Рішення

від 05.09.2023 по справі 910/12045/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032,тел.(044)235-95-51,е-mail:inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" вересня 2023 р. м. Київ Справа № 910/12045/19

Суддя Господарського суду Київської області Подоляк Ю.В., за участю секретаря судового засідання Руденко Н.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кантієро»доПриватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Інтар»треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача1. ОСОБА_1 2. Приватне підприємство «Фловекс» 3. ОСОБА_2 прозастосування наслідків нікчемного правочинуза участю представників:

позивача:Круглик В.В. адвокат, ордер від 07.06.2022 серія АІ № 1208889відповідача:Агапов О.О. адвокат, ордер від 19.09.2022 серія АА № 0022015третьої особи:не з`явилисьсуть спору:

До Господарського суду міста Києва у вересні 2019 року звернулося з позовом публічне акціонерне товариство «Банк «Київська Русь» до приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Інтар» про застосування наслідків нікчемного правочину, а саме: визнання за позивачем права іпотеки, яке виникло на підставі договору іпотеки від 30.05.2014, укладеного між ПАТ «Банк «Київська Русь» та Приватним підприємством «Виробничо-комерційна фірма «Інтар», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Красовським О.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 783; визнання за позивачем права іпотеки, яке виникло на підставі договору іпотеки від 30.05.2014, укладеного між ПАТ «Банк «Київська Русь» та Приватним підприємством «Виробничо-комерційна фірма «Інтар», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Красовським О.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 781; визнання за позивачем права іпотеки, яке виникло на підставі договору іпотеки від 30.05.2014, укладеного між ПАТ «Банк «Київська Русь» та Приватним підприємством «Виробничо-комерційна фірма «Інтар», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Красовським О.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 779 (вимоги в редакції заяви від 04.11.2019 № 2164/16 про виправлення помилки та заяви від 22.11.2019 № 2280/16 про виправлення помилки).

Позовні вимоги мотивовані тим, що правочини з припинення зазначених договорів іпотеки є нікчемними з підстав, визначених ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», у зв`язку з чим позивач просить суд застосувати наслідки недійсності нікчемних правочинів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/12045/19.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.11.2019 у даній справі залучено до участі у справі ОСОБА_1 , Приватне підприємство «Фловекс», ОСОБА_2 , як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.03.2020 у даній справі відмовлено публічному акціонерному товариству «Банк «Київська Русь» у позові до приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Інтар».

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2021 у даній справі замінено Публічне акціонерне товариство «Банк «Київська Русь» на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кантієро».

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2020 року скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кантієро» задоволено. Визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кантієро» право іпотеки, яке виникло на підставі договору іпотеки від 30.05.2014, укладеного між публічним акціонерним товариством «Банк «Київська Русь» (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кантієро») та Приватним підприємством «Виробничо-комерційна фірма «Інтар», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Красовським О.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 783. Визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кантієро» право іпотеки, яке виникло на підставі договору іпотеки від 30.05.2014, укладеного між публічним акціонерним товариством «Банк «Київська Русь» (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кантієро») та приватним підприємством «Виробничо-комерційна фірма «Інтар», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Красовським О.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 781. Визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кантієро» право іпотеки, яке виникло на підставі договору іпотеки від 30.05.2014, укладеного між публічним акціонерним товариством «Банк «Київська Русь» (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кантієро») та приватним підприємством «Виробничо-комерційна фірма «Інтар», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Красовським О.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 779. Стягнуто з Приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Інтар» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кантієро» 5763,00 грн. судового збору за подачу позовної заяви та 8644,50 грн. судового збору за подачу апеляційної скарги.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.11.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2020 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2021 року у справі № 910/12045/19 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.01.2022 матеріали даної справи № 910/12045/19 передано за виключною підсудністю до Господарського суду Київської області.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 07.02.2022 прийнято справу № 910/12045/19 до розгляду. Вирішено розгляд справи здійснювати у порядку загального позовного провадження. Призначено у даній справі підготовче судове засідання. Запропоновано учасникам справи надати письмові пояснення щодо заявленого позову з врахуванням висновків та вказівок, викладених в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.11.2021 у даній справі.

