Рішення

від 18.09.2023 по справі 908/2311/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 19/18/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.09.2023 Справа № 908/2311/23

м.Запоріжжя Запорізької області

Суддя Господарського суду Запорізької області Давиденко І.В., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Київ - Атом ЛТД (03134, м. Київ, вул. Миру, буд. 3, ідентифікаційний код юридичної особи 41307935)

до відповідача Приватного акціонерного товариства Запорізький електровозоремонтний завод (69095, м. Запоріжжя, вул. Залізнична, буд. 2, ідентифікаційний код юридичної особи 01056273)

про стягнення 290 381,97 грн

без виклику учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява (вх. № 2506/08-07/23 від 14.07.2023) Товариства з обмеженою відповідальністю Київ - Атом ЛТД до Приватного акціонерного товариства Запорізький електровозоремонтний завод про стягнення за Договором поставки № 220208-1 від 08.02.2022 суми основного боргу в розмірі 199 201,20 грн, 7 974 грн - 3 % річних, 53 761,98 грн - інфляційних втрат, 29 444,79 грн - пені.

Позов обґрунтовано тим, що відповідачем порушено свої зобов`язання за Договором поставки № 220208-1 від 08.02.2022 щодо оплати поставленого позивачем товару.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 14.07.2023, здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/2311/23 та визначено до розгляду судді Давиденко І.В.

Оскільки предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача суми в розмірі 290 381,97 грн, вказана сума перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, проте, справа не відноситься до визначеного ч. 4 ст. 247 ГПК України виключного переліку категорій справ, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження. Як вбачається з позовних матеріалів, справа не є складною, а тому така справа визнається судом малозначною.

Ухвалою суду від 19.07.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2311/23; присвоєно справі номер провадження 19/18/23, ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

09.08.2023 до суду від відповідача надійшов письмовий відзив на позовну заяву (вх. № 17084/08-08/23), відповідно до якого останній заперечив проти позову, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог та зазначив, що доказів направлення відповідачу та отримання ним оригіналів рахунків на оплату в порядку п. 4.2 Договору позивач не надав, у зв`язку з чим, на думку відповідача, строк оплати товару не настав. Також відповідач зазначив, що позивачем нарахована сума пені, яка перевищує шестимісячний строк. Крім цього, беручи до уваги воєнний стан, знаходження відповідача у районні ведення бойових дій та факт того, що відповідач є підприємством, яке має стратегічне значення для економіки та безпеки держави просив суд зменшити розмір інфляційних втрат до суми 26 880,99 грн, 3 % річних до суми 3 987,00 грн, пені до суми 5 000,00 грн та відмовити в стягненні суми правничої допомоги.

21.08.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 17950/08-08/23), відповідно до якої останній зазначив, що поданий відповідачем відзив є таким, що побудований на припущеннях та не містить посилань на норми матеріального та процесуального права, які регулюють відносини між сторонами. Заперечив проти задоволення клопотання відповідача про зменшення сум 3 % річних, втрат від інфляції та пені. Позовні вимоги просив задовольнити в повному обсязі.

Відповідно до частин 2 і 3 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Статтею 248 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

За таких обставин, суд визнав наявні в матеріалах справи № 908/2311/23 письмові докази достатніми для всебічного, повного та об`єктивного розгляду спору.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення 20.09.2023.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

08.02.2022 між Приватним акціонерним товариством Запорізький електровозоремонтний завод (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Київ - Атом ЛТД (Постачальник) був укладений Договір поставки № 220208-1 (Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору, Постачальник зобов`язується у 2022 році поставити (передати у власність) Замовникові товари, зазначені у Специфікації (ях) додатку (ах) до цього Договору, а Замовник прийняти і оплатити такі товари на умовах цього Договору.

Сторонами укладено Додаток № 1 до Договору Специфікацію № 1, що є невід`ємною частиною договору та в якій визначено найменування, код товарів, його кількість, ціну без ПДВ та інші характеристики (марка, розмір, стандарти).

Пунктом 5.12 Договору передбачено, що підтвердженням про одержання товару Замовником є видаткова накладна, підписана уповноваженими представниками сторін.

