Постанова

від 13.09.2023 по справі 910/4798/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" вересня 2023 р. Справа№ 910/4798/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Агрикової О.В.

Козир Т.П.

при секретарі судового засідання Линник А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАЛЬ XXI» та апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестохіллс Веста»

на рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2023

у справі № 910/4798/22 (суддя О.М.Ярмак)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАЛЬ XXI»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕНТІНВЕСТ 3000»

за участю третіх осіб:

1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестохіллс Веста»,

2. Публічне акціонерне товариство «Експериментально-механічний завод»,

3. Товариство з обмеженою відповідальністю «Арт-завод Видубичі»,

4. Публічне акціонерне товариство «Український професійний банк»

про визнання правочину недійсним та застосування наслідків недійсності такого правочину,

за участю представників:

позивача: не з`явився;

відповідача: Слуцька Н.С.;

відповідача: Пустовіт О.Ю.;

третьої особи 1: Макєєв Є.Ю.;

третьої особи 2: не з`явився;

третьої особи 3: не з`явився;

третьої особи 4: не з`явився, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «СТАЛЬ XXI» (надалі - ТОВ «СТАЛЬ ХХІ», позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕНТІНВЕСТ 3000» (надалі - ТОВ «РЕНТІНВЕСТ 3000», відповідач) про визнання недійсним з моменту укладення Господарського договору суборенди №39-РІ від 01.04.2018, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «РЕНТІНВЕСТ 3000» та Товариством з обмеженою відповідальністю «СТАЛЬ XXI» та всіх укладених до нього додаткових угод, застосування наслідків недійсності цього правочину шляхом стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕНТІНВЕСТ 3000» грошових коштів, сплачених Товариством з обмеженою відповідальністю «СТАЛЬ XXI» за суборенду нежитлового приміщення у розмірі 89 336,25 грн та в якості компенсації комунальних та експлуатаційних витрат у розмірі 122 021,50 грн, а всього 211 357,75 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Господарський договір суборенди № 39-РІ від 01.04.2018 є недійсним з огляду на його похідний характер від нікчемного договору оренди № 01/15-03 від 15.03.2018, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Експериментально-механічний завод» (надалі - ПАТ «ЕМЗ») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Арт-завод Видубичі» (надалі - ТОВ «Арт-завод Видубичі»), який не створює жодних правових наслідків, окрім пов`язаних з його недійсністю, відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону України «Про іпотеку» та ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.02.2023 у справі №910/4798/22 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду вмотивовано нормами ст. 179 Господарського кодексу України, ст.ст. 15, 16, 204, 215, 216, 627 Цивільного кодексу України, ст. 12 Закону України «Про іпотеку» та ст.ст. 74, 75 ГПК України.

Вирішуючи спір, суд виходив з того, що позивач не є стороною договору оренди № 01/15-03 від 15.03.2018, при цьому останнім не доведено порушення своїх прав при укладенні договору оренди № 01/15-03 від 15.03.2018, відтак правові підстави для встановлення, відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону України «Про іпотеку», факту нікчемності цього договору відсутні. Одночасно судом зауважено, що в момент укладення договору суборенди №39-РІ від 01.04.2018 у Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно була відсутня інформація про перебування предмету суборенди в іпотеці Банку. Державна реєстрація іпотеки проведена 15.10.2020, тобто після укладення договору суборенди від 01.04.2018.

21.04.2023, не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «СТАЛЬ XXI» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В апеляційній скарзі скаржником викладено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, обґрунтоване отриманням оскаржуваного рішення засобами поштового зв`язку 30.03.2023.

В обґрунтування вимог за апеляційною скаргою скаржник посилається на недослідження судом усіх доказів, наявних у матеріалах справи, а саме, Інформаційної довідки, сформованої щодо об`єкта нерухомого майна - Майнового комплексу, який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Будіндустрії, буд. 6 (Додаток №6 до Позовної заяви). Інформаційна довідка містить запис про те, що 25.12.2007 була проведена реєстрація іпотеки майнового комплексу. Запис про припинення іпотеки було внесено 15.05.2018 о 14:26, відповідно, на момент укладення договору суборенди 01.04.2018 обтяження не тільки існувало, а й було зареєстровано у встановленому чинним на той момент законодавством.

