Ухвала

від 18.09.2023 по справі 912/1960/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

18 вересня 2023 року

м. Київ

cправа № 912/1960/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Пєскова В. Г. - головуючого, Огородніка К. М., Погребняка В. Я.

розглянувши матеріали касаційної скарги Державної служби України з безпеки на транспорті за вх. № 6047/2023

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11.08.2023

у складі колегії суддів: Чус О.В. (головуючий), Орєшкіної Е.В., Кощеєва І.М.

на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 21.03.2023

у складі судді Коваленко Н.М.

та на додаткове рішення Господарського суду Кіровоградської області від 04.04.2023

у складі судді Коваленко Н.М.

у справі № 912/1960/22

за позовом Державної служби України з безпеки на транспорті

до Приватного акціонерного товариства "Кіровоградське автотранспортне підприємство "Агробудавтосервіс"

про стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим транспортним засобом в розмірі 84 708,00 грн,

В С Т А Н О В И В:

До Господарського суду Кіровоградської області звернулась Державна служба України з безпеки на транспорті з позовною заявою про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Кіровоградське автотранспортне підприємство "Агробудавтосервіс" на користь Державного бюджету України плату за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні у сумі 84 708 грн.

21.03.2023 рішенням Господарського суду Кіровоградської області у справі №912/1960/22 у задоволенні позову відмовлено повністю.

04.04.2023 додатковим рішенням Господарського суду Кіровоградської області у справі № 912/1960/22 стягнуто з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь Приватного акціонерного товариства "Кіровоградське автотранспортне підприємство "Агробудавтосервіс" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

11.08.2023 постановою Центрального апеляційного господарського суду рішення Господарського суду Кіровоградської області від 21.03.2023 та додаткове рішення Господарського суду Кіровоградської області від 04.04.2023 у справі №912/1960/22 залишено без змін.

29.08.2023 (згідно з трек-номером на поштовому відправленні) Державною службою України з безпеки на транспорті надіслано до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11.08.2023, рішення Господарського суду Кіровоградської області від 21.03.2023 та додаткове рішення Господарського суду Кіровоградської області від 04.04.2023 у справі № 912/1960/22; прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

31.08.2023 відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначену касаційну скаргу передано колегії суддів у складі: головуючого - Пєскова В. Г. (суддя-доповідач), суддів: Огородніка К. М., Погребняка В. Я.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі № 912/1960/22 з огляду на таке.

Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 287 ГПК України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Частиною п`ятою статті 12 ГПК України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є:

1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

У пункті 1 частини першої статті 163 ГПК України зазначено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2023 установлено у розмірі 2 481 грн.

Предметом позову у даній справі є стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим транспортним засобом в розмірі 84 708,00 грн,, що загалом менше ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на час подання позову у 2022 році (2 481 грн х 100 = 248 100 грн). Отже, справа № 912/1960/22 є малозначною в силу статті 12 ГПК України.

Колегія суддів зауважує, що Державною службою України з безпеки на транспорті в касаційному порядку оскаржується постанова Центрального апеляційного господарського суду від 11.08.2023, прийнята за результатами перегляду рішення Господарського суду Кіровоградської області від 21.03.2023 та додаткового рішення Господарського суду Кіровоградської області від 04.04.2023 у справі № 912/1960/22.

Відповідно до частини п`ятої статті 244 ГПК України додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.

Із аналізу змісту статті 244 ГПК України убачається, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта (ухвали, рішення, постанови), є його невід`ємною складовою та ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Таким чином, положення пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України поширюються на випадки оскарження додаткового судового рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Аналіз наведених вище норм дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у справах з ціною позову, що не перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Верховний Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.

Підставами касаційного оскарження постанови Центрального апеляційного господарського суду від 11.08.2023 та рішення Господарського суду Кіровоградської області від 21.03.2023 у справі № 912/1960/22 Державна служба України з безпеки на транспорті (Уктрансбезпека) зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, а саме: абзацу 13 частини сьомої статті 6 Закону України "Про автомобільний транспорт" № 2344-ІІІ від 05.04.2001 (у редакції, яка діяла на момент проведення перевірки) у випадку, коли документи, які повинні бути пред`явлені водієм, який здійснює перевезення, на момент перевірки (на дорозі), надаються тільки на розгляд справи в суді, та щодо процедури реалізації Уктрансбезпекою своїх повноважень щодо притягнення суб`єктів господарської діяльності до відповідальності у разі ненадання всіх документів, які можуть підтвердити статус автомобільного перевізника, зазначеного в товарно-транспортній накладній, зокрема документів, які встановлюють право використання транспортного засобу на законних підставах (договір оренди та /або тимчасовий реєстраційний талон). За твердженням скаржника, не надавши документів як під час перевірки, так і під час розгляду структурним підрозділом Укртрансбезпеки справи про порушення транспортного законодавства, автомобільний перевізник фактично умисно створює обставини для неможливості реалізації органом державної влади своїх повноважень.