На електронну пошту суду та на фактичну адресу суду відповідач подав письмові пояснення від 06.06.2022 (вх. № суду 6303/22 від 07.06.2022), в яких просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог та застосувати строки позовної давності до позовних вимог позивача. Позивач подав до суду заперечення від 04.07.2022 (вх. № суду 8007/22 від 06.07.2022), пояснення від 07.09.2022 (вх. № суду 12080/22 від 09.09.2022). На електронну пошту суду відповідач подав пояснення від 24.10.2022 (вх. № суду 14980/22 від 25.10.2022).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.10.2022 закрито підготовче провадження у даній справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач подав до суду клопотання від 21.11.2022 (вх. № суду 17049/22 від 24.11.2022) про витребування доказів.

Відповідач подав до суду заперечення від 10.01.2023 (вх. № суду 73/23 від 10.01.2023) на клопотання позивача від 21.11.2022 про витребування доказів та пояснення від 16.01.2023 (вх. № суду 733/23 від 16.01.2023).

Позивач подав до суду клопотання від 17.01.2023 (вх. № суду 823/23 від 17.01.2023) про витребування доказів та клопотання від 23.01.2023 (вх. № суду 1401/23 від 24.01.2023) про поновлення строку для подання клопотань про витребування доказів від 21.11.2022 та від 17.01.2023. Через систему «Електронний суд» відповідач подав до суду клопотання від 17.02.2023 (вх. № суду 515/23 від 20.02.2023) про залишення без розгляду клопотання позивача про витребування доказів від 17.01.2023.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.02.2023 у даній справі відмовлено в задоволенні клопотань Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кантієро» від 21.11.2022 (вх. № суду 17049/22 від 24.11.2022), від 17.01.2023 (вх. № суду 823/23 від 17.01.2023), від 23.01.2023 (вх. № суду 1401/23 від 24.01.2023) в частині поновлення строку для подання клопотань про витребування доказів. Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кантієро» від 21.11.2022 (вх. № суду 17049/22 від 24.11.2022), від 17.01.2023 (вх. № суду 823/23 від 17.01.2023) в частині витребування доказів залишено без розгляду.

Через систему «Електронний суд» відповідач подав до суду пояснення від 01.05.2023 (вх. № суду 1345/23 від 01.05.2023) та від 25.08.2023 (вх. № суду 2819/23 від 28.08.2023).

Присутній в судовому засіданні, призначеному на 05.09.2023 представник позивача повністю підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити з мотивів, викладених в позові.

Присутній в судовому засіданні, призначеному на 05.09.2023 представник відповідача проти позовних вимог заперечив.

Треті особи в судове засідання не з`явилися.

Частино 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи, що неявка представників третіх осіб в судове засідання не перешкоджає розгляду справи по суті, суд відповідно до вимог ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України вважає за можливе здійснити розгляд справи за відсутності представників третіх осіб за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, присутніх в судовому засіданні, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

Між ПАТ «Банк «Київська Русь» (банк) та ПП «ВКФ «Інтар» (позичальник) було укладено кредитний договір № 61901-20/9-1 від 24.12.2009 (далі - Кредитний договір-1), кредитний договір № 70296-20/12-1 від 24.10.2012 (далі - Кредитний договір-2) та кредитний договір № 70330-20/12-1 від 24.10.2012 зі змінами та доповненнями (далі - Кредитний договір-3), разом далі кредитні договори.

Відповідно до умов кредитного договору-3 із змінами та доповненнями, ПП «ВКФ «Інтар» взяло на себе зобов`язання в строк по 23.10.2015 повернути кредит в сумі 105000000,00 грн., сплатити проценти за користування кредитними коштами у розмірі, зазначеному в цьому договорі.

В забезпечення виконання зобов`язань ПП «ВКФ «Інтар» за кредитним договором-3 між ним та Банком укладено:

1) договір іпотеки від 30.05.2014, який зареєстрований в реєстрі за № 779, відповідно до якого в іпотеку передано торгово-офісне приміщення, загальною площею 205,2 кв.м., що розташоване за адресою: Київська обл., Вишгородський р-н, м. Вишгород, проспект Шевченка Т., будинок 2-Д, приміщення 380, вартістю 1893040,00 (один мільйон вісімсот дев`яносто три тисячі сорок) гривень 00 копійок;

2) договір іпотеки від 30.05.2014, який зареєстрований в реєстрі за № 781, відповідно до якого в іпотеку передано торгово-офісне приміщення, загальною площею 63,7 кв.м, що розташоване за адресою: Київська обл., Вишгородський р-н, м. Вишгород, проспект Шевченка Т., будинок 2-Д, приміщення 381, вартістю 616851,00 (шістсот шістнадцять тисяч вісімсот п`ятдесят одна) гривень 00 копійок;

3) договір іпотеки від 30.05.2014, який зареєстрований в реєстрі за № 783, відповідно до якого в іпотеку передано нежитлове приміщення, загальною площею 101,6 кв.м., що розташоване за адресою: Київська область, м. Бориспіль, вулиця Привокзальна, будинок 8, приміщення 2, вартістю 642376,00 (шістсот сорок дві тисячі триста сімдесят шість) гривень 00 копійок.

