Рішення

від 14.09.2023 по справі 914/2159/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.09.2023 Справа № 914/2159/23

За позовом: Іноземного підприємства «Томашгородський каменедробильний завод», Рівненська область, смт. Томашгород

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Бетонбуд, м. Львів

про стягнення 101 139, 78 грн

Суддя Наталія Мороз

при секретарі Соломії Дицькій

Представники:

Від позивача: Скринник А. В.

Від відповідача: не з`явився

Суть спору:

На розгляді Господарського суду Львівської області перебуває справа за позовом Іноземного підприємства «Томашгородський каменедробильний завод» до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Бетонбуд про стягнення 101 139, 78 грн.

Ухвалою суду від 18.07.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 17.08.2023.

У зв`язку із перебуванням судді Наталії Мороз у відрядженні з 16.08.2023 по 18.08.2023 включно розгляд справи, призначений на 17.08.2023, не відбувся.

Ухвалою суду від 21.08.2023 відкладено розгляд справи по суті на 05.09.2023, про що відповідача повідомлено в порядку ст. 121 ГПК України.

Ухвалою суду від 24.08.2023 відмовлено в задоволенні заяви позивача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 05.09.2023 відкладено розгляд справи по суті на 14.09.2023, про що сторони повідомлено в порядку ст. 121 ГПК України.

13.09.2023 на електронну адресу господарського суду від позивача надійшла заява про розподіл судових витрат, у якій долучає докази понесення позивачем судових витрат у справі на оплату послуг професійної правничої допомоги і просить суд розподілити такі між сторонами.

В судове засідання 14.09.2023 представник позивача з`явився, дав пояснення по суті спору, позов підтримав.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив. Явка повноважних представників учасників справи в судове засідання визнавалась судом обов`язковою.

У відповідності до ч.ч. 3, 7 ст. 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Ухвали суду у даній справі скеровувались відповідачу за адресою: 79040, Львівська область, м. Львів, вул. Городоцька, буд. 367/2, тобто за його місцезнаходженням, зазначеним у Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

З наведеного суд констатує про повідомлення відповідача завчасно та належним чином про час, дату та місце розгляду справи, однак, своїми процесуальними правами відповідач не скористався, явки представника в судові засідання не забезпечив, причин неявки не повідомив, відзиву не подав. Таким чином, в розумінні ст. ст. 120, 122, 242 ГПК України, відповідач повідомлений про дату, час та місце розгляду справи належним чином.

Ухвалу суду від 18.07.2023 надіслано судом 18.07.2023 на адресу місцезнаходження Відповідача: 79040, Львівська область, м. Львів, вул. Городоцька, буд. 367/2, що підтверджується відповідним Списком розсилки поштової кореспонденції та вручено відповідачу 25.07.2023, що підтверджується витягом інформації відстеження пересилання поштового відправлення за ідентифікатором №7901414992881 Трекінг з інтернет-порталу АТ Укрпошта (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html).

Ухвалу суду від 21.08.2023 надіслано судом 22.08.2023 на адресу місцезнаходження Відповідача: 79040, Львівська область, м. Львів, вул. Городоцька, буд. 367/2, що підтверджується відповідним Списком розсилки поштової кореспонденції та вручено відповідачу 29.08.2023, що підтверджується витягом інформації відстеження пересилання поштового відправлення за ідентифікатором №7901415036194 Трекінг з інтернет-порталу АТ Укрпошта (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html).

Ухвалу суду від 05.09.2023 надіслано судом 08.09.2023 на адресу місцезнаходження Відповідача: 79040, Львівська область, м. Львів, вул. Городоцька, буд. 367/2, що підтверджується відповідним Списком розсилки поштової кореспонденції та вручено відповідачу 13.09.2023, що підтверджується витягом інформації відстеження пересилання поштового відправлення за ідентифікатором №0600044526783 Трекінг з інтернет-порталу АТ Укрпошта (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html).

З огляду на викладене, суд встановив, що з моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання сторонами своїх доводів, заперечень, відзиву, доказів тощо, у зв`язку з чим, суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

За змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18).

