Рішення

від 07.09.2023 по справі 910/12363/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.09.2023Справа № 910/12363/22

Господарський суд міста Києва в складі судді Привалова А.І., за участю секретаря судового засідання Мазура В.М., розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження

справу № 910/12363/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські перспективи"

до 1) Акціонерного товариства "Українська залізниця"; 2) Львівської міської ради

про визнання протиправними дій та відшкодування завданої шкоди 601284,00 грн.

Представники сторін: не з`явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Українські перспективи" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до 1) Акціонерного товариства "Українська залізниця"; 2) Львівської міської ради про визнання протиправними дій та відшкодування завданої шкоди 601284,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Українські перспективи" є власником конструкцій зовнішньої реклами, розташованих на території та об`єктах залізничного транспорту, відповідно до укладених з ДТГО "Львівська залізниця" (правонаступником якого є Акціонерне товариство "Українська залізниця") договорів про надання рекламних послуг. Як вказує заявник, Регіональною філією "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на підставі звернення Львівського міського голови було повідомлено Товариство з обмеженою відповідальністю "Українські перспективи" про необхідність демонтажу конструкцій та передання останніх на потреби облаштування захисних споруд міста. З позовної заяви вбачається, що, незважаючи на заперечення власника, представниками Львівської міської ради та Регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" було здійснено демонтаж 20 конструкцій зовнішньої реклами, а під ризиком демонтажу залишилось 29 конструкцій зовнішньої реклами, у зв`язку з чим позивач просить суд: визнати протиправними дії Акціонерного товариства "Укрзалізниця" щодо демонтажу конструкцій зовнішньої реклами Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські перспективи", розміщених у м. Львові на території Акціонерного товариства "Українська залізниця", та стягнути солідарно з Акціонерного товариства "Українська залізниця" та Львівської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські перспективи" 601 284,00 грн шкоди, завданої протиправними діями посадових осіб Львівської міської ради та Акціонерного товариства "Укрзалізниця", у зв`язку з демонтажем 20 рекламних конструкцій.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.11.2022 прийнято справу №910/12363/22 до провадження та ухвалено розглядати справу за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 22.12.2022.

15.12.2022 на електронну пошту Господарського суду міста Києва від Софії Лучишиної, яка стверджує, що є представником Львівської міської ради, надійшло клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва 16.12.2022 заяву представника Львівської міської ради залишено без розгляду.

16.12.2022 на електронну адресу суду від представника відповідача-1 надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.12.2022 відмовлено в задоволенні заяви представника Акціонерного товариства Українська залізниця" про розгляд справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

20.12.2022 через канцелярію суду від представника позивача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі № 910/12363/22 до вирішення справи № 380/13684/22, що розглядається Львівським окружним адміністративним судом та предметом якої є визнання протиправним та скасування рішення Львівської міської ради про демонтаж конструкцій зовнішньої реклами ТОВ "Українські перспективи", розміщених у м. Львові на території АТ "Українська залізниця" від 28.03.2022 № 2305-вих-23342.

22.12.2022 на адресу суду від Львівської міської ради також надійшло клопотання про зупинення провадження у справі № 910/12363/22 до вирішення справи № 380/13684/22 та відзив на позовну заяву, в якому відповідач-2 зазначає про те, що є неналежним відповідачем у даній справі, оскільки лист від 28.03.2022 № 2305-вих-23342 за підписом Голови Львівської міської ради не містить жодного зобов`язання до вчинення дій, не є приписом чи підзаконним нормативним актом, не є рішенням органу місцевого самоврядування чи посадової особи органу місцевого самоврядування, що може бути оскаржено в судовому порядку. При цьому, Регіональна філія "Львівська залізниця" не є структурним підрозділом Львівської міської ради, не є підзвітна чи підконтрольна їй. Отже, Львівська міська рада не має жодного відношення до демонтажу рекламних конструкцій на землях залізниці.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.12.2022 підготовче засідання у справі відкладено на 26.01.2023, у зв`язку з неявкою в судове засідання учасників справи.

23.12.2022 на адресу суду від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти позову заперечує, посилаючись на те, що рекламні конструкції позивача були розміщені на землях АТ "Укрзалізниця" на підставі укладених договорів, строк яких закінчився у 2018 році, тобто позивач всупереч ч. 1 ст.18 Закону України "Про рекламу", без отримання від власника земельної ділянки дозволу на розміщення рекламних конструкцій, користувався такими послугами АТ "Укрзалізниця" без відшкодування відповідної оплати. Крім того, до позовної заяви позивачем не додано розрахунку суми заявлених до стягнення збитків, а також доказів, які ці збитки підтверджують.

