Рішення

від 18.09.2023 по справі 160/1598/23

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2023 року Справа № 160/1598/23 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЗлатіна Станіслава Вікторовича за участі секретаря судового засіданняДивнич Д.І. за участі: представника позивача предстаника відповідача представника третьої особи Булгаков В.С. Андрук В.О. не з`явився розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою Державного промислового підприємства "Кривбаспромводопостачання" до Східного офісу Держаудитслужби про визнання протиправною та скасування вимоги

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовом до суду, у якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу Східного офісу Держаудитслужби від 27.12.2022 року № 040406-15/7363-2022.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що оскаржувана вимога не є законною та обгрунтованою; відповідач не в праві у вимозі вимагати відшкодування збитків заподіяних об`єкту контролю; розмір збитків відповідач визначив у невідомий спосіб та без застосування відповідних процедур; розрахунок збитків повинен бути перевірений судом; оскаржувана вимога не є обгрунтованою. Згідно вимог Закону України «Про публічну закупівлі» істотні умови договору про закупівлю не можуть бути змінені після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків збільшення ціни на одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю. Закупівля товару здійснювалась позивача за умовами договору за цінами, що є нижчими за ринкові, а укладення додаткових угод викликано нагальною потребою підприємства у забезпеченні паливно-мастильними матеріалами.

Ухвалою суду від 01.02.2023 року повернуто позовну заяву позивачу.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 25.04.2023 року скасовано ухвалу суду від 01.02.2023 року та направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

08.05.2023 року справа надійшла до Дніпропетровського окружного адміністративного суду,

Ухвалою суду від 09.05.2023 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без участі (виклику) учасників справи.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, у якому просить суд відмовити у задоволені позову з наступних підстав:

чинним законодавством України відповідачу надано право на здійсненню контролю за використанням коштів державного і місцевого бюджету та прав пред`явлення обов`язкових вимог щодо усунення виявлених порушень;

позивач уклав додаткові угод щодо збільшення ціни за одиницю товару без документального підтвердження коливання цін на ринку.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову, письмові пояснення не надала; про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.

Ухвалою суду від 31.05.2023 року вирішено подальший розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 11.09.2023 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.

Позивач у судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги.

Відповідач у судовому засіданні заперечував порти позовних вимог.

Третя особа у судове засідання не з`явилась; про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином; подала клопотання про розгляд справи без участі третьої особи.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.

Відповідачем проведено перевірку закупівель Державним промисловим підприємством «Кривбаспромводопостачання».

За результатами ревізії відповідачем складено Акт від 01.12.2022 року № 040406-25/18.

Позивач направив письмові заперечення на акт ревізії.

Відповідач листом від 30.12.2022 року «Про надання інформації» повідомив позивача про те, що у нього відсутні підстави для розгляду письмових заперечень позивача.

Відповідач сформував та направив позивачу вимогу Східного офісу Держаудитслужби від 27.12.2022 року № 040406-15/7363-2022, у якій відповідач вимагає:

1) розглянути результати проведеної ревізії та питання щодо притягнення у порядку, встановленому законодавством, до відповідальності працівників Підприємства, винних у допущених порушеннях;

2) відповідно до статей 22, 611, 670 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 №435-IV забезпечити відшкодування матеріальної шкоди (збитків) заподіяних ДРР «Кривбаспромводопостачання» на суму 47933,91 грн., через прийняття від постачальника ПП «Нафтатранссервіс» та оплати бензину та дизельного палива за цінами, збільшеними до 10% не пропорційно збільшенню регіональних цін на пальне;

3) вжити заходи щодо недопущення порушення законодавства у подальшому.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає про таке.

Як видно з позовної заяви позивач не погоджується із висновком відповідача щодо безповоротної втрати активів на суму 47933,91 грн.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні від 26 січня 1993 року № 2939-XII (далі - Закон № 2939-XII), здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2939-XII головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 лютого 2016 року № 43 (далі - Положення № 43), Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Крім того, підпунктом 3 пункту 4 Положення № 43 закріплено, що Держаудитслужба реалізує державний фінансовий контроль через здійснення: державного фінансового аудиту; перевірки державних закупівель; інспектування (ревізії); моніторингу закупівель.

Згідно з пунктом 7 Положення № 43, Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи.

