Постанова

від 27.09.2007 по справі 48/216-а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

48/216-А

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

27.09.2007р.м.Київ№ 48/216-А

10:55

За пПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ 48/216-Ам. Київ                                                         27.09.2007р.10:55

За позовом   Товариства з обмеженою відповідальністю  “Компанія   з  управління                 активами  “Авуар”, м. КиївДо                   Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, м. КиївТретя особа  Українська асоціація інвестиційного бізнесу, м. КиївПро                Визнання нечинними та скасування постанови про накладання санкцій та                       розпорядження про усунення порушень

   Головуючий Суддя Сулім В.В.

          Судді Палій В.В.,  Літвінова М.Є.

Представники сторін:

Від позивача:Бєлкін Л.М.  –пред. за довір.

Від відповідача:не з'явився

Від третьої особи:не з'явився

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами “Авуар”», м. Київ (далі - Позивач), звернулося до суду з позовом до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, м. Київ (далі – Відповідач або ДКЦПФР), про визнання нечинними та скасування Постанови ДКЦПФР № 614 –ДМ від 10.11.2006р. про накладання санкцій за правопорушення на ринку цінних паперів та Розпорядження ДКЦПФР № 484 –ДМ від 10.11.2006 р.  про усунення порушень законодавства про цінні папери.

Свої вимоги Позивач мотивував тим, що 10.11.2006 р. Відповідач прийняв Постанову № 614 –ДМ про накладання на Позивача санкцій за правопорушення на ринку цінних паперів. При цьому правопорушенням Відповідач визнав те, що Позивач порушив вимоги ст. 4 Закону України від 15 березня 2001 року № 2299-III «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)»(далі –Закон № 2299-III) в частині невідповідності складу та структури активів пайового венчурного інвестиційного фонду недиверсифікованого виду закритого типу «Авуар –Н» (код ЄДРІСІ 233082), а саме: активи фонду менше, ніж на 50% складаються з корпоративних прав та цінних паперів, що не допущені до торгів на фондовій біржі або у торговельно-інформаційній системі. За зазначене порушення Відповідач застосував до Позивача санкцію у вигляді попередження. Крім того, Розпорядженням  № 484 –ДМ від 10.11.2006 р. Відповідач зобов'язав Позивача усунути зазначене порушення у термін до 11.12.2006р. та письмово проінформувати уповноважену особу Комісії про виконання цього розпорядження шляхом надання розрахунку вартості чистих активів зазначеного фонду  до 15.12.2006р.   

Позивач вважає, що така вимога ст. 4 Закону № 2299-III, як її застосував Відповідач, не існує  як обов'язкова, а тому Відповідач неправомірно прийняв оскаржувані документи. Свою позицію Позивач обґрунтував тим, що застосована Відповідачем норма є не заборонною (в розумінні: венчурний фонд не може мати менше 50 % зазначених активів), а дозвільною (тобто венчурний фонд може мати більше  50 % зазначених активів), і ця норма введена в якості антитези абзацу 4 ст. 34 Закону № 2299-III щодо вимог до звичайного (тобто не венчурного) недиверсифікованого пайового інвестиційного фонду. Крім того, Позивач посилається на те, що вимога включити в активи саме такі цінні папери, що не допущені до торгів на фондовій біржі або у торговельно-інформаційній системі, протирічить принципам фондового ринку і здоровому глузду, а також наголошував на тому, що в Положенні про склад та структуру активів інститутів спільного інвестування, затвердженому рішенням ДКЦПФР від 11.01.2002 р. № 12, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 6.02.2002 р. за № 108/6396 (далі –Положення № 12), яке було чинним на момент виникнення спірних відносин, не існує вимоги про наявність в структурі активів венчурного фонду більше 50% корпоративних прав та цінних паперів, не допущених до торгів на фондовій біржі. Тобто при розробці цього Положення сама ДКЦПФР не вважала цю норму обов'язковою. Крім того, Позивач вважав прийняття Розпорядження № 484 –ДМ від 10.11.2006р. незаконним, оскільки на момент його прийняття структура активів Фонду вже відповідала тій, що вимагав Відповідач, а вимога надати розрахунок вартості чистих активів фонду до 15.12.2006р. протирічить п. 3.1 «Положення про порядок визначення вартості чистих активів інститутів спільного інвестування (пайових та корпоративних інвестиційних фондів)», затвердженого Рішенням ДКЦПФР від 02.07.2002р. № 201, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24 липня 2002 р. за № 606/6894 (далі –Положення № 201), відповідно до якої компанія з управління активами інституту спільного інвестування  розраховує вартість чистих активів по венчурному фонду на кінець року та при його ліквідації. Позивач також вважав, що при розгляді його справи Відповідачем останній порушив «Правила розгляду справ про порушення вимог законодавства на ринку цінних паперів та застосування санкцій», затверджені Наказом ДКЦПФР від 09.01.1997р. № 2, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 січня 1997 р. за № 10/1814 (із змінами та доповненнями; далі –Правила № 2). Зокрема, Позивач вказував, що розгляд справи відбувся без участі представника Позивача, який про час та місце розгляду справи не був попереджений належним чином. А також позивач вказував на інші порушення Правил № 2.