Згідно з п. 5.2 Договору встановлено, що місце та умови поставки товарів: товар постачається за рахунок та транспортом Постачальника на склад Замовника на умовах РDD (згідно ІНКОТЕРМС 2000): Україна, м. Запоріжжя, вул. Залізнична, 2.

Розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються у безготівковій формі (п. 4.1 Договору).

За змістом п. 4.2 Договору, Замовник здійснює оплату поставленого товару (поставленої партії товару) протягом 15 (п`ятнадцяти) календарних днів з дати підписання сторонами видаткової накладної та отримання Замовником оригіналу рахунку на оплату товарів. При цьому Замовник здійснює оплату поставленого товару тільки після реєстрації Постачальником відповідної податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН), а у разі якщо після постачання товару здійснюється будь-яке збільшення суми компенсації його вартості, Замовник здійснює оплату поставленого товару тільки після реєстрації Постачальником відповідного розрахунку коригування до податкової накладної в ЄРПН. У разі, якщо до закінчення строку оплати поставленого товару, який зазначений у першому реченні п. 4.2 цього Договору, Постачальник не здійснив реєстрацію податкової накладної та/або розрахунку корегування до неї в ЄРПН, строк оплати поставленого товару за цим Договором продовжується до дати реєстрації Постачальником податкової накладної та/або розрахунку корегування до неї в ЄРПН. Товар поставлений без письмової заявки замовника, оплаті за цим договором не підлягає.

До рахунка на оплату товарів додаються: видаткова накладна, товарно-транспортна накладна (інші документи щодо транспортування товару) (п.4.3 Договору).

Відповідно до п. 10.1 цей Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2022, але в будь-якому разі - до повного виконання сторонами зобов`язань за цим Договором.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі Договору позивачем відповідачу було поставлено товар на загальну суму 199 201,20 грн, який відповідачем не оплачений, а саме:

- за видатковою накладною № 362 від 09.02.2022 на суму 41 641,20 грн;

- за видатковою накладною № 391 від 14.02.2022 на суму 157 560,00 грн.

На підтвердження вказаних вище обставин, позивачем надано копії зазначених вище видаткових накладних, які містять підписи сторін та їх печатки, копію товарно-транспортної накладної, копії податкових накладних та квитанцій про їх реєстрацію в ЄРПН, копію довіреності № 180 від 08.02.2022 на отримання представником ПАТ Запорізький електровозоремонтний завод від ТОВ Київ - Атом ЛТД цінностей за Договором № 220208-1 від 08.02.2022.

Позивач 19.06.2023 надіслав на адресу відповідача лист-претензію вих. № 185/1 від 15.06.2023 про оплату поставленого товару за Договором. Матеріали справи не містять відповіді відповідача на вказану вище претензію.

Невиконання відповідачем зобов`язання щодо своєчасної оплати отриманого товару стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Підстави виникнення господарських зобов`язань визначені в ст. 174 ГК України. Зокрема, господарські зобов`язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб`єкту або суб`єктом господарювання, придбання або збереження майна суб`єкта або суб`єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 ГК України.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно з приписами ст.ст. 11, 509 ЦК України, підставами виникнення зобов`язання правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.626 ЦК України).

Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно з ч. 1 ст. 691 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно зі ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як встановлено судом вище, позивачем 09.02.2022 та 14.02.2022 було поставлено відповідачу товар за видатковими накладними на загальну суму 199 201,20 грн. Копії видаткових накладних, які містяться в матеріалах справи, підписані представниками сторін без заперечень та зауважень, та скріплені печатками підприємств.

Судом встановлено, що сам факт поставки позивачем та отримання відповідачем товару останнім не заперечувався.

Доказів виконання зобов`язання щодо оплати заявленої до стягнення суми основного боргу за поставлений товар відповідач суду не надав.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача суми 199 201,20 грн - заборгованості за поставлений товар є законною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо заперечень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, що строк оплати за спірними видатковими накладними не настав, у зв`язку з тим, що позивач не надав доказів направлення відповідачу та отримання ним оригіналів рахунків на оплату товару, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74, ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі для своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі статтею 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з п. 4.3 Договору встановлено, що до рахунка на оплату товарів додаються: видаткова накладна, товарно-транспортна накладна (інші документи щодо транспортування товару).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач не заперечує обставин наявності у нього як видаткових накладних, так і товарно-транспортних накладних, які підписані уповноваженим представником відповідача та скріплені відповідними печатками відповідача і, які в силу умов пункту 4.3 Договору, є додатками до рахунку на оплату товару.

