Рішення

від 12.09.2023 по справі 903/743/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12 вересня 2023 року Справа № 903/743/23

за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "КВІНТА -Л"

до відповідача 1: Луцької міської ради

до відповідача 2: Державного реєстратора Виконавчого комітету Луцької міської ради Корнелюка Андрія Валерійовича

про скасування рішення

Суддя Шум М. С.

Секретар с/з Сосновська Ю. П.

Представники сторін:

від позивача: Татарин В. М., адвокат

від відповідача 1: Іщик В.А., представник

встановив:

14.07.2023 до Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "КВІНТА -Л" до Луцької міської ради та до Державного реєстратора Виконавчого комітету Луцької міської ради Корнелюка Андрія Валерійовича , в якій позивач просить суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення Луцької міської ради №10/99 від 28.04.2021 року "Про формування переліку об`єктів нерухомого майна, що належить Луцькій міській територіальній громаді" з додатком в частині зазначення у переліку об`єктів нерухомого майна, що належить Луцькій міській територіальній громаді та перебувають на балансі ДКП "Луцьтепло" підвальної котельні (пункт 51 додатку до рішення міської ради №10/99 від 28.04.2021) загальною площею 79.0 м. кв., в будинку за адресою Волинська область, місто Луцьк, вул. Лесі Українки, 30;

- скасувати рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Луцької міської ради Корнелюка Андрія Валерійовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний №62134061 від 08.12.2021 та скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №45525576 про право власності на котельню в будинку за адресою Волинська область, місто Луцьк, вул. Лесі Українки, 30, а також стягнути з відповідачів на користь позивача витрати зі сплати судового збору.

Ухвалою суду від 18.07.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 08.08.2023 на 11:50 год. Відповідною ухвалою постановлено витребувати у Департаменту державної реєстрації Луцької міської ради належним чином завірені копії документів реєстраційної справи №2527708007080 щодо реєстрації права власності на об`єкт котельня, що знаходиться за адресою: м. Луцьк, вул. Лесі Українки, 30 та копії наступних документів: рішення Луцької міської ради №10/99 від 28.04.2021; технічний паспорт від 29.10.2021, виданий ТОВ "АРТ БУД ПРОЕКТ"; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний №62134061 від 08.12.2021

Позовна заява обґрунтована тим, що Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Квінта-Л» зареєстроване за адресою м, Луцьк, вул. Лесі Українки, 30 і створене для обслуговування потреб мешканців вказаного багатоквартирного будинку.

Згідно акту обстеження технічного стану житлового будинку в м. Луцьку, вул. Лесі Українки, 30 від 28.12.2021 визначено, що будинок знаходиться в задовільному стані, інженерні системи в технічно справному стані.

По акту приймання-передачі житлового будинку на обслуговування комісією передано на управління ОСББ «КВІНТА-Л» цей будинок в м. Луцьку по вул. Лесі Українки, 30.

У будинку за адресою м. Луцьк, вул. Лесі Українки, 30, у тому числі, наявна підвальна котельня загальною площею 79,0 м.кв.

Згідно Інвентаризаційної справи на це домоволодіння від 20.09.1988 приміщення за номерами 32, 35-41, загальною площею 79,0 м.кв., є за своїм цільовим призначенням допоміжними приміщеннями.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 20.04.2023 право власності на котельню за адресою мі Луцьк, вул. Лесі Українки, 30 зареєстровано за Луцькою міською радою. Цю реєстраційну дію вчинено відповідачем - державним реєстратором Корнелюком А.В. Виконавчого комітету Луцької міської ради.

На підставі рішення Луцької міської ради №10/99 від 28.04.2021 затверджено перелік об`єктів нерухомості, що належать Луцькій міській раді та перебувають на балансі ДКП «Луцьктепло», серед яких у тому числі є й спірна підвальна котельна за адресою м. Луцьк, вул.Лесі Українки, 30 (пункт 51 додатку до рішення).

ОСББ вважає, що зазначене рішення Луцької міської ради в частині спірної підвальної котельні (п.51 додатку до рішення) є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки право власності на допоміжні приміщення багатоквартирного будинку перебувають у спільній власності всіх співвласників будинку в силу закону, проте не є комунальною власністю.

