Рішення

від 14.09.2023 по справі 914/2150/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.09.2023 Справа № 914/2150/23

Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б., розглянув матеріали позовної заяви

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТІМА-315», м. Вишгород, Київська область

до відповідача: Приватного підприємства «АГРОФІРМА «ЛУГОВЕ», с. Лугове, Львівська область

про стягнення 284 260,87 грн.

за участю представників: не викликалися

Обставини розгляду справи.

13.07.2023 на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТІМА-315», м. Вишгород, Київська область до Приватного підприємства «АГРОФІРМА «ЛУГОВЕ», с. Лугове, Львівська область про стягнення 284 260,87 грн.

Ухвалою від 14.07.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судових засідань. Ухвалою суду від 17.07.2023, зокрема, було встановлено відповідачу для подання відзиву на позов строк у 15 календарних днів з дня отримання цієї ухвали.

11.08.2023 через канцелярію суду від Приватного підприємства «АГРОФІРМА «ЛУГОВЕ» надійшов відзив на позовну заяву (вх. №19704/23 від 11.08.2023).

05.09.2023 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТІМА-315» надійшла відповідь на відзив (вх. №21563/23 від 05.09.2023).

Отже, суд вважає відповідача таким, що належним чином повідомлений про відкриття провадження у даній справі та прийняття позовної заяви до розгляду.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги те, що сторони належним чином повідомлені про розгляд справи судом і від них не надходило жодних заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження чи клопотань про її розгляд у судовому засіданні з повідомленням сторін, дослідивши наявні у справі докази та викладені в позовній заяві пояснення, суд дійшов висновку про необхідність прийняття рішення у справі.

Заяв про відвід суду не поступало.

Суть спору та правова позиція сторін.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між ТзОВ «Агрозахист Донбас» та відповідачем 13.02.2019 було укладено договір поставки №ІС 18/19, на виконання умов якого відповідачу було поставлено товар загальною вартістю 3 143 997,06 грн. Однак, відповідач свої зобов`язання щодо оплати вартості товару виконав несвоєчасно. 25.04.2022 між ТзОВ «Агрозахист Донбас» та позивачем було укладено договір №4 про відступлення права вимоги за договором поставки №ІС 18/19 від 13.02.2019, за яким ТзОВ «Агрозахист Донбас» відступило позивачу усі права вимоги до відповідача по договору поставки №ІС 18/19 від 13.02.2019, в тому числі права на стягнення штрафу, пені, 48% річних, інфляційних. У зв`язку із порушенням відповідачем строків оплати вартості товару, згідно умов договору поставки №ІС 18/19 від 13.02.2019 відповідачу нараховано пеню в сумі 12 788,84 грн, 48% річних в сумі 19 955,77 грн, штраф в сумі 251 516,26 грн. Таким чином, загальний розмір заборгованості, який підлягає до стягнення з відповідача, становить 284 260,87 грн.

У поданому через канцелярію суду відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що вказана заборгованість не була відображена у підписаному між ТзОВ «Агрозахист Донбас» та відповідачем акті звірки взаєморозрахунків, ТзОВ «Агрозахист Донбас» не зверталося до відповідача із відповідними вимогами, станом на дату укладення договору про відступлення права вимоги зобов`язання за договором поставки припинилися. На думку позивача, нараховані позивачем проценти підпадають під визначення пені. Водночас, ніхто не може бути притягнений до відповідальності двічі за одне і те саме правопорушення. Відповідач виконав зобов`язання за договором у повному обсязі більш ніж за 3,5 роки до дня звернення позивача до суду із позовом. Також позивачем пропущено строк позовної давності. Неналежне виконання зобов`язання відповідачем перед ТзОВ «Агрозахист Донбас» було спричинено невиконанням контрагентами зобов`язань перед відповідачем. Розмір заявлених позивачем штрафних санкцій є неспівмірним із розміром завданих йому збитків в результаті порушення строків виконання зобов`язань відповідачем, позивачем не надано жодних доказів заподіяння йому збитків та не обґрунтовано їх розміру. Договір відступлення права вимоги є неналежним та недопустимим доказом, оскільки не містить істотної умови договору. Також відповідач просив зменшити розмір пені, 48% річних та штрафу на 100% з огляду на повну сплату заборгованості та нетривалий період прострочення, відсутність заподіяння позивачу збитків, суспільну значимість діяльності відповідача.

