. Найменування та кількість товару зазначені у специфікації, що є невід`ємною частиною договору (пункт 1.2 договору).

Із представленої суду копії специфікації вбачається, що ВЧ та Товариство фактично погодили поставку трьох екскаваторів навантажувачів загальною вартістю 10 500 120,00 грн з урахуванням ПДВ.

Пунктом 4.1 договору покупець оплачує поставлені товари за договірною ціною, встановленою сторонами. Розрахунки за фактично поставлений Товар проводяться шляхом поетапної оплати покупцем поставленого йому товару протягом 30 банківських днів після пред`явлення продавцем видаткової накладної на їх оплату.

За рішенням покупця, у встановлену законодавством порядку, розрахунки за товари здійснюються шляхом проведення попередньої оплати (авансу) у розмірі 70 відсотків вартості товарів за договором на строк не більше, як строк постачання, за умови подальшого використання коштів для закупівлі товару, який постачатиметься покупцю. Передоплата покупцем здійснюється на підставі рахунку-фактури продавця (пункт 4.5 договору).

Умовами пункту 5.1. договору передбачено, що продавець зобов`язується поставити товар у строк до 21.11.2022.

Датою поставки товару вважається дата вручення товару покупцю, а також документації, що стосується товару та підлягає передаванню разом із товаром, що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною (пункт 5.5 договору).

Згідно з пунктом 5.6. договору покупець протягом 5 (п`яти) робочих днів з дня отримання від продавця видаткової накладної повинен підписати або направити продавцю письмову вмотивовану відмову від її підписання.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 09.11.2022 Військовою частиною здійснено перерахування грошових коштів у розмірі 7 350 084,00 грн на рахунок відповідача, як попередню оплату за екскаватор навантажувач за договором № 430/3110.010І.

23.12.2022 відповідно до видаткової накладної № 17 Товариством здійснено поставку екскаватора навантажувача в кількості 2 шт загальною вартістю 7 000 080,00 грн.

Сторонами складений та підписаний акт прийому-передачі техніки від 23.12.2022, за яким продавець передав, а покупець прийняв обладнання. Згідно з цим актом покупець вважає, що продавець зі свого боку виконав всі умови поставки обладнання згідно договору та претензій з боку покупця не має.

Також 23.12.2022 між Військовою частиною та Товариством була укладена додаткова угода № 1 про зміни умов договору, якою сторони дійшли згоди про внесення змін до пункту 3.2 договору та виклали його в наступній редакції: «Ціна договору становить 7 000 080,00 грн, у тому числі ПДВ 1 166 680,00 грн». Пункт 3.5. договору викладено в наступній редакції : «оплата проводиться із загального фонду в розмірі 7 000 080,00 грн із спеціального фонду 00 грн». Також додаток № 1 (специфікація) викладено в новій редакції, відповідно до якої ВЧ та Товариство фактично погодили поставку двох екскаваторів навантажувачів загальною вартістю 7 000 080,00 грн з урахуванням ПДВ.

Товариство 26.12.2022 здійснило повернення грошових коштів згідно листа № 125ф від 23.12.2022 у розмірі 350 004,00 грн.

Військова частина у своєму позові стверджує, що Товариство порушило строки поставки екскаваторів, що тягне за собою накладення санкцій про стягнення яких позивач заявляє у межах даного позову, а саме стягнення 168 001,92 грн пені згідно з пунктом 7.2 договору, 367 504,20 грн штрафу згідно з пунктом 7.2 договору, 322 195,46 грн пені згідно з пунктом 7.5 договору, а також 4 917,21 грн інфляційних втрат за період листопад - грудень 2022 року та 1409,61 грн три проценти річних за період з 24.12.2022 по 29.12.2022 за прострочення обов`язку повернення грошових коштів, що були отримані відповідачем як попередня оплата.

