Рішення

від 12.09.2023 по справі 718/2545/23

КІЦМАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №718/2545/23

Провадження №2/718/494/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.09.2023 року м.Кіцмань Чернівецька область

Кіцманський районний суд Чернівецької області під головуванням судді Скорейка В.В., за участю секретаря судового засідання Безушко М.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кіцмані цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (проживає АДРЕСА_1 ), представник позивачки адвокат БатраковМ.Ю., до ОСОБА_2 (проживає АДРЕСА_2 ) про поділ спільного майна подружжя -,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, мотивуючи тим, що з 08.10.2010 по 19.08.2020 сторони перебували у шлюбі, який рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 19.08.2020 розірвано. Під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі ними за спільні кошти придбано у власність житловий будинок, а у подальшому зареєстровано право власності на земельну ділянку під зазначеним будинком площею 0,0932 га кадастровий номер 7322584000:02:003:0242 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд.Зазначені об`єкти нерухомого майна знаходяться за однією адресою: АДРЕСА_2 .

Дана земельна ділянка та розташований на ній будинок за згодою позивачки в інтересах сім`ї були зареєстрованіна праві приватної власності із розміром частки 1/1 на відповідача.

Вказує, що житловий будинок є сумісним нерухомим майном, та підлягає поділу в рівних частинах між сторонами. Крім того, зважаючи на те, що спірний будинок є спільною сумісною власністю подружжя, земельна ділянка під таким будинком належить подружжю у тих же частках, незважаючи на підставу отримання її для титульного власника. Посилаючись на викладене, позивач вимушений звернутись до суду із даним позовом.

Також просила суд стягнути з відповідача судові витрати.

Позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Батраков М.Ю. в судове засідання не з`явилися, остання скерувала до суду заяву про підтримання позовних вимог та просила розглянути справу за її відсутності. Не заперечувала проти заочного розгляду справи.

Відповідач ОСОБА_2 на адресу суду скерував заяву, в якій позов визнав повністю та просить суд розглянути справу за його відсутності. Заперечив проти стягнення з нього судових витрат.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Стаття 263 ЦПК України регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтями12,13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ)вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши всі зібрані по справі докази для ухвалення обґрунтованого рішення, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 08.10.2010 відділом реєстрації актів цивільного стану Новодністровського міського управління юстиції Чернівецької області між позивачкою та відповідачем зареєстровано шлюб, про що було зроблено актовий запис № 81. Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області № 718/1458/23 від 19.08.2020 цей шлюб розірвано.

Відповідно до свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_1 від 01.09.2022 позивачка ОСОБА_3 зареєструвала шлюб з ОСОБА_4 01.09.2022 у ВДРАЦС у м. Чернівці Південно-західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), актовий запис 911. Прізвище після державної реєстрації шлюбу змінила на « ОСОБА_5 ».

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 216946805 від 20.07.2020 на підставі договору купівлі-продажу від 06.01.2016 власником житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , став ОСОБА_2 , а у подальшому 24.02.2016 за останнім зареєстровано право власності на земельну ділянку під зазначеним будинком площею 0,0932 га кадастровий номер 7322584000:02:003:0242 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд.

З наведеного слідує, що впродовж подружнього життя сторони за спільні кошти придбали житловий будинок, який у встановленому законом порядку зареєстровано за відповідачем.

Перевіряючи обґрунтованість та доведеність позовних вимог, суд приймає до уваги те, що статтею 60 Сімейного кодексу України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За нормами сімейного законодавства, умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані з сім`єю інтереси одного з подружжя (ч. 3 ст. 61 та ч. 4 ст. 65 Сімейного кодексу України).

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 Сімейного кодексу України та статтею 372 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно з п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори про поділ майна подружжя, суди повинні враховувати, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу.

Пунктом 22 вказаної Постанови Пленуму встановлено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України, а відповідно до п. 24 та п. 25 Постанови, до складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Вирішуючи спір між колишнім подружжям про поділ майна, суд встановлює: 1) обсяг спільного майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства - ним є будинок та комплекс будівель та споруд; 2) з`ясовує джерело та час його придбання, - майно придбане в період наявних офіційно зареєстрованих шлюбних відносин.