04.08.2023, в межах строку, встановленого судом, до суду надійшов відзив на позовну заяву від відповідача 1. Луцька міська рада у позові просить суд відмовити повністю. До відзиву долучено докази його надіслання позивачеві, про що представник позивача в судовому засіданні підтвердила. Суд протокольною ухвалою від 08.08.2023 прийняв та долучив відзив до матеріалі справи.

Позиція Луцької міської ради обґрунтована тим, що Рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради народних депутатів від 12.06.1986 № 231 «Про реєстрацію будинків, які належать Луцькій міській раді народних депутатів» затверджено списки будинків, які належать Луцькій міській раді народних депутатів. Серед зазначеного переліку будинків є і будинок на вул. Радянській, 30 у м. Луцьку (нинішня адреса вул. Лесі Українки, 30).

Таким чином, будинок на вул. Лесі Українки, 30 у м. Луцьку повністю перебував у комунальній власності територіальної громади м. Луцька.

Станом на час написання відзиву спірна будівля котельні за адресою: вул. Лесі Українки, 30, м. Луцьк обліковується на балансі ДКП «Луцьктепло».

Будівля була передана підприємству за актом передачі майна від 01.12.2001 згідно з рішенням Луцької міської ради від 23.10.2001 № 18/16.

Відповідно до листа ДКП «Луцьктепло» №589/101-07-08-13/2023 від 02.08.2023 надання послуг та відпуск теплової енергії для житлових та нежитлових приміщень від котельні за адресою: м. Луцьк, вул. Лесі Українки, 30 припинено з квітня 2022 року, обладнання демонтовано.

Згідно з листом ДКП «Луцьктепло» №596/101-07-09-25/2023 від 03.08.2023 котельня на вул. Лесі Українки, 30 у м. Луцьку, площею 79,0 м.кв. забезпечувала тепловою енергією житлові будинки № 30, №32, №36, житловий будинок №11 на вул. П`ятницька Гірка та Волинський обласний науково-методичний центр культури за адресою: вул. П`ятницька Гірка, 16.

Відтак, котельня на вул. Лесі Українки, 30 у м. Луцьку була призначена для забезпечення тепловою енергією не лише мешканців будинку, у якому вона знаходилася.

Також варто коротко додати характеристики спірного приміщення, з технічного паспорту, який став підставою для державної реєстрації та який долучав до позовної заяви позивач, згідно якого вбачається, що котельня t напівпідвальним приміщенням з окремим входом, тобто це приміщення є ізольованим від інших.

Луцька міська рада звертає увагу суду, що знаходження певних приміщень в підвалах, цокольних поверхах не може визнаватися безумовною підставою віднесення їх до допоміжних приміщень, які підлягають приватизації разом з приватизацією квартир.

Першочергово котельня, яка мала окремий вхід, була створена для забезпечення декількох будинків тепловою енергією, у ній було відповідне обладнання, доступ до якого мали лише кваліфіковані працівники ДКП «Луцьктепло», які здійснювали його обслуговування, а не мешканці цього будинку. Приміщення спірної котельні на баланс позивача не передавалося.

Відповідач 1 заперечує те, що дане приміщення є допоміжним.

Та обставина, що надання послуг та відпуск теплової енергії для житлових та нежитлових приміщень від котельні за адресою: м, Луцьк, вул. Лесі Українки, 30 припинено з квітня 2022 року, а обладнання демонтовано, не змінює характеристик цього приміщення та його виду, адже воно залишається нежитловим, оскільки було таким при будівництві будинку.

Нежиле приміщення це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, необхідно виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 598/175/15-ц (провадження № 14-363цс19), постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 201/4974/16-ц, постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 640/11909/19.

Тому ключовим є визначення правового статусу спірного приміщення у багатоквартирному будинку, а саме встановлення того, чи відноситься воно до допоміжного чи є нежитловим приміщенням в структурі житлового будинку.

Приміщення котельні, для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, а також експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку не використовується, та є самостійним об`єктом нерухомого майна.