Представник відповідача під час розгляду справи по суті в судовому засіданні 15.08.2023 частково заперечував проти стягнення заявлених Військовою частиною штрафу, передбаченого пунктом 7.2 договору, пені, передбаченої пунктом 7.5 договору, інфляційних втрат та трьох процентів річних. Представник Товариства посилався на те, що фактична поставка екскаваторів мала місце 09.12.2022, однак з боку позивача було звернення щодо покращення обладнання.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, щодо позову господарський суд дійшов висновку про наступне.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільний кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Судом встановлено, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Приписи вказаної статті кореспондуються із нормами статті 712 ЦК України. Частиною 2 якої передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено та сторонами не спростований факт поставки відповідачем двох екскаваторів та факт прийняття позивачем двох екскаваторів. Тобто обов`язок Товариства за договором (з урахуванням додаткової угоди від 23.12.2022) щодо поставки екскаваторів є виконаним.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Так, умовами пункту 5.1. договору сторонами погоджена поставка товару у строк до 21.11.2022.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Пунктом 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Порушенням зобов`язання, відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач поставив товар 23.12.2022, тобто порушив строк виконання зобов`язання та прострочив поставку на 31 календарний день.

За приписами статті 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до пункту 7.2 договору в разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов`язань (в тому числі затримки поставки товару або поставки в неповному обсязі) при закупівлі товару за бюджетні кошти, продавець сплачує покупцю пеню у розмірі 0,05 % від загальної вартості товару за кожний день затримки поставки. Нарахування пені здійснюється протягом всього строку порушення зобов`язання.

Водночас, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини 6 статті 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (пункту 2.5 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Здійснивши власний перерахунок заявленої до стягнення суми пені за період з 22.11.2022 по 22.12.2022 суд дійшов висновку, що до стягнення з Товариства підлягає 162 751,86 грн пені, розрахованої відповідно до пункту 7.2 договору.

При цьому, суд зазначає, що розуміння господарських санкцій у Господарському кодексі України є дещо ширшим поняття цивільно-правової неустойки. Під штрафними санкціями тут розуміються також і грошові суми, які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності. Неустойка в розумінні статті 549 ЦК України - це спосіб забезпечення та санкція за порушення саме приватноправових (цивільно-правових) зобов`язань.

Пунктом 7.2 договору передбачено, якщо прострочення виконання зобов`язань перевищує 30 (тридцять) календарних, продавець додатково сплачує штраф у розмірі 3,5 % від загальної вартості товару відповідно до пункту 3.2 договору.

Виходячи з того, що сторони умовами договору передбачили застосування у разі порушення терміну поставки товару пені та штрафу від загальної вартості товару, спірні правовідносини є господарськими, а відповідно до статті 193 ГК України господарські санкції, зокрема, пені, застосовуються за порушення будь-яких господарських зобов`язань, а не тільки за невиконання грошового зобов`язання, суд вважає, що вимоги позивача є обґрунтованими.

Суд звертає увагу, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Аналогічні висновки викладені Верховним Судом України в постановах від 28.02.2011 у справі №23/225 та від 27.04.2012 у справі №06/5026/1052/2011.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок та вважає за можливе стягнути з відповідача штраф у розмірі 367 504,20 грн за невиконання зобов`язання з поставки товару згідно договору.

Крім того у межах цього позову Військова частина також просила суд стягнути з відповідача 322 195,46 грн пені, нарахованої відповідно до пункту 7.5 договору, яким передбачено, що у випадку порушення продавцем термінів постачання товару покупець має право вимагати від продавця сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми отриманої попередньої оплати за кожен день прострочення.

Приписами частин другої та третьої статті 6 та статті 627 ЦК України встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Особам надається право вибору: використати вже існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на свій розсуд. Відтак цивільний (господарський) договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі сторін щодо врегулювання їхніх правовідносин на власний розсуд (у межах, встановлених законом), тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін договору, регулятором їх відносин.

Приписи частин 2 та 3 статті 6 та статті 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства і договором. Допустимість конкуренції між актами цивільного законодавства і договором випливає з того, що вказані норми передбачають ситуації, коли сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, і коли вони не вправі цього робити.

Свобода договору, як одна з принципових засад цивільного законодавства, є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Водночас сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий в силу прямої вказівки акта законодавства, а також якщо відносини сторін регулюються імперативними нормами.

Відповідно сторони не можуть врегулювати свої відносини (визначити взаємні права та обов`язки) у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає загальним засадам цивільного законодавства, передбаченим статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору (справедливість, добросовісність, розумність). Домовленість сторін договору про врегулювання своїх відносин всупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов`язку, як і його зміни та припинення.