Відтак, відповідач був належно повідомлений про дату, час та місце розгляду цієї справи.

Згідно з ч. 9 ст. 165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Суд звертає увагу на те, що чинний Господарський процесуальний кодекс України, спрямований на забезпечення своєчасності розгляду справ та правової визначеності, унеможливлення зловживання процесуальними правами та підвищення ефективності судочинства в цілому, з огляду на що встановлено точний порядок та присічні строки вчинення процесуальних дій, чіткі стадії судового процесу, розумні обмеження, в тому числі щодо подання доказів. Саме тому всі процесуальні дії суду та учасників процесу повинні вчинятися своєчасно з тим, щоб під час підготовки справи до розгляду не залишилося невирішених питань, які можуть затримати розгляд справи по суті.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи наведене, в тому числі неподання відповідачем відзиву на позовну заяву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Позиція позивача.

Представник позивача зазначив про неналежне виконання відповідачем, як споживачем, умов укладеного між сторонами у спрощений спосіб договору поставки в частині своєчасної та повної оплати позивачу, як постачальнику, вартості поставленого згідно договору обладнання та програмного забезпечення.

З підстав наведеного позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 90 000 грн суми основного боргу, 2 241, 37 грн 3% річних за період з 13.09.2022 по 12.07.2023 та 8 898, 41 грн інфляційних втрат за період з 13.09.2022 по 11.07.2023.

Також, позивачем у позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого позивач очікує понести судові витрати у справі на оплату судового збору в розмірі 2 684 грн та на оплату правової допомоги в розмірі 13 500 грн.

Позиція відповідача.

Відповідач участі у судових засіданнях особисто або уповноваженого представника не забезпечив, правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 ГПК України не скористався, доказів сплати заборгованості, стягнення якої є предметом спору у цій справі, суду не подав.

Обставини справи.

Іноземним підприємством «Томашгородський каменедробильний завод» (надалі позивач, постачальник) на підставі видаткових накладних від 28.01.2022 № 57 на суму 318 056, 02 грн, від 02.02.2022 № 64 на суму 283 039, 74грн, від 14.02.2022 № 88 на суму 317 607, 50 грн, від 20.06.2022 № 191 на суму 192 029, 17 грн, від 02.07.2022 № 201 на суму 328 230, 04 грн, від 27.07.2022 № 217 на суму 107 474, 49грн, від 01.08.2022 № 219 на суму 107 768, 49 грн, від 10.08.2022 № 232 на суму 94 127, 15 грн, від 23.08.2022 № 244 на суму 239 537, 47 грн, 29.08.2022 № 251 на суму 239 120,03 грн, від 30.08.2022 № 253 на суму 240 071, 61 грн, від 07.09.2022 № 255 на суму 238 632, 02 грн та від 12.09.2022 № 258 на суму 238 070, 80 грн проставлено та передано у власність Товариства з обмеженою відповідальністю Бетонбуд (надалі відповідача, покупця) щебінь гранітний на загальну суму 2 943 764, 53 грн.

Вказані видаткові накладні підписано повноважними представниками, їх підписи завірено відтисками печаток юридичних осіб постачальника і покупця.