У подальшому, в забезпечення виконання зобов`язань ПП «ВКФ «Інтар» перед ПАТ «Банк «Київська Русь» за вищевказаними кредитними договорами, між ПП «ВКФ «Інтар» та Банком було укладено договір застави від 27.06.2014 № 75064-23/14-б. Відповідно до умов цього договору, ПП «ВКФ «Інтар» передало в заставу ПАТ «Банк «Київська Русь» цінні папери загальною заставною вартістю 136500017,00 грн., а саме:

- акції ПАТ «Сінтрон» (код ЄДРПОУ 37175982, код ISIN UA4000084404) кількістю 301700 шт. за ціною 27457717,00 грн.,

- акції ПАТ «Юридичні послуги» (код ЄДРПОУ 37499765, код ISIN UA4000175947) кількістю 3850000 шт. за ціною 77000000,00 грн.,

- акції ПАТ «Сіам-Капітал» (код ЄДРПОУ 35723951, код ISIN UA4000149215) кількістю 1281692 шт. за ціною 32042300,00 грн.

Як зазначено в позовній заяві станом на 08.08.2014 за зазначеними кредитними договорами обліковувалась наступна заборгованість: 1) за кредитним договором від 24.10.2012 № 70296-20/12-1, заборгованість 24578328,76 грн., в тому числі основної заборгованості за кредитом - 24500000,00 грн., за процентами - 48328,76 грн.; 2) за кредитним договором від 24.12.2009 № 61901-20/9-1, заборгованість 11022 000,01 грн., в тому числі основної заборгованості за кредитом - 11000000,00 грн., за процентами - 22000,01 грн.; 3) за кредитним договором від 24.10.2012 № 70330-20/12-1, заборгованість 100933839,93 грн., в тому числі основної заборгованості за кредитом - 100771643,27 грн., за процентами - 162196,66 грн. Всього за вказаними договорами 136504168,70 грн.

Відповідно до витягу з протоколу від 08.08.2014 № П-58/1 рішенням Правління ПАТ «Банк «Київська Русь» з метою погашення проблемної заборгованості ПП «ВКФ «Інтар» за кредитними договорами від 24.10.2012 № 70296-20/12-1, від 24.10.20123 № 70330-20/12-1, від 24.12.2009 № 61901-20/9-1 постановлено звернути стягнення на предмет застави та оприбуткування на баланс ПАТ «Банк «Київська Русь» цінних паперів на суму 136504168,70 грн., а саме: акцій ПАТ «Сінтрон» кількістю 301700 шт. за ціною 27458018,70 грн., акцій ПАТ «Юридичні послуги» кількістю 3850000 шт. за ціною 77003850,00 грн., акцій ПАТ «Сіам-Капітал» кількістю 1281692 шт. за ціною 32042300,00 грн.

Після оприбуткування на баланс ПАТ «Банк «Київська Русь» акцій ПАТ «Сінтрон», ПАТ «Юридичні послуги» і ПАТ «Сіам-Капітал» і погашення заборгованості ПП «ВКФ «Інтар» за рахунок прийняття на баланс Банку зазначених акцій, припинено дію попередньо укладених забезпечувальних договорів, зокрема, договору іпотеки від 30.05.2014 № 779; договору іпотеки від 30.05.2014 № 781; договору іпотеки від 30.05.2014 № 783.

Зазначене підтверджується меморіальними ордерами від 27.06.2014 № 1238, від 27.06.2014 № 1270, від 27.06.2014 № 9507, від 27.06.2014 № 0332, від 27.06.2014 № 0379, від 27.06.2014 № 2834, копії яких є додатками до позовної заяви.

В призначенні платежу вказаних меморіальних ордерів вказано, що списання суми застави згідно договору про розірвання від 27.06.2014 до договорів № 779 (кредитний договір від 24.10.2012 № 70330-20/12-1), № 781 від 30.05.2014 (кредитний договір від 24.10.2012 № 70330-20/12-1), № 784 від 30.05.2014 (кредитний договір від 24.10.2012 № 70330-20/12-1).

