Рішення

від 07.09.2023 по справі 922/3257/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.09.2023м. ХарківСправа № 922/3257/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Красовському В.С.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармекс Груп" (08300, м. Бориспіль, вул. Шевченка, 100); до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фінекс-Капітал", що діє від свого імені, в інтересах та за рахунок активів Пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду "Блінд" (61070, м. Харків, вул. Академіка Проскури, 1, корпус 45, оф. 21) , 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Бюро "Стандарти та якість" (61023, м. Харків, вул. Весніна, 5). про визнання недійсними договорів за участю представників:

позивача- Гуляєв А.В.;

відповідача - Бондаренко Н.В.;

відповідача - Хоменко Є.О.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фармекс Груп", м. Бориспіль, звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до першого відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фінекс-Капітал", що діє від свого імені, в інтересах та за рахунок активів Пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду "Блінд", м. Харків, другого відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Бюро "Стандарти та якість", м. Харків, в якому просить суд:

1. Визнати недійсним договір про відступлення права вимоги № ВПВ-22/06/23-14-Бл від 22.06.2023, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бюро "Стандарти та якість" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фінекс-Капітал", що діє від свого імені, в інтересах та за рахунок активів Пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду "Блінд".

2. Визнати недійсним договір про відступлення права вимоги № ВПВ-22/06/23-07-Бл від 22.06.2023, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бюро "Стандарти та якість" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фінекс-Капітал", що діє від свого імені, в інтересах та за рахунок активів Пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду "Блінд".

Ухвалою господарського суду від 24.07.2023 відкрито провадження у справі № 922/3257/23 та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 03.08.2023 о 14:45 год.

01.08.2023 першим відповідачем надано до суду відзив на позов (вх. № 20269), в якому, заперечуючи проти заявлених позовних вимог, зазначає, що доводи позивача про те, що оспорюваний правочин є договором факторингу, за яким вчинено фінансову послугу без відповідного дозволу (ліцензії), що є підставою для визнання для визнання його недійсним, є безпідставним та необгрнутованим. Вважає позовні вимоги не підтвердженими належними та допустимими доказами, а отже, позов є таким, що не підлягає задоволенню.

01.08.2023 другим відповідачем надано до суду відзив на позов (вх. № 20267), в якому зазначив, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження наявності умислу сторін спірних правочинів на укладенні фіктивного правочину або наявності у сторін інших цілей, ніж ті, що передбачені правочинами. Вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповіді на відзив на позов першого та другого відповідачів, позивачем суду надано не було.

Ухвалою суду від 03.08.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 07 вересня 2023 року о 15:00 год.

У судовому засіданні 07.09.2023 представник позивача позов підтримав, наполягав на його задоволенні.

Відповідачі у судовому засіданні проти позову заперечували. Просили суд відмовити у його задоволенні.

В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

В ході розгляду даної справи судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Присутні в судовому засіданні представники сторін погодилися з тим, що судом досліджено всі докази, які надано сторонами у відповідності до ст. 74 ГПК України.

Враховуючи положення ст. 13,74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.

Відповідно до ст. 219 ГПК України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 07.09.2023, відповідно до ст. 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх представників, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

З тексту договору позики № 348 від 09.03.2016 вбачається, що позивач взяв в користування грошові кошти у UK Pharma Impex Limited (44A THE GREEN, Варлінгхам, Сюррей, Англія, Великобританія, CR6 9NA), з тексту договору позики № 1602 від 06.02.2017, що позика взята у - Premier MFO Overseas Limited (Poseidonos, 1, LEDRA BUSINESS CENTRE, 2406 Egkomi, Нікосія, Кіпр). За умовами вказаних договорів позики позивачем отримано в строкове платне користування грошові кошти в іноземній валюті.

В подальшому, вказані нерезиденти на підставі договорів № 348/20 від 01.06.2020, 1602/20 від 01.06.2020, відступили своє право вимоги належного виконання усіх зобов`язань за договорами позики, у тому числі сплати процентів та головної заборгованості на користь ALL INVEST SECURITIES LIMITED (4 Diagorou Str., KERMIA BUILDING, 5 floor, office 503, Nicosia Cyprus).

В свою чергу, ALL INVEST SECURITIES LIMITED на підставі договорів цесії 20230315-14 від 15.03.2023, 20230315-07 від 15.03.2023 право вимагати від боржника належного виконання всіх зобов`язань за договорами позики передало Salemhalbay Korlatolt Felelossegu Tarsasag (Товариство з обмеженою відповідальністю «Салємхалбай», 1024, Budapest, Hungary, Romer Floris utca 8 13373/8/B).

