Постанова

від 13.09.2023 по справі 357/9126/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

13 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 357/9126/22

провадження № 61-7317 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Гриби-України»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 17 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Мостової Г. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до товариства з обмеженою відповідальністю «Гриби-України» (далі -

ТОВ «Гриби-України», товариство), в якому просила суд стягнути

з товариства на свою користь безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 455 000,00 грн, 90 514,88 грн інфляційних втрат, три проценти річних

у розмірі 10 807,81 грн, а також вирішити питання понесених нею судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що у листопаді 2018 року вона перерахувала товариству на його банківський рахунок 455 000,00 грн, призначення платежу - поворотна фінансова допомога за договором

від 14 листопада 2018 року № ФП4, але відповідний договір вони не уклали.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області

від 19 серпня 2022 року у справі № 357/1913/22 у задоволенні її позову

до ТОВ «Гриби-України» про стягнення поворотної фінансової допомоги (позики) за договором від 14 листопада 2018 року № ФП4 відмовлено. Судом установлено, що грошову суму у розмірі 455 000,00 грн не може бути стягнуто як позику (поворотну фінансову допомогу), перераховану згідно

з договором від 14 листопада 2018 року № ФП4, оскільки сторонами не був укладений договір. Указана сума не є позикою, а відповідні правовідносини носять позадоговірний характер.

Оскільки вона не укладала з товариством договір позики, останнє безпідставно збагатилося за рахунок її коштів - без укладення обов`язкового письмового договору. Грошові кошти, які перераховані товариству без достатньої правової підстави, їй не повернуті. У цій частині посилалася на статтю 1212 ЦК України, яка регулює загальні положення

про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

Позивач уважала, що наявні підстави для застосування до спірних правовідносин також частини другої статті 625 ЦК України, на підставі

якої ТОВ «Гриби-України» зобов`язано сплатити їй борг (455 000,00 грн)

з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення

(90 514,88 грн), а також три проценти річних від простроченої суми

(10 807,81 грн).

25 жовтня 2021 року вона надсилала на адресу товариства вимогу

про повернення грошових коштів, сплачених згідно з квитанціями

від 16 листопада 2018 року № 1415-5091-3893-0279 та від 27 листопада

2018 року № 1426-4128-6878-7799, яка отримана останнім 27 жовтня

2021 року. Проте, товариство не відреагувало на цю вимогу.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд її позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області

від 27 грудня 2022 року у складі судді Ярмоли О. Я. позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «Гриби-України» на користь ОСОБА_1 борг

у розмірі 455 000,00 грн та судові витрати у розмірі 4 545,23 грн.

У решті позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірні правовідносини виникли між позивачем та відповідачем щодо переказу грошових коштів

у розмірі 455 000,00 грн, вони регулюються положеннями статті 1212

ЦК України. Тому наявні правові підстави для стягнення з відповідача

на користь позивача 455 000,00 грн безпідставно набутих товариством грошових коштів.

Суд першої інстанції врахував, що між сторонами існував судовий спір стосовно стягнення коштів як позики згідно зі статтею 1047 ЦК України (справа № 357/1913/22), в якому судом установлено, що договір

про надання поворотної фінансової допомоги відсутній/неукладений,

тому відсутня зазначена правова підстава набуття коштів.

Суд першої інстанції вважав необґрунтованою вимогою про стягнення

з відповідача на користь позивача коштів, нарахованих відповідно

до частини другої статті 625 ЦК України, оскільки ОСОБА_1 не надано доказів пред`явлення товариству вимоги про повернення грошових коштів як безпідставно набутих. Вимога позивача від 25 жовтня 2021 року стосувалася повернення поворотної фінансової допомоги за договором,

а не безпідставно набутих грошових коштів. У даному спорі позивач обрала інший спосіб судового захисту своїх прав, подавши новий позов із іншими матеріально-правовими підставами, і не направляла відповідачу вимогу

про повернення коштів як безпідставно набутих.

Крім того, суд першої інстанції відхилив доводи відповідача

про застосування позовної давності, так як позивачка сподівалася

на захист своїх порушених прав в судовому порядку в іншій справі

№ 357/1913/22, в якій суд 19 серпня 2022 року ухвалив рішення про відмову у задоволенні її позову. При цьому на території України з 12 березня

2020 року був установлений карантин, а Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних

та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Тому позовна давність у спірних правовідносинах

не пропущена.

Питання щодо розподілу судових витрат у частині судового збору вирішено на підставі статті 141 ЦПК України пропорційно задоволеним позовним вимогам.