У процесі розгляду справи суд встановив наступне.

13.02.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрозахист Донбас» (постачальник) та Приватним підприємством «АГРОФІРМА «ЛУГОВЕ» (покупець) було укладено договір поставки №ІС 18/19.

За цим договором в терміни, визначені договором, постачальник зобов`язується передати у власність покупця (відповідача) продукцію виробничо-технічного призначення (надалі - товар), а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього грошову суму (вартість, ціну), визначену договором (п. 1.1. договору).

Порядок розрахунків за поставлений товар визначається в додатках до договору (п. 3.1. договору).

Пунктом 6.1. договору передбачено, що поставка продукції здійснюється на умовах визначених у додатках до цього договору.

23.05.2019 сторонами договору було укладено додаток №1 до договору, згідно якого ТзОВ «Агрозахист Донбас» зобов`язався поставити товар загальною вартістю 313 889,72 грн. Згідно п.3 додатку відповідач зобов`язався здійснити оплату товару до 30.09.2019.

На виконання додатку №1 ТзОВ «Агрозахист Донбас» поставило відповідачу товар загальною вартістю 313 889,72 грн, що підтверджується видатковою накладною №4207 від 23.05.2019.

29.05.2019 сторонами договору було укладено додаток №2 до договору, згідно якого ТзОВ «Агрозахист Донбас» зобов`язався поставити товар загальною вартістю 23 647,92 грн. Згідно п. 3 додатку відповідач зобов`язався здійснити оплату товару до 29.05.2019.

На виконання додатку №2 ТзОВ «Агрозахист Донбас» поставило відповідачу товар загальною вартістю 23 647,92 грн, що підтверджується видатковою накладною №4531 від 30.05.2019.

06.08.2019 сторонами договору було укладено додаток №3 до договору, згідно якого ТзОВ «Агрозахист Донбас» зобов`язався поставити товар загальною вартістю 878 147,87 грн. Згідно п. 3 додатку відповідач зобов`язався здійснити оплату товару до 15.08.2019.

На виконання додатку №3 ТзОВ «Агрозахист Донбас» поставило відповідачу товар загальною вартістю 878 147,87 грн, що підтверджується видатковими накладними №6505 від 08.08.2019 та №6587 від 09.08.2019.

06.08.2019 сторонами договору було укладено додаток №4 до договору, згідно якого ТзОВ «Агрозахист Донбас» зобов`язався поставити товар загальною вартістю 10 444,48 грн. Згідно п. 3 додатку відповідач зобов`язався здійснити оплату товару до 15.08.2019.

На виконання додатку №4 ТзОВ «Агрозахист Донбас» поставило відповідачу товар загальною вартістю 10 444,48 грн, що підтверджується видатковою накладною №6692 від 13.08.2019.

06.08.2019 сторонами договору було укладено додаток №5 до договору, згідно якого ТзОВ «Агрозахист Донбас» зобов`язався поставити товар загальною вартістю 225 075,11 грн. Згідно п. 3 додатку відповідач зобов`язався здійснити оплату товару до 15.08.2019.

На виконання додатку №5 ТзОВ «Агрозахист Донбас» поставило відповідачу товар загальною вартістю 225 075,11 грн, що підтверджується видатковою накладною №6771 від 14.08.2019.

06.08.2019 сторонами договору було укладено додаток №6 до договору, згідно якого ТзОВ «Агрозахист Донбас» зобов`язався поставити товари загальною вартістю 220 857,11 грн. Згідно п. 3 додатку відповідач зобов`язався здійснити оплату товару до 15.08.2019.

На виконання додатку №6 ТзОВ «Агрозахист Донбас» поставило відповідачу товар загальною вартістю 220 857,11 грн, що підтверджується видатковою накладною №6809 від 19.08.2019.