08.05.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «Салємхалбай» на підставі договорів № 7, 14 відступило своє право вимоги до позивача Товариству з обмеженою відповідальністю "Бюро "Стандарти та якість" (другий відповідач).

22.06.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бюро стандарти та якість» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Фінекс-Капітал» (перший відповідач) укладено договори про відступлення права вимоги до договорів позики, які за своїм змістом є аналогічними, а саме: договір про відступлення права вимоги № ВПВ-22/06/23-14-Бл від 22.06.2023; договір про відступлення права вимоги № ВПВ-22/06/23-07-Бл від 22.06.2023, за змістом яких ТОВ «Бюро стандарти та якість» відступило на користь нового кредитора (ТОВ «Компанія з управління активами «Фінекс-Капітал») права вимоги до боржника (ТОВ «Фармекс груп») за основним договором (договори позики) щодо сплати сум займів та процентів (п. 1.1. договорів).

За змістом договору про відступлення права вимоги № ВПВ-22/06/23-14-Бл від 22.06.2023 до нового кредитора (першого відповідача) переходить право вимагати виконання боржником зобов`язань за договором позики № 348 від 09.03.2016, з усіма додатками до нього в частині сплати 7 269 423, 07 євро позики та 628 755, 32 євро нарахованих процентів, а новий кредитор за відступлення права вимоги, в обсязі встановленому п. 1.3 цього договору, зобов`язався у строк до 07.07.2023 сплатити первісному кредитору вартість права вимоги у розмірі 14 198 737, 00 гривень (п. 1.3, 3.1 договору).

За змістом договору про відступлення права вимоги № ВПВ-22/06/23-07-Бл від 22.06.2023 до нового кредитора (першого відповідача) переходить право вимагати виконання боржником зобов`язань за договором позики № 1602 від 06.02.2017 з усіма додатками до нього в частині сплати 6 815 084, 13 євро позики та 589 458,10 євро нарахованих процентів, а новий кредитор за відступлення права вимоги, в обсязі встановленому п. 1.3 цього договору, зобов`язався у строк до 07.07.2023 сплатити первісному кредитору вартість права вимоги у розмірі 13 311 315, 00 грн (п. п. 1.3, 3.1 договору).

Права вимоги первісного кредитора вважаються відступленими (переданими) новому кредитору з моменту підписання повноважними представниками сторін цього договору. (п. 2.1 договорів). Ці договори є укладеними та набирають чинності з моменту їх підписання сторонами і діють до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за ними (п.6.1 договорів).

За матеріалами справи позивач отримав від нового кредитора письмове повідомлення про зміну сторони у зобов`язанні. Вказані обставини сторонами не оспорюються.

З наведеного вбачається, що станом на дату звернення до суду з цим позовом, новим кредитором позивача за договорами позики є перший відповідач по справі.

Звертаючись до господарського суду з даним позовом, позивач вважає, що договори відступлення права вимоги, що оскаржуються, за своєю суттю є договорами факторингу, які можуть бути укладені лише банківською або фінансовою установою, а оскільки перший відповідач не є банківською або фінансовою установою, вказані договори не відповідають чинному законодавству України, у зв`язку з чим підлягають визнанню недійсним. Крім того, позивач зауважує, що вказані договори повинні бути зареєстровані в інформаційній системі Національного банку України. Також, ще одною із підстав для визнання недійними цих договорів позивач вважає укладання їх без наміру настання реальних правових наслідків, через те, що фактичні розрахунки за ними між первісним та новим кредиторами не проводились, тобто договори є фіктивними, на підставі ст. 234 ЦК України.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У відповідності із ст. 173 ГК України та ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконати її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов`язується або не зобов`язується їх оплатити. Договір відступлення права вимоги (цесії) може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов`язок нового кредитора надати старому кредитору якесь майнове надання замість отриманого права вимоги. В такому випадку на відносини цесії розповсюджують положення про договір купівлі-продажу.

Ч. 3, 4 ст. 656 ЦК України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 350 ГК України банк має право укласти договір факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким він передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони за плату, а друга сторона відступає або зобов`язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої особи. Загальні умови та порядок здійснення факторингових операцій визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також нормативно-правовими актами Національного банку України та національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Разом з цим, ст. 1077 ЦК України визначено поняття договору факторингу, відповідно до якого за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

При цьому, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18 зазначено, що ознаками договору відступлення права вимоги є: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом №2664-ІІІ умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

Таким чином, договір відступлення права вимоги та договір факторингу можуть мати схожі умови, проте їх правова природа, предмет та мета укладення суттєво відрізняються.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18 вказала на те, що якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу.

