Рішення

від 18.09.2023 по справі 140/15638/23

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2023 року ЛуцькСправа № 140/15638/23

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Сороки Ю.Ю.,

розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю Саппортлаб про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

ВСТАНОВИВ:

Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Саппортлаб про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Саппортлаб на користь Держави в особі Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарських санкцій в розмірі 218949 гривень 04 копійки та пені в сумі 11210 гривень 24 копійки, всього 230 159 гривень 28 копійок.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч вимогам частини першої статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні від 21.03.1991 №875-ХІІ (далі Закон №875-ХІІ) відповідачем у 2022 році не забезпечено норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в кількості однієї особи.

Сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю становить 218949 гривень 04 копійки, яка відповідачем в добровільному порядку не була сплачена. За несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій відповідачу нарахована пеня в сумі 11210 гривень 24 копійки, яку позивач просить стягнути з відповідача із сумою адміністративно-господарських санкцій в примусовому порядку.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 26.06.2023 відкрито спрощене позовне провадження у справі без проведення судового засідання та виклику сторін.

У відзиві на позовну заяву, представник відповідача позовні вимоги не визнав, посилаючись на те, що підприємством 30.03.2022 подавалася до центру зайнятості інформація про попит на робочу силу (вакансію) для особи з інвалідністю за професіями менеджер служби підтримки, менеджер з організації консультативних послуг (форма №3-ПН). Дана звітність була прийнята працівником 30.03.2022, що підтверджується підписом відповідальної особи центру зайнятості. Форма звітності була затверджена наказом Міністерства соціальної політики України 31.05.2013 №316, яка на час подачі була чинною.

Також, товариство подавало звітність інформацію про попит на робочу силу (вакансії) (форма №3-ПН) 06.06.2022 та 05.07.2022, які були прийняті працівником 06.06.2022 та 05.07.2022 відповідно, що підтверджується підписом відповідальної особи центру зайнятості. Форма звітності була затверджена наказом Міністерства економіки України 12.04.2022 №827-22, яка на час подачі була чинною.

Під час подачі звітності жодних зауважень до її форми та порядку заповнення від працівників центру зайнятості не було. Зауваження позивача, щодо невідповідності звітності форми №3-ПН нормативним актам не відповідає дійсності. На початку 2022 року діяла одна форма документа, а з липня 2022 року діяла інша і в центр зайнятості були подані документи чинних на момент подання форм.

Враховуючи вищевказані обставини, товариство у 2022 році створило робочі місця (вакансії) для працевлаштування осіб, яким встановлено інвалідність, відповідно до визначеного законом нормативу, належно і своєчасно інформувало центр зайнятості про таке робоче місце. Також, зазначає, про відсутні факти необґрунтованої відмови у працевлаштуванні осіб з інвалідністю.

У зв`язку із чим, просить суд відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних мотивів та підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме Витягу з централізованого банку даних з проблем інвалідності, середньооблікова кількість штатних працівників у 2022 році у відповідача фактично складала 154 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, становила 4 особи.

Фонд оплати праці застрахованих осіб відповідача у 2022 році становив 16859076,45 грн.

При цьому, кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону №875-ХІІ, повинна складати 6 осіб.

З використанням інформації Пенсійного фонду України Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю було створено розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік (далі - розрахунок АГС). Розрахунок АГС виконано в автоматизованому режимі на підставі показників, зазначених відповідачем у звітності, що надана ним до контролюючих органів за основним місцем обліку. Розрахунок АГС має вигляд PDF-файлу, який надіслано до електронного кабінету відповідача як роботодавця на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України відповідно до п. 4 Порядку надсилання розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 10.03.2023 №14-1, наказом Фонду від 10.03.2023 №17, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15.03.2023 за №456/39512 (далі - Порядок №14-1).

У вказаний строк відповідачем адміністративно-господарські санкції в добровільному порядку сплачені не були.

У зв`язку з несплатою товариством адміністративно-господарських санкцій у встановлений термін, відповідно до статті 20 Закону №875-ХІІ відповідачу нарахована пеня в сумі 11210 гривень 24 копійки, що підтверджується розрахунком сум адміністративно-господарських санкцій.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Згідно з частинами першою та другою статті 19 Закону №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Отже, Законом передбачені гарантії соціального захисту осіб з інвалідністю шляхом встановлення особливих вимог щодо організації робочого місця для такої особи та покладення на підприємства обов`язку забезпечувати для осіб з інвалідністю належні та безпечні умови праці з урахуванням медичних показань.

Частиною першою статті 20 Закону №875-ХІІ визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Відповідно до частин першої та третьої статті 18 Закону №875-ХІІ забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже, обов`язки роботодавців стосовно забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування полягають:

- у виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць;

- у створенні для них умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

- у забезпеченні інших соціально-економічних гарантій, передбачених чинним законодавством;

- у наданні державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю;

- у звітуванні Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №70, звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом. Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держстатом.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України Про зайнятість населення від 05.07.2012 №5067-VI (далі Закон №5067-VI) роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про, зокрема, попит на робочу силу (вакансії).

Як випливає з вимог статті 18 Закону №875-ХІІ, до обов`язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування осіб з інвалідністю, бо саме з цією метою роботодавці зобов`язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію.

Отже, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатися пошуком таких осіб для їх працевлаштування. Визначений Законом №875-ХІІ обов`язок роботодавця супроводжується створенням робочого місця для особи з інвалідністю та подання державній службі зайнятості відповідної інформації з метою пошуку особи з інвалідністю для працевлаштування на вакантне робоче місце.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем у 2022 році не було працевлаштовано відповідно до нормативу 2 особи з інвалідністю.

Судом встановлено факт невиконання ТОВ Саппортлаб нормативу по працевлаштуванню осіб з інвалідністю у 2022 році, однак суд вважає, що вини підприємства в цьому немає, оскільки відповідач створив робочі місця для осіб з інвалідністю та вживав необхідні заходи для їх працевлаштування.

Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем протягом березня-липня 2022 року до центру зайнятості подавалася звітність за формою №3-ПН інформація про попит на робочу силу (вакансії), а саме: менеджер служби підтримки, менеджер з організації консультативних послуг, у яких повідомлялося про наявність вакансії для працевлаштування осіб з інвалідністю.

В цей період центром зайнятості не направлено жодної особи до ТОВ Саппортлаб на заняття вказаної вакансії.

Відтак, судом встановлено, що ТОВ Саппортлаб було подано 30.03.2022, 06.06.2022 та 05.07.2022 звіти за формою 3-ПН за 2022 рік до центру зайнятості.

Безпосередньо до роботодавця з питань працевлаштування особи з інвалідністю не зверталися, тобто робочі місця для таких осіб залишилися вакантними не з вини товариства.

Разом з цим, фактів відмови зі сторони відповідача у працевлаштуванні осіб з інвалідністю за 2022 рік не встановлено.

Оскільки здійснення пошуку підходящої роботи, покладено на Державну службу зайнятості, при цьому працевлаштування осіб з інвалідністю залежить від їх бажання працювати, наявних у такої особи кваліфікації та знань, суд дійшов висновку про те, що за наявності бажаючих осіб з інвалідністю працевлаштуватися та направлення їх центром зайнятості, відповідач мав би можливість виконати норматив.

Отже, судом встановлено, що відповідач виконав обов`язок по здійсненню заходів зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю, покладений на нього законодавством повною мірою. Зокрема, відповідач створив робочі місця для осіб з інвалідністю, інформував центр зайнятості про наявність вакансії на підприємстві для осіб з інвалідністю.

Разом з тим, під час подачі звітності жодних зауважень до її форми та порядку заповнення від працівників центру зайнятості не було, тому зауваження позивача, щодо невідповідності звітності форми №3-ПН нормативним актам не відповідає дійсності.

Як свідчать матеріали справи, відповідач вжив всіх необхідних заходів для недопущення порушень вимог Закону №875-ХІІ при здійсненні господарської діяльності, оскільки, створивши робочі місця для осіб з інвалідністю, товариство своєчасно інформувало Ковельську філію Волинського обласного центру зайнятості про наявне вакантне місце для працевлаштування особи з інвалідністю.

За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем були виконані вимоги Закону №875-ХІІ щодо вжиття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, а тому відсутні підстави для застосування до товариства адміністративно-господарських санкцій.

Протилежного судом не встановлено.

Враховуючи, що ТОВ Саппортлаб у 2022 році вживало своєчасних заходів, спрямованих на працевлаштування такої особи, при цьому позивач не надав суду доказів того, що товариство відмовляло особам з інвалідністю у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавало державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, або несвоєчасно звітувало Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, тому суд дійшов висновку про те, що у позивача не було правових підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій в розмірі 218949 гривень 04 копійки та пені в сумі 11210 гривень 24 копійки.

З врахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та безпідставними, у зв`язку з чим у задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.

Щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань позивача на користь відповідача витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Статтею 134 КАС України врегульовані питання щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Зокрема, відповідно до частин третьої, четвертої цієї статті КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини п`ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Представником відповідача на підтвердження обумовленої суми гонорару на правову допомогу адвоката, надано наступні докази: копію витягу з договору про надання правової допомоги від 26.06.2023; детальний опис вионаних адвокатом робіт і наданих послуг; акт прийому-передачі виконаних робіт і наданих послуг від 14.07.2023; платіжна інструкція від 26.06.2023 №1856, копію ордеру та свідоцтва на зайняття адвокатською діяльністю.

Приписами частини першої статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (частини друга, третя статті 30 вищевказаного Закону).

Аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд має виходити з критерію обґрунтованих дій позивача, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та запровадження певних запобіжників від можливих зловживань з боку учасників судового процесу та осіб, які надають правничу допомогу, зокрема, неможливості стягнення необґрунтовано завищених витрат на правничу допомогу.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Але, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України, заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо, однак вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права, однак відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд зауважує, що при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, суд має виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру залежно від конкретних обставин справи. Надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто повинно бути доведено доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справ.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат на підставі статті 41 Конвенції, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року, заява №19336/04, пункт 268). У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року у справі Лавентс проти Латвії (Lavents v. Latvia,заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумний розмір.

Також, при визначенні суми відшкодування суд має враховувати критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Таким чином, суд керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановив, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є не співмірним з наданими послугами.

На думку суду, виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою, п`ятою статті 134, частиною дев`ятою статті 139 КАС України, заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу є не співмірною, а тому підлягає відшкодуванню відповідачу в розмірі 4000,00 грн.

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю Саппортлаб про стягнення адміністративно-господарських санкцій, відмовити.

Стягнути з Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Саппортлаб витрати на правничу професійну допомогу в розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень 00 копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач: Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (43008, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Писаревського, будинок 3А, код ЄДРПОУ 13369882).

Відповідач: Товариства з обмеженою відповідальністю Саппортлаб (Код ЄДРПОУ: 42135142; адреса: 43021, м. Луцьк, вул. Винниченка, 26, офіс 411).

Суддя Ю.Ю. Сорока