Судом першої інстанції також не було досліджено Додатку №9 до позову, а саме, відповіді ТОВ «Інвестохіллс Веста», до якої додано Витяг з Державного реєстру іпотек від 15.03.2011 за №30632389, який також підтверджує здійснення 25.12.2007 о 14:32 за №6305997 державної реєстрації іпотеки майнового комплексу, який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Будіндустрії, буд. 6, іпотеко держателем якого у цей період був Банк - ПАТ «УПБ».

Суд також проігнорував обставини, встановлені у судовому рішенні у справі №910/14751/17, в якому додатково підтверджується факт перебування майнового комплексу за адресою: м. Київ, вул. Будіндустрії, буд.6 в іпотеці. Висновки, зроблені судами під час розгляду справи №910/3334/21, зокрема, щодо реєстрації обтяження лише у 2020 році, ґрунтуються зовсім на інших доказах, аніж на тих, які долучено позивачем до позовної зави.

Водночас, оскільки ПАТ «УПБ» не надавало згоди на передачу майна, що перебувало у нього в іпотеці, в оренду, відповідно, договір оренди майнового комплексу № 01/15-03 від 15.03.2018, є нікчемним. Відповідно, усі подальші договори, укладені в межах дії цього договору, а саме, договір від №3-АРТ від 01.04.2018 та договір суборенди №39-РІ від 01.04.2018 є недійсними в силу вимог ст.ст. 203, 215 ЦК України, оскільки укладені з порушенням вимог ст.761 ЦК України. Право наймодавця передати спірне майно в суборенду ґрунтується на нікчемному правочині, отже, де-юре, останній не є законним користувачем майна.

Заявник апеляційної скарги також зауважує, що договір оренди №01/15-03 від 15.03.2018 безпосередньо впливає на права та обов`язки ТОВ «СТАЛЬ ХХІ», оскільки на підставі цього правочину позивач та відповідач набули прав та обов`язків за оспорюваним договором суборенди.

Водночас, апелянт наголошує, що метою позову є саме встановлення факту нікчемності договору оренди №01/15-03 від 15.03.2018.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.04.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАЛЬ XXI» передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., ОСОБА_1.

24.04.2023, не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестохіллс Веста» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В апеляційній скарзі скаржником викладено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, обґрунтоване отриманням оскаржуваного рішення засобами поштового зв`язку 03.04.2023.

В обґрунтування вимог за апеляційною скаргою апелянт посилається на недослідження судом обставин справи, що мають значення для вирішення спору по суті. Зокрема, судом не надано належної оцінки тому факту, що у встановленому законом порядку ще у 2007 році було зареєстровано іпотеку спірного нерухомого майна, а тому наявність письмової згоди іпотекодержателя є обов`язковою умовою передання майна в оренду, а також - в суборенду. Відсутність письмової згоди, з огляду на ч.3 ст. 12 Закону України «Про іпотеку», вказує на нікчемність укладеного договору оренди №01/15-03 від 15.03.2018, а також недійсність усіх наступних договорів суборенди.

Відповідно до Протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 24.04.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестохіллс Веста» передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., ОСОБА_1.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/4798/22. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги ТОВ «СТАЛЬ XXI» та апеляційної скарги ТОВ «Інвестохіллс Веста» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2023 у справі № 910/4798/22 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

14.06.2023 матеріали справи №910/4798/22 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 15.06.2023 апеляційні скарги ТОВ «СТАЛЬ XXI» та ТОВ «Інвестохіллс Веста» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2023 у справі № 910/4798/22 залишено без руху та надано скаржникам строк для усунення недоліків, допущених останніми при поданні апеляційних скарг.

28.06.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від ТОВ «СТАЛЬ XXI» надійшло клопотання про усунення недоліків апеляційної скарги. Вказане клопотання передане головуючому судді після виходу з відпустки 03.07.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2023 поновлено ТОВ «СТАЛЬ XXI» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2023 у справі № 910/4798/22, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «СТАЛЬ XXI», призначено розгляд апеляційної скарги на 30.08.2023. Учасникам апеляційного провадження встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу до 24.07.2023.