Якщо укладений договір відступлення права вимоги містить умови, які притаманні виключно договору факторингу, або навпаки, то суд має з`ясувати, який саме договір укладений сторонами, з урахування всієї сукупності його суттєвих ознак. Відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому.

Проаналізувавши правовідносини між сторонами, суд дійшов висновку про те, що за своє правовою природою на правовідносини, що виникли на підставі оспорюваних договорів, розповсюджуються норми щодо купівлі-продажу права вимоги (цесії).

Судом встановлено, що при укладенні спірних договорів, сторони належним чином досягли згоди з усіх істотних умов для відступлення права вимоги, відобразивши їх у тексті договорів, у тому числі щодо предмету зобов`язання, яке відступається; вартості відступлених прав вимоги; передачі документів, що підтверджують право вимоги; щодо порядку розрахунків; взаємних прав та обов`язків сторін, тощо.

Різниця ж між вартістю права вимоги та ціною його продажу обумовлена ліквідністю цих майнових прав, на що вплинули умови додаткових угод до договорів позики від 25.10.2022, згідно з якими сторонами знижено відсоткову ставку за позикою, позичальника звільнено від нарахування та сплати відсотків за користування позикою протягом дії воєнного стану в Україні та п`яти років після його скасування, відтермінування строку повернення позики до 2039 року.

Таким чином, з огляду на вищезазначене, доводи позивача про те, що оспорювані правочини є договорами факторингу, за якими вчинено фінансову послугу без відповідного дозволу (ліцензії), що є підставою для визнання їх недійсними, згідно з ч. 1 ст. 227 ЦК України не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Водночас, позиція позивача про недійсність договорів через відсутність реєстрації цих договорів Національним банком України, також судом не приймається, оскільки з копій реєстраційних свідоцтв, листів та інформаційних повідомлень обслуговуючого банку, доданих першим відповідачем до матеріалів справи разом із відзивом на позовну заяву вбачається, що договори позики № 348 від 09.03.2016, № 1602 від 06.02.2017, зміна сторони зобов`язання на ALL INVEST SECURITIES LIMITED, додаткові угоди, були зареєстровані Національним банком України відповідно до вимог постанови Правління НБУ від 17 червня 2004 року № 270 «Про затвердження Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам», яка втратила чинність 07 лютого 2019 року.

Інформацію щодо додаткових угод від 25.10.2022 до вказаних вище договорів позик внесено до Інформаційної системи Національного Банку України у відповідності до положень чинної Постанови НБУ від 02 січня 2019 року № 6 «Про затвердження Положення про порядок надання банками НБУ інформації щодо договорів, які передбачають виконання резидентами боргових зобов`язань перед нерезидентами-кредиторами за залученими резидентами кредитами, позиками» (далі - Постанова № 6).

Згідно з п. 3 Постанови № 6 з 07 лютого 2019 року обслуговування банками операцій резидентів за договорами, що передбачають виконання резидентами боргових зобов`язань перед нерезидентами-кредиторами за залученими резидентами кредитами (позиками) (далі договори), здійснюється, зокрема, з урахуванням такого:

1) реєстрація договорів, яка була здійснена НБУ (реєстраційні свідоцтва, що були видані НБУ резидентам-позичальникам) у період до 07 лютого 2019 року, втрачає(ють) чинність;

2) банки зобов`язані надавати інформацію щодо договорів в електронній формі до автоматизованої інформаційної системи Національного банку України Кредитні договори з нерезидентами (далі - Інформаційна система) згідно з порядком, установленим Положенням про надання інформації, з 10 год. 07 лютого 2019 року та з урахуванням підпунктів 4 та 5 пункту 3 цієї постанови;

3) інформація щодо договорів, яка згідно з Положенням № 270 надавалася банками до НБУ для цілей реєстрації договорів (унесення змін до реєстрації договорів) та міститься в електронному реєстрі повідомлень про договори, що ведеться засобами спеціального програмного забезпечення НБУ щодо реєстрації договорів (далі Реєстр), станом на 10 год. 07 лютого 2019 року переноситься в автоматизованому режимі до облікових записів Інформаційної системи (із збереженням номера та дати запису, що відповідає договору в Реєстрі, для облікового запису, що відповідає цьому договору в Інформаційній системі);

4) банк (у разі потреби) уносить зміни/уточнення до інформації щодо договорів, яка була в автоматизованому режимі відповідно до підпункту 3 пункту 3 цієї постанови перенесена до облікових записів Інформаційної системи, у загальному порядку згідно з Положенням про надання інформації;

5) банк, якщо в Інформаційній системі немає облікового запису, що відповідає договору, реєстрація якого підтверджувалася реєстраційним свідоцтвом (із додатками за їх наявності) у паперовій формі, що було видане НБУ резиденту-позичальнику та станом на 06 лютого 2019 року залишалося діючим, уносить інформацію щодо такого договору (із посиланням на номер і дату такого реєстраційного свідоцтва) до Інформаційної системи не пізніше дня проведення валютної операції за цим договором через цей банк.

