Постанова

від 14.09.2023 по справі 520/25605/21

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2023 р.Справа № 520/25605/21Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Бартош Н.С. , Присяжнюк О.В. ,

за участю секретаря судового засідання Шаповал В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.04.2023, повний текст складено 18.04.2023 та на додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.05.2023 року, повний текст складено 16.05.2023, головуючий суддя І інстанції: Старосєльцева О.В., м. Харків по справі № 520/25605/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Профіпласт"

до Головного управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Профіпласт" звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України. В якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 28.07.2021 №00151420706.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2023 позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 28.07.2021 року №00151420706. Стягнуто з Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Профіпласт" судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 22,700 грн. 00 коп.

Додатковим рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16 травня 2023 р стягнуто з Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Профіпласт" частину витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15000 грн. 00 коп. Заяву в решті вимог - залишено без задоволення.

Головне управління ДПС у Харківській області, не погодившись з рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.04.2023 та додатковим рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.05.2023, подало апеляційну скаргу, вважає зазначені рішення суду такими, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, з викладенням в ньому висновків, які не відповідають обставинам справи. Вказує , що судом не враховано, що КМУ не погодився з вказаними рішеннями та звернувся до Верховного суду…, а разом зі скаргою подав клопотання щодо зупинення виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 січня 2020 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 5 липня 2022 р. Мотивуючи вказане клопотання Кабінет Міністрів України зазначив, що на даний час відсутня можливість здійснювати контролюючим органом перевірок щодо додержання суб`єктами господарювання норм податкового законодавства. Як стверджує Кабінет Міністрів України несплата податків суб`єктами господарювання за відсутності законодавчої можливості контролюючого органу реагувати на порушення унеможливлює надходження до державного бюджету, як наслідок, Держава не може належним чином забезпечувати видатки на нагальні потреби. Отже виконання цих рішень до закінчення касаційного перегляду призведе до значних втрат з Державного бюджету України. Так, розглядаючи вказане клопотання 23 грудня 2022 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 640/18314/21, адміністративне провадження №К/990/20784/22 (ЄДРСРУ № 108059187) з моменту підписання ухвали (23.12.22 р.) зупинив дію рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 січня 2022 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2022 року у справі № 640/18314/21 до закінчення їх перегляду у касаційному порядку. Отже, до моменту закінчення касаційного перегляду справи № 640/18314/21 постанова Кабінету Міністрів України від 03 лютого 2021 року № 89 «Про скорочення строку дії обмеження в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірок», якою дозволено в період дії мораторію (COVID-19) проведення перевірок юридичних осіб є діючою та наділяє податковий орган правом проведення перевірок визначених у Постанові. Щодо усталеної практики Верховного Суду на яку посилається суд у оскаржуваному рішенні, необхідно зазначити наступне: «Приписами частини 5 статті 242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду. На думку деяких суддів, під дієсловом "враховує" треба розуміти ознайомлення з висновком та його осмисленням. Суд вправі не погодитись з висновком Верховного Суду, обґрунтувавши незгоду, якщо останній не аналізував норми права, які враховувались ним у даній справі під час системного аналізу (зазначена думка викладена в судових рішеннях, зареєстрованих у ЄДРСР за номерами 72406625, 73872723, 73476501, 74876249, 72406677 тощо). Крім того, перевірка проведена за згодою позивача, яким здійснено допуск до перевірки без жодних зауважень та перешкод, а одже допускаючи посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки, платник втрачає право на оскарження наказу про її проведення. Така позиція була сформована ВСУ (постанова від 24.12.2010 р. у справі № 21- 25а10). І такої ж думки дотримується ВС/КАС, про що свідчить найсвіжіша судова практика: зокрема, постанови від 20.02.2018 р. у справі № 826/1205/16 та від 17.04.2018 р. у справі № 826/12612/17. Отже, не скориставшись власним правом відмови в допуску, платники втрачають можливість надалі ставити під сумнів законність факту проведення перевірки. Вказує , що встановлені перевіркою порушення ТОВ «ПРОФІПЛАСТ» п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України призвели до завищення податкового кредиту на загальну суму 1 919 488 гривень, що призвело до заниження податку на додану вартість у січні 2020 року у сумі 139 350 гривень, у липні 2020 року у сумі 416 761 гривень, у серпні 2020 року у сумі 166 721 гривень, у вересні 2020 року у сумі 250 945 гривень, у жовтні 2020 року у сумі 741 994 гривень, у листопаді 2020 року у сумі 203 717 гривень. підтверджені матеріалами справи. Стосовно правничої допомоги вказує, що позивач просить відшкодувати витрати на правничу допомогу із значним завищенням розмірів. У той самий час, до заяви додано акт здачі робіт, опис ( який не є детальним) та платіжне доручення. Між тим, позивачем не надано розрахунків (калькуляції) вартості правової допомоги, обґрунтування щодо складності справи та виконаними адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), звіті про виконану роботу, розрахунку із конкретизацією кожної вчиненої процесуальної дії, будь-яких інших документів, із яких можливо було б установити обсяг наданих послуг та їх вартість. В даному випадку ані заявою ані документами не доведено фактичність та тим паче неминучість розмір у сумі 22 500,00 грн. взагалі не обґрунтований та значно завищений. Вважає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із: складністю справи та виконаними адвокатом робіт (наданих послуг); час витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) взагалі не зазначений; обсягом наданих адвокатом послуг зазначений детальному описі надуманий та безпідставно розширений, час витрачений на участь у судових засіданнях не доведений. У платіжному дорученні на оплату послуг адвоката зазначено оплата за підготовку пояснень по справам, однак не зазначено по якій справі. Враховуючи сукупність доводів викладених вище контролюючий орган стверджує, що заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу не підтверджена належними аргументами є недоведеною з боку позивача, а сума витрат на правничу допомогу значно перебільшена (надумана). Просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.04.2023, скасувати додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.05.2023, прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову та заяви з питань відшкодування судових витрат пов`язаних з правничою допомогою адвоката у повному обсязі.

ТОВ "Профіпласт" подало до суду відзив на апеляційну скаргу , вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими і помилковими , а рішення та додаткове рішення суду обґрунтованими та прийнятими з урахуванням всіх обставин справи, просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги , рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.04.2023 та додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.05.2023 залишити без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні наполягав на задоволенні вимог апеляційної скарги.

Представник позивача підтримав свої заперечення проти задоволенні апеляційної скарги.

Згідно з ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, вислухавши суддюдоповідача, пояснення представників сторін, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення та додаткове рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції , що позивач пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації суб`єктів господарювання, набув правового статусу юридичної особи приватного права, значиться в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань під ідентифікаційним кодом - 39232948, у якості платника податків (у тому числі і ПДВ) перебуває на обліку в установі відповідача.

Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ТОВ "Профіпласт" зареєстровані та здійснюються наступні напрямки господарської діяльності: 22.21 Виробництво плит, листів, труб і профілів із пластмас (основний); 22.22 Виробництво тари з пластмасс; 22.22 Виробництво інших виробів із пластмасс; 46.90 Неспеніалізована оптова торгівля; 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; 38.32 Відновлення відсортованих відходів.