Щодо обрання варіанту реалізації розсуду суду у контексті застосування його у системному зв`язку з нормами законодавчих актів, а саме статей 3, 549, 628, 629 ЦК України та статті 61 Конституції України слід керуватися визначеним частиною першою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Відтак реалізація повноважень із суддівського розсуду має спрямовуватися на вибір оптимального варіанту розв`язання спірного правового питання, пошук необхідної правової норми, її розуміння та інтерпретацію, справедливе вирішення спору відповідно до встановлених судами обставин кожної конкретної справи.

Стаття 61 Конституції України передбачає, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, і підлягає обов`язковому застосуванню як норма прямої дії.

За змістом частини 1 та 2 статті 217 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Положеннями статті 218 ГК України визначено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання, а саме невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності.

Відповідно до частини першої статті 230 ГК України учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Згідно із частиною четвертою статті 231 ГК України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно неналежне виконання господарського зобов`язання полягає у простроченні продавця поставити товар у строк за договором поставки.

Таке ж розуміння прострочення боржника в зобов`язанні вбачається і з приписів частини першої статті 612 ЦК України, за якою боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Наслідком прострочення виконання зобов`язання є відповідальність боржника перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Дослідивши зміст прав та обов`язки сторін у цій справі, суд визначив, що спірний правочин за правовою природою є господарським договором поставки. При цьому договором поставки визначено, зокрема, санкції, які застосовуються до продавця за порушення строку поставки товару.

Як судом вказано вище пунктом 7.2. та пунктом 7.5 договору поставки передбачений обов`язок відповідача здійснити виплату штрафних санкцій, зокрема пені, за порушення строків постачання товару. Тобто фактично у спірному правочині передбачена подвійна відповідальність за одне й те саме порушення - прострочення поставки товару.

Нарахування санкцій за прострочення виконання відповідачем обов`язку з поставки товару не узгоджується з положеннями статті 61 Конституції України щодо неможливості подвійного притягнення до юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19 (провадження № 12-94гс20).

З огляду на вказане, суд не вбачає підстав задоволення вимоги про стягнення 322 195,46 грн пені, на рахованої на підставі пункту 7.5 договору поставки.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача три проценти річних у розмірі 1 409,61 грн грн та інфляційні втрати в розмірі 4 917,21 грн за період з 11.11.2022 по 29.12.2022 за порушення строків виконання грошового зобов`язання, а саме з повернення суми невикористаної попередньої оплати.

Відповідно до вимог частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові

Перевіривши наданий позивачем розрахунок трьох процентів річних та інфляційної складової боргу, суд дійшов висновку про те, що до стягнення з відповідача підлягає три проценти річних у розмірі 57,54 грн, а інфляційні втрати не підлягають стягненню з відповідача.

Такого висновку суд дійшов з огляду на те, що Військовою частиною помилково визначений період прострочення виконання обов`язку з повернення невикористаної суми попередньої оплати як 11.11.2022-29.12.2022. Суд не погоджується з таким визначенням періоду прострочення грошового зобов`язання, то зазначає, що оскільки 23.12.2022 було укладено додаткову угоду, якою було зменшено кількість товару, тому обов`язок повернення попередньої оплати виник саме з наступного дня, тобто з 24.12.2022. Разом з тим в матеріалах справи наявна копія банківської виписки з якої вбачається, що сума невикористаної попередньої оплати була повернута 26.12.2022. Отже період прострочення виконання грошового зобов`язання з 24.12.2022 по 25.12.2022.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Таким чином, позовні вимоги Військової частини є обґрунтованими, не спростованими відповідачем та такими, що підлягають задоволенню частково.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо часткового задоволення позову.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 73-80, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Військової частини НОМЕР_1 про стягнення 858 338,40 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дріллтех" (02041, місто Київ, вулиця Лариси Руденко, будинок 6-А, ідентифікаційний код 43615461) на користь Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) 162 751,86 грн (сто шістдесят дві тисячі сімсот п`ятдесят одну гривню 86 копійок) пені, 367 504, 20 грн (триста шістдесят сім гривень п`ятсот чотири гривні 20 копійок) штрафу, 57,54 грн (п`ятдесят сім гривень 54 копійки) трьох процентів річних та 7 954,70 грн (сім тисяч дев`ятсот п`ятдесят чотири гривні 70 копійок) судового збору.

3. У стягненні 5 250,06 грн пені, 322 195,46 грн пені, 4 917,21 грн інфляційних втрат та 1 352,07 грн трьох процентів річних відмовити.

4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 18.09.2023.

СУДДЯ ВІКТОРІЯ ДЖАРТИ