Водночас необхідність відкриття касаційного провадження у даній справі Державна служба України з безпеки на транспорті обґрунтовує тим, що з огляду на особливості предмета та підстав позову, наявні підстави для формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування норми права у подібних правовідносинах; оскільки сплата адміністративно-господарських штрафів за порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт здійснюється до Державного бюджету, то справа № 912/1960/22 становить суспільний інтерес та має виняткове значення для Укртрансбезпеки, адже відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах слугує основною причиною ненадходження до Державного бюджету значного обсягу коштів; питання наповнення спеціального фонду Державного бюджету України, у частині доходів і контролю справляння надходжень бюджету, зачіпає питання загальнодержавного значення; предмет спору розповсюджується на значну кількість суб`єктів права або суспільних цінностей.

Вказані доводи Державної служби України з безпеки на транспорті відхиляються колегією суддів з огляду на таке.

Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми (аналогічний правовий висновок викладений в ухвалах Верховного Суду від 04.03.2021 у справі № 922/1990/20, від 10.03.2021 у справі № 904/3935/20, від 10.03.2021 у справі № 911/239/20 та ін.).

Водночас, формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.

Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Такі критерії, серед іншого, можливого використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 725/3690/17, від 17.01.2019 у справі № 17/5009/5413/11, від 19.09.2019 у справі N№1/106/52-Б, від 10.04.2019 у справі № 456/647/18.

Водночас, наведені скаржником у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; у поданій касаційній скарзі відсутні посилання на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформульовано різну правову позицію при вирішенні справ з аналогічними обставинами справи.

Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів Державної служби України з безпеки на транспорті взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію та враховано межі, порядок та повноваження апеляційного суду щодо розгляду справи.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".

Дослідивши зміст касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, колегія суддів зауважує, що сама лише вказівка на те, що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для скаржника, без належного такого обґрунтування не може бути визнана судом підставою, за умови наявності якої можливе відкриття Верховним Судом касаційного провадження у цій справі.

Вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес" необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб.

Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства.

Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.

Касаційна скарга Державної служби України з безпеки на транспорті не містить жодних аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.

Також касаційна скарга не містить аргументованих і переконливих обґрунтувань про те, що дана справа є винятковою для скаржника, доводи скарги не підтверджені жодними доказами, а зводяться лише до незгоди з судовими рішеннями у даній справі.

При цьому незгода з рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить про їх незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь скаржника є звичайним передбачуваним процесом.

Отже, оцінивши доводи Державної служби України з безпеки на транспорті, колегія суддів дійшла висновку, що подана касаційна скарга не містить обґрунтувань щодо підстав, передбачених підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, за умови наявності яких можливе відкриття Верховним Судом касаційного провадження за касаційною скаргою на судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а Верховний Суд з власної ініціативи таких умов також не вбачає.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).

Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Таким чином, законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.

При цьому використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

З огляду на викладене судова колегія дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11.08.2023, рішення Господарського суду Кіровоградської області від 21.03.2023 та додаткове рішення Господарського суду Кіровоградської області від 04.04.2023 у справі № 912/1960/22, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Водночас, Верховний Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" у праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

При цьому колегія суддів враховує висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20 (провадження №12-90гс20) про те, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних "фільтрів" не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, можна стверджувати, що введення процесуальних "фільтрів" допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя.

Керуючись статтями 12, 163, 234, 235, пунктом 2 частини 3 статті 287, пунктом 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, Суд, -

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11.08.2023, рішення Господарського суду Кіровоградської області від 21.03.2023 та додаткове рішення Господарського суду Кіровоградської області від 04.04.2023 у справі № 912/1960/22.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Пєсков

Судді К. Огороднік

В. Погребняк