ТОВ "Профіпласт" здійснює переробку вторинної сировини з полімерів (відходів пластику та ін.) та виготовлення продукції - поліетиленової гранули чи готових виробів (пластикові ящики, кришки, стрейч-плівка. і т.п.).

Відповідно до договору оренди від 01.07.2020 №Ар 05-20, укладеного з ТОВ "АСС", ТОВ "Профіпласт" орендує нежитлові приміщення загальною площею 3273,8 кв.м. а саме: нежитлові приміщення, загальною площею 1000 кв.м., що розташовані за адресою: м. Харків, вул. Залютинська, 4.

Зазначене нерухоме майно Товариством використовується у господарській діяльності для виготовлення продукції з пластику шляхом переробки полімерних відходів, зберігання сировини, виготовленої продукції тощо.

Відповідно до договору оренди нерухомого майна № 18-07 від 03.07.2017, укладеного з власником нерухомого майна - ТОВ "АСС-Харківпласт", ТОВ "Профіпласт" орендує нежитлові приміщення, загальною площею 2273,8 кв.м., що розташовані за адресою: м. Харків, вул. Залютинська. 4.

Зазначене нерухоме майно використовується у господарській діяльності як офісні приміщення, складські приміщення іа приміщення для виробництва продукції.

За відомостями оборотно-сальдових відомостей по рахункам 10, 1121 ТОВ "Профіпласт" використовує власні основні засоби на загальну суму 2392973 грн.

Згідно з договором оренди обладнання від 02.01.2015 №2-01/15, укладеним з ТОВ "АСС-Харківпласт", ТОВ "Профіпласт" орендує основні засоби на загальну суму 10223961.22 грн.

Зазначене орендоване обладнання включає в себе як офісне, так і виробниче устаткування.

Згідно з штатним розкладом ТОВ "Профіпласт", на підприємстві працюють працівники, що безпосередньо затіяні у виробництві (оператори виробничої дільниці, уклададьник-пакувадьник. налагоджувальник машин і автоматичних ліній, механік, головний фахівець з електронного устаткування), спеціалісти (комірник, менеджер зі збуту, головний технолог), адміністративно-управлінський персонал (начальник виробництва, директор комерційний, секретар, юрисконсульт, бухгалтер, головний бухгалтер, директор).

За викладеними у позові твердженнями заявника, між ТОВ "Профіпласт" та контрагентами - постачальниками (ТОВ "МОУЛТЕК СПРІНТ" (код за ЄДРПОУ 43217194) та ТОВ "ЛІОН ТРЕЙД ЛТД" (код за ЄДРПОУ 43243025)) були укладені письмові правочини у формі договорів поставки товару. Ці договори відповідають закону за усіма параметрами, зобов`язання сторін були виконані у повному обсязі, розрахунки проведені в повному обсязі, предмети договорів у подальшому було використано позивачем у власній господарській діяльності для виробництва готової продукції.

Так, між ТОВ "Профіпласт" (покупець), в особі директора Гурджі І.О., що діє на підставі Статуту, та ТОВ "МОУЛТЕК СПРІНТ" (постачальник), в особі директора Вигівського С.В., що діє на підставі Статуту, укладено договір поставки №33/01-2020 від 10.01.2020 року (місце укладання договору м. Львів).

Відповідно до умов вказаного договору, постачальник зобов`язується передати у власність гранулу ПЕТ та інші подібні товари (товар), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар і оплатити на умовах договору. Найменування, одиниці виміру та загальна кількість товару визначаються у видаткових накладних.

На виконання умов договору поставки від 10.01.2020 №33/01-2020 ТОВ "МОУЛТЕК СПРІНТ" поставлено ТОВ "Профіпласт" в січні 2020 року гранулу ПЕТ, що підтверджується наступними документами: видаткові накладні від 22.01.2020 №114 на загальну суму 418.200,00 грн., в т.ч. ПДВ у сумі 69.700,00 грн., від 22.01.2020 №115 на загальну суму 417.900,00 грн., в т.ч. ПДВ у сумі 69.650,00 грн.

ТОВ "МОУЛТЕК СПРІНТ" виписано та зареєстровано наступні податкові накладні: від 22.01.2020 №424 на загальну суму 418.200,00 грн., в т.ч. ПДВ у сумі 69.700,00 грн., від 22.01.2020 №425 на загальну суму 417.900,00 грн., в т.ч. ПДВ у сумі 69.650,00 грн.

Перевезення придбаного у ТОВ "МОУЛТЕК СПРІНТ" товару здійснювалось за рахунок ТОВ "Профіпласт" автомобільним перевізником ТОВ "Укрінформтрейд", що підтверджується товарно-транспортною накладною від 22.01.2020 №Р114.

Згідно з вказаною товарно-транспортною накладною, пунктом навантаження зазначено: Київська обл., м. Бровари, вул. Драгоманова, 123, корп. А, пунктом розвантаження зазначено: м. Харків, вул. Залютинська, 4.

Оплату за придбаний товар ТОВ "Профіпласт" проведено в повному обсязі у безготівковій формі, що підтверджується актом звіряння та банківськими виписками за лютий-березень 2020 року.

В бухгалтерському обліку проведені операції відображено записами у оборотно-сальдовій відомості по бухгалтерським рахункам 201, 631.

Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями у розмірі 139.350 грн. включено до податкового кредиту за січень 2020 року, що відповідає даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість та даним декларації з податку на додану вартість за січень 2020 року.

Також, між ТОВ "Профіпласт" (покупець), в особі директора Гурджі І.О., що діє на підставі Статуту, та ТОВ "ЛІОН ТРЕЙД ЛТД" (постачальник), в особі директора Кужелович К.В., що діє на підставі Статуту, укладено договір поставки №2020/3006-2 від 30.06.2020 року (місце укладання договору м. Харків).

На виконання умов договору поставки від 30.06.2020 №2020/3006-2 ТОВ "ЛІОН ТРЕЙД ЛТД" поставлено ТОВ "Профіпласт" стрейч палетний 17мкм/300м та складено наступні документи.

