Постанова

від 13.09.2023 по справі 916/217/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2023 рокум. ОдесаСправа № 916/217/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Богатиря К.В., Філінюка І.Г.

секретар судового засідання Чеголя Є.О.

За участю представників учасників справи:

від ТОВ ,,Газопостачальна компанія ,,Нафтогаз України - адвокат Міненко В.М

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Газопостачальна компанія ,,Нафтогаз України

на рішення Господарського суду Одеської області від 04.05.2023

у справі №916/217/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Газопостачальна компанія ,,Нафтогаз України

до Комунального закладу ,,Центр культури і дозвілля Любашівської селищної ради

про стягнення 608936,56 грн

ВСТАНОВИВ

Товариство з обмеженою відповідальністю ,,Газопостачальна компанія ,,Нафтогаз України (далі ТОВ ,,ГК ,,Нафтогаз України) звернулось до Господарський суд Одеської області з позовною заявою до Комунального закладу ,,Центр культури і дозвілля Любашівської селищної ради (далі КЗ ,,Центр культури і дозвілля Любашівської селищної ради) про стягнення 1632022,36 грн заборгованості, з яких 1304869,98 грн основного боргу, 157437,70 грн пені, 14124,08 грн 3% річних, 146590,60 грн інфляційних втрат

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про постачання природного газу в частині повної та своєчасної оплати за спожитий природний газ.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 04.05.2023 по справі №916/217/23 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 96219 грн 44 коп. основного боргу, 49353 грн 61 коп. пені, 29556 грн 22 коп. 3% річних, 233807 грн 29 коп. інфляційних нарахувань, 8412 грн 40 коп. судового збору.

В мотивах оскаржуваного рішення, щодо стягнення пені, суд першої інстанції дійшов врахував те, що ТОВ ,,ГК ,,Нафтогаз України не надано будь-яких доказів завдання йому збитків внаслідок порушення відповідачем грошового зобов`язання, те, що КЗ ,,Центр культури і дозвілля Любашівської селищної ради сплачено більшу частину основного боргу, те, що неустойка як вид відповідальності не має на меті надмірне збагачення кредитора за рахунок боржника, те, що розмір неустойки є значним, а тому, з урахуванням майнових інтересів обох сторін, дійшов висновку про зменшення заявленої позивачем до стягнення пені на 200000,00 грн, тобто до 49353,61 грн

Не погодившись із даним рішенням до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся позивач з апеляційною скаргою в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 04.05.2023 року у справі №916/217/23 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 200 000 грн скасувати, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 200 000 грн задовольнити.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що не погоджується з оскаржуваним рішенням щодо часткового задоволення позовних вимог у зв`язку зі зменшенням судом розміру пені, а тому вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, без дослідження усіх істотних обставин справи та підлягає скасуванню в частині відмовлених позовних вимог з наступних підстав.

Так, за твердженням апелянта, однією з умов застосування ст. 233 ГК України є дослідження судом майнового стану сторін і боржника і кредитора, а також обставин, що зумовили прострочення.

В той же час, скаржник зазначає, що відповідачем не заявлялось клопотання про зменшення пені та жодним чином не обґрунтовано наявність підстав для такого зменшення.

До того ж, як стверджує апелянт, суд першої інстанції взагалі не досліджував майнові інтереси сторін, а також не врахованого недоведеність відповідачем скрутного матеріального становища.

На переконання скаржника, зменшення розміру пені на 80,2 % фактично є ототожненням з повним звільненням боржника від відповідальності та нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.06.2023 відкрито апеляційне провадження у справі №916/217/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Газопостачальна компанія ,,Нафтогаз України на рішення Господарського суду Одеської області від 04.05.2023 та призначено справу до розгляду на 13.09.2023.

Судом апеляційної інстанції отримано відзив на апеляційну скаргу від відповідача в якому останній просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

У даному відзиві відповідач зазначає, що позивачем не доведено завдання йому збитків внаслідок порушення відповідачем грошового зобов`язання, а також відзначає, що наразі ним сплачено більшу частину основного боргу.