Покупцем згідно платіжних інструкцій від 28.01.2022 № 3327 на суму 100 000 грн, від 31.01.2022 № 3352 на суму 100 000 грн, від 01.02.2022 № 3369 на суму 118 056, 02 грн, від 02.02.2022 № 3391 на суму 100 000 грн, від 04.02.2022 № 3399 на суму 70 000 грн, від 07.02.2022 № 3410 на суму 20 000 грн, від 10.02.2022 № 3 на суму 20 000 грн, від 14.02.2022 № 12 на суму 100 000 грн, від 14.02.2022 № 25 на суму 73 039, 74 грн, від 21.02.2022 № 57 на суму 20 000 грн, від 05.04.2022 №140 на суму 30 000 грн, від 21.04.2022 № 10 000 грн, від 06.05.2022 № 310 на суму 20 000 грн, від 12.05.2022 № 391 на суму 5 000 грн, від 26.05.2022 № 511 на суму 5 000 грн, від 30.05.2022 № 533 на суму 5 000 грн, від 01.06.2022 № 591 на суму 5 000 грн, від 06.06.2022 № 659 на суму 5 000 грн, від 07.06.2022 № 686 на суму 10 000 грн, від 10.06.2022 № 758 на суму 10 000 грн, від 14.06.2022 № 796 на суму 92 607, 50 грн, від 15.06.2022 № 797 на суму 140 000 грн, від 23.06.2022 № 884 на суму 10 000 грн, від 24.06.2022 № 899 на суму 5 000 грн, від 27.06.2022 № 922 на суму 10 000 грн, від 01.07.2022 № 969 на суму 137 000 грн, від 19.07.2022 № 1077 на суму 5 000 грн, від 26.07.2022 № 1147 на суму 107 939, 99 грн, від 26.07.2022 № 1148 на суму 25 000 грн, від 28.07.2022 № 1200 на суму 5 000 грн, від 29.07.2022 № 1230 на суму 107 939, 99 грн, від 05.08.2022 № 1278 на суму 5 000 грн, від 09.08.2022 № 1298 на суму 5 000 грн, від 09.08.2022 № 1299 на суму 94 289, 15 грн, від 18.08.2022 № 1380 на суму 5 000 грн, від 23.08.2022 № 1410 на суму 480 199, 94 грн, від 23.08.2022 № 1424 на суму 5 000 грн, від 25.08.2022 № 1438 на суму 239 118 грн, від 25.08.2022 № 1446 на суму 5 000 грн, від 30.08.2022 № 1493 на суму 239 118 грн, від 30.08.2022 № 1499 на суму 5 000 грн, від 31.08.2022 № 1523 на суму 39 118 грн, від 01.09.2022 № 1537 на суму 200 000 грн, від 05.09.2022 № 1579 на суму 15 000 грн, від 14.09.2022 № 1634 на суму 20 000 грн, від 03.10.2022 № 1732 на суму 15 338, 20 грн, від 05.10.2022 № 1741 на суму 10 000 грн сплачено на користь постачальника 2 853 764, 53 грн, внаслідок чого утворився борг з оплати поставленого товару щебеневої продукції на суму 90 000 грн.

Доказів існування між сторонами інших правовідносин, в тому числі поставки, за якими могли б виникати зобов`язання відповідача щодо оплати позивачу коштів, а також повної чи часткової оплати заборгованості в розмірі 90 000 грн станом на час проведення судового засідання з розгляду спору по суті сторонами суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

З підстав наведеного позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 90 000 грн суми основного боргу, 2 241, 37 грн 3% річних за період з 13.09.2022 по 12.07.2023 та 8 898, 41 грн інфляційних втрат за період з 13.09.2022 по 11.07.2023.

Оцінка суду.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до ст. 174 ГК України, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Статтею 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до ч. 1 ст. 180 ГК України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Частиною 1 статті 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

При цьому суд зазначає, що підписання Відповідачем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і які відповідають вимогам, зокрема ст. 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами ч. 1 ст. 692 ЦК України. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012).

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

У відповідності до ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19, що двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов`язок передати у власність покупця товар належної якості і водночас набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов`язаний здійснити оплату.

У відповідності до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Приписами ч. 2 ст. 180 ГК України встановлено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно з ч. 7 ст. 180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

У відповідності до ч. 1 ст. 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому суд звертає увагу і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.11.2018 у справі № 911/3685/17 та від 10.09.2019 у справі № 916/2403/18, що до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати часткова сплата боржником основного боргу.

Разом з тим, господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 02.03.2018 у справі № 927/467/17, від 21.05.2018 у справі № 904/10198/15, від 22.01.2019 у справі № 905/305/18, від 28.01.2019 у справі № 922/3782/17, від 14.02.2019 у справі № 922/1019/18, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18 та від 27.05.2019 у справі № 910/20107/17.

Згідно з ст. 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Доказів наявності обставин зазначених у ст. 617 ЦК України, які є підставами звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, відповідачем не подано.