Липень 2020 року:

- податкові накладні 20.07.2020 №1756 на суму 250.105,80 грн., від 21.07.2020 №1757 на суму 250.007,10 грн., від 22.07.2020 №1758 на суму 250.007,10 грн., №1989 на суму 250.105,80 грн., від 23.07.2020 №1759 на суму 250.007,10 грн., №1990 на суму 250.007,10 грн., від 24.07.2020 №1991 на суму 250.105,80 грн., №1760 на суму 250.007,10 грн., від 27.07.2020 №1992 на суму 250.105,80 грн., №1761 на суму 250.105,80 грн., від 28.07.2020 №1993 на суму 250.007,10 грн., від 29.07.2020 №1994 на суму 250.105,80 грн., від 30.07.2020 №1995 на суму 250.105,80 грн., від 31.07.2020 №1996 на суму 250.105,80 грн.;

- видаткові накладні від 20.07.2020 №261/2007-35, від 21.07.2020 №261/2107-20, від 22.07.2020 №261/2207-44, №261/2007-15, від 23.07.2020 №261/2307-1, №261/2007-14, від 24.07.2020 №261/2407-4, №261/2007-6, від 27.07.2020 №261/2707-6, №261/2007-4, від 28.07.2020 №261/2807-2, від 29.07.2020 №261/2907-5, від 30.07.2020 №261/3007-3, від 31.07.2020 №261/3107-1;

Вересень 2020 року:

- податкові накладні від 25.09.2020 №2903 на суму 246.059,10 грн., №2902 на суму 249.513,60 грн., №2898 на суму 242.802,00 грн., №2900 на суму 248.625,30 грн., №2896 на суму 249513,60 грн., №2905 на суму 31.386,60 грн., №2901 на суму 249.020,10 грн., №2897 на суму 241.716,30 грн., №2899 на суму 247.539,60 грн., №2895 на суму 248.724,00 грн., №2904 на суму 245.170,80 грн.;

- видаткові накладні від 25.09.2020 №2612509-29, №261/2509-30, №261/2509-31, №261/2509-32, №261/2509-33, №261/2509-34, №261/2509-35, №261/2509-36, №261/2509-37, №261/2509-38, №261/2509-39;

Жовтень 2020 року:

- податкові накладні від 07.10.2020 №836 на суму 195.426,00 грн., №835 на суму 197.794,80 грн., №838 на суму 211.908,90 грн., №837 на суму 195.919,50 грн., №834 на суму 199.275,30 грн., від 08.10.2020 №1254 на суму 242.209,80 грн., №1255 на суму 246.750,00 грн., №1253 на суму 242.407,20 грн., №1256 на суму 240.433,20 грн., №1259 на суму 243.196,80 грн., №1260 на суму 88.533,90 грн., №1258 на суму 249.513,60 грн., №1257 на суму 247.243,50 грн., від 09.10.2020 №1542 на суму 145.977,30 грн., №1541 на суму 154.070,70 грн., від 12.10.2020 №1615 на суму 200.064,90 грн., №1616 на суму 199.966,20 грн., №1617 на суму 200.064,90 грн., від 28.10.2020 №3459 на суму 241.321,50 грн., №3460 на суму 248.822,70 грн., №3463 на суму 58.923,90 грн., №3462 на суму 242.111,10 грн., №3461 на суму 246.848,70 грн.;

- видаткові накладні від 07.10.2020 №261/0710-38, №261/0710-39, №261/0710-40, №261/0710-41, №261/0710-42, від 08.10.2020 №261/0810-48, №261/0810-49, №261/0810-50, №261/0810-51, №261/0810-52, №261/0810-53, №261/0810-54, №261/0810-55, від 09.10.2020 №261/0910-43, №261/0910-42, від 12.10.2020 №261/1210-8, №261/1210-9, №261/1210-10, від 28.10.2020 №261/2810-43, №261/2810-44, №261/2810-45, №261/2810-46, №261/2810-47.

Перевезення придбаного у ТОВ "ЛІОН ТРЕЙД ЛТД" товару здійснювалось за рахунок ТОВ "Профіпласт" автомобільним перевізником ТОВ "Укрінформтрейд", що підтверджується товарно-транспортними накладними від 20.07.2020 №я00000031669, від 21.07.2020 №я00000031670, від 22.07.2020 №я00000031671, №я00000031672, від 23.07.2020 №я00000031674, № я00000031673. від 24.07.2020 №я00000031676, №я00000031675, від 27.07.2020 №я00000031677, №я00000031678, від 28.07.2020 №я00000031679. від 29.07.2020 №я00000031680, від 30.07.2020 №я00000031681, від 31.07.2020 №я00000031682; від 25.09.2020 №я00000033728, №я00000033729, №я00000033730, №я00000033731, №я00000033732, №я00000033733, №я00000033734, №я00000033735, №я00000033736, №я00000033737, №я00000033738; від 07.10.2020 №я00000035477, №я00000035478, №я00000035479, №я00000035480, №я00000035476, від 08.10.2020 №я00000035481, №я00000035482, №я00000035483, №я00000035484, №я00000035485, №я00000035486, №я00000035487, №я00000035488, від 09.10.2020 №я00000035489, №я00000035490, від 12.10.2020 №я00000035491, №я00000035492, №я00000035493, від 28.10.2020 №я00000035494, №я00000035495, №я00000035496, №я00000035497, №я00000035498.

Згідно з вказаними товарно-транспортними накладними, пунктом навантаження зазначено: м. Харків, вул. Гвардійців Широнінців. 15/46, пунктом розвантаження зазначено: м. Харків, вул. Залютинська, 4.

Оплату за придбаний товар ТОВ "Профіпласт" проведено в повному обсязі у безготівковій формі, що підтверджується актом звіряння та банківськими виписками за серпень-листопад 2020 року.

В бухгалтерському обліку проведені операції відображено записами у оборотно-сальдовій відомості по бухгалтерським рахункам 201, 631.

Перелічені податкові накладні зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, реєстрація яких відповідачем не заперечується.

Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями у загальному розмірі 779.976,80 грн. включено до податкового кредиту за жовтень-листопад 2020 року, що відповідає даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість та даним декларації з податку на додану вартість за жовтень 2020 року у сумі 576.259,95 грн., за листопад 2020 року у сумі 203.716,80 грн.

За власним твердженням заявника, викладеним в позовній заяві, придбаний товар у вказаних контрагентів використано в господарській діяльності ТОВ "Профіпласт" для виробництва готової продукції, а саме, кришок, флаконів, контейнерів, ящиків, дробльонки. регрануляту. гранул поліетиленових, стрейч-плівки. поліетилену та інше відповідно до калькуляції собівартості продукції.

За наявним в матеріалах справи оборотно-сальдовими відомостями, наявність та рух вищенаведеної сировини та основних матеріалів, які увійшли до складу продукції (товару), що виготовлялися для подальшої реалізації контрагентам відображені у бухгалтерському обліку ТОВ "Профіпласт" на субрахунку 201 "Сировина й матеріали"; витрати на виробництво продукції (товару) обліковані і узагальнені на рахунку 23 "Виробництво"; інформація про наявність та рух готової продукції (товару) узагальнено на рахунку 26 "Готова продукція"; перелік контрагентів, яким реалізовано готову продукцію, відображено на рахунку 361.

09.06.2021р. контролюючим органом у зв`язку з ненаданням Товариством пояснень та їх документального підтвердження на його обов`язкові письмові запити було видано наказ №4244-п з приводу призначення документальної позапланової виїзної перевірки заявника з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість щодо господарських взаємовідносин з контрагентами-постачальниками з ТОВ "ЛІОН ТРЕЙД ЛТД" (код за ЄДРПОУ 43243025) за липень 2020 року, що містяться у податкових деклараціях з ПДВ за звітний період декларування ПДВ липень 2020 року, серпень 2020 року, з ТОВ "МОУЛТЕК СПРІНТ" (код за ЄДРПОУ 43217194) за січень 2020 року, що містяться у податкових деклараціях з ПДВ за звітний період декларування ПДВ січень 2020 року, з ТОВ "ЛІОН ТРЕЙД ЛТД" (код за ЄДРПОУ 43243025) за вересень 2020 року, що містяться у податкових деклараціях з ПДВ за звітний період декларування ПДВ вересень 2020 року, жовтень 2020 року, з ТОВ "ЛІОН ТРЕЙД ЛТД" (код за ЄДРПОУ 43243025) за жовтень 2020 року, що містяться у податкових деклараціях з ПДВ за звітний період декларування ПДВ жовтень 2020 року, листопад 2020 року, а також даних щодо подальшої реалізації та/або використання у власній господарській діяльності придбаних товарів (робіт, послуг).

