Рішення

від 19.09.2023 по справі 917/1099/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Зигіна, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.09.2023 Справа № 917/1099/23

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОТЕХНОЛОГІЯ» (39111, Полтавська область, Козельщинський район, с. Приліпка, код ЄДРПОУ 32012724)

до Фізичної особи - підприємця Решетило Олега Миколайовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

про стягнення 640 165 грн. 89 коп.,

Суддя Киричук О.А.

Секретар судового засідання Тертична О.О.

Представники сторін:

від позивача: не з"явився

від відповідача: не з"явився

Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРОТЕХНОЛОГІЯ»» звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до Фізичної особи - підприємця Решетило Олега Миколайовича про стягнення заборгованості за договором позики № 28/09/20 від 28.09.2020 року у загальній сумі 640 165 грн. 89 коп., з них сума основного боргу: 297 000 грн. 00 коп., штрафні санкції (пеня): 210 438 грн. 74 коп., інфляційні нарахування: 113 418 грн. 09 коп., три проценти річних: 19 309 грн. 06 коп.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.06.2023р. даний позов був переданий на розгляд судді Киричуку О.А.

Ухвалою від 29.06.2023р. суд прийняв позовну заяву до розгляду і відкрив провадження у справі, постановив справу розглядати в порядку загального позовного провадження, призначити підготовче засідання у справі на 20.07.23.

Ухвалою від 20.07.2023р. суд постановив відкласти підготовче засідання на 29.08.23.

28.08.23 від позивача надійшло клопотання про проведення підготовчого засідання без участі його представника. При цьому в клопотанні позивач повідомив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, не заперечує проти закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Від відповідача відзив на позов не надходив.

Інші заяви чи клопотання сторони не подавали.

У підготовчому засіданні, 29.08.2023р., судом здійснено дії та з`ясовані всі питання, передбачені ст.ст.177, 182 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою від 29.08.2023р. суд постановив закрити підготовче провадження у справі та призначити справу до судового розгляду по суті в засіданні суду на 19.09.2023.

04.09.23 від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі представника позивача. При цьому Позивач повідомив, що підтримує позовні вимоги в повному обсязі, просить їх задовольнити.

Сторони явку представників в судове засідання 19.09.23 не забезпечили.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Суд зазначає, що копії ухвал, що направлялися відповідачу за адресою згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (39200, Полтавська область, Полтавський район, м. Кобеляки, вул. Полтавська, 32 кв.10), повернулися до суду із поштовою відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".

Суд зазначає, що заяв про зміну відповідачем місцезнаходження на адресу суду не поступало. Відповідач повідомлявся завчасно та належним чином про час, дату та місце розгляду справи, проте своїми процесуальними правами відповідач не скористався, явки представника в судові засідання не забезпечив, причин неявки не повідомив, відзиву не подав. Таким чином, в розумінні ст. ст. 120, 122, 242 ГПК України, відповідач повідомлений про дату, час та місце розгляду справи належним чином.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 15.05.2018 у справі № 904/6063/17, отримання поштової кореспонденції залежить від волевиявлення юридичної особи і на неї, як на суб`єкта господарської діяльності покладається обов`язок належної організації отримання поштової кореспонденції пов`язаної із здійснюваною господарською діяльністю. Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (аналогічна позиція викладена в постановах КГС ВС від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).

Як звернув увагу Верховний суд у складі колегії Касаційного господарського суду в постанові від 19.02.2020р. у справі №910/16409/15: свідоме неотримання судової кореспонденції, яка направлялася за офіційною юридичною адресою, є порушенням норм процесуального права та може бути розцінено судом як дії, спрямовані на затягування розгляду справи та свідчити про зловживання процесуальними правами учасника справи, які направлені на перешкоджання здійснення своєчасного розгляду справи. З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що, сторона була обізнана про розгляд справи в суді, повідомлялася про дату, час та місце судових засідань за вказаною адресою, однак не скористався правом участі у судових засіданнях, тому відсутні підстави вважати, що судом під час розгляду справи було порушено норми процесуального права щодо повідомлення останнього про час та місце судового розгляду .

Також, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що Відповідач має доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалами суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Крім того, суд зазначає, що Відповідач зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання та в розумні інтервали часу - вживати заходів, щоб дізнатись про стан розгляду справи.

На переконання суду, відсутність будь-яких заяв або клопотань у даній справі з боку відповідача свідчить про незацікавленість відповідача у її своєчасному розгляді.

Суд також звертає увагу, що у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" від 07.07.1989).

Суд вважає, що ним було виконано умови Господарського процесуального кодексу України стосовно належного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи, проте своїми процесуальними правами відповідач не скористався.

Згідно ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів.

Враховуючи те, що норми ст.81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції у справі.