04.07.2023 на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду від ТОВ «Інвестохіллс Веста» надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2023, поновлено ТОВ «Інвестохіллс Веста» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2023 у справі № 910/4798/22, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Інвестохіллс Веста» на вищевказане рішення. Призначено спільний розгляд апеляційних скарг ТОВ «Інвестохіллс Веста» та ТОВ «СТАЛЬ XXI». Учасникам апеляційного провадження встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу ТОВ «ІнвестохіллсВеста» до 04.08.2023.

27.07.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від ТОВ «РЕНТІНВЕСТ 3000» надійшов відзив на апеляційну скаргу ТОВ «СТАЛЬ XXI», у якому відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Відповідач вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про недоведеність наявності порушеного права позивача.

08.08.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від ТОВ «РЕНТІНВЕСТ 3000» надійшов відзив на апеляційну скаргу ТОВ «Інвестохіллс Веста», у якому відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Службовою запискою головуючого судді та розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2023 у зв`язку з рішенням Вищої ради правосуддя від 13.07.2023 №708/0/15-23 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Північного апеляційного господарського суду у відставку, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/4798/22.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.08.2023 та протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 28.08.2023 апеляційні скарги у справі №910/4798/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Козир Т.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2023 апеляційні скарги ТОВ «СТАЛЬ XXI» та ТОВ «Інвестохіллс Веста» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2023 у справі № 910/4798/22, прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Козир Т.П., розгляд справи призначено на 30.08.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.08.2023 розгляд апеляційних скарг відкладено на 13.09.2023.

У судове засідання позивач та треті особи явку своїх уповноважених представників в судове засідання не забезпечили, про місце, дату та час розгляду справи повідомлялись належним чином.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відповідно до частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Водночас, колегія звертає увагу на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності скаржника та третіх осіб, явка яких у судове засідання обов`язковою не визначалась, заслухавши думку учасників справи, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги без їх участі.

В судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги ТОВ «Інвестохіллс Веста» а також вимоги апеляційної скарги позивача у справі, просив скарги задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати, та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представники відповідача заперечили проти вимог апеляційних скарг з огляду на безпідставність та необґрунтованість їх доводів, просили суд відмовити у задоволенні апеляційних скарг, а судове рішення залишити без змін.

13.09.2023 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Обговоривши доводи апеляційних скарг, дослідивши докази, наявні у справі, врахувавши пояснення надані учасниками справи в судових засіданнях, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що апеляційні скарги позивача та третьої особи задоволенню не підлягають, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 15.03.2018 між Публічним акціонерним товариством «Експериментально-механічний завод» (орендодавець, третя особа 2) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Арт-завод Видубичі» (орендар, третя особа 3) укладено договір оренди № 01/15-03, за яким орендодавець передає, а орендар приймає у користування майновий комплекс, загальною площею 28223,10 кв.м., який розташований за адресою: місто Київ, вулиця Будіндустрії, 6.

01.04.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Арт-завод Видубичі» (орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю «РЕНТІНВЕСТ 3000» (суборендар, відповідач) укладено господарський договір суборенди № 3-АРТ, за яким орендар передає, а суборендар приймає у строкове платне користування частину майнового комплексу, який розташований за адресою: місто Київ, вулиця Будіндустрії, 6.

Цього ж дня 01.04.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «РЕНТІНВЕСТ 3000» (орендар, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СТАЛЬ XXI» (суборендар, позивач) укладено господарський договір суборенди № 39-РІ, за яким відповідач передає, а позивач приймає у строкове платне користування:

- виробниче приміщення № 1 площею 1542,20 кв. м;

- відкриті майданчики № 1, 2, 3, 4 площами 25,00 кв.м, 104,41 кв.м, 25,90 кв.м, 25,30 кв.м.

Об`єкти суборенди розташовані за адресою: місто Київ, вулиця Будіндустрії, 6, будівлі літери В3, В4.