10.09.2019 сторонами договору було укладено додаток №7 до договору, згідно якого ТзОВ «Агрозахист Донбас» зобов`язався поставити товари загальною вартістю 170 646,00 грн. Згідно п. 3 додатку відповідач зобов`язався здійснити оплату товару до 30.10.2019.

На виконання додатку №7 ТзОВ «Агрозахист Донбас» поставило відповідачу товар загальною вартістю 170 646,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №7410 від 11.09.2019.

13.09.2019 сторонами договору було укладено додаток №8 до договору, згідно якого ТзОВ «Агрозахист Донбас» зобов`язався поставити товари загальною вартістю 73 799,15 грн. Згідно п. 3 додатку відповідач зобов`язався здійснити оплату товару до 30.10.2019.

На виконання додатку №8 ТзОВ «Агрозахист Донбас» поставило відповідачу товари загальною вартістю 73 799,15 грн, що підтверджується видатковою накладною №7483 від 13.09.2019.

25.09.2019 сторонами договору було укладено додаток №9 до договору, згідно якого ТзОВ «Агрозахист Донбас» зобов`язався поставити товар загальною вартістю 35 299,80 грн. Згідно п. 3 додатку відповідач зобов`язався здійснити оплату товару до 30.10.2019.

На виконання додатку №9 ТзОВ «Агрозахист Донбас» поставило відповідачу товар загальною вартістю 35 299,80 грн, що підтверджується видатковою накладною №7730 від 25.09.2019.

27.09.2019 сторонами договору було укладено додаток №10 до договору, згідно якого ТзОВ «Агрозахист Донбас» зобов`язався поставити товари загальною вартістю 1 054 788,00 грн. Згідно п. 3 додатку відповідач зобов`язався здійснити оплату товару в наступному порядку: 25% вартості товару в розмірі 263 697,00 грн до 07.10.2019, 75% вартості товару в розмірі 791 091,00 грн до 29.11.2019.

На виконання додатку №10 ТзОВ «Агрозахист Донбас» поставило відповідачу товар загальною вартістю 1 054 788,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №7788 від 30.09.2019.

30.09.2019 сторонами договору було укладено додаток №11 до договору, згідно якого ТзОВ «Агрозахист Донбас» зобов`язався поставити товар загальною вартістю 86 202,60 грн. Згідно п. 3 додатку відповідач зобов`язався здійснити оплату товару до 30.10.2019.

На виконання додатку №11 ТзОВ «Агрозахист Донбас» поставило відповідачу товар загальною вартістю 86 202,60 грн, що підтверджується видатковою накладною №7789 від 30.09.2019.

08.10.2019 сторонами договору було укладено додаток №12 до договору, згідно якого ТзОВ «Агрозахист Донбас» зобов`язався поставити товар загальною вартістю 45 210,11 грн. Згідно п. 3 додатку відповідач зобов`язався здійснити оплату товару до 30.10.2019.

На виконання додатку №12 ТзОВ «Агрозахист Донбас» поставило відповідачу товар загальною вартістю 45 210,11 грн, що підтверджується видатковою накладною №7967 від 09.10.2019.

08.10.2019 сторонами договору було укладено додаток №13 до договору, згідно якого ТзОВ «Агрозахист Донбас» зобов`язався поставити товари загальною вартістю 5 989,20 грн. Згідно п. 3 додатку відповідач зобов`язався здійснити оплату товару до 29.11.2019.

На виконання додатку №13 ТзОВ «Агрозахист Донбас» поставило відповідачу товари загальною вартістю 5 989,20 грн, що підтверджується видатковою накладною №8058 від 15.10.2019.

Всього на виконання умов договору та додатків до нього ТзОВ «Агрозахист Донбас» було поставлено, а відповідачем отримано товару на загальну суму 3 143 997,06 грн.

Відповідачем сплачено ТзОВ «Агрозахист Донбас» за поставлені товари:

- 13.08.2019 - 800 000,00 грн;

- 16.08.2019 - 534 524,56 грн;

- 03.10.2019 - 23 647,92 грн;

- 03.10.2019 - 313 889,72 грн;

- 07.10.2019 - 100 000,00 грн;

- 10.10.2019 - 163 697,00 грн;

- 18.10.2019 - 5 989,20 грн;

- 28.10.2019 - 411 157,00 грн;

- 05.12.2019 - 150 000,00 грн;

- 08.12.2019 - 641 091,00 грн;

- 31.12.2019 - 0,66 грн.