Під час судового засідання від 13.09.2023 представник апелянта підтримав вимоги за апеляційною скаргою на наполягав на її задоволенні.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, однак у поданому до суду апеляційної інстанції клопотанні від 12.09.2023 просив перенести розгляд справи на іншу дату, в зв`язку з тим, що апеляційна скарга потребує уточнення, в зв`язку з частковим виконанням рішення суду першої інстанції в період апеляційного розгляду справи.

Розглянувши під час судового засідання від 13.09.2023 таке клопотання колегія суддів дійшла висновку про його відхилення, з огляду на таке.

За приписами ст. 216 ГПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 202 ГПК України визначено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, а неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи у судовому засіданні.

За приписами статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Суд неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Шульга проти України").

Національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Скордіно проти Італії"). Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов`язків упродовж відповідного терміну (рішення ЄСПЛ у справах "Скордіно проти Італії", "Сюрмелі проти Німеччини").

За приписами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 74 ГПК України).

Однак, у даному випадку, відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження обставин, які з урахуванням приписів ч. 2 ст. 202 ГПК України є підставою для відкладення розгляду справи.

В свою чергу, за приписами ст. 266 ГПК України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження.

Отже, доповнення чи зміни вимог за апеляційною скаргою є правом скаржника, яким він має право скористатися протягом строку на апеляційне оскарження.

Втім, у даному випадку скаржник таким правом не скористався.

З огляду на наведене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як зазначалося раніше, рішення Господарського суду Одеської області від 04.05.2023 по даній справі оскаржується позивачем лише в частині зменшення пені, у зв`язку з чим, відповідно до вимог ст.269 Господарського процесуального кодексу України, переглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а у відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу положень ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.2 ст.612 ЦК України).

Частиною 1 ст.230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, серед іншого, неустойкою.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (ч.1 ст.550 ЦК України).

У ч.6 ст.231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Статтею 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Положеннями п. 4.5 типового договору визначено, що у разі порушення Споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим Договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Як було встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами по справі, у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо своєчасної оплати поставленого газу, утворилась заборгованість у розмірі 96219,44 грн.

У зв`язку з несвоєчасним погашенням такої заборгованості, позивачем було нарахована та заявлено до стягнення, зокрема, пеню у загальному розмірі 249353,61 грн, з яких: 45364,58 грн на суму 307199,88 грн (акт приймання-передачі природного газу № 31425) за період з 01.02.2022 р. по 14.12.2022 р.; 52693,57 грн на суму 301460,09 грн (акт приймання-передачі природного газу № 1870) за період з 01.03.2022 р. по 14.12.2022 р. (фактично розмір пені за вказаний період складає 52725,03 грн, проте позивач просить менше, що є його правом); 46353,07 грн на суму 233042,29 грн (акт приймання-передачі природного газу № 4007) за період з 01.04.2022 р. по 14.12.2022 р.; 104942,39 грн на суму 463167,72 грн (акт приймання-передачі природного газу № 5781) за період з 03.05.2022 р. по 02.11.2022 р.

Судом апеляційної інстанції перевірено такий розрахунок та встановлено, що він є вірним та арифметично правильним.

Разом з цим, відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

У випадку якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (частина друга статті 551 ЦК України). Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина третя статті 551 названого Кодексу).

Отже, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), тощо.

Водночас, колегія суддів зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. №7-рп/2013.

Приймаючи рішення про зменшення заявленої до стягнення пені, суд першої інстанції врахував те, що ТОВ ,,ГК ,,Нафтогаз України не надано будь-яких доказів завдання йому збитків внаслідок порушення відповідачем грошового зобов`язання, те, що КЗ ,,Центр культури і дозвілля Любашівської селищної ради сплачено більшу частину основного боргу, те, що неустойка як вид відповідальності не має на меті надмірне збагачення кредитора за рахунок боржника, те, що розмір неустойки є значним.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що з урахуванням майнових інтересів обох сторін, слід зменшити заявлену позивачем до стягнення пеню в сумі 249353,61 грн на 200000,00 грн, тобто до 49353,61 грн.