19.01.2023 через систему "Електронний суд" від представника відповідача-1 надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.01.2023 задоволено заяву представника Акціонерного товариства "Українська залізниця" про розгляд справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Крім того, 20.01.2023 на електронну адресу суду від представника відповідача-2 надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.01.2023 відмовлено в задоволенні заяви представника Львівської міської ради про розгляд справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Присутній у підготовчому засіданні 26.01.2023 представник позивача просив задовольнити клопотання про зупинення провадження у справі, подане через канцелярію суду 20.12.2022.

Представник відповідача-1 заперечив щодо задоволення клопотання позивача та відповідача-2 про зупинення провадження у справі.

Представник відповідача-2 в засідання суду не з`явився.

Розглянувши подані клопотання про зупинення провадження у справі, суд дійшов висновку про відмову в їх задоволенні.

За усним клопотанням представника позивача, з метою надання йому часу ознайомитися з поданими відповідачами відзивами, підготовче засідання у справі було відкладено на 16.02.2023.

08.02.2023 через канцелярію суду від представника позивача повторно надійшло клопотання про зупинення провадження у справі № 910/12363/22 до вирішення справи №380/13684/22, що розглядається Львівським окружним адміністративним судом та предметом якої є визнання протиправним та скасування рішення Львівської міської ради про демонтаж конструкцій зовнішньої реклами ТОВ "Українські перспективи", розміщених у м. Львові на території АТ "Українська залізниця" від 28.03.2022 № 2305-вих-23342.

13.02.2023 на електронну адресу суду від представника відповідача-2 надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.02.2023 заяву представника Львівської міської ради про розгляд справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду залишено без розгляду.

Також 14.02.2023 через канцелярію суду від представника позивача отримано клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

15.02.2023 та 16.02.2023 на електронну пошту суду від представника позивача надійшли заяви про відкладення розгляду справи, оскільки представник буде перебувати у Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького для складання іспиту, в якому проходить навчання в якості аспіранта.

В підготовче засідання 16.02.2023 представники учасників справи не з`явилися.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.02.2023 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські перспективи" до 1) Акціонерного товариства "Українська залізниця"; 2) Львівської міської ради про визнання протиправними дій та відшкодування завданої шкоди 601284,00 грн залишено без розгляду.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.05.2023 задоволено апеляційну скаргу ТОВ "Українські перспективи"; ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.02.2023 по справі № 910/12363/22 скасовано; матеріали справи повернуто до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.06.2023 прийнято справу №910/12363/23 до провадження, підготовче засідання призначено на 10.08.2023.

02.08.2023 на адресу суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів по справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.08.2023 року, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження у справі та призначено судовий розгляд по суті на 07.09.2023.

06.09.2023 на адресу суду від позивача надійшла заява про відкладення розгляду справи.

В судове засідання 07 вересня 2023 року представники сторін не з`явилися, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується розпискою представника позивача та надсиланням на офіційні електронні адреси відповідачів ухвали суду від 10.08.2023.

Що стосується клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:

1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;

2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;

3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;

4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі:

1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки;

2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки;

3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник;

4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою.

Згідно з ч.ч.1, 2 статті 216 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу. Якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених цим Кодексом строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Одночасно, застосовуючи відповідно до частини 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Подане позивачем клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з неможливістю забезпечити явку уповноваженого представника позивача в судове засідання, задоволенню не підлягає, оскільки вказана причина не може бути визнана судом поважною, так як чинне законодавство не обмежує кола осіб, які можуть здійснювати представництво юридичної особи в суді та зважаючи на те, що про дату судового засідання позивача було попереджено заздалегідь, а отже, у нього було достатньо часу для того, щоб належним чином підготуватися до судового засідання та визначитися щодо особи, яка представлятиме його інтереси з урахуванням відомостей про те, що певні обставини можуть перешкодити конкретному представнику взяти участь у засіданні суду.