З матеріалів справи слідує, що за час перебування в шлюбі, за взаємною згодою подружжя, об`єкт нерухомості, який складається із: житлового будинку, літ. А-1, загальною площею 52,30 кв.м., житловою площею 25,50 кв. м., сараї літ. В, Г, літня кухня літ. Б, вбиральня лат. Д, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , та який було зареєстровано за відповідачем, - є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а тому наявні підстави для його поділу.

В частині поділу між сторонами земельної ділянки суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Положеннями ч.1 ст.81та ч.3 ст.116 ЗК України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування.

Відповідно до роз`яснень, наданих у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16.04.2004 року №7(зі змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19.03.2010 року №2) земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності дост.120 ЗК України,ст.377 ЦК України.

У частині 1ст.377 ЦК України визначено, що до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України.

Відповідно до ч.1ст.120 ЗК України, у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача такого об`єкта без зміни її цільового призначення. У разі якщо відчужувачу (попередньому власнику) такого об`єкта належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку, до набувача цього об`єкта переходить право власності на таку частку. При вчиненні правочину, що передбачає перехід права власності на зазначений об`єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої цієї статті.

Згідно з ч.2ст.120 ЗК України, у разі набуття частки у праві спільної власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва право власності на земельну ділянку (крім земель державної, комунальної власності), на якій розміщено такий об`єкт, одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача у розмірі належної відчужувачу (попередньому власнику) частки у праві спільної власності на такий об`єкт, крім випадку, коли попередньому власнику належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі. Якщо відчужувачу (попередньому власнику) у праві спільної власності на такий об`єкт належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі, право власності переходить у такому самому розмірі.

Положеннями ч.7ст.120 ЗК України передбачено, що у випадках та порядку, визначених частинами першою і другою, абзацами першим і другим частини третьої, частиною четвертою, абзацами першим і другим частини п`ятої цієї статті, документи, що підтверджують набуття права власності, права оперативного управління, господарського відання на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду, об`єкт незавершеного будівництва чи частку у праві спільної власності на такий об`єкт), є підставою для державної реєстрації переходу до набувача права власності або права користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт.

Аналіз вказаних норм права дає підстави дійти висновку про те, що перехід права власності на земельну ділянку (частку земельної ділянки) відбувається одночасно з переходом права на об`єкт нерухомості (частку об`єкта нерухомості), що відповідає принципу «збудоване на землі слідує за нею). Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку в разі набуття права власності на нерухомість.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим уст.120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлі чи споруди, або їх частини стає власником відповідної земельної ділянки, або її частини на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено в договорі відчуження нерухомості.

Викладене відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 21.03.2018 року по справі №686/9580/16 провадження №61-3478св18.

Нормист.120 ЗК України таст.377 ЦК України не містять виключення для переходу права на земельну ділянку (її частки) до одного з подружжя, який не мав права власності чи користування земельною ділянкою, у разі поділу будинку, будівлі, споруди, що є спільною сумісною власністю подружжя.

При цьому при застосуванні положеньст.120 ЗК України у поєднанні з нормоюст.125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно з виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Викладене відповідає правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 11.02.2015 року по справі №6-2цс15.

Частиною 3ст.12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.1ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У п.3 ч.2ст.129 Конституції України закріплено основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимогст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідност.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

З наданих позивачкою ОСОБА_1 та її представником адвокатом Батраковим М.Ю. належних, достатніх та допустимих доказів судом установлено, що спірний житловий будинок, який є спільною сумісною власністю колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , розташований на земельній ділянці площею 0,0932 га, кадастровий номер 7322584000:02:003:0242, за адресою АДРЕСА_2 і належать відповідачу ОСОБА_2 на праві приватної власності.