За змістом п. 5.5 Договору, право власності на товар, зазначений у специфікації (ях) додатку до цього Договору, переходить до Замовника з моменту підписання сторонами/представниками сторін видаткової накладної. Видаткова накладна є первинним документом.

Пунктом 5.12 Договору сторонами узгоджено, що підтвердженням про одержання товару Замовником є видаткова накладна, підписана уповноваженими представниками сторін.

Як встановлено судом, спірні видаткові накладні містять посилання на Договір поставки № 220208-1 від 08.02.2022, підписані представником Замовника на підставі довіреностей на отримання цінностей. Найменування товару, асортимент та інші характеристики товару, що був поставлений за цими видатковими накладними та прийнятий Замовником без зауважень, визначені у Специфікації № 1 до Договору поставки.

Обов`язок відповідача оплатити вартість поставленого йому позивачем товару виникає в силу закону (статей 655, 692, 712 ЦК України, частини 1 статті 265 ГК України) та не залежить від факту виставлення позивачем (постачальником) рахунку-фактури на оплату вартості здійсненої поставки партії товару.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 02.07.2019 у справі № 918/537/18 про те, що ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою в розумінні статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 ЦК України, а відсутність рахунку-фактури не звільняє покупця від обов`язку з оплати поставленого товару.

Хоча в Договорі й зазначено, що оплата здійснюється в т.ч. після отримання Замовником рахунку на оплату товарів, однак, за змістом статті 692 ЦК України така умова договору не змінює строк виконання грошового зобов`язання, який пов`язується з датою підписання сторонами видаткової накладної, яка є підтвердженням одержання товару Замовником.

Рахунок на оплату є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати грошові кошти в якості оплати за переданий товар, та за своїм призначенням не відповідає ознакам первинного документа, встановленим у статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки рахунком не фіксується господарська операція чи дозвіл на її проведення. При цьому банківські платіжні реквізити сторін наведені у розділі ХІV Договору поставки, а також містяться у самих видаткових накладних, за якими здійснено постачання товарів.

Відповідач отримані партії товару не повернув, жодних претензій не висловив, від поставленого товару не відмовився. Тобто, товар був поставлений Постачальником та прийнятий Замовником без заперечень щодо недоліків за кількістю, якістю та без застережень щодо відсутності необхідних товаросупровідних документів.

З огляду на викладене, відсутність доказів направлення позивачем рахунків на оплату та їх отримання відповідачем, а також письмових заявок Замовника не спростовують факту постачання цього товару саме на умовах Договору та отримання його відповідачем.

Крім того, судом вбачається, що до позовної заяви позивачем надано копії податкових накладних та відповідних квитанцій, що є підтвердженням реєстрації цих накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних на весь поставлений товар.

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що отримання відповідачем товару є підставою виникнення у останнього зобов`язання оплатити отриманий товар, згідно умов чинного законодавства, на підставі оформлених належним чином видаткових накладних.

Таким чином, твердження відповідача, що строк оплати за спірними видатковими накладними не настав, у зв`язку з тим, що позивач не надав доказів направлення відповідачу та отримання ним оригіналів рахунків на оплату товару, спростовується вищевикладеним та матеріалами справи.

Крім того, позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача 29 444,79 грн - пені, 7 974,00 грн - 3 % річних та 53 761,98 грн - інфляційних втрат.

Відповідно до приписів ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню в розмірі 29 444,79 грн за загальний період з 25.02.2022 по 01.07.2023 (по кожній накладній окремо).

Частиною 1 ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Статтею 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» встановлено, що платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Пунктом 7.2.1 Договору встановлено, що Замовник за даним договором несе відповідальність: у разі порушення строків оплати отриманого товару Замовник сплачує Постачальнику пеню в розмірі половини облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожен день прострочки.

Водночас, суд зауважує, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого строку, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України, за який нараховуються штрафні санкції - шість місяців.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 910/4164/17.