Пунктом 2 Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року № 550 (далі - Порядок № 550), визначено, що інспектування полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності об`єкта контролю і проводиться у формі ревізії, яка повинна забезпечувати виявлення фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб.

Пунктами 4, 5 Порядку № 550 передбачено, що планові та позапланові виїзні ревізії проводяться контролюючими органами відповідно до Закону та цього Порядку.

Планові виїзні ревізії проводяться відповідно до планів контрольно-ревізійної роботи, затверджених в установленому порядку, позапланові виїзні ревізії - за наявності підстав, визначених Законом.

За приписами частини першої статті 4 Закону № 2939-XII, інспектування здійснюється органом державного фінансового контролю у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.

В силу пункту 6 Положення № 43, Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; у разі виявлення збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір в установленому законодавством порядку.

Вказані положення кореспондуються з пунктами 7 та 10 статті 10 Закону № 2939-XII, за приписами яких органу державного фінансового контролю надається право: пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

У частині другій статті 15 Закону № 2939-XII закріплено, що законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов`язковими для виконання службовими особами об`єктів, що контролюються.

Згідно з пунктом 50 Порядку № 550, за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав органи державного фінансового контролю вживають заходів для забезпечення: притягнення до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у допущенні порушень працівників об`єктів контролю; порушення перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства; звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства; застосування заходів впливу за порушення бюджетного законодавства.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що вимога органу державного фінансового контролю, спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, є обов`язковою до виконання. Стосовно відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги, оскільки такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Отже, правова природа письмової вимоги контролюючого органу породжує правові наслідки, зокрема обов`язки для свого адресата, а відтак наділена рисами правового акту індивідуальної дії з урахуванням її змістовної складової, незалежно від форми документа, в якому вона міститься, і такий акт може бути предметом судового контролю в порядку адміністративного судочинства у разі звернення із відповідним позовом.

Спірна вимога контролюючого органу є індивідуально-правовим актом і в силу закону є обов`язковою до виконання підконтрольною установою, якому вона адресована.

За приписами статті 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. У пункті 1 резолютивної частини Рішення від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України висловив позицію, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному. Реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 820/3534/16 дійшла висновку, що спір про правомірність вимог контролюючих органів, скерованих на адресу підконтрольних суб`єктів, є публічно-правовим та підпадає під визначення справи адміністративної юрисдикції. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що такий висновок був сформульований Верховним Судом України у постанові від 23 лютого 2016 року по справі № 818/1857/14, і Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для відступу від цієї позиції.

Обґрунтованість, в силу статті 2 КАС України, є однією з обов`язкових ознак рішення (дії, бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, що підлягає встановленню адміністративним судом.

Отже, з метою дотримання завдань і основних засад адміністративного судочинства суди, які розглядали справу і наділені процесуальними повноваженнями встановлювати і оцінювати фактичні обставини справи, об`єктивно мали право перевірити обґрунтованість доводів позивача щодо дотримання органом фінансового контролю законності при прийнятті спірної вимоги, а також обґрунтованість доводів контролюючого органу щодо того, чи породжує спірна вимога права і обов`язки позивача.

Згідно правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 24.04.2020 року № 802/342/17-а (пункти 37 та 38), отже, вимога контролюючого органу в частині усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, є обов`язковою до виконання лише у частині, яка не передбачає можливості примусового стягнення сум завданих збитків, відшкодування яких здійснюється через суд або у добровільному порядку. Тому така вимога в частині, де зазначено конкретні суми збитків, не є рішенням, що безпосередньо породжує права та/чи обов`язки для підприємства, що було об`єктом перевірки; недотримання органом фінансового контролю рекомендацій Державної фінансової інспекції України, викладених у листі ДФІ України N 25-18/205, не є окремою підставою для визнання вимоги органу ДФІ неправомірною, оскільки цей лист не має зобов`язального характеру, а питання правильності складання вимоги теж вирішується судом під час розгляду справи за позовом контролюючого органу, пред`явленого до об`єкта перевірки про стягнення з нього збитків.

Як вже було зазначено вище судом пункт 2 оскаржуваної вимоги стосуються саме забезпечення відшкодування матеріальної шкоди (збитків), які завдані позивачем на суму 47933,91 грн.