Отже, судом було забезпечено принцип змагальності сторін, рівність сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації ними своїх процесуальних прав, з огляду на сплив строків для подання доказів, з метою дотримання прав позивача на своєчасне вирішення спору.

В силу приписів ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи.

Крім того, суд враховує, що пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справ упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейського суду з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суд з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).

Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

Враховуючи те, що подані сторонами у цій справі докази, дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір по суті й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, що в свою чергу, вказує на можливість виконання завдань господарського судочинства та з урахуванням необхідності дотримання розумних строків розгляду справи, суд вважає, що в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення у справі № 917/1099/23.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРОТЕХНОЛОГІЯ» (позивач) та Фізичною особою - підприємцем Решетило Олегом Миколайовичем (відповідач) укладено договір позики № 28/09/20 від 28.09.2020 року (надалі - Договір).

Згідно з умовами цього Договору (п. 1.1) позикодавець (позивач) надає позичальнику (відповідачу) безпроцентну позику, а останній зобов`язується повернути позику у визначений цим договором термін.

Сума позики за цим Договором становить до 300 000,00 грн (п. 2.1. Договору).

Позика надається у безготівковому порядку платіжним дорученням шляхом перерахування відповідних коштів на поточний рахунок позичальника, або в іншій формі, що не заборонена законодавством України (п. 3.2. Договору).

Термін позики визначається з моменту підписання цього Договору і діє до 28 березня 2021 року (п. 4.1. Договору).

Термін, визначений у п. 4.1. цього Договору, може бути продовжений за погодженням сторін (п. 4.2. Договору).

Після закінчення терміну, визначеного в п. 4.1. цього Договору, Позичальник зобов`язується протягом трьох календарних днів повернути Позикодавцеві суму позики (п. 5.1. Договору).

Позика повертається у безготівковому порядку платіжним дорученням шляхом перерахування відповідних коштів на рахунок Позикодавця (п. 5.2 Договору).

У випадку невиконання Позичальником п. 5.1., Позичальник сплачує штрафні санкції в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми неповернутої позики за кожен день прострочення (п. 6.2. Договору).

Цей договір набуває чинності з моменту передачі коштів в сумі, визначеній п. 2.1. цього Договору Позичальнику, або частинами і є дійсним до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань за цим Договором (п. 7.1. Договору).

Позивач вказує, що на виконання вказаного договору ним, як позикодавцем перераховано відповідачу, як позичальнику, двома платежами грошові кошти: 190 000 грн. 00 коп. (платіжне доручення № 699 від 01.10.2020 року); 107 000 грн. 00 коп. (платіжне доручення № 774 від 22.10.2020 року), всього на загальну суму у розмірі 297 000 грн. 00 коп.

Отримання від позивача коштів у розмірі 297 000 грн 00 коп. відповідачем не заперечується.

Отже, взяті на себе зобов`язання за Договором в частині надання коштів позивач виконав належним чином.

Позивач звертався до відповідача з претензією № 1 від 17.05.2022 року за вих. № 22 про виконання грошового зобов`язання, що підтверджується описом вкладення в цінний лист та накладною Укрпошти про надання послуг зв`язку, яка отримана останнім 05.07.22.

Доказів повернення вказаної суми позивачу станом на момент розгляду справи в суді відповідачем не надано.

Як встановлено судом, в п. 4.1. Договору сторони узгодили, що строк, на який надається позика, встановлюється до 28.03.2021. За змістом п. 4.2. Договору вказаний строк може бути продовжений за погодженням сторін. Згідно з п. 5.1. Договору після закінчення терміну, визначеного в п. 4.1. цього Договору, Позичальник зобов`язується протягом трьох календарних днів повернути Позикодавцеві суму позики.

Матеріали справи не містять доказів узгодження сторонами нового строку повернення позики, таким чином, згідно ч. 2 ст. 252 ЦК України останнім днем повернення позики є 31.03.2021, а з 01.04.2021 відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язання.

Вважаючи свої права порушеними позивач, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором позики № 28/09/20 від 28.09.2020 року у загальній сумі: 640 165 грн. 89 коп., з них сума основного боргу: 297 000 грн. 00 коп., штрафні санкції (пеня): 210 438 грн. 74 коп., інфляційні нарахування: 113 418 грн. 09 коп., три проценти річних: 19 309 грн. 06 коп.

Судом досліджено всі докази, наявні у матеріалах справи.

При прийнятті рішення суд керувався наступним.

Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно до ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судом, між Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРОТЕХНОЛОГІЯ» (позивач) та Фізичною особою - підприємцем Решетило Олегом Миколайовичем (відповідач) укладено договір позики № 28/09/20 від 28.09.2020 року.