Відповідач проти позову заперечував. Вважає, що Відповідач правильно застосував у спірних відносинах ст. 4 Закону № 2299-III та відповідно правильно застосував до Позивача санкцію у вигляді попередження. Крім того, вважає, що не допустив порушень Правил № 2, оскільки застосував всі необхідні процедури для своєчасного повідомлення Позивача про час та місце розгляду справи, правильно застосував інші процедурні вимоги Правил № 2. Просить суд відмовити Позивачу у задоволенні позовних вимог.

В поясненнях від 22.08.2007р. третя особа зазначає, що ст. 4 Закону № 2299-III дає нечітке визначення вимог до структури активів венчурного фонду. Це питання в повній мірі врегульоване новою редакцією Положення № 12, затвердженою ДКЦПФР Рішенням від 19.12.2006р. № 1570 (далі –Рішення № 1570), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18 січня 2007р. за № 36/13303. Але на момент накладання санкцій на Позивача змін до Закону № 2299-III та Положення № 12, в частині структури венчурного фонду, не було.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 15.06.2007р. відкрите провадження у адміністративній справі № 48/216-А і призначене попереднє судове засідання на 03.07.2007р. Для надання відповідних доказів учасниками провадження у справі попереднє засідання неодноразово відкладалося.

На виконання ч.1 ст. 24 Кодексу Адміністративного Судочинства (КАС) України ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.08.2007р. призначений колегіальний розгляд справи.

Розпорядження від30.08.2007р. В.о. Заступника Голови Господарського суду міста Києва розгляд справи доручено судовій колегій у складі суддів Сулім В.В. (головуючий), Палій В.В., Літвінова М.Є.

Ухвалою Господарського  суду міста Києва від 31.08.2007р. призначений розгляд справи на 12.09.2007р.

Перед початком розгляду справи по суті представників сторін ознайомлено з їх правами та обов'язками у відповідності із ст.49, 51 КАС України.

Крім цього, представникам сторін у судовому засіданні роз'яснено вимоги ст.45-46 Кодексу адміністративного судочинства України.

В судовому засіданні 18.10.2006р. суд виніс ухвалу про колегіальний розгляд справи та відкладення судового засідання по справі.

Відповідно до клопотання Позивача розгляд справи відкладений на 27.09.2007р. В судове засідання 27.09.2007р. представник Відповідача не з'явився, про дату, час і місце судового розгляду повідомлений належним чином, про причини неприбуття суд не повідомив.