На підставі постанови Правління Національного банку України від 19.03.2015 № 190 «Про віднесення ПАТ «Банк «Київська Русь» до категорії неплатоспроможних», Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 19.03.2015 було прийнято рішення № 61 розпочати з 20.03.2015 процедуру виведення ПАТ «Банк «Київська Русь» з ринку шляхом запровадження з 20.03.2015 по 19.06.2015 включно тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Банк «Київська Русь».

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 15.06.2015 № 116 строк тимчасової адміністрації продовжено до 19.07.2015 включно.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 17.07.2015 № 138 на підставі постанови Правління Національного банку України від 16.07.2015 № 460 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк «Київська Русь» розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк «Київська Русь» з 17.07.2015.

Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк «Київська Русь» на адресу ПП «ВКФ «Інтар» направлений лист від 19.04.2016 № 2309/16, у якому керуючись статтею 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», повідомлено про те, що правочин з погашення заборгованості за рахунок передачі у власність предмету застави та правочини з припинення дії забезпечувальних договорів є нікчемними з підстав, визначених пунктами 3, 8 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Також у цьому листі викладено вимогу до ПП «ВКФ «Інтар» погасити заборгованість перед Банком за кредитними договорами від 24.10.2012 № 70296-20/12-1, від 24.12.2009 № 61901-20/9-1 та від 24.10.2012 № 70330-20/12-1 в сумі 136504168, 70 грн. у строк до 30.04.2016.

Станом на дату звернення з даною позовною заявою, вимога Банку не виконана.

Звертаючись з даним позовом позивач стверджував, що правочини, вчинені з метою врегулювання заборгованості ПП «ВКФ «Інтар» перед Банком за укладеними кредитними договорами є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», в редакції чинній станом на дату перевірки, оскільки: Банк, прийнявши у власність цінні папери в рахунок заборгованості за кредитними договорами фактично відмовився від права вимоги грошових коштів в сумі 136504156,87 грн., яка є різницею між сумою заборгованості за кредитними договорами та визначеною вартістю акцій; Банк придбав майно за ціною, яка більше ніж на 20 відсотків відрізняється від реальної вартості майна. Банк придбав у власність цінні папери вартістю 12 гривень за ціною 136504168,87 грн.; Банк прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів Банку перевищувала вартість майна - згідно оприлюдненої звітності на офіційному сайті Банку розмір зобов`язань Банку перед клієнтами становив 8075169 тис. грн., в той час, як Банк набув у власність майно вартістю 12 грн.; звільнивши заставне майно від обтяжень Банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами Банку; звільнивши заставне майно від обтяжень Банк уклав правочини (у тому числі договір) з пов`язаною особою Банку - ПП «ВКФ «Інтар», всупереч вимогам статей 43 та 44 Закону України «Про банки і банківську діяльність», оскільки тривалий час засновником ПП «ВКФ «Інтар» був Голова правління ПАТ «Банк «Київська Русь» Братко В.І., потім ОСОБА_3 , яка працювала в Банку на керівних посадах, директором ПП «ВКФ «Інтар» був ОСОБА_4 , який теж працював в Банку на керівних посадах (станом на час укладання нікчемних правочинів).

Вказане стало підставою, для звернення позивача з даним позовом до суду про застосування наслідків нікчемності правочинів.

Відповідач заперечував проти вказаних позовних вимог, з підстав відсутності заборгованості перед банком за кредитними договорами та незаконності поновлення банком на балансі заборгованості ПП «ВКФ «Інтар» за кредитними договорами; відсутності правових підстав для застосування до спірних правочинів положень статті 38 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» щодо їх нікчемності; неможливості задоволення позовних вимог у зв`язку з перебуванням об`єктів нерухомого майна у власності третіх осіб та пред`явлення вказаних вимог з пропуском строку позовної давності.