У січні 2023 року ОСОБА_1 подала до суду першої інстанції заяву

про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області

від 26 січня 2023 року відмовлено у прийнятті додаткового рішення

про відшкодування ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позивачем пропущено строк для подання заяви про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правову допомогу та доказів на їх підтвердження, передбачений частиною восьмою статті 141 ЦПК України. При цьому суд першої інстанції надав правову оцінку заяві позивача та доданим до неї доказам.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 17 квітня 2023 року апеляційну скаргу ТОВ «Гриби-України» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 грудня 2022 року задоволено.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області

від 27 грудня 2022 року скасовано, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 січня 2023 року задоволено частково.

Ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 січня 2023 року скасовано, відмовлено ОСОБА_1 у стягненні витрат

на правову допомогу в суді першої та апеляційної інстанції.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Гриби-України» 8 344,99 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1

не довела факт внесення грошових коштів саме на рахунок товариства.

При цьому вона не заявляла клопотань про витребування вказаних доказів, а відповідач заперечував отримання ним грошових коштів.

Доводи апеляційної скарги ТОВ «Гриби-України» щодо застосування позовної давності апеляційним судом не розглядалися, так як у позові ОСОБА_1 відмовлено за недоведеністю позовних вимог.

Крім того, вирішуючи заяву позивача про відшкодування витрат

на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції розглянув заяву

та відмовив позивачу в ухваленні додаткового судового рішення на підставі частини восьмої статті 141 ЦПК України у зв`язку з пропуском строку

для подання відповідної заяви та доказів на підтвердження понесення витрат. Проте, суд першої інстанції повинен був залишити заяву

без розгляду у зв`язку з пропуском указаного вище строку, а не розглядати заяву й робити висновки, які не узгоджуються з вимогами процесуального закону. Тому апеляційний суд скасував оскаржувану позивачем ухвалу суду першої інстанції.

Вирішуючи вимоги позивача про стягнення витрат на правову допомогу

в суді першої та апеляційної інстанцій, апеляційний суд указав, що такі витрати покладаються на позивачку, оскільки у задоволенні її позовних вимог відмовлено (частина друга статті 141 ЦПК України). Судовий збір, сплачений ТОВ «Гриби-України» за подання апеляційної скарги,

яку задоволено, підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь товариства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у травні 2023 року до Верховного Суду,

ОСОБА_1 , просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389

ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано дану цивільну справу із суду першої інстанції. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання оскаржуваної постанови апеляційного суду відмовлено. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих

до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу

та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У червні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Крім того, у червні 2023 року до Верховного Суду надійшли додаткові пояснення у справі від заявника касаційної скарги, які по суті

є доповненнями до касаційної скарги.

Оскільки зазначені письмові пояснення, які є по суті доповненнями

до касаційної скарги, подані поза строком на касаційне оскарження

й не ставиться питання про поновлення цього строку, то вони залишаються без розгляду (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц, провадження № 14-680цс19,

від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц, провадження

№ 14-184цс20, від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18, провадження № 14-31цс22).

Ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2023 року справу призначено

до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними

у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що у справі № 357/1913/22 у задоволенні її позову

до товариства про стягнення коштів поворотної фінансової допомоги

за договором було відмовлено у зв`язку з відсутністю укладеного

між сторонами договору. Саме тому вона звернулася до суду з новим позовом до товариства про стягнення безпідставно набутих коштів

на підставі статті 1212 ЦК України.

ТОВ «Гриби-України» у відзиві на її позов вказувало про застосування позовної давності до спірних правовідносин. Інших заперечень, зокрема щодо неотримання грошових коштів, товариство не заявляло. При цьому

відповідних заперечень не було вказано і в апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції. Разом із цим, у судовому засіданні в суді першої інстанції 27 грудня 2022 року представник відповідача не заперечив проти факту отримання товариством грошових коштів, фактично визнавши його. Указане підтверджується звукозаписом судового засідання.

Суд апеляційної інстанції зробив безпідставний висновок про те,

що відповідач заперечує отримання ним грошових коштів і має сумніви щодо належності доказів, наданих позивачем. Тобто апеляційний суд ухвалив рішення на припущеннях, що заборонено процесуальним законом. Суд апеляційної інстанції не навів посилань на докази, чи заяви відповідача, з яких можна зробити відповідні висновки. У зв`язку з цим вона подала скаргу до Вищої ради правосуддя.

Крім того, судами розглядалася подібна справа № 357/7691/22 за позовом

її чоловіка - ОСОБА_2 , до товариства про стягнення грошових коштів (стаття 1212 ЦК України), у якій останнє підтвердило отримання

ним грошових коштів на відповідний рахунок, який використовувався товариством у господарській діяльності.