Котельня не є спільною сумісною власністю мешканців будинку, також не була передана на баланс Позивача.

Обладнання котельні демонтовано, тому котельня не виконує функцій по обслуговуванню потреб експлуатації спірного житлового будинку, чи потреб його окремих мешканців та й не використовувалася лише для обслуговування цього будинку, доки це обладнання не було демонтовано.

Позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували протиправність ні оскаржуваного рішення Луцької міської ради, ні рішення про державну реєстрацію, а також не доведено, які права та інтереси позивача порушені даними рішеннями.

Разом з тим, Луцька міська рада не здійснює перешкод для доступу співвласників багатоквартирного будинку до основних комунікацій будинку, так як такі знаходяться за межами спірного приміщення.

Відповідач 2 в судове засідання 08.08.2023 не з`явився, відзив на адресу суду від відповідача 2 не надходив.

На виконання ухвали від 18.07.2023 від Департаменту державної реєстрації Луцької міської ради 31.07.2023 до суду надійшли витребувані судом документи, які долучено до матеріалів справи.

На підставі ст.ст. 182, 185 195, 234 ГПК України, господарський суд протокольною ухвалою від 08.08.2023 закрив підготовче провадження, розгляд справи по суті призначив на

12.09.2023, про що сторони повідомлені ухвалою від 08.08.2023.

В судовому засіданні представник позивача просила позов задоволити. Представник відповідача 1 у позові просив відмовити.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши позицію позивача та відповідача 1, дослідивши надані суду докази в обґрунтування своїх доводів та заперечень, господарський суд встановив такі фактичні обставини справи та дійшов таких висновків:

Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Квінта-Л» зареєстроване 06.10.2021 за адресою м, Луцьк, вул. Лесі Українки, 30 та створене для комплексного обслуговування об`єктів (Виписка з ЄДР, а. с. 50).

28.12.2021 комісія у складі голови правління ОСББ «Квінта-Л», головного інженере ЖКП №3 та майстра технічної дільниці провели обстеження активів житлового комплексу (його частини) за адресою місто Луцьк, вул. Лесі Українки, 30, що знімається з управління ЖКП №3 та передається на управління ОСББ «Квінта-Л» та підписали Акт приймання-передачі житлового будинку на обслуговування (а. с. 25).

Згідно з Актом обстеження технічного стану житлового будинку в м. Луцьку, вул. Лесі Українки, 30, від 28.12.2021 комісією у складі голови правління ОСББ «Квінта-Л», головного інженере ЖКП №3 та майстра технічної дільниці визначено, що будинок знаходиться в задовільному стані, інженерні системи в технічно справному стані (а. с. 24).

У будинку за адресою м. Луцьк, вул. Лесі Українки, 30, у тому числі, наявна підвальна котельня загальною площею 79,0 м.кв., що сторонами підтверджується.

Згідно Інвентаризаційної справи на це домоволодіння від 20.09.1988 приміщення за номерами 32, 35-41, загальною площею 79,0 м.кв., за своїм цільовим призначенням є допоміжними приміщеннями.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 20.04.2023 вбачається, що право власності на котельню за адресою мі Луцьк, вул. Лесі Українки, 30 зареєстровано за Луцькою міською радою.

Цю реєстраційну дію вчинено відповідачем 2 - державним реєстратором Корнелюком А.В. Виконавчого комітету Луцької міської ради (а. с. 32).|

На підставі рішення Луцької міської ради №10/99 від 28.04.2021 затверджено перелік об`єктів нерухомості, що належать Луцькій міській раді та перебувають на балансі ДКП «Луцьктепло», серед яких у тому числі є й спірна підвальна котельна за адресою м. Луцьк, вул. Лесі Українки, 30 (пункт 51 додатку до рішення, а. с. 38-42).

Згідно з ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу ст. 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

В силу ст. 41 Конституції України кожен має право володіти; користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч.1 ст.321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності згідно зі ст. 328 цього Кодексу набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 386 ЦК України закріплено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України). |

Частиною 1 ст. 182 ЦК України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до ч.2 ст. 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об`єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна; співвласники багатоквартирного будинку - власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку.

Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» (ст. 1) передбачено, що:

- багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна;

- допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення);

- нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна;

- співвласник багатоквартирного будинку (далі - співвласник) - власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку;

- спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.

Відповідно до пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 вказаного Закону наведено у рішенні Конституційного Суду від 02.03.2004 №4-рп/2004 зі змінами згідно з рішенням Конституційного Суду від 09.11.2011 №N14-рп/2011.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 02.03.2004 №4-рп/2004 визначено: « 1.1. Допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні та ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього».

Допоміжні приміщення, відповідно до пункту 2 статті 10 Закону, стають об`єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій. Власникам квартир немає необхідності створювати з цією метою об`єднання співвласників багатоквартирного будинку.

Аналогічні приписи містить частина 2 статті 382 ЦК України.

У багатоквартирних жилих будинках розташовуються і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (частина третя статті 4 Житлового кодексу Української РСР) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає.

Отже, нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №552/7636/14-ц).

При цьому допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.

Аналогічні висновки викладені і у постанові КГС ВС від 08.04.2020 №915/1096/18.

Суд першої інстанції звертається також до правових позицій ВС у постановах від 18.07.2018 у справі №916/2069/17, від 22.11.2018 у справі № 904/1040/18, від 15.05.2019 у справі №906/1169/17, від 06.08.2019 у справі № 914/843/17.

В постанові від 17.11.2021 у справі №904/663/19 КГС ВС звертає увагу на те, що для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру, і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин та до житлового фонду не входять, слід враховувати як місце їхнього розташування, так і загальну характеристику сукупності властивостей таких приміщень, зокрема спосіб і порядок їх використання. Однак вказаним не обмежується "коло обставин", які встановлюються для правильного вирішення відповідного спору.

Визначальним для правильного вирішення даного спору є з`ясування та визначення правового статусу спірних приміщень у багатоквартирному будинку, а саме встановлення, чи належать усі спірні приміщення до числа допоміжних, чи є нежитловими приміщеннями в структурі житлового будинку, з урахуванням характеристик таких приміщень. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №522/7636/14-ц та постанові Верховного Суду у постанові від 14.05.2018 у справі №753/20293/16-ц.

Суд першої інстанції також бере до уваги висновки КГС ВС від 02.06.2021 у справі №904/48/20 про те, що статтею 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

У свою чергу згідно зі статтею 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Судовому захисту в порядку статті 392 ЦК України підлягає право власності на окрему, самостійну річ, якою допоміжне приміщення, як приналежність (частина 1 статті 186 ЦК України) не є та не може бути в силу своєї правової природи.

Сам по собі статус спірного приміщення, як допоміжного, свідчить про автоматичне, в силу прямої норми закону, набуття власниками квартир права спільної сумісної власності на це приміщення.

Верховний Суд вважає правильними висновки судів по відмову в задоволенні позовної вимоги ОСББ про визнання права власності на допоміжне приміщення з тих підстав, що воно не є окремим об`єктом цивільних прав.

Відтак, при вирішенні даного спору ключовим є визначення правового статусу спірного приміщення, а саме встановлення того, чи відноситься вказана котельня до допоміжного чи є нежитловим приміщеннями в структурі житлового будинку.

З огляду на наведене суд дійшов висновку про визначення статусу спірного приміщення як допоміжного, який ґрунтується на відомостях інвентаризаційної справи на домоволодіння №30 по вул. Радянській у м.Луцьку (рік забудови 1961, нинішня адреса вул. Лесі Українки, 30, м.Луцьк) від 1986 року, відповідно до якої спірна котельня інвентаризована під позиціями 32, 35-41, а саме 32 кладова, 35 підвал, 36 котельня, 37 кладова, 38 коридор, 39 коридор, 40 санвузол, 41 умивальник, проте не як окреме нежитлове приміщення, яке не увійшло до житлового фонду

Паспорт житлового будинку за адресою вул. Лесі Українки, 30, м.Луцьк не містить відомостей про наявність у складі будинку нежитлових приміщень (а. с. 26-)

Луцька міська рада спірним рішенням встановила статус котельні як окремого нерухомого майна, що є окремим об`єктом цивільних прав та зобов`язала Відділ управління майном міської комунальної власності організувати роботу щодо реєстрації вказаного об`єкту у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (рішення Луцької міської ради№10/99 від 28.04.2021).