Суд зауважує, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

До того ж, нарахування саме господарських штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Із наданого позивачем розрахунку пені слідує, що позивач нараховує пеню на суму заборгованості в розмірі 29 444,79 грн за загальний період з 25.02.2022 по 01.07.2023 (по кожній накладній окремо).

Із матеріалів справи вбачається, що за видатковою накладною № 362 від 09.02.2022 прострочення оплати настало з 25.02.2022, пеня за якою підлягала нарахуванню до 25.08.2022; за видатковою накладною № 391 від 14.02.2022 прострочення оплати настало з 02.03.2022 за якою пеня підлягала нарахуванню до 02.09.2022 року.

Отже, нарахування позивачем пені за загальний період з 26.08.2022 по 01.07.2023 суперечить вказаній нормі закону.

Відтак, суд дійшов висновку, що в задоволенні позовної вимоги про стягнення пені в розмірі 20 716,38 грн слід відмовити. Задоволенню підлягає сума пені в розмірі 8 728,41 грн.

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов`язання, покладаються додаткові юридичні обов`язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача за загальний період з 25.02.2022 по 01.07.2023 (по кожній накладній окремо) 7 974,00 грн 3 % річних та за загальний період з березня 2022 по червень 2023 (по кожній накладній окремо) 53 761,98 грн втрат від інфляції.

Згідно із ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки.

Надані розрахунки 3 % річних, втрат від інфляції перевірені за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» та встановлено, що нараховані суми є вірними, в зв`язку з чим, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача за загальний період з 25.02.2022 по 01.07.2023 (по кожній накладній окремо) 7 974,00 грн 3 % річних та за загальний період з березня 2022 по червень 2023 (по кожній накладній окремо) 53 761,98 грн втрат від інфляції.

Розглянувши клопотання відповідача, викладене у відзиві на позовну заяву, про зменшення розміру інфляційних втрат до суми 26 880,99 грн, 3 % річних до суми 3 987,00 грн, пені до суми 5 000,00 грн, суд відмовив у його задоволенні, з огляду на наступне.

Що стосується клопотання відповідача про зменшення суми пені, відповідач, обґрунтовуючи своє клопотання посилався на місцезнаходження в зоні бойових дій, стратегічне значення підприємства відповідача та воєнний стан в Україні. Вказав, що підприємство відповідача є збитковим та має кредиторську заборгованість. Обґрунтовував своє клопотання ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України та посилався на правовий висновок постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України.

За приписами ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зміст зазначених норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, при цьому повинні враховуватись певні конкретні обставини, які в своїй сукупності утворюють винятковість.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Також слід зазначити, що законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, дане питання вирішується господарським судом згідно із вимогами статті 86 Господарського процесуального кодексу України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, збитковість підприємства, відсутність у боржника необхідних коштів. Незалежно від того, що стало причиною відсутності у боржника необхідної суми грошей (об`єктивні обставини чи суб`єктивна недбалість боржника), це не звільняє його від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язання.

Статтями 7, 13 ГПК України закріплено, що правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Проаналізувавши обставини справи та клопотання відповідача про зменшення пені, суд дійшов до висновку, що відповідачем не доведено належним чином наявність виняткових обставин, поважності причин прострочення та невиконання спірних договірних зобов`язань.

Щодо посилання відповідача на воєнний стан, суд зазначає, що зазначені обставини настали не тільки для відповідача, але й для позивача. Всі суб`єкти підприємницької діяльності, підприємства, установи та організації України знаходяться в рівних умовах та здійснюють свою господарську діяльність в однаковому несприятливому економічному становищі та повинні вживати усіх заходів, необхідних для належного виконання зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До того ж, зменшення пені нівелюватиме саме значення пені як відповідальності за порушення грошового зобов`язання, що має на меті захист прав та інтересів кредитора у зв`язку з порушенням його права на своєчасне (відповідно до строків, передбачених договором) отримання товару або грошових коштів за надані ним послуги.

Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер (висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі № 918/116/19 від 04.02.2020).

Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі статтею 3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

Господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання) тощо.

