Рішення

від 14.09.2023 по справі 761/10542/23

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/10542/23

Провадження № 2/761/6579/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2023 року Шевченківський районний суд міста Києва під головуванням судді Матвєєвої Ю.О., при секретарі судового засідання Каніковському Б.А., за участю позивачки ОСОБА_1 , її представника адвоката Панченко А.В., представника відповідача адвоката Виговської Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СатісФекторі», третя особа Київський міський центр зайнятості про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

ВСТАНОВИВ :

В березні 2023 року позивачка звернулась до суду із даним позовом, який мотивує тим, що з 01.04.2021 року перебувала у трудових відносинах з підприємством відповідача. У зв`язку із військовою агресією з боку рф та введенням в Україні військового стану, відповідач у березні 2022 року прийняв рішення, яким дозволив працівникам виконувати роботу в онлайн режимі. 28.06.2022 року представник відповідача в телефонному режимі повідомив про її звільнення.04.07.2022 року поштовим відправленням вона отримала трудову книжку, в якій містився запис № 6 від 19.04.2022 року про її звільнення за угодою сторін на підставі наказу № 15 від 19.04.2022 року. Між тим, протягом квітня-червня 2022 року позивачка продовжувала виконувати свою роботу. З огляду на те, що вона жодних заяв про звільнення за угодою сторін з підприємства відповідача не писала, усної згоди на звільнення не озвучувала, вважає своє звільнення незаконним, тому просить суд визнати наказ ТОВ «Сатіс Фекторі» № 15 від 19.04.2022 року про її звільнення за угодою сторін протиправним та скасувати його, поновити її на посаді менеджера адміністрації ТОВ «Сатіс Фекторі» з 20.04.2022 року та стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 20.04.2022 року по 31.03.2023 року в сумі 237098,40 грн. та судові витрати. В подальшому позивачка збільшила свої позовні вимоги та просила стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток час вимушеного прогулу за період з 20.04.2022 року по 01.07.2023 року в сумі 312310, 85 грн.

Ухвалою судді від 30.03.2023 року відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено підготовче засідання, витребувано докази.

25.05.2023 року від представника відповідача на адресу суду надійшов відзив, в якому він позов не визнає, зазначає про те, що між відповідачем та позивачкою було досягнуто усної домовленості щодо звільнення за угодою сторін, що підтверджується відповідним листуванням у месенджері. Посада позивачки не передбачає виконання трудових обов`язків у дистанційному порядку. На день звільнення позивачка не працювала і не отримувала заробітну плату через зупинення дії трудового договору. Позивачкою було помилково включено у розрахунок середнього заробітку сум премій, оскільки вони нараховуються за розпорядженням керівництва товариства, а такого розпорядження не було. Просили відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Ухвалою суду від 30.05.2023 року витребувано докази за клопотанням представника відповідача.

Ухвалою суду від 30.05.2023 року залучено до участі у справі в якості третьої особи Київський міський центр зайнятості.

09.06.2023 року на адресу суду від позивачки надійшла відповідь на відзив, в якій вона заперечує проти доводів відповідача. Вказує на те, що її було звільнено 19.04.2022 року, а листування у месенджері датовано 20.04.2022 року і зміст цього листування не доводить, що між ними було досягнуто угоди про звільнення за п. 1 ст. 36 КЗпП України. Свою згоду на звільнення з посади за угодою сторін позивачка не надавала, то ж просить наполягає на задоволенні своїх позовних вимог.

16.06.2023 року через систему «Електронний суд» від третьої особи Київський міський центр зайнятості надійшли пояснення, згідно з якими третя особа зазначає, що ОСОБА_1 звернулась через Єдиний електронний портал «Дія» із заявами від 08.08.2022 року про надання статусу безробітної та призначення випалити матеріального забезпечення на випадок безробіття. Відповідно до поданих заяв їй було надано статус безробітної з 08.08.2022 року та призначено нарахування та виплату матеріального забезпечення на випадок безробіття з 08.08.2022 року по 04.05.2023 року. В подальшому, 07.09.2022 року через Єдиний електронний портал «Дія» ОСОБА_2 подала заяву про припинення реєстрації безробітної з 07.09.2022 року. Вдруге із заявами від 04.01.2023 року про поновлення статусу безробітної та поновлення допомоги по безробіттю ОСОБА_1 звернулась 04.01.2023 року особисто. Реєстрація безробітної припинена у зв`язку із поданням заяви про зняття з реєстраціїбезробітної з 04.04.2023 року.