Згідно з ч. 4 ст.128 КАС України, у разі неприбуття відповідача - суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Враховуючи зазначене, а також клопотання третьої особи про розгляд справи без участі її представника, суд визнав за можливе розгляд справи без участі представників Відповідача та третьої особи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши усні пояснення представника Позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

10.11.2006р. Відповідач прийняв Постанову № 614 –ДМ про накладання на Позивача санкцій за правопорушення на ринку цінних паперів. При цьому правопорушенням Відповідач визнав те, що Позивач порушив вимоги ст. 4 Закону № 2299-III в частині невідповідності складу та структури активів пайового венчурного інвестиційного фонду недиверсифікованого виду закритого типу «Авуар –Н», а саме: активи фонду менше, ніж на 50% складаються з корпоративних прав та цінних паперів, що не допущені до торгів на фондовій біржі або у торговельно-інформаційній системі. За зазначене порушення Відповідач застосував до Позивача санкцію у вигляді попередження. Крім того, Розпорядженням  № 484 –ДМ від 10.11.2006р. Відповідач зобов'язав Позивача усунути зазначене порушення у термін до 11.12.2006р. та письмово проінформувати уповноважену особу Комісії про виконання цього розпорядження шляхом надання розрахунку вартості чистих активів зазначеного фонду до 15.12.2006р. Таким чином, суд приходить до висновку, що предметом доказування у даній справі є відповідність чи невідповідність структури активів пайового венчурного інвестиційного фонду недиверсифікованого виду закритого типу «Авуар –Н» нормам чинного законодавства, зокрема нормам спеціального Закону № 2299-III.

Відповідно до преамбули до Закону № 2299-III, цей Закон визначає правові та організаційні основи створення, діяльності та відповідальності суб'єктів спільного інвестування, особливості управління їх активами, встановлює вимоги до складу, структури та зберігання активів, особливості розміщення та обігу цінних паперів інститутів спільного інвестування, порядок та обсяг розкриття інформації інститутами спільного інвестування з метою залучення та ефективного розміщення фінансових ресурсів інвесторів.   

Питання встановлення вимог  до складу та структури активів інститутів спільного інвестування вирішується спеціальним розділом V Закону № 2299-III «Склад та структура активів ІСІ». Тобто, саме в цьому розділі зосереджені імперативні вимоги до складу та структури активів інститутів спільного інвестування. Всі інші норми Закону № 2299-III можуть розглядатися як обмежувальні за умови, що на це прямо вказано безпосередньо в Законі. Так, в ст. 11 Закону № 2299-III зазначено: “Корпоративний інвестиційний  фонд провадить свою діяльність, якщо 70 або більше відсотків середньорічної вартості  активів,  що належать йому на праві власності, вкладені у цінні папери”. В тій же ст. 4 Закону № 2299-III зазначено “Диверсифікованим ІСІ забороняється...”. В ст. 34 Закону № 2299-III зазначено “Активи ІСІ не можуть включати...” Тобто системний аналіз Закону № 2299-III свідчить про те, що коли законодавець має на меті заборону, він прямо зазначає про це в тексті закону.

На відміну від зазначених норм, ст. 4 Закону № 2299-III в частині, на підставі якої прийняті оскаржувані документи, сформульована таким чином: “У разі  якщо  недиверсифікований  ІСІ закритого типу здійснює виключно приватне розміщення цінних паперів  власного  випуску  та активи якого більш ніж на 50 відсотків складаються з корпоративних прав та цінних паперів, що не допущені до торгів на фондовій біржі або у торговельно-інформаційній системі,  він вважається венчурним фондом”.Суд погоджується з твердженням Позивача, що в даному формулюванні (далі –Спірна норма) не існує прямих вимог про те, що активи венчурних фондів обов'язково повинні  складатися з корпоративних прав та цінних паперів, що не допущені до торгів на фондовій біржі або у торговельно-інформаційній системі. Оскільки ця норма не розміщена законодавцем у відповідний спеціальний розділ V Закону № 2299-III, то слід визнати, що ця норма спрямована на визначення венчурного інвестиційного фонду як такого, що може мати у складі своїх активів більш ніж 50 відсотків активів у вигляді корпоративних прав та цінних паперів, що не допущені до торгів на фондовій біржі або у торговельно-інформаційній системі. На нечітке визначення в ст. 4 Закону № 2299-III вимог до структури активів венчурного фонду вказує також у своїх поясненнях від  22.08.2007р. Українська асоціація інвестиційного бізнесу.