У період з 10.06.2021 по 16.06.2021 Головним управлінням ДПС у Харківській області відповідно до наказу від 09.06.2021 №4244-П була проведена позапланова виїзна перевірка ТОВ "Профіпласт" з питань дотримання вимог податкового законодавства України щодо господарських взаємовідносин з ТОВ "ЛІОН ТРЕЙД ЛТД" (код за ЄДРПОУ 43243025) за вересень 2020 року, жовтень 2020 року, липень 2020 року, з ТОВ "МОУЛТЕК СПРІНТ" (код за ЄДРПОУ 43217194) за січень 2020 року та подальшої реатізації.

Результати проведеної перевірки були оформлені контролюючим у спосіб складання акту №10960/20-40-07-06-10/39232948 від 24.06.2021 (далі за текстом - Акт перевірки).

У тексті Акту перевірки викладені власні судження контролюючого органу про вчинення Товариством податкових правопорушень, а саме: п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту на загальну суму 1.919.488 грн., в тому числі, у січні 2020 року у сумі 139.350 грн., у липні 2020 року у сумі 416.761 грн., у серпні 2020 року у сумі 166.721 грн., у вересні 2020 року у сумі 250.945 грн., у жовтні 2020 року у сумі 741.994 грн., у листопаді 2020 року у сумі 203.717 грн.

Зі змісту Акту перевірки вбачається, що судження контролюючого органу про вчинення Товариством вказаних податкових правопорушень, ґрунтуються на тому, що при дослідженні ланцюга постачання, згідно зареєстрованих податкових накладних у ЄРПН встановлено, що товари, які реалізовано на адресу ТОВ "Профіпласт" ТОВ "МОУЛТЕК СПРІНТ" придбало у ТОВ "Спайс Систем" (код за ЄДРПОУ 43140682), а ТОВ "Спайс Систем", в свою чергу, придбало у ТОВ "Партнер Імпульс" (код за ЄДРПОУ 42854456), яке даний товар - гранула ПЕТ не придбавало. При цьому, придбання ТМЦ по всьому ланцюгу постачання відповідно до податкових накладних, зареєстрованих у Єдиному реєстрі податкових накладних, здійснювалося в один день та за однаковою ціною. Крім того, ТОВ "МОУЛТЕК СПРІНТ" та ТОВ "Спайс Систем" знаходяться на обліку в ГУ ДПС у Львівській області, а ТОВ "Партнер Імпульс" - на обліку в ГУ ДПС У Харківській області, що вказує на нереальність оформлення господарської операції у часі. Також, контролюючий орган посилається на те, що відповідно до баз даних А1С "Податковий Блок", звіту про нарахування єдиного внеску за січень 2020 року у автоперевізника ТОВ "Укрінформтрейд" не лічаться водії ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , що вказує на неможливість перевезення товару. Доходи вказаним особам не виплачувались. В результаті проведеного аналізу фінансово-господарської діяльності платників податків ТОВ "МОУЛТЕК СПРІНТ" та ТОВ "ЛІОН ТРЕЙД ЛТД" вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов`язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру, тому наведені обставини свідчать про відсутність факту реального здійснення господарських операцій з контрагентами-покупцями та постачальниками з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків. Також, наявна інформація щодо причетності окремих суб`єктів господарювання ТОВ "ЛІОН ТРЕЙД ЛТД" до протиправної діяльності.

28.07.2021р. з посиланням на Акт перевірки контролюючим органом було видане податкове повідомлення-рішення від 28.07.2021 №00151420706 про збільшення податкового зобов`язання з ПДВ у сумі 2.399.360 грн. (основний платіж - 1.919.488 грн., штрафні санкції - 479.872 грн.).

За результатами розгляду скарги заявника від 23.08.2021р. №23/08 на податкове повідомлення-рішення від 28.07.2021 №00151420706, рішенням Державної податкової служби України від 24.11.2021р. №26638/6/99-00-06-01-03-06 податкове повідомлення-рішення від 28.07.2021 №00151420706 залишено без змін, а скарга - без задоволення.

Не погодившись із відповідністю закону управлінського волевиявлення контролюючого органу з приводу додаткового обчислення грошових зобов`язань з податку на додану вартість за вказаним вище правовим актом індивідуальної дії суб"єкта владних повноважень, заявник ініціював даний спір, стверджуючи про безпідставність обтяження додатковим податковим обов`язком.

Задовольняючи позовні вимоги , суд першої інстанції виходив з того , що будь-яких доказів вчинення заявником податкових правопорушень, окрім акту №10960/20-40-07-06-10/39232948 від 24.06.2021р., складеного на виконання наказу ГУ ДПС у Харківській області від 09.06.2022р. № 4244-п, відповідачем - суб`єктом владних повноважень у ході розгляду справи до суду не подано, то події вчинення заявником відображених в означеному Акті податкових правопорушень слід визнати недоведеними. Також, суд дійшов до переконання про те, що у спірних правовідносинах порушення контролюючим органом процедури призначення документальної податкової перевірки створює нездоланний та непереборний дефект оскарженого управлінського волевиявлення з приводу самостійного визначення грошових зобов`язань платника податків, який є самостійною і достатньою підставою для скасування правового акту індивідуальної дії суб`єкта владних повноважень.

Приймаючи додаткове рішення та присуджуючи до стягнення з Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Профіпласт" частину витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15000 грн. 00 коп.. суд першої інстанції виходив з того , що обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт є неспівмірним з витраченим на них часом, а також категорією складності справи, беручи до уваги правові висновки постанови Верховного Суду від 10.06.2021р. по справі №820/479/18 та від 22.06.2022р. по справі №380/3142/20, враховуючи надані до матеріалів справи документи та заперечення відповідача щодо заяви з питань відшкодування судових витрат, дійшов до переконання, що у даному конкретному випадку справедливим і співмірним відшкодуванням витрат заявника на професійну правничу допомогу буде сума у розмірі 15000,00 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог , виходячи з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 року за № 2755-VI, із змінами і доповненнями, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі також -ПК України), яким, зокрема, встановлено вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп.20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Посадові та службові особи контролюючих органів зобов`язані, зокрема дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій (пп.21.1.1,21.1.4 п. 21.1 ст. 21 ПК України).

Глава8розділуІІ ПК України визначає види перевірок, які можуть бути проведені контролюючими органами, а також порядок та процедуру їх проведення.

Згідно із абз. 1, 2 п.75.1 ст. 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Відповідно до п. 75.1.2 ст. 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Пунктом 78.1 статті 78 ПК України визначено підстави проведення документальної позапланової перевірки.