Технічний паспорт, виготовлений 04.11.2021 на замовлення ДКП «Луцьктепло», перебування спірної котельні як окремого об`єкту на балансі ДКП «Луцьктепло» не впливає та не змінює встановленого правового статусу спірного приміщення саме як допоміжного.

Про інше достовірних доказів в матеріалах справи не має.

Рішенням Луцької міської ради від 23.10.2001 №18/16, яким відповідач 1 обґрунтовує свою позицію, передано споруди та мережі теплового господарства, майно з балансу ДП теплових мереж «Луцьктеплокомуненерго» на баланс ДКП «Луцьктепло» (а. с. 127).

Відповідне рішення не спростовує того, що котельня по вул. Лесі Українки, 30, м.Луцьк початково мала і має статус допоміжного приміщення у складі будинку №30 по вул. Лесі Українки в м.Луцьку, а відтак належить членам об`єднання співвласників багатоквартирного будинку на праві спільної сумісної власності.

Безпідставним суд вважає і твердження Луцької міської ради про те, що спірне приміщення має статус нежитлового (проте не допоміжного) оскільки котельня, яка мала окремий вхід, використовувалася для забезпечення декількох будинків тепловою енергією, у ній було відповідне обладнання, доступ до якого мали лише кваліфіковані працівники ДКП «Луцьктепло», які здійснювали його обслуговування, а не мешканці цього будинку.

З огляду на викладене вимоги про скасування рішення Луцької міської ради про включення спірної котельні до переліку об`єктів, що належать Луцькій міській територіальній громаді та скасування рішення державного реєстратора й запису про реєстрацію права власності територіальної громади міста Луцьк в особі Луцької міської ради на приміщення підвальної котельня загальною житловому багатоквартирному будинку є обґрунтованими.

При розгляді відповідної справи, суд звертається до висновків Великої Палати Верховного Суду в постанові №910/15792/20 від 05.07.2023, в якій зазначено, що суд не вбачає підстав для відступу від правових висновків Великої Палати Верховного Суду про те, що державний реєстратор не є належним відповідачем у спорах про визнання незаконними та скасування реєстраційних дій, вчинених щодо третьої особи, а ним є особа, щодо якої були здійснені ці дії (записи), викладені у постановах від 04 вересня 2018 року у справі N 823/2042/16 (провадження N 11-377апп18, пункт 36), від 12 грудня 2018 року у справі N 570/3439/16-ц (провадження N 14-512цс18, пункт 53) та від 04 лютого 2020 року у справі N 910/7781/19 (провадження N 12-150гс19, пункт 37).

При цьому, позивач за конкретних обставин справи визначив належного відповідача 1 у справі Луцьку міську раду.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван 7де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

Керуючись ст. ст. 13, 14, 73-80, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати незаконним та скасувати рішення Луцької міської ради №10/99 від 28.04.2021 «Про формування переліку об`єктів нерухомого майна, що належить Луцькій міській територіальній громаді» з додатком в частині зазначення у переліку об`єктів нерухомого майна, що належить Луцькій міській територіальній громаді та перебувають на балансі ДКП «Луцьктепло» підвальної котельні (пункт 51 додатку до рішення міської ради №10/99 від 28.04.2021) загальною площею 79.0 м. кв., в будинку за адресою Волинська область, місто Луцьк, вул. Лесі Українки, 30.

3. Скасувати рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Луцької міської ради Корнелюка Андрія Валерійовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний №62134061 від 08.12.2021 та скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №45525576 про право власності за Луцькою міською радою на котельню в будинку за адресою Волинська область, місто Луцьк, вул. Лесі Українки, 30.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. ст. 255, 256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текс рішення

складено 18.09.2023

СуддяМ. С. Шум