Згідно з ч. 4 ст. 8 КАС України, забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості  чи  відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини. За таких умов суд приходить до необхідності з'ясування справжнього змісту Спірної норми в системному зв'язку з іншими нормами Закону № 2299-III, а також з нормами інших Законів.

Відповідно до абзацу 4 ст. 34 Закону № 2299-III, “вартість цінних паперів, які не  допущені до торгів на фондовій біржі або у торговельно-інформаційній  системі... не може становити більш як 50 відсотків загальної вартості  активів недиверсифікованого ІСІ.”. Тобто звичайним недиверсифікованим фондам, які не є венчурними, не можна включати в свої активи більше, ніж на 50% цінні папери, які не допущені до торгів на фондовій біржі або у торговельно-інформаційній системі. Саме в цьому сенсі Спірна норма дає визначення венчурному фонду, який також є недиверсифікованим, але є таким, на який це обмеження не поширюється.

Позивач зазначає також, що вимога розміщувати активи саме в такі цінні папери, що не допущені до торгів на фондовій біржі або у торговельно-інформаційній системі, протирічить принципам фондового ринку і здоровому глузду, оскільки вимагає від управляючих компаній надавати перевагу цінним паперам, що не допущені до торгів на фондовій біржі або у торговельно-інформаційній системі.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», лістинг - сукупність процедур з включення цінних паперів до реєстру організатора торгівлі та здійснення контролю за відповідністю цінних паперів і емітента умовам та вимогам, установленим у правилах організатора торгівлі; делістинг - процедура виключення цінних паперів з реєстру організатора торгівлі, якщо вони не відповідають правилам організатора торгівлі, з наступним припиненням їх обігу на організаторі торгівлі або переведенням в категорію цінних паперів, допущених до обігу без включення до реєстру організатора торгівлі. Тобто, допуск цінних паперів до торгів на фондовій біржі або у торговельно-інформаційній системі означає, що зазначеним цінним паперам притаманні кращі показники якості цінного паперу.

Відповідно до преамбули до Закону № 2299-III, регулювання за цим Законом здійснюється, зокрема, з метою ефективного розміщення фінансових ресурсів інвесторів. Крім того, у ст. 55 Закону № 2299-III зроблено застереження, що у договорі з компанією з управління активами також зазначається зобов'язання компанії з управління активами щодо інвестування активів ІСІ з метою отримання максимального інвестиційного доходу при мінімально можливих ризиках відповідно до інвестиційної декларації. А відтак, вимога надати перевагу цінним паперам, що не допущені до торгів на фондовій біржі або у торговельно-інформаційній системі, як таким, що пов'язані з меншою доходністю і більшими ризиками, суперечить іншим нормам Закону № 2299-III.

Згідно ч. 1, 3 ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому,  всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. А відтак, дослідивши зазначені вище норми законодавства у їх сукупності та системному зв'язку, суд приходить до переконання, що Спірна норма ст. 4 Закону № 2299-III не містить обов'язку компаній з управління активами розміщувати активи венчурних фондів у більш ніж на 50 відсотків в корпоративні права та цінні папери, що не допущені до торгів на фондовій біржі або у торговельно-інформаційній системі. Зазначена Спірна норма лише визначає таку особливість венчурних фондів, яка дозволяє розміщувати активи таких фондів в такі активи й у таких розмірах.

