Рішення

від 13.09.2023 по справі 910/5470/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.09.2023Справа № 910/5470/23Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Статус Капітал Плюс»

до ОСОБА_1

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «АТМ Поінт»

про стягнення 2607167,12 грн.

Представники учасників справи:

від позивача: Жадан К.М.;

від відповідача Чуніхін Ю.М.;

від третьої особи: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

10.04.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінанс Тім» з вимогами до ОСОБА_1 про стягнення 2607167,12 грн, з яких 2000000,00 грн заборгованості за кредитом та 607167,12 грн заборгованості за процентами за користування кредитом.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що позичальник не виконав свої зобов`язання за Кредитним договором №ФТ-3009/2021 від 30.09.2021 та не повернув отриману від позивача позику (кредит), у зв`язку з чим позивачем заявлено до стягнення з відповідача як поручителя 2000000,00 грн заборгованості за кредитом та 607167,12 грн заборгованості за процентами за користування кредитом.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.04.2023 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінанс Тім» залишено без руху, встановлено позивачу строк та спосіб усунення недоліків позовної заяви.

У встановлений судом строк позивачем були усунуті недоліки позовної заяви, вказані судом в ухвалі від 13.04.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.04.2023 відкрито провадження у справі №910/5470/23, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 24.05.2023, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

У підготовчому засіданні 24.05.2023 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 07.06.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2023 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «АТМ Поінт».

У підготовчому засіданні 07.06.2023 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та про відкладення підготовчого засідання на 28.06.2023.

28.06.2023 до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю «Статус Капітал Плюс» надійшла заява про заміну позивач у справі №910/5470/23.

У підготовчому засіданні 28.06.2023 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 05.07.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.06.2023 замінено позивача у справі №910/5470/23 - з Товариства з обмеженою відповідальності «Фінанс Тім» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Статус Капітал Плюс».

У підготовчому засіданні 05.07.2023 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 19.07.2023.

У підготовчому засіданні 19.07.2023 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 02.08.2023.

02.08.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач, серед іншого, вказав на фіктивність Договору поруки від 16.11.2021.

У підготовчому засіданні 02.08.2023 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 13.09.2023.

05.09.2023 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, яку суд долучив до матеріалів справи.

У судовому засіданні 13.09.2023 відповідачем було заявлено усне клопотання про витребування доказів, в задоволенні якого судом було відмовлено у зв`язку з необґрунтованістю, про що зазначено у протоколі судового засідання від 13.09.2023.

Представник позивача у судовому засіданні 13.09.2023 надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач у судовому засіданні 13.09.2023 надав усні пояснення по справі, проти задоволення позову заперечив.

Представник третьої особи у судове засідання 13.09.2023 не з`явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.

У судовому засіданні 13.09.2023 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

30.09.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінанс Тім» (кредитодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АТМ Поінт» (позичальник) укладено Договір про надання фінансового кредиту за рахунок власних коштів №ФТ-3009/2021, відповідно до умов якого кредитодавець надає позичальнику фінансовий кредит у розмірі 2000000,00 грн на строк 12 місяців, а саме з 30.09.2021 по 29.09.2022.

Відповідно до п. 2.1 Кредитного договору №ФТ-3009/2021 від 30.09.2021 плата за користування кредитом становить 24% річних від суми кредиту за кожен день користування кредитом.

Відповідно до п. 2.5 Кредитного договору №ФТ-3009/2021 від 30.09.2021 проценти за користування кредитом нараховуються щомісяця та обчислюються від суми кредиту, яка фактично знаходилась у користуванні позичальника за кожен календарний день користування кредитом за методом факт/365(366) з моменту надання кредиту до моменту повного повернення кредиту, при цьому день надання кредиту враховується, а день повернення кредиту не враховується.

16.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінанс Тім» (кредитор) та ОСОБА_1 (поручитель) укладено Договір поруки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Литвин А.С., зареєстрований в реєстрі за №3277, відповідно до умов якого поручитель поручається перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «АТМ Поінт» (боржник) в повному обсязі його грошових зобов`язань за Кредитним договором №ФТ-3009/2021 від 30.09.2021.

Відповідно до п. 1.2 Договору поруки від 16.11.2021 у разі порушення боржником його грошових зобов`язань перед кредитором за основним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Відповідальність поручителя перед кредитором становить суму фактичної заборгованості боржника перед кредитором за основним договором (п. 3.1 Договору поруки від 16.11.2021).