09.06.2023 року від позивачки надійшла заява про збільшення позовних вимог в частині стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Відтак просила стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток час вимушеного прогулу за період з 20.04.2022 року по 01.07.2023 року в сумі 312310, 85 грн.

Ухвалою суду від 04.07.2023 року закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті.

В судовому засіданні позивачка та її представник адвокат Панченко А.В. підтримали позовні вимоги, просили їх задовольнити з урахуванням збільшення позовних вимог. Позивачка пояснила, що їй не було відомо про її звільнення, в телефонній розмові з представником відповідача вона повідомила про відсутність у неї наміру звільнятись за угодою сторін, але погоджувалась звільнитись з будь-яких інших підстав чи зупинити дію трудового договору. Протягом квітня-червня 2022 року вона продовжували дистанційно виконувати свою роботу, спілкувалась із колегами. Наполягає на задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача адвокат Виговська Л.В. в судовому засіданні позовні вимоги не визнала з підстав, викладених у відзиві, зазначила, що позивачка в усній формі виразила свою згоду на звільнення за угодою сторін, що також підтверджується і листуванням в месенджері. Наразі підприємство не працює, тому поновлення на роботі неможливе. Просила відмовити у задоволенні позову.

Свідок ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснила, що вона за вказівкою керівництва товариства 01.07.2022 року надсилала «Новою поштою» позивачці трудову книжку та наказ про звільнення. Особисто з позивачкою вона не спілкувалась.

Суд, вислухавши сторони, свідка, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Судом встановлено, що позивачка перебувала у трудових відносинах з ТОВ «Сатіс Фекторі» з 01.04.2021 року по 19.04.2022 року, що підтверджується копією трудової книжки.

Наказом ТОВ «Сатіс Фекторі» № 1 від 23.03.2022 року призупинено дію трудового договору, зокрема, із позивачкою ОСОБА_1 з 24.03.2022 року на період дії воєнного стану.

Наказом ТОВ «Сатіс Фекторі» № 15 від 19.04.2022 року позивачка звільнена з займаної посади за угодою сторін, за п. 1 ст. 36 КЗпП України.

Вирішуючи вказаний спір, суд виходить із наступного.

Підставою припинення трудового договору є, зокрема, угода сторін (пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України).

Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 статті 40 КЗпП), а також у період перебування працівника у відпустці (перше речення частини третьої статті 40 КЗпП).

Ця гарантія поширюється на випадки припинення трудового договору (договору контракту) з працівником за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП. Наслідки порушення гарантії, визначеної у першому реченні часини третьої статті 40 КЗпП, усуваються шляхом зміни дати припинення трудових відносин на перший день після закінчення періоду непрацездатності чи відпустки.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП підставами припинення трудового договору є угода сторін. У випадку, коли працівник вимагає достроково розірвати укладений з ним трудовий договір, а роботодавець не заперечує щодо припинення з цим працівником трудових відносин, такий договір може бути припинено за угодою сторін згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП. Необхідно зазначити, що законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв`язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку.

Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.

Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП можуть бути викладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП і раніше домовлена дата звільнення.

Таким чином, передбачена пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП угода сторін є самостійною підставою припинення трудового договору, яка відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника та з ініціативи власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу тим, що в цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме з цих підстав.

Отже, чинним законодавством не передбачено обов`язкової письмової форми угоди сторін про припинення трудового договору. Така угода була оформлена між сторонами шляхом подання позивачем заяви про звільнення за угодою сторін із зазначенням конкретної дати звільнення .

Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП (за угодою сторін), суд повинен з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору. Якщо роботодавець і працівник домовилися про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення. Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Так, приписами КЗпП для власника або уповноваженого ним органу не передбачено обов`язок прийняття відкликання працівником своєї заяви про звільнення у випадку досягнення домовленості про звільнення за угодою сторін.

Згідно з усталеною судовою практикою при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Про необхідність наявності взаємної згоди власника або уповноваженого ним органу та працівника щодо анулювання домовленості про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України також зазначено у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1269цс16. Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 759/11508/16-ц (провадження № 61-14807св18), у постанові від 27 травня 2020 року у справі № 404/6236/19 (провадження № 61-21869св19), у постанові від 29 червня 2022 року у справа № 748/1266/21 (провадження № 61-4278св22).

У спорі, що розглядається, судом встановлено, що позивачка не висловлювала своєї згоди на звільнення за угодою сторін, навпаки заперечувала проти саме такого виду звільнення, пропонуючи в свою чергу звільнити її з займаної посади з інших підстав або зупинити дію трудового договору. Вказана обставина підтверджується листуванням між сторонами у месенджері «Telegram», що суд вважає електронним доказом. При цьому суд зазначає, що на відміну від електронного документа, електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Таким чином, повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою або відповідним месенджером, є електронним доказом. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 15.07.2022 року у справі № 914/1003/21 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 року у справі № 916/3027/21.

Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» не передбачено особливостей щодо звільнення та проведення розрахунків з працівниками, з якими призупинено дію трудового договору. Отже, роботодавець при звільненні працівника має керуватися положеннями діючого трудового законодавства.

Таким чином, суд приходить до висновку, що між сторонами не було досягнуто домовленості про звільнення ОСОБА_1 за угодою сторін, а тому спірний наказ є незаконним та підлягає скасуванню з поновленням позивачки на відповідну посаду.

Вимоги позивачки про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд вирішує наступним чином.

Відповідно до частин першої, другої статті 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що розглядається, судом встановлено, що ОСОБА_1 дізналась про своє звільнення 04.07.2022 року після отримання трудової книжки. В подальшому, з метою захисту своїх трудових прав позивачка зверталась за правовою допомогою та до Головного управління Держпраці в Київській області. Звернення до суду із цим позовом відбулось 28.03.2023 року.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 листопада 2020 року у справі №234/15372/17 (провадження № 61-4998св20), зазначено, що "оплата середнього заробітку за весь час понад один рік провадиться за вимушений прогул за умови, що заява про поновлення на роботі розглядалась більше одного року і в цьому не було вини працівника. При частковій вині працівника оплата вимушеного прогулу за період понад один рік може бути відповідно зменшена.

В даному випадку суд вважає за можливе частково задовольнити вимоги позивачки та зменшити розмір середнього робітку та стягнути його за період вимушеного прогулу за рік, тобто з 20.04.2022 року по 20.04.2023 року, оскільки, на думку суду, звернення позивачки до контролюючих органів у сфері трудових правовідносин не перешкоджало їй своєчасно звернутись і до суду.

У пункті 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

За змістом пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадиться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Як стороною позивача, так і стороною відповідача суду було надано розрахунок середньоденної заробітної плати позивачки. Перевіривши вказані розрахунки, суд бере за основу розрахунок, наданий стороною відповідача, який відповідає вимогам Порядку 100. При цьому, суд відхиляє розрахунок, наданий позивачкою, оскільки сума середнього заробітку містить і нараховані премії, між тим, даних, що вказана премія була нарахована відповідно до розпорядження чи наказу керівництва товариства, як того вимагає Розділ ІІІ Положення про преміювання працівників ТОВ «Сатіс Фекторі , суду не надано.

Як встановлено судом з довідки про середню заробітну плату (дохід), надану представником відповідача, розмір середньоденної заробітної плати позивачки складає 617,65 грн. Кількість робочих днів вимушеного прогулу за період з 20.04.2022 року по 20.04.2023 року складає 254. Таким чином 254 дн. х 617,65 грн. = 156 883, 10 грн.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2021 року в справі № 9901/407/19 (провадження № 11-43заі21) вказано, що "суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів. При цьому відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори. Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (за загальним правилом 18 відсотків). Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи середній заробіток за час вимушеного прогулу, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу. Аналогічний правовий висновок зроблений Верховним Судом у подібних правовідносинах у постановах від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц та від 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19".