Суд вважає непереконливими обгрунтування, наведені Відповідачем у запереченнях від 20.08.07р. № 16/02/13902 на позовну заяву, щодо обов'язковості даної норми. На обгрунтування своєї позиції Відповідач посилається на п. 3 розділу IV Положення № 12 в редакції Рішення № 1570, де зазначена вимога («активи венчурного фонду можуть повністю, але не менше ніж на 50 відсотків, складатися з акцій, боргових цінних паперів, іпотечних цінних паперів, похідних цінних паперів, а також корпоративних прав, виражених в інакших, ніж цінні папери, формах») визначена  обов'язковою. Але, по-перше, ця вимога введена Рішенням № 1570 тільки 19.12.2006р., набрала законної сили  28.01.2007р., тобто не регулювала спірні відносини в спірний період. По-друге, Відповідач не довів, що зазначена вимога приймалася саме на виконання ст. 4 Закону № 2299-III. Відповідно до абзацу 6 ст. 34 Закону № 2299-III, «активи венчурного фонду можуть повністю складатися з корпоративних прав та цінних паперів, що не допущені до торгів на фондовій біржі або у торговельно-інформаційній системі, або з цінних паперів, які не отримали рейтингової оцінки відповідно до закону». Тобто, п. 3 розділу IV Положення № 12 в редакції Рішення № 1570 майже повністю (з деякою конкретизацією) відповідає абзацу 6 ст. 34 Закону № 2299-III. Що ж стосується застереження «але не менш ніж на 50%», як і інших конкретизуючих застрежень, то ДКЦПФР мала право їх прийняти відповідно до норми п. 30 ч. 2 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», згідно з якою ДКЦПФР відповідно до покладених на неї завдань у межах, визначених Законом України “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)”, встановлює вимоги щодо здійснення діяльності компаній з управління активами та інститутів спільного інвестування. Таким чином, ст. 4 Закону № 2299-III в частині структури венчурного фонду не містить обов'язку компаній з управління активами, зокрема Позивача, розміщувати активи венчурних фондів у більш ніж на 50 відсотків в корпоративні права та цінні папери, що не допущені до торгів на фондовій біржі або у торговельно-інформаційній системі. Суд погоджується з Позивачем, що саме за таких умов положення, викладене в другому реченні абзацу 1 п. 3 розділу IV Положення № 12 в редакції Рішення № 1570 («цінні папери, які входять до складу активів венчурного фонду, можуть бути не допущені до торгів на організаторах торгівлі та/або можуть не отримувати рейтингову оцінку») відповідають ст. 4 Закону № 2299-III в частині структури венчурного фонду.

Згідно з ч. 1 ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. За таких умов не відповідає законодавству застосування санкцій до Позивача за нездійснення дій, які він не зобов'язаний був здійснювати, а відтак Постанову ДКЦПФР від 10.11.2006р. № 614 –ДМ про накладання на Позивача санкцій за правопорушення на ринку цінних паперів суд вважає такою, що не відповідає Закону.

Оскільки з тих же причин Розпорядження ДКЦПФР № 484 –ДМ від 10.11.2006 р. про усунення порушень законодавства про цінні папери покладає на Позивача обов'язок виконати дії, які він не зобов'язаний виконувати, то і зазначене Розпорядження суд вважає таким, що не відповідає Закону. Крім того, суд вважає недоречним прийняття зазначеного розпорядження відносно активів пайового венчурного інвестиційного фонду недиверсифікованого виду закритого типу «Авуар –Н» в умовах, коли структура активів цього фонду вже на 31.03.2006р. відповідала вимогам цього Розпорядження. Суд відхиляє заперечення Відповідача, що під час підписання акту про правопорушення на ринку цінних паперів Позивач не надав жодних пояснень щодо того, що структура пайового венчурного інвестиційного фонду недиверсифікованого виду закритого типу «Авуар –Н» станом на 31.03.2006р. на 99,9% складалась з цінних паперів, оскільки надавати відповідні пояснення на будь-якому етапі розгляду справи є правом, а не обов'язком Позивача, а Відповідач повинен створити для цього відповідні умови. Суд погоджується, що розгляд справи про правопорушення на ринку цінних паперів відносно Позивача без його участі обмежило Позивача в можливості надавати відповідні пояснення.