Приймаючи до уваги, що сторони були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка в судове засідання представників сторін не є перешкодою для прийняття Рішення у даній справі.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські перспективи» є власником конструкцій зовнішньої реклами розташованих на території та об`єктах залізничного транспорту на підставі укладених з Акціонерним товариством "Українська залізниця" договорів:

- Договір про надання рекламних послуг №Л/Д71-1-14201п/НЮ від 01.01.2014 щодо розміщення реклами на транспорті за адресами: м. Львів, ст. Клепарів, вул. Шевченка, м. Львів, вул. Левандівська- двосторонній, м. Львів, вул. Винница - двосторонній, м. Львів, вул. Шевченка - двосторонній, Львів-Брюховичі, вул. Незалежності України, 29 (навпроти), м. Львів, вул. Шевченка, 158, м. Львів, вул. Луганська;

- Договір №48ГУ - 12БМЕС-18/10 про надання рекламних послуг від 27.02.2018 щодо розміщення реклами на транспорті за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, 158,

- Договір №47ТУ- 12BMEC- 18/10 про надання рекламних послуг від 27.02.2018 щодо розміщення реклами на транспорті за адресою: м. Львів, вул. Городецька, 128;

- Договір №Л/МЧ Львів-14235п/НЮ про надання рекламних послуг від 06.01.2014 щодо розміщення реклами на транспорті за адресами: м. Львів, вул. Чернівецька, м. Львів, вул. Чернівецька, фасад майстерні, м. Львів, вул. Чернівецька, територія майстерні,

- Договір №Л/1-14227п/НЮ про надання рекламних послуг віл 06.01.2014 щодо розміщення реклами на транспорті за адресами: м. Львів, вул. Люблінська, м. Львів, вул. Луганська полоса відводу, м. Львів, вул. Стрийська в р-ні заліз. моста, м. Львів, вул. Луганська, у зоні заліз.переїзду; м. Львів, вул. Дж. Вашингтона; с. Малехів, київська траса, м. Львів, вул. Пластова, м. Львів, вул. Зелена, м. Львів, вул. Зелена/вул. Зубрівська;

- Договір №Л/Т-14230п/НЮ про надання рекламних послуг від 06.01.2014 щодо розміщення реклами на транспорті за адресою: м. Львів, вул. Левандівська,

Договір №ПК/ВокЛьвів- 18/25д-ПКЮ про надання рекламних послуг від 23.01.2018 щодо розміщення реклами на транспорті за адресою: м. Львів, територія підрозділу «Вокзал с. Львів».

Листом №2305-вих-23342 від 28.03.2022 Львівський міський голова повідомив АТ «Укрзалізниця» про необхідність демонтажу незаконних конструкцій на територіях, що належать Львівській залізниці.

Листом від 01.04.2022 Акціонерне товариство "Українська залізниця" запропонувало позивачу самостійно здійснити демонтаж рекламних конструкцій у строк до 04.04.2022.

Листами №04/04/22/3 від 04.04.2022, №04/04/22/2 від 04.04.2022, 04/04/22/1 від 04.04.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю "Українські перспективи" звернуло увагу Львівського міського голови, генерального директора Регіональної філії «Львівська залізниця», голови АТ «Українська залізниця» про недопустимість порушення права власності позивача, що підтверджується копіями фіскального чеку від 04.04.2022.

Актом від 01.05.2022 комісією у складі представників Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські перспективи», ОЮК «Гепард», адвоката виявлено незаконний демонтаж конструкцій зовнішньої реклами, що були встановлені Товариством з обмеженою відповідальністю «Українські перспективи», за адресами: вул. Городоцька, парна сторона, територія приміського вокзалу, вул. Чернівецька (Приміський вокзал) у м. Львові.

Актом від 11.05.2022 комісією у складі представників Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські перспективи», ОЮК «Гепард», адвоката виявлено незаконний демонтаж конструкцій зовнішньої реклами, що були встановлені Товариством з обмеженою відповідальністю «Українські перспективи», за адресою: вул. Городоцька, парна сторона, територія приміського вокзалу у м. Львові.