Отже, місцевий господарський суд, зменшуючи розмір пені до 49353,61 грн, на підставі розгляду усіх обставин справи та оцінки зібраних у справі доказів, встановив наявність тих виняткових обставин, з якими законодавство пов`язує можливість зменшення розміру неустойки.

Суд апеляційної інстанції також вважає за необхідне зазначити, що у наявних матеріалах справи відсутні, а позивачем не надано, доказів на підтвердження понесення останнім збитків, внаслідок порушення відповідачем свого зобов`язання з оплати поставленого газу за договором. Також, відсутній й докази понесення позивачем значних негативних наслідків внаслідок порушення відповідачем свого зобов`язання з оплати поставленого газу.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне відзначити, що відповідач є комунальним закладом, який за своїм визначенням є некомерційною організацією, яка фінансується з місцевого бюджету, виконує той чи інший ряд безоплатних чи доступних громадських послуг й якому надано комунальну власність на основі права оперативного управління. При цьому такі структури повністю підпорядковуються місцевій адміністрації/раді, а контролюючі повноваження над цією установою надано профільному управлінню чи департаменту розпорядника активів і майна.

Наведене вище у своїй сукупності, на переконання суду апеляційної інстанції, є винятковою обставиною, яка є підставою для зменшення розміру пені.

При цьому, колегія суддів зазначає, що законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, дане питання вирішується господарським судом згідно з ст.86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Разом з тим, колегія суддів відхиляє посилання апелянта на те, що суд першої інстанції при зменшенні пені не дослідив негативні наслідки для позивача та не врахував його інтересів, оскільки, відповідно до норм статей 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, між тим, під час вирішення даного спору, позивачем не надано, а відтак матеріали справи не містять доказів, які підтверджують ймовірність збитків або засвідчували наявність збитків у позивача, у зв`язку з несвоєчасним виконанням прийнятих на себе зобов`язань відповідачем.

До того ж, у даному випадку судом першої інстанції, під час зменшення розміру пені, враховано інтереси обох сторін, оскільки розмір пені зменшено лише на 200000,00 грн, а не взагалі звільнено відповідача від відповідальності.

Судова колегія також враховує, що у даному спорі судом першої інстанції також стягнуто з відповідача на користь позивача заявлені до стягнення три проценти річних та інфляційні втрати у розмірі, що був заявлений позивачем, а тому негативні для позивача наслідки, у вигляді несвоєчасного виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань з оплати поставленого газу, були компенсовані, у тому числі за рахунок таких грошових коштів.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про достатність підстав для зменшення заявленої позивачем до стягнення пені, оскільки, за даних обставин, присудження до стягнення із відповідача всього розміру пені матиме наслідком покладення на відповідача невиправданого тягаря, оскільки порушення відповідачем грошових зобов`язань за договором є безпосереднім наслідком неможливості відповідача виконувати власні зобов`язання у зв`язку із певними обставинами.

Отже на думку апеляційного суду, зменшення судом першої інстанції заявленої позивачем до стягнення пені до суми 49353,61 грн повною мірою відповідає принципам справедливості, добросовісності та розумності.

Такий висновок суду не порушує балансу інтересів сторін та не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, передбаченим статтею 3 Цивільного кодексу

Виходячи з того, що можливість використання судом права на зменшення розміру штрафних санкцій, як і визначення розміру, до якого вони підлягають зменшенню, законодавством віднесено на розсуд суду, та враховуючи установлені місцевим господарським судом обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду про наявність підстав для зменшення пені до 49353,61 грн.

Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 04.05.2023 відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення Господарського суду Одеської області від 04.05.2023 у справі №916/217/23 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 18.09.2023.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Богатир К.В.

Суддя Філінюк І.Г.