Що стосується дотримання Відповідачем Правил № 2 при розгляді відносно Позивача справи про правопорушення на ринку цінних паперів, то суд зазначає таке. Відповідно до п. 1.4 Правил № 2, завданням провадження у  справах про  правопорушення  є своєчасне,  повне  й об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її  в  точній відповідності  з  чинним  законодавством, забезпечення  виконання  винесеного  рішення,  а  також  виявлення причин та умов,  що сприяють учиненню правопорушень і  запобігання правопорушенням. Відповідно до п. 1.9 Правил № 2, уповноважені особи зобов'язані при розгляді справ про правопорушення вжити всіх передбачених законодавством заходів для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи. Відповідно до п.7.1  Правил № 2, справа про правопорушення щодо юридичної особи розглядається у присутності керівника та/або  представника юридичної особи, яка притягується до відповідальності. У разі відсутності керівника або представника юридичної особи справу може бути розглянуто лише в разі, якщо є дані про своєчасне її  повідомлення  про місце і  час розгляду справи  і якщо від юридичної особи не надійшло клопотання  про відкладення розгляду справи. Позивач стверджував, що не був своєчасно повідомлений про місце і час розгляду справи. В запереченнях Відповідач зазначив, що Постанову від 31.10.2006р. про розгляд справи про правопорушення на ринку цінних паперів направив Позивачеві своєчасно, а її неотримання Позивачем пояснюється тим, що Позивач навмисно зловживав своїми процесуальними правами. Суд вважає, що за таких умов Відповідач не мав точних даних про своєчасне повідомлення Позивача про місце і час розгляду справи. Відповідач не довів, що при цьому Позивач навмисно зловживав своїми процесуальними правами, зокрема не довів, що Позивач навмисно ухилився від отримання поштової кореспонденції  з зазначеною Постановою  від 31.10.2006р.

Відповідно до п. 7.6 Правил № 2, у розгляді справи про правопорушення можуть брати участь працівник уповноваженого підрозділу центрального апарату Комісії та працівник профільного підрозділу Комісії. Як зазначалося вище, предметом доказування у даній справі є відповідність чи невідповідність структури активів пайового венчурного інвестиційного фонду недиверсифікованого виду закритого типу «Авуар –Н» нормам чинного законодавства, зокрема нормам спеціального Закону № 2299-III. Відповідно до ст. 6 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», пункту 12 Положення про Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку, затвердженого Указом Президента України від 14 лютого 1997р. № 142/97, Комісія приймає з питань, що належать до її компетенції, акти законодавства у формі рішень Комісії, які є обов'язковими до виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, учасниками ринку цінних паперів, їх об'єднаннями. Суд вважає, що у спірних відносинах таким актом законодавства є Положення № 12. Посадове становище осіб, які підписали це Положення в обох відомих редакціях, свідчить про те, що профільним підрозділом ДКЦПФР у спірних правовідносинах є управління спільного інвестування. Суд погоджується, що відсутність працівника зазначеного профільного підрозділу Комісії при розгляді справи негативно вплинула на повне й об'єктивне з'ясування обставин справи, що суперечить п. 1.4 Правил № 2.

Згідно ч. 2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та  органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано,  тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд вважає, що Постанова № 614 –ДМ від 10.11.2006р. про накладання санкцій за правопорушення на ринку цінних паперів та Розпорядження № 484 –ДМ від 10.11.2006 р.  про усунення порушень законодавства про цінні папери, які прийняті Відповідачем, суперечать законодавсту та прийняті з порушенням встановленого порядку їх прийняття, а тому підлягають скасуванню, а позовні вимоги –задоволенню в повному обсязі. Відповідач зворотнього не довів.

Понесені позивачем судові витрати, пов'язані з розглядом справи відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.

Зважаючи на вищевикладене та керуючись ст. ст. 160-163,  п. 6 Прикінцевих та перехідних положень КАС України, Господарський суд міста Києва, -

                                                      ПОСТАНОВИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2. Визнати нечинними та скасувати Постанову Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (03680, м. Київ, вул. Горького, 51) № 614 –ДМ від 10.11.2006 р. про накладання санкцій за правопорушення на ринку цінних паперів

3. Визнати нечинним та скасувати Розпорядження Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (03680, м. Київ, вул. Горького, 51) № 484 –ДМ від 10.11.2006 р.  про усунення порушень законодавства про цінні папери.  

4. Судові витрати присудити на користь позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня її складання в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги.

Головуючий суддя                                                                                          В.В. Сулім

Судді                                                                                                              В.В. Палій

                                                                                                              М.Є. Літвінова

Дата підписання 26.10.2007р.