Направляючи дану справу на новий розгляд суд касаційної інстанції у своїй постанові від 14.06.2021, зокрема, зазначив, що судом апеляційної інстанції взагалі не зазначено жодних мотивів внаслідок яких він прийшов до висновку, що договори від 27.06.2014 року про розірвання договорів іпотеки мають на меті штучне виведення активів банку внаслідок шахрайських дій та зловмисних намірів. Постанова апеляційної інстанції не містить посилань на докази в підтвердження шахрайства та зловмисних намірів посадових осіб банку. Апеляційним судом зазначено, що договори про розірвання договорів іпотеки та договору застави зі сторони іпотекодавця та заставодавця підписані директором Департаменту по роботі з проблемними активами банку Устичем Ігорем Петровичем, який є пов`язаною з банком особою, що підпадає під ознаки нікчемності, встановленої п. 5 ч. 2 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції станом на момент підписання вказаних нікчемних правочинів). Проте, судом апеляційної інстанції в своїй постанові не наведено мотивів за яких він прийшов до висновку, що директор Департаменту по роботі з проблемними активами банку Устич Ігор Петрович є пов`язаною особою банку, оскільки у відповідності до ст. 52 Закону України «Про банки та банківську діяльність» посада директора Департаменту по роботі з проблемними активами банку не відноситься до посад вказаних в ст. 52 Закону України «Про банки та банківську діяльність», яка визначає на законодавчому рівні поняття пов`язаних осіб банку. Крім того, апеляційний суд задовольняючи позов та визнаючи за Позивачем право іпотеки на спірне іпотечне майно, не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, а саме: договору купівлі-продажу торгово-офісного приміщення від 20.09.2014 року, яке зареєстровано в реєстрі за № 2004, за яким спірне іпотечне майно було відчужене ОСОБА_2 за оплатним договором купівлі-продажу за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на вказане нерухоме майно та платіжному дорученню № 5030 від 19.09.2014 року на суму 400 000,00 грн., яким підтверджується факт повної оплати за вказаним договором купівлі-продажу від 20.09.2014 року. Суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови не врахував висновки Верховного Суду, які викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 та від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, в яких вказано, що за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. За таких умов право іпотеки припиняється, відомості про іпотеку поновленню не підлягають, а позов про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає задоволенню.

З огляду на вказані вище підстави позовних вимог та заперечень, виходячи з висновків та вказівок суду касаційної інстанції, суд зазначає таке.

Частинами першою, другою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

У відповідності до статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції станом на момент розірвання договорів іпотеки) протягом 30 днів з дня початку тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку договорів (інших правочинів), укладених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення договорів (правочинів), виконання яких спричинило або може спричинити погіршення фінансового стану банку.

Договори, зазначені в частині другій цієї статті, є нікчемними. Уповноважена особа Фонду зобов`язана вжити заходів для витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами, а також має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.

Відповідний правочин є нікчемним не за рішенням уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а відповідно до закону. Такий правочин є нікчемним з моменту його укладення згідно з частиною другою статті 215 Цивільного кодексу України і статтею 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Наслідки нікчемності правочину, у тому числі обов`язок повернути все одержане за нікчемним договором (правочином), також настають для сторін у силу вимог закону.

Аналогічна позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 910/12294/16 та від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17.

При цьому наслідки недійсності нікчемного правочину відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України і статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» застосовуються саме до договорів неплатоспроможного банку.

Доведення наявності обставин з якими положення Закону передбачають віднесення відповідного правочину до нікчемних, в т.ч. задля застосування наслідків нікчемного правочину, за наявності відповідного спору покладається саме на зацікавлену особу, якою ініційовано пов`язаний з цим спір, позаяк за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (вказане узгоджується з правовими позиціями, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17).

Отже, у даному випадку слід з`ясувати наявність або ж відсутність підстав недійсності правочину, встановлених законом (нікчемний правочин).

Судом встановлено, що розірвання договорів іпотеки відбулось 27.06.2014, тоді як рішення Правління Банку (витяг з протоколу № П-58/1) щодо здійснення погашення заборгованості перед Банком за кредитними договорами шляхом звернення стягнення на предмет застави та оприбуткування на баланс Банку цінних паперів на суму 136504168,70 грн. прийнято 08.08.2014, тобто після укладення договорів про розірвання договору іпотеки.

Частиною першою статті 598 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Згідно із статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з врахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, уклавши 27.06.2014 договори про розірвання договорів іпотеки, сторони припинили взаємні права та обов`язки за договорами іпотеки.

При цьому за приписами статті 17 Закону України «Про іпотеку» відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Вид забезпечення зобов`язань відповідача за кредитним договором - іпотека за договорами іпотеки був замінений сторонами на заставу за договором застави від 27.06.2014 № 75064-23/14-б.