Актом від 16.05.2022 комісією у складі представників Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські перспективи», ОЮК «Гепард», адвоката виявлено незаконний демонтаж конструкцій зовнішньої реклами, що були встановлені Товариством з обмеженою відповідальністю «Українські перспективи», за адресами: вул. Пластова/с. Малехів (Київська траса), вул. Опришківська/вул. Б. Хмельницького у м. Львові.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що відповідачами незаконно демонтовано 20 конструкцій зовнішньої реклами, які належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Українські перспективи», внаслідок яких позивач не отримав плати за рекламні послуги, поніс збитки у вигляді втрати встановлених рекламних конструкцій. За таких підстав, просить суд визнати протиправними дії Акціонерного товариства "Укрзалізниця" щодо демонтажу конструкцій зовнішньої реклами Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські перспективи", розміщених у м. Львові на території Акціонерного товариства "Українська залізниця", та стягнути солідарно з Акціонерного товариства "Українська залізниця" та Львівської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські перспективи" 601 284,00 грн шкоди, завданої протиправними діями посадових осіб Львівської міської ради та Акціонерного товариства "Укрзалізниця", у зв`язку з демонтажем 20 рекламних конструкцій.

В обґрунтування заперечень на позовну заяву відповідач-1 зазначав, що жодним чином не порушував права позивача в частині здійснення демонтажу конструкцій.

В обґрунтування заперечень на позовну заяву відповідач-2 зазначав, що договори припинили свою дію у 2018 році, а рекламні конструкції перебувають на землях, які належать АТ «Українська залізниця».

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Внаслідок укладення Договорів про надання рекламних послуг №Л/Д71-1-14201п/НЮ від 01.01.2014, №48ГУ - 12БМЕС-18/10 про надання рекламних послуг від 27.02.2018, №47ТУ- 12BMEC- 18/10 про надання рекламних послуг від 27.02.2018, №Л/МЧ Львів-14235п/НЮ про надання рекламних послуг від 06.01.2014, №Л/1-14227п/НЮ про надання рекламних послуг віл 06.01.2014, №Л/Т-14230п/НЮ про надання рекламних послуг від 06.01.2014, №ПК/ВокЛьвів- 18/25д-ПКЮ про надання рекламних послуг від 23.01.2018 між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

У відповідності до ч. 6 ст. 283 ГК України до наведених відносин застосовуються відповідні положення Закону України «Про рекламу», Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтями 73, 74Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Пунктом 5.1 договору про надання рекламних послуг №Л/Д71-1-14201п/НЮ від 01.01.2014 визначено, що договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та відповідно до ч.3 ст.631 ЦК України, поширює свою дію на відносини, що виникли між сторонами з 01.01.2014 та діє до 31.12.2014, а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення. Будь-які зміни та доповнення до даного договору здійснюються в письмовій формі за підписом уповноважених представників сторін (п.10.1 договору).

Пунктом 5.1 договору №48ГУ - 12БМЕС-18/10 про надання рекламних послуг від 27.02.2018 та договору №47ТУ- 12BMEC- 18/10 про надання рекламних послуг від 27.02.2018 визначено, що договір набирає чинності з 01.01.2018 та діє до 31.03.2018. Якщо за 30 календарних днів до закінчення строку дії договору, жодна сторона не звернулася з письмовою пропозицією про розірвання, термін дії договору вважається продовженим на такий самий термін, на таких самих умовах (п.5.3 договорів). Будь-які зміни та доповнення до даного договору здійснюються в письмовій формі за підписом уповноважених представників сторін (п.11.1 договорів).

Пунктами 5.1 договору №Л/МЧ Львів-14235п/НЮ про надання рекламних послуг від 06.01.2014, №Л/1-14227п/НЮ про надання рекламних послуг віл 06.01.2014, №Л/Т-14230п/НЮ про надання рекламних послуг від 06.01.2014 передбачено, що договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та відповідно до ч.3 ст.631 ЦК України, поширює свою дію на відносини, що виникли між сторонами з 01.01.2014 та діє до 31.12.2014, а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення. Будь-які зміни та доповнення до даного договору здійснюються в письмовій формі за підписом уповноважених представників сторін (п.10.1 договорів).

Пунктом 6.1 та 6.2 договору №ПК/ВокЛьвів- 18/25д-ПКЮ про надання рекламних послуг від 23.01.2018 визначено, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та застосовується до відносин між сторонами, що виникли з 01.01.2018. Договір може бути пролонгований за погодженням сторін. У додатку до договору сторони погодили період надання послуг з 01.01.2018 по 31.03.2018.

За приписами ч. 1 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч. 3 ст. 180 ГК України).

Відповідно до частини 7 названої статті Кодексу строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Таким чином, суд зазначає, що строк дії спірних договорів закінчився 31.03.2018, а матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження внесення до вказаних договорів в частині продовження строку їх дії в письмовій формі за підписом уповноважених представників сторін.