Як передбачено ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно з позицією Верховного Суду (постанова від 11.09.2020 у справі № 910/16505/19), тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Аналізуючи твердження та подані позивачем на їх підтвердження докази, враховуючи відсутність заперечень відповідача проти заявлених позовних вимог, керуючись наведеним критерієм доказування, суд доходить висновку, що зазначені вище докази відповідають критеріям належності та вірогідності, тому вважаються такими, що підтверджують наведені позивачем обставини щодо укладення між сторонами договору поставки у спрощений спосіб, на виконання умов якого позивачем поставлено та передано у власність відповідачу товар на загальну суму 2 943 764, 53 грн, часткову оплату відповідачем поставленого позивачем за договором товару на суму 2 853 764, 53 грн, внаслідок чого утворився борг з оплати поставленого за договором товару на суму 90 000 грн, а відтак, позовна вимога про стягнення основного боргу в розмірі 90 000 грн підлягає задоволенню.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем нараховано відповідачу 3% річних у розмірі 2 241, 37 грн за період з 13.09.2022 по 12.07.2023 та інфляційні втрати у розмірі 8 898, 41 грн за період з 13.09.2022 по 11.07.2023, у відповідності до наведеного у позовній заяві розрахунку позовних вимог.

Статтею 625 ЦК України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов`язання. Зазначена стаття розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Зазначена норма передбачає, що проценти та індекс інфляції, що стягуються у разі порушення стороною грошового зобов`язання, має компенсаційний, а не штрафний характер.

Нарахування 3% річних та інфляційних втрат входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Проценти та інфляційні втрати за своєю природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів. Тобто вони є гарантією для кредитора у вигляді настання певних правових наслідків для боржника через неналежне виконання ним взятих за договором зобов`язань.

Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних з врахуванням встановлених судом в мотивувальній частині цього рішення обставин справи, в тому числі дат і сум поставок, сум їх часткових оплат, а також дати виникнення прострочки оплати поставки товару за договором за допомогою програми «Калькулятор підрахунку заборгованості та штрафних санкцій» платформи «LIGA:ZAKON» онлайн ресурсу «ІПС:LIGA360», розміщеного за посиланням https://ips.ligazakon.net/, суд встановив, що такий розраховано не вірно, сума 3% річних за заявлений позивачем період становить 2 286, 29 грн, інфляційних втрат 10 022, 09 грн, а відтак, позовна вимога про стягнення 2 241, 37 грн 3% річних та 8 898, 41 грн інфляційних втрат підлягає до задоволення в межах заявлених позовних вимог.

При цьому суд, у відповідності до приписів ч.1 ст. 14 ГПК України, не вправі виходити за межі заявлених позовних вимог, а станом на момент вирішення спору по суті заяв про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних та інфляційних втрат за порушення порядку і строку оплати поставленого товару позивачем не подавалось і не заявлялось, в матеріалах справи така заява відсутня.

Підсумовуючи вищенаведене суд зазначає, що з аналізу матеріалів справи та наявних доказів у сукупності вбачається, що право позивача, за захистом якого мало місце звернення до суду, є порушеним відповідачем.

Таким чином, станом на день прийняття рішення, сума заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору та порушенням строків оплати за отриманий товар підтверджена матеріалами справи та становить 90 000 грн основного боргу, 2 241, 37 грн 3% річних та 8 898, 41 грн інфляційних втрат. Доказів зворотного суду не надано.

Згідно з ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 5 ст. 236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Суд констатує, що при розгляді даної справи судом враховано та здійснено належне дослідження сукупності наявних в матеріалах справи доказів, що стосуються укладеного між сторонами договору з урахуванням правил та критеріїв оцінки доказів визначених ГПК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін і відображення їх у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі Проніна проти України, в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Судові витрати.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду згідно квитанції від 12.07.2023 № 32528798800007316043 сплачено 2684 грн судового збору.