Відповідно до п. 3.2 Договору поруки від 16.11.2021 поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, які визначаються у відповідності до умов основного договору та цього договору. Поручитель не відповідає перед кредитором за сплату боржником неустойки, відшкодування боржником збитків, завданих внаслідок невиконання умов основного договору.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що позичальником не було виконано умови Кредитного договору №ФТ-3009/2021 від 30.09.2021 - не повернуто кредит та не сплачено проценти, нараховані за користування кредитом, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути вказану заборгованість з відповідача як поручителя.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач, серед іншого, вказав на фіктивність Договору поруки від 16.11.2021.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Судом встановлено, що на виконання умов Кредитного договору №ФТ-3009/2021 від 30.09.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінанс Тім» надало Товариству з обмеженою відповідальністю «АТМ Поінт» кредит у загальному розмірі 2000000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №691 від 01.10.2021 на суму 220000,00 грн, платіжним дорученням №719 від 12.10.2021 на суму 100000,00 грн, платіжним дорученням №733 від 22.10.2021 на суму 100000,00 грн, платіжним дорученням №744 від 08.11.2021 на суму 220000,00 грн та платіжним дорученням №751 від 09.11.2021 на суму 1360000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У п. 1.1 Кредитного договору №ФТ-3009/2021 від 30.09.2021 сторонами погоджено, що строк кредиту становить 12 місяців, а саме з 30.09.2021 по 29.09.2022.

Доказів повернення Товариством з обмеженою відповідальністю «АТМ Поінт» (позичальником) кредиту у розмірі 2000000,00 грн матеріали справи не містять, з огляду на що суд вважає обґрунтованими твердження позивача про виникнення заборгованості за кредитом у сумі 2000000,00 грн.

Що стосується нарахованих процентів за користування кредитом, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, відповідно до п. 2.1 Кредитного договору №ФТ-3009/2021 від 30.09.2021 плата за користування кредитом становить 24% річних від суми кредиту за кожен день користування кредитом.

Відповідно до п. 2.5 Кредитного договору №ФТ-3009/2021 від 30.09.2021 проценти за користування кредитом нараховуються щомісяця та обчислюються від суми кредиту, яка фактично знаходилась у користуванні позичальника за кожен календарний день користування кредитом за методом факт/365(366) з моменту надання кредиту до моменту повного повернення кредиту, при цьому день надання кредиту враховується, а день повернення кредиту не враховується.

З розрахунку суми боргу, долученої до позовної заяви, вбачається, що позивачем нараховано проценти за користування кредитом у розмірі 607167,12 грн за період з 01.10.2021 по 07.02.2023.

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.

За частиною першою статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За частиною першою статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною першою статті 1050 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За частиною ж другою цієї статті якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому на підставі статті 1048 цього Кодексу.

Водночас за змістом частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) зазначено, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється, і права та інтереси позивача в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.

Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 Цивільного кодексу України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.

Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 Цивільного кодексу України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.

Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно.

Тому, за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Вказана позиція узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.

Таким чином, оскільки останнім днем користування кредитом відповідно до умов Кредитного договору №ФТ-3009/2021 від 30.09.2021 є 29.09.2022, кредитодавець має право нараховувати 24% річних за користування кредитом (п. 2.1 кредитного договору) за період з 01.10.201 по 29.09.2022 включно.

Після 29.09.2022 кредитодавець має право застосовувати ст. 625 Цивільного кодексу України та нараховувати відсотки річні у відповідному розмірі та інфляційні втрати.

Втім, як вбачається з тексту позовної заяви, позивач не обґрунтовує свої позовні вимоги нормами ст. 625 Цивільного кодексу України.

За таких обставин суд здійснив власний розрахунок процентів за користування кредитом за Кредитним договором №ФТ-3009/2021 від 30.09.2021, та дійшов висновку, що за період з 01.10.2021 по 29.09.2022 обгрунтованим розміром процентів за користування кредитом є 436208,22 грн.

Доказів сплати процентів за користування кредитом за Кредитним договором №ФТ-3009/2021 від 30.09.2021 матеріали справи не містять.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «АТМ Поінт» за Кредитним договором №ФТ-3009/2021 від 30.09.2021 у загальному розмірі 2436208,22 грн (сума основного боргу у розмірі 2000000,00 грн та сума процентів за користування кредитом у розмірі 436208,22 грн) підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та сторонами не була спростована.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно ч. 1 ст. 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Як встановлено судом, виконання зобов`язань Товариства з обмеженою відповідальністю «АТМ Поінт» за Кредитним договором №ФТ-3009/2021 від 30.09.2021 забезпечувалось порукою ОСОБА_1 на підставі Договору поруки від 16.11.2021.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ч. 1 ст. 554 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Таким чином, так як відповідач ( ОСОБА_1 ) є поручителем за виконання зобов`язань Товариства з обмеженою відповідальністю «АТМ Поінт», суд дійшов висновку, що поручитель (відповідач) та позичальник солідарно відповідають за неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «АТМ Поінт» умов вказаного Кредитного договору №ФТ-3009/2021 від 30.09.2021.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів виконання поручителем своїх зобов`язань за Договором поруки від 16.11.2021, суд дійшов висновку щодо обгрунтованості позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за Кредитним договором №ФТ-3009/2021 від 30.09.2021 у встановленому судом розмірі (сума основного боргу у розмірі 2000000,00 грн та сума процентів за користування кредитом у розмірі 436208,22 грн).

Що стосується заперечень відповідача про фіктивність Договору поруки від 16.11.2021, суд зазначає, що згідно зі статтею 234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законом.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 Цивільного кодексу України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними, або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. Сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не робить його фіктивним. Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним. Якщо сторони не вчиняють жодних дій для здійснення фіктивного правочину, суд тільки приймає рішення про визнання такого правочину недійсним, без застосування реституції. Якщо ж на виконання правочину було передано майно або майнові права, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №910/11715/17, від 08.08.2018 у справі №920/1144/17, від 21.08.2018 у справі №910/11565/17, від 26.02.2019 у справі №925/1453/16.