Судом встановлено, що ТОВ "Українські перспективи" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом (із врахуванням заяви про зменшення позовних вимог) до АТ "Українська залізниця" про визнання укладеними між АТ «Українська залізниця» та ТОВ «Українські перспективи» правочинів, а саме: угоди № 11 про внесення змін до договору № Л/П-14227п/НЮ від 06.01.2014; угоди № 11 про внесення змін до договору № Л/Т-14230п/НЮ від 06.01.2014; угоди № 11 про внесення змін до договору № Л/МЧЛьвів-14235п/НЮ від 06.01.2014; угоди № 11 про внесення змін до договору № Л/ДН-1-14201п/НЮ від 01.01.2014; угоди № 1 про внесення змін до договору № 47ТУ-12БМЕС-18/10 від 27.02.2018; угоди № 1 про внесення змін до договору №48ТУ-12БМЕС-18/10 від 27.02.2018; угоди № 1 про внесення змін до договору №ПК/ВокЛьвів-18/25д-ПКЮ від 23.01.2018, в частині продовження терміну дії договорів та терміну проведення рекламних послуг до 31.03.2023.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 23.09.2021 у справі №910/6065/18, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 08.11.2022 у задоволенні позовних вимог відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду м. Києва від 08.06.2018 у вигляді заборони АТ «Українська залізниця» та іншим особам, які діють від імені та/або на замовлення відповідача, вчиняти дії, спрямовані на демонтаж рекламних конструкцій, які належать ТОВ «Українські перспективи», та розміщені за визначеними адресами.

У вказаній постанові суду апеляційної інстанції встановлено, що наведеними договорами сторони погодили розміщення лише частини рекламних конструкцій, з терміном надання відповідних послуг до 31.03.2018.

02.03.2018 Регіональна філія «Львівська залізниця» листом №воНЗ-1-10/1263 повідомила ТОВ «Українські перспективи» про припинення надання рекламних послуг з 01.04.2018 і позивач на такий надавав відповідь, що підтверджує лист від 16.03.2018 №160318-02, а згодом і лист №230318-01 від 23.03.2018. Наведені обставини свідчать про його отримання позивачем а, отже, відповідач (Розповсюджувач) відмовився від продовження дії спірних договорів.

В подальшому, РФ «Львівська залізниця», на підставі п.п. 3.3.10 та п.3.3.11 укладених договорів, скерувала на адресу ТОВ «Українські перспективи» лист за №воНЗ-1-10/2162 від 03.05.2018 з вимогою про демонтаж рекламних конструкцій та зазначила, що у випадку його невиконання самостійно здійснить їх демонтаж з покладенням понесених витрат на Товариство. У вказаному листі міститься посилання на лист №НЗЕ-10/1700 від 05.04.2018, згідно якого РФ «Львівська залізниця», за результатами розгляду листів позивача №160318-02 від 16.03.2018 та №230318-01 від 23.03.2018 із проханням про продовження до 31.12.2018 дії укладених договорів про надання послуг, повідомила позивача про прийняте Залізницею рішення про продовження надання рекламних послуг на період з 01.04.2018 до 01.05.2018, в іншій частині з 01.04.2018 до 30.06.2018 за договорами №Л/П-14227п/НЮ, №Л/Т-14230п/НЮ та №Л/МЧ Львів-14235п/НЮ від 06.01.2014 та необхідністю їх демонтажу 01.05.2018 (щодо першої частини).

Беручи до уваги вищенаведені правові норми та фактичні обставини справи, колегія суддів приходить до висновку про відсутність зі сторони відповідача конклюдентних дій в розумінні ч. 2 ст. 642 ЦК України, а саме прийняття пропозиції щодо укладення договорів про надання рекламних послуг в частині продовження терміну дії договорів на розміщення рекламних конструкцій на новий строк.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Відповідно до частини 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 129-1 Конституції України визначають, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

З урахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у п. 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18), преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Таким чином, судове рішення у справі № 910/6065/18 не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити, а тому факт закінчення строку дії договорів про надання рекламних послуг №Л/Д71-1-14201п/НЮ від 01.01.2014, №48ГУ - 12БМЕС-18/10 про надання рекламних послуг від 27.02.2018, №47ТУ- 12BMEC- 18/10 про надання рекламних послуг від 27.02.2018, №Л/МЧ Львів-14235п/НЮ про надання рекламних послуг від 06.01.2014, №Л/1-14227п/НЮ про надання рекламних послуг віл 06.01.2014, №Л/Т-14230п/НЮ про надання рекламних послуг від 06.01.2014, №ПК/ВокЛьвів- 18/25д-ПКЮ про надання рекламних послуг від 23.01.2018 саме 31.03.2018 й неукладення угод про внесення змін до договорів щодо продовження терміну дії договорів та терміну проведення рекламних послуг до 31.03.2023, підтверджено рішенням Господарського суду Львівської області від 23.09.2021 року у справі №910/6065/18, яке набрало законної сили.