З огляду на викладені обставини, суд враховуючи приписи статті 204 ЦК України, дійшов висновку, що на момент розірвання договорів іпотеки (27.06.2014), відповідач мав непогашені кредитні зобов`язання перед Банком, а Банк відмовився від власних майнових вимог за дійсними договорами забезпечення (прав на іпотеку), а саме від своїх прав звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості боржника, що підпадає під ознаки нікчемності, передбачені пунктом 3 частини другої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Разом з тим, на дату укладення договору про розірвання іпотечних договорів стаття 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» мала іншу редакцію, і не містила положення, яке б вказувало на нікчемність договору, якщо банк протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації відмовився від власних майнових вимог.

З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що норма частин другої третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання негативному впливу на стабільність банківської системи» від 04.07.2014 № 1586-VII, яка набрала чинності 11.07.2014, не застосовується до спірних правовідносин і не може бути підставою для визнання нікчемними договорів від 27.06.2014 про розірвання договору іпотеки.

Оскільки позивачем не доведено нікчемності договору про розірвання договору іпотеки, внаслідок укладення якого, зобов`язання та права сторін за договорами іпотеки припинились, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про застосування наслідків нікчемного правочину є необґрунтованими.

Позивач стверджує, що Банк, прийнявши у власність цінні папери в рахунок заборгованості за кредитними договорами, фактично відмовився від права вимоги грошових коштів у сумі 136504150,07 грн.

Як вбачається з рішення правління Банку від 08.08.2014 про врегулювання заборгованості Підприємства (витяг з протоколу № П-58/1), оприбуткування цінних паперів на баланс Банку було здійснено на підставі останнього біржового курсу цінних паперів згідно з листами відповідних фондових бірж (лист «Української міжнародної фондової біржі» від 06.08.2014 за № 06/08-1, лист «Київської міжнародної фондової біржі» від 07.08.2014 за № 14/08-07/01, лист Фондової біржі ПФТС від 07.08.2014 за № 0624).

Біржовий курс отриманих Банком цінних паперів також підтверджується загальнодоступною інформацією, розміщеною на сайті Агентства з розвитку інфраструктури фондового ринку України smida.gov.ua, відповідно до якої:

1) біржовий курс на одну акцію ПАТ «Сінтрон» станом на 06.08.2014 складав 91,011 грн. за одну акцію. Таким чином, загальна ринкова вартість пакету акцій у кількості 301 700 штук складала 27 458 018,70 грн.;

2) біржовий курс на одну акцію ПАТ «Юридичні послуги» станом на 06.08.2014 складав 20,001 грн. за одну акцію. Таким чином, загальна ринкова вартість пакету акцій у кількості 3 850 000 штук складала 77 003 850,00 грн.;

3) біржовий курс на одну акцію ПАТ «Сіам-Капітал» станом на 06.08.2014 складав 25 грн. за одну акцію. Таким чином, загальна ринкова вартість пакету акцій у кількості 1 281 692 штуки складала 32 042 300,00 грн.

Таким чином, на момент отримання Банком у власність вказаних цінних паперів їхня ціна дорівнювала біржовому курсу станом на той момент.

Отже, з матеріалів справи встановлено, що Банк отримав у власність цінні папери вартістю 136504168,70 грн. На таку ж саму суму була погашена заборгованість Підприємства перед Банком за кредитними договорами.

З огляду на зазначене, твердження позивача про відмову Банку від права вимоги грошових коштів не відповідає дійсності.

Що ж до посилань позивача на те, що, звільнивши заставне майно від обтяжень Банк уклав правочини з пов`язаною особою Банку - Підприємством всупереч вимогам статей 43, 44 Закону України «Про банки і банківську діяльність», оскільки тривалий час засновником Підприємства був голова правління Банку Братко В.І., потім ОСОБА_3 , яка працювала в Банку на керівних посадах, директором Підприємства був ОСОБА_4 , який теж працював у Банку на керівних посадах, то судом встановлено, що відповідно до пункту 8 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з підстави, коли банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України. При цьому вказаний пункт статті 38 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» містився у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання негативному впливу на стабільність банківської системи» від 04.07.2014 № 1586-VII, який набрав чинності 11.07.2014, тобто на момент укладення оспорюваного договору про розірвання договору іпотеки діяла попередня редакція Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 20.04.2014, яка не містила положень щодо нікчемності правочинів (у тому числі договорів) неплатоспроможного банку з підстави, коли банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Згідно з пунктами 1-9 частини другої статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній станом на 27.06.2014) для цілей цього Закону пов`язаними особами є: 1) керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів правління банку; 2) особи, які мають істотну участь у банку; 3) керівники юридичних осіб, які мають істотну участь у банку; 4) керівники та контролери споріднених осіб банку; 5) керівники та контролери афілійованих осіб банку; 6) афілійовані особи банку; 7) споріднені особи банку; 8) асоційовані особи будь-якої фізичної особи, зазначеної в пунктах 1 - 5 цієї частини; 9) юридичні особи, у яких асоційовані особи, визначені в пункті 8 цієї частини, є керівниками або контролерами. Згідно з частиною 1 статті 42 цього Закону керівниками банку є голова, його заступники та члени ради банку, голова, його заступники та члени правління (ради директорів), головний бухгалтер, його заступник, керівники відокремлених підрозділів банку.