У відповідності до ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Одним із принципів господарського судочинства, який передбачено положеннями ст. 129 ГПК України є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Виходячи із системного аналізу положень ч. 8 ст. 129, ч. 3 ст. 126 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, які подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Також, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 751/3840/15-ц викладено правовий висновок про те, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, розрахунок наданих послуг, інші документи, пов`язані із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Судом встановлено, що позивач при поданні позовної заяви до господарського суду у попередньому (орієнтовному) розрахунку суми судових витрат зазначав про те, що позивач поніс судові витрати у справі на оплату судового збору в розмірі 2 684 грн та понесе судові витрати на оплату правової допомоги в розмірі 13 500 грн, в підтвердження чого долучив до позовної заяви копію укладеного між позивачем (клієнтом) та Адвокатським об`єднанням «Адвокатська компанія «Локарт» (адвокатське об`єднання) договору від 23.01.2023 № 83 про надання правової допомоги, за яким адвокатське об`єднання зобов`язувалось надавати правову допомогу клієнту, а саме представництво та захист інтересів клієнта у судових справах, у яких клієнт приймає участь як позивач, відповідач, третя особа, скаржник, заявник, у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій; підготовка та подання процесуальних документів, в тому числі: позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг на судові рішення, відзивів на позовні заяви, відзивів на апеляційні та касаційні скарги на судові рішення, клопотань, заяв, заперечень, скарг та інших документів правового характеру стосовно захисту інтересів клієнта у судах всіх інстанцій; надання усних консультацій з питань застосування цивільного, господарського та господарського процесуального законодавства України при розгляді судових справ за участю клієнта; підготовка та складання договорів, які використовуються клієнтом у господарській діяльності, а клієнт зобов`язувався оплатити надану правову допомогу.

У відповідності до п.3.1. договору про правову допомогу, вартість правової допомоги виконавця встановлюється в розмірі, що визначається за домовленістю сторін у додатковій угоді до договору.

Договір про правову допомогу вступає в силу 23.01.2023 та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (розділ 2 договору про правову допомогу).

Згідно з п. 3.2. договору, прийняття наданої правової або окремих її етапів оформлюється шляхом підписання сторонами акту приймання-здачі виконаних робіт. Акт надсилається клієнту на електронну адресу або рекомендованим листом на поштову адресу, що вказані в п. 9 договору.

Додатковою угодою № 4 від 11.07.2023 до договору про правову допомогу адвокатське об`єднання зобов`язалось надавати правову допомогу клієнту, а саме підготовка та подання позовної заяви в інтересах позивача до відповідача про стягнення заборгованості за поставлений товар; представництво інтересів клієнта та участь в судових засіданнях при розгляді Господарським судом Львівської області справи за позовом позивача до відповідача про стягнення заборгованості за поставлений товар; представництво інтересів клієнта та участь в судових засіданнях у судах апеляційної та касаційної інстанції при розгляді даної справи; підготовка та подання заяв, клопотань, відзивів, відповідей на відзиви, заперечень, апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу та інших документів правового характеру стосовно захисту інтересів клієнта в Господарському суді Львівської області по зазначеній справі; надання усних консультацій з питань застосування цивільного, господарського та господарського процесуального законодавства України при розгляді зазначеної справи (п. 1.2. додаткової угоди до договору про правову допомогу).

У відповідності до п. 1.3. додаткової угоди до договору про правову допомогу, за домовленістю сторін вартість правової допомоги визначається виходячи із фактичної кількості часу, витраченого при наданні правової допомоги клієнту та складності справи. Сторони домовились, що клієнт сплачує адвокатському об`єднанню за консультації з правових питань пропорційно кількості витраченого адвокатом часу з розрахунку 2 000 грн за годину надання правової допомоги, але не менше 500 грн за консультацію; за підготовку та подання позовної заяви 7 000 грн; за підготовку адвокатського запиту 1 000 грн за адвокатський запит; за підготовку інших процесуальних документів у справі 1 000 грн за сторінку документа, але не менше 2 000 грн за 1 процесуальний документ; за участь адвоката адвокатського об`єднання в судових засіданнях 4 000 грн за один виїзд адвоката для участі в судовому засіданні або за одне судове засідання, проведене в режимі відеоконференції.