Відповідно до п. 78.4 ст. 78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків (крім перевірок, передбачених підпунктом 78.1.22 пункту 78.1 цієї статті) надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

При цьому приписи ПК України в цій частині установлюють і певні правила поведінки при здійсненні перевірки як для суб`єкта владних повноважень, так і для платника податків, чітке дотримання яких вимагається за для забезпечення балансу між публічними і приватними інтересами.

Положення ст. 19 Конституції України встановлюють, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 81 ПК України визначає умови та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок.

Разом з тим не допуск посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки є правом, а не обов`язком платника податків, а тому реалізація права на судовий захист своїх прав та інтересів не може перебувати у залежності від використання особою своїх прав на їх позасудовий захист.

Водночас кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ст. 55 Конституції України).

Право на судовий захист відображене і у ч. 1ст. 5 КАС України, відповідно до якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно, у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду, адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб`єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та які закріплені уст. 2 КАС України.

Зважаючи на викладене, колегія суддів зазначає, що для правильного вирішення справи передусім необхідно встановити дотримання контролюючим органом процедури здійснення документальної позапланова виїзна перевірка та оформлення її результатів та чи належить проведення документальної позапланової виїзної перевірки в умовах чинності пункту 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України до тих процедурних порушень, які об`єктивно можуть вплинути на правильність висновків контролюючого органу за наслідками такої перевірки і, відповідно, чи слугують такі порушення самостійною підставою для скасування податкових повідомлень рішень у відповідній частині, прийнятих згідно із такими висновками.

Наведена правова позиція відповідає завданням та основним засадам адміністративного судочинства, закріпленим уст. 2 КАС України.

Судовим розглядом встановлено, що наказ Головного управління ДПС у Харківській області від 09.06.2021 № 4244-п «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Профіпласт" видано на підставі п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п. 41.1 ст. 41, пп. 61.1,61.2 ст. 61, пп. 62.1.3 п. 62.1 ст. 62, пп.75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.1, 78.1.4 п. 78.1 ст. 78, п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу України.

При прийнятті наказу про проведення перевірки ГУ ДПС у Харківській області керувалось нормами постанови №89, якою було скорочено строк дії обмежень, встановлених пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України.

Так, судовою колегією встановлено, що на час прийняття відповідачем вказаного наказу , пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України було установлено мораторій на проведення документальних та фактичних перевірок на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), крім: документальних позапланових перевірок, що проводяться на звернення платника податків; документальних позапланових перевірок з підстав, визначених підпунктами 78.1.7 та 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу; фактичних перевірок в частині порушення вимог законодавства в частині: обліку, ліцензування, виробництва, зберігання, транспортування та обігу пального, спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів; цільового використання пального та спирту етилового платниками податків; обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками; здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального, з підстав, визначених підпунктами 80.2.2, 80.2.3 та 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 цього Кодексу.

Отже законодавець шляхом внесення змін до ПК України запровадив мораторій на проведення документальних та фактичних перевірок (крім чітко визначеного переліку видів перевірок) на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), а також зупинив на цей період проведення документальних та фактичних перевірок, що були розпочаті до 18 березня 2020 року та не були завершеними.

Отже, вимоги пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України пов`язані та прямо відсилають до актів Кабінету Міністрів України, на підставі яких завершується дія карантину з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19).

Постановою Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 9 грудня 2020 року № 1236 установлено з 19 грудня 2020 року до 31 грудня 2021 року на території України карантин.

У спірних правовідносинах контролюючим органом не призначалась документальна позапланова перевірка діяльності позивача на підставі звернення платника податків або на підставі пп. 78.1.7 та пп.78.1.8 п. 78.1 ст. 78 ПК України.

Тобто на призначену відповідачем у даному випадку перевірку не поширюються виключення, встановлені п. 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України.

Таким чином, на момент прийняття податковим органом наказу про проведення перевірки позивача Кабінетом Міністрів України не приймалось рішення про завершення дії карантину з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), а відтак діяв мораторій на проведення документальних позапланових перевірок платників податків, окрім винятків.

Водночас 04 жовтня 2020 року набрав чинності Закон України від 17 вересня 2020 року за № 909-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», пунктом 4 розділу ІІ «Прикінцевих положень» якого встановлено, що у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, надано право Кабінету Міністрів України скорочувати строк дії обмежень, заборон, пільг та гарантій, встановлених відповідними законами України, прийнятими з метою запобігання виникненню і поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, крім випадків, коли зазначене може призвести до обмеження конституційних прав чи свобод особи.

Відповідно до зазначеного пункту 4 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України від 17 вересня 2020 року за № 909-IX «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» Кабінет Міністрів України прийняв Постанову від 03 лютого 2021 року, № 89 «Про скорочення строку дії обмеження в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірок» (даліПостанова КМУ № 89), якою постановив скоротити строк дії обмежень, встановлених пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірок, дозволивши проведення перевірок юридичних осіб, зокрема: документальних перевірок, право на проведення яких надається з дотриманням вимог пункту 77.4 статті 77 Кодексу.

Таким чином виникла колізія між нормами ПК України та Постановою КМУ № 89 в частині можливості здійснювати контрольні заходи шляхом проведення деяких видів перевірок у період з дня набрання чинності такої постанови по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби.

Верховний Суд вже неодноразово вирішував наведену вище колізію. Так, у постанові від 22 лютого 2022 року у справі № 420/12859/21 суд виклав правову позицію, що мораторій на проведення податкових перевірок на період карантину прямо закріплений пунктом 52-2 підрозділу 10розділу XX «Перехідні положення» ПК України (в редакції, на момент винесення спірного наказу) та вказана норма в частині обмежень на проведення планових перевірок, була чинною, її дія не зупинялась. Виходячи зі змісту пункту 2.1 ст. 2 ПК України, зміна приписів Податкового кодексу України здійснюється виключно законами про внесення змін до Кодексу, відповідно зміна строків дії мораторію може бути здійснена виключно шляхом прямого внесення змін до ПК України. Верховний Суд дійшов висновку, що за наявності суперечливих правил і положень щодо дії мораторію на проведення перевірок, які містяться у ПК України і в Постанові Кабінету Міністрів України - застосуванню підлягають положення і правила саме ПК України.

У постанові від 27 квітня 2022 року у справі № 140/1846/21 Верховний Суд також підтримав позицію про неможливість застосування Постанови КМУ № 89 як такої, що змінила строки обмежень на проведення планових перевірок, встановлені пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України. Додатково Верховний Суд звернув увагу, що Постанова КМУ № 89 прийнята не на підставі та не на виконання ПК України та законів з питань митної справи, у зв`язку з чим згідно з пунктом3.1 статті 3 ПК України не може вважатися складовою податкового законодавства і не підлягає застосуванню у питаннях, пов`язаних з оподаткуванням.

Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 22.02.2022 №420/12859/21,постановах від 28.12.2022 у справі № 420/22374/21, від 23.03.2023 у справі № 600/1402/22-а,

Окрім того, колегія суддів зазначає, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києві від 26.01.2022 у справі справа № 640/18314/21, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022, постанову Кабінету Міністрів України «Про скорочення строку дії обмеження в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірки» від 03.02.2021 № 89 визнано протиправною та скасовано.

Таким чином, всупереч встановленого п. 52-2 підрозд. 10 розд. XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України мораторію на проведення перевірок, контролюючим органом призначено та проведено перевірку, за наслідками якої прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Питання щодо впливу таких процедурних порушень на правомірність податкових повідомлень-рішень, прийнятих за результатами проведення відповідної податкової перевірки, також вже неодноразово вирішувалось Верховним Судом. У постановах від 28 грудня 2022 року у справах № 420/22374/21, № 540/5445/21, № 160/14248/21, від 28 жовтня 2022 року у справі № 600/1741/21-а, від 12 жовтня 2022 року у справі № 160/24072/21, від 01 вересня 2022 року у справі № 640/16093/21 Верховний Суд констатував, що проведення перевірки в умовах чинності пункту 52-2 підрозділу 10розділу XX «Перехідні положення» ПК України є протиправним і тягне за собою наслідки у вигляді скасування прийнятих за результатами такої перевірки податкових повідомлень-рішень.

Під час ухвалення постанов від 28 жовтня 2022 року у справі № 600/1741/21-а, від 12 жовтня 2022 року у справі № 160/24072/21 Верховний Суд також враховував висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 08 вересня 2021 року у справі № 816/228/17, і зазначив, що доводи про неправомірність дій контролюючого органу, а саме - невиконання вимог норм ПК України щодо процедури проведення перевірки, можуть бути підставою для висновку про відсутність правових наслідків такої та визнання протиправними рішень прийнятих за її наслідками.

Аналогічна правова позиція була викладена в постанові Верховного Суду від 23 лютого 2023 року у справі № 160/20112/21.

Отже позиція Верховного Суду щодо наслідків неправомірного проведення документальних перевірок на підставі підпункту 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України вже є сформованою та усталеною.

За таких обставин, зважаючи на приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, за якою при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, колегія суддів ураховує сформовану та усталену позицію Верховного Суду, зокрема, висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 816/228/17 з питання проведення перевірки в умовах чинності пункту 52-2 підрозділу 10розділу XX «Перехідні положення» ПК України, яким установлено мораторій на проведення документальних та фактичних перевірок на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину.

Надаючи правову оцінку зазначеним обставинам, колегія суддів зважає на висновок Великої Палати Верховного Суду, яка неодноразово звертала увагу судів, що відповідно до принципу jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц.

Цей принцип означає, що суд може самостійно, безвідносно до посилань сторін, обирати і застосовувати норми права до фактичних обставин спору. Саме таке тлумачення принципу «jura novit curia» («суд знає закони») наведено у постанові Верховного Суду від 10.01.2023 у справі № 600/2019/21-а.

Так, діючи в межах позовних вимог, з огляду на завдання суду та унормовані ч. 3 ст. 2 КАС України принципи адміністративного судочинства, зокрема, принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі, суд встановлює правову природу правовідносин сторін на підставі належно доведених сторонами обставин, в результаті чого визначає норму права, що підлягає застосуванню. Такі повноваження суду носять імперативний характер, що означає обов`язок суду надати правову кваліфікацію відносинам та визначити релевантну норму.

На переконання судової колегії, є необхідним урахування у цій справі висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання апеляційної скарги.

Таким чином, з урахуванням указаних положень чинного податкового законодавства, а також правових висновків Верховного Суду, проведення перевірки в умовах чинності пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України є протиправним, дії контролюючого органу щодо невиконання вимог норм ПК України стосовно процедури проведення перевірки та її призначення, є підставою для висновку про відсутність правових наслідків такої перевірки та визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень, прийнятих за результатами перевірки.

Аналогічна правова позиція була викладена в постанові Верховного Суду від 28 липня 2023 року у справі № 580/3888/22.

Підсумовуючи наведене, оскільки встановлений у пункті 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України мораторій на проведення позапланових виїзних перевірок імперативно забороняє контролюючому органу її проводити, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправним та скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з огляду на допущені контролюючим органом процедурні порушення.

Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 23.02.2023 у справі №160/20112/21, від 24.05.2023 у справі № 420/10433/22.

Продовжуючи перегляд адміністративної справи в апеляційному порядку та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги стосовно суті встановлених ГУ ДПС у Харківській області порушень податкового законодавства України позивачем, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до п. 14.1.156 статті 14 Податкового кодексу України податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Розділ V Податкового кодексу України визначає платників податку на додану вартість, об`єкт оподаткування, дату виникнення податкових зобов`язань, порядок визначення бази оподаткування, розміри ставок податку, порядок визначення суми податку та строки проведення розрахунків тощо.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг відповідно до приписів п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно із п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів). При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни).

Відповідно доп. 198.1 ст. 198Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно зп. 198.2 ст. 198Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно зпунктами 198.3,198.6статті 198Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Стаття 200 Податкового кодексу України регламентує порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.

Відповідно до п. 200.1 цієї статті сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з п. 200.2 вказаної статті при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п. 200.3).

Відповідно до п. 201.1 ст. 200 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно з п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Контролюючі органи за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. Водночас платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов`язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

За приписами ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Згідно із статтею 1 Закону України від 16.07.99 за N 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондується з нормами Податкового кодексу України.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ визначається як документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктом 2.1 та 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року за № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704 (далі - Положення) первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у грошовому та за можливості у натуральних вимірниках), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Виходячи з викладеного, податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображатимуть реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування податкового кредиту з податку на додану вартість обов`язковому з`ясуванню підлягають обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції; встановлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; встановлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Водночас дослідженню підлягають всі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. В обов`язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій створює наслідки для податкового обліку платника податків.

Проте для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Така позиція узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 02.04.2019 у справі № 826/14331/13-а, від 10.04.2020 у справі № 823/1389/16, від 17 січня 2023 року у справі № 160/5341/20.

Як встановлено вище господарські операції між ТОВ "Профіпласт" та ТОВ "МОУЛТЕК СПРІНТ", ТОВ "ЛІОН ТРЕЙД ЛТД", здійснені на підставі договорів №33/01-2020 від 10.01.2020р. та №2020/3006-2 від 30.06.2020р. відповідно, договірні зобов`язання сторін були виконані у повному обсязі.

Здійснення спірних господарських операцій підтверджується також реальною зміною майнового стану учасників господарських зобов`язань. Реальність отримання доходу від наслідків виконання вищевказаної угоди вбачається у русі активів, змінах у зобов`язаннях, про що свідчать господарські операції, відображені на відповідних рахунках бухгалтерського обліку та підтверджені наданими до пояснення копіями первинних документів (зокрема платіжними дорученнями, що підтверджують рух грошових коштів).