Отже, вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки в якості компенсації середнього заробітку за час вимушеного прогулу з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.

Посилання представника відповідача на пропуск позивачкою строків звернення до суду не є слушними з огляду на такі висновки.

За статтею 233 КЗпП України Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Відповідно до Прикінцевих положень КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

На час порушення трудових прав позивачки та звернення її до суду діяв карантин, який було скасовано 01.07.2023 року постановою Кабінету Міністрів України № 651 від 27.06.2023 року.

Отже позивачкою строк звернення до суду не порушено.

Враховуючи, що рішення суду ухвалено на користь позивачки, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір.

Стосовно витрат на правову допомогу суд зазначає наступне.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат(частина друга статті 137 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження № 11-562ас18), на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі.

У частині четвертій статті 62 ЦПК України передбачено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначає засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні, відповідно до статті 1 якого договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності) (частина третя статті 4зазначеного Закону).

Відповідно до статті 13 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Тлумачення наведених норм дає підстави для висновку, що до судових витрат на професійну правничу допомогу віднесено витрати на правничу допомогуадвоката, і така допомога надавалася саме тим адвокатом (адвокатами), з яким укладено договір про надання правової допомоги або з відповідним адвокатським бюро чи об`єднанням.

Витрати на юридичні послуги, надані стороні у справі іншою, ніж адвокат, особою, не належать до витрат на професійну правничу допомогу та не можуть бути відшкодовані у порядку частини четвертої статті 137, частини сьомої статті 139 та частини третьої статті 141 ЦПК України (див. пункт 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21)).

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

У справі, що розглядається,представництво інтересів позивачки здійснюється адвокатом Панченко А.В. на підставі ордеру серії ВМ № 1038744 від 03 червня 2023 року, в якому визначено про надання правової допомоги на підставі договору № 13/02 від 13 лютого 2023 року.

Позивачка просила про компенсацію здійснених нею витрат, понесених на юридичні послуги ТОВ «1 Правова компанія», та надала суду документи на підтвердження витрат на юридичні послуги цього товариства (договір про надання правової допомоги від 13.02.2023 року, заяви до договору, акти виконаних робіт та платіжні інструкції).

Матеріали справи не містять належних доказів понесених ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, яка надавалась їй у справі саме адвокатом Панченко А.В., а також відповідного договору про надання правової допомоги з цим адвокатом.

За таких обставин, суд приходить до висновку провідсутність підстав для компенсації ОСОБА_1 витрат на юридичні послуги ТОВ «1 Правова компанія» з боку відповідача.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 31.05.2023 року у справі № 757/13974/21-ц.

Керуючись ст. ст. 11, 15, 16, 76, 77, 81, 259, 263, 264, 265, 272, 274-279 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ :

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СатісФекторі», третя особа Київський міський центр зайнятості про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.

Наказ Товариства з обмеженою відповідальністю «Сатіс Фекторі» № 15 від 19.04.2022 року про звільнення ОСОБА_1 за п. 1 ст. 36 КЗпП України - визнати незаконним та скасувати.

Поновити ОСОБА_1 на роботу у Товариство з обмеженою відповідальністю «Сатіс Фекторі» на посаду менеджера адміністрації з 20.04.2022 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сатіс Фекторі» (код ЄДРПОУ 43736897) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 20.04.2022 року по 20.04.2023 року в розмірі 156 883 (сто п`ятдесят шість тисяч вісімсот вісімдесят три) грн. 10 коп. з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сатіс Фекторі» (ідентифікаційний код 43736897) на користь держави судовий збір в сумі 1568,83 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі у Товариство з обмеженою відповідальністю «Сатіс Фекторі» на посаду менеджера адміністраціїта стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць - підлягає негайному виконанню.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 20.09.2023 року.

Суддя: Ю.О. Матвєєва

14 вересня 2023 року