Згідно п.п.7.1.1. договору за несвоєчасну оплату продукції покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу за кожний день прострочення.

Відповідно до п. 7.7. договору в разі невиконання покупцем зобов`язань щодо оплати товару та невиконання зобов`язань, передбачених розділом 3 договору, покупець, відповідно до ст. 625 ЦК України, сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості, 48% річних. Річні нараховуються на загальну суму простроченої заборгованості.

У разі прострочення покупцем платежу, визначеного окремим додатком більше ніж на 5 днів, Покупець сплачує додаткового штраф у розмірі 30% від суми несвоєчасно сплаченого товару (п.7.8 договору).

Пунктом 7.9. договору передбачено, що стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за договором відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов`язання, а строк позовної давності щодо їх стягнення, у відповідності до ст. 259 ЦК України, продовжується до 3-х років.

25.04.2022 між ТзОВ «Агрозахист Донбас» (кредитор) та ТзОВ «ОПТІМА-315» (новий кредитор) був укладений договір №4 про відступлення прав вимоги за договором поставки №ІС 18/19 від 13.02.2019.

За цим договором кредитор передає (відступає) новому кредитору (позивачу) право вимоги, а новий кредитор набуває право вимоги та сплачує кредитору за відступлення права вимоги ціну договору у розмірі та строки, визначені між новим кредитором та кредитором в окремій угоді, укладеній між ними.

Згідно пп. 1.1.3. договору відступлення прав вимоги, право вимоги усі права вимоги, що належать ТзОВ «Агрозахист Донбас», як постачальнику по договору поставки №ІС 18/19 від 13.02.2019, в т.ч. права на стягнення штрафних санкцій по договору №ІС 18/19 від 13.02.19р. (штраф, пеня, 48% річних, інфляційні втрати).

Пунктом 3.1. договору відступлення прав вимоги передбачено, що оформлення відступлення права вимоги відбувається в наступному порядку. Право вимоги переходить до нового кредитора з моменту підписання кредитором та новим кредитором акту приймання-передачі права вимоги. Після підписання даного акту новий кредитор стає новим кредитором по відношенню до боржника стосовно відступленого права вимоги.

В день підписання цього договору між кредитором та новим кредитором складається акт приймання-передачі права вимоги. Разом з правом вимоги новому кредитору переходять всі інші пов`язані з ним права в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

25.04.2022 сторонами договору відступлення прав вимоги був підписаний акт приймання-передачі права вимоги до договору відступлення прав вимоги між кредитором та новим кредитором.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків щодо оплати вартості товару, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача 12 788,84 грн пені, 19 955,27 грн 48% річних, 251 516,26 грн штрафу.

Дослідивши представлені суду докази, суд вважає позовні вимоги підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов`язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

В силу ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов`язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З врахуванням цих положень, п.п. 7.1.1., 7.7., 7.8. договору, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню в сумі 12 788,84 грн, 48% річних в сумі 19 955,27 грн, штраф в сумі 251 516,26 грн.

Судом перевірено розрахунок пені, відсотків річних, штрафу та встановлено, що такі нараховано правильно.

Судом не беруться до уваги заперечення відповідача з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідач, уклавши договір, погодився на запропоновані постачальником умови, в тому числі і умову про пеню, 48% річних та штраф.

Як зазначалося вище, згідно п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 617 ЦК України встановлено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідачем доказів наявності обставин, зазначених у ст. 617 ЦК України, які є підставами звільнення від відповідальності за порушення зобов`язань перед позивачем не подано, в матеріалах справи такі відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ч 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення (ч. 2 ст. 12 ЦК України)

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ч. 1 ст. 256 ЦК України).

Таким чином позивач, в межах строку позовної давності, вправі, в будь-який момент здійснити належне йому право та заявити вимогу до боржника про стягнення з нього неустойки, відсотків річних за порушення боржником своїх зобов`язань, що мали місце під час виконання договору, а також звернутися до суду за примусовим захистом своїх прав у разі відмови боржника виконати такі вимоги кредитора в добровільному порядку

Згідно ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ч. 4 ст. 631 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 зазначила що поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків час дії договору.

Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

Крім цього, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 22.01.2019 у справі №904/887/18 зазначив, що зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Належним є виконання зобов`язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

За загальним правилом зобов`язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (стаття 598 Цивільного кодексу України, стаття 202 Господарського кодексу України). Виходячи з переліку підстав, наведених у статтях 599-601, 604-609 Цивільного кодексу України, закон не передбачає такої підстави для припинення зобов`язання, яке залишилося невиконаним, як закінчення строку дії договору.

Окрім того, згідно з частиною 4 статті 651 Цивільного кодексу України закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Отже, сам факт закінчення строку дії двостороннього правочину, виконання якого здійснено тільки однією стороною, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін цього правочину та не звільняє другу сторону такого правочину від відповідальності за невиконання нею свого обов`язку.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 13.06.2018 у справі №910/2153/17, в якій суд вказав, що з урахуванням положень статті 599 та частини 4 статті 631 ЦК закінчення строку дії цього договору не є підставою припинення зобов`язань постачальника щодо поставки продукції у строк, так само як відповідач не може бути звільнений від відповідальності у вигляді штрафних санкцій, застосованих кредитором за порушення, яке мало місце під час дії договору.

Отже, зобов`язання припиняється виключно на підставах, встановлених договором або законом (стаття 598 ЦК України, стаття 202 ГК України). Перелік цих підстав наведено у статтях 599 601, 604 609 Цивільного кодексу України.

Таким чином, зобов`язання відповідача з обов`язку сплати пені, штрафу та відсотків річних за порушення ним строків оплати товару не припинилися. Відповідачем лише сплачено основний борг за поставлений йому ТзОВ «Агрозахист Донбас» товар. Проте сплата коштів за поставлені товари не є підставою для припинення зобов`язань відповідача зі сплати пені, штрафу та 48 річних, які він зобов`язаний сплатити за порушення строків оплати поставлених йому товарів згідно пунктів 7.1.1., 7.7. та 7.4. договору.

Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не с первинним бухгалтерським обліковим документом.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.04.2018 у справі №905/1198/17, від 24.10.2018 у справі № 905/3062/17, від 05.03.2019 у справі №910/1389/18, від 04.12.2019 у справі №916/1727/17, від 20.12.2021 у справі №904/5236/20.

Підписаний акт звірки стосується виключно суми основної заборгованості за товар, тобто в ньому вказуються обставини щодо дат та сум поставлених товарів, а також дат і сум оплати їх покупцем. Однак, акт звірки жодним чином не врегульовує питання термінів прострочення та обов`язку покупця сплатити штрафні санкції, відсотки річних та інфляційні втрати за такий період прострочення виконання грошових зобов`язань. Тобто в будь-якому випадку підписання сторонами акту звірки розрахунків жодним чином не позбавляє можливості сторону нарахувати штрафні санкції та інші заходи відповідальності за прострочення оплати поставлених покупцю товарів.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах що існували на момент переходу цих прав (ч. 1 ст. 514 ЦК України).

Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника (ч. 1 ст. 516 ЦК України).

Як встановлено судом, 25.04.2022 між ТзОВ «Агрозахист Донбас» та позивачем був укладений договір №4 про відступлення прав вимоги за договором поставки №ІС 18/19 від 13.02.2019.

Згідно умов вищевказаного договору усі права вимоги, що належать ТзОВ «Агрозахист Донбас», як постачальнику по договору поставки №ІС 18/19 від 13.02.2019, в т.ч. права на стягнення штрафних санкцій по договору №ІС 18/19 від 13.02.2019 (штраф, пеня, 48% річних, інфляційні втрати), були відступлені позивачу.

Таким чином, у відповідності до норм цивільного законодавства та на підставі договору відступлення прав вимоги, позивач набув усіх прав кредитора по договору поставки, в т.ч. право на заявлення вимог щодо сплати неустойки, відсотків річних та інфляційних втрат, які зобов`язаний сплатити відповідач за допущення ним порушень під час виконання ним своїх обов`язків по договору поставки.