Матеріалами справи також підтверджено, що ТОВ "Профіпласт" зверталось з листом до ТОВ "МОУЛТЕК СПРІНТ" (від 06.05.2021р. №06/05-21-4) та ТОВ "ЛІОН ТРЕЙД ЛТД" (від 06.05.2021р. №06/05-21-5) з проханням надати інформацію щодо можливості здійснення господарської діяльності та надати інформацію щодо придбання товару, який в подальшому реалізовано ТОВ "Профіпласт", у відповідь на які заявником отримано листи від 12.05.2021р. № 1205 та від 11.05.2021р. № 8/5-21 щодо наявності у контрагентів-постачальників трудових ресурсів, складських приміщень та джерела походження відвантаженого товару.

Доводівпро те, що надані до перевірки первинні документи оформлені з порушеннями, контролюючим органом не наведено.

Обставини наявності у згаданих в тексті Акту контрагентів позивача-постачальників статусу платника ПДВ і реєстрації виписаних такими контрагентами податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних визнаються учасниками справи.

Водночас, у тексті Акту перевірки контролюючий орган не спростовує обставин реальності фізичного існування товару, але із посиланням на проведений аналіз фінансово-господарської діяльності платників податків ТОВ "МОУЛТЕК СПРІНТ" та ТОВ "ЛІОН ТРЕЙД ЛТД" стверджує про суто документальне оформлення господарських операцій при їх фактичному невиконанні.

При цьому , контролюючим органом не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не надано достатніх доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Стосовно посилання на узагальнену податкову інформацію за звітні періоди декларування ПДВ стосовно контрагента - ТОВ "ЛІОН ТРЕЙД ЛТД", складену фахівцями ГУ ДПС у Харківській області, колегія суддів зазначає наступне.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частин шостої, сьомої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, вирок щодо посадової особи контрагента, а також ухвала про звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача. Такі вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правомірності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв`язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.

Так, у спірних правовідносинах жодних вироків суду в кримінальному провадженні від 28.05.2020 №42020101040000067 стосовно посадових осіб ТОВ "ЛІОН ТРЕЙД ЛТД", відповідачем не надано.

Наданий відповідачем до матеріалів справи вирок Печерського районного суду міста Києва по справі №757/24575/21 від 30.11.2022р. з Єдиного реєстру судових рішень суд не приймає в якості доказу скоєння заявником податкових правопорушень, викладених у висновках акту №10960/20-40-07-06-10/39232948 від 24.06.2021р., оскільки вказаний вирок суду стосується іншого кримінального провадження №62021000000000307 не зазначеного в Акті перевірки та не стосується посадових осіб ТОВ "ЛІОН ТРЕЙД ЛТД" та кримінального провадження від 28.05.2020 №42020101040000067, зазначеного в Акті перевірки.

Окрім того, в Акті перевірки взагалі відсутня будь-яка інформація щодо наявності кримінальних проваджень стосовно ТОВ "МОУЛТЕК СПРІНТ".

Відтак, за даним епізодом подію вчинення заявником податкового правопорушення (завищення суми податкового кредиту та заниження грошового зобов`язання з ПДВ) слід визнати недоведеною контролюючим органом за правилом ч.2 ст.2, ч.2 ст.77 КАС України.

Відповідач не довів, що контрагенти позивача не мали фактичної мети здійснювати свою фінансово-господарську діяльність, доказів в підтвердження установлення в межах вказаного кримінального провадження нереальності зазначених вище господарських операцій, фіктивності контрагентів, обізнаності позивача, тощо. Не надано доказів і в підтвердження правових наслідків дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, в питанні, чи мали місце протиправні дії (бездіяльність) позивача та чи вчинені вони позивачем.

Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного суду від 22 серпня 2023 року у справі № 825/323/17.

Доказів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо неправомірної поведінки контрагентів та злагодженості дій між ними контролюючим органом, усупереч вимогам КАС України, суду надано не було.

Також, колегія суддів зазначає, що будь-яке автоматизоване співставлення, чи дані отримані з автоматизованих систем контролюючого органу не є належними доказами в розумінні процесуального закону, оскільки, автоматизоване співставлення, зокрема задекларованих податкових зобов`язань та податкового кредиту, не віднесено до засобів перевірки правильності та повноти визначення таких податкових зобов`язань.

Податкова інформація носить виключно інформативний характер, а тому посилання контролюючого органу на таку інформацію, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставними та не є допустимим і достовірним доказом у розумінні процесуального закону. Така інформація сама собою не доводить та не може свідчити про наявність податкових правопорушень, на які посилається відповідач.

Наведені висновки узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду, зробленими в постанові від 07.07.2022 року в справі №160/3364/19.

В той же час, порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів у ланцюгу постачання за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 30.05.2019 року по справі №820/1009/17, від 03.04.2020 року по справі №160/4200/19, від 10.04.2020 року по справі №440/1082/19, від 16.04.2020 року по справі №805/5017/15-а.

Не подано ГУ ДПС у Харківській області і належних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення господарської операції за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

На момент здійснення спірної господарської операції позивач та його контрагент були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, установчі документи недійсними в судовому поряду не визнавались, відповідних доказів до матеріалів справи податковим органом не надано.

Враховуючи вказане випливає, щовисновки актаперевірки щодо порушення позивачем п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України не підтверджені відповідними доказами.

За таких обставин, колегія суддів приходить погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та такими, що підлягає скасуванню, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених у постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню саме правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах зазначених вище.

Зважаючи на вказані судові рішення Верховного Суду, суд апеляційної інстанції не виключає можливості того, що після прийняття судом рішення у цій справі, остання правова позиція Верховного Суду буде незмінною.

Стосовно посилання відповідача в апеляційній скарзі на практику Верховного Суду, то колегія суддів зауважує, що в межах спірних правовідносин по даній справі підлягають врахуванню наведені вище судом апеляційної інстанції рішення вказаного суду.

Приймаючи додаткове рішення , суд першої інстанції, беручи до уваги правові висновки постанови Верховного Суду від 10.06.2021р. по справі №820/479/18 та від 22.06.2022р. по справі №380/3142/20, враховуючи надані до матеріалів справи документи та заперечення відповідача щодо заяви з питань відшкодування судових витрат, дійшов до переконання про те, що у даному конкретному випадку справедливим і співмірним відшкодуванням витрат заявника на професійну правничу допомогу буде сума у розмірі 15000,00 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо розподілу судових витрат , виходячи з наступного.

Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до статті 16 КАС України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

За вимогами статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За змістом частин другої - п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити обґрунтованість рівня витрат на правничу допомогу у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

У разі недотримання вимог ч. 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналіз вищенаведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Положення частин першої та другоїстатті 134 КАСУкраїникореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя №R(81)7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у рішенні від 23.01.2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» зазначив, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.

Крім того, у пункті 154 рішення ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Приписами п. 4 ч. 1ст.1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VIПро адвокатуру та адвокатську діяльність(далі - Закон № 5076-VI) передбачено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 Закону № 5076-VIвизначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під часздійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до п. 6, 9 ч. 1ст. 1 Закону № 5076-VIінші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Згідно зіст. 30 Закону № 5076-VIгонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом часу.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Пунктом 3.2рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справіБаришевський проти України, від 10 грудня 2009 року у справіГімайдуліна і інших проти України, від 12 жовтня 2006 року у справіДвойних проти України, від 30 березня 2004 року у справіМеріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Аналізуючи наведені правові норми, колегія суддів зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 300/941/19 та від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19.