Отже, та обставина, що директор відповідача Устіч І.П., який підписав договір про розірвання договорів іпотеки, був одночасно директором Департаменту по роботі з проблемними активами Банку, не є підтвердженням того, що Підприємство є пов`язаною особою Банку в розумінні статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність», оскільки його посада не відноситься до посад керівників Банку відповідно до статті 42 Закону. Та обставина, що «тривалий час засновником Підприємства був голова правління Банку ОСОБА_5 , а потім ОСОБА_6 , яка працювала в Банку на керівних посадах», не має значення для справи, оскільки «підстава недійсності правочину має існувати на момент вчинення правочину».

Позивач також не обґрунтував та не надав доказів того, що правочин з припинення дії договорів іпотеки не відповідає вимогам законодавства України щодо укладення правочинів з пов`язаними особами. Статті 43 та 44 Закону України «Про банки і банківську діяльність», на які посилається позивач, не регламентують вимог до правочинів Банку з пов`язаними особами.

Враховуючи викладене та вказані встановлені судом фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено наявності підстав нікчемності правочину з припинення дії договорів іпотеки за пунктом 8 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Щодо посилань позивача в позовній заяві на те, що станом 08.08.2014, коли було оприбутковано на баланс банку цінні папери, банк не мав права придбання цінних паперів, оскільки діяли передбачені договором про надання стабілізаційного кредиту від 08.05.2013 № 03 та кредитним договором від 04.03.2014 № 09, укладеними між ПАТ «Банк «Київська Русь» та Національним банком України, обмеження щодо придбання у власність банку цінних паперів, то суд зазначає таке.

У матеріалах справи «наявні два кредитні договори, укладені між Банком та Національним банком України: від 08.05.2013 № 03, яким передбачено надання кредиту для підтримки ліквідності у сумі 200 млн грн.. на строк з 08.05.2013 по 30.04.2014 включно; від 04.03.2014 № 09, яким передбачено надання кредиту для збереження ліквідності у сумі 385 млн грн.. на строк з 04.03.2014 до 26.02.2015. Ці договори містять заборону набуття банком у власність цінних паперів (крім державних облігацій України, боргових цінних паперів, емітованих Національним банком України) протягом строку користування таким кредитом». Судом встановлено, що пункт 1.7 Положення про надання Національним банком України стабілізаційних кредитів банкам України, затвердженого постановою правління Національного банку України від 13.07.2010 № 327 свідчить, що ця норма не містить імперативну заборону, а встановлює вимоги до змісту кредитного договору, тому у даному випадку можна говорити лише про недодержання (невиконання, порушення) кредитного договору, укладеного з Національним банком України щодо надання стабілізаційного кредиту Банку, що сама по собі не є підставою нікчемності правочину з погашення заборгованості за кредитними договорами, укладеними між Банком та Підприємством.

Норма статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначає чіткі підстави нікчемності правочинів, до переліку яких не віднесено недотримання банком умов договору про надання стабілізаційного кредиту та пункту 1.7 Положення про надання Національним банком України стабілізаційних кредитів банкам України, затвердженого постановою Національного банку України від 13.07.2010 № 327.

Вимога про визнання недійсним правочину на підставі частини першої статті 203 ЦК України Банком не заявлялась.

Аналогічні висновки у подібних правовідносинах за кредитними договорами-1 та 2 викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.08.2022 у справі № 910/12044/19, від 17.08.2023 у справі № 910/12041/19.

Відповідно до абзацу 3 частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України).

Обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації відповідно до закону (частина перша статті 4 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до частини третьої статті 17 Закону України «Про іпотеку» відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 зазначила, що функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі. Таких висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла, зокрема, у пункті 96 постанови від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, у пункті 10.29 постанови від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13. Аналогічно функцією державної реєстрації іпотеки є оголошення належності іпотеки нерухомого майна певній особі. Тобто запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису («заднім числом»), а підлягає відновленню з моменту вчинення запису про таке відновлення.