Згідно з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №910/9195/17, від 11.04.2019 у справі №910/3834/18, позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Отже, фіктивний правочин є оспорюваним.

Однак, матеріали справи не містять, а відповідачем не надано суду доказів визнання Договору поруки від 16.11.2021 недійсним.

При цьому, зустрічного позову про визнання недійсним Договору поруки від 16.11.2021 відповідачем заявлено не було.

Крім того, судом встановлено, що 23.05.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Статус Капітал Плюс» (новий кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальності «Фінанс Тім» (первісний кредитор) укладено Договір про відступлення права вимоги №В2305/23-1, відповідно до умов якого первісний кредитор відступає новому кредитору право грошової вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю «АТМ Поінт», що існує на момент укладення цього договору та виникло на підставі Договору про надання фінансового кредиту за рахунок власних коштів №ФТ-3009/2021 від 30.09.2021. Саму права грошової вимоги, яка відступається, складає 2607167,12 грн та складається з 2000000,00 грн заборгованості за кредитом та 607167,12 грн заборгованості за відсотками.

23.05.2023 між сторонами було укладено Договір про відступлення права вимоги за договором поруки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рогачем В.В., зареєстрований в реєстрі за №681, відповідно до умов якого первісний кредитор відступає належне йому право вимоги новому кредитору, а новий кредитор приймає всі права вимоги за договором поруки.

Згідно з ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 Цивільного кодексу України).

За приписами статті 52 Господарського процесуального кодексу України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку правонаступник замінив. Про заміну або про відмову в заміні учасника справи його правонаступником суд постановляє ухвалу.

Таким чином, виходячи зі змісту наведеної вище норми, процесуальне правонаступництво передбачено не лише у зв`язку зі смертю (оголошенням померлою) фізичної особи та реорганізацією суб`єкта господарювання, а й в інших передбачених законом випадках, у тому числі в разі заміни кредитора або боржника в зобов`язанні (відповідно до статей 512 і 520 Цивільного кодексу України). Процесуальне правонаступництво в розумінні статті 52 Господарського процесуального кодексу України допускається на будь-якій стадії судового процесу, включаючи стадію виконання судового рішення.

Процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони у матеріальному правовідношенні її правонаступником). У зв`язку з цим для вирішення судом питання про процесуальну заміну сторони у справі необхідна наявність відповідних первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення та перехід її прав та обов`язків до іншої особи - правонаступника.

Отже, процесуальне правонаступництво, передбачене статтею 52 Господарського процесуального кодексу України, - це перехід процесуальних прав та обов`язків сторони у справі до іншої особи у зв`язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні.

Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.

Аналогічна правова позиція у таких правовідносинах викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах Верховного Суду від 17.02.2020 у справі № 910/5737/15-г, від 20.03.2020 у справі № 906/703/16, від 06.02.2020 у справі № 908/2251/18, від 15.08.2019 у справі № 904/4253/17, від 16.04.2020 у справі № 5023/5604/11.

Зважаючи на те, що у матеріальних правовідносинах відбулась заміна кредитора - з Товариства з обмеженою відповідальності «Фінанс Тім» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Статус Капітал Плюс» - щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «АТМ Поінт» за Договором про надання фінансового кредиту за рахунок власних коштів №ФТ-3009/2021 від 30.09.2021 (заборгованість за кредитом у сумі 2000000,00 грн та заборгованість за відсотками у сумі 607167,12 грн), ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.06.2023 було замінено позивача у справі №910/5470/23 - з Товариства з обмеженою відповідальності «Фінанс Тім» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Статус Капітал Плюс».

Враховуючи викладені обставини, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Статус Капітал Плюс» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за Кредитним договором №ФТ-3009/2021 від 30.09.2021 у розмірі 2607167,12 грн (2000000,00 грн заборгованості за кредитом та 607167,12 грн заборгованості за процентами за користування кредитом) підлягають частковому задоволенню у розмірі 2436208,22 грн (2000000,00 грн заборгованості за кредитом та 436208,22 грн заборгованості за процентами за користування кредитом).

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування відповідача, які викладені у відзиві на позовну заяву, не досліджуються судом, так як вони не звільняють відповідача від обов`язку солідарно відповідати з позичальником за Кредитним договором №ФТ-3009/2021 від 30.09.2021, а з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Статус Капітал Плюс» (01021, м. Київ, Печерський Узвіз, буд. 13, офіс 23; ідентифікаційний код: 39425460) заборгованість за кредитом у розмірі 2000000 (два мільйони) грн 00 коп., проценти за користування кредитом у розмірі 436208 (чотириста тридцять шість тисяч двісті вісім) грн 22 коп. та судовий збір у розмірі 36543 (тридцять шість тисяч п`ятсот сорок три) грн 13 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено та підписано 20.09.2023.

Суддя О.М. Спичак