Уважає, що суд першої інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення

по суті вирішення спору. Суд апеляційної інстанції вийшов за межі доводів апеляційної скарги. Посилається також на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.

Крім того, у касаційній скарзі зазначено про те, що позивачкою понесено судові витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді касаційної інстанції у розмірі 20 000,00 грн.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ТОВ «Гриби-України», в якому вказується, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим. Товариство просить залишити постанову апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу -

без задоволення.

Вважає, що суд апеляційної інстанції зробив правильні висновки

про недоведеність позовних вимог. При цьому відповідач не визнає позовні вимоги.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 зазначала, що у листопаді 2018 року вона перерахувала

на рахунок ТОВ «Гриби-України» 455 000,00 грн, з яких: 16 листопада

2018 року - 245 000,00 грн, 27 листопада 2018 року - 210 000,00 грн

(а. с. 16, 17).

25 жовтня 2021 року ОСОБА_1 направила ТОВ «Гриби-України» вимогу про повернення поворотної фінансової допомоги у розмірі 455 000,00 грн

(а. с. 18, 19).

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області

від 19 серпня 2022 року у справі № 357/1913/22 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Гриби-України» про стягнення поворотної фінансової допомоги відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (а. с. 25-27).

Суд першої інстанції встановив, що спірні правовідносини врегульовано статтею 1212 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_1 не довела факт зарахування грошових коштів на рахунок ТОВ «Гриби-України».

Товариство заперечує щодо їх отримання.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої

цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3

частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального

чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси

у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон

або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи,

яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги

такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту,

який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд

при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України

«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду

з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ «Гриби-України» про стягнення грошових коштів на підставі статті 1212 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого)

без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення Глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того,

чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Згідно зі статтею 1212 ЦК України передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження

№ 14-32цс19), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (провадження № 14-175цс21)).

Відповідно до статті 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Предметом регулювання Глави 83 ЦК України є відносини, що виникають

у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна

і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі

№ 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18)).

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження

без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

У постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19 (провадження № 12-12гс21) Велика Палата Верховного Суду вказала, що сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов`язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) майна,

яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави, у випадку,

якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався

на правовій підставі від початку правовідношення, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Положення частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією із сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого отримання.

Отже, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року

у справі № 643/21744/19 (провадження № 14-175цс21) вказано,

що відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів

є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Тобто зобов`язання з повернення безпідставно набутого

або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття

або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи;

в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна. Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи

до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Вирішуючи спір, апеляційним судом ураховано, що рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 серпня

2022 року у справі № 357/1913/22 за позовом ОСОБА_1

до ТОВ «Гриби-України» про стягнення поворотної фінансової допомоги відмовлено у задоволенні позовних вимог. Рішення суду набрало законної сили і не оскаржувалося в апеляційному та касаційному порядках.

У цьому судовому рішенні, разом із іншим, установлено відсутність

у ТОВ «Гриби-України» обов`язку повернути позивачці грошові кошти

за договором поворотної фінансової допомоги, який між ними не був укладений. Суд першої інстанції зробив висновок, що саме по собі посилання у квитанції та платіжних дорученнях на договір про поворотну фінансову допомогу не свідчить про його укладення. Позивачкою

не доведено існування договірних правовідносин між сторонами. Висновків про те, що відповідач грошові кошти не отримував немає.

Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі,

що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду,

що набрали законної сили.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини.

Суб`єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законої сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено

ці обставини.

Не потребують доказування обставини, встановлені рішення суду, тобто

ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/14 (провадження № 12-144гс18) зазначила, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключено ті обставини, які безпосередньо досліджувалися

і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

При цьому на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року

у справі № 662/397/15-ц, провадження № 14-20цс21).

У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1 обрала інший спосіб судового захисту своїх прав, аніж у вищевказаній справі, подавши новий позов із іншими правовими підставами.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом

у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13

ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку

про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази

за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд першої інстанції вважав, що правовідносини, які виникли

між позивачкою та відповідачем з приводу переказу коштів у розмірі

455 000,00 грн, регулюються положеннями статті 1212 ЦК України.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції надав оцінку поданим позивачкою доказам, зокрема копіям квитанцій на підтвердження внесення нею на рахунок відповідача грошових коштів, і зробив висновок про те, що з указаних квитанцій вбачається факт внесення ОСОБА_1 грошових коштів на відповідний рахунок як фінансової поворотної допомоги за договором. Разом із цим, ОСОБА_1 не довела, що ці кошти внесено саме на рахунок товариства, що є її процесуальним обов`язком в силу вимог статей 12,

81 ЦПК України. Клопотань про витребування відповідних доказів позивачка не заявляла.