Відповідно до п.3.3.10, 3.3.11 договорів рекламодавець (позивач) зобов`язується по закінченню терміну дії договору демонтувати рекламні конструкції протягом 5 календарних днів, про що складається акт.

Рекламодавець (позивач) зобов`язується у випадку невиконання вимог п.3.3.10 відшкодувати витрати Залізниці по демонтажу, якщо такі мають місце (п.3.3.11 договорів); у випадку завдання шкоди під час встановлення, використання чи демонтажу рекламної конструкції відшкодувати її протягом 10 днів з моменту завдання шкоди. (п.3.3.12 договорів)

Враховуючи викладене, суд зазначає, що у разі закінчення строку дії договорів про надання рекламних послуг, у позивача виникає обов`язок демонтувати рекламні конструкції, оскільки договори припинили свою дію, внаслідок чого рекламодавець втратив право на розміщення спеціальних рекламних конструкцій.

Проте, матеріали справи не містять, а позивачем в свою чергу не надано суду жодних належних та допустимих доказів, відповідно до статей 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України, на підтвердження здійснення демонтажу спеціальних рекламних конструкцій після закінчення строку дії договорів про надання рекламних послуг №Л/Д71-1-14201п/НЮ від 01.01.2014, №48ГУ - 12БМЕС-18/10 про надання рекламних послуг від 27.02.2018, №47ТУ- 12BMEC- 18/10 про надання рекламних послуг від 27.02.2018, №Л/МЧ Львів-14235п/НЮ про надання рекламних послуг від 06.01.2014, №Л/1-14227п/НЮ про надання рекламних послуг віл 06.01.2014, №Л/Т-14230п/НЮ про надання рекламних послуг від 06.01.2014, №ПК/ВокЛьвів- 18/25д-ПКЮ про надання рекламних послуг від 23.01.2018, тобто після 31.03.2018.

Таким чином, у зв`язку з невиконанням позивачем умов договорів в частині здійснення демонтажу спеціальних рекламних конструкцій після закінчення строку дії договорів 31.03.2018, останній зобов`язаний відшкодувати Акціонерному товариству "Українська залізниця" понесені ним витрати.

Відповідно до ч.ч.1,2 статті 18 Закону України «Про рекламу» розміщення реклами на транспорті погоджується лише з власниками об`єктів транспорту або уповноваженими ними органами (особами). При погодженні розміщення реклами на транспорті втручання у форму та зміст реклами забороняється. Розміщення реклами на транспорті повинно відповідати вимогам безпеки та правил дорожнього руху.

Судом встановлено, що після закінчення строку дії спірних договорів Акціонерне товариство "Українська залізниця" не погоджувало жодним чином Товариству з обмеженою відповідальністю "Українські перспективи" право на розміщення спеціальних рекламних конструкцій.

За таких підстав, Суд приходить до висновку, що дії Акціонерного товариства "Українська залізниця" щодо демонтажу конструкцій зовнішньої реклами Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські перспективи", розміщених у м. Львові на території Акціонерного товариства "Українська залізниця", були вчинені у відповідності до вимог Закону України «Про рекламу» та у межах наданих повноважень відповідно до норм чинного законодавства України, а тому відсутні правові підстави для визнання дій Відповідача-1 протиправними.

Що стосується обраного Товариством з обмеженою відповідальністю "Українські перспективи" способу захисту порушеного права, суд зазначає.

Як встановлено у ч. 6 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з частинами першою, другою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому, позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Такий висновок сформульований, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 та інші.