Верховний суд у своїй постанові від 01.11.2022 по справі 757/24445/21-ц дійшов висновку, що відсутність доказів оплати вартості наданих адвокатом послуг не може виступати самостійною підставою для відмови у стягненнівитрат на правничудопомогу.

Так, колегія суддів зазначає, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07.05.2020 року у справі № 320/3271/19.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 02.09.2020 року у справі №826/4959/16 вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися у тому числі через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони.

Згідно з ч.ч. 6, 7ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства Україниу разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто законодавець визначив, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами та при наявності зазначеного положення суд розглядає питання співмірності витрат.

В підтвердження понесених витрат позивачем, адвокатом Таран М.М., надано до суду: копію договору про надання правової допомоги від 10.02.2021 №17, копію акту здачі-приймання наданих послуг від 24.04.2023 №1, копію рахунку на оплату від 24.04.2023 №24/04, копію платіжного інструкції від 25.04.2023р. №898, копію договору про залучення співвиконавця до виконання укладеного бюро договору про надання правової допомоги від 10.02.2021 №10-02/2021.

Так, позивачем укладено з Адвокатським бюро «Лариси Коваленко» договір про надання правової допомоги від 10.02.2021 №17 (далі по тексту - Договір), відповідно до якого за дорученнями (замовленнями) Замовника (наданими в порядку, передбаченому цим Договором) Виконавець зобов`язується за оплату надавати Замовнику юридичні та інші послуги, визначені у додатках (дорученнях, замовленнях, Актах здачі-приймання наданих послуг тощо) до цього Договору, оформлених між Сторонами відповідно до його умов.

Відповідно до п. 1.3 Договору юридичні послуги за цим Договором надаються Виконавцем у наступних формах: 1.3.1. Надання Замовнику усних консультацій, рекомендацій, роз`яснень в сфері правознавства з питань, поставлених Замовником; 1.3.2. Надання Замовнику письмових консультацій, рекомендацій, довідок та висновків в сфері правознавства з питань, поставлених Замовником, а також - складення проектів документів правового характеру; 1.3.3. Здійснення правового аналізу документів та юридичних ситуацій, що виникають або можуть виникнути у правовідносинах Замовника з державою, юридичними та фізичними особами, складання процесуальних, правових та інших документів.

Сторонами Договору складено та підписано акт здачі-приймання наданих послуг від 24.04.2023 №1, відповідно до якого в період з 01.12.2021 по 18.04.2023 Адвокатським бюро «Лариси Коваленко» були надані послуги із складання позовної заяви разом із підготовкою документів в кількості 6 годин на суму 9.000,00 грн. (із розрахунку 1 година - 1.500,00 грн.), відповіді на відзив в кількості 1 година на суму 1.500,00 грн. (із розрахунку 1 година - 1.500,00 грн.), письмових пояснень від 03.02.2022р. в кількості 2 годин на суму 3.000,00 грн. (із розрахунку 1 година - 1.500,00 грн.), письмових пояснень від 17.04.2023р. в кількості 2 годин на суму 3.000,00 грн. (із розрахунку 1 година - 1.500,00 грн.), участі у судовому засіданні 18.01.2022р. в кількості 1 година на суму 1.500,00 грн. (із розрахунку 1 година - 1.500,00 грн.), участі у судовому засіданні 16.02.2022р. в кількості 1 година на суму 1.500,00 грн. (із розрахунку 1 година - 1.500,00 грн.), участі у судовому засіданні 17.03.2023р. в кількості 1 година на суму 1.500,00 грн. (із розрахунку 1 година - 1.500,00 грн.), участі у судовому засіданні 18.04.2023р. в кількості 1 година на суму 1.500,00 грн. (із розрахунку 1 година - 1.500,00 грн.). Загалом вартість наданих послуг становить - 22.500,00 грн.

За вищевказані послуги Адвокатським бюро «Лариси Коваленко» позивачу було виставлено рахунок на оплату від 24.04.2023 №24/04 на суму 22.500,00 грн., яку позивач сплатив, що підтверджується платіжною інструкцією від 25.04.2023 №898.

Також, Адвокатським бюро «Лариси Коваленко» та адвокатом Тараном Максимом Миколайовичем укладено договір про залучення співвиконавця до виконання укладеного бюро договору про надання правової допомоги від 10.02.2021 №10-02/2021 відповідно до якого Бюро залучає Адвоката до виконання договору про надання правової допомоги від 10.02.2021 №17, який зобов`язується надавати правову допомогу Клієнту Бюро Товариству з обмеженою відповідальністю «Профіпласт», на виконання Договору від 10.02.2021 №17 та виконувати доручення надані Клієнтом та прийняті Бюро.

Вирішуючи питання щодо співмірності заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанціх вірно вважає , що об`єм тексту позовної заяви є неспівмірним з витраченим на його підготовку часом в кількості 6 годин за актом здачі-приймання наданих послуг від 24.04.2023 №1.

Обсяг наданих послуг за актом здачі-приймання наданих послуг від 24.04.2023 №1 з підготовки відповіді на позов (фактично 1 аркуш) та пояснень від 03.02.2022р. (4 аркушів), від 17.04.2023р. (4 аркушів) є незначним та неспівмірним з витраченим на їх підготовку часом.

Стосовно участі у судових засіданнях, матеріалами справи підтверджено, що судові засідання 18.01.2022р., 16.02.2022р. та 07.03.2023р. проводились менш ніж 1 годину.

Колегія суддів враховує висновки Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду викладені у постанові від 14.11.2019 у справі № 826/15063/18, згідно яких: «…суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу слід виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.

У справі/West Alliance Limited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, колегія суддів зазначає, що заявлені витрати на правову допомогу у розмірі 22500,00 грн не є співмірними із складністю справи та фактично витраченим часом на виконання адвокатом робіт (наданих послуг) за наведеним в акті виконаних робіт переліком.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з думкою суду першої інстанції про те, що документи надані у цій справі вказують на неспівмірність витрат на оплату послуг зі складністю справи, обсягом виконаної роботи, відповідно на необґрунтованість та надмірність заявлених судових витрат на правничу допомогу у розмірі 22500,0 грн, а тому на підставі наведеного у сукупності, враховуючи предмет позову та зміст і характер наданих послуг, з огляду на незначну складність спору, співмірними витратами на послуги адвоката під час розгляду даної справи в суді першої інстанції є 15000,0 грн.

Таким чином, колегія суддів, переглянувши додаткове рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.

Згідно із ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, ст.2 КАС України та ч.4 ст.242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Згідно з приписами ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Інші доводи і заперечення на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованими, прийнятими на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційні скарги без задоволення, а судове рішення без змін.

Колегія суддів не змінює розподіл судових витрат відповідно ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.04.2023 та додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.05.2023 року по справі № 520/25605/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. ПодобайлоСудді(підпис) (підпис) Н.С. Бартош О.В. Присяжнюк Повний текст постанови складено 19.09.2023 року