Верховний Суд не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції.

Факт того, що судовим рішенням у справі № 357/1913/22 встановлено відсутність у ТОВ «Гриби-України» обов`язку повернути позивачці грошові кошти за договором поворотної фінансової допомоги, який між ними не був укладений, не має правового значення при вирішенні питання

про наявність/відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки грошових коштів, як безпідставно набутих, тобто з інших правових підстав.

При цьому, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог

і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом

у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13

ЦПК України).

Тобто, вирішуючи відповідний спір, суд повинен виходити також із оцінки позовних вимог заявника, ефективності обраного позивачем способу судового захисту порушеного права.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти та об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів і забезпечує, як наслідок, постановлення законного і обґрунтованого рішення.

У пунктах 8, 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» судам роз`яснено, що ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, викладеним у послідовності, встановленій статтею 215 ЦПК України,

і обов`язково містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини. Разом з тим рішення не повинно містити зайвої деталізації,

яка не має правового значення в даній справі, а також незрозумілих словосполучень, занадто довгих речень, через які викладення фактичних обставин важко сприймається.

У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду, що є обов`язковим елементом справедливого судового розгляду (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року).

Створення судом необґрунтованих переваг в поданні та оцінці доказів

на етапі розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій може порушувати принцип рівності прав сторін у процесі. Вибіркова оцінка окремих доказів та залишення поза увагою інших доказів, які мають суттєве значення для встановлення фактичних обставин справи, можуть мати наслідком порушення обох зазначених принципів.

Cуд апеляційної інстанції, переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, не врахував вищенаведеного й не дотримався вимог щодо всебічності, повноти та об`єктивності з`ясування обставин справи

та оцінки доказів.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, апеляційний суд не надав належної правової оцінки наданим позивачкою квитанціям, які остання надала на підтвердження перерахунку на рахунок ТОВ «Гриби-України» 455 000,00 грн (16 листопада 2018 року - 245 000,00 грн, 27 листопада

2018 року - 210 000,00 грн) (а. с. 16, 17).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції послався на те, що у матеріалах справи відсутні докази належності вищевказаного рахунку саме товариству.

Проте, касаційна скарга містить доводи про те, що відповідач не оспорював факт неотримання ним указаних грошових коштів, а всі правові заперечення товариства проти позову зводилися до наявності підстав для застосування позовної давності.

Суд апеляційної інстанції зазначив у мотивувальній частині постанови,

що відповідач заперечує проти отримання грошових коштів. Однак, у цій частині суд апеляційної інстанції взагалі не навів даних про встановлені судом обставини, тобто не мотивував належним чином судове рішення.

А доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста

статті 81 ЦПК України).

Більше того, у наданих ОСОБА_1 копіях квитанцій отримувачем грошових коштів зазначено ТОВ «Гриби-України».

Таким чином, суд апеляційної інстанції належним чином не з`ясував обставини справи у цій частині, формально визнав подані позивачкою докази недостатніми, не з`ясувавши належним чином факт того, чи отримав відповідач спірні грошові кошти.

Крім того, касаційна скарга містить посилання про визнання представником відповідача в судовому засіданні в суді першої інстанції факту отримання товариством грошових коштів від позивачки. А згідно з частиною першою статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи,

не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини,

які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Апеляційний суд також не з`ясував цю обставину, не надав цьому факту відповідної правової оцінки, що має вирішальне правове значення при вирішенні спору.

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа,

а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки (частина перша статті 64 ЦПК України).

Тобто, виходячи з положень процесуального закону, про визнання обставин учасниками справи має, у тому числі, бути зазначено в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників або іншим чином визнано ці обставини саме під час розгляду спору в суді, а не поза його межами.

ОСОБА_1 указує про визнання представником товариства факту отримання спірних грошових коштів й апеляційним судом не встановлено протилежного, як і не встановлено правової природи цих коштів.

Таким чином, Верховний Суд уважає обґрунтованими доводи касаційної скарги. Висновки суду апеляційної інстанції по суті вирішення спору є передчасними.

Вирішення питання витрат на правову допомогу залежить від вирішення спору по суті.

Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів уважає, що суд апеляційної інстанції не встановив усіх фактичних обставин справи та у порушення вимог частини п`ятої статті 12 ЦПК України не сприяв всебічному

та повному з`ясуванню обставин справи.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411

ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права,

що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З урахуванням наведеного, оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416

ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення

та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки Верховний Суд направляє справу у відповідній частині на новий апеляційний розгляд,

не ухвалюючи судового рішення по суті спору.

Керуючись статтями 400, 401, 411, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 17 квітня 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець