Рішення

від 18.09.2023 по справі 320/1901/21

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2023 року № 320/1901/21

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом гр. ОСОБА_1 до Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області про стягнення коштів,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся гр. ОСОБА_1 з позовом, у якому просить:

- визнати незаконною бездіяльність Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області, що виявилася у затримці видачі йому трудової книжки;

- стягнути з Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області на його користь 84 262,80 грн середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки при звільненні.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що після звільнення його з посади заступника Віто-Поштового сільського голови у зв`язку із закінченням строку повноважень виконавчого комітету, до складу якого він входив за посадою, він не був належним чином поінформований про своє звільнення, а тому відповідачем було допущено протиправну затримку щодо видачі трудової книжки, що порушило його права, гарантовані законодавством.

Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому він проти позву заперечив та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.03.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

На підставі ст. ст. 194, 205 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Судом встановлено, що рішенням Віто-Поштової сільської ради від 21.11.2015 №2-6 «Про затвердження штатної чисельності працівників апарату управління Віто-Поштової сільської ради» затверджено штатну чисельність працівників апарату управління Віто-Поштової сільської ради у кількості 12 чоловік, до числа яких увійшла посада «заступник Віто-Поштового сільського голови».

Розпорядженням Віто-Поштового сільського голови від 20.01.2016 №4 ОСОБА_1 призначено на посаду заступника Віто-Поштового сільського голови з 21.01.2016, про що внесено відповідний запис до трудової книжки позивача.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення територій та адміністративних центрів територіальних громад» (Закон №562-IX) у травні та липня 2020 року було внесено зміни до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», зокрема доповнено розділ V «Прикінцеві та перехідні положення» пунктом 7-1 наступного змісту:

« 7-1. До прийняття закону про адміністративно-територіальний устрій України визначення адміністративних центрів територіальних громад та затвердження територій територіальних громад здійснює Кабінет Міністрів України.

Рішення Кабінету Міністрів України про визначення адміністративних центрів територіальних громад та затвердження територій територіальних громад подається до Центральної виборчої комісії для прийняття нею рішення про призначення перших місцевих виборів депутатів сільських, селищних, міських рад і сільських, селищних, міських голів відповідних територіальних громад.»

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року №715-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Київської області» відповідно до абзацу першого пункту 7-1 розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» було визначено адміністративні центри та затверджено території територіальних громад Київської області, зокрема, визначено, що територіальна громада села Віта-Поштова входить до складу Гатненської об`єднаної територіальної громади із адміністративним центром у с. Гатне.

Відповідно до підпункту 4 пункту 2 розділу ІІ Закону №562-IX визначено, що у 2020 році повноваження сільських, селищних, міських рад, сільських, селищних, міських голів, старост сіл, селищ територіальних громад, які увійшли до складу територіальних громад, території яких затверджено Кабінетом Міністрів України на підставі цього Закону, припиняються в день набуття повноважень сільських, селищних, міських рад, обраних на перших місцевих виборах у 2020 році.

Відповідно до ч.8 ст.45 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» повноваження місцевої ради, обраної на позачергових, повторних або перших виборах, закінчуються в день відкриття першої сесії відповідної ради, обраної на наступних (чергових або позачергових) виборах.

Також відповідно до частини першої ст. 51 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є виконавчий комітет ради, який утворюється відповідною радою на строк її повноважень. Після закінчення повноважень ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті ради її виконавчий комітет здійснює свої повноваження до сформування нового складу виконавчого комітету.

Відповідачем 06.11.2020 прийнято рішення №14 першої сесії Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області VIII скликання «Про утворення виконавчого комітету Гатненської сільської ради», відповідно до якого вирішено утворити виконавчий комітет Гатненської сільської ради, встановлено його чисельність в складі 56 осіб та затверджено її персональний склад із посиланням на додаток №1 до рішення.

Зазначене рішення вказане у трудовій книжці позивача як підстава його звільнення відповідно до запису №17, датованого 06.11.2020 року.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07 червня 2001 року № 2493-III із змінами і доповненнями (далі - Закон № 2493-III), служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Відповідно до статті 2 Закону № 2493-III посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Згідно з статтею 7 Закону № 2493-III правовий статус посадових осіб місцевого самоврядування визначається Конституцією України, законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про статус депутатів місцевих рад», «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», цим та іншими законами України.

Посадові особи місцевого самоврядування діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією України і законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, актами органів місцевого самоврядування, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

На посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 2 КЗпП України визначено, що право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.

Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 47 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній станом на 06 листопада 2020 року) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 48 КЗпП України (в редакції, чинній станом на 06 листопада 2020 року) визначено, що трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п`ять днів.

Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58).

Відповідно до п. 4.1. Інструкції N 58 власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції.

Згідно з п. 4.2. Інструкції N 58 якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Відповідно до частини п`ятої статті 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Тобто, підставою для відповідальності роботодавця за затримку видачі звільненому працівнику його трудової книжки є наявність вини роботодавця, а саме: вчинення ним протиправних дій чи допущення протиправної бездіяльності, які спричинили таку затримку.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 09 березня 2021 року у справі № 600/121/19, де зазначив, що з врахуванням змісту статей 47, 116 КЗпП України та пунктів 2.4, 2.5, 4 Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої наказом Мінпраці, Міністерством юстиції та Міністерством соціального захисту населення від 29 липня 1993 року № 58 для застосування частини п`ятої статті 235 КЗпП України, якою передбачено, що у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, - необхідна наявність таких умов: затримка у видачі трудової книжки; вина власника або уповноваженого ним органу; вимушений прогул, викликаний затримкою видачі трудової книжки.

Відповідно до ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Як слідує з матеріалів справи, трудова книжка вручена позивачу 11.01.2021, тобто більш як через 2 місяці з часу його звільнення.

Суд відхиляє доводи відповідача про можливість отримання трудової книжки позивачем раніше, оскільки суду не надано доказів того, які заходи вживалися відповідачем для вручення позивачу трудової книжки на виконання обов`язку, встановленого ст.ст.47 та 48 КЗпП України, повідомлення про звільнення позивача, натомість позивачем надано докази звернень на адресу відповідача із заявами про надання інформації щодо стану трудових відносин із ним, що залишалися без відповіді.

Також суд відхиляє доводи про можливість позивача довідатися про його звільнення з огляду на розпочату процедуру реорганізації Віто-Поштової сільської рада, оскільки відповідно до відомостей, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, запис про припинення Віто-Поштової сільської ради (код за ЄДРПОУ 04358490) внесено 24.03.2021, при цьому початок процедури реорганізації юридичної особи не є підставою для припинення трудових відносин.

Крім цього суд враховує доводи позивача про те, що рішення №14 першої сесії Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області VIII скликання «Про утворення виконавчого комітету Гатненської сільської ради», відповідно до якого вирішено утворити виконавчий комітет Гатненської сільської ради, встановлено його чисельність в складі 56 осіб та затверджено її персональний склад із посиланням на додаток №1 до рішення, не було оприлюднене на офіційному сайті Гатненської сільської ради та не доводилося до відома позивача у інший спосіб, з якого він міг би довідатися про персональний склад новоутвореного виконавчого комітету.

Таким чином, обставина затримки видачі трудової книжки з вини роботодавця підтверджується наявними у справі документами та відповідачем не спростована.

Також суд звертає увагу на таке. Верховним Судом у постанові від 16 грудня 2020 року у справі №761/36220/17 сформульовано висновок про те, що системний аналіз та тлумачення положень статті 235 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що вимушений прогул - це час, упродовж якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції. При цьому причиною виникнення вимушеного прогулу може стати звільнення без законної підстави, що перешкоджає виконанню працівником трудової функції, обумовленої трудовим договором, затримка видачі з вини роботодавця трудової книжки чи неправильне формулювання причини звільнення у трудовій книжці, що перешкоджає працівникові реалізувати своє право на працю в іншого роботодавця.

Також у згаданій постанові ВС зазначив, що аналіз положень КЗпП України та постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» дозволяє окреслити випадки, в яких може мати місце вимушений прогул, а саме у разі: незаконного звільнення працівника; незаконного переведення працівника на іншу роботу; затримки видачі трудової книжки з вини власника чи уповноваженого ним органу; затримки виконання рішення про поновлення на роботі; необґрунтованої відмови в прийняття на роботу; несвоєчасного укладення трудового договору; унаслідок неправильного формулювання причин звільнення у трудовій книжці, що перешкоджало подальшому працевлаштуванню працівника.

Із конструкцій зазначених вище правових норм та позиції Верховного Суду випливає, що період затримки видачі трудової книжки сам по собі становить явище вимушеного прогулу (адже, наприклад, у разі неправильного формулювання причин звільнення важливим є також встановлення наслідку у вигляді перешкоджання подальшому працевлаштуванню).

Вказані висновки свідчать про те, що вимушеності прогулу надають протиправні дії чи бездіяльність роботодавця, унаслідок яких працівник позбавляється права виконувати трудові обов`язки й отримувати за це заробітну плату. Тобто працівник не може реалізувати належне йому право на працю й оплату праці через винні дії (бездіяльність) роботодавця.

Про правильність такого висновку також свідчить і ч.2 ст.24 КЗпП України, відповідно до якої при укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я, відповідний військово-обліковий документ та інші документи. Тобто в силу імперативних вимог законодавства, наявність трудової книжки є передумовою для укладення трудового договору.

Відповідно до ч.5 ст. 235 КЗпП України у разі затримки видачі копії наказу (розпорядження) про звільнення з вини роботодавця працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Так, така частина статті 235 КЗпП України не встановлює жодних додаткових передумов для встановлення відповідальності роботодавця за вимушений прогул, яким є період затримки видачі трудової книжки (фактично ставить знак рівності між такими поняттями).

Також суд враховує позицію позивача щодо того, що він до отримання трудової книжки та відповідно офіційного сповіщення про припинення трудових відносин був не вправі займатися іншою оплачуваною діяльністю, оскільки вважався посадовою особою органу місцевого самоврядування.

Так, статтею 1 Закону України від 07 червня 2001 року № 2493-ІП «Про службу в органах місцевого самоврядування» (далі - Закон № 2493-ІП) передбачено, що служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Згідно зі статтею 2 Закону № 2493-ІП посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Відповідно до статті 3 Закону № 2493-ІП посадами в органах місцевого самоврядування є, зокрема: виборні посади, на які особи обираються на місцевих виборах; виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.

Згідно зі статтею 10 Закону № 2493-ІП прийняття на службу в органи місцевого самоврядування здійснюється, зокрема на посади заступників сільського, селищного, міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради, керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті ради, старости шляхом затвердження відповідною радою.

Статтями 7 та 12 Закону № 2493-III передбачено, що на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції» та законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Посадові особи місцевого самоврядування зобов`язані дотримуватися правил запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, передбачених Законом України «Про запобігання корупції».

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» суб`єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є: народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати місцевих рад, сільські, селищні, міські голови; державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування.

Статтею 25 Закону України «Про запобігання корупції» визначено, що особам, зазначеним у пункті 1 частини першої статті 3 цього Закону, забороняється:

займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту) або підприємницькою діяльністю, якщо інше не передбачено Конституцією або законами України;

входити до складу правління, інших виконавчих чи контрольних органів, наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, коли особи здійснюють функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі чи територіальній громаді, та представляють інтереси держави чи територіальної громади в раді (спостережній раді), ревізійній комісії господарської організації), якщо інше не передбачено Конституцією або законами України.

Отже, законодавством заборонено посадовим особам органів місцевого самоврядування займатися будь-якими іншими видами оплачуваної діяльності, крім дозволених.

Водночас відповідно до статті 51 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчий комітет ради утворюється у складі відповідно сільського, селищного, міського голови, районної у місті ради - голови відповідної ради, заступника (заступників) сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті ради, керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету, а також керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, інших осіб.

До складу виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради входять також за посадою секретар відповідної ради, староста (старости).

На осіб, які входять до складу виконавчого комітету ради і працюють у ньому на постійній основі, поширюються вимоги щодо обмеження сумісності їх діяльності з іншою роботою (діяльністю), встановлені цим Законом для сільського, селищного, міського голови.

Частиною четвертою статті 12 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що сільський, селищний, міський голова не може бути депутатом будь-якої ради, суміщати свою службову діяльність з іншою посадою, в тому числі на громадських засадах, займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту) або підприємницькою діяльністю.

Таким чином, якщо посадові особи місцевого самоврядування входять до складу виконавчого комітету, вони не можуть бути депутатами будь-якої місцевої ради, крім секретаря відповідної ради.

Крім того, у Постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 812/363/18 визначено, що «заступники міського голови з питань роботи виконавчих органів ради за законом обов`язково повинні входити до складу виконавчого комітету (пункт 44)» та «аналіз наведеної правової норми (частина третя статті 51 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні») дає підстави для висновку, що законодавець встановлює обов`язок щодо включення до складу виконавчого комітету посади заступника міського голови (пункт 54)».

Таким чином, оскільки позивач, будучи призначеним розпорядженням Віто-Поштового сільського голови від 20.01.2016 №4 на посаду заступника Віто-Поштового сільського голови, входячи до складу виконавчого комітету, був посадовою особою місцевого самоврядування, - він не будучи достовірно обізнаним про факт свого звільнення, підставу, до моменту отримання трудової книжки, зокрема, був позбавлений можливості з об`єктивних причин реалізувати своє право на працю у іншого роботодавця, оскільки вказане порушувало б вимоги законодавства про службу в органах місцевого самоврядування та законодавство про запобігання корупції, оскільки становило б собою зайняття іншою оплачуваною діяльністю в період несення служби позивачем як посадовою особою органу місцевого самоврядування.

Отже, для позивача у період затримки видачі трудової книжки з вини відповідача склалися обставини вимушеного прогулу, за умов якого позивач, не отримавши трудову книжку, не міг вільно реалізувати своє право на зайняття іншою оплачуваною діяльністю.

Відповідно до п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100 (далі - Порядок №100).

Згідно із абз. 3 п. 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплат.

Відповідно до п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Повними, фактично відпрацьованими двома місяцями роботи, що передують звільненню позивача з роботи є вересень та жовтень 2020 року.

Відповідно до довідки, виданої Гатненською сільською радою від 09.02.2021 №60, заробітна плата позивача у вересні 2020 року склала 53 272, 67 грн., у жовтні 2020 року 30 990,00 грн.; кількість фактично відпрацьованих робочих днів у вересня 2020 року 22, у жовтні 2020 року - 21.

Отже, середньоденна заробітна плата позивача складала (53 272,67 + 30 990,00) / (22 + 21) = 84262,67 / 43 = 1959,60 грн.

Таким чином, середній заробіток позивача за час затримки видачі трудової книжки складає 84 262,80 грн. (1959,60 грн. х 43, де 1959,60 грн. середньоденна заробітна плата позивача, 43 кількість робочих днів у період затримки видачі трудової книжки позивачу), який підлягає стягненню з відповідача.

Статтею 9 КАС України закріплено принцип законності, який вимагає, щоб органи державної влади та їх посадові особи діяли тільки на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання цих вимог відповідач як суб`єкт владних повноважень належних і достатніх доказів, які б повністю спростували доводи позивача, не надав.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на вказане з відповідача також підлягає стягненню сума судового збору, сплаченого позивачем у розмірі 908,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частинами 1 та 2 статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною 3 цієї правової норми для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 134 КАС України).

Частинами 1, 7 статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (ч. 9 ст. 139 КАС України)

Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Як слідує з матеріалів справи, на підтвердження розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, у розмірі 8000,00 грн надано:

- договір про надання правничої допомоги (адвокатських послуг) 09/02-21 від 09.02.2021.

У п.6.1 вказаного договору визначено, що вартість правничої допомоги щодо аналізу наданих Клієнтом матеріалів та підготовки проекту позовної заяви для подання її до суду складає 5 000,00 грн.. У разі необхідності здійснення представництва інтересів Клієнта як учасника справи у судовому засіданні, вартість такого представництва складає 1500,00 грн. за представництво у одному судовому засіданні (п.6.2 Договору).

- копія рахунку №09/02 від 09.02.2021 року на суму 5 000,00 грн., .

- копія квитанції про оплату правничої допомоги №0.0.2009066880.1 від 10.02.2021 року у розмірі 5000,00 грн.,

- копія квитанції про оплату правничої допомоги №0.0.2076888059.1 від 05.04.2021 року на суму 1500,00 грн. та .

- копія квитанції про оплату правничої допомоги №0.0.2131239699.1 від 19.05.2021 року на суму 1500,00 грн..

Враховуючи складність справи (розгляд справи №320/1901/21 здійснювався в порядку спрощеного провадження без виклику сторін, оскільки спір з огляду на предмет доказування та ціну позову є незначної складності); обсяг наданих адвокатом послуг; ціну позову; значення справи для позивача у порівнянні з розміром судових витрат, які позивач просить стягнути з відповідача (8000, 00 грн), суд, виходячи з критерію реальності адвокатських послуг та розумності їх розміру, та за конкретних обставин справи вважає, що справедливою та реальною сумою, яка підлягає компенсації позивачу на професійну правничу допомогу, є 3000,00 грн.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 241-246, 250, 252, 255, 256, 293, 295 297, 371, Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати незаконною бездіяльність Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області, що виявилася у затримці видачі гр. ОСОБА_1 трудової книжки.

Стягнути з Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області на користь гр. ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки при звільненні у розмірі 84 262 (вісімдесят чотири тисячі двісті шістдесят дві) грн 80 коп.

Стягнути з Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області за рахунок бюджетних асигнувань на користь гр. ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн 00 коп та витрати на правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) грн 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лапій С.М.