В постанові від 08.08.2023 у справі №910/19199/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право вимоги у зобов`язанні є майновим правом, яке має цивільну оборотоздатність та може вільно відчужуватись з урахуванням обмежень, встановлених нормами глави 47 ЦК України. Відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни (пункти 56, 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18). Обмеження щодо відчуження стосуються виключно права вимоги, що має особистий характер.

З наведеного вбачається, що відчуження права вимоги може бути здійснено як на платній, так і на безоплатній основі.

Водночас, у відповідності до положень договору відступлення прав вимоги між кредитором та новим кредитором було укладено угоду про порядок погашення заборгованості від 25.04.2022 та додаток №4 від 25.04.2022 до цієї угоди, згідно яких визначено вартість права вимоги та строки оплати. Копії вказаних угод долучено позивачем до матеріалів справи.

Слід також зазначити, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували факт визнання договору відступлення прав вимоги неукладеним чи недійсним.

Як встановлено судом, п. 7.9. договору передбачили, що стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за договором відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов`язання, а строк позовної давності щодо їх стягнення, у відповідності до ст.259 ЦК України, продовжується до 3-х років.

Таким чином, строк позовної давності щодо стягнення пені, штрафу та відсотків річних становить 3 роки.

Відповідно до пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259. 362. 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільного кодексу України, продовжуються на строк його дії.

24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України №64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався

Як вбачається із матеріалів справи, розрахунок пені та відсотків річних за несвоєчасну оплату товару, поставленого згідно додатку №2 від 29.05.2019, здійснено з 30.05.2019, штраф з 04.06.2019, по додатках від 06.08.2019 №3, №4, №5, №6 розрахунок пені та відсотків річних здійснено з 17.08.2019, штраф з 23.08.2019, по додатку від 27.09.2019 №10 - 75%, додатку №13 від 08.10.2019 розрахунок пені та відсотків річних здійснено з 30.11.2019, штраф з 05.12.2019.

Таким чином, оскільки трирічний строк позовної давності, встановлений ст.ст. 257, 258, 259 ЦК України та п. 7.9. договору поставки, припав на час дії воєнного стану на території України, цей строк станом на час звернення позивача із позовом не закінчився та є продовженим на строк дії такого воєнного стану.

В постанові від 11.11.2019 у справі №910/15451/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не с штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до стати кредиторові».

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.02.2018 у справі №922/4544/16, від 26.04.2018 у справі №910/11857/17, від 16.10.2018 у справі №910/19094/17, від 06.11.2018 у справі №910/9947/15, від 29.01.2019 у справі №910/11249/17, від 19.02.2019 у справі №910/7086/17, від 10.09.2019 у справі №920/792/18, від 04.12.2019 в справі №910/15714/18, від 16.06.2021 у справі №910/17380/19.

Крім того, в постанові від 05.07.2018 у справі №905/978/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вказав, що відсотки річних (ст. 625 ЦК України) не є неустойкою (штраф, пеня). Так, в даній постанові Верховний Суд зазначив, що формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується з застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3% річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК України і ст. 230 ГК України.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зважаючи на наведене, доводи відповідача про те, що 48% річних є пенею, є безпідставними та необґрунтованими.

Відповідачем у справі також було заявлено клопотання про зменшення пені, 48% річних та штрафу.

Згідно ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання

Статтею 233 ГК України суду надано право зменшувати розмір штрафних санкцій у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частина 3 ст. 551 ЦК України також містить норму, за якою розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналогічна норма передбачена і в п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України: господарський суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання.

Таким чином, суд має право, виходячи з конкретних обставин справи, зменшити розмір штрафних санкцій, але не звільняти повністю боржника від їх сплати.

Зазначені норми законодавства ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

При цьому слід враховувати, що правила ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Пункт 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України до загальних засад цивільного законодавства відносить принципи справедливості, добросовісності та розумності.