Враховуючи вищевикладені обставини та норми чинного законодавства України, баланс інтересів сторін справи, беручи до уваги те, що відповідачем не вживалися жодні заходи щодо належного виконання грошового зобов`язання, а також з огляду на часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення пені у зв`язку із встановленою судом необґрунтованістю нарахування пені за недодержання вимог ст. 232 ГК України, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені.

Що стосується клопотання відповідача про зменшення суми 3 % річних та втрат від інфляції, відповідач посилався на правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Суд вказує, що відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Вказане свідчить про те, що положеннями ст. 233 ГК України передбачено право суду зменшити виключно розмір штрафних санкцій до яких умови ч. 1 ст. 230 ГК України інфляційні втрати та 3% річних не відносить.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 р. у справі №902/417/18 зазначено про можливість суду зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України «за певних умов».

Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла з урахуванням того, що у справі № 902/417/18 умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також умовами пункту 5.5 договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої в ч. 2 ст. 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40% річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та 96% річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, Велика Палата Верховного Суду вважала справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у їх стягненні з цих підстав.

Таким чином, відповідне зменшення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи № 902/417/18, а саме - встановлення такої процентної ставки на рівні 40% та 96% і її явної невідповідності принципу справедливості, в той час як у даній справі відсотки річних розраховані за встановленою у ст. 625 ЦК України ставкою у розмірі 3% та не встановлено порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності під час нарахування позивачем відповідачу 3% річних.

Відтак, правовідносини у справі №902/417/18 не є подібними за встановленими фактичними обставинами даної справи.

Порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності, як винятковий випадок для зменшення відсотків річних та інфляційних втрат, судом у спірних правовідносинах не встановлено.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача про зменшення суми 3 % річних та інфляційних втрат, в зв`язку з його необґрунтованістю та безпідставністю.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід`ємною частиною «права на суд», адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бурдов проти Росії»).

Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судовий збір в порядку ст. 129 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, суд зазначає, що позивачем в позовній заяві зазначено орієнтовну суму витрат на правничу допомогу в розмірі 8 925,00 грн.

В пункті 2 прохальної частини позовної заяви позивач просить суд стягнути з відповідача, зокрема, витрати на правову допомогу без зазначення суми.

Відповідно до змісту відповіді на відзив, позивач вказав, що станом на день написання відповіді на відзив, сума витрат на правничу допомогу складає 11 760,00 грн.

Однак, в пункті 2 прохальної частини позовної заяви позивач просить суд стягнути з відповідача, зокрема, витрати на правову допомогу без зазначення суми.

Проте, позивачем не заявлено остаточної суми витрат на правничу допомогу, не подано доказів на підтвердження виконання послуг адвокатом (фактичного надання послуг), зокрема, підписаного акту виконаних робіт із детальним розшифруванням наданих послуг та їх вартості.

Частиною 8 ст. 129 ГПК України унормовано, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Таким чином, позивач не обмежений правом на звернення до суду у встановлений чинним Господарським процесуальним кодексом України строк з відповідним клопотанням про стягнення судових витрат на професійну (правничу) допомогу.

Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 233, 238, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства Запорізький електровозоремонтний завод (69095, м. Запоріжжя, вул. Залізнична, 2, ідентифікаційний код юридичної особи 01056273) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Київ - Атом ЛТД (03134, м. Київ, вул. Миру, буд. 3, ідентифікаційний код юридичної особи 41307935) 199 201 (сто дев`яносто дев`ять тисяч двісті одну) грн 20 коп. основного боргу, 7 974 (сім тисяч дев`ятсот сімдесят чотири) грн 00 коп. 3% річних, 53 761 (п`ятдесят три тисячі сімсот шістдесят одну) грн 98 коп. інфляційних втрат, 8 728 (вісім тисяч сімсот двадцять вісім) грн 41 коп. пені.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства Запорізький електровозоремонтний завод (69095, м. Запоріжжя, вул. Залізнична, 2, ідентифікаційний код юридичної особи 01056273) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Київ - Атом ЛТД (03134, м. Київ, вул. Миру, буд. 3, ідентифікаційний код юридичної особи 41307935) 4 044 (чотири тисячі сорок чотири) грн. 98 коп. витрат зі сплати судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення оформлено та підписано 20.09.2023

Суддя І.В. Давиденко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.