Виходячи із змісту укладеного Договору, договір за своєю правовою природою є договором позики, спір підлягає вирішенню у відповідності до вимог параграфу 1 (Позика) глави 71 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Ч. 1 ст. 1049 ЦК України встановлює, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Докази визнання Договору позики від 28.09.2020 недійсним в судовому порядку в матеріалах справи відсутні.

За ч. 3 ст. 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Взяті на себе договірні зобов`язання щодо повернення коштів у визначені строки відповідач належним чином не виконав, станом на момент звернення з позовом до суду основний борг становить 297 000,00 грн.

У зв`язку з цим, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача суми боргу в розмірі 297 000,00 грн підлягають задоволенню.

Щодо нарахованих позивачем пені, 3% річних та інфляційних втрат суд враховує таке.

У відповідності до ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Згідно з нормами ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

В силу ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

З огляду на те, що відповідач не повернувши суму позики в обумовлений Договором строк, чим порушив зобов`язання за Договором (ст. 610 ЦК України), то він вважається таким, що прострочив виконання (ст. 612 ЦК України), тому є підстави для застосування відповідальності, встановленої договором та законом.

Згідно з п. 6.2. Договору у випадку невиконання Позичальником п. 5.1., Позичальник сплачує штрафні санкції в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми неповернутої позики за кожен день прострочення.

Позивач заявив до стягнення з відповідача 210 438,74 грн пені за період з 01.04.2021 по 06.06.2023.

Як встановлено судом, враховуючи умови Договору (п. 4.1., 5.1. Договору), відповідач мав повернути борг до 31.03.2021 включно, тому строк повернення позики є простроченим з 01.04.2021.

Суд, дослідивши здійснений позивачем розрахунок пені, визнав його арифметично вірним, однак позов в частині вимог про стягнення з відповідача пені не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Згідно з п. 7 Прикінцевих положень ГК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) встановлений, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211, встановлений на усій території України з 12.03.2020.

Проте, згідно з Законом України від 16.06.2020 «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19», у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцяти денний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення".

Отже, положеннями вказаного закону охоплені правовідносини у сфері кредитування (позики).

В силу норм ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 р. «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19», на всій території України встановлено карантин з 12.03.2020.

Відтак, починаючи з 12.03.2020 позичальники звільняються від відповідальності щодо сплати неустойки, штрафу, пені за прострочення виконання зобов`язань за кредитним договором.

Таким чином, на період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, окремим законом звільнено позичальників від сплати пені за прострочення зобов`язання за договором позики.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 р. № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

За таких обставин, в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені суд відмовляє.

Згідно ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник на вимогу кредитора у випадку прострочення грошового зобов`язання повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідальність у вигляді трьох процентів річних та інфляційних втрат є особливим видом відповідальності, яка передбачена не договором, що укладається на розсуд сторін, а законом.

Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц).

Таким чином, за змістом наведеної норми нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, що належать до сплати кредиторові.

Позивачем нараховано суми сплати 3% річних та інфляційних за прострочення грошового зобов`язання. Їх розміри, відповідно, становлять 19 309,06 грн 3% річних за період з 01.04.2021 по 31.05.2023 та 113 418,09 грн інфляційні втрати за період з квітня 2021 по березень 2023.

Судом враховується, що згідно з п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Судом здійснено власний розрахунок, згідно якого нарахування 3% річних є правомірним на загальну суму 8 031,21 грн за період з 01.04.2021 по 23.02.2022 (до дати введення в Україні воєнного стану), а нарахування інфляційних втрат є правомірним на загальну суму 26 192,33 грн за період з квітня 2021 по лютий 2022. Позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

В іншій частині вимоги про стягнення 3% річних та інфляції відхиляються за їх безпідставністю.

Перевірка правильності розрахунку пені, 3% річних та інфляційних втрат здійснена за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій інформаційної системи «Ліга 360».

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 13 ГПК України).

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

В процесі розгляду справи судом було прийнято, досліджено та надано оцінку всім наявним в матеріалах справи доказам, надано можливість сторонам обґрунтувати свої правові позиції щодо позову.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при укладенні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позов в частині вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат частково відхилено судом в зв`язку з безпідставністю, витрати зі сплати судового збору в розмірі 4968,35 грн. покладаються на відповідача пропорційно задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 129, 232-233, 237-238, 240 ГПК України

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Решетило Олега Миколайовича ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОТЕХНОЛОГІЯ» (39111, Полтавська область, Козельщинський район, с. Приліпка, код ЄДРПОУ 32012724) 297 000,00 грн. основного боргу; 8 031,21 грн 3% річних; 26 192,33 грн - інфляційних втрат; 4968,35 грн витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ з набранням цим рішенням законної сили.

4. В іншій частині вимог в задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне рішення складено 19.09.23 р.

Суддя Киричук О.А.