Частиною 3 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов`язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Пунктом 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011 роз`яснено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Суд враховує і те, що цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов`язання, тобто укладаючи угоду сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, неможливість укладення зобов`язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб`єктів зобов`язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов`язання дії щодо належного виконання зобов`язання та непорушення прав інших осіб), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов`язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов`язків, яка б виключала необ`єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов`язання стосовно одна одної.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Отже, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності. Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18.

Згідно з частиною 1 статті 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити майновий стан сторін, співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, а також чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Суд відзначає, що вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів статті 86 ГПК України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.04.2019 у справі № 925/1549/17, від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18, від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18.

В аспекті права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд звертає увагу на наступні обставини та вважає за необхідне використати надане національним законодавством України право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.

Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 зазначено, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Як вбачається з інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо Приватного підприємства «АГРОФІРМА «ЛУГОВЕ» (ідентифікаційний код 35263487), основним видом його діяльності є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (01.11). Іншими видами є вирощування прядивних культур (01.16), вирощування інших однорічних і дворічних культур (01.19), вирощування інших багаторічних культур (01.29).

Зважаючи на те, що нарахування надмірно великих штрафних санкцій не може бути способом збагачення, а є відповідальністю за порушення господарського зобов`язання, враховуючи відсутність доказів завдання саме позивачеві збитків внаслідок неналежного виконання зобов`язання, незначний термін прострочення та повну сплату основного боргу, значимість виробництва відповідачем сільськогосподарської продукції в умовах воєнного стану для забезпечення продовольчої безпеки країни, зважаючи на те, що з вимогами про стягнення пені, штрафу та процентів річних, нарахованих в період з 10.05.2019 по 17.12.2019 звернулося не ТзОВ «Агрозахист Донбас» (як постачальник), а позивач, до якого перейшло право вимоги за договором та лише у липні 2023 року, отже майже через більш ніж три роки, враховуючи, що позовна давність щодо таких вимог була продовжена умовами договору, що, на думку суду, додатково свідчить про те, що внаслідок прострочення позивачу не було завдано будь-яких збитків, керуючись інтересами як боржника, так і кредитора, суд дійшов висновку використати своє право, надане йому ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, та зменшити розмір нарахованих позивачем штрафу, пені та 48% річних на 50%.

Судом критично розцінюється посилання позивача його збитковість, оскільки такі обставини обґрунтовуються звітами про фінансові результати ТзОВ «Агрозахист Донбас» за 2020 та 2021 роки, які жодним чином не підтверджують фінансового стану саме позивача. Слід також зазначити, що поставка товару, прострочення його оплати та подальша оплата були здійснені відповідачем у 2019 році, тобто вказані події відбулися у звітному періоді, який не охоплювався вищевказаними звітами. Більше того, у звіті про фінансові результати ТзОВ «Агрозахист Донбас» за 2020 рік у графі «прибуток» (код рядка 2190) за аналогічний період попереднього року (2019 року) зазначено « 7 337», у графі збиток (код рядка 2195) «-».

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами, а загальна сума заборгованості, яка підтверджена матеріалами справи та підлягає до задоволення частково, складає 6 394,42 грн пені, 9 977,88 грн 48% річних, 125 758,13 грн штрафу. В задоволенні решти позовних слід відмовити.

Оскільки спір виник з вини відповідача, судові витрати по розгляду справи відповідно до ст. 129 ГПК України необхідно покласти на відповідача.

Оскільки витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби розмір неустойки судом не було зменшено, то судовий збір відповідно до ст. 129 ГПК України слід покласти на відповідача без врахування зменшення розміру неустойки судом.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 4, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 237, 241, 326, 327 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Приватного підприємства «АГРОФІРМА «ЛУГОВЕ», с. Лугове, Бродівський район, Львівська область (ідентифікаційний код 35263487) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТІМА-315», м. Вишгород, вул. Грушевського, буд. 3, кв. 31, Київська область (ідентифікаційний код 43082778) 6 394,42 грн пені, 9 977,88 грн 48% річних, 125 758,13 грн штрафу, 4 263,91 грн судового збору.

3.В задоволенні решти позовних відмовити.

4.Наказ видати згідно ст. 327 ГПК України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено та підписано 14.09.2023.

СуддяМазовіта А.Б.