За вказаних обставин суд не уповноважений у даній справі, предметом спору у якій є правомірність вимоги контролюючого органу, дослідувати правомірність визначення контролюючим органом сум збитків та їх обгрунтованість; ураховуючи те, що збитки відшкодовуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, то правильність їх обчислення та обґрунтованість вимог перевіряє суд, який розглядає позов про стягнення з підконтрольної установи збитків.

Щодо відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються в добровільному порядку підконтрольною установою або шляхом звернення контролюючого органу до суду з відповідним позовом.

Разом із тим, у порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов`язки для позивача.

Аналогічні висновки щодо застосування наведених норм права викладено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 820/3534/16, а також у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 1440/1820/18, від 10 грудня 2019 року у справі № 808/6509/13-а, від 06 лютого 2020 року у справі № 1740/1852/18, від 07 лютого 2020 року у справі № 803/634/17 тощо».

Одночасно суд зазначає, що пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачсно, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії;.

Зі змісту роз`яснення Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 16.04.2014 №3302-05/11961-07 вбачається, що замовник може застосувати норму протягом дії договору. Відповідно до зазначеної норми сторони можуть внести такі зміни декілька разів до договору про закупівлю в залежності від коливання ціни такого товару на ринку. При цьому у разі коливання ціни товару на ринку кожна зміна ціни за одиницю такого товару не може перевищувати 10 відсотків визначеної в договорі про закупівлю ціни за одиницю товару з урахуванням змін, внесених до нього (за наявності) та за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в такому договорі.

Таким чином, чинним законодавством передбачена можливість декілька разів змінювати істотні умови договору про закупівлю у разі коливання ціни товару на ринку. При цьому, кожне наступне збільшення такої вартості не повинно перевищувати 10 відсотків визначеної в договорі про закупівлю ціни за одиницю товару з урахуванням змін, внесених до нього.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові у від 5 липня 2021 року у справі № 826/11063/17.

Судом під час розгляду справи встановлено, що між позивачем та третьою особою укладено договір про закупівлю № 27 від 12.02.2021 року.

Сторони декілька разів вносили зміни до договору № 27 від 12.02.2021 року збільшуючи до 10% вартість одиниці товару, який зазначений у договорі, що не призвело до збільшення загальної суми, яка вказана у договорі; збільшення ціни відбувалось щоразу на підставі висновків Дніпропетровської ТПП за результатами цінового моніторингу, копії яких містяться у матеріалах справи.

Порушення, наведені в акті ревізії, з якими не погоджується позивач у цій справі, досліджуються судом у межах пункту першого та третього оскаржуваної вимоги органу державного фінансового контролю, який стосується розгляду результатів проведеної ревізії та питання щодо притягнення у порядку, встановленому законодавством, до відповідальності працівників підприємства, винних у допущених порушеннях.

Згідно правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 24.04.2020 року № 802/342/17-а (пункт 35), аналіз наведених приписів норм чинного законодавства свідчить про те, що проведення перевірки органом державного фінансового контролю здійснюється з метою корегування роботи підконтрольного суб`єкта та приведення його діяльності відповідно до вимог законодавства. Наслідком такої перевірки є надіслання об`єкту такої перевірки вимоги, яка містить інформацію про виявлені порушення. Одночасно, з метою коригування діяльності підприємства, у такій вимозі може бути зазначено і спосіб усунення виявлених порушень і лише у цій частині така вимога є обов`язковою до виконання.

У даному випадку у пункті 1 оскаржуваної вимоги відповідач зобов`язав позивача розглянути результати проведеної ревізії та питання щодо притягнення у порядку, встановленому законодавством, до відповідальності працівників підприємства, винних у допущених порушеннях.

Згідно вимог ст.147-1 КЗпП України дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника.

Відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується роботодавцем безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Згідно статті 136 КЗпП України покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням роботодавця, керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками - за розпорядженням вищестоящого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника. Розпорядження роботодавця, або вищестоящого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові. Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством. У решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом подання роботодавцем позову до місцевого загального суду. Стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу.

Таким чином, притягнення до відповідальності працівників віднесено до повноважень роботодавця; лише роботодавець вправі прийняти рішення про притягнення відповідальності працівників підприємства у встановленому чинним законодавством України порядку.