Приписами статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, виконання вимог якої є обов`язковим для України, визначено право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 цієї ж Конвенції на ефективний спосіб захисту прав, що означає право особи на пред`явлення в суді такої вимоги на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Отже, обрання позивачем певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Суд зазначає, що позивач, заявляючи позов та обираючи спосіб захисту повинен дбати про те, щоб резолютивна частина рішення, в якій остаточно закріплюється висновок суду щодо вимог позивача, могла бути виконана в процесі виконавчого провадження у справі, адже у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Українські перспективи" заявлено вимогу саме про визнання протиправними дій Акціонерного товариства "Укрзалізниця" щодо демонтажу конструкцій зовнішньої реклами Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські перспективи", розміщених у м. Львові на території Акціонерного товариства "Українська залізниця". Проте, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не призводить до захисту прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносин, оскільки задоволення заявлених у даній справі позовних вимог не призведе до відновлення прав позивача, а рішенням суду має вирішуватись саме питання про захист прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин. Також заявлена позивачем вимога не призводить до поновлення його порушеного права та, у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору положень статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згідно із цією статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема його застосування не повинно бути ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005).

Отже, зрештою ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

У зв`язку з чим Суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення вимоги про визнання протиправними дій Акціонерного товариства "Укрзалізниця" щодо демонтажу конструкцій зовнішньої реклами Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські перспективи", розміщених у м. Львові на території Акціонерного товариства "Українська залізниця", не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності).

Крім того, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення солідарно з Акціонерного товариства "Українська залізниця" та Львівської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські перспективи" 601 284,00 грн шкоди, завданої протиправними діями посадових осіб Львівської міської ради та Акціонерного товариства "Укрзалізниця", у зв`язку з демонтажем 20 рекламних конструкцій.

Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, для відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 Цивільного кодексу необхідна наявність складу правопорушення, а саме:

а) неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо заподіювач шкоди не був уповноважений на такі дії.

б) наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров`я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов`язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом статті, що коментується, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі.

в) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

г) вина заподіювача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

За таких обставин, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього державного органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Причому, неправомірність рішення, дій або бездіяльності органу державної влади має підтверджуватись відповідним рішенням суду, яке буде мати преюдиційне значення для справи про відшкодування шкоди.

Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

В спірних деліктних правовідносинах саме на Позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки органу державної виконавчої служби та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними свої повноважень.

За приписами статті 1173 Цивільного кодексу України відшкодовуванню підлягає шкода, яка фактично завдана матеріальним благам особи незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади. У разі наявності лише незаконної бездіяльності державного органу без настання наслідків у вигляді шкоди, відсутні правові підстави для її відшкодування.

Згідно зі ст. 1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Незаконними діяннями органів державної влади, органів влади Автономної республіки Крим, органів місцевого самоврядування є діяння, які суперечать приписам законів та інших нормативних актів або здійснені поза межами компетенції вищезазначених органів. Незаконність рішення, дії чи бездіяльності завдавача шкоди повинна бути доведена.

Дії (бездіяльність) Акціонерного товариства "Українська залізниця" та Львівської міської ради, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, є основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки (статті 11 ЦК України).

Проте, суд зазначає, що матеріали справи не містять, а позивачем в свою чергу не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження неправомірності дій Відповідача-1 в частині демонтажу конструкцій зовнішньої реклами Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські перспективи", розміщених у м. Львові на території Акціонерного товариства "Українська залізниця".

При цьому, суд зазначає, що Львівська міська рада жодним чином не порушувала права позивача в частині здійснення демонтажу конструкцій зовнішньої реклами Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські перспективи", розміщених у м. Львові, оскільки такий демонтаж був здійснений саме відповідачем-1, про що не заперечували сторони у поданих заявах по суті спору.

Суд зазначає, що відсутність порушення прав та законних інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські перспективи" з боку Львівської міської ради є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі №910/6091/19).

За таких обставин, суд приходить до висновку, що при зверненні до суду з вказаним позовом позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності всіх елементів складу правопорушення (протиправність поведінки, шкода, причинний зв`язок між ними, вина заподіювача шкоди) для застосування такої міри деліктної відповідальності, як відшкодування шкоди.

При цьому, суд зазначає, що оскільки позивачем не доведено наявності всіх елементів складу правопорушення, судом не перевіряється обґрунтованість заявленої до стягнення суми відшкодування.

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські перспективи" до Акціонерного товариства "Українська залізниця"; Львівської міської ради про визнання протиправними дій та відшкодування завданої шкоди 601284,00 грн. є необґрунтованими, недоведеними та не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору залишаються за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано: 19.09.2023.

Суддя А.І. Привалов