Згідно з п.1.4. додаткової угоди до договору про правову допомогу, оплата правової допомоги здійснюється клієнтом шляхом перерахування коштів на банківський рахунок адвокатського об`єднання у строк не пізніше 60 календарних днів з дня підписання акта приймання-здачі робіт.

Вказаний договір про правову допомогу та додаткову угоду до нього підписано повноважними представниками, їх підписи завірено відтисками печаток юридичних осіб сторін договору про правову допомогу.

Розрахунком вартості правничої (правової) допомоги від 12.09.2023, який складено адвокатом Скринник А.В. визначено вартість наданої позивачу за договором про правову допомогу правової допомоги в розмірі 11 500 грн, зокрема, консультація адвоката з правових питань, пов`язаних з заборгованістю відповідача перед позивачем за поставлений товар, з питань застосування норм цивільного, господарського та господарського процесуального законодавства України 500 грн; підготовка та подання позовної заяви в інтересах позивача до відповідача про стягнення заборгованості за поставлений товар 7 000 грн; участь в судовому засіданні 05.09.2023 4 000 грн.

Актом прийняття-здачі виконаних робіт (наданих послуг) від 12.09.2023 б/н адвокатське об`єднання передало, а клієнт прийняв послуги професійної правничої допомоги на суму 11 500 грн, зокрема, консультація адвоката з правових питань, пов`язаних з заборгованістю відповідача перед позивачем за поставлений товар, з питань застосування норм цивільного, господарського та господарського процесуального законодавства України 500 грн; підготовка та подання позовної заяви в інтересах позивача до відповідача про стягнення заборгованості за поставлений товар 7 000 грн; участь в судовому засіданні Господарського суду Львівської області 05.09.2023 при розгляді справи № 914/2159/23 4 000 грн.

Вказаний акт прийняття-здачі виконаних робіт (наданих послуг) підписано повноважними представниками, їх підписи завірено відтисками печаток юридичних осіб сторін договору про правову допомогу.

Скринник Анна Володимирівна є адвокатом та представником позивача, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 17.08.2018 серії ДП №2034 та ордеру від 11.07.2023 серії АЕ № 1212511.

У відповідності до ч. 4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Встановивши недотримання положень ч. 4 ст. 126 ГПК України, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята цієї статті). Разом з тим, таке зменшення розміру витрат на правничу допомогу є не обов`язком, а правом суду.

Згідно з ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», видами адвокатської діяльності, зокрема, є надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (mutatis mutandis § 268 рішення ЄСПЛ від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

У додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ГПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам господарського судочинства.

У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд повинен враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідачем не надано будь-яких доказів з метою доведення надмірності понесених позивачем витрат на правову допомогу та не надано жодних доказів на їх спростування.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що вимога позивача щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є правомірною, такі витрати є фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Відтак, вимога позивача про стягнення з відповідача 11 500 грн витрат на професійну правничу допомогу підтверджена матеріалами справи, а такі судові витрати позивача підлягають розподілу між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог у відповідності до п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України.

З врахуванням наведеного, беручи до уваги ціну позову, а також результати вирішення спору у цій справі суд зазначає, що судові витрати позивача на сплату судового збору в розмірі 2 684 грн та на оплату послуг професійної правничої допомоги в розмірі 11 500 грн слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, стягнути з відповідача на користь позивача 2 684 грн судового збору та 11 500 грн судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги.

Керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 233, 236-238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задоволити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Бетонбуд (79040, Львівська область, м. Львів, вул. Городоцька, буд. 367/2, ідентифікаційний код 32181428) на користь Іноземного підприємства «Томашгородський каменедробильний завод» (34240, Рівненська область, смт. Томашгород, вул. Заводська, буд. 3, ідентифікаційний код 04990904) 90 000 грн суми основного боргу, 2 241, 37 грн 3% річних, 8 898, 41 грн інфляційних втрат, 2 684 грн судового збору та 11 500 грн судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги.

Рішення складено 19.09.2023

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст. ст. 256, 257 ГПК України.

Суддя Мороз Н.В.