За актом приймання-передачі нерухомого майна від 01.04.2018 відповідач передав позивачеві в строкове платне користування:

- виробниче приміщення № 1 площею 1 542,20 кв. м;

- відкриті майданчики № 1, 2, 3, 4 площами 25,00 кв.м, 104,41 кв.м, 25,90 кв.м, 25,30 кв.м.

Згідно актів приймання-передачі (повернення частини) приміщення від 31.10.2018, від 31.08.2020 відповідач повернув позивачеві з оренди частину приміщень площею 117,70 кв.м та 250,80 кв.м.

Згідно пункту 4.1 договору № 39-РІ від 01.04.2018 (у редакції додаткової угоди № 4 від 25.03.2020) договір набуває чинності та вважається укладеним з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками і діє до 30.10.2020, а в частині невиконання фінансових зобов`язань - до повного їх виконання.

Протягом 2 календарних днів з дня закінчення строку суборенди або з моменту припинення дії договору відповідач зобов`язаний повернути позивачеві об`єкт суборенди за актом приймання-передачі (пункт 8.1 договору № 39-РІ від 01.04.2018).

Предметом спору у справі, що переглядається, є вимога ТОВ «СТАЛЬ XXI» про визнання недійсним з моменту укладення Господарського договору суборенди №39-РІ від 01.04.2018, укладеного між ТОВ «РЕНТІНВЕСТ 3000» та ТОВ «СТАЛЬ XXI» та всіх укладених до нього додаткових угод, а також застосування наслідків недійсності цього правочину шляхом стягнення з ТОВ «РЕНТІНВЕСТ 3000» грошових коштів у загальній сумі 211 357,75 грн, які були сплачені позивачем за суборенду нежитлового приміщення у розмірі 89 336,25 грн та за компенсацію комунальних і експлуатаційних витрат у розмірі 122 021,50 грн.

Переглядаючи оскаржуване рішення в апеляційному порядку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог та відмову в позові, у зв`язку з наступним.

Згідно з пунктом 6 статті 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Водночас, завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу положень статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакцій, чинній на момент звернення позивача до суду, є, зокрема, захист гарантованих Конституцією та законами України, прав і законних інтересів юридичних осіб. Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції.

Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відтак підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Колегія суддів також враховує, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами (частина перша, друга та третя статті 202 ЦК України).

Правочин є найбільш розповсюдженим юридичним фактом, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються права та обов`язки в учасників цивільних правовідносин. У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ. Недійсність правочину чи договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати, а не застосовуватися з іншою метою.

Тлумачення статей 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.02.2022 у справі №644/10317/19 (провадження №61-15143св21) зазначено, що відповідно до положень статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) міститься висновок про те, що «недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».

Звертаючись до суду із позовом про визнання недійсним договору суборенди №39-РІ від 01.04.2018, ТОВ «СТАЛЬ XXI» вказує на те, що:

оскільки ПАТ «УПБ» не надавало згоди на передання майна, що перебувало у нього в іпотеці, в оренду, відповідно, договір оренди майнового комплексу № 01/15-03 від 15.03.2018 є нікчемним;

усі подальші договори, укладені в межах дії цього договору, у тому числі, договір суборенди №39-РІ від 01.04.2018 є недійсним в силу вимог ст.ст. 203, 215 ЦК України, оскільки укладений з порушенням вимог ст.761 ЦК України;

право наймодавця передати спірне майно в суборенду ґрунтується на нікчемному правочині, отже, де-юре, останній не є законним користувачем майна.

Тобто, предметом позову є визнання недійсним договору суборенди №39-РІ від 01.04.2018 та застосування наслідків недійсності цього правочину у вигляді стягнення з відповідача частини орендних платежів та коштів, сплачених як компенсація комунальних платежів.

Водночас, ні позовна заява, ні подані докази не містять свідчень про те, яким саме чином оскаржуваний позивачем договір порушує безпосередньо його права. Відсутня будь-яка згадка про реальне майнове чи немайнове право Товариства, яке порушується цим договором. Надаючи оцінку вимогам позовної заяви, нормам матеріального права, якими позивач обґрунтовує ці вимоги, як і доводам апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що позов спрямований на встановлення у рішенні суду факту нікчемності договору оренди від 15.03.2018 № 01/15-03 (на підставі ст. 12 Закону України «Про іпотеку майна»), що можливо виключно під час розгляду спору, ініційованого позивачем на захист порушеного права та у розрізі застосування наслідків недійсності саме нікчемного правочину.