Інформаційна система це комплекс організаційно-технічних засобів НБУ, який забезпечує формування централізованої інформаційної бази про договори, які передбачають виконання резидентами боргових зобов`язань перед нерезидентами-кредиторами за залученими резидентами кредитами, позиками (уключаючи поворотну фінансову допомогу).

На підставі наведених вище норм, суд приходить до висновку, що сама по собі процедура реєстрації НБУ, обслуговуючим банком боргових зобов`язань з нерезидентами не впливає на чинність договорів, у розумінні ст. 203 ЦК України, а має наслідком відмову обслуговуючим банком в проведенні платіжних операцій.

З урахуванням того, що ALL INVEST SECURITIES LIMITED здійснило відступлення прав вимоги за договорами позики на користь Salemhalbay Korlatolt Felelossegu Tarsasag (Товариство з обмеженою відповідальністю «Салємхалбай») 08.05.2023, а на підставі додаткової угоди від 25.10.2022, через воєнний стан в Україні, платіжні операції за цими договорами позики «заморожені», у позивача, як і у обслуговуючого банку відсутній обов`язок з надання до Інформаційної системи повідомлення щодо змін до договорів позики, в порядку, передбаченому Постановою № 6.

Також слід зазначити, що фактично відбулась трансформація кредиту з нерезидентом в боргові зобов`язання перед резидентом, виконання яких мають відбуватися у національній валюті України, в силу вимог ст. 533 ЦК України та такі операції не перебувають під валютним контролем НБУ, відповідно не регулюються Постановою № 6.

Відносно твердження позивача про фіктивність договорів, що оскаржуються, суд зазначає таке.

В матеріалах справи відсутні докази виконання першим відповідачем обов`язку щодо сплати вартості відступленого права у строк до 07.07.2023, проте, вказані обставини не свідчать про відсутність наміру сторін на реальне настання правових наслідків укладених договорів та спростовуються умовою, викладеною в п. 6.1 договорів, відповідно до якої, договір є укладеним та набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за ним.

Крім того, позивач був належним чином проінформований про зміну кредитора у зобов`язанні з наданням копій договорів, що оскаржуються.

Згідно зі ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

У фіктивних правовідносинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, з якою погодився Верховний Суд у постановах: від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15-ц (провадження № 61-1300св18), від 08 лютого 2018 року у справі № 756/9955/16-ц (провадження № 61-835св17).

Для визнання правочину фіктивним, необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований, як фіктивний.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 757/12646/16, від 28 лютого 2018 року у справі №909/330/16, від 01 листопада 2018 року в справі № 910/18436/16.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) й дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно з ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст.74 ГПК України, покладено саме на позивача.

При цьому позивачем не надано жодних доказів на підтвердження наявності умислу сторін спірних правочинів на укладенні фіктивного правочину або наявності у сторін інших цілей, ніж ті, що передбачені правочинами.

Виходячи з вищенаведеного, з огляду на те, що позивачем в установленому ГПК України порядку не надано допустимих та належних доказів, які б підтверджували обставини, на які останній посилається в якості підстав позову, суд дійшов висновку про укладення договорів відступлення права вимоги, що оскаржені, у відповідності до вимог чинного законодавства та відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до положень ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 61, 124, 129 Конституції України, ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 123, 129, 165, 177, 183, 232, 233, 236, 238, 240, 241, 242, 256 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фармекс Груп" (08300, м. Бориспіль, вул. Шевченка, 100; код ЄДРПОУ 37002375);

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фінекс-Капітал", що діє від свого імені, в інтересах та за рахунок активів Пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду "Блінд" (61070, м. Харків, вул. Академіка Проскури, 1, корпус 45, оф. 21; код ЄДРПОУ 34333275);

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Бюро "Стандарти та якість" (61023, м. Харків, вул. Весніна, 5; код ЄДРПОУ 36224590).

Повне рішення складено 18.09.2023.

СуддяР.М. Аюпова

справа № 922/3257/23