Оскільки відповідач під час ревізії виявив певні порушення, на думку відповідача, вимог чинного законодавства України, то останній вправі вимагати від позивача розглянути питання щодо притягнення до відповідальності працівників позивача, винних у допущених порушеннях; однак остаточне рішення про притягнення або не притягнення до відповідальності працівників позивача належить саме роботодавцю.

У справі №810/465/16, що перебувала на розгляді Верховного Суду, підконтрольне підприємство звернулось до суду з позовом до органу державного фінансового контролю, в якому оскаржило вимогу, в якій Державна фінансова інспекція України вимагала від позивача опрацювати матеріали ревізії та усунути виявлені порушення законодавства в установленому законодавством порядку і розглянути питання про притягнення працівників підприємства, винних у зазначених в акті порушеннях, до встановленої законом відповідальності.

У зазначеній справі Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що така обставина як відсутність у вимозі конкретного способу її виконання не свідчить про її протиправність та не може бути підставою для скасування. Більше того, якщо існує декілька способів усунення виявлених у ході ревізії порушень, правом вибору певного конкретного способу відповідно до приписів статті 65 ГК України наділений саме керівник підприємства. Разом з тим, вказана обставина не позбавляє підконтрольного об`єкта права звернутися до контролюючого органу з метою отримання певних роз`яснень.

Порівнюючи спірні правовідносини в справі №810/465/16 та у справі, що розглядається, у тому числі й зміст спірних вимог, варто констатувати, що вони є подібними, а отже висновки Верховного Суду, зроблені в справі №810/465/16, є застосовними до розглядуваного спору.

Також суд не може залишити поза увагою й ту обставину, що в справі, що розглядається, позивачем у його позовній заяві не зазначались такі підстави позову як неконкретизованість чи незрозумілість спірного пункту 1 оскаржуваної вимоги.

Тобто позивач в ході розгляду цієї справи не доводив невідповідність спірного пункту вимоги будь-якому із критеріїв, які ставляться до його форми та змісту, як і не зазначав взагалі, в якій частині спірний пункт вимоги контролюючого органу викликає незрозумілість щодо його виконання.

Аналогічну за своїм змістом правову позиції займає Верховний Суд у постанові від 31.08.2022 року у справі №160/5323/20.

Стосовно пункту 3 оскаржуваної вимоги - вжити заходи щодо недопущення порушення законодавства у подальшому, то суд зазначає наступне.

Суд робить висновок, що вимога органу державного фінансового контролю в цій частині не відповідає вимогам закону щодо її змісту та є неконкретизованою. Такий висновок суду зроблений у контексті того, що шлях усунення виявленого порушення, саме таким чином як визначив відповідач, не узгоджується із нормами діючого законодавства, з огляду на неможливість підконтрольній установі визначити, які саме дії остання повинна вчинити. Таким чином, суд зробив висновок, що вказаний пункт 3 вимоги не містить визначених конкретних дій у межах закону, обов`язкових до виконання позивачем для усунення виявлених порушень, які зазначені у вимозі.

За вказаних обставин суд частково задовольняє позовні вимоги.

Судові витрати покладаються відповідача відповідно до вимог ч. 3 ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. 241-246 , Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов Державного промислового підприємства «Кривбаспромводопостачання» (50069, м. Кривий Ріг, пр-т. Миру, 15а, код ЄДРПОУ 00191017) до Східного офісу Держаудитслужби (49101, м. Дніпро, вул. Володимира Антоновича, 22, корп. 2 код ЄДРПОУ 40477689), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Приватне підприємство «Нафтатранссервіс» (50069, м. Кривий Ріг, вул. Медова,ь 48а, код ЄДРПОУ 30442560) про визнання протиправною та скасування вимоги задовольнити частково.

Визнати частково протиправною та скасувати пункт 3 вимоги Східного офісу Держаудитслужби від 27.12.2022 року № 040406-15/7363-2022 наступного змісту: вжити заходи щодо недопущення порушення законодавства у подальшому.

В іншій частині заявлених позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Східного офісу Держаудитслужби за рахунок його бюджетних асигнувань на користь Державного промислового підприємства «Кривбаспромводопостачання» сплачену суму судового збору у розмірі 894,66 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 18 вересня 2023 року.

Суддя С.В. Златін