Натомість, у справі, що переглядається, позивач ставить питання про недійсність, а відтак і застосування наслідків недійсності оспорюваного ним договору суборенди №39-РІ від 01.04.2018, а не про застосування наслідків недійсності нікчемного, на його думку, договору оренди майнового комплексу № 01/15-03 від 15.03.2018.

Під час розгляду справи позивачем не конкретизовано, а судом не встановлено у який спосіб порушуються, обмежуються, чи не визнаються права позивача оскаржуваним ним договором суборенди, з огляду на встановлені судом обставини фактичного використання позивачем майна, що є предметом договору суборенди №39-РІ від 01.04.2018, сплати ним частини орендних платежів, а також відшкодування вартості комунальних платежів.

Колегія суддів також враховує, що позивач просить застосувати наслідки недійсності правочину та повернути сплачені ним у якості орендних платежів та за компенсацію комунальних та експлуатаційних витрат кошти лише у певній частині, а не за увесь період користування майном. При цьому, матеріали позову та справи не містять жодного розрахунку та пояснень необхідності застосування наслідків недійсності правочину саме у такій частині.

Одночасно, питання законності нарахування та стягнення з ТОВ «СТАЛЬ XXI» на користь ТОВ «РЕНТІНВЕСТ 3000» орендних платежів та відшкодування вартості комунальних послуг було предметом розгляду у Господарському суді міста Києва у справі 910/3334/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕНТІНВЕСТ 3000» до Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАЛЬ XXI» про стягнення 1 445 707,07 грн за договором суборенди № 39-РІ від 01.04.2018.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.07.2021 у справі №910/3334/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.11.2021 та постановою Верховного Суду від 31.05.2022, позов ТОВ «РЕНТІНВЕСТ 3000» задоволено повністю. Присуджено до стягнення з ТОВ «СТАЛЬ XXI» на користь ТОВ «РЕНТІНВЕСТ 3000» 1 445 707,07 грн основного боргу та 21 685,62 грн судового збору.

Суди усіх інстанцій, з огляду на встановлені під час судового розгляду обставини користування ТОВ «СТАЛЬ XXI» майном, що є предметом договору суборенди №39-РІ від 01.04.2018, дійшли висновку про наявність підстав для стягнення як орендних платежів, так і відшкодування останнім вартості комунальних послуг за увесь строк користування майном.

Питання нікчемності договору оренди №01/15-03 від 15.03.2018, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Експериментально-механічний завод» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Арт-завод Видубичі» також було предметом розгляду спору у справі №910/3334/21, однак, суди усіх інстанцій не знайшли підстав для встановлення факту нікчемності цього договору у судових рішеннях у справі №910/3334/21.

Згідно вимог ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

До того ж, ч.1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини (далі - Конвенція) та практику суду як джерело права. У преамбулі та статті 6 параграфа 1 Конвенції, у рішенні Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також у рішенні Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Оскільки судами під час розгляду справи №910/3334/21 встановлено дійсність договору суборенди №39-РІ від 01.04.2018, користування позивачем майном, що є предметом користування, а також правомірність нарахування відповідачем позивачеві орендних платежів та відшкодування вартості комунальних послуг, наявність підстав для стягнення з позивача на користь відповідача цих сум, у суду під час розгляду справи №910/4798/22 відсутні підстави ставити під сумнів як дійсність договору суборенди, так і правомірність користування відповідачем коштами, сплаченими позивачем в якості орендних платежів та в якості відшкодування вартості спожитих комунальних послуг.

Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог, але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України. Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 01.07.2021 у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (пункт 31)).