Велика Палата Верховного Суду також вказала, що відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне (пункт 6.30 постанови від 02.07.2019 у справі № 48/340). Однією із загальних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Тому суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна (пункт 51 постанови від 26.06.2019 у справі № 669/927/16-ц).

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 46.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).

Тому за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17.

Такі правові висновки підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17.

Так, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 зазначила, зокрема, про те що за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. За таких умов право іпотеки припиняється, відомості про іпотеку поновленню не підлягають, а позов про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає задоволенню; при вирішенні таких спорів необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного за відсутності в державному реєстрі відомостей про обтяження (пункт 7.22); при вирішенні спорів щодо прав на нерухоме майно необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного з порушенням закону, оскільки від цього може залежати, зокрема, чинність чи припинення іпотеки (пункт 9.9); у справі за належною вимогою (зокрема про визнання права іпотекодержателя) суд має врахувати наявність/відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна (пункт 9.10).

Із наведеного слідує, що у кожному випадку при вирішенні, зокрема, спорів про визнання права іпотекодержателя належить перевіряти наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного за відсутності в державному реєстрі відомостей про обтяження.

Як встановлено судом з наявних в матеріалах справи доказів, рішеннями приватного нотаріуса від 27.06.2014 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, проведена реєстрація припинення права іпотеки на нерухоме майно, право власності на це майно станом на 27.06.2014 було зареєстровано за відповідачем, який у подальшому відчужив належне йому майно, на яке позивач просить суд визнати за ним право іпотеки, на користь третіх осіб.

Суд, надаючи оцінку доводам позивача щодо наявності підстав для визнання за ним право іпотеки, зазначає, що станом на момент відчуження спірного іпотечного майна, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні відомості про існування у будь-яких третіх осіб прав чи обтяжень відносно відчужуваного нерухомого майна. Навпаки, це майно було зареєстроване за відчужувачем і було вільне від будь-яких зобов`язань чи обтяжень. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

В матеріалах справи відсутні належні, достатні і допустимі докази того, що треті особи, які набули у власність нерухоме майно, на яке позивач просить суд визнати за ним право іпотеки, станом на момент придбання нерухомого майна діяли недобросовісно, зокрема, знали або не могли не знати про існування у будь-яких третіх осіб прав чи обтяжень відносно придбаного нерухомого майна.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Щодо посилань відповідача про сплив строку позовної давності щодо заявлених вимог, то суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність це строк у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Правила про позовну давність застосовуються лише тоді, коли доведено існування самого суб`єктивного права.

Враховуючи те, що судом ухвалено рішення щодо повної відмови у задоволенні позову з мотивів недоведеності та безпідставності позовних вимог, то відсутні підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності до заявлених позовних вимог.

Відшкодування витрат по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається судом на позивача.

Керуючись ст. 129-1 Конституції України, ст. 13, 74, 123, 129, 202, 232, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

В позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кантієро» до Приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Інтар», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1 , Приватного підприємства «Фловекс», ОСОБА_2 про застосування наслідків нікчемного правочину, а саме: визнання за позивачем права іпотеки, яке виникло на підставі договору іпотеки від 30.05.2014, укладеного між ПАТ «Банк «Київська Русь» та Приватним підприємством «Виробничо-комерційна фірма «Інтар», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Красовським О.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 783; визнання за позивачем права іпотеки, яке виникло на підставі договору іпотеки від 30.05.2014, укладеного між ПАТ «Банк «Київська Русь» та Приватним підприємством «Виробничо-комерційна фірма «Інтар», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Красовським О.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 781; визнання за позивачем права іпотеки, яке виникло на підставі договору іпотеки від 30.05.2014, укладеного між ПАТ «Банк «Київська Русь» та Приватним підприємством «Виробничо-комерційна фірма «Інтар», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Красовським О.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 779 відмовити повністю.

Дане рішення Господарського суду Київської області набирає законної сили у строк та порядку передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у строк визначений ст. 256 ГПК України, в порядку передбаченому ст. 257 ГПК України з врахуванням пп. 17.5 п. 17 ч. 1 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України.

Дата складання та підписання повного тексту рішення 18.09.2023.

Суддя Ю.В. Подоляк