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що придбаний сторонами в період шлюбу об`єкт нерухомості, який складається із житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, є спільною сумісною власністю подружжя, доказів про наявність підстав для відступлення від засад рівності часток подружжя стороною відповідача не надано, а тому суд дійшов висновку про його поділ між сторонами, виходячи із правил рівності часток подружжя в спільному майні, тобто по частині.

Крім того, враховуючи те, що на спірній земельній ділянці, яка не є спільною сумісною власністю подружжя, розташований об`єкт нерухомості, право спільної сумісної власності на який виникає в обох з подружжя, а тому суд вважає, що і на земельну ділянку виникає право власності у обох сторін, відповідно.

В порядку ст. 141 ЦПК України, судовий збір в сумі 2000 грн. слід стягнути із відповідача на користь позивача.

Положеннямистатті 59Конституції Українизакріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зістаттею 15ЦПК Україниучасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьоїстатті 2 ЦПК України).

Відповідно до1Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьоїстатті 133ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістомстатті 137ЦПК Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з частиною третьоюстатті 137ЦПК Українидля визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Пунктами 1, 2 частини другої статті 141ЦПК України передбачено,що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача;у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною восьмоюстатті 141ЦПК Українивизначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів(договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

В якості доказів витрат на правничу допомогу адвокат Батраков М.Ю. надав ордер на надання правничої (правової) допомоги, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серія ЧЦ №000084, копію договору № 15/05-01 про надання правової допомоги від 15.05.2023, додаткова угода № 1 до договору про надання правової допомоги № 15/05-01 від 15.05.2023, квитанція № 1 від 15.05.2023 на суму 9394 грн.

Враховуючи положення ст. 141 ЦПК України, виходячи з обсягу фактично наданих послуг, з урахуванням характеру виконаної адвокатом роботи та документально підтверджених належними доказами понесених витрат, відсутність обґрунтованого клопотання відповідача саме про зменшення таких витрат, оскільки саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані як на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, так й інша сторона має право на відповідні обґрунтовані заперечення проти таких вимог, суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9394 грн.

На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 15, 16, 372, 377 ЦК України, ст. ст. 60, 61, 63, 65, 69-72 СК України, ст. ст. 40, 81, 89, 120 ЗК України, Постановою Пленуму Верховного суду України № 7 від 16.04.2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» та Постановою Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», ст. ст. 5, 10, 81, 141, 258-259, 265, 268, 270, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ :

Позовні вимоги ОСОБА_1 (проживає АДРЕСА_1 ), представник позивачки адвокат БатраковМ.Ю., до ОСОБА_2 (проживає АДРЕСА_2 ) про поділ спільного майна подружжя - задовольнити.

Визнати об`єктом спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої за адресою АДРЕСА_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого за адресою АДРЕСА_2 ,

-житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 ;

-земельну ділянкуплощею 0,0932 га,для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд,кадастровий номер 7322584000:02:003:0242, яка розташована за адресою АДРЕСА_2 .

Визначити частки в спільному майні колишнього подружжя ОСОБА_7 та ОСОБА_2 - рівними.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованою за адресою АДРЕСА_2 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого за адресою АДРЕСА_2 , право власності на частину закожним на:

-житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що розташовані за адресою АДРЕСА_2 , а саме житловий будинок літ. А-1, загальною площею 52,30 кв.м., житловою площею 25,50 кв. м., сараї літ. В, Г, літня кухня літ. Б, вбиральня лат. Д, загальною вартістю 400000,00 грн.;

-земельну ділянку площею 0,0932 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, кадастровий номер 7322584000:02:003:0242, яка розташована за адресою АДРЕСА_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у виді сплаченого судового збору на суму 2000 (дві тисячі) гривень та витрат на правничу допомогу у розмірі 9393 грн..

Рішення не проголошувалося на підставі ч. 4ст. 268 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернівецького апеляційного суду через Кіцманський районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 20.09.2023.

Позивачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою АДРЕСА_2

Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 .

Суддя Кіцманського

районного суду Василь Скорейко