У зв`язку із викладеним, а також оскільки позивач знову ставить питання про недійсність договору суборенди №39-РІ від 01.04.2018, з огляду на нікчемність договору оренди №01/15-03 від 15.03.2018 знову ж з посиланням на ч. 3 ст. 12 Закону України «Про іпотеку», тобто обставини, які уже були предметом розгляду справи №910/3334/21, при цьому подаючи інші докази, не вказуючи, які саме майнові права позивача при цьому порушуються, колегія суддів приходить до висновку, що метою позову є не захист майнових інтересів позивача, а встановлення факту нікчемності договору, стороною якого позивач не є, а також ухилення від виконання чинного рішення суду у справі №910/3334/21.

За відсутності встановленого під час розгляду справи права, яке позивач вважає порушеним, у суду відсутні підстави для дослідження будь-яких доказів, у тому числі, Інформаційної довідки, сформованої стосовно об`єкта нерухомого майна - Майнового комплексу, який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Будіндустрії, буд. 6 (Додаток №6 до Позовної заяви). а також Витягу з Державного реєстру іпотек від 15.03.2011 за №30632389.

Колегія суддів також враховує, що задоволення судом позовної вимоги має, з урахуванням вимог правовладдя (верховенства права), дозволити досягнути мети судочинства, зокрема реально відновити суб`єктивне право, яке порушив, оспорює або не визнає відповідач. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, і той, який обрав позивач, можна використати для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких він звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним, зокрема неефективним, і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлену позовну вимогу взагалі не можна використати для захисту права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, таку вимогу не можна розглядати як спосіб захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 331/6927/16-ц (пункт 36), від 22.09.2020 у справі № 127/18934/18).

Задоволення позову у справі, що розглядається,із встановлення судом нікчемності договору оренди №01/15-03 від 15.03.2018, вплине на права та обов`язки сторін договору оренди №01/15-03 від 15.03.2018, договору суборенди від 01.04.2018 № 3-АРТ, тобто відбудеться втручання у права та обов`язки юридичних осіб, що може мати місце виключно з метою захисту законних прав та інтересів позивача.

Колегія суддів також відхиляє можливість застосування до спірних правовідносин правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 10.04.2019 у справі №463/5896/14-ц, на яку посилається позивач у позовній заяві, оскільки спір у справі стосується недотримання Банком та вкладником письмової форми договору банківського вкладу (працівник банку привласнив собі гроші, отримані від клієнта як вклад), з позовом до суду звертався Банк, і позов було спрямовано на захист майнових інтересів Банку.

Колегія суддів також не вбачає підстав для застосування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №910/3127/19, на яку також посилається позивач у позові, оскільки предметом спору у цій справі є стягнення з відповідача на користь позивача 574 560,00 грн, з яких: 302 400,00 грн забезпечувального платежу та 272 160,00 грн орендної плати на підставі ст. 1212 ЦК України, а не у зв`язку із застосуванням наслідків нікчемного правочину. Суди, встановлюючи нікчемність первинного договору оренди у зв`язку з відсутністю згоди іпотекодержателя на передачу майна в оренду, дійшли висновку про наявність підстав для повернення орендодавцем суборендареві коштів, сплачених у якості забезпечувального платежу саме у порядку ст. 1212 ЦК України. Натомість, в частині повернення орендних платежів, суди дійшли висновку, що вимоги позивача про стягнення сплачених позивачем орендних платежів за Договором суборенди за грудень 2018 року у розмірі 272 160,00 грн є безпідставними, оскільки у даному випадку права позивача не були порушені, а крім того, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень статті 1212 ЦК України.

За приписами ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи усі фактичні обставини справи, встановлені місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, а також доводи апеляційних скарг, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційних скаргах, не вбачається.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доказів і доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України», очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду, з огляду на викладене зазначає, що Товариству з обмеженою відповідальністю «СТАЛЬ XXI» та Товариству з обмеженою відповідальністю «Інвестохіллс Веста», як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і за наслідками апеляційного провадження надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у апеляційних скаргах, не спростовують вказаних висновків.

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційних скарг покладаються на заявників.

Керуючись статтями 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАЛЬ XXI» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестохіллс Веста» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2023 у справі № 910/4798/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2023 у справі №910/4798/22 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/4798/22 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 19.09.2023.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.В. Агрикова

Т.П. Козир